Де найбільше розвинене сільське господарство

0 Comments

§ 18. Сільське господарство світу

1. ГЕОГРАФІЯ ОСНОВНИХ ЗЕРНОВИХ І ТЕХНІЧНИХ КУЛЬТУР ТА ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ ТВАРИННИЦТВА. Землеробство світу налічує близько 1,5 тис видів сільськогосподарських культур, найбільш важливими серед яких є зернові. Вони займають близько половини всіх оброблюваних земель (мал. 1, 2).

За даними мал. 1 і карт атласу назвіть країни світу, які мають найбільшу площу орних земель в кожному із регіонів. Зробіть висновки про забезпеченість окремих регіонів світу земельними ресурсами, придатними для ведення сільськогосподарського виробництва.

Назвіть природні території кожного з регіонів світу, які можна віднести до малопродуктивних і непродуктивних земель. На території яких країн вони розташовані?

За даними мал. 2 та знань з курсу шкільної біології назвіть рослини, які належать до одно-, дво- та багаторічних. Як ви вважаєте, які з них вирощують у плантаційний спосіб?

Мал. 1. Структура земельного фонду за регіонами світу (у %).

Мал. 2. Рослинництво світу (напрями і приклади культур).

Найбільші посівні площі зайняті під трьома головними зерновими культурами: пшеницею (230 млн га), рисом (140 млн га) і кукурудзою (180 млн га).

Мал. 3. Країни-лідери за посівними площами, врожайністю та обсягами збору основних зернових.

Проаналізуйте статистичні дані мал. 3. Поясніть, чому країни-лідери за посівними площами зернових не завжди є лідерами за обсягами їх збору. Про що, на вашу думку, свідчить показник врожайності.

Знайдіть вказані в мал. 2 й 3 країни на карті світу. Чи можна виділити дві зони вирощування основних зернових культур у світі?

Пшеницю (понад 20 видів) вирощують в країнах помірного і субтропічного клімату Північної та Південної півкуль, тому на найбільших торговельних біржах планети її продають цілорічно. Найбільш поширені тверді й м’які, озимі та ярові (на морозних і малосніжних територіях) її види.

Рис вирощують переважно в країнах із мусонним кліматом, де випадає багато опадів (Азія — до 90% світового збору й Америка). Решта країн для його вирощування використовує штучне зрошення. Лідерами за збором рису є країни, які самі найбільше його споживають через значну кількість власного населення (мал. 3).

Кукурудза, яка із зернової перетворилася майже на основну фуражну культуру, це теплолюбна та посухостійка культура, яка в умовах крапельного зрошення (країни Близького Сходу) дає найбільші врожаї.

У харчовому раціоні країн Азії та Африки (Індія, Індонезія, Пакистан, Марокко, Туніс та ін.) велику роль відіграють зернобобові культури (боби, нут, соя, квасоля, горох, сочевиця). Найбільшими їх виробниками та експортерами є США, Бразилія, Аргентина, Китай, Індія, країни Північної Африки.

До технічних культур належать волокнисті, цукроносні, крохмальоноси, каучуконоси, тонізуючі, олійні та ефіроолійні, пряні, наркотичні й лікарські рослини (мал. 2).

За допомогою національного агропорталу Латифундист (електронний режим доступу: latifundist.com/rating) дізнайтеся, які країни світу в цьому році є лідерами з виробництва технічних культур. Зробіть відповідні висновки.

За картами атласу перевірте, чи збігаються отримані вами дані. Запишіть в таблицю в зошиті назви країни — найбільших виробників технічних культур (по три на кожну культуру).

Головною волокнистою культурою у світі є бавовник. Найбільше його виробляють та експортують Китай, США, Індія, Пакистан і Узбекистан. Льон-довгунець вирощують в Європі (Франція, Білорусь, Україна, Німеччина, Польща). Твердоволокнисті культури (коноплі, джут, сизаль, абаку, кенаф, або гібіскус конопляний,) вирощують переважно на півдні й південному сході Азії (мал. 4). Їх використання не зводиться лише до виробництва тканин, наприклад кенаф є сировиною для виробництва картону, паперу, технічної олії, а з конопель виготовляють пожежні рукави та термоізоляційні плити.

Більше половини цукру у світі виробляють з поширеної рослини тропіків — цукрової тростини. Цукрові буряки вирощують в Європі та Північній Америці. Головними виробниками цукру з нього є Франція, Німеччина, Росія, Україна (мал. 5).

Олію виробляють з різних культур, які вирощують в різних районах світу. Лідером з вирощування сої і виробництва соєвої олії переважно на експорт є США (до 80% світового виробництва), Бразилія, Аргентина та Китай. Найбільшим виробником і експортером соняшникової олії (понад 55% світового експорту) є Україна. Найбільші виробники та експортери оливкової олії — країни Середземномор’я (мал. 6).

Мал. 4. а) Льон-довгунець, б) кенаф; в) плантація абаки, г) джутова тканина.

Місце

Країна

Обсяг експорту (млн дол.)

Відсоток від загальносвітового експорту (%)

Мал. 5. Країни-експортери за загальною вартістю відвантажень цукру (2019 р.).

Валовий збір картоплі — головної культури, що містить крохмаль, перевищив 380 млн тонн. Основними виробниками картоплі є Китай, Індія, Росія, Україна, США, Німеччина.

Головні райони вирощування каучуконосів — країни Південно-Східної Азії, Шрі-Ланка, Малайзія, Індонезія, африканська Ліберія тощо.

За картами атласу знайдіть країн-лідерів з виробництва технічних культур. Охарактеризуйте природні умови, у яких вони розташовані. Порівняйте їх із природними умовами України та зробіть висновки.

Світове виробництво кави складає близько 6 млн тонн, чаю і какао — по 2,5 млн тонн. Головними виробниками кави є Бразилія, В’єтнам, Колумбія, Індонезія, Мексика, Ефіопія. 32,7% всього світового експорту належить Бразилії (4,6 млрд дол. США), В’єтнаму (3,5 млрд дол. США) і Колумбії (2,58 млрд дол. США). Найбільше чаю виробляють і експортують Китай, Індія, Кенія, Шрі-Ланка, Туреччина. Какао-боби, плоди шоколадного дерева, постачають в основному африканські країни — Кот-д’Івуар, Гана, Нігерія, Камерун, а також Індонезія та Бразилія.

Поясніть, що таке «нєврожайний рік». Які природні умови спричиняють це явище? Як воно впливає на становище виробників сільськогосподарської продукції, світовий експорт і ціни?

Місце

Соняшник

Оливи

Країна

Обсяг виробництва

Країна

Обсяг виробництва

Мал. 6. Країни-найбільші виробники олійних культур (у млн т, на 2019 р.).

2. ГЕОГРАФІЯ ТВАРИННИЦТВА. У структурі світового виробництва м’яса свинина сьогодні посідає перше місце — 39%, на другому місці м’ясо птиці (курей, гусей, страусів, індиків, качок тощо) — 29%, яловичина — 25%, баранина — 5%, інші — 2% (кенгуру, коней, кролів тощо). Така сама структура прослідковується й у тваринництві регіонально найближчих до України країн ЄС (мал. 7).

Найбільші виробники та експортери молока і продуктів із нього — країни Євросоюзу та Нова Зеландія. Світовими експортерами м’яса великої рогатої худоби є Аргентина, Німеччина, Франція, імпортерами — США, Велика Британія, Японія. Індія, де корова вважається священною твариною, дає 20% світового експорту яловичини, — постачає у 65 країн світу м’ясо буйволів. Оброблене відповідно до халяльних стандартів та ісламських законів воно має великий попит у мусульманських країнах.

СЛОВНИК

Халяль — в ісламському праві дозволені речі й дії. Прикладом халялю є дозволені шлюби, вживання в їжу будь-яких видів риби, прибуток у результаті торговельної операції, проведеної за правилами шаріату тощо.

Halal — things and actions are allowed in Islamic law. Examples of halal are permitted marriages, eating any type of fish, profits from a Sharia trade transaction, and so on.

Кошерна їжа — згідно з юдейським віровченням, їжа поділяється на дозволену (кошерну) та недозволену (трафну). Дозволена — м’ясо жуйних тварин, свійської птиці, зарізаних за правилами ритуального забою; заборонено одночасно вживати м’ясну та молочну їжу.

Kosher food — according to Jewish doctrine, food is divided into permitted (kosher) and unauthorized (trophic). Allowed — meat of ruminants, poultry, slaughtered according to the rules of ritual slaughter; it is forbidden to eat meat and dairy food at the same time.

Яловичина — 5,9 млн т

Свинина — 22,8 млн т

Птиця — 13,3 млн т

Телятина — 1,0 млн т

Баранина — 0,5 млн т

Мал. 7. Країни-лідери з виробництва м’яса в ЄС (у %, на 2019 р. за даними Євростату).

За допомогою додаткових джерел знань підготуйте на наступний урок інформацію про те, що таке халяльна та кошерна їжа.

Свинарство найбільше розвинене в густонаселених регіонах світу, у районах вирощування зерна й картоплі. Більше половини поголів’я свиней припадає на Азію. У Китаї вигодовують майже половину всіх свиней планети. За ним ідуть країни Європи (Німеччина, Франція, Польща, Данія, Велика Британія), потім США та Бразилія. Окрім м’яса та сала свинарство дає продукцію, яка є сировиною для фармацевтичної (жовч), легкої промисловості (шкіра, щетина).

Вівчарство, основними видами продукції якого є м’ясо і вовна, поширене майже повсюдно. Їх найбільшими виробниками є Австралія, Нова Зеландія, ПАР, Аргентина. Ці країни є також експортерами продукції вівчарства. Імпортери — США, Бельгія, Нідерланди, Німеччина.

Найбільшими виробниками продукції птахівництва — м’яса та яєць — є США, Китай, Франція, Україна, Японія, Канада. Основні експортери бройлерів — США, Нідерланди, Бельгія, Франція, а яєць — США, Бельгія, Нідерланди.

3. ЗОНАЛЬНІСТЬ СВІТОВОГО СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА. На відміну від промисловості, сільське господарство залежить від природних умов. Зони його спеціалізації виділяються особливо в рослинності й відповідають природним зонам, що розташовані на нашій планеті переважно в широтному напрямі.

У північних приполярних районах зі складними умовами для вирощування сільськогосподарських культур переважає оленярство, рибальство, полювання. Південніше, на бідних ґрунтах в умовах короткого літа місцями з’являються умови для вирощування овець, розвитку молочно-м’ясного скотарства, свинарства. Населення вирощує тут льон, картоплю, жито. Далі на південь, на родючих, достатньо зволожених ґрунтах лісостепу склалися найкращі умови для вирощування основних сільськогосподарських культур помірного поясу. У багатьох країнах цієї зони вирощують зернові, цукрові буряки, соняшник та овочеві й багаторічні культури, розвинене м’ясо-молочне скотарство і свинарство. Південніше, у степах, на родючих, недостатньо зволожених ґрунтах сформувалася зона зернових і олійних культур із розвиненим овочівництвом, баштанництвом, виноградарством і м’ясо-молочним скотарством.

Знайдіть на політичній карті світу основні зони і країни помірного й тропічного сільськогосподарського виробництва.

Субтропіки, особливо Середземномор’я, славляться культивацією винограду, маслин, зернових і плодових культур субтропічного поясу та вівчарством. У тропічних районах пустель і напівпустель панує пасовищне тваринництво з окремими територіями оазисного землеробства. У місцях, де випадає багато опадів, або в умовах штучного зрошення вирощують рис і різноманітні тропічні культури в поєднанні із пшеницею, ячменем, просом, бобовими, кукурудзою, арахісом. У багатьох районах тропічного, субекваторіального та екваторіального клімату, особливо на узбережжях океанів, вирощують технічні, продовольчі культури переважно експортного призначення і найбільше фрукти (мал. 8).

Мал. 8. Тропічні фрукти: а) манго, б) дуріан, в) драгон, г) рамбутан, д) мангостін, е) маракуя.

Овець, кіз, лам розводять на гірських пасовищах. Навколо великих міст і промислових районів виникли приміські зони господарства, які спеціалізуються на вирощуванні овочів і фруктів, виробництві молока, м’яса, яєць. Їх спеціалізація визначається потребами населення міст у плодоовочевій і тваринницькій продукції.

Корова на прізвисько Knickers, що в перекладі з англійської означає «Панталони», має унікальні у світі, гігантські розміри: її зріст становить 194 сантиметри, а вага — майже 1,5 тонн. Її власник вирішив, що тварина доживатиме віку на одному з його пасовиськ на заході Австралії. Knickers вважають найбільшою коровою країни, але найбільшою в світі вважається її італійська «суперниця», зріст якої дорівнює 202 сантиметри.

Загальна кількість води, що використовується для сільського господарства, становить 95% від забраної в природі.

ВИСНОВКИ

  • Основні сільськогосподарські культури світу однорічні (зернові, кормові, технічні, овоче-баштанні) та багаторічні (сади й виноградники) утворюють на планеті своєрідні пояси залежно від природно-кліматичних умов, які потрібні для їх культивації.
  • Основою землеробства є зернове господарство, на яке припадає близько половини всіх оброблюваних земель.
  • Головними напрямами тваринництва є свинарство, скотарство, вівчарство, птахівництво.
  • Сільське господарство світу не тільки забезпечує населення продуктами харчування, а й дає сировину для роботи інших напрямів промисловості від легкої й фармацевтичної до будівельної та енергетичної.
  • На відміну від промисловості, сільське господарство залежить від природних умов і ресурсів, тому утворює (особливо рослинництво) окремі зони спеціалізації, які відповідають природним зонам, що розташовані на планеті переважно в широтному напрямі.
  • У гірських районах переважає пасовищне тваринництво, а навколо великих міст і промислових районів виникли приміські зони господарства, спеціалізація яких залежить від потреб населення міст у сільськогосподарській продукції.
  • Сільське господарство є найбільшим виробником невуглецевих парникових газів, таких як метан, що впливає на зміни клімату.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

  • 1. Доведіть, що сільськогосподарські культури світу мають різну географію вирощування.
  • 2. Обґрунтуйте причини широтної зональності сільського господарства.
  • 3. Спрогнозуйте подальший вплив сільськогосподарського виробництва на довкілля.
  • 4. Порівняйте природні й суспільні чинники окремих регіонів світу, які впливають на рівень розвитку та спеціалізацію сільського господарства.
  • 5. Проаналізуйте, від чого залежить поширення у світі свинарства, птахівництва, формування спеціалізованих районів скотарства, вівчарства.

Географія сільського господарства світу

Сільське господарство – найдавніша галузь матеріального виробництва і особлива галузь економіки. Адже воно займається вирощуванням культурних рослин (рослинництво) і розведенням і вирощуванням домашніх тварин (тваринництво). Тим самим сільське господарство забезпечує населення продуктами харчування і, водночас, промисловість – сировиною.
У сільськогосподарському виробництві зайнята приблизно половина економічно активного населення світу. Але в країнах, що розвиваються, цей показник становить 2/3 і більше, тоді як у розвинутих країнах – менше 10 %, а у США і деяких країнах Західної Європи – тільки 2-3 %.

Сільське господарство так чи інакше розвивається майже в усіх країнах. Найбільшими виробниками сільськогосподарської продукції є найбільші за розмірами й кількістю споживачів країни, як-от: США, Канада, Бразилія, Китай, Індія. Однак у країнах, що розвиваються, переважає внутрішнє споживання продукції, тоді як економічно розвинуті країни є найбільшими експортерами сільськогосподарських товарів. Водночас економічно розвинуті країни є найбільшими імпортерами сільськогосподарської продукції, оскільки мають надзвичайно місткий споживчий ринок.

Співвідношення двох головних галузей сільського господарства – рослинництва і тваринництва – залежить від цілого ряду чинників. Перш за все напрямок господарства визначають природні умови, які можуть накладати суттєві обмеження на певні види сільськогосподарських виробництв, сприяючи водночас розвитку інших. Велика роль також належить рівню індустріалізації країни, що може забезпечити високомеханізоване господарство. Подекуди розвиток тих чи інших галузей сільського господарства визначається етнічними й релігійними особливостями країни. Так, наприклад, іслам забороняє вживання свинини, а індуїзм – убивати корів. Так само вкрай рідко вбивають велику рогату худобу деякі африканські народи.
Загалом, рослинництво переважає у більшості країн, що розвиваються. Виняток становлять країни тропічних пустель, де надзвичайно мала площа орних земель, а також південноамериканської пампи (Аргентина, Уругвай), де розвивається високотоварне тваринництво. Натомість в економічно розвинутих країнах перевага надається тваринництву.

У сільському господарстві економічно розвинених країн переважає високотоварне агропромислове виробництво. Це означає, що фермери виробляють таку кількість сільськогосподарської продукції, яка значно перевищує їхні потреби.
У країнах, що розвиваються, переважає дрібнотоварне сільське господарство. Фермери мають змогу продавати лише незначну частку своєї продукції. Виробництво здебільшого орієнтується на задоволення власних потреб фермерських господарств у продуктах харчування.
У сільському господарстві деяких країн, що розвиваються, поширена плантаційна система. її запровадили португальці ще в XIV ст. на тропічних островах західноафриканського узбережжя. Плантації — це великі сільськогосподарські підприємства, які спеціалізуються на вирощуванні одного тропічного продукту, наприклад кави або какао, для постачання його на ринок.

Описуючи нинішній стан сільського господарства світу, часто вживають поняття “зелена революція”. Чому “зелена”? Тому що зелений колір — це колір сільського господарства. Чому революція? Тому що в сільському господарстві відбуваються широкомасштабні перетворення на основі сучасної агротехніки.
Зараз триває новий етап “зеленої революції”, який має назву “біотехнологічна революція”. На цьому етапі широко застосовуються біотехнології, комп’ютерні засоби, нові способи захисту рослин, обробітку ґрунтів тощо.
У результаті проведення “зеленої революції” багато країн, що розвиваються, зуміли повністю задовольнити свої потреби в продуктах харчування за рахунок власного виробництва. Дехто вважає, що “демографічний вибух”, характерний для цієї групи країн, не в останню чергу зумовлений “зеленою революцією”. Спираючись на її досягнення, деякі країни цієї групи спромоглися навіть перетворитися на експортерів сільськогосподарської продукції.

Рослинництво

Виділяють два основні типи рослинництва – неполивне і зрошувальне. Останнє найпоширеніше в тропіках, сухих субтропіках і субекваторіальних широтах, найбільші площі зрошувальних земель – у Китаї, Індії, Мексиці, Пакистані.

Основа рослинництва – зернове господарство. Зернові культури займають майже 1/2 оброблюваної території, вони є основним джерелом рослинних білків у харчуванні. Щорічно збирається близько 2 млрд т на рік зернових. Майже 4/5 світового виробництва припадає на три основні “хліби людства” – пшеницю, рис і кукурудзу.
Основними районами посівів пшениці є помірні та субтропічні широти Євразії, Північної та Південної Америки, Австралії. Основні виробники пшениці у світі – Китай, Індія, США, Франція, Росія, Канада, Австралія.
Основні райони вирощування кукурудзи – Північна і Південна Америка. Найбільші виробники – США, Аргентина, Китай, Бразилія, Франція, Мексика. Головною культурою екваторіальних, тропічних та субтропічних поясів є рис.

Технічні культури (цукрову тростину, бавовник, каучуконоси), а також виноград, чай, каву, какао вирощують в екваторіальному, тропічному і субтропічному поясах. У помірному – льон-довгунець, соняшник, сою, цукрові буряки.

Цукор людство навчилося виробляти в основному з двох культур — цукрової тростини і цукрового буряку. Цукрова тростина любить тропічний, субтропічний і мусонний клімат. її вирощують країни, що розвиваються. Цукровий буряк росте в помірному кліматі. Вирощують цукрові буряки переважно в розвинених країнах Більшість цукру, виробленого з цукрових буряків, споживається в країнах-виробниках. Міжнародна торгівля цукром — це передусім торгівля цукром-сирцем із тростини. Його потрібно ще рафінувати (очищати).

Виробництво натурального каучуку зосереджено у Південно-Східній і Південній Азії. Значні плантації каучуконосних дерев є також в Африці (Ліберія) та Латинській Америці.

Найбільший у світі виробник тютюну — Китай. “Призові місця” посідають також США, Індія, Бразилія. Тютюнові плантації є і в Італії, Греції, Індонезії, Болгарії, Туреччині, Японії, на Кубі.

Важливою сільськогосподарською культурою є картопля. Люди використовують її не лише для їжі. Картопля — чудовий корм для худоби, цінна сировина для технічних потреб. Батьківщиною картоплі є регіон, що охоплює нинішні території Перу, Еквадору й Болівії. Звідти картопля поширилася по всій земній кулі. У Російській імперії картопля з’явилася на початку XVIII ст. на Охтирщині (нині це Сумська область України). Значними світовими виробниками картоплі вважаються Росія, Польща і Китай.

З олійних культур найбільше культивують соняшник (Україна, Росія, країни Південної Європи, США, Аргентина, Китай) та сою (США, Китай, Корея). Найбільші виробники чаю: Індія, Шрі-Ланка, Китай; кави – Бразилія, Колумбія, Мексика, Індія та країни Східної Африки. Батьківщиною чаю вважається Індія, кави — Ефіопія, какао — Мексика.

Серед непродовольчих культур насамперед слід назвати бавовник. Основним регіоном його поширення є Азія, зокрема Індія, Китай, Пакистан, Таїланд, Туреччина. Вирощують бавовник і в інших регіонах. Світовими експортерами бавовни є Узбекистан, Китай, Пакистан, Індія, Австралія, Парагвай, деякі африканські країни. Імпортують бавовну багато країн розвиненої ринкової економіки.

Найбільшими виробниками винограду є Франція та Італія. Щороку вони збирають його близько 6 млн т кожна. Помітними виробниками є Іспанія, Росія, США, Аргентина, Німеччина, Португалія, ПАР, Румунія. 80 % зі браного у світі винограду використовується для виготовлення вина, 7 % — для приготування родзинок. У США частка винограду, що використовується для виробництва вина, менша, зате з нього тут виготовляють багато років, варення, родзинок.

Вирощування цитрусових і тропічних фруктів. Батьківщиною лимону, апельсину, мандарину, грейпфруту вважаються субтропічні й тропічні регіони Азії та Малайський архіпелаг. Основні площі цих рослин — у країнах Середземномор’я, в Індії, Австралії, Китаї. Великим виробником цитрусових є також США. Щороку в світі збирають 35 млн т бананів. Найбільше їх експортують центральноамериканські та карибські країни. Батьківщина банана — Південно-Східна Азія. Кокосовий горіх вирощують на Гавайських островах, У Малайзії, Таїланді та інших тропічних країнах. Батьківщиною манго є Індія. Існує близько 2000 його сортів. Плоди бувають жовтого, зеленого або червоного кольорів.

Садівництво розвинене в багатьох країнах. Найпоширеніше плодове дерево у світі — яблуня. Вирощують також груші, сливи та інші плоди. Оливки культивують переважно країни Середземномор’я.

Квітникарство спрямоване як на задоволення власних потреб країн, так і для постачання квітів на експорт. Багато квітів експортують, наприклад, Нідерланди.

Тваринництво

Тваринництво розвинуте в усіх регіонах земної кулі. Воно досить різноманітне за складом, напрямками, рівнем інтенсивності та продуктивності.

Серед галузей тваринництва найбільш поширене зокрема скотарство, яке займається розведенням великої рогатої худоби. Більша половина худоби припадає на країни, що розвиваються. Найбільше поголів’я худоби в Індії, Бразилії, Китаї, США, Аргентині.
В економічно розвинутих країнах Європи, Північної Америки в лісовій та лісостеповій зонах розводять велику рогату худобу молочно-м’ясного та молочного напрямків. Найбільші виробники молока – країни Європи.
У країнах з посушливим і сухим кліматом, як-от: Індія, Пакистан, Аргентина, Австралія – розвинуте екстенсивне тваринництво м’ясного напрямку. У напівпустелях і пустелях, саванах, а також у густозаселених сільських районах країн, що розвиваються, переважає тваринництво м’ясного і м’ясо-вовняного напрямку.

Свинарство поширене всюди, крім мусульманських країн. Значне поголів’я свиней у Китаї (майже 50 %), країнах Європи (Німеччині, Франції, Італії, Великій Британії, Росії, Україні, Польщі), до 10 % – у США.

Вівчарство поширене майже повсюдно. Але більша частина овець випасається в напівпустельних і пустельних районах світу. Найбільші виробники вовни і баранини – Австралія, Нова Зеландія, Південна Африка, Аргентина, Індія. Вівчарство розвинене також у Великій Британії, Іспанії, Туреччині, Китаї, США та ін.

Оленів розводять у лісовій і тундровій зонах Північної півкулі. Ще й нині тут трапляються табуни диких оленів. Верблюди поширені в країнах з аридним кліматом. Кролів вирощують у багатьох країнах світу, за винятком тропічних та екваторіальних. В Австралії диких кролів розвелося так багато, Що вони стали справжнім лихом.

Історичні джерела свідчать, що людство почало займатися птахівництвом за 3200 років до нашої ери. Тоді жителі сучасної Індії приручили дику курку з джунглів. Пташині ферми з’явилися порівняно недавно — наприкінці XIX ст., і відтоді птахівництво переведено на промислову основу. Вирощування бройлерів, утримання курчат та індиків при штучному освітленні вперше було запроваджено у США. Згодом поширилася відгодівля на птахофермах поголів’я із використанням кормів, збагачених гормонами. Птахівництво розвинене в багатьох країнах світу, оскільки воно практично не залежить від природних умов.В останні десятиріччя перспективною галуззю тваринництва стало спеціалізоване інтенсивне птахівництво м’ясного і яєчного напрямків. Воно зосереджене в країнах з певними традиціями споживання цієї продукції.

Шовківництво. Кілька тисяч років тому китайці винайшли спосіб виготовлення тканини з нитки, яку виробляє гусениця шовкопряда, утворюючи кокон. Для відгодівлі шовкопряда використовується листя тутового дерева (шовковиці). З кожного кокона (розміром з голубине яйце) одержують 460-1100 м нитки. Нині тутовий шовкопряд розводять у Китаї, Японії, Індії, Іспанії, Італії, центральноамериканських державах, тобто там, де теплий клімат і достатньо кормових ресурсів.

Бджільництво. Основними продуктами галузі є мед і віск. Бджоли відіграють значну роль у запиленні рослин, підвищуючи цим урожайність сільськогосподарських культур. Бджільництво як галузь виникло в регіоні Середземного моря. Нині воно поширене в багатьох країнах світу, за винятком полярних областей. Африканські медоносні бджоли відзначаються більшою, ніж європейські, працездатністю.

Рибальством людство займається здавна, і поширене воно на планеті скрізь. Щорічний вилов риби у світі наближається до 100 млн т. Близько 90 % вилову (не лише риби, а й інших дарів моря, наприклад крабів) припадає на Світовий океан та його моря. Половину світового вилову риби здійснюють шість країн: Китай, Японія, Росія, США, Чилі, Перу. Третину вилову використовують на виготовлення кормів для тварин. В основному рибу ловлять на континентальному шельфі. Найбільшу кількість риби з внутрішніх водойм виловлює Китай — понад 4 млн т на рік. Друге місце належить Індії. Найпоширеніша риба в цих країнах — короп. Рибні ферми забезпечують щорічний вилов риби в обсязі 10 млн т. Найбільше їх в Індії та Китаї.

Агропромисловий комплекс і аграрні відносини

Сільське господарство є частиною агропромислового комплексу. До нього відносять три сфери. Одна з них – це промисловість, що виробляє засоби виробництва для сільського господарства. Друга сфера охоплює власне сільськогосподарське виробництво. І третя сфера представлена галузями, які зайняті транспортуванням, переробкою і збутом сільськогосподарської сировини і продукції. У світовому господарстві таку агропромислову інтеграцію називають агробізнесом, або агровиробничою сферою.
На розвиток агробізнесу активно впливають соціально-економічні чинники – аграрні відносини на селі, форми земельної власності, характер землекористування, рівень розвитку агрокультури та ін. Величезний вплив мають досягнення НТР, зокрема розвиток генної і клітинної інженерії – Завдяки їм прибуткове виробництво може розвиватися навіть там, де раніше займатися сільським господарством було неможливо або невигідно.

Для агробізнесу економічно розвинутих країн характерні ринкові виробничі відносини. Основною виробничою одиницею там є сімейна ферма. Середній розмір її залежить від місцевих історичних, соціальних, природних умов і спеціалізації. Так, наприклад, в Австралії він досягає 1,8 тис. га, у США і Канаді – близько 200 га, тоді як у Західній Європі становить лише 17, а в Японії – 2 га. Частина землі належить державі (1/4-1/3 площі), а також великим монополіям агробізнесу і церкві.
В останні десятиліття в країнах Заходу виник міжнародний агробізнес, ядро якого утворюють великі ТНК, що контролюють виробництво і збут продуктів харчування. Серед 100 найбільших – понад 40 американських і більш як ЗО західноєвропейських (швейцарська “Нестле”, нідерландська “Юнілевер” та ін.).

Сільське господарство країн, що розвиваються, включає два абсолютно різні сектори – традиційний і сучасний. Традиційне ведення сільського господарства спирається на дрібні господарства й охоплює переважну більшість сільського населення країни. У таких господарствах немає спеціалізації, вони майже не використовують мінеральних добрив. Селяни вирощують продовольчі культури, які є основою їх харчування.
Сучасний сектор сільського господарства країн, що розвиваються, представлений великими, добре організованими плантаціями, які займають кращі землі. Тут широко використовують найману робочу силу, машини, добрива і штучне зрошування. Такі плантації зазвичай орієнтовані на зовнішні ринки.

У сільському господарстві постсоціалістичних і соціалістичних країн сформувалися аграрно-промислові комплекси. Проте якщо в Китаї, наприклад, були проведені реформи, які спричинили швидке зростання аграрної економіки, то в деяких країнах СНД цього не відбулося. Через відсутність належних реформ у 1990-х роках найбільший занепад сільськогосподарського виробництва спостерігався в багатьох колишніх країнах Радянського Союзу, у тому числі і в Україні.

Джерела інформації:
1.Пестушко В.Ю., Уварова Г.Ш. Географія: Підруч. для 10 кл. загальноосвіт. навч. закл.: Рівень стандарту, академічний рівень. – К.: Генеза, 2010. – 304 с.: іл.
2. Масляк П.О., Дахно І.І. Економічна і соціальна географія світу: Підручник для 10 кл. загальноосвіт. навч.закл./ За ред. П.О.Масляка. – К.: Вежа, 2003. – 280 с.: іл.
3. Топузов О.М., Тименко Л.В. Економічна і соціальна географія світу: Підруч. для 10 кл. загальноосвіт. навч. закладів. – К.: Зодіак-ЕКО, 2005. – 208 с.: іл.