7 днів у морській піхоті. День перший – гуртожиток, їдальня й інтимне життя контрактника

Крим зустрів ніжною туманною поволокою над полями і дрібним дощем. В Джанкої ми з фотографом Льошею Гончаровим пропустили свій автобус на Феодосію, тому що дбали в першу чергу про те, як набити свої шлунки.

“Останній рейс був півгодини тому” – сказала нам касирка. Аякже, півгодини тому ми лише починали їсти борщ в привокзальній кав”ярні. “Спробуйте потягом з приміського вокзалу”.

Зрештою, добралися “на собаках”. Через чотири години і одну пересадку ми підЇзджали до Феодосії. Настрій значно покращився після того, як стало відомо, що в частині нас уже чекають.

На КПП матросик в чорному професійно стрельнув у Олексія цигарку. Матросик – тому що в батальйоні рядові морські піхотинці рахуються матросами, а офіцери мають сухопутні звання.

Двоє з присутніх вояків були в камуфляжі, – однак він вважається менш статусним, ніж чорна форма.

Черговий повів нас до заступника командира батальйону майора Юрія Єрьоменка. На плацу відбувалося шикування особового складу, бійці коротко подивилися на двох цивільних з великими рюкзаками, однак жодної зацікавленості не виявили.

Бесіда в кабінеті у майора, під час якої ми встигли поговорити про десять різних тем, від нестачі палива у цьому році, до відмінностей між міністрами Гриценком і Єхануровим, зайняла близько години.

Юрій обіцяв познайомити нас із священником, який окормлює частину. Батюшці 32 роки, він здав офіцерський норматив у бігові на 10 км та підтягується двадцять п’ять разів.

Майор – справжній військовий, який не знає слова “неможливо”. Під час бесіди він декілька разів повторює, що “все можна вирішити”, робить кілька телефонних дзвінків, отримає пару у відповідь – і таки вирішує усі наші проблеми щодо вечері то ночівлі.

Поїли ми в солдатській їдальні – з євроремонтом і великим телевізором на стіні. “Спробуйте солдатський харч” – сказала нам жіночка, що принесла нам тарілки. Вона цивільна, як і всі працівники в столовці – з часів міністра Гриценка наші вояки вже не займаються виготовленням їжі, це роблять залучені приватні структури.

“Раніше приходив вагон гороху. і солдат їв його тиждень, три рази на добу, на сніданок, вечерю і на обід. Приходила гречка – три рази на добу їли гречку. Зараз з”явилася різноманітність, вибір з”явився” – Єрьоменкові явно подобаються такі зміни. Картопляне пюре, пів-помідора, смажена морська риба і трохи вершкового масла на скибці білого хліба після подорожі смакують просто супер.

Після цього майор провів нас до гуртожитку контрактників, і показав кімнату, де ми будемо спати цю ніч. Кімната відносно чиста, з ремонтом, високою стелею та жалюзі на вікні. Саме з неї я і пишу цей перший міні-репортаж.

“Ні, дівчину контрактник сюди може привести, однак якщо це робити місяць підряд, йому розкажуть, у чому він неправий” – відкриває нам правила співмешкання у суворо чоловічому оточенні майор.

Завтра з шостої ранку – фізична підготовка. Подивимося, на що це схоже. І спробуємо злити перші фотки. Тепер холодний душ – і спати.

Жінки в морській піхоті: досвід Ярини Чорногуз

Як жінкам потрапити до морської піхоти, з якими проблемами вони там стикаються та як їх долають.

30 років тому, 24 серпня 1991 року, в Європі «народилася» нова держава – Україна. Одним із перших питань, що постало перед нашою країною, було створення власної армії, зокрема й морської піхоти. Напередодні Дня Незалежності Explainer поговорив з Яриною Чорногуз, бойовою медикинею в одному з батальйонів морської піхоти, про те, як змінилася ситуація з правами жінок у морській піхоті за часів Незалежності, яких успіхів було досягнуто, а які проблеми досі лишаються на часі.

Морська піхота – що це?

Морська піхота України – це рід військ Збройних сил України, який призначений для дій у морських (повітряних) десантах, ведення наступального бою на морському узбережжі, оборони військово-морських баз, ділянок узбережжя та важливих берегових об’єктів.

На початку 1990-х років, після створення Військово-морських сил України, в Севастополі було сформовано 1-й окремий батальйон морської піхоти, до якого увійшли кращі солдати та сержанти Чорноморського флоту. Потім, через 20 років, у Керчі було сформовано ще один (501-й) батальйон морської піхоти.

Військово-морські сили мають обороняти узбережжя Чорного та Азовського морів, вести оборонні дії, а також брати участь у антитерористичних та миротворчих операціях тощо. Протягом 2014-2017 років морська піхота України особливо активно виконувала ці бойові завдання.

«Жінки тут також є, але їх значно менше»

У 2001 році жінки-офіцери становили всього 0,7 % від усього офіцерського складу Збройних сил України, у 2006 році цей показник склав 2,25 %. А загальна чисельність офіцерок за цей період збільшилась майже вдвічі. За даними на 2008 рік у Збройних силах України проходили службу та працювали понад 70 тисяч жінок. З них близько 19 тисяч – офіцерки, прапорщиці, військовослужбовиці за контрактом і курсантки вищих військових навчальних закладів, а 1,9 тисяч жінок тоді служили у морській піхоті.

За даними на 2021 рік, чисельність морських піхотинців у складі Військово-морських сил Збройних сил України становить 7 тисяч осіб, з яких понад 10% – жінки.

«Сьогодні українська морська піхота – це понад 7 тисяч підготовлених, вмотивованих та готових виконати найскладніші завдання військовослужбовців. До речі, понад 10% особового складу – жінки. Вони проходять службу на різних посадах, і це не тільки зв’язківці, медики чи кухарі, а також й командири відділень бойових підрозділів», – зазначив Юрій Содоль, командувач морської піхоти ВМС ЗСУ, генерал-лейтенант.

Про жінок в американській армії відомо таке: у 1973 році жінки становили всього 2% рядових і 8% офіцерського корпусу. Сьогодні ці цифри становлять 16% і 19% відповідно, це є значним збільшенням за останні пів століття. Щодо безпосередньо морської піхоти, то жінки становлять усього 8% від загального числа.

Тож наразі у відкритому доступі переважає інформація про жінок у морській піхоті в Україні та США. Інформація у відсотковому еквіваленті про інші держави відсутня.

Також відомо, що в арміях різних країн-членів НАТО жінки вже давно обіймають найвищі керівні посади. В Австралії з 2011 року немає жодних обмежень для жінок на будь-яких посадах, а в Норвегії аналогічний закон ухвалено ще в 1985 році. Проте найвищі показники має Ізраїль, адже 34% загальної чисельності армії – саме жінки. Найвідомішим підрозділом в ізраїльській армії є жіночий батальйон «Каракал», створений у 2004 році.

Фото надано Яриною Чорногуз

Ярина Чорногуз: «Переважно, бригади в морській піхоті одностатеві – чоловічі. Жінки тут також є, але їх значно менше. Особисто я знаю близько 30 жінок, які служать у морській піхоті. У моїй бригаді жінки служать переважно в управлінні – юристками, бухгалтерками, діловодками. До бойових посад доступ жінкам обмежено, там вони здебільшого можуть бути тільки бойовими медикинями. У сухопутні, у бригаду – з цим ніби легше. Сюди – важче. Доводиться щодня, постійно переконувати багатьох прихильників твердження “жінці не місце в армії, тим паче у спецвійськах”, що ти здатна робити все те саме, що й чоловік. Добре, що це “переконання” мені не вартує морально особливих зусиль, адже я люблю фізичні випробування й тяжку фізичну роботу з тяганням важкого. За переконання – досить власного прикладу та менше слів».

Корпус морської піхоти України створено у 1918 році на базі підрозділу Січових стрільців. Контрадмірал Михайло Білинський – засновник цього корпусу. Його ім’я носить сучасна 36 окрема бригада морської піхоти. Що цікаво – там також служили жінки-медики (тоді – «санітарки»), які прийшли ще з січових стрільців у цей новостворений Білинським корпус морської піхоти.

Як жінці потрапити до морської піхоти?

Обов’язковою та першочерговою вимогою для жінок, які виявляють бажання служити в армії, є надання справки про відсутність вагітності. Інші вимоги для кандидатів та кандидаток не відрізняються. Для того, щоб служити у морській піхоті України в офіційному складі потрібно мати вищу освіту за відповідною військовою спеціальністю, бути фізично підготовленими та психологічно стійкими, а також мати велику мотивацію до проходження служби, сформовані ідейні цінності, моральні та професійні якості. Бажаний вік – до 40 років.

Фото надано Яриною Чорногуз

Для прийняття на службу за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського складу у вимогах відрізняється тільки вік та освітній рівень. Тож вітається наявність вищої, професійно-технічної, повної або базової загальної середньої освіти, вік – від 18 до 40 років.

Ярина Чорногуз: «Вітається досвід, фізична підготовка та моральні якості. Все це важливо, все це враховується. Раніше я дуже переймалася через те, що до морської піхоти дуже важко потрапити жінці. У суспільстві та багато в кого в армії існує загальне упередження, що жінки приходять в армію по стосунки або одразу ж вагітніють та йдуть у декрет, і посада за ними пропадає. Такі теж є, але багато жінок після подій 2014-го року йдуть сюди по професійний розвиток як бійчині та з ідейних міркувань. Але все одно через це упередження дуже обережно ставляться до кожної кандидатури та беруть далеко не всіх. У моєму випадку зіграло те, що в мене був попередній досвід як госпітальєрки. Тож мене цінували як фахівчиню, яка добре розбирається у першій медичній допомозі. А бойових медиків, особливо тих, які мають добре вкомплектовані медичні рюкзаки, готові у повному обсязі виконувати свої обов’язки з надання першої допомоги та евакуації за стандартами протоколу ТССС під час поранення під обстрілами (чи загрозою обстрілів) – завжди бракує».

По той бік армії та війни

Щоденні тренування, заняття, виїзди на полігони та зовсім трохи часу на відпочинок – саме так проходить типовий день морських піхотинців. І цей розпорядок не залежить від статі. Такий ритм життя допомагає підтримувати форму та щоденно покращувати свої навички.

Як зазначає Ярина, серед її обов’язків як бойової медикині – надання першої медичної допомоги та «витягування» поранених з поля бою. А це, своєю чергою, можуть бути люди її ваги та більше, тому фізична сила для неї надзвичайно важлива.

Фото надано Яриною Чорногуз

Ярина Чорногуз: «Я щодня тренуюся, бігаю по декілька кілометрів, щоб не бути тягарем для інших бійців. Жіноче тіло є трохи слабшим за чоловіче, у сенсі фізичної сили. Тому мені потрібно ще більше готуватись, аби бути на одному рівні з хлопцями. Коли ми біжимо ротою чи взводом 5 км, я трохи відстаю, і деякі мої приятелі навмисно біжать повільніше, аби я не мала спокуси зупинитися та віддихатися. А в плані інших завдань – володіння зброєю, тактики – різниці між чоловіками та жінками немає».

У травні цього року Ярина здавала на берет морської піхоти. Як вона пояснює, це такий щорічний ритуал, коли вся рота долає смугу перешкод. Якщо військовий чи військова пройшли все, не зійшли з дороги, не порушили правил та не лишили позаду напарника – їм вручають берет.

Фото надано Яриною Чорногуз

Ярина Чорногуз: «Я одразу всіх попередила, щоб мені не давали поблажок і не звертали уваги на те, що я жінка. І вони цього дотримувалися. Берет морської піхоти вручається разом із клятвою, в якій йдеться про вірність. Це про те, що ми готові високомобільно виконати будь-яке завдання, ніколи не зраджувати країну та народ. Привілеїв він ніяких не дає, крім того, що це є свідченням того, що ти пройшов чи пройшла бойовий ритуал».

Фото надано Яриною Чорногуз

Як зазначає Ярина, стереотипи та дискримінація щодо жінок – радше не є типовим явищем в армії. З власного досвіду констатує, що якщо руйнувати стереотипи своїм прикладом, то і ярликів навішувати не будуть. Проте завжди є винятки.

Ярина Чорногуз: «Часом приходить ідейна жінка, яка хоче, щоб її сприймали як бійця. Але деякі люди досі живуть за своїми упередженнями… Знаю один випадок: мою знайому (вона служить не у морській піхоті) прибрали з позицій, хоча вона чудовий бойовий медик та стрілець. Їй сказали: “Не буде в моїй роті ****” (нецензурне слово щодо представниць жіночої статі, – ред). Тож це не до неї питання, а до командира. У моєму підрозділі, на щастя, такого немає. Усі мої командири вільні від упереджень щодо жінок, вони навпаки – підтримують мене. Але так далеко не скрізь».

Фото надано Яриною Чорногуз

Наостанок військова додає, що служба в армії – це доволі некомфортна річ. Служити можна, якщо подобаються польові умови життя. Навряд чи там буде добре обладнана вбиральня чи щось подібне. Однакові умови для всіх – як жінок, так і чоловіків.

Що прочитати про жінок-військових?

«Як вигинається воєнне коло»

Авторка: Ярина Чорногуз

Основну частину текстів написано під час ротації Ярини госпітальєркою у 2019-2020 роках. Інші праці створено за перше півріччя служби за контрактом. Авторку надихало перебування на передовій – в бліндажах та окопах. Там, за її словами, буденність відрізняється від тієї, яку ми звикли бачити. Проте прифронтове життя – первісніше та справжніше. Війна, армія та військо можуть бути екзистенційним вибором розвиненої людини, запевняє Ярина.

«Стріляй як дівчисько»

Авторка: Мері Дженнінґз Геґар

Ця книжка з перших сторінок переносить читачів у драматичну подорож до військового будення: гумористична і захоплива правдива історія про хоробру жінку, яка більшу частину свого життя провела на війні. Героїня готова пожертвувати всім заради своєї країни, своїх товаришів і почуття справедливості.

«Fight Like a Girl: The Truth Behind How Female Marines Are Trained»

Authors: Kate Germano, Kelly Kennedy

Підполковниця Кейт Джермано прибула в Четвертий навчальний батальйон новобранців на Перріс-Айленді, який навчає тільки жінок, і переконана, що вона зможе покращити історично низькі стандарти якості роботи жінок і зробить їх кращими морпіхами. Через рік стрілецька кваліфікація жінок під її командуванням зрівнялася з рівнем чоловіків, травми зменшилися, і бойовий дух загону помітно покращився. Потім морпіхи звільнили її.

Це історія боротьби Джермано за досягнення рівних можливостей для жінок-морпіхів проти вкоріненого статусу, в якому домінують чоловіки. Це також історія про наслідки системної гендерної упередженості.

«Band of Sisters: American Women at War in Iraq»

Authors: Kirsten Holmstedt, Tammy Duckworth

Книжка про війну в Іраку та жінок у збройних силах. «Band of Sisters» – це дванадцять історій про американських жінок на передовій. Зокрема, першу в Америці пілотесу, яка була збита та вижила; першу чорношкіру пілотесу в збройних силах США; 21-річну стрілчиню, яка захищала конвой; двох поліціянток, які побували в перестрілках; медсестру, яка щосили намагалася врятувати кожне життя.