У чому різниця між попереднім розслідуванням та оперативно-розшуковою діяльністю

0 Comments

7.3. Прокурорський нагляд за оперативно-розшуковою діяльністю

На Прокуратуру України, згідно з Конституцією України та Законом України “Про прокуратуру”, покладено нагляд за додержанням законів органами, які ведуть оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство.

Відповідно до цього засоби прокурорського нагляду відіграють провідну роль у забезпеченні законності використання матеріалів ОРД в кримінальному процесі.

Для розкриття сутності прокурорського нагляду за законністю використання матеріалів ОРД в кримінальному процесі постає завдання визначитись з об’єктом, предметом, змістом, формами, методами, межами прокурорського нагляду за ОРД та його суб’єктами. За своєю специфікою ОРД здійснюється переважно на засадах таємності і конфіденційності.

Оперативно-розшукова діяльність здійснюється гласно й негласно уповноваженими на те законом державними органами, має за мету захищати життя. здоров”я, права та свободи громадян, власність, гарантувати безпеку суспільства і держави від злочинних посягань.

Одним із напрямів діяльності прокуратури є нагляд за дотриманням законності органами, що проводять ОРД, – вид діяльності уповноважених працівників прокуратури в межах їх компетенції, з використанням ними визначених законом методів перевірки та засобів реагування для забезпечення виконання на території України законів всіма оперативно-розшуковими органами.

У процесі здійснення нагляду уповноважений на те прокурор має право запросити (у зв’язку з надходженням звернення до прокуратури) матеріали про порушення законів при проведенні оперативно-розшукових заходів, а також при перевірці встановленого порядку проведення таких заходів та законності прийнятих при цьому рішень. Керівник органу, що здійснює оперативно- розшукову діяльність, забов’язані надати прокуророві оперативно-службові документи, що слугували основою для проведення таких оперативно- розшукових заходів.

Дані про осіб, упроваджених в організовані злочинні групи, і про штатних негласних співробітників органів, що здійснюють оперативно- розшукову діяльність, а також про осіб, що сприяють цим органам на конфіденційній основі, подають прокуророві (уповноваженому) тільки з письмової згоди вказаних осіб, за винятком випадків, що вимагають їх притягнення до кримінальної відповідальності.

Такі обмеження повноважень прокурорів зумовлені насамперед турботою про безпеку осіб, що співпрацюють з цими органами, оскільки навіть випадкове просочування інформації про цих осіб, що сталося з необережності, може призвести до трагічних наслідків для них, їхніх рідних і близьких.

Прокурорський нагляд за ОРД має сприяти:

• виконанню органами, що здійснюють ОРД. обов’язків щодо запобігання злочинам, їх своєчасного виявлення, припинення і розкриття;

• розшуку осіб, що зникли безвісти, а також осіб, що переховуються від органів дізнання, слідства, суду чи ухиляються від кримінального покарання;

• належному документуванню результатів ОРД і використанню їх у процесі доказування з кримінальних справ;

• дотриманню режиму законності при проведенні Орд. Визначення об’єкта й предмета прокурорського нагляду за ОРД дає змогу чітко визначити компетенцію прокурора щодо здійснення прокурорського нагляду в цій сфері, визначити межу нагляду з метою забезпечення його повноти, своєчасно виявити, припинити порушення законності й запобігати їм, забезпечити законність та ефективність ОРД,уникнути необгрунованого втручання в питання ОРД, які не є об’єктом і предметом прокурорського нагляду. Це сприятиме підвищенню ефективності цього виду діяльності, забезпеченню охорони прав, свобод і законних інтересів осіб, які потрапляють до її сфери, дотриманню встановленого законодавством України та відомчими нормативними актами порядку виконання оперативними підрозділами оперативно-розшукових заходів, законності рішень, які вони приймають, тощо.

Повноваження прокурорів за наглядом ОРД становить предмет ведення і здійснення взаємопов’язаних їх прав та обов’язків.

Діяльність органів прокуратури як самостійний напрям зумовлена насамперед тим, що при здійсненні оперативно-розшукової діяльності, дізнання і попереднього слідства неминуче зачіпаються, а іноді й істотно обмежуються права і законні інтереси громадян, гарантовані Конституцією України та іншими законами і нормативно-правовими актами: право на свободу, на таємницю листування, телефонних переговорів, на недоторканність житла, на свободу пересування та ін.

Обмеження прав і свобод людини і громадянина допускається за підставами і дотриманням процедур, передбачених Конституцією України, кримінально-процесуальним кодексом та іншими законами і нормативно-правовими актами.

При визначенні об’єкта і предмета прокурорського нагляду одні автори ототожнюють ці поняття, другі вважають, що слід говорити або про предмет, або про об’єкт прокурорського нагляду, треті вважають ці категорії відносно самостійними, однак при цьому зважають на неоднакове розуміння їхньої природи й засад їх розмежування. До об’єкта прокурорського нагляду можна віднести:

• підприємства, організації, службових осіб і громадян;

• виконання означеними організаціями, службовими особами і громадянами законів;

діяльність, пов’язану з виконанням і дотриманням законів;

• відносини, що виникають у процесі виконання законів.Отже, об’єкт прокурорського нагляду можна визначити як сферу суспільних відносин, що виникають у зв’язку з точним виконанням законів.

Предмет прокурорського нагляду в юридичній літературі – це або законність, точне виконання чи дотримання законів, або акти і дії посадових осіб, а також суспільні відносини, що складаються у сфері забезпечення законності, або норми права, за виконанням яких здійснюється нагляд.

Низка авторів (В. І. Басков, С. Г. Березовська, В. М. Гаращук, В. С.Зеленецький, І. Козьяков та інш.) на основі тлумачення понять “об’єкт” і “предмет” та їх етимологічного походження, а також аналізу філософської літератури з цього питання дійшли висновку, що ці поняття настільки близькі, що немає сенсу розподілу, вважаючи, що об’єктом (предметом) прокурорського нагляду є виконання законів піднаглядовими суб’єктами.

Відповідно до загальнофілософського розуміння об’єкта, згідно з яким об’єкт є не просто будь-яким предметом природи, що віднесений до сфери людської діяльності, оскільки він сам по собі як об’єктивна реальність існує незалежно від свідомості людини, а стає ним, вступаючи у взаємодію із суб’єктом До того ж, властивість бути об’єктом відкривається лише у відношеннях із суб’єктом пізнавальної чи безпосередньо практичної діяльності.

Отже, об’єкт розглядається як те, що протистоїть суб’єкту, і те, на що спрямована його предметно-практична й пізнавальна діяльність. Отже, прокурорському наглядові протистоїть не організація, посадова особа чи громадянин, а їх діяльність, що співвідноситься із законом.

Існує думка, що потреби правової держави передбачають не лише виконання законів як актів вищих органів державної влади, а й дотримання законності взагалі – внутрішньо погодженої системи нормативно-правового регулювання і відповідну цій системі поведінку суб’єктів правових відносин. Таке розуміння об’єкта нагляду, на наш погляд, відповідає тому, на що насправді спрямована діяльність прокуратури, в тому числі і в сфері ОРД, і має важливе значення для встановлення меж прокурорського нагляду як категорії, що дасть змогу визначити компетенцію прокурора щодо здійснення нагляду з огляду не лише на точне застосування Закону, й на його повноваження стосовно прийнятих посадовими особами актів, які йому суперечать.

Закон України “Про прокуратуру” визначає, що предметом прокурорського нагляду у сфері ОРД є додержання законів органами, що її здійснюють. Більш докладно предмет прокурорського нагляду за ОРД конкретизується у законі про ОРД, як установлює, що в процесі нагляду за додержанням законів під час проведення ОРД прокурор у межах своєї компетенції:

безперешкодно входить в усі приміщення органів, які проводять оперативно-розшукову діяльність;

вимагає для перевірки розпорядження, інструкції, накази та інші акти, що стосуються оперативно-розшукової діяльності, оперативно-розшукові справи, реєстраційні, облікові, звітні, статистичні, аналітичні документи та інші

відомості про здійснення оперативно-розшукових заходів;

• доручає керівникам відповідних органів проведення у підвідомчих їм підрозділах перевірок з метою усунення порушень закону;

• дає письмові вказівки про проведення оперативно-розшукових заходів в інтересах кримінального судочинства, про розшук осіб, які безвісти відсутні;

• дає згоду на продовження строку проведення оперативно-розшукової діяльності;

• отримує пояснення про порушення вимог закону від посадових осіб органів, що проводять оперативно-розшукову діяльність;перевіряє скарги на порушення законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, з ознайомленням у необхідних випадках з оперативно-розшуковими матеріалами;скасовує незаконні постанови про заведення або закриття оперативно-розшукової справи, зупинення або поновлення оперативно- розшукової діяльності чи про інші рішення, що суперечать закону;

• вживає заходів щодо усунення порушень законності під час проведення оперативно-розшукової діяльності і щодо притягнення винуватих до встановленої законом відповідальності;

• опротестовує незаконну постанову суду про дозвіл або відмову на проведення оперативно-розшукових заходів.

Принесення протесту зупиняє проведення оперативно-розшукових заходів, дозвіл на які дано судом.

У ч. 2 цієї статті зазначено, що відомості про осіб, які конфіденційно співпрацюють або співпрацювали з розвідувальним органом України, належність конкретних осіб до кадрового складу розвідувальних органів, а також форми, методи і засоби розвідувальної діяльності та організаційно- штатна структура розвідувальних органів до предмета прокурорського нагляду не належать.

Предмет прокурорського нагляду за ОРД конкретизується також у п.9 Наказу Генерального прокурора України № 4 від 04.10.1998 р. “Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство”, в якому вказано, що, здійснюючи нагляд за додержанням законів при проведенні оперативно-розшукової діяльності, прокурори у межах своєї компетенції мають перевіряти оперативно-розшукові справи, реєстраційні, облікові, статистичні, аналітичні та інші документи з цих питань і вживати заходів щодо усунення порушень законності та притягнення винних до встановленої законом відповідальності. В цьому ж пункті Наказу зазначено, що втручання в тактику проведення оперативно-розшукових заходів є неприпустимим, якщо дії оперативних працівників не суперечать законодавству.

Розкрито предмет прокурорського нагляду за ОРД і в Наказі Генерального прокурора України № 2 від 17.10.1999 р. “Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами Служби безпеки України, які проводять оперативно-розшукову діяльність”.

У п.З цього Наказу зазначено, що перевірці підлягають: відповідність вимогам ст.6 закону про ОРД щодо наявності підстав для проведення ОРД; відповідність вимогам ст.9 цього закону і ст.12 Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” щодо заведення оперативно-розшукових справ; відповідність вимогам ст.9 Закону про ОРД щодо додержання строків здійснення цієї діяльності; відповідність вимогам ст.

8 вказаного Закону і статей 12, 15 закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, статей 4, 5 Закону України “Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними” заходів, які здійснююся у процесі ОРД; відповідність вимогам статей ЗО, 31 Конституції України, статей 8, 9 Закону України Про ОРД, ст. 15 Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” заходів, які тимчасово обмежують права фізичних і юридичних осіб; відповідність вимогам ст. 114 КПК України і ст. 6 закону про ОРД щодо здійснення оперативно-розшукової діяльності за вказівками прокурора, дорученнями і постановами слідчих, ухвалами суду, інших правоохоронних органів, за запитами оперативних підрозділів міжнародних правоохоронних органів та організацій інших держав; додержання передбачених ст. 9 Закону про ОРД гарантій законності під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, у тому числі відомчого контролю за оперативно-розшуковою діяльністю; додержання вимог ст. 10 вказаного закону щодо використання матеріалів оперативно-розшукової діяльності; обґрунтованість закриття оперативно- розшукових справ; додержання під час проведення оперативно-розшукової діяльності вимог Закону України “Про боротьбу з корупцією”; обгрунтованість клопотань про дачу прокурором санкції на проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених ст. 8 закону про ОРД (лише застосування інших технічних засобів отримання інформації) і статтями 12, 15 Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”; відповідність відомчих наказів, інструкцій, розпоряджень з питань проведення оперативно-розшукової діяльності вимогам Конституції України і чинному законодавству.

У п. 4 зазначеного Наказу вказано, що в процесі здійснення нагляду за додержанням і правильним застосуванням законів у процесі ОРД прокурор не втручається у методи і тактичні прийоми оперативно-розшукової діяльності.

Отже, предметом прокурорського нагляду у сфері ОРД є: дотримання прав і свобод людини і громадянина;

• дотримання встановленого порядку вирішення заяв і повідомлень про злочини, що готуються або вже вчинені, виконання ОРД;

• законність рішень, що приймаються органами, які проводять ОРД. До предмета прокурорського нагляду належать також законність прийняття рішень про:

• заведення і припинення оперативно-розшукової справи;

• проведення і припинення конкретних ОРД;

• надання результатів ОРД органу дізнання, слідчому чи суду;

• розсекречені відомості, отримані під час проведення ОРД;

• правовий захист працівників органів і осіб, що сприяють орд.

Крім того, при здійсненні нагляду за ОРД прокурор має право: вносити

подання щодо усунення порушень чинного законодавства;

• виносити постанови про порушення адміністративного провадження.

До предмета прокурорського нагляду не входить перевірка законності рішення судді за результатами розгляду матеріалів про обмеження конституційних прав громадян під час проведення ОРД, а також дані про організацію, тактику, методи і засоби здійснення оперативно-розшукової діяльності. Проте, якщо під виглядом особливих тактичних прийомів, методів і засобів у процесі оперативно-розшукової діяльності допускаються незаконні дії, які порушують права громадян, що становить небезпеку для їх життя, здоров’я, честі, прокурор не лише має право, а й забовя’заний вжити заходів для усунення порушень закону.

Відомості про організацію, тактику, методи і засоби оперативно- розшукової діяльності також не належать до предмета прокурорського нагляду.

Відповідність оперативно-розшукової діяльності, що здійснюється СБ України стандартам прав людини

Очевидним є вклад правоохоронних органів і, зокрема, СБУ в боротьбі зі злочинністю. Проте при цьому важливо відстежити завдяки чому відбувається досягнення цих цілей. А точніше, наскільки дотриманий необхідний у демократичному суспільстві баланс між втручанням в права людини та свободи й досягненням цих важливих для суспільства цілей.

Одразу варто констатувати, що на сьогодні діяльність підрозділів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність (ОРД), часто порушує європейські стандарти прав людини. Права людини ще не стали тією категорією, що насправді на практиці обмежують від зловживань роботу правоохоронних органів й, зокрема, СБУ.

Відповідно до європейських стандартів прав людини, зокрема, Європейської Конвенції про захист прав людини та відповідних рішень Європейського суду з прав людини, а також інших Конвенції Ради Європи, оперативно-розшукові заходи можуть здійснюватися лише при певних чітких вимогах, оскільки вони обмежують права людини та основні свободи: повинні чітко визначені цілі обмеження, процедура має чітко викладені в законодавстві, а також мають існувати необхідні гарантії дотримання прав людини.
Українська реальність ґрунтується на законі про оперативно-розшукову діяльність (ОРД) та загалом кримінально-процесуальному законодавстві, що не узгоджуються зі стандартами прав людини. Закон про ОРД був прийнятий на початку 90-х, а Кримінально-процесуальний кодекс взагалі у радянські часи й ці документи не змінювалися концептуально, що пояснює цю неузгодженість. Також адміністративна практика правоохоронців через розширене тлумачення чи просто свавілля з-за нечіткості регулювання додає ще більше порушень прав людини.

У своєму виступі я торкнуся лише декількох форм оперативно-розшукових заходів (ОРЗ), що викликають стурбованість: зняття інформації з каналів зв’язку та негласні обшуки.
Відповідно до європейських стандартів при «знятті інформації з каналів зв’язку» або як це в народі частіше називають «прослуховуванні телефонів» дотримуватися такі вимоги:

– Такий захід має бути виключним і застосовуватися лише в крайніх випадках, а закон повинен чітко визначати перелік злочинів, за якими можливі такі ОРЗ. Указівки на тяжкі чи особливо тяжкі злочини, що існує в чинному законодавстві, є надто широкими за змістом і є явно не достатнім. При наданні санкції необхідно оцінювати чи можливо отримати цю інформацію іншим шляхом, чи взагалі можливо отримати таку інформацію саме цим шляхом, що практично відсутнє в українській практиці.
– Повинен існувати незалежний контроль за таким заходом: запровадження тільки за санкцією суду, а використання матеріалів контролюється незалежним органом із захисту персональної інформації. В Україні відсутній незалежний орган контролю використання персональної інформації. Та і загалом порядок використання отриманої інформації не має чіткого регулювання.

– Строк зняття інформації з каналів зв’язку повинен бути чітко визначений в законі, чого немає в українському законодавстві: найчастіше цей термін не може перевищувати 3-6 місяців. На практиці, надаючи санкцію, суди встановлюють такий строк, проте такого обов’язку вони не мають. Фактично, такий строк законодавством обмежений строком оперативно-розшукової чи кримінальної справи, котрі можуть тягнутися багато років, а отже формально дозвіл на зняття інформації може бути чинним протягом достатнього довгого часу.
– Особу повинні повідомляти про такі заходи після їх закінчення з метою мати можливість оскаржити правомірність цих дій, коли це не суперечить розслідуванню. В Україні це можливо лише при ознайомленні з матеріалами кримінальної справи після завершення попереднього слідства і то з певними винятками. На практиці, понад 80 % осіб навіть не здогадуються про втручання правоохоронних органів у їхні права.

В Україні зняття інформації з каналів зв’язку здійснюється без належного, чікого та передбачуваного законодавчого регулювання. Закону про ОРД в цьому питанні бракує чіткості та гарантій захисту прав людини, про що чітко вказано в рішенні Європейського суду з прав людини «Волохи проти України». А процедура отримання санкції суду взагалі не визначена не визначена законом. Явно не повноваженнями Кабміну чи Верховного суду є визначати таку процедуру.

Саме тому у справі за позовом В.Якубенка до Кабінету Міністрів України про визнання незаконною Постанови Кабміну № 1169 від 26 вересня 2007 року, якою було затверджено «Порядок отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини, та використання добутої інформації», 16 січня 2009 року Окружний адміністративний суд міста Києва видав Окрему ухвалу, в котрій зобов’язав Кабмін розробити й подати законопроект щодо порядку отримання дозволу суду на здійснення заходів, що тимчасово обмежують права людини, та використання здобутої інформації. На виконання Ухвали було надано один місяць, проте вже пройшло понад 4 місяці, а Кабмін й надалі не виконує це рішення суду.

Отримання ж такої інформації, як інформація про дзвінки абонента, хронометраж дзвінків, пересування абонента, лог файли користувачів Інтернету, що також входять до таємниці приватного життя й кореспонденції, часто отримуються без санкції суду, оскільки законодавство взагалі чітко не визначає цю процедуру.

СБУ, за даними Верховного суду, подала до судів у 2008 році 8 тисяч 323 подання про зняття інформації з каналів зв’язку, що становить третину від загального обсягу санкцій. При цьому, у середньому щорічно СБУ закінчує розслідування не більше 900 кримінальних справ, з яких не більше 700 потрапляють до суду. Виходить, що понад 7,5 тисяч санкції отримані не з метою розслідування кримінальних справ. Виникає запитання з якою метою, як не розслідування кримінальних справ, робилися такі заходи?

За даними Генеральної прокуратури лише 19 % матеріалів, отриманих у результаті ОРЗ СБУ, надалі використовуються при порушенні кримінальних справ. Наприклад, у місті Києві та Київській області з отриманих 96 дозволів суду на проведення оперативно-технічних заходів як доказ у кримінальній справі не використано жодного. Виникає питання з якою метою здійснюється 4/5 усіх оперативно-розшукових дій СБУ та яким чином використовуються матеріали, отримані в результаті таких дій?

Не дивують тоді заяви багатьох політиків про їхнє постійне прослуховування, хоча й не можна стверджувати, що за це несе відповідальність лише СБУ.

Відповідно до відповідей СБУ на інформаційні запити, діяльність СБУ з моніторингу Інтернет трафіку й електронних повідомлень здійснюється відповідно до закону про ОРД. Проте для всіх очевидно, що це не можливо, оскільки цей моніторинг є загальним і не заснований на індивідуальному підході, а отже, не може здійснюватися відповідно до порушених оперативно-розшукових справ та санкції суду, що вимагається законодавством. Тоді стає зрозумілим, що чітких правових підстав для цього оперативно-розшукового заходу просто немає. Він здійснюється на підставі таємних інструкцій, що явно не узгоджується з демократичними стандартами.

Ті ж самі проблеми існують й щодо негласного проникнення до житла: процедура отримання санкції не визначена законом і не існує належних гарантій захисту прав людини.
Огляд цих декількох оперативно-розшукових заходів показує серйозні проблеми дотримання прав людини з боку СБУ.

Очевидно, що для усунення цих проблем, необхідно впроваджувати реформу кримінальної юстиції відповідно до затвердженої в квітні 2008 року Указом Президента Концепції. Ця концепція закладає підґрунтя реформи діяльності всіх правоохоронних органів. А вже після цієї функціональної реформи, варто здійснювати реформу інституційну окремих правоохоронних органів. На сьогодні, реформа СБУ здійснюється окремо й попереду реформи функціональної (дивіться, наприклад Концепцію реформи СБУ, що затверджена Указом Президента), а тому навряд чи можна очікувати істотне покращення дотримання прав людини цією службою при реалізації виключно окремої власної інституційної реформи.

Функціональна невизначеність породжує певний хаос у діяльності органів влади. Як ще можна пояснити той факт, що Кабмін доручив розробку законопроекту про державну реєстрацію Інтернет-ЗМІ саме СБУ? Яким чином це вписується в сучасне розуміння завдань і функцій сучасної спецслужби? В якій демократичній країні медіа законодавство доручають розробляти спецслужбі?

Проте певні речі, а саме посилення звітності СБУ та контролю за її діяльністю можна зробити вже сьогодні, навіть без істотних змін законодавства.
У сучасній демократичній країні, спеціальні служби оприлюднюють щорічні звіти про свою діяльність. Такі звіти є вільно доступними в таких країнах, як США, Канада, Великобританія та багато інших. Такі звіти містять узагальнені данні про оперативно-розшукову діяльність спецслужби. Зокрема, такі щорічні публічні звіти СБУ повинні включати:
– кількість заведених оперативно-розшукових справ; кількість справ, що були порушені з порушеннями законодавства; кількість оперативно-розшукових справ, на підставі яких були порушені кримінальні справи;

– кількість порушених кримінальних справ; кількість справ, відкритих з порушенням законодавства; кількість справ, доведених до суду та кількість з цих справ, за якими винесено обвинувальні вироки;
– кількість подань про отримання санкції суду та кількість отриманих дозволів на зняття інформації з каналів зв’язку та негласний обшук, а також відсоток їхнього використання, як доказ у кримінальному процесі;
– кількість обшуків та виїмок документів і майна, проведеного працівниками СБУ;
– кількість затримань осіб, здійснених працівниками СБУ;
– кількість встановлених спостережень за особами;
– кількість екстрадицій, здійснених працівниками СБУ;
– узагальнену інформацію про інші оперативно-розшукові заходи, що здійснювалися СБУ.

Ці данні зможуть показати реальну картину діяльності СБУ, дозволять побачити ефективність заходів, що спрямовані на розслідування злочинів, проте обмежують права людини. Дозволять з рештою оцінити наскільки існує баланс між обмеженням прав і боротьбою зі злочинністю. На сьогодні, очевидно, що такого балансу – обмеження прав, як і раніше, домінує серед заходів й часто здійснюється без реальної суспільної необхідності.

На сьогодні ж, навіть узагальнені дані про оперативно-розшукову діяльність входять до переліку даних, що становлять державну таємницю. Ці данні стали таємницею з ініціативи СБУ, котра начебто останні роки публічно висловлює прагнення до впровадження демократичних стандартів у своїй роботі. Тому першим початком має стати виключення зі Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, пункту 4.4.8: «Відомості про статистичні показники оперативно-розшукової, контррозвідувальної чи розвідувальної діяльності, що дають змогу здійснити кількісну оцінку оперативних сил і засобів, які застосовувалися для здійснення цієї діяльності, але не розкривають об’єкти спрямувань цих заходів».

СБУ останні два роки готує Білу книгу, в котрій розповідає про свої досягнення. Проте, на жаль, такі книги не містять жодної інформації про характер і масштаб обмежень прав людини, що не дозволяє належно оцінити ефективність цієї служби, а також визначити чи її діяльність відповідає стандартам прав людини. З цієї книги не можливо відстежити баланс у діяльності СБУ між необхідністю обмежень прав людини й свобод і досягненням певних суспільно-важливих цілей (наприклад, безпеки). Цим СБУ не вигідно вирізняється від сучасних спецслужб демократичних країн.

Виступ виконавчого директора Української Гельсінської спілки з прав людини Володимира Яворського на Другій міжнародній конференції «Захист демократичних цінностей і дотримання прав людини у діяльності спецслужб», що пройшла в Києві 24 квітня 2009 року

ОРГАНИ, ЩО ЗДІЙСНЮЮТЬ ПОПЕРЕДНЄ РОЗСЛІДУВАННЯ ТА оперативно-розшукової діяльності, В РОСІЙСЬКІЙ ФЕДЕРАЦІЇ

Оперативно-розшукова діяльність, дізнання і попереднє слідство як основні види державної діяльності з виявлення та розслідування злочинів

Одним з пріоритетних напрямків діяльності сучасної держави, як відомо, є захист правопорядку, підтримання на певному рівні захищеності прав і охоронюваних законом інтересів людини, суспільства і держави. На ці цінності періодично здійснюються посягання, у тому числі і в злочинній формі. Злочини завжди повинні зустрічати відсіч в цивілізованій державі, оскільки вони зазіхають на приватне життя кожної людини, підривають стабільність розвитку суспільства і держави в цілому.

Охорона правопорядку, що виражається, зокрема, і не в останню чергу, у недопущенні вчинення злочинів, їх припиненні і переслідуванні з метою притягнення до юридичної відповідальності винних осіб є ключовим завданням правоохоронної системи, у тому числі шляхом відносно широкого застосування заходів державного примусу.

У той же час протидія вчиненню правопорушень і, особливо злочинів (як найбільш важким і небезпечним видам правопорушень), має бути в законних рамках. Воно повинно припускати захист не тільки суспільства (складових його людей та організацій) від протиправних посягань, а й захист прав і свобод кожної людини від свавілля держави, що здійснює переслідування осіб (включаючи підозрюваних і звинувачених) за вчинення таких посягань. Інакше кажучи, охорона правопорядку вимагає дотримання балансу між суспільним інтересом боротьби (протидії) зі злочинами та іншими правопорушеннями і особистим інтересом кожної людини в захисті від сваволі.

Серед основних видів діяльності правоохоронних органів особливе місце займає діяльність з виявлення злочинів і діяльність з розслідування злочинів. Це два види діяльності, безпосередньо призначених і спрямованих на протидію злочинності (тобто односпрямованих), але відрізняються один від одного за формою і змістом.

Перший з них – виявлення злочинів – являє собою розвідувально-пошукову оперативну діяльність спеціально уповноважених державних органів та посадових осіб щодо одержання інформації про плановані, які готуються, совершающихся і скоєних злочинах.

Розвідувально-пошукової ця діяльність є тому, що виробляється в умовах неочевидності, анонімності або неофіційності (неприпустимість розкриття) джерел інформації, вимагає дотримання конспірації і використання негласних (у поєднанні з голосними) методів роботи.

Оперативної ця діяльність є тому, що проводиться в режимі постійного спостереження за діяльністю осіб або соціальних груп, що знаходяться в зоні підвищеного ризику вчинення злочинів і вимагає в ряді випадків негайної (оперативною) реакції на (позначені в джерелах інформації) кримінальні загрози для людини, суспільства і держави [1]. [1]

Саме тому виявлення злочинів іменується оперативно-розшуковою діяльністю і розглядається, в цілому і загалом, як таємна (скритна, секретна) форма правового реагування на кримінальні загрози, подготавливающего (встановлює) підстави для подальшої відкритої правової реакції на них (в інших правових формах та іншими правовими засобами).

Ось чому, матеріали, що з’являються в результаті її здійснення, можуть бути передані (після їх розсекречування) органам, які ведуть розслідування злочинів, або передані у відповідні правоохоронні органи для превентивного усунення виявленої загрози за допомогою силових чи інших адміністративно-правових заходів впливу, тільки після виявлення ознак злочинів, що готуються.

Виявлення злочинів врегульовано Законом про ОРД, офіційно визначальним її як оператівнорозискних діяльність.

Під оперативно-розшуковою діяльністю розуміється діяльність, здійснювана гласно і негласно оперативними підрозділами державних органів, в силу покладеного на них обов’язку і в межах наданих їм повноважень, за допомогою проведення оперативно-розшукових заходів з метою захисту життя, здоров’я, i | рав і свобод людини і громадянина, власності, забезпечення безпеки суспільства і держави від злочинних посягань (ст. 1 Закону про ОРД).

У ході оперативно-розшукової діяльності вирішуються наступні завдання (ст. 2 Закону про ОРД):

  • 1) виявлення, попередження, припинення і розкриття злочинів, а також виявлення і встановлення осіб, їх підготовляють, які роблять чи вчинили;
  • 2) здійснення розшуку осіб, які переховуються від органів дізнання, слідства і суду, ухиляються від кримінального покарання, а також розшуку безвісти зниклих;
  • 3) добування інформації про події або діях (бездіяльності), що створюють загрозу державній, військовій, економічній, інформаційній або екологічної безпеки РФ;
  • 4) встановлення майна, що підлягає конфіскації.

Як вже зазначалося, оперативно-розшукова діяльність, включаючи проведення оперативно-розшукових заходів, носить секретний характер. Названий Закон встановлює тільки перелік оперативно-розшукових заходів і мінімальні стандартні (загальні) вимоги до умов їх виробництва. Конкретні ж правила проведення цих заходів врегульовані підзаконними відомчими актами (інструкціями), що не підлягають опублікуванню і доступними лише для обмеженого кола посадовців.

В силу ст. 6 Закону про ОРД дозволено проведення 14 оперативно-розшукових заходів:

  • 1) опитування;
  • 2) наведення довідок;
  • 3) збір зразків для порівняльного дослідження;
  • 4) перевірочна закупівля;
  • 5) дослідження предметів і документів;
  • 6) спостереження;
  • 7) ототожнення особистості;
  • 8) обстеження приміщень, будівель, споруд, ділянок місцевості і транспортних засобів;
  • 9) контроль поштових відправлень, телеграфних та інших повідомлень;
  • 10) прослуховування телефонних переговорів;
  • 11) зняття інформації з технічних каналів зв’язку;
  • 12) оперативне впровадження;
  • 13) контрольована поставка;
  • 14) оперативний експеримент.

Даний перелік є закритим. Оскільки більшість з зазначених дій проводяться таємно і сполучені з обмеженням конституційних прав громадян, то закон передбачає необхідність наявності підстав для проведення оперативно-розшукових заходів, а також у ряді випадків – необхідність отримання санкції суду. Наприклад, санкція суду потрібно виробництва таких заходів, як контроль поштових відправлень, телеграфних та інших повідомлень, прослуховування телефонних переговорів, зняття інформації з технічних каналів зв’язку.

Підставами для проведення оперативно-розшукових заходів (і (або) умовами, при яких їх виробництво припустимо) є (ст. 7 Закону про ОРД):

  • 1) наявність порушеної кримінальної справи;
  • 2) відомості або інформація (що стала відомою органам, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність):
    • – Про ознаки підготовлюваного, скоєного чи досконалого протиправного діяння, а також про осіб, його підготовляють, що здійснюють або вчинили, якщо немає достатніх даних для вирішення питання про порушення кримінальної справи;
    • – Події або дії (бездіяльності), що створюють загрозу державній, військовій, економічній, інформаційній або екологічної безпеки РФ;
    • – Осіб, які переховуються від органів дізнання, слідства і суду або ухиляються від кримінального покарання;
    • – Особах, безвісти зниклих, і виявленні невпізнаних трупів;

    При цьому органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, уповноважені збирати дані, необхідні для прийняття рішень:

    • – Про допуск до відомостей, що становлять державну таємницю;
    • – Допуск до робіт, пов’язаних з експлуатацією об’єктів, що становлять підвищену небезпеку для життя і здоров’я людей, а також для навколишнього середовища;
    • – Допуск до участі в оперативно-розшукової діяльності або про доступ до матеріалів, отриманим в результаті її здійснення;
    • – Про встановлення або про підтримку з особою відносин співробітництва при підготовці та проведенні оперативно-розшукових заходів;
    • – Щодо забезпечення безпеки органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність;
    • – Про надання або про анулювання ліцензії на здійснення приватної детективної або охоронної діяльності, про переоформлення документів, що підтверджують наявність ліцензії, про видачу (про продовження терміну дії, про анулювання) посвідчення приватного охоронця.

    Крім того, органи, що здійснюють оператівнорозискних діяльність, за наявності запиту, спрямованого у відповідності з Федеральним законом “Про протидію корупції” та іншими нормативними правовими актами в галузі протидії корупції, проводять оперативно-розшукові заходи з метою добування інформації, необхідної для прийняття рішень про достовірність і повноті відомостей, які подаються відповідно до федеральними конституційними законами і федеральними законами громадянами, які претендують на заміщення низки державних посад.

    Другий вид діяльності щодо протидії злочинності – розслідування злочинів – відрізняє те, що в ході її здійснення відбувається збирання, перевірка і оцінка доказів, що встановлюють факт винного скоєння злочину конкретною особою, а в разі їх підтвердження судом, що можуть бути покладеними в основу вироку. Розслідування злочинів детально регламентоване УПК РФ, іменується попереднім розслідуванням і може провадитися тільки у порядку, встановленому цим федеральним законом.

    Попереднє розслідування злочинів передбачає (до свого початку) вирішення питання про порушення кримінальної справи (за результатами так званої дослідчої перевірки).

    Вирішення питання про порушення кримінальної справи є специфічною діяльністю органів розслідування. Її призначення зводиться до того, щоб не допустити розслідування справ, за очевидної відсутності події або складу злочину або при очевидному наявності інших обставин, об’єктивно перешкоджають розслідуванню, що роблять його безглуздим (наприклад, акт амністії, смерть підозрюваного). Її зміст – до перевірки надійшов (в тому чи іншому вигляді, передбаченому законом) повідомлення про злочин. Способи перевірки повідомлення про злочин перераховані (ч. 1 ст. 144 КПК РФ), але спеціально не регламентовані законом (за винятком слідчих дій) або не вимагають такої регламентації. Їх застосування не передбачає примусу або погрози примусу.

    Під попереднім розслідуванням в найзагальнішому вигляді слід розуміти досудову стадію (етап) кримінально-процесуальної діяльності. Ця діяльність здійснюється спеціально уповноваженими посадові особами і державними органами (дізнавачем, начальником органу дізнання, органом дізнання, слідчим, керівником слідчого органу і прокурором). За своїм характером вона є відкритою правовою формою правового реагування на скоєння злочинів (на відміну від оперативно-розшукової діяльності). За своїм змістом вона являє собою, головним чином, виробництво слідчих та інших процесуальних дій, спрямованих на збирання, перевірку та оцінку доказів, з метою встановлення винність конкретної особи у вчиненні конкретного злочину (та інших обставин, що підлягають доказуванню у кримінальній справі) (ст. 73 КПК України).

    Для попереднього розслідування характерне широке використання загрози примусу чи застосування реальних заходів примусу. Підстави, умови та порядок застосування цих заходів докладно регламентований законом. Права осіб, яких торкається заходами примусу, гарантуються законом.

    Основними функціями попереднього розслідування є як власне розслідування злочинів (дослідження обставин кримінальної справи), так і кримінальне переслідування. Реалізуючи дані функції, правоохоронні органи вирішують завдання швидкого і повного розкриття злочинів, викриття винних у їх скоєнні та недопущення притягнення до кримінальної відповідальності невинних у скоєнні злочинів. Тим самим, вони здійснюють проголошені законом (ст. Б КПК РФ):

    • 1) захист прав і законних інтересів осіб і організацій, потерпілих від злочинів;
    • 2) захист особистості від незаконного та необгрунтованого обвинувачення, засудження, обмеження її прав і свобод.

    Попереднє розслідування носить підготовчий характер (а його висновки – попередній характер) для суду, який (і тільки який) вправі дозволити кримінальну справу по суті (визнати або не визнати людину винною або невинною у вчиненні злочину). Воно може здійснюватися у двох формах: у формі попереднього слідства і у формі дізнання.

    Попереднє слідство – найбільш повна форма розслідування кримінальних справ, що передбачає максимальну реалізацію процесуальних можливостей слідчим, а також гарантій підозрюваних і звинувачених. Попереднє слідство завжди веде слідчий, до якого пред’являються більш жорсткі кваліфікаційні вимоги, ніж, наприклад до особі, що веде дізнання.

    Основним повноваженням слідчого є виробництво слідчих дій. Перелік слідчих дій, підстави, умови і порядок їх проведення встановлені законом (ст. 164-167, 176-205 КПК України). До числа слідчих дій, коло яких обмежений, відносяться:

    • • огляд місця події, місцевості, житла, іншого приміщення, предметів і документів;
    • • огляд трупа;
    • • огляд;
    • • слідчий експеримент;
    • • обшук;
    • • виїмка;
    • • особистий обшук;
    • • огляд і виїмка поштово-телеграфних відправлень;
    • • контроль і запис переговорів;
    • • отримання інформації про з’єднаннях між абонентами і (або) абонентськими пристроями;
    • • допит;
    • • очна ставка;
    • • впізнання;
    • • перевірка показань на місці;
    • • призначення та виробництво судової експертизи.

    Слідчий наділений законодавцем та іншими повноваженнями (ст. 38 КПК України).

    При провадженні слідчих дій (як і реалізації інших повноважень) слідчий володіє процесуальною самостійністю. Процесуальний контроль над діяльністю слідчого здійснює керівник слідчого органу, який має цілу низку повноважень, які дозволяють йому спрямовувати хід розслідування, виявляти та усувати слідчі помилки (ст. 39 КПК України).

    Дізнання являє собою спрощену або скорочену форму розслідування, яке за своїм змістом і формою в цілому збігається з попереднім слідством (за деякими винятками, передбаченими гл. 32 і 32.1 КПК України).

    Провадить дізнання дізнавач, наділений за законом рядом повноважень, схожих з повноваженнями слідчого (ст. 41 КПК України). Дізнавач має меншу процесуальною самостійністю, ніж слідчий. Процесуальний контроль над діяльністю дізнавача здійснює начальник підрозділу дізнання (ст. 40.1 КПК РФ), процесуальне керівництво – прокурор (ст. 37 КПК України).

    • [1] Детальніше про поняття оперативно-розшукової діяльності див., Наприклад: Теорія оперативно-розшукової діяльності: підручник / за ред. К. К. Горяйнова, В. С. Обнінського, Г. К. Сінілова. М., 2008. С. 5-14.