§ 29. Заселення і розвиток Слобідської України. Запорозьке козацтво. Іван Сірко

Прочитайте текст джерела й дайте відповіді на запитання. 1. Як відбувалося заселення Слобідської України? 2. Що спонукало українців переселятися? 3. Чому московський уряд заохочував українців до переселення?

«Наші діди, батьки, брати й родичі, і ми самі поприходили з різних гетьманських і задніпрянських міст на заклик білгородських та курських воєвод, котрі забезпечували нас царським словом – не однімати від нас наших вільнот. Вони веліли селитися нам, щоб ми захистили собою московські городи по Білгородській лінії – в диких степах, на татарських займищах, котрими ходили татари під оці городи. І для збільшення населення в цих нових містах наказано було нам призивати на життя свою братію – українців. Ми збудували Суми, Суджу, Миропілля, Краснопілля, Білопілля й інші міста, а до них повіти, села й хутори. І ми вірою та правдою служили. І тоді, як татари приходили плюндрувати московські городи, ми не приставали ні до якої зради. За те й пожалувано нас усякими вольностями й дозволено займанщини займати, пасіки й усякі ґрунти заводити й усякими промислами промишляти без чиншу, за старим українським звичаєм».

З листа нащадків перших поселенців Слобідської України. 1705 р.

1. Заселення Слобідської України

На схід від Гетьманщини, на кордоні з Московією, простягалися незаймані землі. Колись вони належали Чернігово-Сіверському князівству, були добре залюднені та обжиті, але в ХІІІ ст. зазнали спустошливих набігів ординців. Саме тому багатий край протягом тривалого часу лишався занедбаним і знелюднілим. Він був своєрідним кордоном між Московією й татарами. У 1638 р. туди переселилися учасники селянсько-козацького повстання на чолі з Я. Острянином і заснували місто Чугуїв. У регіон потяглися українські переселенці, які залишали рідні міста після невдалих повстань, війн, визиску чужинців. Царський уряд усіляко заохочував переселення українців, покладаючи на них справу захисту московських кордонів від ударів зі Степу.

Свято-Воскресенський собор у Сумах. 1702 р. Збудований коштом полковника Герасима Кондратьева. Сучасне фото

Масові переселення українців припали на середину XVII ст. Непевність становища, постійні загрози, пов’язані з Національно-визвольною війною, змушували родини, а то й цілі села залишати рідні місця, вирушати в небезпечну дорогу й оселятися на «вільних» землях. Так, 1652 р. козаки під проводом полковника Івана Дзиковського на Тихій Сосні, притоці Дону, заснували місто Острогозьк.

Інший великий гурт переселенців на чолі з Герасимом Кондратьєвим того самого року заснував місто Суми. У 1654 р. на городищі, де зливалися річки Лопань і Харків, було засновано місто Харків. Подібну історію заснування мали міста Салтів, Мурафа, Охтирка, Балаклія, Ізюм та багато інших. Водночас із містами закладали села й хутори. У них зазвичай оселялися невеликі групи переселенців із різних земель України. Оскільки поселення, що виникали, були звільнені від податків, то й називалися вони за давньою українською традицією слободами. Звідси походить і назва цілого регіону – Слобідська Україна, або Слобожанщина.

СЛОВНИК

Слобідська Україна (Слобожанщина) – регіон, що утворився на теренах Дикого Поля між кордонами трьох держав – Московського царства, Речі Посполитої та Кримського ханства – протягом XVII-XVIII ст. Назва походить від найпоширеніших населених пунктів – слобод – і «вільного» становища населення – свобод.

Займанщина – елемент звичаєвого права, що давав змогу на підставі першого «займу» володіти чи користуватися землею, як правило, нічийною.

ЗАУВАЖТЕ

Українські історичні землі – Слобожанщина – охоплювали сучасні Харківську, Сумську, північ Донецької та Луганської областей, а також південні частини Воронезької, Курської та більшу частину Бєлгородської областей теперішньої Російської Федерації.

Залишали обжиті місця й вирушали в небезпечну подорож здебільшого заможні козацькі родини. Заохочувані царським урядом, вони отримували певні привілеї. Зокрема, право займанщини, за яким кожен переселенець привласнював собі стільки землі, лісу, сінокосів, скільки міг обробити. Зайняту землю не обкладали податком. Так само не брали податки й із господарських промислів. Натомість українські переселенці мусили відбувати військову службу. Численних переселенців із Лівобережжя та Правобережжя приваблювало також право на козацьке самоврядування, яке царський уряд на початку колонізації зберігав за українцями. Визнаючи владу царя, поселенці складали присягу. Права українських поселенців закріплювали царські жалувані грамоти.

Отже, протягом другої половини XVII ст. поряд із Лівобережною Гетьманщиною постала нова козацька Україна – Слобідська.

Розгляньте ілюстрації, карту на с. 237 і дайте відповіді на запитання. 1. Які терени охоплювала Лівобережна Гетьманщина (разом із Запорозькою Січчю) та Слобідська Україна у 80-х роках XVII ст.? 2. Які міста були засновані на теренах Слобожанщини? 3. Які особливості політичної ситуації змушували переселенців будувати оборонні споруди, зображені на ілюстраціях?

Будівництво Сумської фортеці. Діорама Сумського обласного краєзнавчого музею

Харківська фортеця. Фрагмент діорами Харківського історичного музею ім. М. Сумцова

2. Особливості адміністративно-політичного устрою Слобідської України

На території Слобідської України сформувалося п’ять козацьких полків – Острогозький, Харківський, Сумський, Охтирський, Ізюмський. Ці полки були не тільки військовими, а й адміністративно-територіальними одиницями й поділялися на сотні. Полком керував виборний полковник (обирали довічно), який очолював адміністрацію, затверджував судові постанови, роздавав поселенцям вільні землі, а також командував військом під час походів. Крім того, на Слобідській Україні нерідко траплялось успадкування посади полковника, адже ними часто ставали очільники переселенських груп. Полкова старшина складалася з полковника, полкового обозного, хорунжого, осавула, судді та двох писарів. У Слобідській Україні посади гетьмана не існувало, не було й генеральної старшини. У цьому полягала ще одна особливість адміністративно-політичного устрою. Слобідські полковники підпорядковувалися безпосередньо білгородському воєводі. Основним і привілейованим станом Слобідської України були козаки. Вони володіли землею, керували власними господарствами й не сплачували податків. За першої вимоги вони з власними кіньми рушали в похід, під час якого мали забезпечувати себе самостійно.

Окрім козаків до Слобідської України переселялися селяни та міщани. Вони зберігали особисту свободу, підпорядковувалися місцевій адміністрації та сплачували податки до царської скарбниці.

Прочитайте текст джерела й дайте відповіді на запитання. 1. Поміркуйте, чому воєвода розлютився на полковника. Чи справедлива така поведінка? 2. Порівняйте становище полковників у Гетьманщині та Слобідській Україні. Про що це свідчить? 3. Складіть порівняльну таблицю адміністративно-територіального устрою та системи органів влади Лівобережної Гетьманщини та Слобідської України.

«І ось як Білгородській воєвода вельми звісний боярин Борис Петрович Шереметьев обійшовся з Романом Кондрать(є)вим, Охтирським полковником, коли той приїхав до нього з старшиною та козаками у Білгород по свойому українському звичаю на празники з поклоном. За те, що Кондратье(є)в подав скаргу на свого недруга Перекрестова (у Білгороді воєводі, а у Москві царям), Шереметьев прилюдно в присутність багатьох полковників, урядників і чужоземців, його смертельно бив, за волосся скуб і вискуб їх, бив по щоках, одбив ребро, пустив з носа і рота кров. Се діялося у 1692 році – тоді, коли Слободські полки перейшли з Розряду у Великоросійский приказ, коли їм жилося може найбільше вільно».

Багалій Д. «Історія Слобідської України»

Прапор Ізюмського козацького полку

Прапор Охтирського козацького полку

Прапор Сумського козацького полку

Прапор Харківського козацького полку

3. Відносини Запорозької Січі з Гетьманщиною

Перед початком Національно-визвольної війни Запорозька Січ містилася на Микитиному Розі. Саме там Б. Хмельницький готував повстання проти Речі Посполитої. Січі належала провідна роль у підготовці й розгортанні Національно-визвольної війни українського народу проти польського панування. Тут виник перший повністю визволений район, розпочалося формування національної армії та вироблення ідей української козацької державності.

Запорожці брали участь у воєнних діях проти Речі Посполитої. Однак за умовами Зборівського договору чимало запорожців опинилося поза козацьким реєстром. Це спричинило невдоволення січовиків і загострення відносин із гетьманською владою. Не оминув запорожців і Білоцерківський договір. Не випадково січовики брали участь у виступах козацтва проти старшини й гетьмана. Після одного з виступів Б. Хмельницький узяв Січ під повний контроль реєстровців, перетворивши її на прикордонний форпост Гетьманщини.

Напружені взаємини Запорозької Січі з гетьманським урядом спричинили зміну місця її розташування. У 1652 р. запорожці перенесли свою столицю з відкритого перед степом Микитиного Рогу ближче до Дніпрових плавнів, неподалік гирла р. Чортомлик. Новоутворена Січ існувала протягом 1652-1709 рр. Її називають Чортомлицькою. За Б. Хмельницького Січ підлягала гетьманському управлінню, хоча й зберігала автономію та право обирати керівний орган – Кіш Запорозької Січі. Проте й надалі відносини з владою складалися непросто, часом загострювалися аж до збройних виступів. Особливо виразно це виявилося після смерті Б. Хмельницького.

Чортомлицька Січ. Реконструкція В. Ленченка

За доби Руїни Січ прагнула повернути собі провідну роль у житті козацької України. При цьому запорожці не завжди виявляли мудрість і політичну далекоглядність, а часом навіть ставали на бік ворогів Української держави, позбавляючи підтримки гетьманів, які своїми діями домагалися її збереження. Так було, зокрема, під час гетьманування І. Виговського, коли запорожці підтримали Я. Барабаша. Запорожці допомогли здобути гетьманську булаву І. Брюховецькому. Не були зваженими дії січовиків і під час гетьманування П. Дорошенка. Січовики вдавалися й до інших нерозважливих спроб утвердити свою владу в Гетьманщині, підтримуючи, зокрема, М. Ханенка та П. Суховія.

Запорожець. Художник І. Ренін. 1884 р.

1. Пригадайте, в яких міждержавних документах ішлося про статус Запорозької Січі? 2. Порівняйте, як змінювався цей статус. Яким був статус Запорозької Січі наприкінці XVII ст.?

4. Кошовий отаман Запорозької Січі Іван Сірко

Попри часом суперечливі дії Січі у внутрішньоукраїнських справах, запорожці ніколи не зраджували свого покликання. У другій половині XVII ст. Запорозька Січ уславилася участю в численних воєнних операціях. Особливо сприятливі умови для здійснення походів проти Османської імперії та Кримського ханства склалися після Андрусівського перемир’я. Керівником та організатором більшості тогочасних походів був І. Сірко.

ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ

Іван Сірко. Художниця А. Єгорова. 2009 р.

Іван Сірко (бл. 1610-1680) – учасник Національно-визвольної війни. У 1657-1659 рр. перебував у опозиції до І. Виговського, активно боровся проти курсу гетьмана, спрямованого на зближення з Річчю Посполитою та Кримським ханством. Своїми діями завадив гетьману розвинути досягнутий в Конотопській битві успіх і вступити у межі Московії. Підтримував Ю. Хмельницького в боротьбі за булаву, проте відмовився поставити підпис під Переяславськими статтями 1659 р. Із весни 1660 р. перебував на Січі. Не визнавав умови укладеного Ю. Хмельницьким Слободищенського трактату.

Упродовж 1664-1668 рр. – полковник у Слобідській Україні. Восени 1667 р. здійснив успішний похід на Кафу, звільнивши 2 тис. християн-невільників. Брав активну участь в антимосковському повстанні 1668 р. Після проголошення П. Дорошенка гетьманом об’єднаної України допомагав у приборканні виступу кошового отамана П. Суховія. Рішуче виступив проти курсу П. Дорошенка на зближення з Османською імперією, підтримував примирення з Річчю Посполитою. Навесні 1672 р. намагався втрутитися в боротьбу за булаву гетьмана Лівобережної України. З 1673 р. і до смерті був кошовим отаманом Запорозької Січі.

Прочитайте текст джерела, роздивіться ілюстрацію та дайте відповіді на запитання. 1. У чому виявився полководницький талант І. Сірка під час походу на Крим 1675 р.? 2. Якою була основна мета походів І. Сірка проти Кримського ханства? 3. Про що свідчить факт, що усна народна творчість зберегла так багато різноманітних творів, присвячених І. Сірку?

«- Оце, козаче, і є Сиваш, або по-нашому – Гниле море, – кремезний запорожець притримав коня й повів рукою в бік тонкої зеленавої смужки на обрії. – Саме тут надумав батько Сірко переправитися у володіння кримського хана.

– Хоч воно й не зовсім море, але й ми не качки, – жартував молодий козак. – Щось не бачу я ні байдаків, ні якоїсь деревини, придатної на пліт. Перелітатимемо його, чи що?

– Дотепний ти, Петре, та не дуже мудрий. Кажу тобі: менше базікай, а більше слухай і запам’ятовуй. Може, на старість буде як знахідка. Знав би, скільком татарським бранцям цей болотистий Сиваш подарував волю! Є тут місця, де можна не те що конем, а пішки перейти на кримський берег. Кримчаки ж нас звідси не сподівсіються. Тому й вирішив Сірко йти не на Перекоп, де понабудовувано таких фортець, що не зруйнувати їх і найбільшими гарматами, а сюди – до Гнилого моря.

Похід кошового отамана Івана Сірка на Крим. Визволення побратимів. Художник М. Добрянський. 2008 р.

– Виходить, що захопить ворога кошовий Сірко зненацька. Знову казатимуть татари, що запорозький отаман – чарівник і характерник, – засміявся Петро.

– Не знаю, що казатимуть татари, але правда те, що більшого воїна не було й не буде на Запорожжі.

– Чув, – не вгавав Петро, – що кошовий Сірко, навіть скачучи на коні, влучно б’є птаха в небі і звіра в полі; ворожі ж кулі ловить начебто голими руками й назад у ворога кидає.

– Багато різного люди говорять.

– А це правда, що Сірко навіть із зав’язаними очима дорогу в степу може знайти? – допитувався молодий козак.

– Цього не знаю. А от що бачив, те бачив: йдучи в похід, вистрелить Сірко з лука, а на зворотному шляху неодмінно знайде свою-таки стрілу.

Щохвилини козаків на березі Сиваша більшало й більшало.

Незабаром почалася переправа.

Той похід відбувався 1675 р. та був щасливим для запорожців. Їм поталанило тоді наскочити на Крим несподівано. Кримський хан ледве встиг втекти в гори. Визволивши з неволі багатьох земляків, козаки поверталися додому».

Легенда про Івана Сірка

Своїми походами І. Сірко зажив слави непереможного полководця. Не випадково, коли 1672 р. козацького ватажка за намовою недоброзичливців було ув’язнено й відправлено до Сибіру, про його звільнення клопотався сам польський король Ян III Собеський. Повернувшись із заслання, кошовий отаман з головою поринув у вир воєнних дій.

Проводячи численні воєнні операції проти Туреччини й Криму, І. Сірко ніколи не відкидав можливості мирного розв’язання проблем міждержавних відносин. Джерела свідчать його про гнучку дипломатичну діяльність. Він особисто листувався з найвпливовішими тогочасними політиками. З листуванням із султаном Мегмедом IV пов’язана одна із найвідоміших легенд про І. Сірка. Народні перекази оповідають, що у відповідь на вимогу султана визнати залежність від Порти й підкоритися йому, «непереможному лицареві», запорожці на чолі з І. Сірком склали дотепного листа, що дійшов до нас у різних варіантах.

Прочитайте текст джерела, роздивіться картину й дайте відповіді на запитання. 1. Які державницькі погляди І. Сірка втілено в листі? 2. Хто з-поміж персонажів картини І. Рєпіна є Сірком? 3. Порівняйте словесний та живописний портрет кошового. Чи відповідає зображення на картині тому образові, який створено в історичних джерелах? 4. Уявіть себе героєм картини. В якому настрої перебувають козаки? Чому?

«Запорозькі козаки турецькому султану. Ти – шайтан турецький, проклятого чорта брат і товариш і самого люципера секретар! Який ти в чорта лицар? Чорт викидає, а твоє військо пожирає. Не будеш ти годен синів християнських під собою мати; твого війська ми не боїмося, землею, водою будем битися з тобою. Вавилонський ти кухар, македонський колесник, єрусалимський броварник, олександрійський козолуп, Великого і Малого Єгипту свинар, вірменська свиня, татарський сагайдак, кам’янецький кат, подолянський злодіюка, самого гаспида внук і всього світу і підсвіту блазень, а нашого Бога дурень, свиняча морда, кобиляча с. а, різницький собака, нехрещений лоб, хай би взяв тебе чорт! Отак тобі козаки відказали, плюгавче! Незгоден сси матері вірних християн!

Числа не знаєм, бо календаря не маєм, місяць у небі, год у книзі, а день такий у нас, як і у вас, поцілуй за те ось куди нас.

Кошовий отаман Іван Сірко зо всім кошем запорозьким».

Лист запорозьких козаків султану Мегмеду IV

Запорожці пишуть листа турецькому султанові. Художник І. Рєпін. 1891 р.

Прочитайте текст джерела й дайте відповіді на запитання. 1. На яких чеснотах кошового отамана наголошує хроніст? 2. Про які прикмети зовнішності наводить свідчення? 3. Як ставиться автор до І. Сірка? Чи можна вважати уривок із хроніки достовірним та неупередженим?

«Страшний був орді, бо був досвідченим у воєнних виправах і відважним кавалером, перевищуючи цим Дорошенка. А в Криму його ім’я наводило такий страх, що орда щоденно пильнувала та була готова до бою, ніби Сірко вже напав. Татари цілком серйозно вважали його шайтаном і навіть своїх дітей, коли вони плакали і їх не могли заспокоїти, лякали Сірком, кажучи: “Сірко йде”; після цих слів плач одразу вщухав. Сірко був чоловіком гожим, бойової вдачі, не боявся ані сльоти, ані морозу, ані спеки. Він був чуйним, обережним, терпляче зносив голод, був рішучим у воєнних небезпеках і завжди тверезим. Улітку він перебував на порогах (Дніпрових), а взимку – на українському прикордонні. Він не любив марнувати час або упадати коло жіноцтва, постійно бився з татарами, проти яких мав природну й невблаганну ненависть. На обличчі він мав природний знак, ніби шмат пурпуру».

В. Коховський. «Польські хроніки від смерті Владислава IV»

Попри всі чесноти І. Сірка, його політичні амбіції часом призводили до вкрай нерозважливих вчинків, які завдавали відчутної шкоди Гетьманщині.

ПІДСУМОВУЮЧИ ВИВЧЕНЕ

ВИСЛОВІТЬ ВЛАСНУ ДУМКУ ЩОДО ЗАПРОПОНОВАНИХ ТВЕРДЖЕНЬ

• Заселення українцями Слобідської України розпочалося у 30-х роках XVII ст. та особливо активізувалося після Національно-визвольної війни. Царський уряд заохочував до переселення, адже залюднення цих земель створювало бар’єр татарським набігам на Московію.
• Переселенцям, крім економічних привілеїв, було надано право здійснювати самоврядування за козацькими традиціям. Так на Слобожанщині сформувався полково-сотенний устрій.
• У Слобідській Україні козацтво стало не лише військовою силою, а й стимулювало економічний та господарський розвиток краю. Значного розвитку набуло сільське господарство, різноманітні промисли та ремесла.
• Важливу роль у тогочасних суспільно-політичних та воєнних подіях відігравала Запорозька Січ. Формально вона була підпорядкована гетьманові, проте фактично мала широку самостійність, що часто призводило до дестабілізації внутрішнього становища Гетьманщини.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1. Установіть хронологічну послідовність подій.

• Обрання гетьманом Лівобережної Укаїни І. Самойловича • Андрусівське перемир’я • перше обрання І. Сірка кошовим отаманом Запорозької Січі • проголошення П. Дорошенка гетьманом обох берегів Дніпра • заснування Чортомлицької Січі.

2. Серед наведених назв міст виберіть ті, що були центрами козацьких полків на Слобідській Україні.

Ізюм; Ніжин; Острогозьк; Охтирка; Полтава; Прилуки; Суми; Харків; Чернігів.

3. Вкажіть події, що збіглися в часі з існуванням Чортомлицької Січі.

Перші битви Національно-визвольної війни – на Жовтих Водах, під Корсунем, Пилявцями; Збаразько-Зборівська кампанія та укладення Зборівського договору; укладення Андрусівського перемир’я; повстання на чолі з П. Павлюком, Я. Острянином, Д. Гунею; Московсько-українська війна й битва під Конотопом; Чуднівська воєнна кампанія і підписання Слободищенського трактату; чигиринські походи; Чорна рада в Ніжині, обрання гетьманом І. Брюховецького.

4. Серед названих історичних діячів виберіть тих, із ким зустрічався або листувався І. Сірко, на чиєму боці або проти кого йому доводилося воювати.

Гетьман Б. Хмельницький; гетьман П. Сагайдачний; польський король Ян III Собеський; московський цар Олексій Романов; московський цар Федір Романов; гетьман П. Дорошенко; гетьман К. Косинський; гетьман І. Самойлович; гетьман М. Ханенко; митрополит Й. Борецький.

5. Дайте відповіді на запитання.

• Чому території порубіжних земель Гетьманщини та Московії почали масово заселяти в XVII ст.? • Звідки походить назва «Слобожанщина»? • Які особливості заселення Слобідської України? • Чим відрізнявся адміністративний устрій у Слобідській Україні від устрою Лівобережної Гетьманщини? • Як складалися відносини Запорозької Січі з Гетьманщиною?

6. Скориставшись додатковою літературою та інтернет-ресурсами, складіть історичний портрет І. Сірка. Дайте оцінку його діяльності як кошового отамана.

Походження назв українських міст (топоніміка)

Вінниця — обласний центр, що розміщений по обох берегах річок Південного Бугу та Віннички. Існує декілька версій про походження назви міста. Одна із них пов’язує назву з старослов’янським словом «вьно», що означає «посаг». Інші дослідники вважають, що це зрусифікована назва і вірно було б назвати «Винниця», що походить від слова винокурня. Є й третій варіант. Місто одержало назву від річки Віннички, на якій воно і засноване. А вона сама названа від слова «вінок». На цій річці за прадавнім звичаєм дівчата пускали на воду віночки з квітів, щоб довідатися про свою долю.

Дніпропетровськ розміщений по обох берегах Дніпра. Місто засновано в 1777 р. і названо за іменем цариці Катерини II Катеринославом. У 1926 р. перейменовано в Дніпропетровськ на честь Г. Петровського. Походження назви Дніпро досі не з’ясовано. Його пов’язують із скіфським словом «дана», тобто «річка». Дехто вважає, що це «західна річка».

Донецьк заснований у 1869 р. як селище Юзівка, що виникло поблизу Овечого хутора навколо металургійного заводу. Це підприємство збудував англійський промисловець Джон Джеймс Юз. В 1924 p. Юзівку перейменували в Сталіно, а в 1961 р. — у Донецьк. Сучасна назва міста походить від найменування річки Донець. Звідси і Донбас, Донеччина. Річка ж отримала свою назву від слова Дон – так давнє плем’я аланів, які є родичами осетинам Кавказу, називали всяку воду, звичайно і річки. В цьому можна пересвідчитися, знайшовши на карті річки Осетії.

Житомир уперше згадується у літописі у 1240. За легендою місто засновано улюбленцем і радником Київських князів Аскольда і Діра Житомиром, який ніби після їх убивства не захотів служити Олегові і пішов зі своєю дружиною на захід у ліси, де й заснував нове поселення, назвавши його своїм іменем; Чеський славіст Я. Шафарик вважає, що місто виникло в VIII-IX століттях як центр племені деревлян-житичів. Звідси і назва міста — «мир (громада) житичів».

Запоріжжя виникло 1770 р. як одна із фортець Дніпровської укріпленої лінії. За іменем командуючого армією Олександра Голіцина названо Олександрівкою. Одночасно з фортецею виникло і поселення Олександрівськ. Сучасну назву одержало 1920 p., яка пов’язана із Запорізькою Січчю. Відображає географічне положення міст «за порогами» Дніпра.

Івано-Франківськ до 1962 р. називався Станіслав. Перша згадка про місто відноситься до 1662 р. Ще в XV столітті на місці сучасного Івано-Франківська існували українські села Пасічка і Княшнин, а згодом, і Заболоття. Потім ці села були захоплені польським магнатом Потоцьким, і за його іменем названо Станіславом. 9 листопада 1962 р. місто одержало назву Івано-Франківськ на увічнення пам’яті Івана Франка, життя і діяльність якого були пов’язані з цим містом.

Найдавніша згадка про сучасну столицю України і адміністративний центр однойменної області є «Повість временних літ», в якій розповідається про трьох братів Кия, Щека і Хорива та сестру Либідь. За легендою від імені найстаршого брата Кия і походить назва Київ. У топоніміці Києва є і давні назви гори Щекавиці, річки Либідь тощо. Інші трактування назви Києва пов’язують з р. Киянкою, що протікала під Старокиївською горою і зникла ще в XVII столітті. Є гіпотеза, що виводить назву Києва від слова Куєв, яке ніби виникло з прийменника «ку» (тобто «до» або «ко») та основи «єв» («небезпечне місце»).

За наказом імператриці Єлизавети Петрівни в 1754 р. на місці сучасного Кіровограда збудована фортеця святої Єлизавети. Поселення біля фортеці з часом стало адміністративним центром Нової Сербії з назвою Єлисаветград. На увічнення пам’яті С.Кірова в 1934 р. стало називатися Кірове, а з 1939 р. — Кіровоградом.

Луганськ знаходиться у місці впадінні р. Ольхівки в р. Луганка. У XVIII столітті тут було поселення Кам’яний Брід. У 1883 р. селище Луганського заводу і село Кам’яний Брід об’єдналися в місто Луганськ. Назва міста дуже «прозора» і походить від річки Луганки. Річка мала широку лугову заплаву, звідси і її назва. Місто декілька разів перейменовувалося за радянських часів в Ворошиловград, а потім знову в Луганськ.

Луцьк вперше згадується в 1085 р. Знаходиться на р. Стир і ймовірно отримало назву від слова лука — «коліно, вигін». І дійсно, Стир у цьому місці має луку. Існує версія, що місто отримало назву від перших його мешканців племені — дулебів.

Львів — виник у середині XIII століття. Пояснення його походження не викликає сумніву. Львів названо на честь найстаршого сина галицького князя Данила Романовича — Лева.

Миколаїв — обласний центр. Уже в VI столітті нашої ери поблизу сучасного Миколаєва на Бузькому лимані була грецька колонія Ольвія (тобто «щаслива»). Після ліквідації Нової Січі в 1775 р. тут з’явилися переселенці. Виник хутір австрійського купця Фабрі — Фаберова дача. В 1787 році хутір був зруйнований турками. Саме місто названо Миколаїв на пам’ять про штурм Очакова, в день православного свята святого Миколи 6 грудня 1788 p., якого вважали за покровителя моряків. Зараз офіційною датою заснування міста є 5 серпня 1790 p., коли на воду спустили перший фрегат «Святой Николай», збудований на Миколаївській верфі.

Одеса виникла в кінці XVIII століття на місці старовинного українського поселення Коцюбієве, яке пізніше татарами і турками було назване Хаджибеєм. У 1795 році Хаджибей перейменували в Одесу за назвою грецької колонії Одесос. Тоді вважали, що ця колонія колись була в цьому районі (пізніше виявилося, що вона існувала біля сучасного міста Варна в Болгарії). Деякі дослідники вважають, що Одесос означає «великий торговельний шлях».

Поселення під назвою Лтава й Олтава вперше згадується в літопису під 1174 р. Найімовірніше, що назва міста Полтава пішла від р. Лтиви чи Олтави, яка є притокою Ворскли. Походження назви самої річки не з’ясовано. Деякі вчені пов’язують його із латинським лутум, що означає «болото, глана».

Найімовірніше, що Рівне одержало свою назву за характером місцевості, на якій воно розміщене. Є й інші пояснення цієї географічної назви. Переказ пов’язує заснування міста з князями Острозькими, маєтки яких нібито простягалися рівно цією місцевістю. За іншим трактуванням, у князів було рівно сто міст.

Сімферополь засновано у 1784 р. на місці татарського поселення Ак-Мечеть («Біла мечеть»), яке в свою чергу виникло на руїнах Неаполя Скіфського. Штучна грецька назва походить від старогрецьких слів сімферо- «збирати до купи, з’єднувати» і поліс — «місто». Звідси Сімферополь — місто на перехресті всіх доріг Криму. Але існують і інші переклади: «бути корисним, приносити вигоду» або «щасливе місто».

Суми засновано в середині XVII століття переселенцями на правому березі Псла у місці впадіння в нього р. Сумки. Найвірогідніше назва цього обласного центру походить від назви річки, а в основі її назви, можливо, знаходиться тюркське слово «су», що означає «вода».

Перша згадка про Тернопіль датована 1540 р. як про місцевість Тернопілля. Існує декілька версій щодо походження назви міста. Одні дослідники пов’язують її з терновим полем, — інші з словом «ополе» — об’єднання кількох родів, треті — з прізвищем «Тарковський».

Ужгород стоїть на березі р. Уж, звідси і назва міста. А слово «город», від дієслова «городити» зустрічається по всій Україні – Городня, Городище, Городенка, Городок, Миргород тощо і означає «укріплене, обгороджене місце». Деякі дослідники допускають, що назва річки походить від давнього «ужина» — «вузьке місце» (русло річки справді вузьке, звивисте, затиснуте горами).

Харків заснований в другій половині XVII століття у місці злиття річок Харків і Лопань. Найімовірніше, що місто одержало назву від українського імені Харко (Харитон), що його мав перший поселенець-козак. Є й інші версії. Одна із них говорить, що місто одержало назву від річки. Інші дослідники вважають, що це видозмінене Шарукань (з половецького «шаура» — «скотар», «кан» — «привал, стоянка», «шарукань» — «стоянка скотаря»).

Херсон закладений як сучасний обласний центр у 1778 р. на місці старого укріплення Олександр-Шанц. За тодішньою модою місто одержало назву від грецької колонії Херсонес (старогрецькою мовою — «півострів»), хоча вона знаходиться поблизу нинішнього Севастополя.

Хмельницький знаходиться на місці упадіння р.Плоскої в Південний Буг. Спочатку називався Плоскирів, а згодом Проскурів. Свою назву р.Плоска отримала від характеру місцевості, якою вона протікала. Навколо міста було викопано глибой рів. Від сполучення назви річки і слова рів і утворилася назва міста. Перейменовано на честь Богдана Хмельницького.

Поселення на місці сучасних Черкас існувало ще за часів Київської Русі. Козаки поселилися тут у XIV столітті. Назва походить від слова «Черкаси», що його тривалий/час виводили від давньоруського «ченьаси» — «чорні аси», тобто «клобуки». Найновіші дослідження свідчать про черкесів-переселенців, вихідців із Північного Кавказу. Руські літописи свідчать про те, що черкаси (косороги, адиги) брали участь у походах київських і чернігівських князів проти половців, печенегів тощо.

Є й легенда про княгиню Чорну (або Цорну), яка вистрибнула з терема, щоб не потрапити до рук загарбників). Виводять назву Чернігів і від слова «серна» — Сернігів, які у великій кількості водилися в навколишніх лісах, а також від Чорної гори, що знаходиться поблизу. Дехто з дослідників вважає, що місто одержало свою назву від ім’я Черніг.

§ 8. ПОЧАТОК УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ВІДРОДЖЕННЯ НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ

• розкривати значення діяльності «Руської трійці» для українського руху.

1. На які регіони поділялися західноукраїнські землі? 2. Якими були національний склад і соціальна структура населення Західної України? 3. Яку роль у житті закарпатських і галицьких русинів відігравало греко-католицьке духівництво?

1. Початок українського національного відродження на Закарпатті

Наприкінці XVIII — у першій третині XIX ст. на західноукраїнських землях, як і у Наддніпрянщині, розпочалося українське національне відродження. Цей процес започаткований на Закарпатті, а в перші десятиліття XIX ст. поширився у Східній Галичині. В обох регіонах він був пов’язаний із просвітницькою діяльністю місцевого греко-католицького духівництва. У Північній Буковині українське національне відродження розпочалося у другій половині XIX ст. Діячів національного відродження на західноукраїнських землях прийнято називати будителями.

Будителі (чеськ. buditele, словац. buditelia, словен. buditelj, болг. будители, буквально — «ті, хто пробуджують», «пробудильники») — діячі національного відродження слов’янських народів, національно свідома інтелігенція у болгарських, чеських, словацьких, словенських і західноукраїнських землях.

На Закарпатті наприкінці XVIII ст. центром русинського національного відродження стала Мукачівська греко-католицька єпархія. Такої ролі вона набула за часів діяльності єпископа Андрія Бачинського (1772-1809 рр.).

Тривала боротьба єпископа за збереження народної культури, сприяння освіті карпатських русинів мала позитивні наслідки.

Наприкінці XVIII ст. у стінах Мукачівської семінарії Йоаникій Базилович (1742-1821) написав «Короткий нарис фундації Федора Коріятовича» — першу працю з історії Закарпаття. її автор одним із перших заявив про існування закарпатських русинів як частини східних слов’ян І показав, що вони мають власних учених, культурно-освітніх діячів, які впродовж століть закладали основи національної культури. За це І. Базиловича справедливо називали першим «будителем» на Закарпатті.

Йоаникій Базилович

Андрій Бачинський (1732-1809)

В умовах мадяризації та окатоличення закарпатських русинів А. Бачинський відкрито й рішуче виступив на захист прав свого народу. Саме він, будучи радником імператриці Марії-Терезії, домігся від неї відкриття у Відні «Барбареуму» для навчання греко-католицького духівництва.

У своїх посланнях він вимагав від місцевих священиків організовувати русинські школи при церквах і примушувати батьків в обов’язковому порядку навчати в них дітей.

А. Бачинський переніс свою резиденцію до Ужгорода, де створив семінарію й заснував велику бібліотеку.

На відміну від інших представників вищого духівництва, він завжди розмовляв рідною мовою. Усвідомлення А. Бачинським простої істини, що доки існуватиме русинська мова, доти існуватиме й сам народ, мало надзвичайно важливе значення.

Особлива його заслуга полягала в тому, що наприкінці XVIII ст. він збагнув процес формування у східних слов’ян окремих народностей. Й. Базилович першим нагадав закарпатцям, що там за Карпатами — Україна, і Закарпаття є її невід’ємною частиною. Сама постанова цих проблем істориком в умовах денаціоналізаторської політики Габсбургів і угорських правлячих кіл мала важливе значення для формування національної самосвідомості закарпатців.

Проявами національного пробудження Закарпаття стало зростання потягу до знань. У той час у краї при церковних громадах було створено приблизно 300 початкових шкіл. Найталановитіші представники закарпатської молоді здобули освіту у провідних європейських університетах і стали відомими вченими. Серед них були Петро Лодій, Іван Орлай, Михайло Поп-Лучкай та ін. Поява цієї плеяди стала свідченням потенційних можливостей карпатських русинів, які завдяки доволі сприятливим умовам національно-культурного відродження дали стільки талантів.

Кого називали «будителями»? Хто став першим «будителем» Закарпаття?

2. Початок українського національного відродження у Східній Галичині

Центром першої хвилі українського національного відродження у Східній Галичині став Перемишль, що був осередком греко-католицької єпархії. Тут існувала велика бібліотека, діяла семінарія, працювало чимало освічених представників греко-католицького духівництва, які здобули освіту в «Барбареумі» у Відні. Серед них вирізнялися Іван Могильницький, Йосип Левицький, Іван Снігурський, Йосип Лозинський та інші. Надихав цей гурт русинських патріотів перемишльський єпископ Михайло Левицький (1774-1858).

Михайло Левицький (1774-1858)

Михайло Левицький за період перебування перемишльським єпископом (1813-1816 рр.) та галицьким митрополитом (1816-1858 рр.) піклувався про заснування народних шкіл і видання для них підручників. Разом з І. Могильницьким домагався запровадження викладання українською мовою у школах Східної Галичини. Проте М. Левицький був доволі консервативною людиною і вважав, що русини мають бути вдячними австрійським Габсбургам. Зокрема, митрополит був ініціатором цензурної заборони альманахів «Зоря» І «Русалка Дністровая».

У 1816 р. за підтримки єпископа Іван Могильницький створив «Товариство галицьких греко-католицьких священиків для поширення письма просвіти й культури серед вірних». Його метою було видання книжок для народу, написаних зрозумілою йому мовою, та організація народних шкіл. Для підготовки вчителів у 1817 р. в Перемишлі було відкрито дяко-вчительський інститут. Було також видано кілька підручників та молитовників.

І. Могильницький і його однодумці вважали, що мова русинів є окремою від польської та російської слов’янською мовою. Для того щоб створити граматику цієї «славєноруської» мови, він поєднав народну й стару церковнослов’янську мови. Проте вона мала штучний характер і не набула поширення.

Заходи перемишльських патріотів щодо розвитку освіти викликали незадоволення поляків, які посідали провідні позиції у Східній Галичині. Вони стали вимагати заборонити викладання русинською мовою в початкових школах. Проте австрійська влада прийняла компромісне рішення, надавши греко-католикам І римо-католикам однакові права навчати дітей рідною мовою.

Хто був засновником Перемишльського культурно-освітнього гуртка?

3. «Руська трійця»

У 30-40-ві рр. XIX ст. українське національне відродження у Західній Україні почало переходити від фольклорно-етнографічного до культурницько-літературного етапу. Центром нового етапу стає Львів. Його уособленням стала діяльність «Руської трійці» — утвореного у Львові культурно-просвітницького угруповання зі студентів семінарії та університету, що діяло в 1833-1837 рр.

Іван Могильницький (1778-1831)

«Руською трійцею» семінаристи називали трьох друзів, об’єднаних спільними поглядами, — Маркіяна Шашкевича (1811-1843), Івана Вагилевича (1811—1866) та Якова Головацького (1814-1888). Натхненником і душею цього гурту був М. Шашкевич. На другому році навчання у семінарії він заприятелював із І. Вагилевичем та М. Головацьким. Поступово навколо них об’єдналося близько 20-ти однодумців. Основну увагу «трійчани» приділяли творенню на базі русинської народної мови літературної української.

У 1836 р. М. Шашкевич, аби довести, що українською мовою можна проголошувати богословські ідеї, уперше в історії Східної Галичини виступив нею із промовою в музеї семінарії перед духівництвом і гостями. Відтоді вживання української мови у публічному спілкуванні, виступах стало здобувати дедалі більше прихильників.

У 1834 р. «трійчани» підготували до видання альманах «Зоря», який містив українські народні пісні, твори самих гуртківців, історичні та публіцистичні матеріали. Головними ідеями творів збірки були:

— оспівування героїчної визвольної боротьби українського народу та засудження його поневолювачів;

— уславлення народних ватажків — борців за визволення українців;

— визнання існування єдиного українського народу, який через поневолення Австрійською та Російською імперіями роз’єднаний державними кордонами;

— заклик до українських патріотів змагатися за возз’єднання галицьких русинів і наддніпрянських українців.

Проголосивши ці ідеї, члени «Руської трійці» за короткий історичний термін зуміли перейти від популяризації української мови до спроб сформулювати нові орієнтири для боротьби за національне визволення галицьких русинів. Видання альманаху було заборонено цензурою. Діяльністю гуртка зацікавилася поліція. Проте «трійчани» не припинили своєї діяльності. Вони вилучили зі збірки «Зоря» твори, які дратували цензорів, змінили її назву на «Русалка Дністровая» і знову спробували видати.

Яків Головацький домовився зі своїми друзями, прибічниками слов’янського відродження (хорватами, чехами, словаками, сербами), про видання «Русалки Дністрової» в Буді (столиці тодішньої Угорщини, що входила до складу Австрійської імперії) накладом 1 тис. примірників. У 1836 р. альманах було видано. Проте влада заборонила його поширювати. Увесь наклад «Русалки Дністрової» було конфісковано. Врятувати пощастило лише 200 примірників, які «трійчани» встигли розпродати, подарувати друзям або залишити собі. Упорядників та авторів альманаху влада притягла до відповідальності за небезпечну для держави діяльність. Гурток «Руська трійця» саморозпустився.

Маркіян Шашкевич

Яків Головацький

Титульна сторінка першого видання «Русалки Дністрової»

Іван Вагилевич

Ідеї заборонених цензурою збірок «Зоря» та «Русалка Дністровая» доніс до громадськості Я. Головацький у публікованому впродовж 1845-1847 рр. у Відні альманаху «Вінок русинам на обжинки». У 1846 р. Я. Головацький опублікував статтю «Становище русинів у Галичині», де сформулював основні програмні засади українського руху. Головна руська рада, що виникла 1848 р., поклала їх, на думку сучасних істориків, в основу своєї діяльності.

Кого називали «Руською трійцею»?

Коли була видана «Русалка Дністровая»?

Подальша доля учасників «Руської трійці» склалася по-різному. Маркіян Шашкевич помер у 1843 р. Іван Вагилевич під час революції 1848-1849 рр. приєднався до пропольської організації «Руський собор» й обстоював ідею союзу українців і поляків. Яків Головацький у 1850-х рр. став засновником галицького москвофільства, вважаючи українців Галичини частиною російського народу.

ВИСНОВКИ

Наприкінці XVIII ст. на Закарпатті русинські просвітителі першими розпочали досліджувати історичне походження, культуру й мову свого народу.

Упродовж перших десятиліть XIX ст. ідеї українського національного відродження завдяки діяльності греко-католицького духівництва набули поширення у Східній Галичині. Діяльність «Руської трійці» сприяла тому, що народна мова русинів стала поступово набувати рис літературної української мови і впроваджуватися в широкий ужиток. Підготовлений «трійчанами» альманах «Русалка Дністровая» був першою книжкою українською мовою на західноукраїнських землях. Збірка проголошувала відмінність галицьких русинів від поляків і росіян, їхню єдність із наддніпрянськими українцями. Водночас вона започаткувала нову українську національну літературу на західноукраїнських землях.

ЗАКРІПИМО ЗНАННЯ

1. У якому регіоні Західної України наприкінці XVIII ст. розпочалося українське національне відродження?

2. Яке місто стало центром першої хвилі українського відродження в Галичині?

3. Охарактеризуйте роль греко-католицького духівництва на початку українського відродження на Закарпатті і у Східній Галичині.

4. Яку роль у становленні національної свідомості галицьких русинів відіграла діяльність «Руської трійці»?

5. Виступаючи за заборону видання «Русалки Дністрової», представники галицького греко-католнцького духівництва стверджували, що «нагадування про сумні історичні події, пов’язані з релігійним і політичним гнобленням, викликали б гіркі почуття. ». Директор департаменту львівської поліції заявляв: «Досить клопоту нам завдають поляки, а ці шаленці намагаються відродити покладену до гробу русинську націю».

6. Обговоріть у групах. Чому, на вашу думку, греко-католицьке духівництво, яке започаткувало українське відродження в краї, виступило проти видання альманаху? Чи можна вбачати у відмові представників австрійської влади одночасне визнання заслуг «Руської трійці»? Чому?