Що стосується відплатних договорів

0 Comments

1.3. Правова природа договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом

Цивільно-правовими договорами опосередковуються відносини у різних сферах діяльності громадян і юридичних осіб. Юридично оформлюючи і закріплюючи суспільні, зокрема економічні, зв’язки суб’єктів, надаючи цим зв’язкам рис стабільності і визначеності, цивільно-правові договори, взяті в цілому, являють собою єдину систему, окремі частини якої тісно пов’язані між собою і взаємодіють. У літературі з системного підходу і теорії систем до визначення системи підходять як до відмежованої множинності взаємодіючих систем. Система цивільно-правових договорів як єдина система зі складними взаємозв’язками її елементів характерна як внутрішньою єдністю, так і диференціацією договірних відносин, що зумовлена особливостями конкретних майнових відносин, опосередкованих договорами [174, с. 639].

Наукову класифікацію договорів можна проводити за різними ознаками (критеріями) залежно від цілей, які при цьому ставляться. Визначення класифікації договору перевезення вантажів автомобільним транспортом має сприяти глибшому з’ясуванню його природи і змісту, виявленню властивих йому рис та особливостей.

Найбільш поширеною в цивільному праві є класифікація договорів, виходячи з таких підстав: розподілу обов’язків між сторонами; наявності зустрічного задоволення; моменту виникнення договору [18, с. 384].

В залежності від розподілу обов’язків між сторонами договори поділяються на односторонні та двосторонні, в залежності від наявності зустрічного задоволення договори поділяються на відплатні та безвідплатні, а в залежності від моменту виникнення договору виділяють реальні та консенсуальні договори.

Для дослідження феномену договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом, на нашу думку, їх необхідно розглянути в першу чергу саме з позиції такої класифікації.

Двосторонніми визнаються договори, в яких обидві сторони несуть обов’язки по відношенню одна до одної, а односторонніми визнаються договори, в яких одна сторона лише несе обов’язки, а інша має лише права та не несе обов’язків [183, с. 304; 18, с. 384; 141, с. 394].

В законодавстві України поділ договорів на односторонні та двосторонні знайшов своє відображення в ЦК України. Статтею 626 ЦК встановлено, що договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов’язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов’язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору. Тобто при визначенні одностороннього договору зазначається про відсутність зустрічного обов’язку сторони. Питанню зустрічного виконання зобов’язань присвячена ст. 538 ЦК України.

Відповідно до положень ст. 538 ЦК України виконання свого обов’язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов’язку, є зустрічним виконанням зобов’язання. При зустрічному виконанні зобов’язання сторони повинні виконувати свої обов’язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту.

Отже, зустрічним називається зобов’язання, в якому кожен з учасників є кредитором і боржником одночасно, тобто одночасно наділені правами та обов’язками.

До речі, ЦК РФ також містить аналогічну норму про зустрічне виконання зобов’язання. В.В. Вітрянський зазначає, що змістом “зустрічності” є таке виконання, яке повинно провадитися однією із сторін тільки після того, коли інша сторона виконала своє зобов’язання [85, с. 282.]. А М.І. Брагінський підкреслює, що норма про зустрічне зобов’язання стосується тільки двосторонніх договорів, що побудовані за принципом do ut des (“даю, щоб ти дав”) [82, с. 575.].

Таким чином, договори перевезення вантажів автомобільним транспортом є двосторонніми, оскільки в них міститься нерозривний зв’язок двох зобов’язань, кожна із сторін договору має права і несе обов’язки. Причому, двосторонніми договорами є не лише договір перевезення конкретного вантажу, а й довгостроковий (річний) договір, тому що кожна із сторін цих договорів є кредитором і боржником одночасно, тобто одночасно наділені правами та обов’язками. Так, за договором перевезення вантажів автомобільним транспортом автоперевізник зобов’язується доставити вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу, та має право отримати встановлену за перевезення плату, а відправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату, та має право отримати послугу перевезення вантажу автомобілем.

Слід зазначити, що зміст зобов’язання за договором перевезення вантажу іноді на практиці виключає можливість одночасного виконання сторонами своїх обов’язків, але це допускається ЦК України (ст. 538), якщо це встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту.

Залежно від наявності зустрічного задоволення договори в цивільному праві поділяються на відплатні та безвідплатні. Як прийнято вважати в науці, відплатними є договори, в яких дія однієї особи компенсується відповідною дією іншої. В безвідплатних договорах дії сторін взаємно не компенсуються [141, с. 395.]. Або, до відплатних належать договори, які передбачають одержання кожною з сторін від її контрагента певної компенсації, заради якої укладається договір. Безоплатними є договори, що не передбачають такої компенсації [18, с. 384]. Професор М.І. Бару, досліджуючи поняття і зміст відплатності в цивільному праві, вказував, що під відплатністю розуміють взаємну і зустрічну дію (надання), що має матеріальний зміст, хоча б і нерівне у вартісному виразі, а також наявність прямого зв’язку між витраченими засобами та отриманими результатами [11, с. 48-49].

На відміну від М.І. Бару, О.М. Садіков вважає, що під відплатністю в цивільному праві розуміють отримання конкретних майнових вигод учасниками договору [135, с. 90].

Класифікація договорів на відплатні та безвідплатні в Російській Федерації закріплена в Цивільному кодексі. Відповідно до ст. 423 ЦК РФ, договір, за яким сторона повинна отримати плату або інше зустрічне надання за виконання своїх обов’язків, є відплатним. При цьому російськими вченими-юристами звертається увага на те, що відплатність договору не передбачає обов’язкової еквівалентності. Зустрічне надання можливе або у сплаті ціни, або в наданні товару чи послуг [82, с. 678.].

Поняття “відплатні договори” та “безвідплатні договори” зустрічаються й в ЦК України (ст. ст. 12, 626 ЦК). Однак, незважаючи на їх використання в тексті нормативно-правового акту, в ЦК не дається визначення відплатних та безвідплатних договорів. Як і в ЦК РФ, так і в ЦК України встановлюється презумпція відплатності договору. Відповідно до п. 5 ст. 626 ЦК України договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору. Однак ЦК України, встановлюючи презумпцію відплатності договору, не дає визначення відплатних договорів.

Що ж стосується договорів перевезення вантажів, то відповідно до ст. 909 ЦК України відправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Крім цього, ст. 916 ЦК України регламентує порядок внесення провізної плати за перевезення.

Тобто, виконання перевізником обов’язку по переміщенню вантажу передбачає визначену зустрічну дію з боку вантажовідправника (внести провізну плату). Таким чином, договори перевезення конкретного вантажу належать до відплатних договорів. Що стосується річних договорів, то виконання обов’язку з передачі вантажу його власником передбачає зустрічну дію перевізника: у встановлені строки приймати цей вантаж. Але ці зустрічні дії взаємно не компенсуються Отже, річні договори не можна вважати відплатними, а слід віднести до безвідплатних.

За критерієм особливостей змісту зустрічного майнового надання в теорії цивільного права існує поділ відплатних договорів на мінові (комутативні) та ризикові (алеаторні) [154, с. 65; 162, с. 300; 132, с. 223-224; 105, с. 209-210].

Оскільки, на нашу думку, договори перевезення конкретних вантажів автомобільним транспортом є відплатними, для повного визначення природи цих договорів вважаємо за доцільне розглянути їх з точки зору поділу на мінові та ризикові. Ризикові договірні зобов’язання мають переважно тривалий (пролонгований), регулярний і особливо ризиковий характер, зумовлений, головним чином, ознакою алеаторності [154, с. 65]. Термін “алеаторний” походить від лат “alea” – гральна кістка, азартна гра, ризик, випадковість, небезпека, сміливе прагнення [49, с. 44]. За визначенням О.С. Іоффе, алеаторними називаються договори, які, будучи оплатними, конструюються так, щоб обсяг зустрічного задоволення від однієї сторони залишається невідомим, поки не настане обставина, що може його остаточно визначити [70, с. 295]. До них, на думку Є.А. Суханова можна віднести угоди по проведенню ігор на парі [37, с. 156], а на думку К. Дудорової, ознаки алеаторних договорів, крім договорів, пов’язаних з азартними іграми, можна виявити у договорах довічного утримання, ренти, страхування та в окремих біржових угодах [55, с. 28-29].

Договір визнається міновим, якщо кожна із сторін зобов’язується дати або зробити будь-що, і те, що вона повинна дати або зробити, розглядається як еквівалент того, що їй дають або що для неї роблять. До мінових (комутативних) належать договори, яким притаманна збалансованість зустрічних дій учасників зобов’язання, що проявляється в наявності визначеного надання на користь кредитора, вчинення якого не обумовлено настанням у майбутньому умови, покликаної остаточно його визначити [154, с. 65].

В основу поділу договорів на мінові (комутативні) та ризикові (алеаторні) покладений критерій невизначеності, випадковості кінцевого результату, які, на нашу думку, полягають в тому, що кінцевий результат договору не залежить від волі сторін, тобто сторони власними силами не можуть повністю визначити настання кінцевого результату. Крім того найчастіше в ризикових договорах, якщо виграє одна сторона, то програє інша сторона. Результат договору перевезення вантажів автомобільним транспортом повністю визначається волею та діями сторін договору. Ризиками ненастання результатів договору перевезення вантажів автомобільним транспортом є форс-мажорні обставини, характерні для всіх договорів. Крім того, договір перевезення вантажів автотранспортом є вигідним для обох сторін договору, як автоперевізника, так і для вантажовідправника (вантажоодержувача). Таким чином, на нашу думку, договори перевезення вантажів автомобільним транспортом слід віднести до мінових (комутативних) договорів.

В залежності від моменту виникнення прав та обов’язків договори поділяються на реальні та консенсуальні. Реальним є договір, який вважається укладеним не з моменту досягнення сторонами згоди, а з моменту здійснення певної дії. Консенсуальний – це договір, для утворення якого достатньо згоди сторін [141, с. 396]. Або, консенсуальними вважаються договори, що вступають в силу з моменту досягнення сторонами згоди, а реальними – договори, які визнаються укладеними з моменту, коли на підставі згоди здійснена передача стороною контрагенту певного майна [18, с. 384].

Без договору, немає розмови. Як скласти договір?

Кожен підприємець знає, наскільки важливий договір для організації співпраці. Адже він може захистити від недобросовісного контрагента і навіть фінансових втрат. Але, на жаль, не всі розуміють, що складання грамотного і надійного договору вимагає спеціальних знань і розуміння законодавчих вимог. Ми підготували кілька рекомендацій від юристів про те, що потрібно знати, щоб договір став вашою бронею у світі бізнесу.

Що потрібно знати підприємцю, щоб скласти договір?

Зверніть увагу, що складання договорів, зокрема, регулюється Цивільним Кодексом України, зокрема главою 16. До контрактів згідно з цим документом висуваються певні вимоги. Ось деякі з них:

  1. У суб’єкта, який вчиняє правочин, повинна мати відповідний обсяг цивільної дієздатності;
  2. Рішення про участь в операції повинно прийматися учасником вільно, з власної волі;
  3. Для здійснення угоди повинна бути обрана форма, передбачена законом;
  4. Метою операції має бути реальне настання правових наслідків, які в ній передбачені.

Які існують форми складання договорів?

За законодавством, підприємець може укладати контракти двох видів: усний чи письмовий. Він може вибирати будь-яку форму, якщо законодавство в окремому випадку не вимагає виключно письмової форми.

Що стосується усної форми договору, то вона можлива, якщо договір повністю виконується в момент укладення. Мова йде, наприклад, про роздрібній торгівлі. Але варто пам’ятати, що якщо ви займаєтеся роздрібною торгівлею, а ваш покупець/контрагент – юрособа, то йому обов’язково потрібно надати документ, що свідчить про факт купівлі та її сумі.

У письмовій формі в обов’язковому порядку договір укладається у таких випадках:

  • якщо контракт укладають юрособи;
  • якщо операція здійснюється між фізичною та юридичною особою (виняток – контракти, які повністю виконуються в момент укладання);
  • якщо договір підписується між фізичними особами та його сума перевищує у 20 і більше разів нмдг;
  • якщо укладається угода, яка за законодавством повинна здійснюється тільки в письмовій формі (наприклад, договір про неустойку).

Визначити, чи є письмовий договір дійсним, допоможуть такі характеристики:

  • зміст контракту закріплено одним або кількома документами (електронними в тому числі). Це можуть бути листи, телеграми, які пересилали один одному;
  • контракт підписаний уповноваженими особами. Якщо мова йде про юридичну особу – то підписант повинен бути уповноважений довіреністю, установчими документами, законодавством або іншими документами цивільного законодавства.

Якщо угоду укладає фіз. особа, яка не має печатки, то договір може підписуватися без печатки.

Зверніть увагу, що за законодавством деякі види договорів повинні бути нотаріально завірені та підлягають державній реєстрації.

Рекомендації щодо складання договору

З законодавчими вимогами ми розібралися. Але варто також звернути увагу і на деякі рекомендації фахівців.

По-перше, продумайте ще до укладення договору, які у вас вимоги до контрагента, які умови угоди вас влаштують, як вам буде зручніше вирішити спір, якщо він виникне. Всі ці моменти потрібно прописати в договорі.

Якщо ви підписуєте договір, наданий іншою стороною, його потрібно ретельно вичитати і перевірити. У ньому не повинно бути різних двозначних фраз або завуальованих формулювань. Якщо виникне спір з контрагентом, довести вашу правоту буде дуже складно. Якщо ви сумніваєтеся, що зможете якісно віднімати договір, ви можете звернутися за допомогою до юриста. Існує така послуга, як експертиза договорів. Вона передбачає, що спеціаліст перевіряє наданий вами контракт, складає список неточностей і ризиків і дає свої рекомендації щодо їх усунення.

Складання договору краще не починати з використання готового шаблону. А якщо і використовувати його, то дуже обережно, вносити в нього свої правки, доповнювати тими пунктами, що відповідають конкретній угоді. У шаблонах не передбачені нюанси саме вашої угоди, не враховані тонкощі вашої діяльності та ін.

Що обов’язково повинен містити договір?

Ви вирішили самостійно розробляти договір? Тоді приділіть більше уваги умовам, які обов’язково повинен передбачати договір:

  • Предмет контракту (а саме: ті послуги або роботи, які передбачає угода);
  • Права та обов’язки кожної сторони;
  • Відповідальність сторін (необхідно передбачити, яку відповідальність несе кожна сторона);
  • Вартість робіт чи послуг, порядок розрахунків, закриття робіт або послуг;
  • Також не забудьте про строки, протягом яких повинен діяти договір та порядок вирішення спорів.

Це основні пункти, які повинні бути обов’язково. Але в договорі можна детально прописувати та порядок надання послуг або виконання робіт, способи комунікації з контрагентом, форс-мажорні ситуації та інші нюанси.

Складання договору. Вибираємо спеціаліста

Ви вирішили замовити складання договорів у фахівця? Тоді, вибираючи його, орієнтуйтеся на освіту та досвід, репутацію, клієнтську базу. Вивчіть сайт фірми чи юриста, з якою плануєте працювати, як правило, вся необхідна інформація там є. Можна зв’язатися з одним з його клієнтів і отримати рекомендацію.

Сподіваємося, наші рекомендації допоможуть вам скласти «правильний» договір, який убезпечить вашу операцію і зробить співпрацю з контрагентом максимально ефективним. Успішних вам угод і грамотних контрактів!

[contact-form-7 title=”Форма в шапці”]

Поняття договору класифікація

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

Поняття договору, класифікація

Cвобода договору – принцип цивільного законодавства

визначення умов договору на розсуд сторін

діспозітівая і імперативна норми

звичаї ділового обороту

Оплатне і безоплатні договори.

поняття возмездного і безоплатного договору

презумпція оплатне цивільно-правового договору

ціна, істотна умова договору возмездного

сфера дії договору

договір на користь третьої особи

Визначення поняття “договір” міститься в ст. 420 Цивільного Кодексу РФ.

Договором є домовленість двох або декількох осіб про встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Дане визначення повністю кореспондується з нормами про двох або багатосторонніх угодах (ст 153,154 ГК РФ), отже, договір – це угода, тому що всяка цивільно-правова угода або встановлює, або змінює, або припиняє цивільні права та обов’язки. Тому пунктом 2 ст. 420 ЦК України встановлено, що до договорів застосовуються правила про угоди, передбачені гл. 9 ГК.

Сукупність прав і обов’язків складає зміст договору.

Права та обов’язки сторін, виражені в умовах цивільно-правового договору, повинні відповідати принципам цивільно-правового регулювання, і, насамперед принципам рівності, автономії волі і майнової відповідальності, самостійності учасникам договірних відносин. Тільки в цьому випадку можна вести мову про цивільні права та обов’язки (п. 1. Ст. 2 ЦК) або про цивільно-правовому зобов’язанні.

Зміст цивільно-правового зобов’язання, що виникає з договору розкривається за допомогою формули, що застосовується до будь-якого цивільно-правовим зобов’язанням: в силу зобов’язання одна особа (боржник) зобов’язана вчинити на користь іншої особи (кредитора (певну дію, як-то: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язків (п. 1 ст. 307 ГК РФ) Предметом договору є речі, включаючи цінні папери, нерухомість, майнові права та інші об’єкти цивільних прав.

Сторонами договору можуть виступати дієздатні фізичні особи, громадяни, які мають статус підприємця або юридичні особи.

Сторони можуть укласти договір як передбачений, так і не передбачений законом або іншими правовими актами.

Сторони вправі також укласти так званий змішаний договір, тобто договір, в якому містяться елементи різних договорів (п. 3 ст. 421 ГК).

Сторони вільні у визначенні умов договору, які формулюються на їх розсуд. Виняток становлять лише випадки, коли зміст відповідного умови договору прямо передбачено законом або іншими правовими актами.

Законодавство може включати в себе імперативні норми, що визначають умови деяких договорів. Існування імперативних норм може диктуватися необхідністю забезпечення захисту яких публічних інтересів, або прав слабкої сторони у цивільно-правових, відносинах, наприклад прав споживачів.

Умови договору повинні відповідати імперативним нормам. В іншому випадку вони будуть визнані недійсними. Мова йде про обов’язкові для сторін правил, встановлених законами та іншими правовими актами, які були чинними на момент укладання договору.

Всі цивільно-правові договори можуть бути розділені на дві нерівноцінні категорії: оплатне і безоплатні договори. Переважаючий характер, звичайно ж, носять оплатне договори.

Характерною рисою возмездного договору є те, що сторона, яка виконує свої обов’язки, має отримати за це від іншої сторони плату чи інше зустрічну надання, тобто суть зобов’язання, що виникає з возмездного договору, полягає в тому, що кожна зі сторін за договором має право вимоги до іншої сторони, але одночасно несе перед нею і певні обов’язки.

У зобов’язанні, виникає з безоплатного договору, одна зі сторін, на якій лежить обов’язок надати будь-якій іншій стороні, є виключно боржником, а інша сторона-кредитором. До числа безоплатних договорів відноситься, наприклад, договір дарування, договір безоплатного користування майном і деякий інші.

Істотною умовою всякого возмездного договору є ціна, тому надзвичайно важливе значення будуть мати положення, що регулюють умову договору про ціну (див. ст. 424 ГК).

Загальним правилом для відплатних договорів є оплата товарів, робіт, послуг за цінами (тарифами, розцінками, ставками), що встановлений договором або іншою угодою сторін. Сторони самі встановлюють ціну або включають у договір умови, що дозволяють визначити ціну товарів, робіт, послуг в момент їх оплати.

Разом з тим у деяких випадках, передбачених законом, застосовуються ціни (тарифи, розцінки, ставки і т. л.), Які встановлюються або регулюються уповноваженими на те державними органами.

Державне регулювання цін зберігається відносно деяких товарів, робіт і послуг (наприклад, ціни на електричну і теплову енергію, тарифи за перевезення вантажів транспортом загального користування). У зв’язку з цим необхідно звернути увагу на два принципових положення: по-перше, сфера дії державного регулювання цін обмежується лише випадками, коли це прямо передбачено законом, по-друге, якщо відповідно до закону допускається державне регулювання ціни, то відповідна умова договору не може бути визначено за угодою сторін.

У цьому випадку товари, роботи, послуги повинні оплачуватися за цінами, що встановлюються або регульованими уповноваженими на те державними органами.

Під (“встановлюються” цінами розуміються ціни і тарифи, встановлені відповідними державними органами у твердій сумі. Що стосується “регульованих цін”, то маються на увазі ситуації, коли уповноважені державні органи, не встановлюючи твердий розмір цін і тарифів, визначають їх граничний розмір або коефіцієнти застосовуються до цін і тарифів, або регулюють їх іншим чином.

Обов’язок оплати отриманих товарів, робіт, послуг зберігається і при відсутності умови про ціну в тексті договору. Передбачено правило, яке, у всіх випадках дозволяє визначити розмір належної до сплати суми за передані товари, виконану роботу, надані послуги в тих випадках, коли із змісту договору неможливо визначити, за якою ціною повинен бути здійснений розрахунок.

Цивільний кодекс виділяє кілька видів договорів, у тому числі: звичайний договір, публічний договір, договір приєднання, попередній договір, договір на користь третьої особи У ст. 426 міститься наступне визначення публічного договору “Публічним договором визнається договір, укладений комерційної організацією і встановлює її обов’язки щодо продажу товарів, виконання робіт або надання послуг, що така організація за характером своєї діяльності повинна здійснювати стосовно кожного, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв’язку, енергопостачання, медичне, готельне обслуговування тощо) “.

Так само як і публічний договір, окремим типом цивільно-правового договору є договір приєднання. Це поняття об’єднує в єдиний тип ті договори, які були укладені шляхом приєднання однієї зі сторін до умов договору, визначеними іншою стороною у формулярах або інших стандартних формах.

Наступний вид договору – це договір на користь третьої особи (ст. 430), який являє собою особливу конструкцію договірного зобов’язання. Раніше норми про договір на користь третьої особи утримувалися як ЦК 1964 року (ст. 167), так і в Основах 1991 року (ст. 61). Конструкція договору на користь третьої особи знайшла широке практичне застосування у відносинах зі страхування (особливо зі страхування відповідальності позичальника за неповернення кредиту), перевезення вантажів та деяких інших.

По – перше, в такому договорі має бути передбачено, що боржник зобов’язаний виконати своє зобов’язання не кредитору, а третій особі (вказаною або не вказаною), по – друге, третя особа, на користь якого має бути здійснене виконання, наділяється самостійним правом вимоги в стосовно боржника за договірного зобов’язання.

Далі наводиться порівняльна таблиця видів договорів, складена з урахуванням ознак договору.

Детальний ж регулювання договірних відносин має здійснюватися стосовно окремих видів договірних зобов’язань (купівля-продаж, оренда, підряд, перевезення і т.д.)