1. Усе про голосні й приголосні звуки

Графіка (від грец. grapho — пишу) — це розділ мовознавства, що вивчає cукупність умовних знаків (букв та символів) для передачі звуків на письмі.

Орфоепія (від грец. orthos — правильний, epos — мова, мовлення) — це розділ мовознавства, що вивчає правила літературної вимови .

Орфографія (від грец. orthos — правильний, grapho — пишу) — це розділ мовознавства, що вивчає правила написання слів.

Звук — найменша одиниця мови та мовлення . Один звук не дає нам потрібної інформації, та коли об’єднати їх, матимемо слово з певним значенням.

В українській мові 38 звуків . Вони поділяються на дві групи: голосні й приголосні .
Голосні звуки утворюємо лише за допомогою голосу. Усього є 6 голосних: [а], [о], [у], [е], [и], [і].

Розрізняємо наголошені й ненаголошені голосні . Якщо на голосний звук при вимові падає наголос, то він наголошений. Якщо наголос не падає, то звук ненаголошений.

Щоб дізнатися, як правильно наголошувати слова, потрібно користуватись словниками: орфоепічним, орфографічним, тлумачним.

Голосні звуки є складотворчими: скільки у слові голосних , стільки й складів.

У слові «кориця» два ненаголошені голосні: [о], [а]. Наголошений один звук: [ и ]. Слово має три склади: ко-ри-ця.

Приголосні звуки утворюємо за допомогою голосу і шуму або тільки шуму. Усього є 32 приголосні звуки: [б], [в], [г], [ґ], [д], [д’], [ж], [дж], [з], [з’], [дз], [дз’], [й], [к], [л], [л’], [м], [н], [н’], [п], [р], [р’], [с], [с’], [т], [т’], [ф], [х], [ц], [ц’], [ч], [ш].

Слід розрізняти звуки [дж], [дз], [дз’], які на письмі передаємо буквосполученням дж , дз , і збіг приголосних [д] і [ж ], [д] і [з] на межі префікса і кореня.

Порівняй: 1. Пі дж ак [п’і дж ак], по дз вонити [по дз вонити]; 2. Від ж ити [в’ід ж ити], під з емний [п’ід з емний].

У першому випадку [дж], [дз] є частиною кореня, у другому — [д] є частиною префікса, а [ж] і [з]— частиною кореня.

Звук мови — це звук, що не взаємодіє з іншими звуками у процесі мовлення, так би мовити, «чистий» звук.

Звук мовлення контактує з іншими звуками, впливає на них або зазнає впливу інших звуків: уподібнюється до сусіднього звука, стає нечітким у ненаголошеній позиції, інколи навіть зникає.

У слові «село» ненаголошений звук [ е ] вимовляємо з наближенням до [ и ] — [ се и ло ]. У слові «футбол» глухий звук [ т ] під впливом дзвінкого [ б ] наблизився у вимові до парного [ д ], тому чуємо [ фудбол ].

Отже, саме від місця звуку в слові залежить його вимова. У такій ситуації можемо говорити про звуки мовлення . Варіантів поєднання звуків дуже багато, тому звуків мовлення більше, ніж звуків мови .

Голосні звуки

Звук – найменша одиниця мовлення. В українськiй мовi є 38 звукiв. Їх подiляють на голоснi та приголоснi.

Голоснi звуки утворюються за участю лише голосу.

Їх усього 6: а, o, у, i, и, е.

На письмi голоснi звуки передаються за допомогою 10 лiтер: а, o, у, i, и, е, я, ю, є, ї. Лiтери я, ю, є, ї називають йотованими. Літера ї завжди позначає два звуки.

Літери я, ю, є позначають по два звуки, якщо стоять:

В усiх iнших випадках я, ю, є позначають один звук. Наприклад: лялька [ л л ′ а ˊ л \acuteл ′ ка ка ].

Голоснi звуки можуть були наголошеними та ненаголошеними. Ненаголошенi е, и у фонетичнiй транскрипцiї наближаються одне до одного: зима [ з и e м а ˊ зи^eм\acute ], сестра [ с е и стр а ˊ се^истр\acute ]. Також ненаголошений о наближається до у лише перед складом з наголошеним i або у: зозуля [ з о у з у ˊ л зо^уз\acuteл ′ а а ], кожух [ к о у ж у ˊ х ко^уж\acuteх ].

У якому рядку всі звуки голосні:[о], [у], [c], [е], [и], [і][о], [у], [й], [е], [и], [а][о], [у], [а], [е], [и], [м][а], [о], [у], [і], [е], [и] [c], [й], [м] – приголосні.

Last updated 5 years ago