Скільки людей загинуло у Припяті

0 Comments

Зміст:

Чорнобильська катастрофа. Що відомо через 35 років і чим живе Зона відчуження

Рівно 35 років тому, 26 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС відбулася аварія, яка стала найбільшою атомною катастрофою сучасності. Вона змінила долі тисяч українців, а її наслідки будуть відчутними на нашій землі ще багато років.

Однак через кілька десятиліть після трагедії Зона відчуження вже не виглядає неживою. Природа почала відновлюватися, сюди приїжджає все більше туристів, а в майбутньому Чорнобиль може стати одним із об’єктів спадщини ЮНЕСКО.

До річниці трагедії РБК-Україна зібрало важливі факти про аварію. Хроніка катастрофи та її наслідки, а також що зараз відбувається в Чорнобильській зоні, чому вона приваблює туристів з усього світу – в нашому матеріалі.

Найпотужніша станція і наймолодше місто в Союзі

Чорнобильську атомну станцію на території Київської області почали будувати в 1970 році для компенсації дефіциту електроенергії в Об’єднаній енергосистемі південної частини СРСР. Темпи будівництва були швидкими. Перший енергоблок ввели в эксплуатацію в 1975 році, другий – в 1979, третій – в 1981, а введення в роботу четвертого енергоблоку почалося в 1983-му.

До 1986 року ЧАЕС генерувала 4000 МВт і стала однією з найбільш потужних станцій в Радянському Союзі поряд з Ленінградською і Курською АЕС. Проектна генерація Чорнобильської станції становила 6000 МВт. Для досягнення цього показника було розпочато зведення 5-го і 6-го енергоблоків, але через аварію в квітні 1986 року будівництво назавжди зупинили.

Для працівників атомної станції було побудовано нове місто – Прип’ять. У нього з’їжджалися молоді інженери-енергетики з родинами з усього СРСР. Середній вік мешканців Прип’яті становив 27 років.

Архівне фото: Прип’ять до вибуху на ЧАЕС (О.П. Павлов, pripyat.city.ru)

У місті діяв басейн, палац культури, великий готель та інші об’єкти інфраструктури для комфортного життя. На травневі свята 1986-го у Прип’яті мали відкрити парк атракціонів, однак цьому не судилося збутися.

Аварія на ЧАЕС: як це було

Потужний вибух на 4-му енергоблоці атомної станції стався 26 квітня. Вночі реактор був зупинений для планових робіт і проведення випробувань на турбогенераторі. О 01:23 показники потужності різко збільшилися, після чого стався вибух.

Вибухова хвиля повністю зруйнувала реактор, в приміщеннях блоку і на даху почалася сильна пожежа. Через загоряння розплавилися залишки активної зони реактора, де знаходилося ядерне паливо. Змішавшись із бетоном та піском, вони розтеклися в підреакторні приміщення.

Бригада пожежників з Прип’яті та службовці військової охоронної частини прибули на місце через кілька хвилин. Завдяки їх оперативним діям вдалося не допустити подальшого поширення вогню на інші блоки.

Архівне фото: 4-й енергоблок після аварії (pripyat.city.ru)

Наслідки вибуху на Чорнобильській АЕС стали катастрофою. Радіацією було заражено 200 тис.кв. км земель, 70% з них – території України, Білорусі та Росії.

Викид радіоактивних речовин – до 50 млн. Кюрі. Це в 300 разів більше, ніж після атомного бомбардування Хіросіми. Аварії був присвоєний максимальний рівень небезпеки.

Жертви аварії

Під час вибуху на 4-му енергоблоці загинула одна людина – оператор циркуляційних насосів Валерій Ходемчук. На наступний ранок від травм помер працівник пусконалагоджувального підприємства Володимир Шашенок.

Загони пожежників, які одразу прибули на місце аварії, не мали уявлення про реальну небезпеку того, що сталося, тому працювали без засобів захисту і отримали несумісні з життям дози радіації.

Від променевої хвороби протягом трьох місяців померла 31 особа. За наступні 15 років наслідки радіоактивного впливу стали причиною загибелі від 60 до 80 осіб. 134 людини перенесли променеву хворобу. За даними медичних досліджень, після Чорнобильської аварії стався стрибок виявлення онкозахворювань серед населення Європи, зокрема патології у новонароджених, рак щитовидної залози..

Кількість жертв до теперішнього часу достовірно невідома. У 2005 році ВООЗ опублікувала дані, згідно з якими в результаті трагедії всього могло загинути до 4 тисяч осіб. За даними організації Союз “Чорнобиль”, з 600 тисяч ліквідаторів 10% померло, а 165 тисяч стали інвалідами.

Евакуація населення і приховування інформації про аварію

Пожежу на атомній станції бачило багато жителів Прип’яті, однак про аварію людям повідомили тільки через добу. У вихідний день, 26 квітня вони гуляли по місту не підозрюючи, що дихають забрудненим повітрям.

Евакуацію оголосили 27 квітня, при цьому з собою забороняли брати домашніх тварин, іграшки. Людям говорили, що вони зможуть повернуться додому через 3 доби, щоб уникнути паніки.

За три дні вивезли населення Прип’яті та селищ з 10 кілометрової зони, а пізніше евакуювали жителів із 30 кілометрів від місця аварії. Всього було евакуйовано до 200 тисяч осіб.

Фото: з 1986 року життя в Прип’яті зупинилося (Getty Images)

По телебаченню і радіо 28 квітня з’явилося тільки коротке повідомлення про те, що на ЧАЕС стався нещасний випадок. У Києві, на який рухалася радіоактивна хмара, 1 травня відбулася масова демонстрація.

Детально про те, що трапилося, в своєму зверненні розповів Михайло Горбачов лише 14 травня 1986 року.

Ліквідація наслідків

У перші дні після катастрофи рятувальники гасили вогнища загоряння. З вертольотів на зруйнований реактор скидали спеціальну суміш, щоб запобігти його подальшому нагріванню і зменшити радіоактивні викиди в повітря.

Однак пізніше виникла небезпека потрапляння в грунт і грунтові води розплавленої активної зони ядерного реактора, наслідки чого могли б стати страшнішими за саму аварію. Бригада шахтарів прорила тунель під реактором, а навколо станції побудували захисну стіну глибиною до 30 метрів.

Роботи по ліквідації в Чорнобильській зоні тривали до 1987 року, в них було задіяно близько 240 тисяч осіб, а загальна кількість ліквідаторів склала близько 600 тисяч.

У 1986 році над будівлею 4-го блоку ЧАЕС був зведений захисний “саркофаг”, а в 2015 році енергоблок накритий новою захисної аркою “Укриття-2” висотою 110 метрів. Згідно з Держпрограмою зі зняття з експлуатації атомної станції, до 2065 року вона стане екологічно безпечним об’єктом.

Фото: захисна арка над 4-м енергоблоком ЧАЕС (Віталій Носач, РБК-Україна)

Популярність Чорнобиля зросла після серіалу HBO

Прип’ять і Чорнобиль протягом останніх років привертають багато туристів із різних країн. Спочатку інтерес до даних локацій був викликаний комп’ютерною грою STALKER, де події розгортаються саме в зоні відчуження.

У 2019 канал HBO випустив драматичний міні-серіал “Чорнобиль”, який став найбільш рейтинговим і отримав 10 премій “Еммі”. Його сюжет досить точно відображає факти про аварію, її ліквідаторів, а також розповідає про те, як проходило розслідування причин катастрофи. Імена більшості героїв відповідають реальним. Багато сцен знімалися в Україні.

Після виходу серіалу інтерес до Чорнобиля зріс у людей з усього світу. У 2019 році Зону відчуження відвідало близько 120 тисяч туристів.

Фото: туристи в Прип’яті (Getty Images)

Зона відчуження – унікальний туристичний об’єкт

Зона відчуження знаходиться під охороною Державного агентства з управління ЧЗВ. В’їзд і виїзд з її території здійснюється через КПП за спеціальними перепустками. Крім того, туристи проходять обов’язковий радіологічний контроль.

На даний момент природа в Зоні відчуження активно відновлюється. Тут живуть рідкісні види тварин. У 2017 році створено Чорнобильський радіаційний-екологічний біосферний заповідник.

Проте найцікавішим об’єктом для відвідин є місто-привид Прип’ять. Серед знакових місць занедбаний парк розваг, міська площа з палацом культури, магазином і готелем, будівля школи і басейн.

Поруч з ЧАЕС знаходиться ставок-охолоджувач, в якому живуть величезні соми. Також в Зоні відчуження розташоване так зване кладовище “мертвих селищ”, які спорожніли після аварії, музей техніки ліквідаторів.

Що сталося на ЧАЕС 26 квітня 1986 року: ретроспектива аварії

Це змінило життя цілого покоління, зробило місто Прип’ять і 30 км поліських лісів навколо радіоактивними на тисячі років та пришвидшило розпад Радянського Союзу.

Донедавна про аварію на ЧАЕС пам’ятали лише у пострадянських країнах, але мінісеріал HBO Chernobyl у 2019 році нагадав про неї всьому світу. У рейтингу IMDB “Чорнобиль” займає третю сходинку серед найкращих серіалів всіх часів.

BBC News Україна проводить ретроспективу матеріалів про аварію на ЧАЕС, її наслідки та життя у Зоні відчуження.

Аварія

Автор фото, Укрінформ

Начальник зміни Чорнобильської АЕС 26 квітня 1986 року Юрій Андреєв пригадував, свої емоції від побаченого після вибуху.

“Коли ми їхали повз зруйнований реактор, його вигляд був просто жахливим. Я вперше відчув повний жах, коли, фактично, побачив реактор у розрізі, всі конструкції, які зазвичай можна бачити лише під час будівництва. Було зрозуміло, що реактор дихає в атмосферу, викидаючи величезну масу активності”, – розповідав він BBC News Україна у 2012 році.

В день аварії Юрій Андреєв був одним із операторів другого блочного щита, і намагався відключити його через 12 годин після вибуху на 4 реакторі.

“Більшість із тих кнопок, що були переді мною на щиті управління, вже не діяли, і треба було вручну крутити потрібні механізми, а для цього треба були сотні працівників. Тому ми вирішили зупиняти блок методом природної циркуляції. Урядова комісія, яка тоді працювала на станції, це наше рішення схвалила, але без підписів. І нам стало зрозуміло: нас чотири інженери на блочному щиті, і ми відповідатимемо за все”, – зізнавався він.

У своєму інтерв’ю Андреєв розповів, як на ліквідації не могли працювати роботи і доводилося використовувати сотні солдатів.

Радіаційна ейфорія після вибуху

Автор фото, ОЛЕКСАНДР КУПНИЙ

Олексій Бреус біля пульту третього реактору через 20 років після аварії. За таким самим він працював на сусідньому 4 реакторі 26 квітня 1986 року

Інший очевидець аварії – старший інженер управління на четвертому енергоблоці ЧАЕС Олексій Бреус.

26 квітня 1986 року він приїхав на ЧАЕС, як на звичайну зміну і весь день працював у зруйнованому блоці над ліквідацією наслідків аварії. Він зробив останню спробу запустити з пульту останній вцілілий насос для вже неіснуючого реактора.

“У той день я бачив Акімова і Топтунова. Вони були у, м’яко кажучи, не найкращому стані. Було видно, що їм дуже зле, вони були дуже бліді – Топтунов був, буквально, білий. А потім у лікарні, як розповідали, його шкіра почорніла. Бачив інших колег, що працювали вночі, – вони були дуже червоні”, – пригадував Олексій Бреус в інтерв’ю BBC News Україна.

Леонід Топтунов і Олександр Акімов – працівники ЧАЕС, які були на станції у момент аварії та першими намагалися подолати її наслідки. Обидва померли у травні 1986 року.

Автор фото, Getty Images

Залишки 4 реактора

“Коли з колегами ходив у приміщення біля реактора, щоб відкрити подачу води (це для мене було місце з найсильнішим впливом радіації, де я пробув найдовше) і повернувся, то було відчуття піднесеності, рішучості, готовності на подвиги за будь-яку ціну. Це називається “радіаційна ейфорія” – вона буває після впливу високого рівня радіації. Вона швидко минула й мене почало нудити – класична реакція на опромінення”, – розповідав Олексій Бреус.

Ця стаття містить контент, наданий Google YouTube. Ми питаємо про ваш дозвіл перед завантаженням, тому що сайт може використовувати файли cookie та інші технології. Ви можете ознайомитися з політикою щодо файлів cookie Google YouTube i політикою конфіденційності, перш ніж надати дозвіл. Щоб переглянути цей контент, виберіть “Прийняти та продовжити”.

Прийняти та продовжити

Кінець YouTube допису, 1

У розмові з BBC News Україна він також розповів багато про пожежників і шахтарів, які ліквідовували аварію, заступника головного інженера Анатолія Дятлова і “міст смерті” у Прип’яті – як було насправді, та як це показали у серіалі HBO.

“Чорнобильський дайвер” Ананенко

Автор фото, ОЛЕКСІЙ АНАНЕНКО/BBC/SKY UK LTD/HBO

Сцена спуску трьох “добровольців-смертників” Ананенка, Беспалова і Баранова в радіоактивну воду під 4 реактором ЧАЕС стала однією з найяскравіших у серіалі “Чорнобиль”.

Це справді відбулося у травні 1986 року, хоча й не так фатально.

Ми поспілкувалися з одним із “чорнобильських дайверів” Олексієм Ананенком.

Автор фото, ДОПОВІДЬ МКГЯБ

Резервуари з водою (“басейни-барботери”) розташовані одразу під реактором (на схемі Доповіді Міжнародної консультативної групи з ядерної безпеки вони зазначені як “конденсатори системи локалізації аварій”). “Чорнобильські водолази” відкривали заслінки в одному з коридорів поруч, що дозволило відкачати воду з цих басейнів

“Фактором ризику було опромінення від води, так як ніхто не знав, як буде змінюватися її активність на шляху просування вглиб коридору, і тому не можна було спрогнозувати величину отриманої дози”, – пригадував він.

Кожному “водолазу” дали по два іонізаційні дозиметри: один прикріпили на грудях, інший – на щиколотці, щоб виміряти отриману дозу після повернення.

“Ніхто нікому не аплодував. Це була звичайна робота, хто ж буде аплодувати?” – зізнавався Олексій Ананенко.

Ця стаття містить контент, наданий Google YouTube. Ми питаємо про ваш дозвіл перед завантаженням, тому що сайт може використовувати файли cookie та інші технології. Ви можете ознайомитися з політикою щодо файлів cookie Google YouTube i політикою конфіденційності, перш ніж надати дозвіл. Щоб переглянути цей контент, виберіть “Прийняти та продовжити”.

Прийняти та продовжити

Кінець YouTube допису, 2

Після серіалу та інтерв’ю Олексій Аненко та два інших “чорнобильських дайвери” отримали від президента Зеленського звання Герой України (один з них – посмертно). Ще раніше їх нагороджував Порошенко.

КДБ про аварію

Автор фото, Getty Images

Не так давно в Україні розсекретили архіви КДБ про аварію на ЧАЕС.

У них видно, як радянська спецслужба повідомляла тодішнім керівникам УРСР та Радянського Союзу про те, що сталося.

А керівництво, вочевидь, не розуміло наслідків.

Перше повідомлення КДБ було таким: “Під час аварії у приміщенні перебували 17 працівників зміни. 9 із них госпіталізовано, 4 працівники у тяжкому стані, один в реанімації. Пожежу локалізовано…”

За два дні у КДБ писали так: “У зв’язку із висловлюваннями вчених і фахівців про можливе підвищення рівня радіації та небезпекою подальшого перебування населення у місті 27 квітня Урядовою комісією було ухвалено рішення про зупинку 1-го та 2-го енергоблоків із розхолодженням реакторів, а також евакуації жителів м. Прип’ять…”

Примітка від першого секретаря ЦК КПУ Володимира Щербицького: “Что это означает?”

І додавали: “Станом на 8 годин ранку 28 квітня радіаційна ситуація характеризувалася рівнем радіації гамма-часток: на 3-му і 4-му енергоблоках 1000-2600, на окремих ділянках в межах міста – 30-160 мікрорентгенів на секунду. Здійснюються заходи з недопущення розповсюдження панічних чуток і тенденційної інформації”.

Біля останнього абзацу є примітка від першого секретаря ЦК КПУ Володимира Щербицького: “Что это означает?”

Факти про нове укриття

Цю гігантську споруду (справа) просували по спеціальних рейках у напрямку старого укриття (зліва) зі швидкістю 6 метрів на день

Перше укриття (так званий “Саркофаг”) збудували над зруйнованим 4-м реактором ЧАЕС у листопаді 1986 року.

Але досить швидко виявилося, що навіть “Саркофаг”, побудований із сотень тисяч тонн бетоносуміші і металоконструкцій, не витримує впливу зруйнованого реактора і вкривається щілинами і шпаринами, загальна площа яких з часом сягнула понад тисячі квадратних метрів.

Тому за 30 років над ним звели нове укриття – “безпечний конфайнмент”.

Воно вражає своїми розмірами: близько 165 метрів завдовшки, 260 метрів завширшки і 110 метрів заввишки.

Нове укриття вище за американську Статую Свободи і лондонський Біг Бен. Хоча воно і поступається паризькій Ейфелевій вежі за висотою, але з металу, використаного для будівництва споруди в Чорнобилі, можна було б побудувати три таких вежі.

Конфайнмент вже став унікальним об’єктом і має простояти мінімум століття.

Повернення тварин

Автор фото, ВВС/Сергій Гащак

Водопій – місце, навколо якого крутиться життя. У тому числі й шлюбні ігри самців оленя

За 34 роки після аварії Зона відчуження перетворилася на царство диких тварин.

Сюди почали повертатися дикі тварини, яких в цих лісах не було багато років – фотопастки, наприклад, дозволили виявити у Чорнобильській зоні зубрів, медведів та глухарів:

А фотографії з водопою десь у глибині Зони відчуження показують все різноманіття поліських лісів, де присутність людини – мінімальна.

Немов у документальних фільмах про африканську саванну, де біля поодиноких водойм кипить життя, так само і в Чорнобилі біля озерець можна упіймати в об’єктив зграї лосів, оленів, вовків, коней та навіть родину рисі.

Людям тут не місце

А от людям повертатися в Чорнобильський регіон не радять.

Особливо у десятикілометрову зону навколо ЧАЕС.

“Ця територія забруднена трансурановими елементами – це уран, плутоній, америцій. Вони мають дуже довгий період напіврозпаду. Для плутонію-239 – це 24 тис. років, для плутонію-240 – 6,5 тисяч років”, – пояснював у 2019 році BBC News Україна заступник голови Державного агентства з управління зоною відчуження Олег Насвіт.

За його словами, на решті території, а це близько 70% зони відчуження, рівень забруднення вже такий, що наразі там можна дозволити культивацію сільськогосподарських земель.

“Але вся інфраструктура, зокрема соціальна, там знищена, тож немає жодних підстав радити людям повертатися на ці території”, – констатував Олег Насвіт.

Пожежі-2020

Автор фото, Олександр Сирота

Цьогорічні пожежі у Зоні відчуження стали найбільшими за весь час

Утім, без впливу людини Зона відчуження не обходиться. Періодично там стаються пожежі – як припускають, через пожежі.

А у 2020 році в Чорнобильська зона постраждала від вогню найбільше.

Займання там почалися у західній частині з вини жителів сусідніх сіл, а далі запалав уже центр і південь зони.

Повністю чи частково згоріли кілька покинутих сіл: Поліське, Лелів, Копачі, Крива Гора, Іловниця, Чистогалівка.

Ця стаття містить контент, наданий Google YouTube. Ми питаємо про ваш дозвіл перед завантаженням, тому що сайт може використовувати файли cookie та інші технології. Ви можете ознайомитися з політикою щодо файлів cookie Google YouTube i політикою конфіденційності, перш ніж надати дозвіл. Щоб переглянути цей контент, виберіть “Прийняти та продовжити”.

Прийняти та продовжити

Кінець YouTube допису, 3

Згоріли й унікальні об’єкти: постапокаліптичний тролейбус у Копачах та санаторій “Смарагдовий”.

Автор фото, Ярослав Ємельяненко

У якийсь момент вогонь наблизився упритул до самої Прип’яті, а димом накрило ЧАЕС.

Утім, як запевнили у МВС, реальної загрози для станції та сховищ радіоактивних відходів, ці пожежі не несли.

Тим не менше, вогонь у різних частинах Зони відчуження горить дотепер.

Так само невідомі наслідки пожеж. Зокрема і для тварин.

Ця стаття містить контент, наданий Google YouTube. Ми питаємо про ваш дозвіл перед завантаженням, тому що сайт може використовувати файли cookie та інші технології. Ви можете ознайомитися з політикою щодо файлів cookie Google YouTube i політикою конфіденційності, перш ніж надати дозвіл. Щоб переглянути цей контент, виберіть “Прийняти та продовжити”.

Прийняти та продовжити

Кінець YouTube допису, 4

Сталкер у вогняному котлі

Автор фото, Іван Єременко

BBC News Україна поспілкувалися також зі сталкером Іваном Єремнком, який бачив пожежу на власні очі.

“Годині о 7-й я почув незрозумілий гул, який наростав з кожною хвилиною. А потім ми побачили на обрії із заходу хвилю вогню вище рівня дерев”, – розповів він.

Ця стаття містить контент, наданий Google YouTube. Ми питаємо про ваш дозвіл перед завантаженням, тому що сайт може використовувати файли cookie та інші технології. Ви можете ознайомитися з політикою щодо файлів cookie Google YouTube i політикою конфіденційності, перш ніж надати дозвіл. Щоб переглянути цей контент, виберіть “Прийняти та продовжити”.

Прийняти та продовжити

Кінець YouTube допису, 5

“Це було вже схоже на якийсь фільм-катастрофу і здавалося що це все відбувається уві сні… Ми були майже в котлі”, – пригадував сталкер.

Йому вдалося вибратися з зони пожеж і розповісти про свої враження, які дещо розходяться з офіційними зведеннями.

Що далі?

Туристи з Нідерландів кажуть, що у захваті від Чорнобильської зони. Вони встигли на один з останніх турів

За 34 роки з дня аварії на ЧАЕС Зона відчуження стала найпопулярнішою туристичною локацією в Україні.

Лише у 2019 році її відвідали більше 120 тисяч туристів, більшість з яких – іноземці.

Після введення карантину цей потік повністю припинився, а вогонь ще й знищив кілька популярних туристичних локацій.

Ця стаття містить контент, наданий Google YouTube. Ми питаємо про ваш дозвіл перед завантаженням, тому що сайт може використовувати файли cookie та інші технології. Ви можете ознайомитися з політикою щодо файлів cookie Google YouTube i політикою конфіденційності, перш ніж надати дозвіл. Щоб переглянути цей контент, виберіть “Прийняти та продовжити”.

Прийняти та продовжити

Кінець YouTube допису, 6

Утім, туроператори, які роблять тури в Чорнобильську зону, вірять, що галузь офіційного “чорнобильського туризму” ще відновиться, й готують професійних гідів для супроводу у місце техногенної катастрофи.

BBC News Україна з’ясували, як готують “чорнобильських гідів”, що вони мають знати та скільки можуть заробляти.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

Люди, які переїхали до Чорнобиля

Чорнобильська ядерна катастрофа лишила по собі низку сіл-примар, мешканці яких тікали від радіаційного забруднення.

Проте зараз люди повертаються жити до напівзруйнованих будинків на межі зони відчуження.

Теплого літнього вечора Марина Коваленко грає у футбол з двома доньками-підлітками у своєму дворі.

Ірина та Олена сміються, дивлячись, як їхній собака намагається вхопити м’яча, розганяючи переляканих курчат.

Проте за парканом їхнього двору – безмовність і тиша.

У селі Стещина на півночі України стоять порожніми багато будинків, магазин та бібліотека. Землю відвойовує ліс, у тріщинах будівель проростають повзучі рослини.

Покинутий будинок на околицях Чорнобиля

Родина має кількох сусідів, однак більшості з них – по 70-80 років.

Попри брак побутового комфорту та перспектив, чотири роки тому Марина з доньками спакували речі та проїхали сотні кілометрів через усю Україну, щоб тут оселитися – лише за 30 км від Чорнобильської зони відчуження.

Зона відчуження

Іграшки, що лишились у покинутому дитсадку в Прип’яті

26 ківтня 1986 року у Чорнобилі сталася найгірша ядерна катастрофа в історії людства.

Випробування, за допомогою якого мали перевірити безпеку атомної станції, пішло не за планом і спричинило пожежу, внаслідок якої протягом десяти днів відбувались радіаційні викиди. Хмари з радіоактивними частинками віднесло за тисячі кілометрів, внаслідок чого по всій Європі йшли токсичні дощі.

Людей, що мешкали поблизу Чорнобиля – близько 116 тисяч – негайно евакуювали. Навколо пошкодженого реактора створили 30-кілометрову зону відчуження. Пізніше її розширили, щоб охопити більше забруднених територій.

Іграшкова машинка, яку лишили у покинутому дитсадку

Протягом кількох наступних місяців евакуювали ще 234 тисячі людей. Більшість із них їхали поспіхом. Деяким дали лише кілька годин, щоби зібрати усі речі. Іншим казали, що їх вивезуть лише на кілька днів, однак їм так ніколи і не дозволили повернутися. Багато хто з евакуйованих звикли займатися сільським господарством, а натомість опинилися у бетонних багатоповерхівках.

Дитячі черевики, що лишились у дитсадку в Прип’яті

Однак дехто так і не поїхав.

Сьогодні жити у зоні відчуження все ще незаконно. Попри це близько 130-150 людей все одно там живуть. Багато з них – жінки, яким по 70-80 років. Вони досі обробляють землю, на якій жили їхні пращури.

А одразу за зоною відчуження з’явились декілька нових мешканців.

Облаштування дому

Будинок Марини конче потребує ремонту. Підлога гниє, а радіатори тріскаються – велика проблема у місцях, де температура взимку опускається до -20C.

Вони мають базові речі – газ, електрику та мобільний зв’язок, завдяки чому можуть користуватися інтернетом. Однак туалет у них – лише надворі. З водою також є проблеми: єдине її джерело – це забруднена криниця, з’єднана з будинком єдиною трубою. Воду перед використанням обов’язково потрібно кип’ятити.

Будинок у гарному стані у селі коштує 3,5 тисячі доларів, однак таких майже немає. Більшість вільних будинків, багато з яких дерев’яні, колишні власники продають за кілька сотень доларів.

Стіни в кімнаті сестри Ірини обклеєні її малюнками

У Марини, коли вона приїхала сюди, не було грошей навіть на такий. Натомість місцева рада запропонувала їй інший варіант.

В обмін на їжу та житло сім’я мала доглядати літнього чоловіка, хворого на деменцію. Два роки тому він помер, і родина Марини успадкувала будинок.

У дворі Ірина та Олена показують решту “родини” – кількох курей, кролів, кіз і навіть двійко морських свинок.

Окрім навчання у школі – до якої треба йти 5 км – сестри допомагають матері з господарством: вирощувати овочі та доглядати тварин.

Єдине джерело доходу сім’ї – це державна допомога у розмірі 5135 грн на місяць. Тому вони мають вирощувати власну їжу та тримати худобу задля молока та м’яса.

У пошуках притулку

Марина з доньками втекли з Тошківки – індустріального селища на Донбасі. За чотири роки конфлікту на сході України близько 10 тис. людей загинули, а близько 2 млн стали переселенцями.

Конфлікт розпочався 2014 року.

Після того, як Росія анексувала Крим, озброєні сепаратисти під приводом захисту російськомовного населення оголосили дві так звані “республіки” з центром у Донецьку та Луганську – серці української вугільної промисловості.

Коли проросійські сепаратисти почали захоплювати села і витісняти українську армію з міст, Марина з доньками опинилися під сильними обстрілами.

Обстріли припинялись лише на кілька годин вранці. Коли вогонь ненадовго вщухав, мешканці намагались повернулись до нормального життя. Ірина та Олена йшли до школи, а Марина – на ринок. Близько опівдня обстріли відновлювались. Більшість ночей вони проводили, ховаючись у підвалі.

Одного разу під час такого затишшя Ірина та Олена йшли зі школи та зненацька потрапили під перехресний вогонь. З неба падали бомби, і Марина не могла дістатися до дітей. Дівчат врятував власник магазину, який сховав їх у своєму підвалі.

Саме тоді Марина вирішила поїхати.

Щонайменше десять інших родин з Донбасу подолали той самий шлях до покинутих сіл на межі зони відчуження.

Як і Марина, більшість із них послухали поради старих друзів чи сусідів. Одна жінка навіть каже, що просто ввела у Google запит “де найдешевше жити в Україні”. І отримала відповідь – біля Чорнобиля.

Підземні ризики

Дорожні знаки з назвами евакуйованих “мертвих” сіл навколо Чорнобиля

Після катастрофи науковці постійно вимірюють рівні радіації у землі, деревах, рослинах та тваринах навколо Чорнобиля, навіть на територіях, які не входять до зони відчуження.

За словами доктора Валерія Кашпарова з Українського науково-дослідного інституту сільськогосподарської радіології, ризику радіації в атмосфері більше немає. Однак в деяких місцях загрозу здоров’ю людей може становити забруднений ґрунт.

Команда пана Кашпарова нещодавно виявила небезпечний рівень радіоактивного цезію-137 у коров’ячому молоці, яке вироблялось поза зоною відчуження. Корови їли траву, корені якої поглинули частинки цезію з ґрунту.

Олена збирає яблука у своєму саду

Якщо споживати таке молоко у великих кількостях, можуть зазнати пошкоджень клітини тіла, а в деяких випадках це навіть може призвести до таких небезпечних захворювань як рак щитоподібної залози.

Однак такі ризики, за словами пана Кашпарова, є лише у деяких “гарячих точках”. Понад 30 років його команда працює над створенням мапи таких точок, щоб оцінити потенційні ризики для людей, що живуть і працюють навколо зони відчуження.

На одній з мап, де показано поширення цезію-137 з Чорнобильського атомного реактора, пан Кашпаров показує село Стещина, де живе Марина з дочками. За його словами, ризики від споживання вирощених там овочів та козячого молока дуже низькі. Однак зараз цю територію досліджують щодо ризиків радіаційного забруднення в лісах, зокрема ягід та грибів.

Марина каже, що вона думала про потенційні ризики від радіації, однак її родина тікала від чогось набагато більш небезпечного – загрози війни.

“Радіація може вбивати нас повільно, але вона принаймні не стріляє у нас та не бомбить, – каже вона. – Краще жити з радіацією, ніж із війною”.

Фонове зображення: Зниження рівня цезію. Джерело: Український інститут сільськогосподарської радіології

Після катастрофи науковці постійно вимірюють рівні радіації у землі, деревах, рослинах та тваринах навколо Чорнобиля, навіть на територіях, які не входять до зони відчуження.

За словами доктора Валерія Кашпарова з Українського науково-дослідного інституту сільськогосподарської радіології, ризику радіації в атмосфері більше немає. Однак в деяких місцях загрозу здоров’ю людей може становити забруднений ґрунт.

Команда пана Кашпарова нещодавно виявила небезпечний рівень радіоактивного цезію-137 у коров’ячому молоці, яке вироблялось поза зоною відчуження. Корови їли траву, корені якої поглинули частинки цезію з ґрунту.

Якщо споживати таке молоко у великих кількостях, можуть зазнати пошкоджень клітини тіла, а в деяких випадках це навіть може призвести до таких небезпечних захворювань як рак щитоподібної залози.

Однак такі ризики, за словами пана Кашпарова, є лише у деяких “гарячих точках”. Понад 30 років його команда працює над створенням мапи таких точок, щоб оцінити потенційні ризики для людей, що живуть і працюють навколо зони відчуження.

Зниження рівня цезію. Джерело: Український інститут сільськогосподарської радіології

На одній з мап, де показано поширення цезію-137 з Чорнобильського атомного реактора, пан Кашпаров показує село Стещина, де живе Марина з дочками. За його словами, ризики від споживання вирощених там овочів та козячого молока дуже низькі. Однак зараз цю територію досліджують щодо ризиків радіаційного забруднення в лісах, зокрема ягід та грибів.

Марина каже, що вона думала про потенційні ризики від радіації, однак її родина тікала від чогось набагато більш небезпечного – загрози війни.

“Радіація може вбивати нас повільно, але вона принаймні не стріляє у нас та не бомбить, – каже вона. – Краще жити з радіацією, ніж із війною”.

Підприємець

За менше ніж дві години їзди від Києва, по периметру зони відчуження, нові можливості у містах-примарах шукають не лише родини, але й підприємці.

Щодня Вадим Мінзюк вигулює свого собаку уздовж паркану з колючим дротом, за яким починається зона відчуження. Це – його улюблене місце для того, щоб насолоджуватись співом пташок та тишею лісу.

“Це як жити на півночі Фінляндії чи Алясці, – каже Вадим. – Тут найнижча густота населення в усій Україні – лише дві людини на квадратний кілометр”.

У своєму рідному місті Горлівка, що розташоване на сході України, Вадим займався бізнесом з річним оборотом понад мільйон доларів. Однак, коли місто опинилось на лінії фронту під обстрілом артилерії, його фабрики та склади були знищені – на місці деяких із них зараз самі лише кратери.

Бої за Горлівку точаться й досі.

Вадим пригадує, як з вікна бачив бойовиків, що зводили барикаду біля його паркану. Іноді дві армії відділяли лише якихось 100 метрів.

Понад рік його сім’ю щодня перевіряли на блокпостах у місті. Він бачив трупи, що лежали на узбіччях доріг. Він навіть став свідком убивства, коли у нього на очах серед білого дня бойовики витягли з машини і застрелили чоловіка.

Спочатку Вадим з дружиною вивезли дітей, а згодом виїхали самі.

Кілька місяців, поки родина жила за рахунок заощаджень, Вадим їздив по Україні у пошуках нових можливостей. І одного дня отримав цікаву пораду.

Його родич почув, що біля Чорнобиля продається дешева нерухомість. Вадим поїхав подивитись на покинуте зерносховище у селі Дитятки. Будівля на кордоні із зоною відчуження була дешевою і, водночас, була доволі близько від Києва (115 км), щоб бути перспективною для розвитку бізнесу.

“Дах протікав, адже місцеві познімали з нього весь метал. Я зустрівся із власником, і ми уклали дешеву угоду”, – згадує Вадим.

Він купив склад за 1400 доларів, а потім ще три будівлі лише за 240 доларів, під’єднав їх до електромережі і розпочав плавильний бізнес.

“Моя стратегія полягала у тому, щоб розпочати бізнес із виробництва продукту з відходів. Перший рік був найскладнішим, але останні два роки стало набаго краще”, – каже чоловік.

Вадим навіть знову взяв на роботу сімох колишніх своїх працівників з Донбасу, запропонувавши їм житло у хостелі, який він обладнав у одному з будинків.

“Я заробляю собі на життя й допомагаю моїм працівникам також заробляти гроші. У цьому селі я найбільший платник податків. Зрештою, я українець, і хочу допомагати своїй країні”, – каже Вадим.

Він каже, що іноді думає про радіацію. Навіть купив собі кишеньковий лічильник Гейгера для вимірювання радіаційного фону.

Але він не дуже переймається.

“Рівень радіації в атмосфері тут нижчий, ніж у Києві”, – каже він з упевненістю.

“Після того, що бачиш на війні, радіація – це дрібниці. Диво, що ми взагалі вижили”, – додає Вадим.

Йому подобається тут жити.

Тут не лише немає війни, але й є якийсь особливий мир.

Родини Марини та Вадима кажуть, що люблять довгі прогулянки у лісовій тиші.

Можливо, життя тут не надто розкішне, але жодна з сімей не хоче переїздити до більшого міста, навіть якщо там вони матимуть більше друзів та можливостей. Після втечі від хаосу війни вони потребують спокою.

“Мене не хвилює радіація, – каже Марина. – Мене хвилює, щоб над головами моїх дітей не літали бомби. Тут тихо. Ми добре спимо і нам не треба ховатися”.

Вадим каже, що його дружині Олені деякі місця у зоні відчуження нагадують рідну повоєнну Горлівку. Однак є чітка відмінність – тут, на межі зони відчуження, вона вірить, що її родина має майбутнє.

“Я відчуваю, що ми втратили усе, – каже Вадим. – Але тепер, коли живемо тут, все змінюється на краще”.