Чому місто назвали Березниками

0 Comments

Чому так названі міста?

Кожне місто, населений пункт має історію своєї назви. Часом вона буває дуже цікавою, пов’язаної з історією народу, країни. Звідки сталися назви міст, з чим це пов’язано? Спробуємо розібратися в цьому на прикладі деяких міст Росії.

Звичайно, у кожного міста з назвою пов’язана певна історія. Однак є загальні причини, з яких місто називають саме так. Назвемо найбільш загальні.

Як з’являються назви міст

По-перше, назви міст пов’язані з тією місцевістю, на якій вони знаходяться. Дуже багато міст названі через близькість до річки або моря. Наприклад: Волжск, Приморськ, Нижньокамськ, Єнісейськ, Ангарськ, Амурська, Волхов та багато інших.

По-друге, назви міст пов’язані з певною особистістю, найчастіше з правителем Русі, на честь якого і названо місто. Це такі міста, як Ярославль, Володимир, Петрозаводськ, Льгов (на честь Олега Віщого, раніше місто називалося Ольгов).

Цікавий той факт, що зі зміною оцінки діяльності того чи іншого правителя, змінюється і назва міста. Так були змінені наступні назви міст:

  • Сталінград – Волгоград
  • Брежнєв – Набережні Човни
  • Куйбишев – Самара.

Наступна причина, по якій місто отримує свою назву, є те, що називали його в честь святого: Санкт-Петербург, Ростов-на-Дону та інші.

Нарешті, деякі міста називають у зв’язку з якоюсь подією, часто легендою, що передається з покоління в покоління (наприклад, Казань).

Назва міста часто таїть у собі дуже цікаву історію, пов’язану з його освітою. Часом буває дуже цікаво дізнатися, як з’явилися назви міст. Росія завжди славилася тим, що в ній було і є багато міст, не випадково ще в давнину Русь називали «градарікой», тобто країною міст. Розкриємо таємниці деяких з назв.

Москва

Москва – столиця Росії. Відомий факт, що її засновником є князь Юрій Долгорукий. Саме він у далекому 1147 зрозумів, наскільки зручним географічним положенням володіє маєток боярина Купки – Москов: далеко від кордонів розташоване воно, та й непрохідні ліси навколо, а часто – і болота. Напевно, не випадкова одна з версій назви: «Моск» з давньослов’янського позначає вологе, топке місце. Друга версія назви – по річці Москві, що протікає неподалік.

Санкт-Петербург

Це місто заснував великий Петро 1. Проте помилково вважати, що назву місто отримало на честь цього правителя. Сам Петро Великий назвав місто так на честь самого починаєм їм святого, його покровителя – апостола Петра. Саме в Петров день 29 червня 1672 був хрещений майбутній правитель Росії.

Кілька разів місто зазнавав змін назви. Так, в 1914 році його перейменували в Петроград, а в 1924 р – в Ленінград. Проте в новій Росії, в 1991 році місту було повернуто його первісна назва – Санкт-Петербург. До речі, «Санкт» позначає «святий».

Ростов-на-Дону

Місто засноване в 1749 році, спочатку як митний пост, а пізніше – як фортеця, що служила захистом від нападів кочівників. Свою назву місто отримало по імені святого Дмитра Ростовського. Сьогодні Ростов-на-Дону є одним з найбільших і найкрасивіших міст на півдні Росії.

Хабаровськ

Назва цього міста, звичайно, пов’язують з ім’ям знаменитого мандрівника, землепроходца 17 століття – Єрофєєв Хабарова. Рік заснування – 1858. На початку 17 століття Хабаров подорожує по Сибіру Росії, становить її карту, відкриває багато недосліджені до того часу місця. Можна сказати, шануй чудово з цього моменту починається освоєння сибірських безкрайніх земель. Саме в подяку за це і був пізніше названий місто в Сибіру.

Єкатеринбург

Таку назву місту дав Петро Великий на честь своєї дружини – імператриці Катерини Закладено місто в 1723 році, незадовго до смерті царя. Місто теж перейменовувався в роки радянської влади. У 1924 році його стали називати Свердловськ на честь одного з видатних діячів Комуністичної партії. Назва повернуто в 1991 році. Сьогодні Єкатеринбург – один з найбільших міст Уралу.

Казань

Казань – столиця республіки Татарстан. Саме тут проводилася Універсіада 2013 року. Однозначної відповіді з приводу назви міста сьогодні немає, є кілька версій. Так, за однією з них «казан» тюркською мовою означає «котел». За легендою чаклун порадив побудувати нове місто там, де в землі закипить вода в казані. Таким місцем і виявилося те, де зараз стоїть місто. А за іншою версією назва пов’язана з місцевістю. У перекладі з татарської мови казан – «Каєн» – береза. Мабуть, багато березових гаїв було в даному місці.

Історія міст і їх назв – це історія нашої країни, народу. Питання про те, чому так названі міста – буде не раз ще задаватися людьми, так як багато ще таємниць таїть у собі історія назв міст.

Знання своїх коренів робить народ сильніше, сплоченнее, гордість за історичне минуле – величніше. Тому городяни так дбайливо зберігають все те, що пов’язано з історією їхнього міста. Практично в будь-якому місті є пам’ятні місця, пов’язані з минулим, музеї, в яких зібраний цікавий історичний матеріал про місто як невід’ємної частини нашої величезної країни – Росії.

Багато цікавого про назви міст можна прочитати в статтях на нашому сайті:

Всеукраїнська громадська організація
“Українське Реєстрове Козацтво”

До міцної держави та добробуту народу України через духовність і патріотизм кожної людини

Звідки в міста назва «Київ»?

Географічні назви в одному або двох словах доносять до нас крізь багатовікові нашарування скупу приховану інформацію про засновника або ж причину заснування того чи іншого населеного пункту. У більшості своїй ці назви для нас мов ребус, який годі розгадати. В окремих випадках у назві збереглася повна інформація, та не завжди можна здогадатися, що вона означає.

На мою думку, географічні назви місцевостей, міст, сіл та рік несуть справді безцінну інформацію як для істориків, так і для лінгвістів. Зробимо спробу відшукати відповідь на питання: звідки походить назва столиці нашої Батьківщини (і Київської Русі) — „Київ”?

Давні легенди

Звернемось спочатку до загальнодоступного джерела інформації — книги „Літопис руський” (Іпатський список).

„Коли ж поляни жили осібно і володіли родами своїми, — бо й до сих братів існували поляни і жили кожен із родом своїм, — то було між них [між родами — Р.Н.] три брати: одному ім’я Кий, а другому — Щек, а третьому — Хорив, і сестра їх — Либідь. І сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щековицею, а Хорив — на третій горі, од чого й прозвалася вона Хоривицею. Зробили вони городок, на честь брата їх найстаршого назвали його Києвом.”

Ця інформація добре знайома всім ще зі шкільної парти, і, як видається, немає підстав ще щось додатково шукати-вишукувати. Такий підхід був би правомірним, якби не одне суттєве „але” — у процитованому вище тексті проглядається зовсім інший зміст. Який саме?

Якби названі в тексті імена — Кий, Щек, Хорив і Либідь — були б власними іменами, то чому ж вони не збереглись і донині, як-от: Олег, Ольга, Ігор, Рюрик та інші? На мою думку, тут ідеться про братні або просто роди, а те, що ми, нащадки, сприймаємо як імена людей — насправді назви цих родів або ж назви поселень з попередніх місць проживання цих спільнот.

Проаналізуємо наступну інформацію з того ж таки „Літопису. ”, згідно з якою легендарний Кий „. прийшов до Дунаю і вподобав місце, і поставив городок невеликий, і хотів тут сісти з родом своїм. Та не дали йому ті, що жили поблизу. Так і донині називають дунайці городище те — Києвець. Кий же повернувся у свій город Київ”.

Про що ми дізнались? А дізналися про те, що Кий (рід його) контактував з Цесарградом. І що побудував „городок невеличкий” — отже, похід чи перехід цей з Цесарграда до Києва не був блискавичний у часі. Дізналися, що народ, який жив поблизу Дунаю, змусив „Кия” покинути побудоване місто (городок), забратися з „вподобаного місця”. Як бачимо, це вже немало як на таку коротку інформацію. А що назва давнього придунайського поселення „Києвець” ще довго існувала — отже, і про нього можна шукати і таки знайти певну інформацію.

Наприклад, в 33 розділі „Евтерпи” Геродота подається наступна інформація: „. Істр тече через усю Європу і вливається в Понт Евксін [Чорне море — Р.Н.] у тій частині, де розташована Істрия, залюднена переселенцями з Мілета”. Мова йде про Дунай і про мілетську колонію в гирлі цієї ріки. Тож з великою часткою ймовірності можна припустити, що саме там і знаходилось поселення, відоме як Києвець.

Додам до цього, що село з такою ж назвою знаходиться у Львівській області на ріці Дністер, між Миколаєвом і Жидачевом. Недалеко від Києвця, поряд з Жидачевом, є гирло ріки Стрий, що впадає в Дністер. Назва „Істрия” перенесена переселенцями з Дунайської території і трансформувалась в назву ріки „Стрий” та територію „Стрийщина”, а також назву міста „Стрий”.

Важливими для нас є також і наступні рядки „Літопису”: „Коли ж слов’янський народ, як ото ми сказали, жив на Дунаї, то прийшли од землі скіфів, себто від хозар, так звані болгари, і сіли вони по Дунаєві, і були насильниками слов’ян”. Вони слугують ще одним підтвердженням перебування слов’янської людності на придунайській території. Недаремно ж князь Святослав територію дунайську називав серединою свого князівства. Читаємо в „Літописі”, рік 969: „Сказав Святослав матері своїй і боярам своїм: „Не любо мені в Києві жити. Хочу жити в Переяславці на Дунаї, бо то є середина землі моєї”. З цитованого вище бачимо, що міста Києвець і Переяславець географічно позиціонувалися як придунайські поселення. Чи не логічно було би припустити, що Святослав знав про відстань між теперішнім наддніпрянським Києвом і Києвцем Дунайським, знав також „дещо” і про другу половину території, яку він називає „землею своєю”. Уява підказує, що межі Святославової землі могли сягати аж до Греції чи, може, до Єгипту.

Про що писав Геродот

Тож чи не варто пошукати згадки про нашу історію і на цих територіях? Чи не можна було б знайти щось цікаве про нас в батька історії й істориків Геродота?

Звернемо свій погляд на книгу Геродота „Терпсіхора”, а саме 122-й її розділ. „А Гімай, який разом з іншими переслідував іонійців, що здобули Сарди, попрямував до Пропонтіди і заволодів Кієм у Місії. Коли він захопив це місто, то відразу довідавсь, що Давріс [Даврус — Р.Н.] покинув Геллеспонт і вирушив у похід у Карію, тоді й він залишив Пропонтіду, і повів військо до Геллеспонту, і підкорив усіх еолійців, які мешкають в області Іліона, підкорив і Гергітів [Герготів — Р.Н.], залишків давніх тевкрів”. Чи зауважили Ви, що в тексті згадується місто з назвою Кій? Що це: випадковість чи неправильний переклад? За Геродотом, це місто знаходилось у місцевості під назвою „Місія”; остання ж знаходилась на південному заході Малої Азії. Цю територію називали ще й Віфінія. Дещо змінену, назву цю в сучасній транскрипції „Феофанія” знаходимо тепер на українських землях. Відомо також, що ця територія була в минулому мілетською колонією. Зосередимо увагу саме на назві людності, яка колонізувала Віфінію, — мілети [або ж „ми — лоти” — Р.Н.]. Адже і в наших літописах зустрічаються подібні назви — це Полота (річка басейну Західної Двіни), полочани (людність, яка населяла вказану географічну територію) і навіть власне ім’я людини — Лот. Збереглось також в українців до сьогоднішнього часу власне ім’я „Мелетій”.

Перенесемось думками знову на територію, де знаходилось згадане Геродотом місто Кій. Поблизу цієї місцевості бачимо області, що містять у своїх назвах слово, чи то пак, склад „кій” — це Кілікія, Лікія, Каппадокія, а географічна територія їх місцезнаходження називалась Фрігія [чи в нашій транскрипції „Трикія” — Р.Н.].

Українські назви в грецькій міфології

Я спробував відшукати походження самої назви „Кий” (Кій) і дещо „накопав” у грецькій міфології.

У пошуках історичних джерел назви міста я знайшов у журналі „Київська старовина” (видавництво „Наукова думка”, 1972 рік) репринтну публікацію Максима Федоровича Берлинського (1764–1846 рр.) під рубрикою „Історії міста Києва”. У його статті написано наступне: „Птолемей, живший во втором веке, полагает, какие именно существовали сарматские города по течению реки Днепра, которая прежде называлась Борисфеном [від Бери свени, тобто від слова берн бери — варвари, отже, річку Борисфен назвали варвари Свени – Шведи – Р.Н.], яко от севера текущая; название же, вероятно, сарматское Данапр, или Днепр, во втором веке получила [дуже важлива інформація — прийшли нові народи й дали річці назву свою — Р.Н.]. Между прочими городами упоминает об Амадаке, стоявшем при повороте Днепра по левую его сторону близ какого-то озера или, вероятно, реки, что приводит по его ландкарте к месту при впадении Десны в Днепр. По ту же сторону Днепра выше сего упоминается об Азагориуме – городе, или, может быть, от тамошних жителей так называлось Загорье”. [Тамтешні жителі ідентифікували себе як гори — Р.Н.]

Отже, у другому столітті н.е. Птоломею відомо про існування міста Азагоріум. Можливо, ця назва мала дві складові „Аза” й „Горі” — тобто „Аза Горів”. На підтвердження цього виступає факт існування народу (роду), який і сьогодні ідентифікує себе як „гори” або „горюни”. А сама назва у сьогоднішньому написанні „город” у глибині віків мала зміст „гор род”, тобто „горів рід”, або „поселення горів”.

Якщо взяти до розгляду карту Єгипту, то поряд зі столицею Каїр (давня назва Кагор/Ка Гор, тобто „ка” — дух (бог) Гор) бачимо місто Гіза. На території Палестини часів „патріархів” були два міста з подібними назвами — Азот і Газа.

У Біблії цей народ названо „філістимлянами” (староєврейською — „Плиштім”), що мав п’ять князівств (родів) з адміністративними центрами Газа, Азот, Аскалон, Геф та Екрон. Узагальнююча назва цих родів — патруси (п’ять русів, пруси). Чи не тут витоки сучасної назви „пруси”? У часи завоювання Палестини римлянами філістимляни чинили їм спротив, після якого їм довелось назавжди полишити згадану місцевість. Мігруючи на нові території, цей народ залишив по собі мітки на Кавказі у назві міста Горі, на Україні — у назві Азовського моря. У цьому контексті хочу нагадати легенду про Змія-Горинича, який приносив горе жителям, за що, зрештою, його було вбито чи вигнано. Навіть ім’я Ігор пов’язане з існуванням людності горів — „І гор”, або „людина бога Гора”.

Читаючи Геродотову „Мельпомену”, дізнаємось, які народи населяли північне Причорномор’я. У тексті пізнаємо теперішніх норвежців — це давні нерви; борисфенітів — це берисвени — шведи. У германських прусів збереглася назва Борусія. Як бачимо, народ, названий „борусами” або „прусами”, не має відношення до Русі чи русинів.

Дана розвідка зачіпає й родовід еллінів. Ці останні ідентифікували себе як ольвіополіти. Ольвія, як і Танагорія, — в минулому колонії в північному Причорномор’ї. Ольвіополіти — народ, який у часи Геродота населяв басейн Південного Бугу, а згодом під тиском обставин змушений був мігрувати на північ. Згадку про цей народ знаходимо в „Літописі Руському” як про „полоть” — тобто „по Лоті” — нащадки (потомки) біблійного Лота. Сама ж Біблія називає їх як „амовіти” або „моавіти”. Ім’я Лот також згадує і „Літопис”, як, втім, і трансформовану від „лотичів” назву народу „лютичі”. Його мітку зустрічаємо в назвах заснованих цим народом міст Вітебськ і Полоцьк.

То ж чи був народ, назва якому „кий”?

Вище зазначалося, що місто з такою назвою існувало на території Малої Азії. Там же існували три адміністративні утворення —Каппадокія, Лікія та Нікія — під правлінням „старшого з братів” Кия. Зовсім поряд, у протоці біля західного берега Малої Азії, — острів під назвою Либідь [Лі бат, або ж рід лі — Р.Н.]. Отже, Кий та Либідь — не імена, а географічні назви, за походженням з Малої Азії — тієї другої частини землі князя Святослава. Як одна, так і інша втілились у географічних назвах міст України — Київ та Лебедин (на Сумщині).

На сьогодні залишається нез’ясованим, чи існувала на території Малої Азії географічна назва, співзвучна з іменем Щек. Проте зі значною часткою вірогідності можна припускати, що так. Її сучасним втіленням є назва міста Щокіно на території Росії.

Щодо назви „Хорив” — це назва прадавнього біблійного народу. Вона, в свою чергу, відродилась у назві західноукраїнського міста Хирів. Неподалік від Хирова витікає річка з назвою Ієгор — так називали давні євреї Ніл.

Підсумовуючи, доходимо основних висновків.

1. Народи, що колись жили на території Малої Азії, змушені були мігрувати.

2. У певний історичний час народи, які раніше вийшли на придніпровські території, змушені були мігрувати на північ.

3. На новому місці назва „Город” повторилась у назві „Новгород”.

4. Народи, що вийшли з Малої Азії, залишене на Подніпров’ї місто горів Город назвали своїм, тобто містом київ — „Київ”.

5. Наявність в західній Україні поселення з назвою Києвець підтверджує літописну інформацію про існування такої назви поселення на Дунаї і міграції цієї людності на територію України.

6. Народ, що живе на західній Україні, в минулому називав себе русинами і був одного роду з народами – теж русинами, що прийшли на Дніпро, і вони, русини, давши місту назву Київ, дали також назву державі – Київська Русь.

7. В арабських історичних джерелах новоутворена адміністративна територія названа „Куявією”.

8. Легенда про братів Кия, Щека, Хорива та сестру їхню Либідь — не лише красива легенда, але й красива, складна історична загадка, яку я з Вами розгадав.