Коли дерево повалено

0 Comments

Коли падають дерева

Маленька бунтівниця Вітка живе під одним дахом з двоюрідною сестрою-підлітком Ларисою, яка до нестями закохана в молодого бандита.

Дівчину засуджує все село на чолі з матір’ю і бабусею. Закохані планують втекти суспільного осуду та розрухи, але їм доводиться заплатити повну ціну свободи.

Перевищив усі очікування! Не думала, що в Україні так якісно можуть знімати кіно. Дуже природня гра акторів, захоплюючі сцени, талановита операторська робота. Надзвичайно вдалі кадри природи, міста та села, все це створює єдину “свою” атмосферу у фільмі. Вразили сцени, де Лариса лежить на могилі та тоне з голими тілами людей навкруги, це справжнє мистетцтво у фільмі. Сподобалося як показані деяки реалії “кліше” українського побуту та життя.

Один з найкращих фільмів сучасного українського кіно. Прекрасно все: сюжет, зйомка, гра акторів. Браво!

Цей фільм це катастрофа. Усе крім роботи оператора – це жахливий жах. Якби мені дали вибір – подивитсь цей фільм чи не народжуватись – я би обрав друге

Я в захваті з фільму! Гра акторів, оператор, режисер, всі хто приймав участь у даному проекті, ви круті! Рекомендую!

Читала в коментарях відсилання до Ларса фон Трієра «Меланхолія» – погоджуюсь, болотяні сцени із ряскою, музика, містична неквапність в мене також римується. Проте водночас ритм і розвиток подій, часом близький до Кустуріци. Але все ж, ці рими займають своє місце у картині, влучно відкриваючи самобутність: тогочасного побуту, дитячого світосприйняття, провінційних паттернів поведінки, пострадянської свободи та болю руїни. Як на мене, головною ідеєю та метою персонажів є втеча.

Фільм дуже сподабвся. Анастасія мега круто зіграла, ніби переживала разом із нею усю цю трагедію. Формат чимсь фестивальне кіно нагадує, але дуже якісно все зроблено, по-мистецьки, з продуманими деталями. Сподіваюсь ця стрічка отримає більше уваги від громадськості.

Соковите і емоційне кіно, яке перевищило мої очікування! Марися створила щось дуже живе, реалістичне та водночас гротескне і метафоричне, показуючи зріз суспільства, яке з однієї сторони боїться осуду, а з іншої – шукає можливости бунтувати. Естетично привабливі кадри і дуже професійна операторська робота – насолода для очей! Щиро тішусь тому, що українське кіно саме таке!

такий фільм химерний, такий безнадійний, безпросвітний. ніби передчуття якогось страшного лиха. не знаю, як підібрати слово.післясмак – як від “Меланхолії” Ларса фон Трієра. ви можете забути сюжет – але це відчуття про фільм лишиться.

Із болота в небо

Здається, що Марися Нікітюк — не з тих режисерів, які люблять говорити лише натяками. Своїм героям вона не затулятиме рота. Там де потрібно, вони прокричать всю правду прямісінько в камеру, а де слова закінчаться, залишиться місце для екстравагантного символізму. Повнометражний дебют Нікітюк «Коли падають дерева» відчайдушно рветься на свободу, видаючи в собі юнацький максималізм героїв. Уподібнюючись своїм персонажам, ця картина часом сама не може зрозуміти власні бажання. Чарівність такої невизначеності грає як на користь, так і проти. Тому спробуємо розібратися у полярностях фільму, що вже називають найновішим представником українського поетичного кіно.

«Коли падають дерева» — це історія нестримного кохання між підлітками Ларисою та Шрамом на тлі сповнених туману провінційних пейзажів. Поки мама і бабця Лариси намагаються вилюднити доньку і віддати заміж за пристойного хлопця, дівчина хоче втекти подалі від задушливого соціуму з коханим-бандитом. Паралельно картина зосереджує увагу на молодшій сестрі Лариси — Вітці, «незаплямованій» соціальними упередженнями. Вона всіма силами противиться бабусі, яка вже добряче втомлена непокорою Лариси і намагається хоча б виховати молодшу з внучок.

«Коли падають дерева» намагається охопити кілька сюжетних ліній — заборонене кохання Лариси, виховання волелюбної Вітки, бандитські пригоди Шрама і навіть мотив побутового расизму у вигляді протистояння місцевих селян та ромів.

Повнометражний дебют Марисі Нікітюк довго йшов до великого екрану, а його шлях намітив пунктиром певний рівень очікувань: перемога на пітчингу Одеського міжнародного кінофестивалю в 2014, тріумф на церемонії ScripTeastAward, яка проводилась під час Каннського міжнародного кінофестивалю в 2016, приз імені Кшиштофа Кесльовського та грошова винагорода розміром 10 тисяч євро на подальше виробництво, копродукція з Польщею та Македонією, світова прем’єра на Берлінале.

І хоч реакція європейської публіки на історію сама по собі цікава (в The Hollywood Reporter картину назвали сумішшю Карлоса Рейгадаса і Андрія Звягінцева), немає сумнівів, що з українською публікою як мінімум зрезонує атмосфера буремних 90-х, де безробіття та занепад контрастують з розквітом криміналу і народного містицизму. «Коли падають дерева» намагається охопити кілька сюжетних ліній — заборонене кохання Лариси, виховання волелюбної Вітки, бандитські пригоди Шрама і навіть мотив побутового расизму у вигляді протистояння місцевих селян та ромів.

96 мин / ХРОНОМЕТРАЖ
13 вересня 2018 / ПРЕМЬЕРА

РЕЖИСЕР:
Марися Нікітюк

СЦЕНАРІЙ:
Марися Нікітюк

В РОЛЯХ:
Соня Халаїмова
Максим Самчик
Настя Пустовіт

Радянська спадщина у вигляді побутового реалізму — місце з якого персонажі тікають у світ магічний, там де можна кохатися у хащах просто неба і приборкувати диких білих коней.

Є вірогідність, що на папері такі хитросплетіння доль виглядали більш органічно, тому що готовий фільм часто втрачає здавалося б вже встановлений ритм та атмосферу аби не обділити увагою кожну з історій. Впевненість Нікітюк у намаганні опанувати одразу кілька жанрів відчувається далеко не завжди. Це скоріше смілива і сповнена багатообіцяючої енергії режисерська проба, яка тим не менше час від часу губиться у різноманітті стилів.

Радянська спадщина у вигляді побутового реалізму — місце з якого персонажі тікають у світ магічний, там де можна кохатися у хащах просто неба і приборкувати диких білих коней. Любов, смерть і відчайдушне бажання вирватись на свободу тут втілені у сценах фантасмагорії, як то в епізоді з Ларисою, яка оточена іншими людьми в трясовині і ось-ось піде на дно під тиском соціуму. Між тим таких яскравих символів в картині не так вже й багато, а драматичні лінії, намічені в першій половині фільму, далеко не завжди знаходять свою розв’язку (до прикладу — історія матері Лариси, яка стверджує, що відчуває дух покійного чоловіка в квартирі).

В цілому політ фантазії Марисі Нікітюк вилився у низку красивих та атмосферних сцен, серед яких, до слова, варто відзначити еротичні замальовки, зняті настільки професійно, що тепер решті молодих режисерів є у кого вчитись.

Важко заперечувати магнетизм виконавиць головних ролей — Анастасії Пустовіт (Лариса) та Софійки Халаімової (Вітка). Молода Лариса хоч і дещо істерична, втім це скоріше говорить про нестримну енергію героїні і диктує подальший розвиток подій, якому вже не судилось бути розміреним — якщо трагізм, то до криків, якщо кохання, то до браку повітря в легенях. Пустовіт навіть отримала нагороду Одеського кінофестивалю у номінації «Краща акторська робота». Тим не менше, саме Вітка видається тим персонажем, з яким режисерка себе асоціює. У такому випадку магії, дитячої фантазії, що могла вилитись на екрані чудернацьким символізмом і чи не найоригінальніше розкрити один із сюжетів, тут зовсім забракло. Рятувальною виступає хіба що фінальна сцена, дещо кітчева, яка глядача або вразить, або розізлить.

В цілому політ фантазії Марисі Нікітюк вилився у низку красивих та атмосферних сцен, серед яких, до слова, варто відзначити еротичні замальовки, зняті настільки професійно, що тепер решті молодих режисерів є у кого вчитись. Між тим «Коли падають дерева» існує у невизначеній реальності, де чуттєві пейзажі сільської місцевості змінюються на похмуре місто, і (якщо правильно інтерпретувати задум автора) — на чарівний внутрішній світ Вітки, який, на жаль, напрочуд важко розгледіти. Несміливі жанрові метання все ж таки видають в Нікітюк дебютанта, втім по-справжньому радує поетичність і атмосферність, яка досягається зокрема за рахунок прекрасної роботи польського оператора Міхала Енглерта.

Одне про «Коли падають дерева» можна сказати напевно — у цього недосконалого фільму є потенціал, що викликає бажання далі слідкувати за творчістю режисерки.