Що космос робить з організмом людини

Його час на орбіті перевищив попередній рекорд США у 355 послідовних днів. Більше нього пробув на орбіті лише російський астронавт Валерій Поляков, який провів 437 днів на космічній станції “Мир” у середині 1990-х років.

Так багато часу у низькій гравітації на МКС негативно позначиться на організмі Рубіо, але також дасть цінну інформацію про те, як найкраще протидіяти впливу тривалих космічних польотів.

Це важливі знання, адже вчені планують відправляти місії вглиб Сонячної системи. Політ на Марс і назад, наприклад, може зайняти близько 1100 днів (трохи більш як три років). А космічний корабель, на якому полетять астронавти, буде набагато меншим за МКС, а значить тренажери на ньому будуть невеликими.

Але що взагалі тривалий космічний політ робить з людським тілом?

М’язи і кістки

Без дії сили тяжіння на наші кінцівки маса м’язів і кісток швидко починає зменшуватися в космосі.

Найбільше страждають м’язи спини, шиї, литок і квадрицепсів, які допомагають підтримувати поставу – в умовах невагомості їм не потрібно працювати так само інтенсивно і вони починають атрофуватися.

Уже через два тижні м’язова маса може зменшитися на 20%, а під час триваліших місій від трьох до шести місяців – на цілих 30%.

Автор фото, Nasa/Getty Images

Подорож назад на Землю з МКС може бути досить важкою, попри парашути, які сповільнюють спуск

Кістки також починають демінералізуватись і втрачати міцність.

Астронавти можуть втрачати 1-2% своєї кісткової маси щомісяця і до 10% протягом пів року. На Землі літні чоловіки та жінки втрачають кісткову масу зі швидкістю 0,5%-1% щороку.

Це збільшує ризик переломів і час, необхідний для зростання. Після повернення на Землю відновлення кісткової маси може зайняти до чотирьох років.

Щоб боротися з цим, астронавти на МКС щодня по 2,5 години тренуються на тренажерах. Вони також приймають дієтичні добавки, щоб зберегти свої кістки якомога здоровішими.

Астронавти також можуть помітити, що за час на орбіті вони трохи підросли, адже через відсутність сили тяжіння, хребет трохи витягується.

Це може спричинити біль у спині та зміщення дисків у хребті після повернення на Землю.

Втрата ваги

Хоча в умовах гравітації вага практично немає значення, підтримувати її в нормі може бути складно.

Попри те, що НАСА намагається забезпечити своїм астронавтам різноманітний раціон, який включає навіть кілька листків салату, вирощених на борту космічної станції, вони все одно втрачають вагу.

Американський астронавт Скотт Келлі, який брав участь у наймасштабнішому дослідженні наслідків тривалого космічного польоту, втратив 7% маси тіла після 340 днів на борту МКС.

Зір

На Землі сила тяжіння змушує кров у наших тілах опускатися, а робота серця забезпечує тиск, завдяки якому кров підіймається вгору.

Однак у космосі цей процес збивається (хоча організм дещо адаптується), і кров може більше накопичуватися в голові, ніж зазвичай. Частина рідини збирається у задній частині ока та навколо зорового нерва, що призводить до набряку.

Це може змінити зір, знижуючи його гостроту, а також впливати на саму структуру ока. Ці зміни починаються лише після двох тижнів у космосі, але поступово ризик зростає. Зір відновлюється лише через рік після повернення астронавта на Землю, але деякі зміни можуть стати постійними.

Вплив галактичних космічних променів і енергійних сонячних частинок також може призвести до проблем з очима. На Землі від шкідливого випромінювання нас захищає атмосфера.

Але на орбіті, попри те, що космічні кораблі також мають певний захист, космічні промені та сонячні частинки можуть потрапити на сітківку та зоровий нерв астронавта.

Мозок

Після тривалого перебування на МКС когнітивні показники Скотта Келлі мало змінилися й були приблизно такими ж, як у його брата-близнюка, який не літав у космос.

Однак після шести місяців на Землі дослідники помітили, що швидкість і точність розумових здібностей астронавта знизилися. Причина, можливо, у тому, що його мозок знову звикав до гравітації, а також до геть іншого способу життя вдома.

Дослідження російського космонавта, який провів 169 днів на МКС у 2014 році, також показало, що під час перебування на орбіті у мозку відбуваються деякі зміни.

Вчені помітили їх у нейронних звʼязках у тих ділянках мозку, які відповідають за рух, а також у вестибулярній корі, яка відіграє важливу роль в орієнтації, балансі та сприйнятті наших власних рухів.

Це, можливо, не дивно, з огляду на особливу природу невагомості. Астронавтам часто доводиться вчитися ефективно рухатися без сили тяжіння та життя у світі, де немає ні гори, ні низу.

Автор фото, Nasa/Getty Images

340-денна подорож Скотта Келлі на МКС дозволила дослідникам вивчити, як космос вплинув на нього у порівнянні з його братом-близнюком на Землі

Нещодавнє дослідження викликало занепокоєння щодо інших змін у структурі мозку, які можуть відбутися під час тривалих космічних місій.

Порожнини в мозку, відомі як правий бічний і третій шлуночок (відповідають за зберігання спинномозкової рідини, забезпечення мозку поживними речовинами та утилізацію відходів), можуть набухати. Потрібно близько трьох років, щоб вони зменшилися до нормального розміру.

Дружні бактерії

Останні дослідження свідчать, що ключем до здоров’я є склад і різноманітність мікроорганізмів, які живуть у нашому тілі та на ньому.

Вони впливають на те, як ми перетравлюємо їжу, впливати на рівень запалення в нашому тілі та навіть змінюють роботу нашого мозку.

Після перебування на МКС бактерії та інші мікроорганізми, які живуть у кишківнику Келлі значно змінилися. Це зрозуміло, адже змінилася й їжа, й люди, з якими він проводив дні (ми отримуємо неймовірну кількість кишкових і ротових мікроорганізмів від людей, з якими живемо поруч).

Але вплив радіації та використання переробленої води, а також зміни його фізичної активності також зіграли свою роль.

Шкіра

Келлі виявив, що його шкіра стала надто чутливою і схильною до висипів приблизно через шість днів після того, як він повернувся з космічної станції.

Дослідники припустили, що причиною цього могла бути відсутність стимуляції шкіри під час місії.

Автор фото, NASA

Відсутність гравітації може мати значний вплив на організм людини, що стане проблемою, коли люди почнуть тривалі польоти вглиб Сонячної системи

Гени

Одним із найважливіших висновків тривалої подорожі Келлі в космос був вплив на його ДНК.

На кінці кожного ланцюга ДНК є структури, відомі як теломери, які допомагають захистити наші гени від пошкодження. З віком вони стають коротшими, але вчені виявили, що у Келлі та інших астронавтів, які довго були у космосі, довжина теломерів змінилася.

Професорка з Університету штату Колорадо Сьюзан Бейлі провела окремі дослідження Келлі та його брата-близнюка, а також ще 10 не пов’язаних між собою астронавтів, які брали участь у коротших місіях тривалістю пів року.

“Нас вразило, що під час польоту їхні теломери були суттєво довшими, – каже науковиця. – Але не менш дивним є і те, що вони швидко скоротилися після повернення на Землю у всіх членів екіпажу”.

Загалом у астронавтів було набагато більше коротких теломерів після космічного польоту, ніж раніше, дійшли висновку дослідники.

Бейлі не може точно пояснити, чому це відбувається.

Однією з можливих причин може бути вплив складної суміші радіації під час перебування в космосі. За її словами, астронавти, які зазнали тривалого опромінення під час перебування на орбіті, мають ознаки пошкодження ДНК.

Автор фото, Nasa

Астронавти на МКС тренуються до 2,5 годин щодня, щоб зберегти м’язову масу та щільність кісток

Вчені також помітили зміни в експресії генів – механізмі, який зчитує ДНК для вироблення білків у клітинах.

Деякі з них пов’язані з реакцією організму на пошкодження ДНК, зміни в кістках та реакцією імунної системи на стрес.

Більшість із цих змін, однак, повернулися до норми протягом шести місяців після повернення на Землю.

Імунна система

Келлі отримав декілька вакцин до, під час і після своєї подорожі у космос. Виявилося, що його імунна система реагує нормально.

Але дослідження Бейлі виявили, що астронавти страждають від деякого зниження кількості лейкоцитів у крові, повʼязаного з радіацією, яку вони отримують на орбіті.

Утім, залишається ще багато питань про те, який космічні подорожі впливають на двоногий вид із великим мозком, який еволюціонував, щоб жити на Землі.

Поки Рубіо оговтується після 371 дня у космосі, дослідники вивчатимуть його медичні тести, зразки крові та сканування, щоб дізнатися нові речі.

Перша людина в космосі: що ми про це знаємо

Минуло без малого 50 років від дня першого польоту людини в космос. Що ж сьогодні ми знаємо про одну з найяскравіших подій ХХ століття.

Небо, мабуть, поліпшити не можна.

А. Курков.
«Сади пана Мічуріна»

Писати про Юрія Гагаріна і не сказати про ейфорію, що охопила величезну країну, яка щойно залікувала рани війни, та й весь світ після його польоту в космос, — просто марнувати час. Сьогодні неможливо уявити, щоб без рознарядки, без матеріального стимулювання весь народ від малого до старого радів. А тоді це було — загальне торжество, некорисливе, щире, зі сльозами щастя.

Нещодавно я повертався додому поїздом із Тернополя. У розмові в купе з’ясувалося, що юна попутниця-львів’янка, випускниця однієї з академій Дніпропетровська, орендує квартиру в нашому місті на вулиці Титова. Я запитав, що вона знає про людину, чиє ім’я носить одна з найгарніших вулиць міста ракетобудівників. Геть нічого! Я спробував хоч щось розповісти про космонавтів, але друга попутниця, трохи старша за студентку, заявила, що бачила по телевізору американський фільм, у якому доводили, що космонавтів не було, а Гагаріна вкрали інопланетяни. Природне запитання — «А хто ж тоді Юрій Гагарін?» — зависло в повітрі.

Вдома я зазирнув у Вікіпедію і в черговий раз здивувався — наскільки спритно можна заяложеними (іноді й правдивими) фактами звести нанівець одну з найбільш значимих подій в історії Землі, подвиг простої людини, котра чесно і мужньо виконала свій обов’язок.

Минуло без малого 50 років від дня першого польоту людини в космос. Що ж сьогодні ми знаємо про одну з найяскравіших подій ХХ століття? Сяйлива усмішка, знамените «Поїхали!», розв’язаний шнурок черевика на килимовій доріжці, пізніше шрам на брові, трагічна загибель у винищувачі. От, мабуть, і все.

Чому? Особисто для себе я зна­ходжу відповідь у тотальному засекречуванні всього, що пов’язано з космічними дослідженнями (вийшло — рекорд, фурор; не вийшло — а нічого й не було!), вихолощуванні всього живого, яскравого, що може хоч якось поставити під сумнів мудрість і далекоглядність правлячого клану, обласканих організаторів космічних шоу. Може, є й інші відповіді.

У цій статті я хотів би зупинитися тільки на двох моментах — підготовці рекордного польоту і перших годинах космонавта на землі.

Готовність до штурму космосу

Я побоююся за свою країну, коли думаю, що Бог справедливий.

Томас Джефферсон,
3-й президент США

Перший загін космонавтів з 13 квітня 1960 року проходив парашутну підготовку в тому самому військовому містечку, де я ріс і навчався в школі. Містечко це називалося Енгельс-1 і розташову­валося за п’ять кілометрів від справжнього, суто західного за архітектурою міста, колишньої сто­лиці Автономної області німців Поволжя. 1941 р. усіх німців виселили до Середньої Азії та Казахстану.

Перший загін космонавтів на полі Енгельського аеродрому. Квітень 1960 р. Фото: з архіву Ю.Мітікова

Чим сподобалося космічному відомству це містечко? Нала­год­жена інфраструктура і досвідчені кадри давали змогу готувати майбутніх космонавтів з мінімальними витратами.

Перед льотчиками було пос­тав­лено завдання: у найкоротший час опанувати парашутну майстерність, навчитися приземлятися на суходолі, на морі й у пусте­лі. Керував парашутною підготовкою багаторазовий рекордсмен світу полковник Микола Нікітін, людина, закохана у свою справу. Цікава деталь до його образу. За кілька днів до історичного старту заступник головкому ВПС з питань космосу М.Каманін (один із перших Героїв Радянського Союзу, льотчик, який рятував челюскінців) запитав Ю.Гагаріна (так заведено перед відправкою на завдання з великим ризиком для життя), чи є в нього якісь про­хан­ня. Було всього одне — включити М.Нікітіна до складу бойової обслуги з підготовки космонавта. В світі реалій того часу єдине прохання Гагаріна задоволене не було.

…Якщо до запуску першого супутника змагання систем у кос­мосі ще не було (ні заяв, ні реляцій, ні ого­лошень), то в питанні запуску першого космонавта справи виглядали інакше. Уряд США вжив невідкладних заходів для поліпшення свого іміджу, а також для виходу на провідні ролі в космосі. Світову спільноту заздалегідь повідомили, що саме їхній громадянин Алан Шепард відкриє справжню, а не собачу космічну еру. Назвали і дату старту — 19 квітня 1961 року.

Яка інформація на початок квітня 1961 року дала керівницт­ву СРСР змогу ухвалити рішення про політ свого космонавта раніше від американського? На­сам­перед статистика льотного від­працьовування. Із семи вже запущених у космос кораблів «Восход» один вийшов із ладу внаслідок вибуху носія, п’ять вийшли на орбіту, при цьому три з них здійснили відмінну посадку й один — аварійну. І при двох пусках на Венеру супутники вийшли на орбіту.

Були проблемні питання? Були. Не вдалося на той час забезпечити порятунок космонавта на воді. Кепські справи були із системою регенерації повітря в кораблі — уже на четверту добу її випробувань починала утворюватися калюжа соляного розчину (хлористого літію). У невагомості отруйні краплі поводилися б узагалі непередбачувано. Але перший політ планувався одновитковим, півторагодинним.

Тривало й відпрацьовування катапультування космонавта зі спускового апарата, яке коштувало здоров’я не одному випробувачу. Про це було багато розмов й у нашому гарнізоні.

Сьогодні є низка запитань, на які ми вже навряд чи отримаємо однозначні відповіді. Наприклад, чому і хто вирішив першим послати в космос саме Ю.Гагаріна? Чим він виділявся? З першої шістки кандидатів (В.Варламов, Ю.Гагарін, А.Карташов, А.Ніколаєв, П.Попович, Г.Титов; дещо пізніше замість вибулих за станом здоров’я Варламова і Карташова прийшли Г.Нелюбов і В.Биковський) усі були богатирського здо­ров’я і чудово підготовлені. З усіх досліджуваних дисциплін, як зазначають викладачі, Гагарін був не першим. Завжди другим. Але саме Гагаріна майбутні космонавти ставили в анкетах на перше місце: приязний, відкритий, завжди готовий прийти на допомогу. Зводячи все тільки до сліпучої гагарінської усмішки, а також до епізоду, як він заходив у космічний корабель без взуття на очах у С.Корольова, ми збіднюємо образ Гагаріна і спрощуємо ситуацію. М.Каманін у своїх мемуарах так оминув це питання: «Мені було дано повноваження назвати кандидатом Гагаріна Юрія Олексійовича, а його дубле­ром — Титова Германа Степановича. Комісія одностайно погодилася із цією думкою». Ким дане повноваження? Чому?

Можна припустити, що Ю.Га­гарін дізнався про своє призначення ще до офіційного озвучення, оскільки за десять днів до старту став більш відкритим: то висловив сумнів із приводу необхідності автоматичного розкриття запасного парашута, то якось під час обльоту району посадки, спостерігаючи оголену, зледенілу землю, зітхнувши сказав: «Так, тут можна добряче навернутися». А під час однієї з роз­мов із космонавтами, коли їм було рекомендовано здійснити катапультування з літака, Ю.Гагарін прийняв пропозицію з великою неохотою. Це вкрай схвилювало спостережливого М.Каманіна.

Наприкінці березня Держко­місія підготувала і направила в ЦК КПРС три варіанти повідомлення про перший політ людини в космос (але тільки після успішного виходу корабля на орбіту). Вирішили також, що корабель «Восток» не матиме системи ава­рійного підриву (створеної на випадок приземлення на чужій території). Більшістю в один голос (!) ухвалили зареєструвати політ як світовий рекорд, для чого допустити на старт і в район посадки спортивних комісарів, але при цьому не розголошувати секретних даних про полігон і носій.

Що ж до американців, то в них справи з гласністю виглядали зовсім інакше — платник подат­ків не дрімає. Тому запуск першого американського астронавта з мису Канаверал відбувся у присутності понад чотирьохсот представників преси, радіо і телебачення багатьох країн світу. Близько 45 млн. американців спостерігали за польотом А.Ше­пар­да зав­дяки радіо- і телетрансляції.

Політ в історію з подробицями

Де панує мораль — там немає місця істині.

М.Веллер.
«Ножик Серьожі Довлатова»

Юрій Гагарін стартував на кораблі 3КА №3 («Восток») 12 квіт­ня 1961 року о 09.07 за московським часом із полігону «Зо­ря» (нині Байконур). Польоту передував незначний інцидент. Під час останньої перевірки герметичнос­ті корабля виявилося, що посадковий люк пропускає. Слюсарям довелося відкрутити й закрутити його знову. За кілька секунд до відриву ракети від стартового сто­ла прозвучало знамените згодом лаконічне гагарінське «Поїхали!».

Космонавт на ділянці виведення почувався нормально, щоправда, іноді пульс доходив до 180 уда­рів (у ста­ні спокою — 60—65). Радіо­зв’язок був добрий. Че­рез 13 хви­лин піс­ля старту присутні на полігоні зна­ли: перший у світі політ людини по навколоземній орбіті почався!

Піднятий бук­вально з ліжка всесвітньо відомий диктор Юрій Левітан, доставлений спе­ціальним автомобілем до сту­дії, о 10.02 зачитав повідомлення ТАРС про політ першої людини, громадянина СРСР у космос. Це повідомлення чув і я.

Однак виявилося, що корабель вийшов на нероз­раховану високу орбіту (висота в апогеї — 327 км проти необхідної — 230 км). Річ у тім, що сходження з неї в разі відмови гальмової установки за рахунок природного гальмування забрав би близько десяти діб. А як уже зазначалося, система життєзабезпечення на це не була розрахована. Більше того, на думку ряду військових лікарів, навіть кількох витків у невагомос­ті вистачило б для того, щоб у пілота порушилася психіка. Можна уявити, що пережив С.Ко­рольов, М.Келдиш та інші керівни­ки, кот­рі володіли цією інформацією.

Після обльоту Землі о 10:25:34 увімкнулася гальмова рухова установка (ГРУ). Через несправність клапана в паливній магістралі ГРУ відключилася на секунду раніше. Крім того, із затримкою на 10 хвилин відбулося розділення спускового апарата (СА) і приладового відсіку. Цей момент космонавт зафіксував. У результаті корабель перейшов у швидке обертання за всіма осями. Для Ю.Гагаріна настав момент істини — перевантаження стали закритичними (є відомості, що його нудило). У результаті СА приземлив­ся не за 110 км на південь від Волгограда, як планувалося, а значно північніше, у Саратовській області, неподалік м.Енгельс-1, де посадки ніхто не очікував.

Тільки вдумайтеся в цю офіцій­ну фразу — «де посадки ніхто не очікував»! Які наслідки вона в собі таїла в країні, яка перебувала в стані холодної війни, в якій культивувалися мілітаризм, підозрілість і шпигуноманія і в якій був відсутній елементарний зв’язок навіть у військових? Фо­тографій Гагаріна не публікували, телебачення в тих краях не було, в обличчя його, природно, ніхто не знав. Що могло статися з дивним «парашутистом», який несподівано приземлився біля аеродрому стратегічної авіації, поруч із дивізіоном ППО? Чим могло для нього закінчитися тотальне засекречування, келійність, страх неадекватної відповідальності у разі невдачі?

Якщо політ Ю.Гагаріна до моменту наближення до Землі в більшості джерел описується більш-менш однаково, з різною мірою деталізації, то опис усього, що відбувалося після, — справжній епос, який приховує суворі порядки тих років. Не секрет, що в ЗМІ, до музеїв та в інтернет-видання потрапили відомості (спогади) переважно високопоставлених військових чинов­ників, які «правильно розуміють політику партії та уряду». А моменти історії, де і їм бракувало мужності знеславити тодішні порядки, висвітлюються «невідомим літописцем».

Чого тільки там не прочита­єш про перші хвилини Гагаріна на Землі після польоту! І готувалися до зустрічі з ним тут, неподалік Енгельса-1, як і зазвичай, як зустрічали перший супутник і Лайку (!), як лізли на вишки й оглядали космічний корабель, як виявили ще й другий корабель, який приземлився, і багато ще цікавого. Прибулі за тривогою на міс­це приземлення космонавта озброєні ракетники Гагаріна від­разу ж упізнали, забезпечили його зв’яз­ком, буквально через 10 хвилин передали льотчикам, котрі приле­тіли на вертольоті. Зустріч Ю.Гага­ріна на Землі розписано — чіткіше не придумати.

Однак події тоді розвивалися скоріше за законами детективного жанру.

О 10.48 на локаторі Енгельсь­кої бази стратегічних бомбардувальників майор М.Тепляков (мій сусід по будинку) у південно-західному напрямку на висоті 8 км і віддаленні 33 км зафіксував об’єкт. Цілевказівку було передано дивізіону ППО! Про те, що це був спусковий апарат з Ю.Гагаріним, ракетники, заздалегідь підняті за бойовою тривогою, і не підозрювали! За кілька секунд на висоті близько 7 км перший космонавт катапультувався. Із цього моменту цілей на локаторі стало дві.

Прийнявши цілі і переконавшись у їхньому зниженні за парашутною траєкторією, командир дивізіону ППО в/ч 40218 майор Ахмед Гасієв за тривогою спорядив два всюдиходи із п’ят­надцятьма озброєними військовими. 1 травня 1960 року його колеги під Свердловськом в аналогічній ситуації збили літак-розвідник і затримали американського льотчика-шпигуна Пауерса. Їх по-царському нагородили й підвищили у званні.

О 10.55 неподалік села Смілівка Ен­гельського району при­зем­лився СА, а близько 11.00 приблизно за 2 км від апарата при­землився Гагарін. Першими землянами, котрі зустріли космонавта після польо­ту, виявилися дружина лісни­ка Ганна Тахтарова і її шестирічна онука.

За кілька хвилин після приземлення парашутиста прибули на машинах озброєні військові. Проско­чила інформація, яка різко контрастує з офіціозом: перша зустріч космо­навта на землі була далеко не дружньою (так характеризується сценка з місцевими трактористами). Для з’ясування особи суб’єк­та в черво­ному комбінезоні і чорних черевиках А.Га­сієв об 11.15 на машині ГАЗ-69 доправив парашутиста під охороною у свій дивізіон. Ін­ші на ГАЗ-51 почали пробива­тися по вогкому полю до другої цілі.

Зі штабу дивізіону Ю.Гагарін зв’язався з командиром дивізії ППО генерал-майором Ю.Вовком (штаб — у Куйбишеві, із Моск­вою зв’язку не було!) і доповів: «Прошу передати головкому ВПС: зав­дання виконав, приземлився в заданому районі (фразу взято з офіційних документів — космонавт або був у шоковому ста­ні після дуже складного повер­нення, або ще не здогадувався, де перебуває, адже місцезнаходження секретного об’єкта ППО йому, природно, до певного часу не повідомляли), почуваюся добре, забиттів і поломок немає. Гагарін». А.Гасієв отримав команду: до особливого розпорядження з парашутиста очей не спускати.

Після доповіді Гагарін перебував у тривожному очікуванні, а потім разом із Гасієвим на автомобілі поїхав до спускового апарата, куди мав прибути за ним вертоліт.

Тим часом на пошук космонавта з Енгельського аеродрому було вислано вертоліт Мі-4. На борту був начальник гарнізону генерал-лейтенант І.Бровко (тільки такий високий рівень давав надію на вирішення питань на місці). З вертольота завдяки яскравому парашуту швидко помітили спусковий апарат.

Вертоліт зробив посадку біля СА. Космонавта не виявили, мало того, жодних ознак його виходу з корабля на вогкій землі не було (про те, що Гагарін катапультувався, ніхто не знав). Побачена картина шокувала бувалих льотчиків — люк відчинений, зовнішнє покриття корабля обгоріло, а нижня його частина частково зруйнована.

Вертоліт злетів і попрямував назад на свій аеродром. З його борту на дорозі, неподалік КПП ракетного дивізіону, помітили автомашину, з якої хтось вийшов і замахав руками. Вертоліт сів і забрав Гагаріна з Гасієвим на борт — командир дивізіону без санкції свого начальства не міг відпустити парашутиста. Вертоліт із цієї причини довелося посадити біля КПП дивізіону ППО. Доки генерали різних відомств залагоджували питання по телефону, Ю.Гагарін фотографувався з офіцерами та особовим складом.

Нарешті, формальності владнали. Прощаючись, А.Гасієв подарував свій кашкет космонавту, адже в Ю.Гагаріна, окрім шолома скафандра, не було головного убору, а без нього він не міг віддавати військову честь.

І от, нарешті, Ю.Гагарін вийшов із вертольота Мі-4 на поле Енгельського аеродрому. Зустрічали квітами, спішно зрізаними з горщиків в офіцерській їдальні, оркестр, негайно доставлений у льотну частину з військового училища, грав марш. За офіційною «міфологією», з моменту приземлення Ю.Гагаріна минуло всього якихось 50 хвилин. У це можна повірити?

Невідомим чином після повідомлення ТАРС про політ першої людини в космос у наше містечко просочилася інформація (домашніх телефонів не було, війсь­кових за тривогою скликали сиреною або посильними), що зараз до нас у штаб доставлять Юрія Гагаріна! І весь народ стрімголов рвонув глянути на героя. Коїлося щось неймовірне. Зім’яли охорону штабу, звалили паркан, одну людину, за чутками, задавили на смерть, осіб п’ять серйозно постраждали.

Наступні три години (!) Гага­рін відповідав на запитання, фотографувався з тими, хто зібрався, в очікуванні налагодження зв’язку (!) для рапорту про виконання завдання М.Хрущову, Л.Брежнєву і головкому ВПС К.Вершиніну.

Сподвижники Корольова в мемуарах зазначали, що в Гага­ріна не було і 50% шансів для бла­гополучного повернення на землю.

Ще один нюанс, який чітко характеризує порядки, котрі панували в Радянському Союзі. На першій же прес-конференції в Москві один західний кореспондент запитав у Ю.Гагаріна, як він приземлився — у кабіні корабля чи поза нею? Космонавт несподівано для всіх узяв тайм-аут, став консультуватися з керівником конференції, а потім повідомив, що Головний конструктор перед­бачив обидва способи посадки — як усередині, так і поза кораблем (?!). На думку ряду істориків, М.Хрущов вважав, що катапультування принижує радянських космонавтів — будівників комунізму. Інші історики вважають, що ще до старту було вирішено ніде не «світити» катапультування, маючи на увазі подальшу реєстрацію польоту-рекорду в Міжнародній аеронавтичній федерації (ФАІ). За тодішніми правилами (природно, авіаційними), світовий рекорд офіційно реєструвався лише в разі, якщо пілот злітав і приземлявся у своєму кораблі.

Обидві версії мають одне спільне — всім причетним до польоту треба було викручуватися, приховуючи тим самим, можливо, найяскравіший і найдраматичніший момент космічної епопеї. Тому відразу ж було вжито заходів для запобігання витіканню інформації про реальний спосіб приземлення Ю.Гагаріна. Бабусю й онуку, котрі перші зустріли Гагаріна після приземлення, суворо проінструктували, військовим — наказали.

Та на цьому історія із приземленням не закінчилася. Приблизно через три місяці в Парижі ФАІ на своєму засіданні зібралася фіксувати світовий рекорд Ю.Га­гаріна. І тут знову постало запитання, як він приземлився. Ра­дянська делегація стверджувала, що він був у кабіні. Керівники ФАІ вимагали документи на підтвердження, оскільки розуміли, що забезпечити м’яку посадку на парашуті майже тритонного спускового апарата без спеціальних пристроїв практично неможливо. Наші представники, звісно, жодних документів пред’явити не могли і продовжували наполягати на своїй версії. З’ясовуван­ня тривало близько п’яти годин. Коли настав час обіду (на Заході — «війна війною, а обід за розкладом!»), офіційні керівники ФАІ здалися і погодилися з тим, що Ю.Гагарін приземлився в кабіні корабля.

Іноземні кореспонденти ще не раз просили наших спеціаліс­тів надати докази приземлення Ю.Гагаріна всередині кабіни. Щоразу їх відсилали до документів ФАІ, котрі реєстрували рекорд. Обман тривав і після інших польотів наших космонавтів. Тільки 1964 року, після приземлення тримісного «Восхода», у ЗМІ в офіційному повідомленні про політ з’явилася маленька фра­за про те, що його екіпаж уперше зміг приземлитися у своєму кораблі.

P.S. 9 травня 2001 г. у Нью-Йорку на аукціоні Christie’s пішли з молотка оригінал рапорту Юрія Гагаріна про свій політ у космос, рукопис Ціолковського та ще 350 реліквій радянської космонавтики. Торік там же успішно було продано й інші історичні матеріали про гордість радянської космонавтики.

Історичне приземлення: ракета Falcon 9 успішно повернулася на Землю

Ракета Falcon 9 доправила на МКС 11 супутників зв’язку, після чого повернулася на платформу на базі військово-повітряних сил США на мисі Канаверал у Атлантичному океані і приземлилася у вертикальній позиції.

Це приземлення – історичне досягнення у справі повторного використання космічних ракет-носіїв.

Вважається, що повторне використання ракет-носіїв зможе зменшити вартість космічних програм та відправлення вантажів у космос.

Falcon 9 запустили із платформи на мисі Канаверал у Атлантичному океані

Уперше в історії інженерам вдалося приземлити ракету-носій вертикально на платформу

Зазвичай запуск ракет на орбіту дуже витратний – металеві ступені звичайних ракет згорають при входженні назад до земної атмосфери.

До цього інженери SpaceX здійснили чотири невдалі спроби приземлити Falcon-9 назад на платформу.

При першій і третій спробах – у січні та квітні цього року відповідно – ракети вибухали після приземлення на платформу. А в лютому – під час другої спроби інженерів – Falcon-9 приземлилася м’яко, але в океан: через погані погодні умови платформа не була направлена на місце посадки ракети. Під час останньої спроби – у червні цього року – ракета вибухнула одразу після запуску.

Бездоганний запуск

Цього разу запуск Falcon 9 пройшов бездоганно: оновлена ракета-носій, заввишки у 23 поверхи, стартувала із мису Канаверал і вже за 10 хвилин повернулася на платформу, розташовану за 9 км на південь від місця запуску.

Працівники SpaceX вибухнули шквалом лементу, оплесків і святкувань, спостерігаючи у прямій трансляції, як величезний білий циліндр ракети, оточений помаранчевою кулею світла, приземляється на платформу.

Автор фото, Reuters

SpaceX уклала угоду із НАСА на суму 1,6 млрд доларів на доставку вантажів на МКС

“Ласкаво просимо додому, крихітко” – написав у Twitter голова компанії Ілон Маск. У SpaceX також назвали запуск і повернення ракети “неймовірно хвилюючим”.

“Це для нас уперше на мисі Канаверал, і я навіть не можу почати описувати ту радість, яку наша команда зараз відчуває, будучи частиною історичного приземлення ракети-носія”, – заявив бригадний генерал бази військово-повітряних сил США на мисі Канаверал Вейн Монтейт.

SpaceX – приватна космічна конструкторська компанія, створена у Каліфорнії засновником PayPal Ілоном Маском. Компанія співпрацює із НАСА, доставляючи вантажі до МКС за допомогою ракет Falcon та модулів Dragon.