Як виводять нові сорти рослин

0 Comments

Як виводять нові сорти рослин

Можна придбати потужні трактори й іншу техніку, закупити повний склад агрохімії і… залишитися без врожаю, зекономивши на посівному матеріалі. Адже саме від сорту залежить врожайність культури, стійкість до захворювань та технологічні, фізико-хімічні й органолептичні властивості вирощеної продукції. Тож хто ці спеціалісти, які створюють, розмножують, апробують та випускають у світ нові лінії, сорти і гібриди? Це ті, хто отримав фах за спеціалізацією «селекція і генетика сільськогосподарських культур» ― нові герої нашого проекту «АгроОсвіта».

Заради справедливості слід зазначити, що фахівців напряму «селекція та генетика сільськогосподарських культур» готують на базі спеціальності «агрономія», про яку ми розповідали раніше . Це окремий напрям спеціальності, який разюче відрізняється від інших. Царина селекціонерів — лабораторії та дослідні поля. Фахівці цього напряму:

розробляють методи селекції (гібридизація, генне редагування, культура тканин, клітин, штучний мутагенез, хромосомна та генна інженерія);

створюють новий вихідний матеріал для покращення існуючих методів селекційно-насіннєвої роботи;

розробляють методи оцінки врожайності, адаптаційних та інших господарсько-корисних властивостей сорту, селекційного та посадкового матеріалу;

відтворюють оригінальний сортовий посівний чи посадковий матеріал.

Отже, якщо бажаєте відчути себе супернауковцем із фантастичного фільму про майбутнє, який створює нові сорти та гібриди, рятуючи людство, то вам потрібно вступати на цю спеціальність.

Cпеціалізації напряму
«Селекція і генетика с/г культур»

«Селекція і генетика»

Проведення гібридизації та добору різними методами, вирощування насінницьких посівів, проведення видового та сортового прополювання, складання плану сортозміни та сортооновлення залежно від типів ґрунтів та інших умов. Таких фахівців чекають на роботу у науково-дослідних установах НААН і НАН України, сортовипробувальних станціях і науково-дослідних центрах системи Державної служби з охорони прав на сорти рослин та у насіннєвих і контрольно-насіннєвих інспекціях Міністерства аграрної політики й продовольства України, сільськогосподарських

підприємствах різних форм власності з вирощування, підготовки й реалізації сортового насіння і садивного матеріалу, а також в освітніх закладах.

«Селекція і генетика»
Проведення гібридизації та добору різними методами, вирощування насінницьких посівів, проведення видового та сортового прополювання, складання плану сортозміни та сортооновлення залежно від типів ґрунтів та інших умов. Таких фахівців чекають на роботу у науково-дослідних установах НААН і НАН України, сортовипробувальних станціях і науково-дослідних центрах системи Державної служби з охорони прав на сорти рослин та у насіннєвих і контрольно-насіннєвих інспекціях Міністерства аграрної політики й продовольства України, сільськогосподарських підприємствах різних форм власності з вирощування, підготовки й реалізації сортового насіння і садивного матеріалу, а також в освітніх закладах.

«Сортовивчення та охорона прав на сорти рослин»

Випускники цього напряму вже не виводять нові сорти та гібриди, а працюють із надбанням селекціонерів. Спеціалісти займаються апробацією (випробуванням) сортів у різних кліматичних зонах, вивчають адаптацію до стресових факторів, що пов’язані з глобальними змінами клімату, стійкість проти шкідників та паразитичних бур’янів, досліджують потенціал продуктивності та якість продукції. Ну, і звісно, перевіряють відповідність сорту заданому стандарту. Після завершення навчання випускники цієї спеціальності можуть претендувати на посади інспектора

та експерта з якості насіння, садивного матеріалу і карантину, наукового співробітника обласної і районної держнасінінспекцій, наукового співробітника державної служби з охорони прав на сорти рослин, наукового співробітника селекційної та сортовипробувальної станції, технічного експерта продуктивного маркетингу, менеджера-консультанта з селекції та насінництва с/г культур.

«Сортовивчення та охорона прав на сорти рослин»
Випускники цього напряму вже не виводять нові сорти та гібриди, а працюють із надбанням селекціонерів. Спеціалісти займаються апробацією (випробуванням) сортів у різних кліматичних зонах, вивчають адаптацію до стресових факторів, що пов’язані з глобальними змінами клімату, стійкість проти шкідників та паразитичних бур’янів, досліджують потенціал продуктивності та якість продукції. Ну, і звісно, перевіряють відповідність сорту заданому стандарту. Після завершення навчання випускники цієї спеціальності можуть претендувати на посади інспектора та експерта з якості насіння, садивного матеріалу і карантину, наукового співробітника обласної і районної держнасінінспекцій, наукового співробітника державної служби з охорони прав на сорти рослин, наукового співробітника селекційної та сортовипробувальної станції, технічного експерта продуктивного маркетингу, менеджера-консультанта з селекції та насінництва с/г культур.

Як стати народним селекціонером та вивести новий сорт

Звання народного селекціонера поки що немає в жодній країні. А ось таке покликання є. І спробувати себе у ролі творця нових сортів рослин може кожен.

Навіщо потрібні нові сорти

У світі є безліч сортів культурних рослин. Мабуть, підрахувати їх точну кількість не під силу нікому. Адже, наприклад, лише сортів бузку виведено близько 2,5 тисячі, тюльпанів – понад 10 тисяч, десятками тисяч обчислюються сорти троянд, винограду, рису та інших культур. І, попри таке різноманіття, щороку з’являються нові.

Необхідність виведення нових сортів викликана рядом факторів. Серед них – бажання людей вирощувати теплолюбні культури в холодніших зонах, зміни клімату, потреба в рослинах, здатних протистояти тим чи іншим хворобам, витримувати застосування певних гербіцидів, краще пристосованих до механізованого збирання тощо.

Наприклад, зараз часто можна побачити кукурудзяні поля, де качани на кожній рослині знаходяться на одній висоті від землі – як під лінійку. Тут ми бачимо не що інше, як роботу селекціонерів: таку кукурудзу значно зручніше збирати комбайном, мінімізуються втрати зерна.

Звісно, з’являються нові сорти й у відповідь на запити споживачів. Скажімо, захотіли гурмани кавунів без насіння, і будь ласка – вже виведено низку таких сортів та гібридів. Саме забаганками споживачів можна пояснити появу томатів різних кольорів, яблунь з кілограмовими плодами та решти дивовиж. Що вже говорити про декоративні рослини – напевно, люди ніколи не зможуть задовольнитися чималим розмаїттям форм та забарвлень квітів, листя, плодів культур, які прикрашають у парки, оранжереї та квітники.

А ще сорти, як і все у світі, мають обмежений термін існування. З’явившись одного разу, вони якийсь час поширюються, виконують свої функції, а потім перестають відповідати потребам поточного дня, або поступово втрачають свої основні характеристики – «вироджуються» – або втрачають популярність у споживачів. І на зміну їм мають приходити нові витвори селекціонерів. Очевидно, що фахівцям, які працюють у цій сфері, вистачатиме роботи завжди.

У наші дні переважну більшість сортів та гібридів створюють саме професійні селекціонери. Нині вони мають у своєму арсеналі дуже багато інструментів для плідної діяльності – від традиційних методів розведення до генної інженерії. Але штучно створені форми культурних рослин існували вже тисячі років тому. Звісно, була й селекція.

Трохи історії

Під селекцією розуміють виведення нових та покращення існуючих груп живих організмів – сортів та гібридів рослин, порід тварин, штамів мікроорганізмів, а також науку про методи їх створення та відповідну галузь сільського господарства. Слово «селекція» походить від латинського «seligere» – «вибирати», що відображає одну з її основ – відбір кращих особин для розведення.

Зі штучного відбору й почалося виведення культурних форм. Ще в давнину люди помітили, що найкращі екземпляри рослин або особини тварин часто дають потомство, яке повторює їх господарсько корисні характеристики та перевершує за якістю основний масив виду. Таких, найцінніших, рослин і тварин стали залишати для отримання потомства. Потім уже серед їхніх нащадків відбирали найкращих, і поступово бажані якості закріплювалися, а вся група ставала одноріднішою і досить яскраво відрізнялася від інших.

Так діяв штучний відбір, який спочатку був несвідомим, тобто, землероби тих часів не ставили собі за мету виведення нових сортів чи порід – тоді ще й поняття такого не було. Така селекція одержала назву народної.

Тією чи іншою мірою вона існує і зараз. Простий приклад: родичі поділилися з близьким насінням томатів, які подобаються їм своїм смаком. Вони не знають їхнього походження та назви, але пам’ятають, що такі «ще їхня прабабуся вирощувала». Швидше за все, якийсь початковий сорт протягом ряду поколінь запилювався та перезапилювався іншими сортами, а відбір насіння з найкращих плодів закріпив певні ознаки, які продовжують підтримувати вже правнуки тієї прабабусі. Вирощені ними томати не можна назвати повноцінним сортом, але вплив несвідомого штучного відбору є.

Дослідження істориків науки свідчать, що народна селекція була основним джерелом покращення культурних видів рослин і тварин приблизно до XVI-XVII століття, коли почали вимальовуватися основні риси методичного відбору. На той час люди вже багато знали про мінливість та успадкування ознак, вміли закріпити бажані у потомства. Деякі сорти, створені в ті роки, існують і зараз, хоча часто і в дещо зміненому вигляді.

У міру накопичення знань про рослини вдосконалювалися й методи селекції. Справжнім розквітом науки й практики виведення нових форм стали XVII-XIX століття. Імена видатних селекціонерів тих часів Віктора Лемуана, Лютера Бьорбанка, Жана-Батиста Андре Гійо, Жака-Луї Дессеме, представників династії Макгреді та інших сучасні вчені досі згадують із вдячністю. А створені тоді сорти й групи сортів не втрачають популярності навіть у наші дні. Достатньо назвати хоча б груші сорту «Бере Боск» чи групи «Дюшес». А «Russet Burbank» – сучасний варіант картоплі «Burbank», виведеної Лютером Бьорбанком у 1872 році, – у XXI столітті дає половину всього врожаю культури, що отримують щорічно в США.

Подальші прориви у селекційній роботі сталися у ХХ столітті. Тоді на практиці почали широко застосовувати закони спадковості, відкриті Грегором Менделем ще минулому столітті, але тоді не оцінені достатньою мірою.

Одним із найважливіших стало відкриття видатним генетиком Миколою Вавиловим закону гомологічних рядів, який він сформулював так: «Види та роди, генетично близькі, характеризуються подібними рядами спадкової мінливості з такою правильністю, що, знаючи ряд форм у межах одного виду, можна передбачати знаходження паралельних форм в інших видів та родів». Таким чином, з’явилася можливість вести відбір не наосліп, а на основі теоретичного обґрунтування можливості отримання тих чи інших ознак у споріднених видів.

Вивчення й розшифровка геномів різних видів дозволили здійснювати селекцію з урахуванням ще точніших відомостей про успадкування ознак. А генна інженерія та методи вирощування цілої рослини із клітинних культур дали селекціонерам найпотужніші інструменти для швидкого виведення небачених організмів із заздалегідь запланованими характеристиками.

Визначати цілі та спілкуватися

Зрозуміло, що звичайний городник чи квітникар не має вдома генетичної лабораторії із сучасним обладнанням та всіх тих знань, які можна отримати, закінчивши біологічний чи агрономічний факультет. Але, озброївшись навіть мінімумом інформації про селекційну роботу та генетику, вивести новий сорт може кожен. Головне – мати достатньо бажання, терпіння, акуратності та вільного часу.

Підтвердженням можуть бути приклади успішних селекціонерів-самоучок. Так, кожен серйозний любитель бузку чув про Леоніда Колесникова, який за радянських часів вивів кілька сотень сортів запашного чагарника. Працював він шофером, а бузок полюбив завдяки батькові, який посадив перший кущик у сімейному саду.

Почавши збирати колекцію бузку, Леонід так захопився, що спробував виводити власні сорти. Не маючи спеціальної освіти, самостійно вивчав біологію та сільське господарство. Не кидаючи основної роботи водія автомобіля, селекційній роботі присвячував вільний час. Його сорти виявилися настільки вдалими, що записані у світові каталоги, висаджені у найкращих колекціях-сирингаріях, прикрашають найвідоміші сади та парки у різних країнах.

Зараз, більш ніж через півстоліття після смерті Л. А. Колесникова, понад п’ятдесят його сортів все ще широко поширені і залишаються популярними.

Повторити успіх квітникаря, який став відомим завдяки своєму хобі, може будь-яка людина, котра буде настільки ж захоплена й цілеспрямована. Але, звичайно, слід дотримуватися певних правил.

Почати треба з вибору виду рослин, з яким хочеться працювати. Хоча це й звучить дещо сумно, слід враховувати і такий фактор, як власний вік. Адже для того, щоб отримати сорт дерева, скажімо, яблуні чи груші, можливо, доведеться витратити не одне десятиліття, і починати краще в молодості або хоча б у середньому віці.

А от братися за створення сортів трав’янистих рослин зі швидкою зміною поколінь, наприклад, однорічних квітів, томатів чи огірків, можна і на пенсії, адже результат порадує досить швидко. До речі, у такому разі навіть не обов’язково мати власний сад чи город. Є чимало ентузіастів, котрі займаються улюбленою справою на балконі, а то й просто у квартирі, де створюють дивовижні форми сенполій чи петуній.

Звісно, необхідно поставити собі певну мету. У випадку з декоративними рослинами можна спробувати вивести сорт із цікавим забарвленням пелюсток, махровими квітами чи строкатим листям. Овочі й садові дерева можуть порадувати вишуканішим смаком або незвичайною формою плодів. Колеги-садівники будуть вдячні за отримання більш морозостійких або посухостійких рослин. Все залежить від вашого бажання.

Вибравши вид і визначивши цілі, обов’язково потрібно вивчити асортимент сортів і гібридів. Не виключено, що рослина, яку ви хочете створити, вже виведена кимось до вас. Крім того, таке дослідження допоможе підібрати вихідні форми для подальшої роботи.

Не зайвим буде познайомитись із досвідом інших ентузіастів. Вони часто діляться історіями своїх успіхів та невдач на спеціалізованих інтернет-форумах або під час живого спілкування – у багатьох містах існують клуби квітникарів, городників чи садівників. Правило, яке стверджує, що краще вчитися на чужих помилках, ніж на своїх, ніхто не скасовував.

Важливість спілкування та отримання інформації можна проілюструвати, наприклад, історією строкатих тюльпанів. Сорти, що мають на пелюстках штрихи, плями та смужки, з’явилися ще у XVI столітті. На жаль, згодом виявилося, що, крім генетичних особливостей, строкате забарвлення можуть викликати віруси. Захворювання так і назвали – строкатість пелюсток.

Хоча строкаті сорти тюльпанів дійсно існують, необхідно знати як їх характеристики, так і ознаки захворювання, щоб відрізнити здорові рослини від хворих. На жаль, і в наші дні недосвідчені квіткарі часом намагаються розводити уражені вірусом рослини, наївно вважаючи, що виводять новий сорт. Але, на відміну від здорових тюльпанів з генетично обумовленим забарвленням, уражені вірусом згодом дрібнішають, втрачають характерні ознаки та гинуть. Для того, щоб уникнути подібних розчарувань, і потрібні знання.

Без теорії ніяк

Щоб працювати свідомо, потрібно керуватися законами спадковості. Як уже було сказано вище, сформулював їх чесько-австрійський біолог Грегор Мендель, провівши низку дослідів із горохом протягом 1856-1863 років. Відкриті ним закони актуальні й зараз.

Спочатку визначимося з термінологією.

Генотип – сукупність генів певного організму.

Фенотип – сукупність характеристик, сформованих на основі генотипу, за участі низки чинників навколищнього середовища, внаслідок індивідуального розвитку.

Гомозиготний організм – такий, що має ідентичні алелі (варіанти) будь-якого гена в гомологічних хромосомах. У гетерозиготних організмів алелі різні. Простіше кажучи, у гомозигот будь-яка ознака обумовлена двома однаковими варіантами гена, а у гетерозигот – двома різними.

З двох генів гетерозиготи один буде домінантним, тобто проявиться зовні, а інший – рецесивним, тобто зовні не буде помітним. У гомозигот обидва гени будуть або домінантними, або рецесивними, і це завжди буде помітно.

Наприклад, Мендель брав для своїх експериментів горох із жовтим і зеленим насінням. Виявилося, що зелений колір у них – домінантний, тоді як жовтий – рецесивний.

Отже, перший закон Менделя є законом одноманітності першого покоління. Він стверджує, що внаслідок схрещування двох гомозиготних організмів, які належать до різних чистих ліній і відрізняються один від одного однією парою альтернативних проявів ознаки, все перше покоління гібридів (F1) виявиться одноманітним і матиме прояви ознаки одного з батьків.

У разі практичного застосування цього закону слід зважати, що можливе також неповне домінування, коли гетерозиготні особини зовні є проміжним варіантом батьківських форм. Класичний приклад – схрещування чистих ліній рослин льонку з пурпуровими та білими квітками. Потомство першого покоління у них було однаковим, але з квітами, забарвленими у проміжний рожевий колір.

Другий закон Менделя – закон розщеплення. Згідно з ним, внаслідок схрещування двох гетерозиготних представників потомства першого покоління між собою, у другому поколінні спостерігається розщеплення в певному числовому співвідношенні: за фенотипом – 3:1, за генотипом – 1:2:1.

Таким чином, у другому поколінні ми бачимо прояви обох початкових фенотипів, але серед потомства є як гомозиготи, так і гетерозиготи. І якщо з рецесивною ознакою все зрозуміло – вона проявляється лише у гомозигот, то домінантна проявляється як у гомозиготних, так і в гетерозиготних організмів.

Третій закон Менделя – закон незалежного успадкування. Він говорить, що внаслідок схрещування двох особин, які відрізняються одна від одної за двома (і більше) парами альтернативних ознак, гени та відповідні їм ознаки успадковуються незалежно один від одного і комбінуються у всіх можливих поєднаннях.

Грегор Мендель вивів цей закон, вивчаючи потомство від схрещувань гороху, у яких успадковувалося не тільки забарвлення насіння, а й гладка чи зморшкувата форма їх поверхні. Виявилося, що в другому поколінні розщеплення обох ознак відбувається відповідно до другого закону, але вони не впливають одна на одну.

Практичне застосування законів Менделя зрозуміле: знаючи, є якась ознака домінантною чи рецесивною, можна заздалегідь передбачити, як вона проявиться при схрещуванні нащадків у різних поколіннях. Але треба пам’ятати й про низку обмежень, через які закони Менделя працюють не завжди.

Так, розподіл за фенотипом та генотипом у другому поколінні проявляється у зазначених пропорціях, коли є досить великий обсяг матеріалу. Сам Грегор Мендель дослідив значну кількість рослин – близько 20 тисяч екземплярів, що дозволило йому зробити статистично достовірні висновки. Якщо потомства небагато, то й співвідношення може бути іншим.

Також потрібно враховувати ймовірність неповного домінування та впливу так званих генів-модифікаторів, які можуть, наприклад, послаблювати яскраве забарвлення. До того ж, за законами Менделя успадковуються ознаки, що визначаються лише одним геном. Якщо ж на прояв ознаки впливає спільна дія кількох генів, механізм успадкування ускладнюється. Інакше успадковуються й ознаки, пов’язані зі статевими хромосомами.

Ще один важливий момент стосується схрещування близькоспоріднених організмів, наприклад, нащадків однієї й тієї ж рослини, або самозапилення. Таке схрещування називають інбридингом. Його застосування дозволяє швидко закріпити бажані ознаки у нащадків. Але треба бути готовим до того, що одночасно з ними яскраво проявляться і небажані, що може виражатися в інбредній депресії. Її ознаками буває зменшення розміру рослин, здрібнішання плодів, вища сприйнятливість до захворювань, поява потворних квіток тощо. Усуваються неприємні наслідки відбраковуванням гірших особин або, у разі наявності у них особливо цінних ознак, нівелюються в разі подальших схрещувань.

А ще треба знати, що не всі види рослин легко піддаються селекції класичними методами. Скажімо, картопля дуже схильна до інбредної депресії і успішно працювати з нею може далеко не кожен селекціонер.

Важливо звертати увагу на мутації або комбінації генів, що виникають спонтанно. Якщо ви вирощуєте декоративну рослину, яка в нормі має лише жовті квітки, і раптом серед них з’явився екземпляр із пелюстками білого кольору, – вітаємо, вона може стати родоначальником нового сорту.

Окремим видом мутацій є спорт. Зазвичай так називають змінений окремий пагін рослин, який явно відрізняється від усіх інших. Такі пагони виростають із бруньок, у яких відбулися мутації, і часом стають основою для виведення нових сортів, особливо дерев і чагарників – яблунь, груш, троянд тощо. Утім, спорти виникають і у трав’янистих рослин, зокрема, вони дали початок низці сортів тюльпанів.

Головне, не пройти повз такі подарунки природи. Як сказав один досвідчений селекціонер, «цінуйте свої винятки».

Від теорії до практики

Коли ви вибрали вид рослин, вивчивши його наявні форми, поставили мету й опанували теорію спадковості, настає час братися за практичне втілення своєї мрії про новий сорт.

Усі необхідні маніпуляції, якими слід оперувати під час селекційної роботи вручну, є зовсім нескладними для будь-якої людини, що має справу з рослинами.

Підібравши для схрещування рослини материнського та батьківського сорту, очікують на їх цвітіння. Перед розпусканням квітки материнської рослини ізолюють від навколишнього середовища, для чого підійде щільна тканина чи папір (краще брати пергаментний). З такого матеріалу роблять кульок чи мішечок, який запобігатиме неконтрольованому запиленню комахами або вітром.

Щоб не допустити самозапилення, квітку на материнській рослині каструють, тобто повністю видаляють у неї пиляки або тичинки.

Пилок збирають із квітів батьківського сорту. Можна його відразу ж перенести на приймочку маточки квітки материнської рослини. Для такої операції підійде м’який пензлик.

Щоб повністю виключити попадання «чужого» генетичного матеріалу, пиляки можна зібрати з квітки, що ще не розпустилася, і дочекатися дозрівання пилку в сухому місці, для чого цілком вистачить одного дня.

До речі, пилок може зберігатися протягом кількох днів, не втрачаючи своїх властивостей. Тож можна не вирощувати батьківську рослину самостійно, а попросити пилок у колег. Іноді його навіть пересилають поштою.

На запилену квітку знову надягають ізолюючий матеріал, який повинен залишатися на ній до появи плодів. Іноді радять не знімати тканину чи пергамент аж до їхнього дозрівання.

Запилення бажано повторити двічі.

Зрозуміло, що не варто розраховувати лише на одну квітку. З тих чи інших причин вона може не дати насіння. Наприклад, її чи плід, що достигає, може зламати вітер або тварини. Краще провести штучне запилення одразу кількох квітів. Також отримання більшої кількості насіння та сіянців підвищує шанси на відбір якісного матеріалу для подальшої роботи.

Насіння збирають за звичайними правилами, актуальними для конкретного виду рослин. Якщо є потреба, проводять їх стратифікацію. Оскільки вони є особливо цінним матеріалом, висівати їх краще не відразу у відкритий ґрунт, а використовувати розсадний метод. Рекомендується насіння не тільки трав’янистих рослин, але навіть кущів і дерев сіяти в горщики або контейнери, а в саду висаджувати сіянці, що вже зміцніли.

Звісно, рослинам потрібно забезпечити умови та догляд, характерні для цього виду, включаючи відповідний ґрунт, полив, добрива, захист від шкідників та хвороб тощо.

Рослини, вирощені з насіння, отриманого від материнського екземпляра, є першим поколінням (F1). Якщо ознака, на яку проводиться селекція, успадковується відповідно до законів Менделя й батьки є представниками чистих ліній, то перше покоління, швидше за все, буде досить однорідним за цією ознакою. Якщо ж вона рецесивна, то поки що взагалі не проявиться.

У будь-якому випадку, наступний етап – відбір кращих рослин, їхнє штучне запилення між собою та отримання другого покоління.

У другому поколінні вже виявиться розщеплення, а можливо – і негативні наслідки інбридингу (адже ми пам’ятаємо, що всі рослини першого покоління отримані від материнського екземпляра). Тут уже доведеться проводити жорстке відбраковування, залишаючи рослини, що відповідають поставленим селекціонером цілям, і видаляючи решту.

У наступних поколіннях продовжується отримання посівного матеріалу, вирощування сіянців, відбір найкращих рослин та відбраковування найгірших. Їх порівнюють не лише між собою, а також і з вихідними материнською та батьківською рослинами.

Групу рослин можна вважати сортом, якщо вона однорідна, стабільна за відселекціонованими ознаками і не дає розщеплення за ними при розмноженні. Такого результату, як правило, досягають приблизно в четвертому-п’ятому поколінні.

Якщо успадкування ознаки не менделівське, то, швидше за все, знадобиться більше матеріалу для селекції, оскільки він буде неодноріднішим, а також більше часу для закріплення результатів. Але основні етапи залишаються тими самими.

Дещо відрізняється робота зі спортами. Їх зазвичай відокремлюють від материнської рослини і, залежно від виду, укорінюють або прищеплюють на підходящу підщепу. Фактично, така рослина є першим представником нового сорту. Її можна розмножити вегетативно, а отримане таким чином потомство, за необхідності, використовувати для насіннєвого розмноження, відбору та закріплення ознак.

Селекціонер працює з великою кількістю посівного та посадкового матеріалу, проводить різні операції, здійснює відбір та вибракування. Враховуючи обсяг потрібної інформації, що накопичується, покладатися лише на пам’ять аж ніяк не вийде. Все потрібно записувати, тож не обійтися без спеціального щоденника.

У щоденник селекції обов’язково потрібно записувати назви використаних сортів, операції, які проводилися з рослинами, і в які дати це відбувалося, кількість отриманих плодів, насіння та сіянців, які ознаки мають представники кожного покоління, скільки екземплярів залишено та відбраковано тощо. Такі записи допоможуть не забути нічого важливого, проаналізувати успіхи та невдачі, зрозуміти, як організовувати роботу у майбутньому.

Не менш важливо прикріплювати етикетки безпосередньо на рослини, з якими ведеться селекція. На них вказують вихідний сорт, номер покоління, дату посадки чи посіву тощо. Зручно не вміщати все на одній табличці, а розробити власну систему умовних позначень, розшифрувати які треба у щоденнику селекції.

Насамкінець попереджаємо: немає жодної гарантії, що все вийде з першого разу, і виведені рослини виявляться краще, ніж вихідні сорти. Навіть досвідчені селекціонери, озброєні знаннями та сучасними науковими інструментами, відбраковують чималу кількість матеріалу, іноді заходять у глухий кут, а їхні чудові сорти подекуди виявляються потомством лише одного вдалого екземпляра, знайденого серед тисяч посередніх.

Узявшись за селекцію, як, утім, і за будь-яку іншу справу, потрібно не опускати руки, зіткнувшись із труднощами, працювати над помилками, постійно вчитися і йти до мети. І хто знає – можливо, виведений саме вами сорт проіснує не одне століття, бо даруватиме радість та викликатиме захоплення в багатьох людей з різних куточків світу.

Поділитись в соцмережах:

Сходи. Вхідна група. Матеріали. Двері. Замки. Дизайн

Сходи. Вхідна група. Матеріали. Двері. Замки. Дизайн » Стін Як виводиться сорт, селекція рослин, селектори, генетика рослин, покращення видів, виведення нових сортів. Як виводять нові сорти Догляд за фіалками

Як виводиться сорт, селекція рослин, селектори, генетика рослин, покращення видів, виведення нових сортів. Як виводять нові сорти Догляд за фіалками

Деякі виноградарі сплять і бачать, як би вивести новий сорт, і що б таке схрестити, щоб отримати гібридну форму, яка вражає розмірами, кольором та смаком. Хочу розчарувати бажаючих приміряти лаври Мічуріна. Селекція – процес довгий.

Якщо вас не лякає час, набирайтесь терпіння! Вам буде потрібно наступний джентльменський набір:

  • не менше ніж п’ять років на виведення одного сорту;
  • пристойний шматок землі;
  • здатність стійко переносити невдачі;
  • отримувати від заняття позитивні емоції.

Не зайве ознайомитись із професійною літературою. Це може бути підручник з виноградарства за авторством Негруля, і «Генетика і селекція виноградної лози» Айвазян П.К. та Докучаєвої О.М.

Ще треба перетворити свій виноградник на неприступну фортецю, інакше плоди ваших комбінацій можуть дістатись банальним злодіям, які продадуть грона на ринку, а ви втратите всі результати вашої роботи. Такі випадки не просто вибивають із колії, від них надовго залишається гіркий осад.

І ще ставити треба лише здійсненні завдання. Виведенням морозостійкого винограду з добрими характеристиками займаються цілі наукові інститути, а результати й досі скромні.

Селекціонеру-аматору такі завдання не під силу. Імовірність від потомства з морозостійкістю -23 . -25 ° С отримати сорт з морозостійкістю -30 . -32 ° С така ж, як і зірвати джекпот в лотереї. Те саме можна сказати і про високу стійкість до хвороб.

Незважаючи на ці обмеження, у ентузіастів сфера діяльності є дуже великою. Можна вдосконалити забарвлення грон, форму ягід, розмір, смак, структуру, терміни дозрівання, силу зростання, врожайність, підлогу квітки, безнасінність… Отже роботи вистачить.

Ніколи не схрещуйте пари навмання. Користуйтеся правилом «дуету»: якщо плануєте вивести великоягідний сорт із заданим забарвленням грон, то обидві батьківські форми вибирайте великоягідні із заданим забарвленням. Використовуйте це правило при постановці селекційної задачі. Імовірність отримати обох статей різна: при схрещуванні обох статей ймовірність 3 до 1. Тобто три сіянці будуть обох статей, а один – одностатевий. Раніше всі одностатеві форми бракували. Але якщо це робити зараз, то ми залишилися б без Талісмана, Флори, Фламінго, Вікторії, Софії, Гурманов…Так що не поспішайте бракувати гібридні форми, може, у них будуть інші переваги. У промисловій селекції зі ста сіянців відбирали лише один-два із заданими властивостями, решта бракувала. У аматорській селекції достатнім вважаються 20-30 сіянців.

І останнє. Помічено, що більш ранній термін дозрівання у материнської форми, тим гірша схожість гібридного насіння. Найнижча схожість у суперранніх сортів – лише 1-1,5 %. А у материнських форм із раннім терміном дозрівання – 10-25 %. Найкраща схожість у насіння з пізніх материнських кущів.

Найпопулярніше на сайті

БІЗНЕС-ПЛАН з розведення шиншил від Пл.

У сучасних умовах економіки та ринку загалом для починання бізнес.

Якщо порівняти людей, які сплять повністю роздягненими під ковдрою і ті.

Кроти нам не вороги, вони просто небажані гості дільниці. Між п.

Лікар, що захворіла на коронавірус, детально.

Лікар із Великобританії Клер Герада днями перехворіла на коронавірус і.

ГЮЙО ПРОТИ ДЕРЕВИНИ У свій час я захоплювався одноплечею формування.

Дині – це вам не імпортні банани. Вони і смачніші, і ароматніші.

Місячно-посівний календар садівника-городу.

Днями зайшов на ділянку до гарного знайомого овочівника. Ділянка мене.

Персик – одна з найплідніших плодових культур. Отримати п.

Роздуми про негласні цілі та завдання.

Вікова статистика смертності від коронавірусу Младенче.

Серед садівників-аматорів є люди, справді захоплені садівництвом. Вирощування врожаю перестало бути для них самоціллю, вони йдуть далі та намагаються винайти щось своє: наприклад, особливі методи агротехніки або вивести власний сорт. Створити новий сорт томату для городника-аматорів є дуже складним завданням. Спробуємо розібратися: чи це так насправді?

На малюнку: будова квітки томата: 1- пелюстка; 2- тичинки, що зрослися в конус; 3 – рильце маточка; 4 – стовпчик усередині маточки; 5- зав’язь; зліва – рильце маточка всередині тичинкового конуса, праворуч над конусом.

Томати відносяться до самозапильних рослин. Тому, щоб вивести новий сорт, потрібне штучне запліднення. Квітка складається з тичинки з пильовиками (чоловічий орган) і маточки (жіночий орган). Для отримання нового сорту на материнській рослині треба вибрати жовто-зелений бутон (що трохи розкрилася) і провести кастрацію тичинок (пінцетом вищипати тичинки), залишивши маточка з рильцем. При цьому важливо не пошкодити їх та ізолювати ватою.

За один раз цю операцію проводять не більше ніж на двох квітках одного пензля. Квітки, що залишилися, видаляють! На наступний день на батьківській рослині вранці (до 10 годин) беруть пилок з пиляків на жовтій квітці, що добре розкрилася, і наносять ватою або м’яким пензликом на ізольовану квітку материнської рослини. Цю запилену квітку знову накривають ватою. Не забудьте підписати дату та назву батьківських сортів.

Запилення відбувається не завжди вдало, тому операцію повторюють не менше 10 разів на інших кистях. Оптимальна температура проростання пилку 20-30 градусів. При температурі 8-12 і 35-40 пилок стає стерильним і не здатним виробляти запліднення. Чи вдало запилення, буде видно через тиждень. На запилених квітках почнуть рости зав’язі, а незапилені обпадуть.

Після збору врожаю насіння цих плодів буде гібридами першого покоління. Наступного року при вирощуванні з цього насіння виявляються однакові ознаки – гібридна вирівняність. У наступному поколінні відбувається розщеплення різні форми батьківських ознак. З усього різноманіття отриманих сіянців важливо вибрати ті рослини, які будуть найврожайнішими, найсмачнішими, і головне, щоб задовольняли вашим вимогам. І лише у третьому поколінні закріплюються сортові особливості. Необхідно уважно стежити за рослинами та вибирати лише ті, які не розщеплюються за сортовими ознаками. Насіння з цих рослин дасть початок новому сорту, який створили ви.

Тепер поговоримо як вибрати батьківські лінії. Тут потрібний довільний вибір. Головним аспектом виведення нового сорту є: скоростиглість, врожайність, стійкість до хвороб і зниженою температурою. Все залежить від вашої фантазії. У першому поколінні гібриди в більшості випадків схожі на материнську рослину. Прародителями багатьох сортів та гібридів є загальновизнані сорти: Де Барао, Бичаче Серце. Космонавт Волков, Волове Серце, Гігант Новікова. При виведенні нового сорту важко зібрати всі кращі якості томату. Якщо робити ставку на врожайність, то втрачаються смакові якості. Щоб новий сорт не вражала фітофтора, необхідно батьківські лінії (краще за батьківські) вибирати під час хвороби рослин.

У 2008 році я вивів дуже смачний високоврожайний сорт Сумочний. Вага плодів доходила до 1 кг. Плоди темно-червоного кольору, солодкі, м’ясисті, кисті 4-6 плодів. Рослина індетермінантного типу, потужна, стійка до посухи та хвороб. Останні плоди зібрали у листопаді. Про батьків цього сорту не розповідатиму. Нехай це залишиться моїм секретом, але селекційну роботу проводив не один рік. Матеріал для вибору батьківських ліній у мене величезний: маю велику кількість сортів аматорської селекції. У колекції понад 500 сортів та гібридів. Понад 30 вивів сам. Щосезону висаджую близько 200 сортів, і лише одиниці проходять кастинг. Також маю видатні сорти малини (до 10 г) і полуниці (суниці) вага ягід 50 – 100 г. Всі copta ремонтантні (плодоносять весь сезон). Маю також гібриди високоврожайних огірків і картопля, яка не до смаку жуку.

У кількох номерах журналу “Амурський садівник” мною було багато розказано про різні сорти плодових і ягідних культур, докладно описані їх основні господарські характеристики, відмінності та потенційні можливості. Описуючи їх, я намагався розповісти про особливості амурських та інорайонних сортів, пояснити причини, з яких неможливо обробляти безліч сортів фруктових дерев та ягідних чагарників у відкритозімуючій формі в умовах Приамур’я.

Читаючи цю інформацію, напевно, у безлічі садівників виникає питання – чому в Амурській області немає сортів плодових і ягідних культур, які були б схожі за великоплідністю наприклад з алтайськими сортами? Або чому не можна вивести сорт груші або яблуні з розмірами плодів, що не поступається китайським чи аргентинським? І, нарешті, як взагалі виводяться сорти плодових?

Вивести такі сорти можна, але для цього потрібно дуже багато часу та великих витрат праці. А ось як відбувається виведення нових сортів я і постараюся відповісти в цьому номері.

Для початку розповім, що є сортом плодової рослини.

Всі сорти плодових та ягідних культур у генетичному відношенні є клонами. У селекції існує навіть таке поняття «сорт-клон» – сукупність рослин, що мають комплекс господарсько-корисних якостей, що передаються при вегетативному розмноженні. Вегетативне розмноження це розмноження вусами (у суниці), кореневими нащадками (малина), живцями та відведеннями (смородина, аґрус, жимолість), розподілом куща (безуса суниця, смородина), щепленням (груша, яблуня, абрикос, зливу). Якщо ви спробуєте розмножити якийсь сорт за допомогою насіння, то він або не відтворить себе повністю, або втратить якісь окремі якості (смак, розмір плодів або ягід, зимостійкість), та й назвати сортом отримана рослина вже не можна. З чим це пов’язано?

Щоб відповісти на це питання, необхідно розібратися, як виводяться сорти плодових культур, з яких основних етапів складається селекційна робота.

Створення моделі майбутнього гатунку

Перш ніж приступити до виведення нового сорту, необхідно визначити його параметри, створити модель.

Модель сорту – це той ідеал, який представляє кожен любитель фруктів та ягід, тобто що саме хотів би бачити звичайний споживач. Зазвичай це бажання бачити у своєму саду або на полиці в магазині красиві, довго не псуються фрукти, багаті на вітаміни і дуже приємні на смак. Проте, для селекціонера, що орієнтується споживача, додається ще кілька показників: терміни дозрівання – збільшення тривалості постачання ринку; продуктивність – підвищення ефективності виробництва; зимостійкість, посухостійкість, стійкість до хвороб та шкідників та інші показники.

Створюючи модель сорту, селекціонер визначає його основні параметри і потім приступає до наступного етапу.

Підбір батьківських форм

Щоб створити сорт, необхідно підібрати батьківські форми, які є генетичною основою для майбутнього сорту. Підбір батьківських форм це дуже трудомісткий процес, який іноді займає не один рік. В основному це пов’язано з тим, що потрібен час на те, щоб знайти потрібну форму, розмножити її вегетативно, висадити в колекцію, дочекатися плодоношення, а не рідко і вивчити протягом двох-трьох років.

Як батьківські форми можуть залучатися вже існуючі сорти (як місцеві, так і інорайонні), які мають комплекс господарсько-корисних якостей. Найчастіше інорайонні сорти використовуються для поліпшення окремих ознак (наприклад, великоплідності).

Не рідко в селекції використовуються як батьківські форми ті гібридні форми, які були повчені раніше в селекційному процесі, але з різних причин не змогли стати сортами (низька зимостійкість, висока обсипаність плодів, різка періодичність плодоношення та ін.). Такі форми можуть бути окремі ознаки, які вони зможуть передати своєму потомству і вже в ньому проявитися в поєднанні з іншими показниками.

Як вихідний матеріал також можуть використовуватися дикорослі представники місцевої флори (сибірська ягідна яблуня, уссурійська груша, маньчжурський абрикос, дикорослі види чорної смородини та ін.). Перевагою диких форм є їхня висока здатність протистояти комплексу несприятливих умов, висока стійкість до грибних, бактеріальних та вірусних захворювань, високий вміст органічних кислот та вітамінів у плодах.

Після того, як визначено батьківські форми, селекціонер приступає до наступного етапу селекційного процесу – гібридизації.

Гібридизація

Гібридизація, чи схрещування – це процес об’єднання спадковості двох батьківських форм, і навіть форм попередніх поколінь.

Процес гібридизації відносно не складний і його може провести навіть аматор хоча б трохи знайомий із будовою квітки. Квітка більшості плодових культур (за винятком обліпихи) містить у собі як чоловічу частину (тичинки), так і жіночу (один або кілька маточок). На вершині тичинки (в пиляку) дозріває пилок, кожне пилкове зерно несе в собі два спермію. В основі маточки (в зав’язі) дозріває одна або кілька яйцеклітин. При запиленні пилкове зерно потрапляє на рильце маточки (його вершину), там воно проростає – витягується пилкова трубка, що йде до самого сім’язачатка, по пилковій трубці спермії потрапляють всередину зародкового мішка і відбувається запліднення яйцеклітини. В результаті запліднення утворюється зигота, що розвивається в зародок насіння. В результаті цього процесу утворюються плоди з насінням, що містить спадковість двох рослинних організмів. Однак у природі процес запилення відбувається неконтрольовано. У разі цілеспрямованої гібридизації селекціонер сам підбирає батьків і виробляє запилення штучно.

Щоб зробити штучне запилення, для початку необхідно зібрати пилок тієї рослини, яка обрана як батьківський виробник. Для цього збирають бутони за два-три дні до розпускання, голкою вибирають із них пильовики, підсушують на папері. Дозрілий пильовик розтріскується і з нього висипається пилок. Зберігають пилок у скляних флакончиках.

Одночасно із заготівлею пилку проводять підготовку квіток на рослині, яка вибрана як материнська. За два дні до розпускання бутонів виробляють їх кастрацію – видаляють усі пильовики, щоб виключити самозапилення квіток і надягають марлеві ізолятори для того, щоб не допустити до них бджіл, які можуть принести небажаний пилок з інших рослин. Після розпускання квіток в ізоляторі, виробляють їх запилення – акуратно наносять пилок на рильці пестика шматочком гумки на мідному або алюмінієвому дроті. Зробивши запилення, знову одягають марлевий ізолятор на гілку.

Зазвичай через тиждень стає зрозумілим, чи відбулося запліднення. У разі успіху зав’язується плід, що несе в собі гібридне насіння.

Восени, після дозрівання плода, насіння вибирають, підсушують та висівають на підготовлені гряди. Для таких культур як абрикос, слива, вишня проводять попередню підготовку до посіву – стратифікацію (витримують за температури +3…+5 0 С протягом одного місяця).

У тому випадку, якщо отримане гібридне насіння життєздатне, на наступний рік одержують гібридні сіянці, що поєднують ознаки двох батьків.

Інші способи отримання матеріалу для селекції

Більшість сортів плодових і ягідних культур містять у собі гени безлічі поколінь сортів і гібридів, є безліч домінуючих ознак, що виявляються за життя, а також ознак зовні не видимих, що перебувають у пригніченому (рецесивному) стані. Останні можуть проявитися у наступних поколіннях, якщо рослина розмножується насіннєвим шляхом. Саме тому всі сорти плодових та ягідних культур розмножуються лише вегетативним шляхом (клонуванням), що дозволяє зберегти всі господарсько-корисні якості. Власне, це буде відповіддю на одне з поставлених на початку цієї статті питань, а саме, з чим пов’язане збереження сортових ознак тільки при вегетативному розмноженні.

У поодиноких випадках, щоправда, відбувається й вегетативна мінливість, що у науковому світі назва «ниркового спорту» чи клонової мінливості. Вегетативна мінливість відбувається в результаті мутацій, що відбуваються у тканинах рослин. Внаслідок таких мутацій може статися повне переродження сорту. Найчастіше клонова мінливість проявляється у зміні забарвлення плодів, коли на дереві раптом проявляється гілка з плодами зовсім іншого кольору.

Селекціонери вже давно навчилися використовувати це явище у своїх цілях, адже достатньо розмножити гілка, що мутувала, щоб отримати новий сорт. Відомо, що майже всі сорти яблук (особливо американського походження) з яскравим червоним забарвленням є нирковими мутантами звичайних жовтоплідних та зеленоплідних сортів.

Для людини мало обізнаної в клоновій селекції можна навести приклад з картоплею, яка, як і плодові рослини, розмножується вегетативно (клубнями) і теж дуже сильно схильний до клонової мінливості. Якщо рік у рік садити лише дрібні бульби цієї рослини, то відбудеться його виродження. І, навпаки, відбираючи для посадки великі, рівні бульби можна досягти поліпшення сорту.

Не рідко вчені стимулюють появу мутацій за допомогою спеціальних хімічних речовин (хімічний мутагенез) або радіаційного опромінення (радіаційний матагенез), але ці методи займають незначне місце, порівняно з традиційним методом отримання вихідного матеріалу для селекції (гібридизацією).

У будь-якому випадку, який би метод отримання гібридного матеріалу не був використаний (гібридизація або мутагенез, клоновий відбір), це лише один з етапів великого і трудомісткого селекційного процесу. Отримати гібридний організм це лише пів справи, надалі належить виростити його до плодоношення та провести всебічне вивчення.

Описаний процес для когось може здатися простим, проте його не так просто здійснити, тому що не рідко на нього йде від двох до п’яти років. Також потрібен час для того, щоб отримані гібридні сіянці набрали плодоношення. Що ж слідує далі? У чому складність виведення нових сортів? Зараз ми в цьому і намагатимемося розібратися.

Зростання, зростання, зростання.

Отже, ми отримали гібридні сіянці, вони вже несуть у собі гени обох батьків, однак ми не знаємо, наскільки багато потрібних ознак вони поєднують. Порівняти це можна лише зі зростанням дитини, коли невідомо, ким вона виросте – інженером, поетом, ученим чи генієм, що поєднує безліч талантів і умінь. З’ясувати це можна лише з роками. Таким чином, щоб з’ясувати, які властивості буде мати гібридний сіянець, потрібно дочекатися його плодоношення.

Всі ми знаємо, як довго ростуть дерева, і як довго потрібно чекати на той момент, коли дерева приносять перші плоди. Але щодо гібридних сіянців, то в деяких культур вони ростуть ще довше. Наприклад, груші та яблуні вступають у плодоношення на 8-14 рік після посіву насіння. Є правда і скороплідні культури – це смородина, малина, абрикос, які вступають у плодоношення на другий-третій рік після посіву.

Тривалість вступу в плодоношення пов’язана з необхідністю проходження ювенільного (юнацького періоду), коли рослинний організм дорослішає, поступово набуває ознак культурності і, нарешті, приносить плоди. Якщо простежити за зростанням гібридного сіянця груші, то на початку життя він буде скидатися на своїх диких предків – у нього будуть дрібні бруньки, світла кора, велика кількість колючок. У деяких випадках ці ознаки можуть бути відсутніми в ранньому віці, що говорить про хороші потенційні можливості гібриду. Часто селекціонери на ранній стадії визначають за цими непрямими ознаками, наскільки хорошим поєднанням якостей плодів матиме той чи інший гібрид. Однак, це не завжди достовірно і доводиться чекати на плодоношення сіянців.

Надалі, у міру зростання, з року в рік, сіянці починають набувати ознак культурності – у них темніє кора, нирки стають більшими, змінюється розмір і форма листя, забарвлення листя також може стати темнішим, кількість колючок стає меншою (не рідко вони зникають повністю) і, нарешті, сіянець входить у плодоношення.

Тут хочу зробити невеликий відступ – коли ви захочете придбати саджанці будь-яких плодових рослин на ринку, у приватних продавців, а іноді й у спеціалізованих розплідниках, то самі зможете відрізнити за вказаними мною ознаками культурний саджанець від дичка, який вам можуть «не навмисне» запропонувати. Дані ознаки закріплюються назавжди і передаються з покоління до покоління при вегетативному розмноженні. Для яблуні до культурних ознак можна віднести більшу, ніж у дичків товщину пагонів та їх опушеність, а також опушеність листя – чим вона вища, тим більша культурність, вища за якість плодів. Що ж до ягідних культур, то там ознаки культурності на вегетативних частинах майже виявляються і розпізнати дичок майже неможливо.

Але повернемося до гібридних сіянців. Перші плоди, які приносить сіянець, найчастіше не показують всіх своїх якостей у перші роки, іноді потрібно кілька років, щоб стабілізувалися ознаки смаку, розміру, форми та забарвлення. Лише після цього можна судити про переваги та недоліки гібриду. У цілому нині, зростання і попередню селекційну оцінку йде від 8 до 20 років залежно від цього, наскільки швидко вступає плодова порода в плодоношення. При цьому селекціонеру важливо отримати щонайменше три товарні врожаї з одного дерева або куща, щоб виділити гібрид із загальної маси. В ідеалі на це йде три роки, але дуже часто трапляються неврожаї через напад шкідників або особливо суворі зими сіянець виявляється не зимостійким. У цьому випадку селекціонер вважає за краще перевірити гібрид додатково ще протягом двох-трьох років, щоб унеможливити попадання малоцінних зразків на первинне сортовивчення, яке потребує великих матеріальних витрат і часу.

Давайте уявімо, що після декількох років був виділений гібрид з корисними властивостями. Він хороший усім – має смачні та привабливі плоди, досить врожайний, не погано витримав зими, та й до шкідників начебто стійкий. Але як з’ясувати, чи успішно він зростатиме не тільки на тому місці, де ви його посадили, але й в інших, що відрізняються за мікрокліматичними умовами? Наскільки найкращим він буде порівняно із вже існуючими (районованими) сортами. Щоб з’ясувати це, необхідно перейти до наступного етапу – первинного сортовивчення.

Первинне сортовивчення

Первинне сортовивчення це етап, коли виділений в результаті селекційного відбору гібрид порівнюється зі стандартним (районованим) сортом. Порівняння проводиться дуже ретельно. Як воно виглядає?

Для початку необхідно виростити достатню кількість посадкового матеріалу досліджуваних нових сортозразків і стандартних сортів. І тому їх розмножують вегетативно. Про необхідність вегетативного розмноження плодових культур з метою збереження я говорив у першій частині статті і тут докладно на цьому питанні зупинятись не буду. Для порівняльної оцінки нового сортозразка необхідно виростити від 15 до 30 саджанців залежно від культури. Наприклад, щоб вивчити один новий сорт чорної смородини, необхідно висадити 30 рослин районованого сорту та 30 рослин досліджуваного. При цьому висаджуються вони риндомізовано (у розкид) у трьох повтореннях (по 10 рослин у кожному повторенні).

Після виділення гібриду в селекційному саду, на його розмноження та закладку ділянки первинного сортовивчення зазвичай йде 2-3 роки. Після цього знову доводиться чекати на плодоношення, але воно вже настає швидше, адже всі висаджені рослини є клонами.

Дочекавшись урожаю, селекціонер проводить порівняння нового сортоутворення з районованим за врожайністю, зимостійкістю, посухостійкістю, стійкістю до хвороб та шкідників, смаковими та товарними якостями плодів та іншими показниками, які можуть виявитися важливими. Оцінка проводиться протягом трьох-п’яти років після початку плодоношення, після чого робиться висновок про те, за якими саме господарсько-цінними ознаками даний сортозразок можна рекомендувати як новий сорт, визначається його призначення – столове, технічне чи універсальне. Не рідко за результатами первинного сортовивчення новий сортоутворення поступається контрольному сорту, і тоді його або повністю вибраковують, або залишають в колекції для використання в подальшій селекції за окремі ознаки.

Але, припустимо, сортообразець, що вивчається нами, перевершив за багатьма показниками стандарт. Що далі? А далі державне сортовипробування.

Державне сортовипробування та районування

Державне сортовипробування проводиться на спеціальних ділянках, де новий сорт порівнюється з районованим або найкращим інорайонним сортом. Схема та тривалість держсортовипробування майже повністю співпадає зі схемою та тривалістю первинного сортовивчення. З тією різницею, що вона проводиться не в селекційній установі, а на спеціальній ділянці під наглядом незалежного експерта.

У тому випадку, якщо новий сорт витримує і це випробування, що дійсно відповідає всім заявленим вимогам, йому присвоюється сортова назва, вносять до державного реєстру селекційних досягнень та допускають до використання на території суб’єкта Російської Федерації. Автору сорту видається авторське свідоцтво, а селекційному закладу патент. Після цього сорт вважається районованим.

Найчастіше новий сорт може успішно оброблятися лише у тому регіоні, де його було виведено. У деяких випадках такий сорт виявляється досить пластичним для того, щоб вирощуватися в умовах іншого регіону, тоді він набуває більш широкого поширення.

Викладені мною етапи створення нового сорту плодової рослини дозволяють не погано уявити всі складнощі цього процесу, а найголовніше – його тривалість. І, таким чином, представлена ​​інформація дозволяє відповісти на запитання, поставлені в попередньому номері – «чому не можна вивести сорт груші або яблуні з розмірами плодів, які не поступаються китайським чи аргентинським?», «…як виводяться сорти плодових культур?». Вивести такі сорти можна, але для цього необхідно багато років селекційної роботи та великих фінансових витрат. Селекційна робота в Далекосхідному державному аграрному університеті в області плодових та ягідних культур триває безперервно, безперервно ведеться робота з покращення сортових якостей. Ну а яким чином ця робота ведеться, мною була дана відповідь повною мірою.

Тема 15: Загальні прийоми селекції квіткових культур

1. Виведення нових форм та сортів декоративних рослин

2. Розбудова природи рослин

3. Підбір батьківських пар

Виведенням нових форм культурних рослин (селекцією) людина почала займатися тисячі років тому. Але селекція тривала дуже повільно. Тільки теорія Ч. Дарвіна про походження видів підвела наукову основу під виведення нових сортів рослин та порід свійських тварин. Ч. Дарвін довів, що це живі істоти утворилися нашій планеті природним шляхом, у розвитку (еволюції).

Він пояснив, як у процесі еволюції виникає у живих істот пристосованість до умов середовища проживання і доцільність у будові. Ч. Дарвін зазначив, що в результаті природного відбору виживають до залишають по собі нащадки тільки такі істоти, у яких зміни носять найбільш корисний пристосувальний характер. Істоти, менш пристосовані, а тим більше із шкідливими для них змінами, гинуть.

Природний відбір, або виживання найбільш пристосованих організмів, і призводить до появи нових, досконаліших форм та видів. У своїх роботах Ч. Дарвін показав, що виникнення нових видів, який постійно, але надзвичайно повільно відбувається у природі, може бути значно прискорений за допомогою штучного відбору.

При штучному відборі серед великої кількості рослин або тварин для подальшого розмноження відбирають ті особи, які мають потрібні людині ознаки.

При подальшому розмноженні цих відібраних екземплярів знову отримують велику кількість особин і знову проводять відбір форм, що найбільше ухилилися в бажану сторону.

Вчення Ч. Дарвіна про мінливість та штучний відбір лягло в основу всіх наступних робіт у галузі селекції. Щоб прискорити селекцію, користуються спеціальними прийомами, наприклад, статевою та вегетативною гібридизацією; Ціль цих прийомів – збагатити спадковість, посилити мінливість і надати рослинам необхідні властивості.

Новий етап у розвитку селекційної науки пов’язані з ім’ям великого перетворювача природи І. У. Мічуріна. Виходячи з правильного розуміння законів живої природи, зрозумівши сутність індивідуального розвитку рослинного організму, І. В. Мічурін встановив, що нові властивості та ознаки рослин набувають ними під впливом умов зовнішнього середовища і передаються у спадок. І. В. Мічурін показав, що, змінюючи умови існування рослинних організмів, людина переробляє їхню природу, спадковість.

І. В. Мічурін, творчо розвиваючи дарвінізм як вчення про розвиток живої природи, підняв його на новий, більш високий ступінь, розкрив причини, що викликають мінливість, розробив нові, досконалі методи селекції та вказав шляхи управління розвитком організмів.

І. В. Мічурін та його послідовник академік Т. Д. Лисенко правильно зрозуміли такі явища, як єдність організму та середовища, а також роль обміну речовин як основного процесу життя. Роботи І. В. Мічуріна та Т. Д. Лисенка дозволяють свідомо та спрямовано змінювати природу рослин. Розв’язання цього завдання пов’язані з подоланням консерватизму спадковості. Досягається це впливом на рослину зміненими умовами середовища у певні стадії його розвитку, статевою та вегетативною гібридизацією та іншими прийомами.

Одночасно з І. В. Мічуріним на іншій півкулі земної кулі працював американський селекціонер Л. Бербанк. На основі вчення Ч. Дарвіна йому вдалося досягти великих успіхів. Він отримав кактус без колючок з дуже високим урожаєм їстівних для худоби соковитих пластин, вивів безкісткову сливу, чудові сорти горіхоплідних та фруктових дерев.

Значних успіхів Л. Бербанк досяг і у виведенні нових сортів декоративних рослин. Можна назвати такі виведені ним сорти, як ромашка Шаста, що має квітку діаметром 10-17,5 см сліпучого білизни, запашна калла, вербена із запахом жасмину. Дивовижна гвоздика, що має вранці білі квіти і змінює вдень забарвлення до яскраво-рожевого та ввечері до темно-малинового. Бербанк працював з трояндами, гладіолусами, жоржинами, ліліями, пальмами, деякими кучерявими та іншими рослинами.

І. В. Мічурін також отримав не тільки нові форми та сорти плодових та ягідних рослин, але й чимало нових форм та сортів декоративних рослин (троянди, лілії та ін.). Наприклад, він вивів одних лише троянд 24 найменування. Заслуга І. В. Мічуріна полягає в тому, що його теорія стала основою подальших робіт з селекції, зробила новий внесок у розвиток передової матеріалістичної науки про життя.

Мічурін належить до розряду щасливих діячів. Щасливих тому, що результати його робіт залишаться жити у віках.

Роботу І. В. Мічуріна продовжують ботанічні сади та інші наукові установи Росії, а також ціла плеяда його послідовників – селекціонерів-оригінаторів, що займаються виведенням нових форм декоративних рослин.

Російськими селекціонерами отримано велику кількість нових сортів та форм квітково-декоративних рослин, пристосованих до ґрунтово-кліматичних умов різних зон країни.

Нещодавно в парках, садах, скверах переважали рослини з такими назвами, як Барон фон Золімахер, Принц Уельський, Графіня фон Доннерсмарк та подібні до них.

Ненормальність такого становища зазначав ще І. У. Мічурін, який писав: «Соромно вважати, що найкраще можна отримати лише з-за кордону».

Селекціонерами виведено чимало вітчизняних сортів жоржин, гладіолусів, флоксів та інших квітково-декоративних рослин, що не тільки не поступаються іноземним сортам, але і перевершують їх: наприклад, жоржини Радянська Арктика, Олександр Невський, Василіса прекрасна, Мічурін, Кремлівська зірка і т.д. ; гладіолуси Глінка, Крила Рад, Перемога, Антон Чехов, Червона Москва тощо; флокси Салют, Пам’ять Єрмолової, Червоний маршал, Веселка тощо; пеон Перемога; тюльпан Російський богатир; айстри Північне сяйво, Краса Рад тощо.

Північно-Кавказький комбінат квіткового насінництва веде селекцію левкоїв на махровість та бордюрних літників. Їм виведено до 500 гібридних сіянців канн, троянд, гладіолусів, отриманих від схрещування культурних сортів з дикорослим імбрикатусом, оригінальна форма лілії, що гілкується, і кілька інших гібридів лілій.

Калошинський дослідно-показовий розплідник під керівництвом Л. А. Колесникова випускає саджанці нових сортових бузків.

В Ізмайлівському комбінаті декоративного садівництва ведеться відбір еліти кількох сотень різних сортів квітів.

Селекція троянд, бузку, канн, жоржин та інших рослин проводиться І. П. Ковтуненко в радгоспі «Декоративні культури» біля Нальчика.

Зібрана в Головному ботанічному саду Академії наук Росії колекція квітково-декоративних рослин дозволила отримати багато цікавих форм флоксів, гладіолусів, жоржин, троянд тощо.

Академік І. Г. Епхфельд (м. Ленінград) вивів із насіння від вільного запилення прекрасні гібриди поліантових троянд (підгорнуті землею, вони зимують під Ленінградом у відкритому ґрунті); гібридні гладіолуси з великими квітками шляхом міжсортового схрещування.

Лісостепова селекційна дослідна станція отримала нові цікаві за декоративними якостями гібридні форми бузку, жасмину та ін.

Щоб виявити найцінніші вітчизняні сорти та рекомендувати їх для впровадження у виробництво, у системі Міністерства сільського господарства Росії організовано державне сортовипробування декоративних культур, яке проводиться Державною комісією з сортовипробування плодових та ягідних культур. Мережа сортоділянок охоплює південь, північний захід та центральну частину Росії.

Сорти до Державної комісії представляються досвідченими установами, добровільними товариствами, радгоспами, колгоспами, а також окремими квітникарі.

Методикою державного сортовипробування декоративних культур встановлено таку кількість посадкового матеріалу по кожному сорту, необхідну для подання на державне сортовипробування: флокс, дельфініум, ірис – 48 штук, тюльпан, нарцис, гладіолус, лілія низькоросла – 60 штук, жоржин – 30-5 високоросла і середньоросла – 32 штуки, бузок, жасмин, троянди паркові та плетисті – 15 штук, троянди чайно-гібридні та гібридно-поліантові -36 штук, троянди ремонтантні – 30 штук, троянди поліантові – 48 штук.

Багаторічники кущові та кореневищні представляють діленими маточними кущами з 3-4 втечами і добре розвиненою кореневою системою, жоржини – укоріненими живцями з добре розвиненою кореневою системою або маточними бульбами в кількості від 9 до 15 штук, гладіолуси та цибулини – однорічними саджанцями, щепленими на бузок – дворічними саджанцями, окульованими на S. vulgaris, жасмин – трирічними саджанцями, отриманими живцюванням. Як виняток бузок і жасмин приймаються як укорінених отводков.

За однорічними та дворічними квітковими культурами у державне сортовипробування повинні бути представлені насіння 1-го класу в наступних кількостях: астра – 15 г, лівкою – 15 г, антирринум – 5 г, запашний горошок – 150 г, віола – 25 г.

Селекція (від лат. Selectio – вибір, відбір) – це наука про виведення нових сортів та покращення існуючих. Як правило, метою селекції є виведення рослин, які мають певні декоративні біологічні та господарські ознаки. Наприклад, сучасні селекціонери прагнуть отримати нові сорти флоксів стійких до захворювання борошнистою росою; ранньостиглих сортів гладіолусів з квітками гарної форми та чистих забарвлень тощо.

Методи селекції.Найпростішим методом селекції є посів насіння від вільного природного запилення з наступним відбором найцікавіших екземплярів.

Найкращі результати по широті цілеспрямованого формоутворення рослин отримані при використанні штучної гібридизації – схрещування між собою двох або більших чистих форм з метою поєднання в одному сорті цінних якостей, властивих вихідним організмам.

Вченими також розроблені методи, що дозволяють штучно збільшувати число хромосом у ядрах клітин. Обробляючи точки зростання або насіння рослин розчином колхіцину, можна порушити процес поділу хромосом, внаслідок чого їх кількість збільшується вдвічі. Клітини з подвоєним, вчетверним L (і т. д.) числом хромосом отримали назву поліплоїдних. Поліплоїдні рослини мають сильне стебло, відрізняються яскравістю фарбування та розмірами квіток, рясним цвітінням.

У природі мутації виникають у результаті на організм чинників довкілля. Прикладом природної мутації є перші папужні форми тюльпанів.

Штучні мутагенні зміни можна отримати при впливі на вегетативні (нирки, цибулини, пагони) або генеративні органи (насіння, пилок, яйцеклітини) рослини хімічними сполуками (етиленметилом, етиленіміном, діетилсульфатом) або опроміненням (гамма-променями, нейтронами) сила обробки залежить від індивідуальних особливостей виду та її стану.

Гібридизаціяможе бути близькоспорідненою або віддаленою: при близькоспорідненій внутрішньовидовій гібридизації схрещуються різні сорти одного виду; при віддаленій – види чи сорти різних видів. При міжвидової або міжродової гібридизації можуть виникати труднощі через несхрещуваність далеких у спорідненому відношенні видів. Для підвищення їх схрещуваності використовуються спеціально розроблені та широко застосовувані селекціонерами такі методи: попереднє вегетативне зближення, щеплення однієї рослини на іншу з подальшим їх перезапиленням; запилення сумішшю пилку різних видів та сортів, в результаті чого гібридне насіння краще зав’язується (метод заснований на вибірковості запліднення); застосування методу посередника, якщо два сорти не схрещуються між собою, а лише з третім, то спочатку їх схрещують з ним, а потім уже отриманий гібрид – з однією з вихідних форм; застосування стимуляторів (гіббереліну, бурштинової кислоти та ін.) що посилюють ріст пилкових трубок на рильці маточка; хірургічне втручання вкорочування стовпчика маточка, впорскування шприцом пилкової суспензії безпосередньо в зав’язь; додавання до батьківського пилку материнської як стимулятора (материнський пилок нейтралізують, розтираючи його у фарфоровій ступці)

При віддаленій гібридизації іноді проводяться зворотні схрещування, коли гібриди першого покоління знову схрещуються з однією з батьківських форм.

Створення нового сорту є ряд наступних один за одним етапів: підбір вихідних батьківських пар; схрещування та отримання гібридного насіння; вирощування гібридних сіянців; первинний індивідуальний відбір перспективних сіянців; розмноження відібраних сіянців та передача їх для оцінки експертною комісією та подальшої рекомендації кращих сортів на сортовипробування; сортовипробування на сортоділянці декоративних культур.

Правильний підбір вихідних батьківських пар є основою результативності гібридизації. Для схрещування підбирають сорти чи види, які доповнюють одне одного за окремими ознаками. При цьому з декількох сортів, що мають необхідну ознаку, відбирають той, який має найменшу кількість негативних якостей. Більш ретельно слід підбирати материнську рослину, оскільки здебільшого гібриди успадковують багато біологічних та декоративних особливостей від материнського сорту.

Взяті для гібридизації сорти повинні повністю відповідати сортовій приналежності. Хороші результати виходять при схрещуванні сортів різного географічного походження (наприклад, американські з європейськими або білоруські з алтайськими)

Для селекції можуть бути використані і дикі форми шляхом перенесення їх у культуру безпосередньо з природних умов проживання. При їх схрещуванні гібридному потомству часто передається підвищена життєстійкість і імунітет до захворювань. Так, дикі види тюльпанів не хворіють на вірусну строкатість, у той час як у культурних сортів це захворювання є основною причиною загибелі. Тому головним напрямом селекції тюльпанів є одержання сортів з ознакою стійкості до рясніння, успадкованим від диких видів.

Для отримання доброякісного гібридного насіння та підвищення відсотка зав’язі необхідно знати біологічні особливості цвітіння та запилення вихідних батьківських пар. Всі рослини діляться на само- і перехреснозапилювані і пристосовані до того чи іншого типу запилення. У самозапильних пиляки лопаються і дають зрілий пилок у ще закритій квітці; у перехреснозапильних – рильце і маточка дозрівають у різний час. Самозапилення не відбувається у дводомних та однодомних роздільностатевих рослин. У деяких рослин цьому перешкоджають особливості будови квітки.

Знання особливостей цвітіння та запилення дозволяє визначити для кожного конкретного виду оптимальний час проведення кастрації квіток, збирання пилку та запилення. Якщо раніше дозрівають пильовики, то таке явище називається протерандрією, якщо маточки – протерогінією. Завдяки останній, схрещування запашного горошку можна проводити без кастрації, запилюючи пестики до дозрівання власних пильовиків.

Життєздатність пилку і маточки у різних культур не однакова. Сприйняття пилку рильцем встановлюється досвідченим шляхом. Для цього щодня проводять запилення частини дозрілих рилець, а потім по відсотку насіння встановлюють найбільш оптимальний час його сприйнятливості. Життєздатність пилку в штучних умовах може зберігатися довше, ніж у природних, і залежить від способу зберігання. Розроблено методику тривалого зберігання пилку в скляних запаяних капсулах при температурі 1. 2 °С, у ряду рослин вона зберігає свою життєздатність понад рік і зручна для пересилання.

Техніка схрещувань.Для схрещування вибирають квітки добре розвинених, великих, здорових рослин. Зазвичай використовують квітки першого цвітіння (троянди, жоржини) щоб до осені насіння встигло добре визріти. Коли бутон готовий до розкриття, виробляють кастрацію, щоб не сталося запилення власним пилком. З цією метою пінцетом видаляють пильовики, що ще не лопнули. У деяких рослин (флокс, бузок) мають дрібні квітки, пильовики видаляють разом з віночком. На кастровані квітки надягають ізолятори, які шиють із пергаментного паперу. Між стеблом та ізолятором прокладають вату (від проникнення комах-запилювачів), а ізолятор зав’язують шпагатом.

Пилок на приймочку маточка наносять м’яким пензликом або шматочком олівцевої гумки, одягненої на препарувальну голку. Коли маточка дозріла і готова до сприйняття пилку, на рильці виділяється волога (секрет) Найбільш сприятливий для запилення час – ранковий годинник і суха тепла погода. Після нанесення пилку на рильці знову надягають ізолятор. Для більшої надійності запліднення запилення квітки повторюють наступного дня.

Пилок для запилення збирають заздалегідь. Для цього великі, добре пофарбовані бутони зрізають і пінцетом вищипують пильовики. Останні розкладають на чистий папір у сухому, захищеному від прямого сонячного проміння місці. При дозріванні пильовики лопаються, і з них висипається пилок, який використовують для запилення. Зберігають пилок у скляних бюксах або пергаментних пакетиках, які поміщають в ексикатор із хлористим кальцієм (для створення постійної та помірної вологості повітря) Ексікатор ставлять у холодильник із температурою 2. 3 °С.

Особлива увага при гібридизації звертається на чистоту робіт, що проводяться, і точність документації. При кожній новій комбінації схрещування пензлик промивають спиртом, а бюкси для пилку – дезінфікують. На бюксах простим олівцем пишуть назву сорту чи виду та дату збору пилку. При схрещуванні на гілку з запиленою квіткою вішають пергаментну етикетку із зазначенням номера комбінації, кількості запилених квіток, дати схрещування. У журналі фіксують усі необхідні дані щодо запилення та збору гібридних плодів та насіння.

Якщо вам набридли існуючі сорти яблук і хочете вивести свій ідеальний сорт, то ось невеликий гід селекціонера-початківця.

Зайшовши в магазин або на ринок у різних точках світла можна побачити велику кількість різних сортів яблук: від звичного нам “Голдена” та “Гали” до екзотичного “Джазу” та “Хрусткого Дракона”. Загалом у світі налічується понад 7 500 сортів яблук, які мають різний смак, колір та розмір. Іноді можна зустріти фіолетові яблука з ягідним смаком або кремовою м’якоттю.

Причиною такої різноманітності є спроби людства вивести новий фрукт. Поліпшення сортів фруктів – це один із способів задовольнити очікування фермерів та споживачів. Аграріям найважливіше, щоб яблука були стійкими до хвороб і могли довго зберігатися. Споживачі ж клюють на смак, зовнішній вигляд та новизну. Тому селекціонери повинні враховувати все: починаючи від поведінки яблука у різному кліматі до формування потрібного розміру та смаку. Створити новий сорт можна і самому, головне мати терпіння та бажання продовжувати селекцію.

Щоб створити сорт яблук із бажаними характеристиками, селекціонер повинен насамперед відібрати інші яблука зі схожими особливостями. Наприклад, ви хочете вивести великий плід, стійкий до посухи. Для цього можна взяти масивний “Канділь Сінап” і люблячий пустелі “Ньютаун Піпін”.

Щойно батьки обрані, селекціонери чекають на весну, коли зацвітуть дерева. Після цього потрібно взяти пилок з одного квітучого дерева (батька) та перенести його на іншу рослину (мати). Тобто все це робиться за допомогою перехресного запилення. Коли материнська квітка стає яблуком, її насіння збирають, а потім садять.

На те, щоб з отриманого насіння виросли дерева може піти близько п’яти років. При цьому через спосіб успадкування всі посаджені саджанці матимуть різний набір генів та характеристик. Це означає, що бажане яблуко може з’явитися не відразу, тому потрібне велике потомство. Цей етап може тривати роки, оскільки потрібний сорт яблук виходить у випадковому порядку. Це одна з найголовніших відмінностей селекції від генної інженерії, коли вчені знають, яке яблуко повинне вийде за втручання в ДНК фрукта.

Коли саджанці дадуть плоди з потрібними характеристиками, їх відправляють на ферми для подальшої оцінки.

Один з найбільш нудних, але не менш важливих етапів, які має пройти кожен селекціонер, перш ніж його сорт побачить світ. Селекціонеру треба оцінити, як різний клімат та тип грунтів впливає на зростання та розвиток яблука. Плоди саджанців та їх різні клони, що вирощувалися у різних умовах, мають бути протестовані для забезпечення наступності. Тобто перевірити стабільність постійного вирощування одержаного сорту яблук.

Селекціонери оцінюють 45 різних характеристик яблука, таких як щільність і твердість м’якоті, розмір, солодощі соку і термін збереження свіжості. Протягом кількох років вони відсівають “погані” яблуні, вибираючи тільки ті, що дали найкращі плоди. Ці унікальні рослини утворюють новий сорт яблук.

Щоб отримати копію нового сорту, всі яблуні мають бути посаджені з оригінального саджанця. Тобто ви берете гілку з існуючої яблуні нового сорту і прищеплюєте її на кореневу частину підщепи, щоб із гілки вийшло дерево-клон. Як підщепа виступає інше дерево, яке має хорошу кореневу систему і забезпечує посилене зростання.

Якщо ви провели всі ці маніпуляції, то вітаємо ви вивели новий сорт. Можете вже жартома називати себе Віктором Франкенштейном. Але є ще один етап, який для деяких селекціонерів є одним із найскладніших.

Крок четвертий: назвати новий сорт

Так, це свого роду останній бос, якого треба обов’язково пройти, щоб новий сорт побачив світ. Після того, як ви створили своє яблуко і запатентували його, селекціонер вибирає товарний знак. Цей крок дає йому довгострокові права на цей сорт яблук та його клонів.

Назва має бути оригінальною, що вже може здатися не простим завданням через 7500 інших найменувань. Наприклад, є сорти “Балтика” та “Жигулівське” (все вірно, це назви яблук, а не того, що ви подумали). Хтось називає сорт на честь самого себе, той же Симиренко, а хтось на честь регіону, де було вирощене яблуко — Arkansas Black.

Чи є інший спосіб вивести новий сорт?

Так, але він важкий у виконанні — це насіння або плоди радіоактивного випромінювання, в результаті чого виходять різні мутанти. Ми нещодавно писали про атомне землеробство та про культури, які були виведені цим методом. Тому якщо у вас немає постійного доступу до рентгену або не загубилося трохи кобальту-60 у шафі, то ви навряд чи використовуватимете цей метод.