Звідки Куромі та Мелоді

0 Comments

Набір фігурок Куромі: Мелоді, Хелло Кітті, Кероппі, Бадтемару (6 шт)

Опис – Набір фігурок Куромі: Мелоді, Хелло Кітті, Кероппі, Бадтемару (6 шт)

Набір фігурок Куромі створений насамперед для юних шанувальниць дитячого аніме Onegai My Melody та Hello Kitty. Однак, цілком імовірно, такі витончені іграшки припадуть до душі і тим, хто опосередковано знайомий з персонажами серіалів, але вже неодноразово зустрічався з героями, котрі користуються популярністю і далеко за межами світу аніме. Кожна з представлених моделей ретельно опрацьована, це підкреслює виразні образи персонажів. У комплект входить шість унікальних фігурок:

  • Хелло Кітті;
  • Куромі,
  • Сінаморол;
  • Бадтемару;
  • Кероппі;
  • Мелоді.

Кожна іграшка окремо представляє собою приємний тематичний сувенір, і може бути використана як у веселих постановочних іграх, так і як декор дитячої кімнати.

Звідки походять відьми?

Звабливі молоді чаклунки або відразливі старезні відьми – такі образи впродовж століть з’являються в нашій свідомості, коли ми згадуємо про відьом, але звідки ці уявлення походять? Кореспондент BBC Culture Алістер Сук спробував відкрити таємницю.

Попросіть будь-яку дитину західної культури намалювати відьму, і з великою вірогідністю ви побачите зображення старої із гачкуватим носом, у гостроверхому капелюсі, верхи на мітлі або з зіллям у казані. Але звідки походить цей образ? Відповідь ми спробуємо знайти на виставці “Відьми та нечиста сила”, що пройшла у Британському музеї в Лондоні.

Історія чаклунства має довге і вельми заплутане коріння.

Перші відьми згадувались ще в Біблії, в оповіді про царя Саула, який звернувся за порадою до так званої Аендорської чарівниці. Потім вони з’являються у класичний античний період у вигляді крилатих гарпій і “стріксій” – моторошних совоподібних летючих істот, що їдять немовлят.

Автор фото, The Trustees of the British Museum

Три відьми-сестри з “Макбета” 1785 р. Колекція Британського музею

Цирцея – чаклунка з давньогрецької міфології, що перетворювала своїх ворогів на свиней, а також її племінниця Медея є прообразами відьми. Так античний світ запроваджує певні метафоричні образи, які у подальших століттях асоціюватимуться з відьмами.

Слід зауважити, що сучасний образ відьми сформувався у свідомості людини лише у період раннього Відродження під впливом творів Альбрехта Дюрера.

Лихо-лишенько

У двох своїх гравюрах, що мали безперечний вплив на формування образу відьми, Дюрер визначив ті риси, які стали стереотипними.

З одного боку, відьма може бути юною, стрункою та квітучою – як на гравюрі “Чотири відьми” (1497 р.). Її принади здатні зачарувати чоловіків. З іншого боку, на гравюрі “Відьма верхи на цапі” (приблизно 1500 р.) – ця особа стара і відразлива.

Автор фото, Albrecht Drer

Вражаючі гравюри Дюрера зображували відьму або як молоду та квітучу, або як відразливу стару (Альбрехт Дюрер)

Тут відьма зображена оголеною верхи на рогатому цапі, що символізує сатану. Її груди висохлі, викривлені криком вуста промовляють прокльони й закляття, скуйовджене волосся неприродно розвіюється в напрямку її руху (ознака містичної сили). В руках вона стискає мітлу, що є безперечним відьмацьким символом у сучасній популярній культурі.

Мистецтвознавців цікавить, що викликало настільки відразливе бачення відьми серед митців епохи Відродження. За однією з теорій, Дюрер і його сучасники надихнулися гравюрою “Битва морських богів” італійського митця Андреа Монтеньї (приблизно 1431-1506 рр.), де митець подав своє бачення Заздрості.

“Образ Заздрості, якою її побачив Монтеньї, став для митців епохи Відродження своєрідним еталоном зображення відьми як відразливої старої”, – пояснює Діана Петербрідж, мисткиня й письменниця, одна з кураторів виставки у Британському музеї. “Заздрість зображується лихою і змарнілою, зі впалими грудьми, саме тому вона заздрить іншим жінкам, викрадає та їсть дітей; замість волосся в неї часто зображують змій”.

Автор фото, The Trustees of the British Museum

Ще одна гравюра Дюрера зображує відьму верхи на цапі, її оточують четверо путті (купідонів). З колекції Британського музею

Гарним прикладом такого типу відьом може бути італійська гравюра, що має назву “Lo Stregozzo” або “Відьмина хода” (приблизно 1520 р.), сюжет якої надзвичайно напружений і зображує люту відьму з відкритим ротом, скуйовдженим волоссям і висхлими грудьми, яка стискає в руках киплячий горщик (чи радше казан) і сидить верхи на жахливому скелеті фантастичної тварини. ЇЇ права рука вхопила голову немовляти з купи інших, що лежать у неї в ногах.

Гравюра була надрукована у “золоту добу” зображення чаклунства: бурхливі XVI і XVII століття, коли Європу охопили жорстокі розправи над відьмами (полювання на відьом сягнуло апогею в період між 1550 і 1630 рр.).

Пані Петербрідж наголошує, що “в ті часи уся тодішня Європа була виснажена Реформацією і Контрреформацією, Тридцятилітньою війною, нечуваною бідністю та соціальними змінами. Навіть король Яків І у своєму трактаті “Демонологія” (Daemonologie) 1597 р. порушував питання значного зростання кількості відьом. Його оточення припускало, що це трапилось через те, що людство скоїло стільки гріхів, що неминуче наближається кінець світу.

В результаті мистецтво захлеснули брутальні та жінконенависницькі зображення чаклунства, а після винайдення друкарського станка митці отримали можливість швидко поширювати свої твори серед великої кількості людей.

“Чаклунство тісно пов’язане з революцією у друкарстві”, – пояснює пані Петербрідж. Багато прикладів таких гравюр, зокрема експресивну кольорову ксилогравюру “Шабаш” (1510 р.) Ганса Бальдунга Гріна, учня Дюрера, можна побачити на виставці.

Проте вже у XVIII столітті відьми не розцінювались як небезпека, натомість їх сприймали образи, що виникали у забобонній уяві селян. Тим не менш, це не завадило видатним митцям, наприклад, Гойї, продовжувати відтворювати образ відьми у своїх творах.

Автор фото, Goya

“Капрічос” (Los Caprichos) – це серія з 80 офортів Франсіско Гойї, закінчених у 1799 р., де образ відьми використовується як елемент сатири (Ф. Гойя)

Серія офортів “Капрічос” (Los Caprichos – примхи) використовує відьом, гоблінів, демонів і монстрів як сатиричний образ. Пані Петербрідж вважає, що “Гойя використовує чаклунство як метафору для відображення вад суспільства”. “Його офорти насправді зображують наші соціальні проблеми: жадібність, війну, продажність духівництва”.

Суспільство з висоти польоту на мітлі

Франсіско Гойя не вірив у існування чаклунів, проте його роботи досі вважаються одними з найбільш переконливих зображень відьми у світовому мистецтві. Офорт під номером 68 є особливо показовим: зморшкувата стара відьма навчає молоду привабливу відьмочку літати на мітлі. Обидві оголені, тому сам офорт, безперечно, вважався непристойним і мав подвійний зміст, оскільки іспанською “volar” (літати) на сленгу означає отримувати оргазм.

Приблизно в той самий час серед художників, які працювали в Англії, існувала мода на зображення чаклунства у театральних сценах. Наприклад, Генрі Фюслі, художник швейцарського походження, розробив декілька версій відомого епізоду, коли Макбет вперше зустрічає трьох відьом.

Традиція зображення чаклунства в сучасному мистецтві пішла на спад. Творам вже не вистачає тієї дивної сили уяви, яка підтримувала цей жанр у попередні століття. У XIX столітті прерафаеліти і символісти звертались до образу відьми, яку замінили на образ фатальної жінки. Та їхні зловісні спокусниці належали більше до сфери сексуальних фантазій, ніж до високого мистецтва.

Єдине, що збереглося в історії зображення чаклунства, – це чоловічий шовінізм. Що з приводу цього думає пані Петербрідж?

Автор фото, Getty

“Нікому ні слова” – офорт 28 “Капрічос” Франсиско Гойя, 1799

“Коли я вперше побачила ці картини, вони мене дуже засмутили. Вони здавались мені яскравим проявом вікової дискримінації. Зараз, звичайно, вони вже не настільки шокуючі для мене. Я вважаю, що вони збереглись саме завдяки своїй надмірності, сатиричності та новаторству”, – пояснює письменниця.

“Митців приваблювали такі сюжети, оскільки вони дозволяли передати драматизм ситуації, де можна розправити крила та втілити у життя будь-які, навіть найекстравагантніші фантазії. Так, такі сюжети демонізують жінку, але вони також глибоко пов’язані із критикою поведінки суспільства. Відьма – це цап-відбувайло, на якого проектуються вади суспільства”, – додає пані Петербрідж.

Алістер Сук, художній критик газети The Daily Telegraph.

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Culture.