Гіперактивний сечовий міхур: у пошуках найкращого методу лікування

Синдром гіперактивного сечового міхура (ГСМ) – це захворювання, що проявляється раптовим вимушеним позивом до сечовиділення, який важко стримати чи відкласти, з/без нетримання сечі (НС) і який, як правило, супроводжується полакіурією та ніктурією. Це захворювання часто негативно впливає на якість життя пацієнта, обмежуючи його фізичну та соціальну активність, що призводить до відчуття соціальної відокремленості.

На синдром ГСМ страждають мільйони людей по всьому світу. Наразі задокументовано, що поширеність ГСМ зростає з віком (Eapen R.S., 2016). Це становить проблему для сфери охорони здоров’я, особливо враховуючи зростання частки населення похилого віку. У жінок статус постменопаузи також асоціюється зі збільшенням симптомів ГСМ. Вважається, що ця асоціація пов’язана з нижчим рівнем естрогену, який відіграє важливу роль у модуляції функції нижніх сечовивідних шляхів. Індекс маси тіла >30 кг/м 2 є ще одним фактором ризику виникнення ГСМ (de Boer T.A., 2011). Неадекватне та надмірне споживання рідини, кофеїну, газованих напоїв, гострої їжі, штучних підсолоджувачів та алкоголю також можуть провокувати ГСМ (Gleason J.L., 2013).

ГСМ різної етіології має загальні причинно-наслідкові механізми. Зміни в макроскопічній структурі нестабільного сечового міхура включають денервацію м’язового пучка та гіпертрофію гладком’язових клітин. Висока збудливість і тісний зв’язок гладких м’язів у нестабільному сечовому міхурі сприяють надмірній електричній активності, яка може спричиняти нестримне скорочення міхура. Нейропластичні зміни, пов’язані із ГСМ, можуть бути наслідком зміни активності нервів, що контролюють детрузор (Steers W.D., 2002).

Лікування синдрому ГСМ

Американська урологічна асоціація розробила керівні принципи щодо лікування ГСМ. Лікування першої лінії – це поведінкова терапія, другої лінії – медикаментозне лікування, що включає як антихолінергічну терапію, так і застосування β₃-агоністів. Консервативна терапія має значні потенційні переваги і, як правило, практично не викликає побічних ефектів. У якості терапії третьої лінії застосовується нейромодуляція.

Модифікація способу життя може зменшити і навіть усунути симптоми ГСМ. Ці заходи включають помірне споживання рідини, обмеження прийому кофеїну та інших подразників сечового міхура, профілактику закрепів, оптимізацію загального стану здоров’я та відмову від тютюнопаління. Втрата ваги за надмірної маси тіла або ожиріння також дозволяє зменшити симптоми нетримання сечі (Imamura M., 2015). Методики тренування сечового міхура також показали обнадійливі результати з точки зору зменшення кількості епізодів нетримання (Wallace S.A., 2004).

Основним класом фармацевтичних засобів, що застосовуються для лікування ГСМ, є антихолінергічні препарати, відомі як антимускаринові засоби. Нові антимускаринові препарати мають більш націлену на сечовий міхур дію, оскільки взаємодіють із М₂– та М₃-рецепторами, обидва з яких знаходяться в м’язі детрузора стінки сечового міхура. Хоча кількість М₂-рецепторів є більшою, вважається, що саме М₃-рецептори відіграють найактивнішу роль у гіперрефлексії м’язів детрузора (Yamanishi T., 2002).

У світовій урологічній практиці для лікування ГСМ традиційно застосовуються шість антимускаринових засобів: соліфенацин, оксибутинін, толтеродин, фезотеродин, троспій, дарифенацин. Що стосується β₃-агоністів, то ці препарати діють на β₃-адренорецептори, які переважають у сечовому міхурі й відповідають за розслаблення м’яза-детрузора під час утримання сечі. Єдиним доступним на сьогодні агоністом β₃-адренорецепторів є мірабегрон, і численні дослідження підтверджують його клінічну ефективність у пацієнтів із ГСМ. Цей препарат можна застосовувати як терапію другої лінії у тих хворих, які погано переносять антимускаринові засоби. Враховуючи різні механізми дії, мірабегрон можна комбінувати з антихолінергічними препаратами (Chapple C.R., 2014).

Соліфенацин: доведена ефективність у лікуванні ГСМ

Соліфенацин є антагоністом мускаринових М₁– і М₃-рецепторів, який чинить найбільшу селективну дію на сечовий міхур порівняно з толтеродином, оксибутиніном, дарифенацином та атропіном (Simpson D., 2005). Це означає, що його прийом спричиняє найменшу кількість побічних ефектів. Результати кількох 12-тижневих подвійних сліпих плацебо-контрольованих досліджень за участю пацієнтів із приблизно 20 епізодами нетримання сечі на тиждень показали, що соліфенацин зменшує частоту сечовипускання приблизно на два випорожнення на день, а також значно зменшує ніктурію (Cardozo L., 2004). Ці дані підтверджують більш свіжі дослідження S. Nalliah (2017), які показали, що соліфенацин у дозі 5 мг один раз на день є найкращим препаратом з точки зору ефективності, безпеки, переносимості та вартості порівняно з толтеродином 4 мг та дарифенацином 7,5 мг. До того ж значно менше пацієнтів, які отримували 5 мг соліфенацину для лікування ГСМ один раз на день (35%), повідомляли про сухість у роті, ніж ті, хто отримував 5 мг оксибутиніну 3 рази на день (83%) (Herschorn S., 2010). Істотної різниці між ефективністю соліфенацину та фезотеродину виявлено не було, однак побічні ефекти також частіше спостерігалися при застосуванні фезотеродину (Ercan O., 2015). У дослідженні J. Nazir (2017) соліфенацин 5 мг/добу був значно ефективнішим, ніж толтеродин 4 мг/добу, у зменшенні епізодів невідкладного нетримання сечі і мав статистично значущо нижчий ризик виникнення сухості у роті порівняно з дарифенацином 15 мг/добу, фезотеродином 8 мг/добу, оксибутиніном пролонгованого вивільнення 10 мг/добу та негайного вивільнення 9-15 мг/добу, толтеродином 4 мг/добу, пропіверином 20 мг/добу. Не було суттєвих відмінностей між соліфенацином у дозі 5 мг/добу та іншими антимускаринами щодо ризику помутніння зору та закрепів.

Переносимість і вартість препаратів часто визначають, який засіб буде обрано для лікування ГСМ (Shamliyan T., 2012). Як видно з результатів досліджень, соліфенацин не лише має високу ефективність, а й спричиняє менше порівняно з іншими антимускариновими препаратами побічних ефектів через його високу селективність до М₃-рецепторів (Simpson D., 2005).

Соліфенацин є одним із найбільш економічно вигідних препаратів (Nalliah S., 2017) для лікування ГСМ у світі. На українському ринку найбільш доступним є Соліфенацин Ксантіс (виробництво компанії «Санека Фармасьютікалз АТ», Словаччина), вартість якого на 50% менша за європейські аналоги, а якість не поступається жодному з них.

ГСМ та нервова система: що варто знати

За даними W.D. Steers (2002), особи з депресією, тривогою, розладом уваги та іншими станами, пов’язаними з порушенням метаболізму серотоніну, можуть бути схильні до ГСМ. У дослідженні A.T. Alves (2014) взяли участь 198 жінок старшого віку, серед яких синдром ГСМ відзначався у 117 (70,5%) учасників. Вища поширеність легкої, середньої та тяжкої тривожності спостерігалася серед жінок старшого віку із ГСМ. H. Lai та співавт. (2015) також показали, що у пацієнтів із ГСМ спостерігається позитивна кореляція між отриманим рівнем стресу й симптомами нетримання сечі та впливом на якість життя. Саме тому так важливо у комплексному лікуванні ГСМ застосовувати засоби, які дозволяють зменшити рівень стресу та тривоги.

Дієтична добавка у зручній формі саше Нейродоктор є додатковим джерелом гліцину, магнію, γ-аміномасляної кислоти (ГАМК), вітамінів В₁ та В₆. Її застосування сприяє нормалізації функціонування центральної і периферичної нервової системи, загальному зміцненню організму та нормалізації сну при розумових і фізичних навантаженнях. Чинячи легку заспокійливу дію, даний засіб дозволяє знизити рівень тривожності та зменшити прояви ГСМ. Клінічне випробування M. Miyazato та співавт. (2005) показало, що гліцин пригнічує активність сечового міхура. У проспективному рандомізованому подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні D. Gordon (1998) 40 жінок із ГСМ отримували або гідроксид магнію, або плацебо. Із 20 пацієнтів, які отримували магній, 11 (55%) осіб повідомили про суб’єктивне поліпшення симптомів ГСМ порівняно з п’ятьма (20%) пацієнтами, які приймали плацебо.

ГАМК виконує роль інгібуючого нейромедіатора у центральній нервовій системі. Рецептори ГАМК задіяні у спинномозкових та супраспінальних механізмах, які контролюють рефлекс сечовипускання. Позитивні результати лікування за надмірної активності сечового міхура досягаються за рахунок стимуляції рецепторів ГАМК та інгібування її зворотного захоплення. Експериментальні дослідження довели, що введення екзогенної ГАМК пригнічує рефлекс скорочення детрузора сечового міхура (Igawa Y., 1993). Таким чином, Нейродоктор є комплексною добавкою, яка чинить комбіновану дію на різні механізми виникнення ГСМ і дозволяє покращити якість життя пацієнтів із цим захворюванням.

Терапія ГСМ потребує розуміння патофізіології цього стану й застосування найбільш селективних та дієвих препаратів, таких як соліфенацин. Додаткове призначення добавок, які дозволяють зменшити рівень стресу та вираженість симптомів ГСМ, дозволяє пришвидшити одужання пацієнта.

Література

1. Wrobel A. Overactive bladder syndrome pharmacotherapy: future treatment options. Prz Menopauzalny. 2015 Dec; 14(4): 211-217. Published online 2015 Dec 16. doi: 10.5114/pm.2015.56403
2. Willis-Gra M.G. Evaluation and management of overactive bladder: strategies for optimizing care. Res Rep Urol. 2016; 8: 113-122. Published online 2016 Jul 27. doi: 10.2147/RRU.S93636
3. Steers W.D. Pathophysiology of Overactive Bladder and Urge Urinary Incontinence. Rev Urol. 2002; 4(Suppl 4): S7-S18.
4. Epstein B.J. Newer Agents for the Management of Overactive Bladder. Am Fam Physician. 2006 Dec 15;74(12):2061-2068.
5. Ercan O. Comparison of solifenacin and fesoterodine in treatment of overactive bladderSaudi Med J. 2015 Oct; 36(10): 1181-1185. doi: 10.15537/smj.2015.10.12016
6. Nalliah S. Comparison of efficacy and tolerability of pharmacological treatment for the overactive bladder in women: A network meta-analysis.The Royal Australian College of General Practitioners. Volume 46, No. 3, March 2017. P. 139-144.

Підготувала Анастасія Романова

Тематичний номер «Урологія. Нефрологія. Андрологія» № 1 (22), 2021 р

СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ Урологія та андрологія

Кальцій є одним із найважливіших елементів в організмі людини, оскільки підтримує належний стан кісток і зубів, зменшує ризик остеопорозу, а також знижує імовірність розвитку серцево-судинних хвороб і ожиріння (Institute of Medicine, 2011; Zhang F. et al., 2019; Teegarden D., 2003). Значна кількість людей потребує кальцієвих добавок, але водночас боїться каменеутворення. Сечокам’яна хвороба (СКХ) – ​поширене в наш час захворювання; більшість каменів становлять кальцій-оксалатні (Wei L. et al., 2022).

Рак передміхурової залози (РПЗ) – злоякісне новоутворення, що розвивається з епітелію передміхурової залози. РПЗ вважається одним із найпоширеніших видів раку у чоловіків та однією з головних причин смерті у чоловіків похилого віку в Україні і світі. Лікарі загальної практики – сімейної медицини, лікарі інших спеціальностей мають бути обізнані щодо основних факторів ризику та початкових клінічних проявів РПЗ з метою їх раннього виявлення та направлення пацієнта до закладу охорони здоров’я (ЗОЗ), що надає спеціалізовану медичну допомогу, а також сприяти виконанню усіх рекомендацій фахівців онкологічного профілю під час протипухлинного лікування та організації належної паліативної допомоги пацієнтам, які виявляють бажання перебувати вдома на термінальних стадіях захворювання. .

У статті представлено коментарі до дослідження TRAVERSE* , яке оцінювало ризик виникнення довгострокових серцево-судинних подій у чоловіків із гіпогонадизмом, що застосовують тестостерон-замісну терапію.

Переважна більшість хворих урологічного профілю страждають від больового синдрому. Гострий біль, який може виникнути внаслідок перенесеного хірургічного втручання на передміхуровій залозі або сечовому міхурі, при гострих запальних захворюваннях сечовивідних шляхів або при нирковій кольці (НК), вимагає невідкладної аналгезії з використанням ефективного та безпечного препарату, який не викликає серйозних побічних явищ. Хронічний біль, який є основним симптомом хронічного простатиту (ХП) та синдрому хронічного тазового болю (СХТБ) у чоловіків, суттєво впливає на якість життя, сексуальну сферу та психоемоційний стан пацієнтів, що також потребує проведення раціональної знеболювальної терапії. Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), зокрема диклофенак натрію, довели свою ефективність за рахунок вираженої знеболювальної й протизапальної дії при оперативних втручаннях в урології, у хворих урологічного профілю з хронічною патологією (ХП/СХТБ) або невідкладними станами. .

Лікування гіперактивного сечового міхура

Чому з’являється петехіальний висип — причини петехій

Гіперактивність сечового міхура пов’язана з порушенням накопичувальної сечовий функції і різкими позивами до спорожнення міхура. Ці симптоми часто носять настільки гострий характер, що призводять до розвитку нетримання.

Синдром буває двох видів:

• Нейрогенний – коли виникає через розлади ЦНС;
• Ідіопатичний – у разі нез’ясованих причин.

ГМП — це захворювання, яке вимагає термінового лікування після появи перших же ознак, так як згодом може перерости в серйозну проблему. Дослідивши ознаки, і встановивши найбільш ймовірні причини, лікарі зазвичай починають лікування з поведінкових методів:

• Налагоджують питний режим зі строгими часовими точками;
• Рекомендують виробити розклад відвідування туалету, прив’язане до певного часу;
• Дають вправи для тренування м’язів промежини та тазового дна, щоб намагатися з їх допомогою стримувати гострі позиви.

Якщо ці заходи не допомагають заспокоїти гіперактивний орган, переходять до інших способів лікування, використовують медпрепарати і народні засоби. Все про симптоми та лікування сечового міхура

Причини появи

В нормальному стані м’язи сечового міхура, тазового дна і уретри скорочуються і розслабляються за сигналами з головного мозку. Раптове безпричинне напруга м’язів МП, навіть при маленькому обсязі накопичилася в ньому сечі, дає лікарю підставу для діагнозу ГМП. Причинами можуть послужити:

• Більшість неврологічних хвороб, інсульти, склерози;
• Вживання ліків провокують посилене виділення сечі;
• Старечий вік і пов’язане з цим порушення надходження нервових імпульсів від головного мозку до органів;
• Ішемія стінок органу;
• Наслідки дитячого енурезу;
• Запалення міхура;
• Спадкова схильність;
• Проблеми з сечовими протоками, шийкою міхура або каналом;
• Різні патології сечової системи;
• Неповне звільнення міхура;
• Занадто велика кількість споживаної рідини;
• Діабетичні прояви, ниркові порушення;
• Камені, пухлини;
• Гострі інфекції сечової системи;
• Все, що веде до затримки сечовипускання, перешкоджає її відтоку;
• Надлишок алкогольних напоїв і кави в раціоні.

Всі ці причини, прямі і непрямі, можуть спровокувати синдром гіперактивності сечового міхура, і часом доставляють дуже велике занепокоєння, хоча і не завжди при цьому люди звертаються до лікаря. Намагаючись зняти ознаки, і заспокоїти гіперактивної сечовиділення, пацієнти починають лікування з народних засобів.

Якщо самостійні спроби заспокоїти хворий орган не дають результатів, потрібно обов’язково звернутися до лікаря, пройти обстеження.

Характерні симптоми запалення гіперактивного сечового органу зазвичай складаються в досить чітку картину. Не всі ознаки хвороби говорять саме про це діагноз, але більшість з них є конкретними симптомами недуги.

• Дуже сильні, часто непереборні позиви помочитися, згодом переходять до нетримання, яке неможливо заспокоїти;
• Прискорене сечовипускання, малими обсягами;
• Мимовільне відходження сечі, через неможливість контролювати спустошення МП.

Ознаки ці доставляють жінкам і чоловікам масу незручностей, особливо якщо у пацієнта специфічна робота, що вимагає неотлучного знаходження на робочому місці.

Лікування цього досить поширеного недугу проводитися комплексними методами, із застосуванням ліків і народних засобів. У найбільш серйозних випадках лікар може вирішити проблему сечовивідної гіперактивності тільки хірургічним шляхом.

У чоловіків вихідний отвір уретри розташований на голівці статевого члена, тому слідувати рекомендаціям щодо самостійного придушення позивів не вийде. Скорочення беруть участь в цьому процесі м’язів чоловікові не підвладне.

Говорячи про те, як вилікувати гіперактивний сечовий міхур, варто відразу зауважити, що це може бути довгий процес, так як не завжди відразу легко визначити причини, щоб їх ліквідувати. Лікар може призначити медикаментозну терапію або використовувати комплексний вплив, що поєднує ліки, народні засоби, дієту, питний режим, спорт.

Медикаментозний метод лікування гіперактивності включає:

• Усунення симптомів нетримання;
• Скорочення сечовипускань, зниження гостроти та інтенсивності позивів;
• Підвищення функціональності самого органу;
• Зниження спонтанної скорочувальної реакції м’язів міхура.

Ліки від гіперактивного сечового міхура повинен виписати лікар. Для розслаблення і зниження гіперактивності стінок зазвичай виписують троспиум, окситрол-пластир, толтеродин, солифеноцин, фезотеродин.

Тренування тазових м’язів;

Тренування сечового міхура і формування правильного стереотипу сечовипускання, роблячи це в один і той же час через рівні проміжки.

Причини появи гіперактивного сечового міхура до кінця не встановлені. Вважається, що при розвитку даної недуги уражаються нервові закінчення в області м’язів даного органу.

В результаті змінюється форма і будова м’язів. В зоні, де відбулися зміни, спостерігається підвищена активність м’язових клітин.

Гіперактивний сечовий міхур відрізняється від нормального тим, що у нього детрузор (м’яз) розтягується при неповному наповненні. При цьому відзначають порушення сечовивідних органів і спостерігається швидке наповнення сечового міхура.

Виникає ілюзія, що обсяг сечового міхура зменшився, хоча він залишився колишнім. У правильно функціонуючого органу скорочення м’яза відбувається тільки при наповненому міхурі.

Синдром гіперактивного сечового міхура характеризується тим, що орган не здатний накопичувати і утримувати навіть 0,25 л сечі. У цьому випадку констатують порушення форми нейрогенної, коли відсутня нормальна нервова регуляція.

Виділяють наступні фактори, що сприяють розвитку хвороби:

• патології передміхурової залози (частіше всього доброякісні новоутворення, які призводять до звуження сечовипускального каналу);
• захворювання головного мозку (травми, пухлини, крововиливу);
• хвороби нирок;
• ускладнення після операції внутрішніх органів;
• цукровий діабет;
• отруєння сильнодіючими хімічними речовинами;
• вроджені порушення сечовипускального каналу, сприяють появі активного сечового міхура;
• регулярне вживання алкоголю і наркотиків;
• гормональні порушення у жінок після менструації;
• часті стреси і важкі умови праці з переохолодженнями;
• вагітність в деяких випадках викликає нетримання сечі, іноді виникають передумови для виникнення хвороби;
• вік (захворювання часто спостерігається у людей старше 60 років).

Гіперактивний сечовий міхур, пов’язаний з порушеннями сечостатевої системи, спостерігається частіше у жінок, Чим у чоловіків. Це може бути пов’язано з більш низьким рівнем серотин у жіночому мозку.

При виникненні гормональних змін рівень серотин ще більше знижується. На думку багатьох фахівців такий фактор є однією з головних причин виникнення циститу та активного сечового міхура.

Порушення нервової системи літніх людей викликають запальні процеси.

Знижується еластичність м’язів і спостерігається нестача кровопостачання, пошкоджуються нерви спинного мозку і спостерігається подальший розвиток хвороби (виникає гіперактивний сечовий міхур).

Гіперактивний сечовий міхур — це сукупність клінічних ознак, які вказують на порушення нервових зв’язків між цим органом і головним мозком. Це провокує помилкові позиви на сечовипускання навіть у тому випадку, якщо накопичене кількість сечі зовсім незначне.

З метою проведення диференціальної діагностики слід виключати гіперплазію передміхурової залози у чоловіків і міому матки у жінок. Ці органи при розростанні тканин можуть чинити тиск і стимулювати передчасне випорожнення.

Цей синдром іноді називають роздратованим сечовим міхуром або нестабільністю детрузора. (Детрузор це медичне назва м’язів цього органу). Гіперактивний сечовий міхур у жінок і дітей зустрічається частіше, Чим у представників сильної статі.

Тим не менш, для ефективного попередження факторів ризику розвитку патології, кожній людині необхідно знати — що таке гіперактивний сечовий міхур. Що характерно для подібних порушень? Яку роль відіграє тазове дно, а що відводиться на частку впливу вегетативної нервової системи? Про все це поговоримо трохи далі.

Місця локалізації поділяються на шкірні покриви і слизові оболонки. При інфекційних захворюваннях петехії можуть виникати на верхньому піднебінні, мигдаликах, внутрішніх поверхнях щік. На ногах петехіальний висип часто буває пов’язана з захворюваннями судинної стінки і системними патологіями сполучної тканини. На животі елементи можуть з’являтися при кору, скарлатині та цирозі печінки.

Основна причина петехій — це дрібні, точкові розриви капілярів, навколо яких утворюється гематома мікроскопічної форми. Чому з’являється петехіальний висип у дітей та дорослих при різних патологіях? розглянемо це питання більш докладно.

Отже, основний провокаційний фактор — це фізична травматичну дію. Це може бути удар, удар, мацерація, непроникаючі уколи тупими предметами.

Інші фактори ризику включають у себе:

• сильні кашлевые напади — поява елементів на обличчі, горлі, на крилах носа;
• вживання ацетилсаліцилової кислоти під час інфекції вірусом грипу — поширена багатоточкова висип по всьому тілу;
• використання препаратів для лікування варикозного розширення вен — погіршується згортання крові;
• синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові — частіше виникає при простудних вірусних захворюваннях;
• блювота при кишкових інфекціях — можуть виникати висипи на обличчі, грудях, в області передньої стінки шиї.

1. Епідеміологія

Поширеність патології коливається в межах від 12 до 22% (якщо брати віковий зріз до 40 років).

Він також зустрічається приблизно у 20% хворих з симптомами нетримання сечі. Частіше страждають жінки у віковій групі від 20 до 50 років, працездатне населення.

Хоча захворювання не становить загрози життю і здоров’ю жінки, воно надає важкий травмуючий вплив на психіку, приводячи до проблем в особистому житті і дискомфорту на роботі.

Більшість жінок взагалі не обстежуються з цього приводу, вважаючи проблему незначною і делікатною. Саме тому справжня поширеність патології невідома.

6. Принципи терапії

До основних методів лікування патології відносять: медикаментозну терапію та немедикаментозні прийоми. До останніх відносяться:

1. 1 Тренування і навчання сечового міхура;
2. 2 Зміна способу життя й характеру харчування;
3. 3 Електрична стимуляція м’язів.

Фахівці воліють використовувати комплексний підхід, тобто поєднувати навчання і тренування міхура з призначенням фармпрепаратів. Оперативні втручання використовуються рідко.

Цілі терапії і досягаються клінічні ефекти:

1. 1 збільшення часу між сечовипусканнями;
2. 2 зниження кількості та інтенсивності невідкладних позивів;
3. 3 усунення інконтиненції;
4. 4 повернення порушеного контролю за функцією сечового міхура, зниження його скоротливої активності і збільшення його ємності.

Фармакотерапія є достатньо ефективним методом лікування, вона має на увазі призначення лікарських засобів наступних груп:

1. 1 М-холіноблокатори: оксибутинін (дріптан), толтеродин (детрузитол), троспия хлорид (спазмекс) і т. д. ці засоби часто призначаються, однак мають безліч побічних ефектів. Примітно, що троспия хлорид – єдиний препарат групи, не проникає через гематоенцефалічний бар’єр, а значить, він має мінімум побічних ефектів.
2. 2 На додаток до препаратів першої групи можливе призначення спазмолітиків та блокаторів кальцієвих каналів (верапаміл, дилтіазем).
3. 3 У комбінації з М-холиноблокаторами також можливе застосування трициклічних антидепресантів (іміпрамін).

При неефективності медикаментозної терапії можливе місцеве введення в детрузор ботулотоксину і внутрипузырное введення капсаїцину.

Ботулинистический токсин блокує викид нейромедіаторів, в результаті чого відбувається поступове розслаблення детрузора. Повторні введення препарату необхідні кожні 3-12 місяців, в залежності від типу токсину і ступеня індивідуальної чутливості до нього.

Терапевтичний ефект капсаїцину заснований в позамежному подразненні нервових закінчень, розташованих усередині міхурово стінки. Їх переподразнення призводить до гальмування активності детрузора.

Оцінка ефективності проведеного лікування виконується на підставі зменшення вираженості симптомів і поліпшення загального стану хворих.

Початковий ефект від застосування М-холіноблокаторів реєструється протягом 1-2 тижнів, однак максимальний ефект спостерігається приблизно до 5-8 тижні лікування.

Саме тому застосовують препарати тривало. У більшості клінічних випадків після відміни препаратів відзначається рецидив симптомів.

Для зниження ймовірності небажаних реакцій стали застосовуватися форми з уповільненим виділенням діючої речовини, в тому числі і трансдермальні (пластирі).

8. Застосування нейромодуляции

Нейромодуляция заснована на відновленні втраченого механізму нормального сечовипускання шляхом впливу на нервові закінчення в стінці міхура слабкими електричними розрядами.

Плюсом даної методики є відсутність побічних ефектів, мінусом – низька терапевтична активність. Застосування її можливо лише в поєднанні з медикаментозним лікуванням.

Можливі ускладнення після оперізувального лишаю

Якщо вчасно не лікувати гіперактивний сечовий міхур, то можуть виникати неприємні наслідки і ускладнення.

Серед них відзначимо підвищену збудженість, порушення сну, появи депресій, труднощі з адаптацією в робочому колективі, поява ускладнень у період вагітності.

Важливо знати, що захворювання у дітей розвивається значно швидше. Якщо у жінки гіперактивний сечовий діагностований у період вагітності, тобто ймовірність появи подібної патології у малюка. Тому ГАМП необхідно лікувати.

Іноді біль зберігається після загоєння пошкодженої шкіри у вигляді постгерпетических невралгій. Ці болі по інтенсивності порівнянні з попереково-крижовим радикулітом. Люди, які страждають від таких болів порівнюють їх з ударом електричного струму.

Невралгії різної інтенсивності — це можливі ускладнення після оперізувального лишаю. Спека, холод, тертя одягу про шкіру або вітер можуть стати просто нестерпними. Біль може турбувати кілька тижнів або місяців, набуваючи часом хронічний характер.

При лікуванні стоїть завдання будь-якими способами уникнути виникнення такої ситуації, коли невралгічні болі стають стійкими, інтенсивними та складними в лікуванні, стаючи джерелом фізичних і психологічних страждань.

Почавши прийом противірусних препаратів на самому початку захворювання оперізувальним лишаєм, найчастіше вдається уникнути виникнення такого ускладнення. Ризик виникнення постгерпетичній невралгії після оперізувального лишаю збільшується з віком.

Серед інших можливих, але вкрай рідкісних ускладнень після оперізувального лишаю можна назвати: проблеми із зором, параліч м’язів мімічної мускулатури обличчя, розвиток стерильних форм менінгіту або енцефаліту

Діагностика алергії

Як виявити гіперактивний сечовий міхур? В першу чергу діагност повинен виключити загальні хвороби сечовивідних органів. На першому етапі діагностики лікар-уролог розмовляє з пацієнтом.

Він докладно запитує про те, коли саме з’явилися перші симптоми можливої хвороби. Дізнається, наскільки часто людина ходить в туалет, чи виникають у нього хворобливі відчуття. Важливо встановити, чи не хворів хтось із найближчих родичів.

Наступним етапом досліджень буде загальний і біохімічний аналіз сечі. Результатом може стати виявлення порушень в роботі нирок і органів сечостатевої системи.

Пацієнти обов’язково проходять УЗД І МРТ. Вони звертаються за допомогою до фахівців-рентгенологам після одержання направлення від уролога.

Також проводиться загальна уродинамічне дослідження для визначення стану органів сечостатевої системи. Не дуже приємною, але тим не менш, необхідною процедурою є огляд сечовивідних каналів за допомогою цитоскопа.

Можливо потрібно відвідати невролога, оскільки, як вище вказувалося, гіперактивний сечовий може виникати на тлі порушень і захворювань нервової системи.

У багатьох випадках після виявлення гіперактивності сечового міхура лікар пропонує хворому завести щоденник відвідувань туалету. У ньому необхідно фіксувати час відвідування і приблизну кількість виділюваної урини.

У щоденнику слід записувати приблизний об’єм випитої рідини і фіксувати всі моменти нетримання сечі.

При виявленні гіперактивності сечового міхура у жінок необхідно встановити кількість використовуваних прокладок. Проводиться дослідження піхви, під час якого жінку просять трохи покашляти.

Лікар одержує необхідні відомості про м’язах і органах статевої системи пацієнтки.

Основний діагностичний критерій при гіперактивності сечового міхура – мимовільна активність детрузора – м’язи міхура, відповідає за його спорожнення.

Це виявляється при цистометрія у фазу наповнення.

Комплекс діагностичних процедур включає в себе:

1. 1 Опитування з з’ясуванням частоти походів в туалет протягом доби, в денні та нічні години. Обов’язково уточнюється наявність несподіваних, різких позивів. Всім пацієнтам пропонується вести щоденник сечовипускань.
2. 2 Огляд пацієнтки для виявлення можливих внепузырных причин нетримання сечі.
3. 3 Аналіз сечового осаду з визначенням кількості лейкоцитів, еритроцитів, бактерій, кристалів, що дозволяє виключити запальний процес. Бакпосів виконується з цією ж метою.
4. 4 УЗД органів сечовидільної системи з визначенням об’єму залишкової сечі.
5. 5 Цистоскопія з оглядом стінок міхура і визначенням активності детрузора.

Велике значення в діагностиці патології має вимір рівня глюкози крові натще і тест на толерантність до вуглеводів. Цукровий діабет також супроводжується збільшенням частоти сечовипускань.

Крім того, гіперглікемія призводить до порушення трофіки тканин і розвитку нейропатії з гипервозбудимостью м’язового шару сечового міхура.

З метою діагностики алергії лікар вивчає історію симптомів, коли вони з’являються і при яких обставинах. Шкірні тести і аналізи крові дозволяють виявити алерген, і постаратися уникнути контакту хворого з ним видаливши його з навколишнього середовища.

Шкірні проби у діагностиці алергії використовуються для ідентифікації речовини приводить до алергічної реакції. Проводяться шляхом впливу на шкіру малих доз очищених найбільш поширених алергенів.

Зазначені вище симптоми можуть з’являтися при деяких запальних ураженнях сечового міхура, наприклад, циститі, а «подвійне» сечовипускання може свідчити про наявність дивертикула.

Крім того, дуже важлива причина гіперактивного порушення роботи детрузора. Тому все подальше лікування залежить від результатів діагностичних процедур.

Для виключення бактеріального запалення роблять клінічні аналізи крові та сечі. Оцінку анатомічної будови нижніх відділів сечовидільної системи і стану передміхурової залози у чоловіків роблять за результатами УЗД, КТ або МРТ.

Вирішальну роль у діагностиці гіперактивного сечового міхура відіграє оцінка уродинаміки. Для цього використовуються наступні методи.

При проведенні урофлуометрии оцінюють об’єм сечі, що виділяється, швидкість потоку і тривалість процесу сечовиділення.

Більш показовий метод цистометрія, який дозволяє визначити значення внутрішньоміхурового тиску і загального тиску в черевній порожнині при наповненні сечового міхура. Для цього через катетер орган наповнюють спеціальним розчином.

При цьому хворий повинен перебувати в положенні стоячи. Коли позив до сечовипускання стримати неможливо, роблять необхідні вимірювання. Під час сечовиділення також заміряють його об’ємну швидкість.

Скорочувальні функції сфінктерів сечовипускального каналу визначають за допомогою профилометрии. Особливо це дослідження допомагає діагностувати причину гіперактивного сечового міхура у чоловіків з гіперплазією простати.

Як передається захворювання оперізувальний лишай?

Герпес не може передаватися від однієї людини до іншої. Таким чином, відповідь на питання про те, заразний оперізувальний лишай, може бути позитивним. Однак рідина, що міститься в бульбашках, що з’являються при висипанні, містить окремі віруси вітряної віспи.

Ця рідина дуже заразна і людина, не перехворіла вітрянкою, може заразитися при контакті з нею. Щоб проникнути в організм вірус повинен потрапити на слизові оболонки. Людина може заразитися, потерши очі, поковырявшись в носі або сунувши палець у рот.

Люди, які не хворіли на вітрянку або стан яких може призвести до серйозних наслідків, повинні проявити особливу обережність: наприклад, вагітні жінки, обличчя з ослабленим імунітетом і новонароджені.

Існує декілька шляхів передачі інфекції. Насамперед — це контактний шлях при взаємодії з хворою людиною. Повітряно-крапельним шляхом ця інфекція не поширюється. В залежності від того, як передається оперізувальний лишай, виникають первинні ознаки захворювання.

Як правило, в більшості випадків захворювання оперізувальний лишай має форму латентної інфекції, інфікування при якій виникає під час вакцинації в дитячому віці. У ряді випадків вірус зберігається з дитячих років після перенесеного випадки вітряної віспи.

Оперізувальний лишай передається з предметами побуту, з брудними руками, якщо був контакт з рідиною, яка звільняється з бульбашок, що лопнули. Тому при контакті з хворим слід дотримуватися правил особистої гігієни.

Клінічна картина

Гіперактивність сечовидільної системи діагностується при наступних критеріях:

• хворий мочиться більше 10 разів за добу;
• крапельне підтікання;
• не менше 2 разів на добу виникають раптові, непереборні позиви;
• фіксується нетримання;
• нічний діурез не перевищує денної (ніктурія).

Найпоширеніший симптом гіперактивного сечового міхура – це часті походи в туалет. Характерні раптові епізодичні позиви такої сили, що хворий не встигає добігти до туалету. Систематичне нетримання відзначається рідше, воно характерне для вікових хворих (як чоловіків, так і жінок).

При нейрогенних порушеннях відзначають порушення процесу сечовипускання. Це:

• наявність залишкової сечі;
• переривання струменя;
• труднощі з ініціацією процесу при сильних позивах.

Підлітки та молоді жінки можуть скаржитися на підтікання сечі стоячи, при фізичних навантаженнях, при сміху, кашлі.

Лікування акне вульгаріс в домашніх умовах

Гіперактивний сечовий міхур лікують трьома методами:

1. Немедикаментозними
2. Лікарськими
3. Хірургічними

Перш Чим лікувати гіперактивний сечовий міхур у жінок і чоловіків лікарськими та хірургічними методами, лікарі радять скуштувати лікувальну фізкультуру і виконувати певні вправи.

Лікування гіперактивного сечового міхура у жінок багато в чому збігається з чоловічим. Акцент слід зробити на вправах і тренуванні м’язів тазового поясу. Лікар приписує виконувати вправи Кегеля молодим жінкам і чоловікам.

Жінки більше знайомі з ними. Під час пологів вправи Кегеля виконують для розвитку м’язів тазу. При терапії ГАМП виявилося, що вправи дозволяють тренувати м’язи сечовипускального каналу.

На стан хворого позитивно впливає режим відвідування туалету. Лікар складає графік, за яким пацієнт ходить в туалет. Завдання полягає в тому, щоб збільшити періоди між відвідуваннями.

Таким чином скорочується кількість сечовипускань, і вночі людина рідше встає з ліжка. Тренування, коли хворому потрібно напружувати м’язи, дуже корисні при процесах нетримання і ослаблених позивах.

Активний сечовий міхур лікується хірургічним шляхом в рідкісних випадках. В ході операцій хірурги найбільш часто виконують наступні дії:

• переривання імпульсів до м’язів міхура шляхом його деэнервации;
• операція на м’язі для зменшення її скорочень;
• заміщення частини стінки міхура тканиною кишечника.

Лікування гіперактивного сечового міхура у чоловіків та жінок лікарськими засобами ставить собою завдання скоротити кількість походів в туалет, знизити число скорочень м’язів.

Лікарі рекомендують прийом препаратів з дотриманням дієти і виконанням певних вправ. Така комплексна терапія дозволяє досягти хороших результатів навіть у запущених випадках.

Перед тим, як шукати Чим вилікувати або лікувати гіперактивний сечовий міхур, слід враховувати вік. Є такі засоби, які вводяться в стінку органа і сприяють поліпшенню стану протягом 6 місяців.

Однак не всім літнім хворим вони рекомендовані.

ГПМ піддається лікуванню народними засобами. Позитивний ефект досягається, якщо пити відвари і настойки з додаванням звіробою, подорожника, брусниці, кропу, цибулі, яблук і меду.

Перш Чим приступати до лікування ГАМП, проводять терапію виявлених патологій сечовидільної та статевої системи. Лідером серед запальних захворювань, що викликають симптоми гіперактивного сечового міхура є цистит.

Єдиного підходу в лікуванні патології немає. До кожного хворого потрібно індивідуальна терапія в залежності від віку, статі, анамнезу, умов життя. Виділяють три методу:

1. Немедикаментозний. Включає поведінкову, харчову, фізичну корекцію.
2. Хірургічний.
3. Медикаментозний.

Перший метод успішно поєднують з лікуванням препаратами.

Найбільш безпечною, доступною є поведінкова терапія. Лікування зводиться до впорядкування харчового і питного режиму хворого, до «привчання» його ходити в туалет не за велінням почуттів», а через встановлені інтервали часу.

Такий режим життя змушує хворого контролювати наповнення і спорожнення сечового міхура. Поступово сечовий міхур «привчається» утримувати все більший обсяг урини, а хворий пристосовується спорожняти його заздалегідь, до настання «критичних» моментів. Психотерапевтична тактика дає кращі результати у молодих пацієнтів.

Варто зазначити, що такий синдром є не тільки медичною, але і великою психологічною проблемою. Гіперактивний сечовий міхур може кардинально вплинути на спосіб життя людини, особливо якщо він супроводжується нетриманням сечі.

Тому повноцінне лікування синдрому гіперактивного також має включати грамотну роботу психолога і допомогу рідних.

Основне лікування гіперактивного сечового міхура у чоловіків і жінок має бути спрямоване на боротьбу з першопричиною такого стану. Однак, в деяких випадках лікування основного захворювання з ряду причин неможливо.

У будь-якому випадку лікарі призначають симптоматичне лікування. Для цього застосовуються препарати, які здатні гальмувати утворення сечі, тим самим фізіологічно зменшуючи потребу в частому відвідуванні туалету.

Скорочення детрузора і розслаблення відбувається при дії на специфічні рецептори в стінці сечового міхура.

Призначення препаратів, які залежно від показань блокують або, навпаки, стимулюють ці нервові закінчення, допомагають привести в норму роботу мускулатури сечового міхура.

У важких випадках лікування гіперактивного сечового міхура проводять хірургічним шляхом. В основному в ході операції вшиваються клапті з високотехнологічного синтетичного матеріалу, які підтримують мускулатуру органу.

Гіперактивний сечовий міхур практично завжди супроводжується застоєм сечі, що є причиною розвитку бактеріального запалення.

Тому, щоб згодом не довелося лікувати цистит, краще провести профілактичне лікування уросептическими препаратами або антибіотиками.

Основним методом лікування гіперактивного сечового міхура є систематична планомірна тренування м’язів тазового дна. До допоміжних прийомів відносяться релаксація, рефлексотерапія, застосування спазмолітиків і лікувальна фізкультура.

також пацієнтам рекомендується дотримуватися певного раціону харчування, виключати вживання великої кількості рідини перед відвідуванням тих місць, де доступ до туалетній кімнаті буде утруднений.

У складних запущених випадках, при відсутності позитивної динаміки використовуються хірургічні методи лікування гіперактивного сечового міхура.

Якщо страждаєте від цього синдрому, то можуть знадобитися наступні практичні рекомендації пацієнтам:

• полегшите собі життя тим, що будете використовувати памперси для дорослих, нічний горщик у спальній кімнаті;
• обмежуйте споживання кави, чаю, що містять кофеїн напоїв і лікарських засобів;
• виключіть вживання алкоголю;
• як би це не здавалося дивним, але рекомендується пити більше води. Справа в тому, що при недостатній кількості надходить в організм рідини відбувається збільшення концентрації солей у сечі. Це призводить до ще більшого подразнення м’язового і слизового шарів;
• відмовтеся від відвідування туалетної кімнати в будь-який момент, коли тільки відчуєте легкі позиви до сечовипускання — тренуйтеся. Іноді синдром гіперактивного сечового міхура у жінок розвивається внаслідок того, що вони занадто часто ходять в туалет без особливої необхідності для цього.

Мета тренування полягає в тому, щоб повільно розтягнути сечовий міхур до такого стану, щоб він міг утримувати великі і великі об’єми сечі. З часом м’язи повинні стати менш гіперактивними і ви повинні краще контролювати роботу цього органу.

Можете самостійно проводити тренування сечового міхура, однак перед цим рекомендується пройти обстеження органів сечовидільної системи. На момент початку тренувань у вас не повинно бути гострих запальних процесів.

Для початку варто завести щоденник, куди записувати час сечовипускань, приблизний обсяг виділюваної рідини (оцінюється суб’єктивно по відчуттях — мало, середньо, багато). Проводите ці дослідження 2 — 3 дні для того, щоб отримати середні дані.

Через деякий час починайте збільшувати інтервали між сечовипусканнями на стільки хвилин, скільки буде можливо. Робити це краще всього, перебуваючи поруч з унітазом. При позиві до сечовипускання вирушайте в туалетну кімнату, але не поспішайте спорожнити гіперактивний сечовий міхур.

З кожним днем пацієнти повинні поступово збільшувати інтервал між сечовипусканнями. У середньому тренування сечового міхура займає від 3 до 6 тижнів. Кінцева мета — досягти кількості сечовипускань не більше 5 разів на добу.

Інтервали повинні складати приблизно 5 годин. Нічні позиви повинні припинитися. Кількість сечі у фізіологічній нормі 1 сечовипускання не може бути менше 250 мл у дорослої людини. Якщо цей обсяг менше, то з певною часткою ймовірності страждаєте від цього синдрому.

В якості додаткових методів лікування гіперактивного сечового міхура застосовуються лікарські засоби з групи антихолінергічних препаратів. Це можуть бути «Троспия хлорид», «Оксибутинін», «Толтеродин», «Пропиверина» і «Солифенацин».

Їх принцип дії полягає в блокуванні передач нервового імпульсу в м’язові волокна сечового міхура. За рахунок цього не виникає передчасного позиву до сечовипускання. Поступово збільшується корисна ємність внутрішньої порожнини. Цей орган навчається роботі у фізіологічному ритмі.

Однак слід пам’ятати, що допомогти ці препарати можуть тільки при паралельно проводиться тренування сечового міхура. Без цих зусиль після відміни препаратів всі симптоми можуть повернутися назад.

Також варто пам’ятати про те, що можуть виникати неприємні побічні ефекти від прийому антихолінергічних лікарських засобів. Вони можуть виражатися у вигляді:

• різка сухість слизових оболонок ротової порожнини;
• відчуття сухості слизових оболонок очей;
• розлади стільця (діареї і запори);
• відчуття легкого туману в голові.

При появі подібних симптомів слід звернутися до лікаря для заміни препарату на його аналог.

Хірургічні методи лікування гіперактивного сечового міхура застосовуються тільки в тому випадку, якщо описані вище методики не принесли бажаного результату, але залишимо їх на потім — не варто відразу ж звертатися до хірурга. Існує кілька різновидів оперативного втручання. Найбільш поширені:

• стимуляція сакральних нервів за допомогою імплантації імпульсного генератора в області сідничного м’яза;
• пластику сечового міхура з метою збільшення його обсягу;
• установка мочеприймачі з зовнішніми носіями з метою виключення сечового міхура з процесу сечовипускання.

Лікування оперізувального лишаю «Ацикловіром»

Найважливіше в лікуванні оперізувального лишаю — вчасно звернутися до лікаря. Ефективність лікування буде прямо залежати від моменту його початку. В ідеалі противірусна терапія повинна бути розпочата протягом перших трьох днів після реактивації вірусу.

В даний час широко застосовується для лікування оперізуючого лишаю «Ацикловіром», який використовується для місцевого застосування. Додатково може використовуватися препарат «Аміксин» або «Ремантадин» для прийому всередину по зазначеної лікарем схемою.

Противірусні препарати, в тому числі і «Ацикловір» для лікування оперізувального лишаю добре переносяться і мають мало побічних ефектів. Прискорюють загоєння, зменшують болі і зменшують ризик постгерпетических невралгій. Прийом повинен бути почати в перші три дні після початку захворювання.

Перед тим, як лікувати лишай «Ацикловіром», необхідно звернутися до лікаря, які порекомендує індивідуальну схему прийому препарату. Стандартна схема включає в себе поєднання пероральних форм у вигляді таблеток і нанесення спеціальної мазі з цим діючою речовиною.

У важких випадках лікування оперізувального лишаю «Ацикловіром» починають з внутрішньовенного введення препарату. Але в більшості випадків призначається препарат в таблетках по 4 таблетки 5 разів на добу протягом 7 днів.

Анальгетики та препарати з групи нестероїдних протизапальних засобів (Ібупрофен», «Ортофен», «Баралгін», «Пенталгін») покликані зменшити болі до помірних. У деяких випадках показано застосування наркотичних анальгетиків.

Кортикостероїди призначаються дуже рідко у хворих з важкими симптомами оперізувального лишаю, враховуючи їх негативні побічні ефекти.

Постгерпетична невралгія може зажадати додаткову корекцію з використанням трициклічних антидепресантів, протиепілептичних препаратів, наркотичних анальгетиків в залежності від інтенсивності болю.

Рекомендації, як лікувати лишай у домашніх умовах:

1. Тримайте уражені ділянки шкіри наскільки це можливо чистими і сухими.
2. Для полегшення болю можна використовувати холодні компреси або мазі від сонячних опіків.
3. Купання в прісній воді з додаванням соди або вівсяної муки.
4. Не намагайтеся розчісувати або розкривати пухирі.
5. Носіть зручний одяг, щоб уникнути тертя.
6. Охороняйтеся від реинфицирования уражених ділянок шкіри.
7. При сильних болях все, що допомагає організму розслабитися, може зменшити їх інтенсивність, наприклад, читання, музика, медитація, Тай чі.

Народні засоби і профілактика

Народні засоби лікування порушень сечовипускання є безпечними і можуть бути рекомендовані пацієнтам із запальними захворюваннями сечостатевої сфери. Вони покращують роботу нирок, сечового міхура.

Народна медицина рекомендує відвари:

1. Насіння кропу.
2. Оману (кореневища).
3. Брусниці (листя).
4. Подорожник.
5. Звіробій.

Відвар з будь-якого вищезгаданого сировини готуватися наступним чином: столову ложку сировини заливають 200 мл води, кип’ятять 10 хвилин. Після охолодження можна приймати з додаванням меду. Лікування розраховане на 3 тижні. Після цього слід зробити 2-тижневу перерву, або продовжити лікування з іншим компонентом.

Профілактичні заходи зводяться до уважному спостереженню за власним здоров’ям:

1. Жінкам не рідше одного разу на рік відвідувати гінеколога.
2. Чоловікам з цим же інтервалом спостерігатися в уролога.
3. Тримати під контролем харчування і вага.
4. До дітям проявляти підвищену увагу в справі привчання до горщика, дотримання ними питного режиму.
5. Уникати переохолодження.
6. Запальні захворювання сечостатевої сфери лікувати під наглядом лікаря.

Якщо ви помітили характерні симптоми, то не соромтеся звертатися до уролога. Лікування на перших стадіях, коли ще не розвинулися ускладнення, має сприятливий прогноз.

Багато що залежить від правильного харчування, якщо не вживати продукти, що подразнюють стінки МП, то гіперактивність істотно знизиться. Необхідно виключити кислу, гостру їжу, кофеїн, огірки, дині, кавуни, алкоголь, мінералку.Як заспокоїти гіперактивний сечовий міхур за допомогою народних рецептів:

• Пити відвари звіробою, подорожника, брусниці, кропу;
• Вживати перед обідом, за півгодини кашку з шинкованої цибулі, меду і яблука;
• Чергувати чай з медово-трав’яними настоями;
• Знизити зайвої ваги;

Перед сном з’їдати по чайній ложці меду з ковтком води.

Народні засоби від гіперактивного сечового міхура

Для лікування акне вульгаріс в домашніх умовах застосовуються препарати в різних формах – гелі, лосьйони, креми, мило. Зволожуючі креми також показано, якщо у вас суха чутлива шкіра. Гелі або лосьйони з алкоголем застосовуються при жирній шкірі або для осіб, що живуть в жаркому і вологому кліматі.

Застосовуються наступні речовини: перекис бензоїлу, саліцилова кислота, сірка і резорцин. Ці речовини найчастіше комбінуються у складі різних препаратів. Препарати для повноцінного лікування акне в домашніх умовах повинні застосовуватися регулярно протягом кількох тижнів. При появі подразнення необхідно знизити частоту їх використання.

При помірній та тяжкій формі акне лікування в домашніх умовах доповнюється застосуванням антибактеріальних препаратів. Вони можуть призначатися як для зовнішнього використання, так і для прийому всередину. Якщо вище перерахованих методів лікування недостатньо лікар призначає застосування одного препарату зовнішньо, а іншого для прийому всередину.

Зовнішньо застосовуються ретиноїди і антибіотики. Перші сприяють оновленню клітин шкіри, другі перешкоджають розвитку бактерій. Всередину призначають прийом антибіотиків, гормональна терапія, изотретионин.

Спеціальні методи лікування акне в домашніх умовах включають в себе підвищення рівня імунного захисту організму, підвищення життєвого тонусу, нормалізацію режиму праці та відпочинку. Окрему увагу при лікуванні акне слід приділяти своїй дієті.

Виключайте продукти, що подразнюють слизову оболонку шлунка. Доведено практичним шляхом, що вживання великої кількості свіжих овочів і фруктів у поєднанні з кисломолочними продуктами зменшують прояв акне вульгаріс на 70 %.

Лікар може виконувати різні процедури здатні полегшити симптоми. Наприклад, розріз і очищення вугрів, ін’єкції протизапальних препаратів в кістозні вузлики і шрами.

Лікування шрамів після акне вульгаріс є частиною медичних процедур. Для цього використовується дермабразія, мікродермабразія, та імпульсні лазерні промені, місцева хірургія.

Причини та фактори розвитку патології

Гіперактивний сечовий міхур не є самостійним захворюванням. Гиперрефлекторный синдром стан виникає в результаті системного ураження кровопостачання, мускулатури або системи іннервації сечового міхура.

До нейрогенним факторів гиперрефлекторной активності детрузора відносять:

• системні захворювання, які порушують роботу нервової системи, наприклад, хвороба Паркінсона, розсіяний склероз, ракові ураження спинного або головного мозку, хвороба Альцгеймера;
• травми, грижі, операції хребта, які вплинули на цілісність спинномозкового каналу;
• вікові порушення кровопостачання головного мозку.

Друга група причин синдрому гіперактивного – це:

• вікова атонія м’язів, крім того, такі зміни в роботі детрузора можуть спостерігатися після ускладненої вагітності та пологів у жінок;
• стійке порушення уродинаміки, особливо це характерно для чоловіків з гіперплазією простати;
• вроджені аномалії будови сечовидільної системи;
• гормональні збої у жінок в період клімаксу і менопаузи;
• онкологічні ураження прилеглих органів;
• стресові ситуації.

Гіперактивність розвивається з різних причин. Серед урологів немає єдиної думки про те, самостійна це хвороба або характерна симптоматика, яка супроводжує інші захворювання.

Прийнято виділяти природу причин, що викликають ГАМП. Їх ділять на:

• идиопатические – невстановлені точно (фіксуються у 65% хворих);
• неврологічні – неконтрольована ініціація детрузора викликана неврологічними патологіями (24% хворих).

Нейрогенна гіперактивність не має вибірковості за статевою або віковою ознакою. Розвивається при пошкодженні ланцюжка, що проводить нервові імпульси від сечового міхура до спинного мозку і далі, до вищих відділах головного мозку.

Причиною служать травматичні пошкодження головного, спинного мозку, атеросклеротичні зміни в судинах головного мозку, хвороба Паркінсона, злоякісні утворення в головному, спинному мозку, мозкових крововиливах.

Механізм розвитку ідіопатичної гіперактивності пов’язують зі зниженням кровообігу (ішемією) тканин детрузора і порушенням провідності нервових імпульсів. Це провокує перезбудження в клітинах тканини детрузора – розвивається порушення нервової регуляції процесу сечовипускання.

Факторами, що провокують розвиток патології сечового міхура, є:

1. Приналежність до жіночої статі.
2. Вікові зміни організму.
3. Депресивні стани, хронічні стреси.
4. Органічні захворювання.
5. Надмірне вживання рідини, особливо на ніч.

У жінок схильність до порушень сечовипускання пояснюється фізіологічними особливостями — коротка уретра, пост родові травми, опущення або зсув сечостатевих органів. Крім того, у жінок від природи низький рівень серотоніну, який знижується з віком, у стресових ситуаціях, при гормональних збоях.

Старечий ГАМП пов’язаний з порушенням кровообігу в органах малого тазу, розростанням сполучної тканини. Це відбивається на роботі нервових закінчень сечовивідної системи – скорочення детрузора стає некерованим.

Захворювання, при яких розвивається ГАМП:

• ожиріння;
• розумова відсталість, деменція;
• цукровий діабет;
• інсульт;
• спинномозкова грижа;
• часті цистити.

Гіперактивний сечовий міхур у чоловіків розвивається в основному після 60 років, з розвитком патологій в передміхуровій залозі. Аденома, простатит, хірургічні втручання, крім затримки сечі, можуть спровокувати її неконтрольоване, часте закінчення.

Гіперактивний сечовий міхур у дітей може бути з наступних причин:

• після сильного переляку;
• при несприятливій обстановці в сім’ї;
• як реакція на сильний переляк, стрес;
• вроджена перезбудженість нервової системи;
• вроджені вади розвитку сечовивідної системи;
• звичка пити на ніч.

Етіологія і механізм розвитку такого розладу сечовипускання до цього момент вивчені погано. Існує дві основні теорії:

1. 1 Нейрогенна – пов’язана з порушенням іннервації. Згідно цієї теорії, синдром розвивається внаслідок підвищення висхідної нервової активності і зниження гальмуючого впливу центральної і периферичної нервової системи на накопичувальну функцію сечового міхура.
2. 2 Міогенних – причиною патології є зміни в м’язовому шарі.

У частини хворих причини виникнення синдрому встановити не вдається, у цьому випадку його називають ідіопатичним. У інших пацієнтів він розвивається на тлі наявних захворювань нервової системи.

Серед захворювань, що призводять до гіперактивності сечового міхура, можна виділити:

1. 1 хворобу Альцгеймера;
2. 2 порушення мозкового кровообігу;
3. 3 новоутворення головного мозку;
4. 4 розсіяний склероз;
5. 5 хвороба Паркінсона;
6. 6 цукровий діабет;
7. 7 ураження хребта з пошкодженням спинномозкового каналу і структур спинного мозку.

Серед факторів ризику патології необхідно зазначити:

1. 1 Високий ІМТ (надмірна вага та ожиріння) і цукровий діабет;
2. 2 Депресія збільшує ймовірність ГАМП в 3 рази;
3. 3 Вік старше 75 років;
4. 4 Наявність артриту;
5. 5 Застосування замісної гормональної терапії;
6. 6 Наявність артриту.

Достовірні причини розвитку синдрому гіперактивного сечового міхура науці в даний час не відомі. Згідно з медичною статистикою, захворювання вражає приблизно 20 % дорослого населення. Частота поширеності у дітей ще вище.

Найбільш ймовірні причини гіперактивного сечового міхура криються в патологічних порушеннях звичного шляху передачі нервового імпульсу від стінок органу до головного мозку. Однак зустрічаються випадки, коли первинний сигнал виключається з рефлекторної ланцюжка.

Фактори, які можуть спровокувати розвиток патології:

• травми хребта в області попереку і крижів;
• хронічні цистити та кандидози;
• часті стресові ситуації, напружений графік роботи;
• відсутність фізичних тренувальних навантажень на м’язи тазового дна;
• вагітність і стан після важких травматичних пологів;
• кесарів розтин;
• психічні порушення у дітей;
• надмірне вживання напоїв, які містять кофеїн — каву, какао, чай;
• наслідки інсульту;
• часткова парализация;
• міжхребетні грижі;
• хвороба Паркінсона;
• розсіяний склероз.

Існують різні теорії, які пояснюють причину виникнення гіперактивного сечового міхура у дітей внаслідок сильного переляку. В процесі адекватного нейрогенного відповіді на стресову ситуацію відбувається переформатування нейронних зв’язків.

Інші причини появи петехіальні висипки, які вимагають звернення до лікаря:

• тромбоцитопенія або погана згортання крові (характеризується тривалим і рясними кровотечі, навіть при невеликих порізах і саднах шкіри);
• системний червоний вовчак;
• ревматичні ураження суглобів і сполучної тканини (підвищується температура тіла, виникають біль в колінних і ліктьових суглобах);
• ендокардити інфекційного генезу (можуть виникати спонтанні тиснуть болі в області серця і за грудиною, що супроводжуються погіршенням загального стану, підвищенням температури тіла);
• зараження крові — сепсис на фоні тривало протікаючих запальних захворювань (відноситься до важких станів і вимагає негайної госпіталізації);
• пурпура та вузликовий періартеріїт, септицемія та черевний тиф.

У педіатричній практиці в ранньому дитячому віці у малюків часто виявляються різні ураження шкірних покривів. Найчастіше виникає стрептодермія у дітей на тлі недостатнього гігієнічного догляду.

Це захворювання характеризується великими мокнучими поверхнями шкірних покривів, які можуть інфікуватися стрептококом або стафілококом. При відсутності адекватного лікування може виникати септицемія, при якій стан дитини швидко погіршується. Піднімається висока температура тіла, з’являється судомний синдром.

На тлі тотального поширення мікробної флори з током крові починається швидке внутрішньосудинне згортання крові. По всьому тілу малюка з’являється петехіальний висип.

Існують і інші причини петехиальных крововиливів у дітей. Це можуть бути травми під час рухливих ігор, прояви інфекційних захворювань.

На обличчі петехії у дітей часто з’являються під час нападів болісного сухого кашлю при коклюші. Подивіться, як лікувати сухий кашель у дитини, і робіть заходи для усунення нападів цього рефлексу.

Відмовтеся від думки використати «Аспірин» у дітей до 14 років при високій температурі тіла. Краще замінити цей препарат «парацетамолом». При регулярних появах петехій у дитини необхідно звернутися до лікаря для повного обстеження стану його здоров’я.

Важливо провести аналіз крові на печінкові проби, ревмофактор, амілазу та час згортання. По можливості слід визначити рівень вітаміну До в складі периферичної крові. Це речовина, що продукується клітинами слизової оболонки тонкого кишечника.

Існують різноманітні причини екхімози у дітей і дорослих. Найчастіше це внутрішньошкірні крововиливи під впливом зовнішніх негативних факторів. Вирішальне значення має знижена або

Причини петехиальных крововиливів у дітей

Особливої уваги вимагають великі крововиливи в області передньої черевної стінки. Вони можуть свідчити про патологічні зміни в черевній порожнині і малому тазі. Частими причинами черевних проявів у дітей і дорослих стають:

• гострий панкреатит і панкреонекроз;
• перитоніт, у тому числі і на воні гнійного апендициту;
• некроз тканин петлею кишечника на тлі кишкової непрохідності;
• шлункові та кишкові кровотечі;
• розрив жовчного міхура.

У дитини в ранньому дитячому віці подібні прояви можуть говорити про наявність пупкової або паховій грижі, яка піддається періодичним ущемлениям (наприклад, при тривалому надривному плачі малюка).

У дорослих причиною экхимоза може стати тривале вживання нестероїдних протизапальних препаратів, які чинять негативний вплив на стан судинної стінки. У жінок такими ознаками можуть проявлятися гострі стани в області органів малого тазу: позаматкова вагітність, сальпінгіт, аднексит, розрив яєчника і маткової труби.

Профілактика акне вульгаріс

Кращий спосіб профілактики оперізувального лишаю — це не хворіти на вітряну віспу. Однак зробити це досить складно, так як вірус швидко поширюється серед маленьких дітей. Можливо, що вакцинація проти вітряної віспи забезпечує деякий захист від оперізуючого лишаю.

Тільки потрібно кілька років для перевірки цієї гіпотези, так як вакцина доступна в Канаді з 1998 року, а, наприклад, у Франції лише з 2004 року. Вакцина проти вітряної віспи застосовується також у дорослих, які ніколи не хворіли на вітрянку.

Ефективні заходи по профілактиці виникнення оперізувального лишаю — зміцнення імунної системи. Щоб запобігти активацію вірусу необхідно здорове харчування, достатня фізична активність і повноцінний відпочинок.

Вакцина проти оперізувального лишаю доступна останнім часом, наприклад, у Канаді. Вона застосовується для людей у віці 60 років і старше, які перехворіли на вітряну віспу. Вона відпускається за рецептом і має деякі мінуси при застосуванні.

Вакцина відрізняється від аналогічної, призначеної для захисту від вітрянки. Вона знижує ризик зараження приблизно в два рази, крім того, вона знижує прояв симптомів хвороби та зменшує ризик виникнення постгерпетичній невралгії.

Необхідно негайно звернутися до лікаря при появі перших симптомів оперізувального лишаю. Він призначить противірусне лікування. При ранньому початку лікування зводиться до мінімуму ризик виникнення постгерпетичній невралгії.

Якщо вона все ж виявиться, то буде нетривалою. Щоб уникнути ускладнень на очі необхідно проконсультуватися з офтальмологом. Заходи по профілактиці постгерпетичній невралгії необхідні для попередження можливих ускладнень після оперізувального лишаю.

Існує специфічна профілактика акне вульгаріс, яка включає в себе ряд гігієнічних заходів, спрямованих на усунення можливих причин акне вульгаріс. Можна здійснювати постійну профілактику акне вульгаріс і добитися повного відсутність нових висипань. Але на тлі профілактики слід проводити постійне лікування цієї патології шкіри.

Виконуйте наступні рекомендації дерматологів:

• повинна бути забезпечена повноцінна і правильна гігієна шкіри;
• дбайливе і тільки по необхідності гоління;
• уникайте застосування жирної косметики;
• організуйте регулярний і правильний догляд за тілом, що включає в себе прийом водних процедур вранці і ввечері;
• уникайте будь-якого подразнюючої дії на шкіру.

Гіперактивний сечовий міхур слід лікувати відразу ж після підтвердження діагнозу. Щоб не допустити його появи, слід 1-2 рази проходити обстеження у гінеколога та/або уролога.

У літньому віці слід відвідувати лікаря при найменших підозрах на захворювання. Корисно виконувати вправи для м’язів тазового пояса: велосипед, ножиці, утримування лежачи у висячому положенні.

Не слід палити в приміщенні, створюючи дискомфорт оточуючим і збільшуючи їх шанси захворіти ГАМПом та іншими хворобами.

Симптоми і ознаки порушень

Перші ознаки оперізувального лишаю можуть супроводжуватися симптомами продромального періоду. Це головні болі, загальне нездужання, болі у великих м’язах, субфебрильна температура тіла. Потім розвиваються симптоми оперізувального лишаю:

• 1. Людина відчуває відчуття печіння, свербіж, поколювання або підвищену чутливість в області шкіри вздовж нерва, як правило, уздовж однієї сторони тіла. Якщо це відбувається в області грудей, біль створює больовий пояс горизонтально направлене з-за чого і з’явилася назва оперізувальний лишай.
• 2. Протягом одного-трьох днів в цій галузі виникає почервоніння.
• 3. Далі в зоні з’являється кілька червоних пухирців, наповнених рідиною нагадують висип при вітряній віспі. Вони викликають свербіж, підсихають протягом 7-10 днів, зникають через два-три тижні, іноді зберігаються довше.
• 4. Від 60% до 90% хворих відчувають гостру локальний біль, різної тривалості та інтенсивності. Болі можуть бути як при опіку або удару електричним струмом. Іноді вони настільки сильні, що їх плутають з серцевим нападом, апендицитом або попереково-крижовим радикулітом.
• 5. У деяких хворих з’являються лихоманка і головний біль.

Первинні ознаки починаються патологічних змін в епідермісі можуть проявлятися у вигляді алергічного нежитю, який супроводжується активним чханням без впливу видимого тригера. В подальшому можуть виникати функціональні розлади діяльності кишечника, що супроводжуються диареями і наполегливими запорами.

Через декілька тижнів з’являються уртикарний висипання на шкірних покривах, вони швидко зливаються в ділянки еритеми. Уражені ділянки сильно сверблять, на тлі розчісування виникають елементи екскоріаціі.

Всі ці первинні явища можуть пройти самостійно через 10 — 14 днів. У місцях первинних проявів з’являється потовщений шар епідермісу, всередині якого знаходяться множинні інфільтрати. На дотик ці елементи досить щільні і нерухомі.

При значному ослабленні імунної системи у сфері інфільтрації може виникати аутосомное запалення з подальшим приєднанням патогенної мікрофлори. Це провокує розвиток шкірних гнійників, які важко піддаються лікуванню.

Для лікаря характерними симптомами є:

1. порушення судинного тонусу в місцях ураження;
2. поява стійкого дермографізм з виразними білими елементами;
3. лабільність настрою пацієнта;
4. скарги на порушення процесів сну, розумової діяльності.

Для цієї форми нейродерміту характерна своєрідна локалізація. Елементи поразки шкіри можуть розташовуватися:

1. навколо зап’ястя;
2. на поверхні ліктьового згину;
3. з зовнішньої сторони кистьовий майданчика;
4. зі зворотної сторони коліна;
5. рідше уражається шия та обличчя.

Якщо захворювання довго не піддається адекватному лікуванню, то можливо тотальне поширення інфільтратів по всіх поверхні шкіри. Це супроводжується значним погіршенням самопочуття пацієнта, підвищенням температури тіла, інтоксикацією і ознаками зневоднення.

Характер хвороби — хронічний. Найбільш виражені періоди загострень — підлітковий вік і вступ у клімакс. У літньому віці симптоми приймають тотальний характер поширення з ураженням значних ділянок шкіри. Повне лікування дифузного нейродерміту на даній стадії розвитку медицини неможливо.

Чинники ризику розвитку алергії

Люди з небезпекою виникнення алергії:

• діти, у яких хоча б один з родичів страждає алергією.
• діти з алергічною екземою або ринітом мають високий ризик розвитку астми.

Куріння матері під час вагітності або пасивне паління в дитячому віці збільшує ризик розвитку астми у дитини.

Забруднення повітря викликає погіршення стану при алергічному риніті і астмі.

Зростання дитини в стерильному середовищі згідно гігієнічної теорії значно збільшує ризик розвитку алергії.

Відмова від грудного вигодовування згідно думку деяких дослідників також збільшує ризик алергії.

Вплив алергенів тварин особливо при контакті з тваринами в перший рік життя знижує ризик розвитку алергії у дитини.

В даний час лікарям невідомо якихось дієвих методів запобігання алергії за винятком відмови від куріння і униканням пасивного куріння.

Наступні описані методи профілактики алергії є лише припущеннями і не мають доказів:

1. Виключно грудне вигодовування.
2. Відтермінування введення твердої їжі в раціон немовляти.
3. Відтермінування введення в раціон високоалергенних продуктів.
4. Гіпоалергенна дієта під час вагітності.

Періть регулярно постільна білизна, якщо у вас алергія на послід пилових кліщів.

Як можна частіше провітрюйте приміщення, за винятком наявності сезонної алергії на пилок рослин.

Підтримання низької вологості в приміщеннях, щоб запобігти зростання цвілі.

Не тримати домашніх тварин.

Розвиток розацеа може відбуватися по-різному у пацієнтів. Існує чотири підтипи захворювання, які раніше вважалися різними хворобами. Зазвичай розацеа не розвивається у важку форму у більшості пацієнтів, а проявляється як поєднання підтипів.

1. Розацеа Erythematotelangiectatic. Виникають почервоніння на обличчі і шиї після їжі, вживання алкоголю, гарячих напоїв або зміні температури. Почервоніння триває кілька хвилин, а потім повністю зникає. Цей симптом найчастіше є першим при виникненні розацеа. Поступово почервоніння стають постійними особливо на щоках, носі і лобі. Дрібні кровоносні судини на щоках і носі стають видимими і утворюють тонкі червоні лінії. Почервоніння шкіри може носити тимчасовий характер, але червоні лінії залишаються і коли почервоніння зникає. Шкіра стає сухою і грубою.
2. Розацеа Papulopustular. На додаток до еритеми з’являються дрібні червоні точки і тверді папули або пустули, заповнені гноєм. Червоні лінії, утворені розширеними судинами також можуть бути присутніми. Почервоніння носить постійний характер в центрі обличчя.
3. Розацеа Phymatous. Цей тип захворювання відрізняється найбільш вираженими ознаками. Сальні залози збільшуються в обсязі, пори розширюються, шкіра потовщується, утворюються м’ясисті вирости і горби. Ніс — частина обличчя, яка піддається найбільшої деформації при хворобі. У 95% випадків страждають від захворювання чоловіка, у віці старше 50 років. Розвиток ринофимы потребує хірургічної корекції.
4. Очні розацеа. Цей підтип характеризується роздратуванням очей, які стають червоними, сухими, чутливими до світла, з постійним сльозотечею. Зустрічаються у половини хворих, уражених розацеа. Інші симптоми хвороби кон’юнктивіт і блефарит. При погіршенні симптомів розацеа треба негайно починати лікування інакше може виникнути сильне зниження зору. Очні розацеа можуть першим симптомом перед розвитком ураження шкіри.

Також існують специфічні симптоми розацеа, які дозволяють лікарю правильно встановити діагноз вже на початковій стадії хвороби. Пропонуємо вам для ознайомлення лише деякі симптоми розацеа, при появі яких необхідно негайно звернутися до лікаря дерматолога.

Еритема на обличчі. Суха чутлива шкіра. Тенденція легкого виникнення почервоніння щік, носа, чола й підборіддя, при хвилюванні або після прийому їжі. Невеликі видимі судини на носі і щоках. Маленькі червоні крапки і тверді папули або заповнені гноєм пустули на носі, щоках, підборідді, лобі.

Спусковим механізмом у розвитку хвороби є порушення процесу всмоктування деяких поживних речовин у порожнини тонкого кишечника. При цьому у потенційно схильних людини утворюється стійкий комплекс підвищеної чутливості до глютеновым з’єднанням.

Ці речовини у великій кількості містяться в клейковині деяких злакових рослин. При попаданні глютену у порожнину кишечника розвивається аутоімунна реакція негайного типу. Це своєрідна форма харчової алергії, при якій найбільш яскраво проявляються шкірні симптоми.

Під впливом глютену відбувається формування комплексних сполук гліадин-IgA. Це речовина транспортується в шари епідермісу і там осідає, залучаючи велику кількість нейтрофілів і еозинофілів. Збільшується хемотаксис, за рахунок якого виникає первинна реакція гіперемії верхнього шару епідермісу — починає розвиватися патологічний процес.

При достатньому накопиченні нейтрофілів та інших імунних клітин починає розвиватися картина класичної запальної реакції з набряком навколишніх тканин. При випоті міжклітинної рідини формуються бульбашки, які при інтенсивному злиття провокують відшарування деяких шарів шкіри.

• різні інфекційні захворювання;
• ураження печінки і жовчного міхура;
• глистні інвазії;
• хвороби товстого і тонкого кишечника;
• онкологічні захворювання, у тому числі й органів кровотворення;
• систематичні похибки у харчуванні та режим прийому їжі.

У деяких хворих дана форма дерматиту розвивається на тлі тривалого праці в умовах шкідливої навколишнього середовища. Це хімічна, металургійна, вугільна промисловість.

Людина народжується, не вміючи контролювати акти сечовипускання. Немовля мочиться несвідомо (мимоволі). Але вже до 6-місячного віку, малюк починає проявляти занепокоєння, перед тим як попісяти.

До двох років маленький людина навчається (при терплячій роботі матері) стримувати акт сечовипускання на нетривалий час. Він починає мочитися свідомо (довільно). Розвивається синдром гіперактивного сечового міхура – це відкат організму до мимовільного сечовипускання.

Сечовий міхур має дві «робочі м’язи»:

• детрузор – ініціатор звільнення міхура;
• сфінктер – утримує урину, дозволяючи їй накопичуватися.

Середній сечовий здорової людини має округлу форму, здатний утримати до 300 мл урини. Добова норма сечовипускання для дорослої людини близько 8 разів вдень і 1-2 рази за ніч.

Здоровий процес сечовипускання – це скоординована робота нервових рецепторів, що проводять волокон, м’язових груп. Коли орган порожній, детрузор розслаблений, сфінктер напружений, стиснутий. По мірі накопичення урини, сигнали про стан сечового міхура передаються в спеціальні відділи спинного і головного мозку.

Початковий позиви в туалет людина відчуває при заповненому наполовину міхурі. У нормі детрузор ініціює сечовипускання, коли орган наповнений на 2/3. Здорова людина в цей час, якщо він знаходиться поза домом, активно шукає туалет, утримуючи початок процесу зусиллям м’язів.

При ГАМП механізм ламається. Нестримні (ургентні) позиви виникають при незначних обсягах сечі, іноді це кілька крапель. Характерною рисою ГАМП є неможливість вольовим зусиллям контролювати початок процесу сечовипускання – він стає мимовільним, незалежним від свідомості хворого.

Чинники ризику розвитку алергії

Існують групи ризику по захворюванню на оперізуючий лишай. У них входять обличчя, які працюють з неблагополучними соціальними групами. Герпес частіше проявляється у людей у віці старше 60 років, так як зі старінням організму імунітет слабшає і вірус може легше реактивироваться.

Різні медичні процедури і захворювання, пов’язані з ослабленням імунітету, збільшують ризик виникнення оперізувального лишаю. Хоча цей фактор ризику зачіпає лише 4% хворих.

Певних загальновизнаних факторів ризику по захворюванню оперізувальним лишаєм не існує. Однак деякі дослідники пов’язують виникнення герпесу з хронічним стресом. Хоча об’єктивних доказів цього немає.

У групу ризику розвитку розацеа належать люди зі світлою шкірою, як правило, ірландського або скандинавського походження. Люди, чиї батьки страждали від розацеа так як деякі дослідження підтверджують спадковий фактор у виникненні хвороби. Жінки хворіють у два рази частіше, Чим чоловіки.

Точні фактори ризику виникнення розацеа невідомі, проте відомі які можуть спровокувати або посилити розвиток хвороби.

1. Тривалий вплив прямих сонячних променів або лампи для засмаги. Ультрафіолет викликає розширення кровоносних судин яке з часом може набути постійного характеру. Тепло також надає шкідливу дію розширюючи судини і посилюючи стан.
2. Раптова зміна температури.
3. Вплив екстремальних погодних умов.
4. Вживання гарячих напоїв, гострої їжі та алкоголю.
5. Гормональні коливання у жінок.
6. Сильні емоції.
7. Вживання кортикостероїдів.

Профілактика хвороби розацеа в даний час не можлива. Чи можемо ми запобігти появі розацеа? Так як причини виникнення хвороби невідомі ми не можемо запобігти появі хвороби.

Але можна вжити заходів щодо запобігання погіршення симптомів і знижують інтенсивність захворювання.

Спочатку вивчіть, що викликає симптоми розацеа, а потім сплануйте своє життя так, щоб уникати цих обставин. Ведення щоденника симптомів розацеа може виявитися дуже корисним.

Такі заходи можуть бути дуже корисні для зниження інтенсивності симптомів розацеа:

• Уникати тривалого перебування під прямими сонячними променями. Використовувати крем від засмаги взимку і влітку.
• Уникати прийому продуктів і напоїв вносять внесок у розширення кровоносних судин.
• Уникати впливу екстремальних погодних умов і перепаду температур.
• Навчитися розслаблятися щоб уникати стресів і нервового напруження.
• Уникайте відвідування сауни і тривалого прийому гарячих ванн.
• Уникати застосування кремів на основі кортикостероїдів.

Догляд за обличчям.

• Використовуйте теплу воду, що має температуру тіла і м’яке мило без запаху.
• Деякі продукти для догляду за шкірою містять елементи, дратівливі її і призводять до розширення судин. Проконсультуйтеся з дерматологом щоб виключити їх застосування.
• Регулярно використовуйте зволожуючі креми для обличчя щоб зняти роздратування і сухість.
• Уникайте занадто жирних засобів для догляду за шкірою щоб не погіршити симптоми.

Характерні симптоми

При цьому полакіурія супроводжується симптомами ургентного нетримання сечі. Саме вони є найбільш важкими проявлениеми патології, оскільки супроводжуються значними стражданнями у хворих.

Особливості перебігу полягають у динаміці розвитку клінічних проявів. Приблизно протягом 3 років у третьої частини пацієнтів невідкладна інконтиненція самостійно регресує, а потім знову загострюється.

Таким чином, ГАМП характеризується комплексом симптомів, які включають в себе:

1. 1 збільшення частоти сечовипускання більше 8 разів за добу (денна полакіурія);
2. 2 часті (більше 1-2 разів) нічні походи в туалет;
3. 3 раптові, не потребують зволікання позиви на сечовипускання, потреба помочитися;
4. 4 невідкладна інконтиненція – мимовільна втрата сечі, що супроводжується сильним, нестерпним позивом до спорожнення сечового міхура (у третини пацієнток).

Загальний стан хворих при цьому задовільний, незважаючи на значне зниження рівня життя.

Основні симптоми гіперактивного сечового міхура у жінок і у чоловіків такі:

• часті сечовипускання (більше 10 разів на день);
• регулярне відвідування туалету вночі (від 2 разів);
• позиви до сечовипускання з’являються після недавнього відвідування туалету;
• в процесі сечовипускання часто виділяється незначна кількість сечі;
• нетримання сечі.

Гіперактивний сечовий міхур виникає, якщо у людини спостерігається один або кілька вищевказаних симптомів. Іноді у пацієнтів можуть виникати важкі позиви.

Часті мочеиспускательные процеси призводять до того, що людина відчуває дискомфорт у громадських місцях. При цьому аналізи сечі – в нормі.

Активний сечовий міхур проявляється у деяких підлітків під час сміху, кашлю і при важких фізичних вправах. Найчастіше дана патологія виникає у дівчат.

У дитини гіперактивний сечовий міхур проявляється симптомами з затримкою сечі. У інших дітей цей процес протікає без проблем. Процес сечовипускання у літніх людей може затягнутися на кілька хвилин.

Клінічна картина захворювання включає в себе кілька характерних ознак, які з’являються раптово. Спусковим механізмом може стати будь-яка стресова ситуація. Іноді патологія вперше проявляється після перенесеного гострого циститу.

Болісні симптоми гіперактивного сечового міхура можуть переслідувати протягом декількох днів. Часто зустрічаються ситуації, при яких відбувається закріплення нових навичок і болісні симптоми синдрому гіперактивного сечового міхура зберігаються протягом декількох місяців і навіть років.

Класичні симптоми гіперактивного сечового міхура, що дозволяють вчасно розпізнати патологічні зміни, включають в себе:

1. раптовість і терміновість виникнення позивів до сечовипускання — відкласти похід в туалет не представляється можливим;
2. частота позивів до сечовипускання перевищує 7 разів на добу;
3. нічні позиви в туалет — понад 2 рази за ніч;
4. функціональне нетримання сечі і рефлекторне випорожнення сечового міхура при неможливості своєчасно відвідати туалетну кімнату.

В подальшому можуть приєднуватися вторинні ознаки синдрому гіперактивного сечового міхура — вони включають в себе: погане самопочуття, дратівливість, безсоння, тривожність, порушення соціальної активності.

Харчова алергія: червоні і білі плями на шкірі, свербіж, набряки очей, язика, обличчя. У тяжких випадках розвиток анафилаксий. Характерні симптоми алергії на їжу проявляються зазвичай через 30-40 хвилин після прийому їжі.

Астма: свистяче дихання, відчуття стиснення в грудях, утруднений вдих і сухий кашель. Характерні симптоми алергії в цьому випадку виникають спорадично.

Атопічна екзема: червоні плями, покриті кірками суха шкіра, лупа, свербіж у конкретних областях тіла. Ось ці симптоми алергії вимагають ретельної диференціальної діагностики з нейродиффузным дерматитом, коросту, екзему і псоріаз.

Алергічний риніт проявляється наступними симптомами: свербіж носа і нежить, свербіж та почервоніння очей, напруженість у пазухах.

Кропив’янка: минуще виникнення папул рожевого або білястого кольору, що супроводжується свербінням і палінням. Ці симптоми алергії виникають відразу ж після контакту з алергеном.

Алергія на отруту комах: червона шкіра, біль і набряк в місці укусу. У серйозних випадках розвиток анафилаксий.

Анафілактичний шок має дуже серйозні симптоми алергії: відчуття жорсткості в горлі, утруднене дихання, прискорений пульс, блідість, нудота, блювання або діарея. Падіння артеріального тиску може призвести до втрати свідомості. Може викликати смерть.