Скільки голосних та приголосних у слові якір

0 Comments

1. Усе про голосні й приголосні звуки

Графіка (від грец. grapho — пишу) — це розділ мовознавства, що вивчає cукупність умовних знаків (букв та символів) для передачі звуків на письмі.

Орфоепія (від грец. orthos — правильний, epos — мова, мовлення) — це розділ мовознавства, що вивчає правила літературної вимови .

Орфографія (від грец. orthos — правильний, grapho — пишу) — це розділ мовознавства, що вивчає правила написання слів.

Звук — найменша одиниця мови та мовлення . Один звук не дає нам потрібної інформації, та коли об’єднати їх, матимемо слово з певним значенням.

В українській мові 38 звуків . Вони поділяються на дві групи: голосні й приголосні .
Голосні звуки утворюємо лише за допомогою голосу. Усього є 6 голосних: [а], [о], [у], [е], [и], [і].

Розрізняємо наголошені й ненаголошені голосні . Якщо на голосний звук при вимові падає наголос, то він наголошений. Якщо наголос не падає, то звук ненаголошений.

Щоб дізнатися, як правильно наголошувати слова, потрібно користуватись словниками: орфоепічним, орфографічним, тлумачним.

Голосні звуки є складотворчими: скільки у слові голосних , стільки й складів.

У слові «кориця» два ненаголошені голосні: [о], [а]. Наголошений один звук: [ и ]. Слово має три склади: ко-ри-ця.

Приголосні звуки утворюємо за допомогою голосу і шуму або тільки шуму. Усього є 32 приголосні звуки: [б], [в], [г], [ґ], [д], [д’], [ж], [дж], [з], [з’], [дз], [дз’], [й], [к], [л], [л’], [м], [н], [н’], [п], [р], [р’], [с], [с’], [т], [т’], [ф], [х], [ц], [ц’], [ч], [ш].

Слід розрізняти звуки [дж], [дз], [дз’], які на письмі передаємо буквосполученням дж , дз , і збіг приголосних [д] і [ж ], [д] і [з] на межі префікса і кореня.

Порівняй: 1. Пі дж ак [п’і дж ак], по дз вонити [по дз вонити]; 2. Від ж ити [в’ід ж ити], під з емний [п’ід з емний].

У першому випадку [дж], [дз] є частиною кореня, у другому — [д] є частиною префікса, а [ж] і [з]— частиною кореня.

Звук мови — це звук, що не взаємодіє з іншими звуками у процесі мовлення, так би мовити, «чистий» звук.

Звук мовлення контактує з іншими звуками, впливає на них або зазнає впливу інших звуків: уподібнюється до сусіднього звука, стає нечітким у ненаголошеній позиції, інколи навіть зникає.

У слові «село» ненаголошений звук [ е ] вимовляємо з наближенням до [ и ] — [ се и ло ]. У слові «футбол» глухий звук [ т ] під впливом дзвінкого [ б ] наблизився у вимові до парного [ д ], тому чуємо [ фудбол ].

Отже, саме від місця звуку в слові залежить його вимова. У такій ситуації можемо говорити про звуки мовлення . Варіантів поєднання звуків дуже багато, тому звуків мовлення більше, ніж звуків мови .

Звуковий аналіз слова якір

Звуковий аналіз слова якір в українській мові:

1 * – букви.
2 * – звуки, транскрипція слова якір.
3 * – звукова схема (звукова модель) слова якір – дошкільнятам, 1 – 4 клас

4 * – правила фонетичного, звуко-буквеного розбору слова якір (знаходяться нижче на сторінці).

Повний фонетичний, звуко-буквений розбір слова якір дивись далі!

Повний фонетичний звуковий аналіз, звуко-буквений розбір слова якір:

  1. 1. Якір
  2. 2. По складам: я ́ –кір (2 склади; наголос на 1-му складі).
  3. 3. [ й ’ а ́ к ’ ір ]

[ й’ ] – приголосний, сонорний, дзвінкий непарний, м’який непарний.
[ а́ ]– голосний, наголошений

к [ к ’ ] – приголосний, глухий парний, пом’якшений непарний (правило F )

р [ р ] – приголосний, дзвінкий непарний, сонорний, твердий парний (правило E )

Для фонетического анализа (звуко-буквенного разбора) слов русского языка, пожалуйста, перейдите по ссылке:
ФОНЕТИЧЕСКИЙ звуко-буквенный разбор слов русского языка

Правила звукового фонетичного аналізу, звуко-буквеного розбору слова в українській мові:

Голосні звуки:

  • На початку слова
  • У середині та в кінці слова після голосного звука
  • Після апострофа
  • Після м’якого знака

Приголосні звуки:

  • [й]завжди м’який;
  • [д’], [т’], [з’], [с’], [ц’], [л’], [н’], [дз’], [р’] «Де ти з‘їси ці лини, дз, р» – якщо після них йдуть Ь, І, Я, Ю, Є.
  • Уподібнення за м’якістю:
    • тверді передньоязикові [д’], [т’], [з’], [с’], [ц’], [л’], [н’], [дз’] «Де ти з‘їси ці лини», дз пом’якшуються перед м’яким приголосним цієї ж групи.
    • cвистячі [з, ц, с, дз] перед напівм’якими губними [б’, п’, в’, м’, ф’] (“мавпа Буф”) мають подвійну вимову, тобто можуть вимовлятися і твердо, і м’яко: [зв’ір] і [з’в’ір], [см’іх] і [с’м’іх], [св’іт] і [с’в’іт], [цв’ах] і [ц’в’ах], [цв’іт] і [ц’в’іт], [св’ато] і [с’в’ато], [дзв’iн] і [дз’в’iн].
    • [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н], [дз], [р] «Де ти з‘їси ці лини, дз, р» – якщо після них НЕ йдуть Ь, І, Я, Ю, Є
    • Всі приголосні, окрім «Де ти з‘їси ці лини, дз, р» та [й], тобто [б], [в], [г], [ґ], [ж], [дж], [к], [м], [п], [ф], [х], [ч], [ш] – якщо після них
      НЕ йдуть І, Я, Ю, Є
    • [б], [в], [г], [ґ], [ж], [дж], [к], [м], [п], [ф], [х], [ч], [ш] – якщо після них йдуть І, Я, Ю, Є.
    • ці сполучення позначають один звук [дж], [дз]якщо вони належать до кореня слова. ( * у програмі належність до кореня слова не перевіряеться)
    • завжди позначає два звуки [шч]
    • м’який знак не є звуком, він позначає м’якість попереднього приголосного
    • Свистячі приголосні перед шиплячими вимовляються як парні їм шиплячі.
      Cвистячий + шиплячий → шиплячий + шиплячий:
      • с + ш — [ш:]: винісши – [вин’іш:и]
      • з + ж — [ж:]: зжати –[ж:ати]
      • з + ш у середині слова — [жш]: безшумний [бежшумний]
      • з + ш на початку слова — [жш] → [ш:]: зшити [ш:ити]
      • з + ч у середині слова — [жч]: безчинство – [бежчинство]
      • з + ч на початку слова — [шч]: зчепити [шчеипити]
      • з + дж — [ждж]: з джерела [жджерела]
      • ш + с’ — [с’:]: милуєшся [милуйес:а]
      • ж + с’ — [з’с’]: поріжся [пор’із’с’а]
      • ч + с’ — [ц’с’]: мучся [муц’с’а]
      • ш + ц’ — [с’ц’]: дошці [дос’ц’і]
      • ж + ц’ — [з’ц’]: мережці [мерез’ц’і]
      • ч + ц’ — [ц’:]: качці [кац’:і]
      • т + с — [ц]: братство – [брaцтво]
      • т’ + с’— [ц’:]: учіться – [уч’іц’:a]
      • т + ц — [ц:]: коритце [кориц:е]
      • т + ч — [ч:]: вотчина – [вoч:ина]
      • т + ш у звичайному темпі — [чш]: багатшати – [багачшати],
        т + ш у швидкому темпі — [ч:]: багатшати – [багач:ати].
      • Префікс і прийменник з перед кореневим глухим приголосним оглушується: з тобою [стобой’у], з книги [скниги]. Оглушення префікса з- перед [к], [п], [т], [ф], [х] (“кафе птах”) засвідчується орфографією: сказати, стиха, спитати, сфотографувати, схитрувати.
      • Дзвінкий [г] втрачає свою дзвінкість лише в обмеженій групі слів української мови:
        легко – [лехко],
        вогко – [вохко],
        нігті – [н’іхт’і],
        кігті – [к’іхт’і],
        дігтяр – [д’іхт’ар],
        дьогтю – [д’охт’у],
        бігцем – [б’іхцем].
        Ці слова потрібно запам’ятати.
      • Дзвінкий [з] у префіксах роз-, без- та прийменнику без здебільшого оглушується, проте можлива подвійна вимова: [безпeчно] і [беспeчно] , [розпuска] і [роспuска], [без тeбе] і [бес тeбе]. Перед [с] оглушення не відбувається: розсада, безславно. У деяких джерелах вказується, що у префіксах роз-, без- кінцевий з- оглушується при швидкому темпі мовлення: розказати – [росказати], розсипати – [роc:ипати], безпечний – [беспечний], а при повільному темпі мовлення оглушення не відбувається.

      Правила поділу слова на склади в українській мові*

        Поділ слів на склади в українській мові не довільний, а підпорядковується певним правилам:
      1. Будь-який приголосний між двома голосними належить до наступного складу: го-ди-на, жа-рі-ти, су-є-та, ту-го-ву-хий.
      2. Сонорні приголосні [м], [н], [н’], [в], [л], [л’], [р], [р’], [й] після голосного перед наступним приголосним (сонорним, дзвінким, глухим) відносяться до попереднього складу: бар-ви, бам-бук, бал-ті-єць.
      3. Сонорні приголосні [м], [н], [н’], [в], [л], [л’], [р], [р’], [й] після приголосного (дзвінкого і глухого) перед голосним разом із дзвінким і глухим приголосним належать до наступного складу, тобто два приголосні – дзвінкий і сонорний, глухий і сонорний – обидва належать до наступного складу: ва-бли-вий, ва-тра.
      4. Два дзвінкі або два глухі приголосні належать до наступного складу: до-ста-ви-ти, до-сти-га-ти, на-дба-ти, дру-жба.
      5. Два приголосні, перший з яких дзвінкий, а другий—глухий, належать до різних складів: вез-ти, буд-ка, важ-кий.
      6. Подвоєні і подовжені приголосні завжди відносяться до наступного складу: зна-ння, нав-ча-ння, сті-нний, не-ска-за-нний, ві-дда-ти.
      7. Три і чотири приголосні можуть розпадатися і не розпадатися, якщо кінцевим у них є шумний: кі-стка, ві-стка і кіст-ка, віст-ка; і не розпадаються, якщо кінцевим є сонорний: за-здрі-сний, на-стрій, го-стрий.
      8. Три приголосні розпадаються, якщо перший і останній у них — сонорний: акорд-ний.

      Голосні та приголосні звуки української мови

      Голосні та приголосні звуки української мови мають перелік особливостей, які не варто оминати увагою. Насамперед, варто звернути увагу на їхні властивості та класифікацію. Перша частина матеріалу буде корисною для всіх школярів, тому радимо уважно її проаналізувати. Друга частина орієнтована на тих, хто хоче знати з теми трохи більше, ніж треба.

      Звукова система сучасної української мови нараховує 38 звуків – 6 голосних і 32 приголосні.

      Голосні звуки – це звуки, що творяться за допомогою голосу. їхнім джерелом є коливання розташованих у гортані голосових зв’язок.

      ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ! В українській мові шість голосних звуків: [а], [е], [и], [і], [о], [у].

      Зверніть увагу! Для передавання на письмі шести голосних звуків використовують десять літер: а, е, и, і, о, у, я, ю, є, ї.

      Залежно від місця наголосу в слові голосні звуки можуть бути наголошеними і ненаголошеними.

      Приголосні звуки – це звуки, що творяться за допомогою голосу й шуму або лише шуму. При їх вимові струмінь видихуваного повітря натрапляє на різні перепони органів мовлення (наприклад, язик, зуби, губи), унаслідок чого виникають шуми, які є основою саме приголосних звуків.

      ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ! В українській мові 32 приголосні звуки:

      Зверніть увагу! Тверді і м’які приголосні – це різні звуки, для позначення яких на письмі використовують ті самі літери: [сад] сад – [с’ад’] сядь.

      Тверді і м’які приголосні

      Творення приголосних звуків супроводжується рухом язика в ротовій порожнині. Звуки, при вимові яких спинка язика піднімається до верхнього твердого піднебіння, є м’якими.

      В українській мові є такі м’які приголосні: [д’], [ті, [з’], [с’], [ц’], [л’], [н’], [де], [р’]. Звук [й] завжди м’який.

      Запам’ятайте графічні засоби позначення м’якості приголосних:

      • м’який знак (ь): [бат ко] батько, [вожд’] вождь, [воловйй] вольовий;
      • літери я, ю, є: [р’аст] ряст, [л’убйсток] любисток, [сйн’с] синє;
      • літера і: [л’іто] літо, [д’іти] діти, [річка] річка, [д’н’іпро] Дніпро.

      Примітка. У деяких випадках м’якість приголосного не має писемного вираження, зокрема це стосується такого фонетичного явища, як уподібнення приголосних за м’якістю: [п’іс’н’а] пісня, [мудрїс’т’] мудрість, [с’в’ато] свято.

      Зверніть увагу! Усі м’які звуки, крім [й], мають тверді відповідники та утворюють із ними пари за твердістю – м’якістю: [д] – [д’], [т] – [т’], [л] – [л’] тощо. Порівняйте:

      • [тин] тин – [т’ін’] тінь;
      • [лин] лин – [л’ін’] лінь;
      • [раса] раса – [р’аса] ряса;
      • [рад’] радь – [р’ад] ряд;
      • [л’із] ліз – [л’із’] лізь.

      Як видно, за цією ознакою слова теж можуть розрізнятися лексичним і граматичним значеннями.

      Приголосними, що не бувають м’якими, є:

      1. губні: [б], [п], [в], [м], [ф];
      2. шиплячі: [ж], [док], [ч], [ні];
      3. задньоязикові: [ґ], [к], [х];
      4. гортанний [г].

      Ці звуки лише перед голосним [і] та зрідка перед голосними [а], [е], [у] можуть бути пом’якшеними (напівм’якими). На це вказують букви і, я, є, ю, наприклад: [в’ітамі’ни] вітаміни, [веч’ір] вечір, [зб’1ж’:а] збіжжя, [к’увёт] кювет. Не забувайте, що пом’якшені є відтінками твердих звуків.

      Таким чином, в українській мові є 22 тверді й 10 м’яких приголосних звуків.

      ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ! Приголосні звуки залежно від позиції (зокрема наступного звука в слові) бувають:

      а) тверді;
      б) м’які;
      в) пом’якшені (напівм’які).

      При фонетичному записі м’якість приголосного позначають знаком [‘] – скісною рисочкою зверху праворуч від літери [с’іл’], а пом’якшеність – графічним знаком апостроф [дв’іч’і].

      Існують словесні формули, які полегшують запам’ятовування класифікації приголосних звуків:

      • Буде гоже Ґедзю у джаз – дзвінкі приголосні.
      • Усе це кафе «Птах і чаша» – глухі приголосні.
      • Мавпа Буф – губні приголосні.
      • Щ(шч)е їжджу – шиплячі приголосні.
      • Де ти з ‘їси цілини? – м’які приголосні.

      Зверніть увагу! Літера ї ніколи не позначає м’якості приголосного звука, тому що стоїть або на початку слова ([йіжак] їжак), або після голосного ([круйіз] круїз). Якщо займає позицію після приголосних (зокрема губного, [р] та кінцевого префікса), то за орфографічним правилом перед нею слід ставити апостроф і трактувати попередній звук як твердий: [солоувйі] солов’ї, [п’ірйіна] пір’їна, [рсРзтзд,]роз’їзд.

      Дзвінкі й глухі приголосні

      Залежно від наявності голосу розрізняють:

      • дзвінкі (шум переважає над голосом): [б], [г], [ґ], [д], [д’], [ж], [док], [з], [з’], [дз], [дз’];
      • глухі (складаються тільки з шуму): [к], [п], [с], [с’], [т], [т’], [ф], [х], [ц], [ц’], [ч], [ш].

      Приголосні звуки, схожі за артикуляцією, утворюють пари: дзвінкий – глухий. Наприклад, [д] – [т], [г] – [х].

      Вони розрізняють лексичне значення слів: казка – каска, ґава – кава, плід – пліт, гриб – грип.

      При швидкому мовленні парні звуки артикулюються нечітко, тому й виникають труднощі при передаванні їх на письмі. Правопис літери, що позначає сумнівний приголосний звук (дзвінкий чи глухий), визначають орфографічним правилом чи з’ясовують за словником.

      ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ! В українській мові 11 співвідносних пар приголосних за дзвінкістю – глухістю:

      • Дзвінкі б г г Д д’ ж 3 з’ ДОК ДЗ дз
      • Глухі п X к т т’ ш с с’ ч п ц’

      Не мають парних глухих такі дзвінкі приголосні: [в], [й], [л], [л’], [м], [н], [н], [р], [р’].

      Зверніть увагу! Запозичений із грецької мови глухий звук [ф], що вживається лише у словах іншомовного походження та зрідка у звуконаслідувальних, парного дзвінкого не має.

      Класифікація голосних звуків в українські мові

      1. За місцем творення 2. За способом творення 3. За участю губ
      Голосні передньго рядуГолосні заднього рядуГолосні високого піднесенняГолосні середнього піднесенняГолосні низького піднесенняЛабіалізовані голосні

      Класифікація приголосних звуків

      І. За участю голосу й шумуІІ. За місцем творення
      Шумні поділяються на дзвінкі і глухі.Сонорні
      [ш] [н] [р] [л] [й] [в]
      Губні
      [б] [п] [в ] [ш] [ф]
      ЯзиковіГлоткові [г]
      Передньязикові [д] [т] [н] [р] [л] [й] [с] [ц] [дз] [ш] [ч] [ш] [дж]
      Середньоязикові [й]
      Задньоязикові [г] [к] [х]
      ІІІ. За способом творенняVІ. За м’якістю
      Зімкнені [Б] Фрикативні
      [З] [ж] [ш] [в] [ф] [г] [х] [й]
      Зімкнено- прохідні
      [ш] [н] [р] [л]
      Африкати
      [Дз] [дж] [с] [ц]
      М’які
      [Й] [д] [т] [л] [н]
      Пом’якшені
      [З] [с] [ц] [дз] [ф]
      Напівпом’якшені
      [Б] [п] [в] [дж] [ш] [ф] [к] [н] [ж] [ч] [ш]
      Шиплячі [ж ] [ч] [ш] [дж]

      Related Posts: