Як діє кулеметник

0 Comments

Кулеметник тактика ведення бою

Кулемети найбільш пристосовані для забезпечення прикриття вогнем. Вони володіють великою вогневою міццю і роблять сильний психологічний вплив на супротивника, що змушує його шукати укриття і не залишати їх. Це особливо важливо в настанні, так як дозволяє іншим підрозділам просунутися вперед і / або зайняти позиції для найбільш ефективного ведення вогню. Використання більшої кількості трасуючих патронів в кулеметної стрічки дозволяє досягти ще більшого психологічного впливу, але надмірне збільшення їх числа може значно знизити скритність кулемета. Солдати з легкими кулеметами зазвичай пересуваються разом зі штурмовими групами, в той час як солдати з важкими кулеметами займають позиції, з яких вони можуть вести вогонь поверх атакуючих з’єднань або з флангу так, щоб не вразити своїх.

При патрулюванні кулемети займають найбільш захищені позиції, тому їх не мають в голові або в кінці колони. При зіткненні з противником кулеметники повинні мати можливість зайняти найвигідніші позиції, а не залишатися там, де вони опинилися на початку бою.

Кулемети складають основу оборони. Вони можуть організувати свої вогневі рубежі таким чином, що вони будуть нездоланними для противника. В якості одного з варіантів можна взяти такий: два кулеметника вибирають пересічні вогневі рубежі у вигляді букви Х, що не дозволить противнику підійти ближче до оборонятися позиціях. При атаки в задачу кулеметників входить атака і знищення з’єднань противника, спрямоване на припинення атаки. Але відкривати вогонь по противнику повинні стрілки, а не кулеметники, що сприяє кращій маскування кулемета і не видасть його позиції спалахами пострілів. На той час, коли кулемет відкриє вогонь, противник вже буде (при сприятливому збігу обставин) шукати укриття і не приділяти увагу пошуку позицій кулеметника. Основний недолік кулеметників полягає в їх уразливості. Вони складають основу оборони, і противник буде використовувати будь-які сили і засоби для їх придушення. Це призведе до ослаблення оборони і виникнення ситуації, при якій ворог, просуваючись вперед, буде атакувати нерухомі цілі (стрільців, які залишилися без підтримки кулеметників), які є легкою мішенню. Кулеметники повинні займати позиції таким чином, щоб вони могли вести вогонь на якомога більшу дистанцію і на відкритих просторах, що дозволить застосувати ковзний вогонь, при якому кулі направляються на висоті від 0.5 до 1.5 метрів і пролітають найбільша відстань.

Темний час доби

Ведення бою в темний час доби є дуже небезпечним для кулеметників, бо його скритність значно знижується через яскравих спалахів від пострілів. Вони утворюються при черзі з десяти пострілів і сильно демаскують кулемет.

У деяких випадках дві або більше груп кулеметників (до складу кулеметного взводу входять зазвичай дві групи) формують кулеметний взвод, що може принести великі труднощі противнику через величезної концентрації вогню. Найчастіше кулеметники розташовуються поодинці, але іноді і займають позиції всім взводом.

Кулемет – це автоматична зброя, особливість якого полягає не тільки в тому, що воно має більшу скорострільністю. Природно, що при скоєнні більшого числа пострілів за одиницю часу, шанси вразити супротивника збільшуються, але це не єдиний фактор, що впливає на ефективність кулемета. Однією з основних проблем автоматичної зброї є низька точність ведення вогню. Стрілецька зброя зазвичай володіє віддачею, що знижує точність, яка дорівнює відношенню вироблених пострілів до числа уражень мети. Тому кулемет не відрізняється високою точністю. Віддача від попереднього пострілу впливає на стан прицілу при подальшому, і чим більше вироблено пострілів, тим далі приціл “йде” від мети. Для подолання такого ефекту застосовую ведення вогню короткими, а не довгими чергами, що дозволяє кулеметникові коригувати приціл в перервах між пострілами. Точне прицілювання необхідно при стрільбі з кулемета не менш, ніж при стрільбі з будь-якого іншого зброї. Якщо при веденні вогню не коректувати положення прицілу, кулі, як дріб при пострілі з дробовика, матимуть великий розкид, який стає більше пропорційно дальності їх польоту. А потрапляння однієї кулі в ціль не завжди є достатнім для нейтралізації мети. Кулі дуже маленькі і їх напрямок польоту повністю залежить від прицілювання. При польоті їх на відхилення від курсу діє тільки сила бокового вітру і сила тяжіння. На відстані в 30 метрів силует людини виглядає досить маленьким, тому навіть незначна помилка при прицілюванні не дозволить вразити ціль. При неприцільно стрільбі ураження цілі можна розглядати як випадкові.

Однією з різновидів кулеметів є легкі кулемети. Вони призначені для ведення вогню в складі відділення або посиленою групи і відрізняються високою скорострільністю і маленьким калібром, а велика щільність вогню дозволяє швидко отримати вогневе перевагу і придушити противника.

При виборі позиції для ведення вогню кулеметники повинні розташовуватися таким чином, щоб завдати максимальної шкоди супротивнику.

§ 3. Дії солдата у складі бойових груп

Останнім часом практика ведення локальних збройних конфліктів засвідчила ефективність застосування в бою невеликих так званих бойових груп, які складаються з військовослужбовців різних військових спеціальностей.

Зазвичай у складі мотопіхотних та десантно-штурмових підрозділів створюються бойові групи у вигляді «двійок», «трійок» та більших груп. До складу цих груп входять різні військовослужбовці – автоматники, кулеметники, снайпери, гранатометники, сапери тощо.

Такі групи дозволяють створити більш гнучкий, розосереджений бойовий порядок, який краще використовувати для боротьби з дрібними групами ворога. Практика показала, що за належної підготовки й необхідного забезпечення вони можуть успішно діяти в наступі й обороні та в інших видах бойової діяльності.

Слід також розуміти, що створення бойових груп вступає у певне протиріччя з одним із основних принципів бою – зосередження сил і засобів на важливому напрямку. Однак бойові групи в основному використовуються не для прориву добре організованої оборони противника, а на напрямках, де противник подавлений і не чинить організованого опору, наприклад, у глибині оборони, під час дій у приміщеннях, у густому лісі тощо. Крім цього, використання бойових груп вимагає від командирів певної ініціативи й уміння керувати діями таких груп. Адже бій з використанням бойових груп став розпадатися на дрібні осередки, що ускладнює роботу командира взводу, роти і т. д. У такій ситуації зростає роль молодших командирів – командирів відділень, бойових груп, розрахунків тощо.

Робота командирів повинна бути спрямована на організацію взаємодії як усередині самих груп, так і між ними, а також з вогневими засобами, які підтримують бойові дії групи. Командиру слід роз’яснити кожній групі її місце в бойовому порядку взводу, роти, а також окреслити, яке завдання і яким способом вона повинна виконати, як слід взаємодіяти із сусідами, вогневими засобами, саперами тощо. Особлива увага приділяється знаходженню взаєморозуміння та взаємодопомоги в бойовій групі. Наприклад, у складі бойової «двійки» один військовослужбовець веде спостереження, інший (снайпер або кулеметник) діє як винищувач. Тобто спостерігач веде розвідку, цілевказування та корегування вогню в інтересах снайпера або кулеметника, які своїм вогнем уражають виявлені цілі.

Під час атаки бойова група (снайпер – кулеметник) може розташовуватися в центрі або на фланзі взводу й вести вогонь по вогневих точках противника, пересуваючися «стрибками» від одного рубежу до іншого. Вогонь ведеться у проміжках між підрозділами (якщо бойова група в центрі) або з флангу. Першочерговими цілями для бойової групи є снайпери, кулеметні, мінометні та гарматні розрахунки, зв’язкові тощо.

Інтервал між військовослужбовцями бойової групи по фронту – 5-6 кроків. Кожен стрілець може мати 2-3 вогневі позиції. Він здійснює кілька коротких черг з однієї позиції, а потім її змінює. Кожному солдату бойової групи призначаються сектори стрільби – основний та додатковий, які між стрільцями повинні перекриватися, створюючи зону суцільного вогню.

Висування до рубежу переходу в атаку і всі переміщення в бою здійснюються в межах візуальної видимості та на дальностях, які забезпечують взаємну підтримку вогнем.

Переміщення на полі бою потрібно здійснювати послідовно. Спочатку перший стрілець пересувається перебіжками під вогневим прикриттям інших військовослужбовців на відстань 50-100 м. Довжина перебіжки між проміжними зупинками залежить від місцевості й вогню противника і в середньому має бути 20-40 кроків. Після зайняття вказаного рубежу стрілець обладнує перед собою бруствер і готується для ведення вогню. Після переміщення першого стрільця під його вогневим прикриттям, а в разі переміщення «трійки» ще й третього військовослужбовця, на полі бою переміщується другий стрілець. Так поступово переміщується вся бойова група. Старший бойової групи через кожні 50-100 м уточнює бойову задачу стрільцям або ставить нову.

Кожна бойова група відділення повинна мати «кішки» для розмінування мін на розтяжках, а також мін, установлених на ґрунті без заглиблення та маскування, й уміти користуватися ними. Військовослужбовці бойової групи повинні ефективно застосовувати багнет-ніж для створення проходів у дротяних загородженнях противника, виведення з ладу ліній зв’язку і дій у рукопашному бою.

Як показує досвід, сигнали взаємодії у групі повинні бути простими, які добре запам’ятовуються.

На малюнку 35 зображено деякі приклади подачі сигналів.

Мал. 35. Приклади подачі сигналів

Кожен військовослужбовець, що входить до складу бойової групи, незалежно від спеціальності, повинен знати способи ведення розвідки, уміти замінити іншого військовослужбовця групи, добре знати тактику дій ворога.

Особливу складність становить виявлення снайперів противника, які ретельно маскуються. Для їх виявлення у складі «двійок» і «трійок» та більших груп доцільно мати спеціальних спостерігачів.

◄ БОЙОВІ ПОРЯДКИ ТА ЇХ ВИКОРИСТАННЯ ПІД ЧАС РУХУ ►

Бойові порядки бойової групи – це шикування бойової групи для ведення бою.

Розгляньмо кілька можливих бойових порядків бойової групи до восьми військовослужбовців.

Колона.

Бійці йдуть один за одним позаду передового (мал. 36). Відстань між військовими залежить від видимості або конкретної ситуації.

Мал. 36. Колона

Сектор вогню передового – 120 градусів перед ним.

Другий військовослужбовець відповідає за 90-градусний сектор зліва. Третій військовослужбовець відповідає за такий самий сектор справа, і так далі. Усі військовослужбовці, крім замикаючого, ділять сектори обстрілу в шаховому порядку. Замикаючий відповідає за 120-градусний сектор позаду.

Колона має ряд переваг:

  • спрощено передачу повідомлень між військовослужбовцями;
  • полегшує пересування, зменшує затрати сил і підвищує скритність;
  • розриви в колоні виникають рідко, а коли й виникають, їх не важко помітити.

Недоліком колони як бойового порядку є те, що він вразливий до засідок з флангу і не дозволяє вести вогонь з усіх видів зброї вперед. Через те що військовослужбовці йдуть один за одним, вести вогонь уперед без ризику вразити своїх може тільки передовий.

«Клин».

Цей порядок утворюється шляхом зміщення кожного військовослужбовця вліво та вправо від передового. Так утворюється бойовий порядок, який при вигляді зверху нагадує клин або букву «V» (мал. 37). «Клин» може використовуватися для фронтальної атаки.

Мал. 37. Клин

Сектор стрільби ведучого – 120-градусне поле огляду перед ним. Наступні два військовослужбовці розміщуються позаду ведучого й зміщені вліво та вправо. Вони контролюють 90-градусні сектори стрільби, які починаються прямо попереду них і покривають їх безпосередньо ліву чи праву сторони відповідно. У цьому бойовому порядку немає тилового сектора стрільби, тому що він застосовується для атаки.

«Клин» має такі переваги:

  • простий контроль руху вперед;
  • на «клин» важче влаштувати засідку з будь-яких напрямків;
  • увесь бойовий арсенал «клину» можна спрямувати по цілях, які розташовані попереду нього.

Недоліком «клину» є утруднена комунікація між військовослужбовцями. Іноді вони не можуть вчасно отримати інформацію про повороти бойового порядку, і тоді можуть утворюватися розриви.

Перед використанням того чи іншого бойового порядку командир має проінструктувати бійців про порядок перешикування в разі виявлення ворога.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗАСВОЄННЯ МАТЕРІАЛУ

1. Чим обумовлена поява тактики бойових груп?

2. Поміркуйте, від чого залежить побудова бойового порядку.

Формуємо компетентності

Користуючись додатковими джерелами, з’ясуйте, які ще бойові порядки можуть використовувати бойові групи. Які їхні переваги та недоліки?

§ 11. Бойові порядки та їх використання під час руху (продовження)

Атака — це стрімкий і безупинний рух підрозділів у бойовому порядку в поєднанні з вогнем найвищого напруження усіх вогневих засобів з метою знищення противника й оволодіння визначеним рубежем (об’єктом). Атака в пішому порядку може відбуватися одночасно (іл. 11.1) або послідовно (іл. 11.2). Під час одночасної атаки весь особовий склад відділення наступає в одну лінію. Послідовну атаку застосовують, коли механізований підрозділ діє у дві лінії.

Іл. 11.1. Бойовий порядок «Одночасна атака у складі бойових груп»

Іл. 11.2. Бойовий порядок «Послідовна атака»

Тактичні схеми НАТО

Пояснення до іл. 11.1 та іл. 11.2 подано в табл. 11.1.

Пояснення умовних позначень до іл. 11.1 та іл. 11.2

Бойовий порядок відділення в складі бойових груп за способом «Прорив з прикриттям». Цей бойовий порядок пересування використовують в умовах, коли контакт з противником неминучий. Він характеризується найвищим рівнем безпеки серед усіх способів пересування в бою.

Відділення (група) використовує техніку «Прорив з прикриттям» для скритого маневру. Відділення (група) розділяється чітко на дві групи. Передова група займає позицію, що забезпечує найкраще стеження за місцевістю перед фронтом і має забезпечувати прикриття. Група, що була в тилу (позаду передової групи), виривається вперед зі зміщенням ліворуч або праворуч відносно позиції прикриття. Вона вибирає шлях, який забезпечує найбільший ступінь прихованості й не закриває фронт вогню позиції прикриття та не виходить за межі досяжності вогню позиції прикриття. Щойно група успішно перетнула місцевість до вказаного їй рубежу, вона зайняла позицію, що забезпечує найкраще стеження за місцевістю перед нею і сама тепер стає групою прикриття. Тепер черга здійснювати перебіжку переходить до групи, що була на попередній позиції.

Іл. 11.3. Бойовий порядок за способом «Прорив з прикриттям»

Бойовий порядок бойових груп за способом пересування «клином» (іл. 11.4). Цей бойовий порядок утворюють, розташувавши бійців із зсувом ліворуч і праворуч від напрямного, аби утворити клиноподібну форму, яка щонайкраще підходить для атаки.

Іл. 11.4. Пересування «клином»

Визначення напрямку руху здійснюють за циферблатом годинника. Пам’ятайте, що напрямок руху, за яким вам потрібно рухатися, — це не той напрямок, у якому ви спостерігаєте за місцевістю, але напрямок (орієнтир), на який показує цифра «12» циферблата годинника!

Сектор вогню напрямного становить 120°, або ж «12.00 (дванадцята година)». Наступні два бійці ліворуч і праворуч від напрямного закривають 90-градусні сектори вогню (відповідно: «9.00 (дев’ята година)» і «3.00 (третя година»), що починаються прямо перед ними і перекривають їхній лівий і правий фланги. Цей же принцип застосовують і для замикаючих бійців бойового порядку, розташованих праворуч і ліворуч від бійців перед ними. Контроль тилу не передбачено, оскільки його мають здійснювати інші групи, які йдуть так само клином. Цей порядок полегшує контроль за пересуванням уперед солдатів у групі на полі бою. Їх важче атакувати зненацька із засідки. Найважливіше: по супротивнику, який перебуває попереду, можуть вести вогонь усі бійці бойової групи одночасно. Недоліки цього бойового порядку: він не передбачає обмін інформацією між бійцями і призводить до виснаження, якщо його застосовують упродовж тривалого часу.

Пересування на полі бою за методом «Бойовий порядок похідний у пішому строю» (іл. 11.5). Цей спосіб використовують під час наступу з висуванням із глибини (з ходу). Він характеризується мінімальним рівнем безпеки. Відділення (група) тримається разом як одне ціле для полегшення командування і управління. Відстань між членами групи складає 5 м. Якщо маршрут руху (висування) достатньо широкий для двох колон, бійці вишиковуються зигзагом, при цьому відстань між кожним бійцем зростає до 10- ти метрів як з фронту, так і з тилу. (Це також дає змогу підтримувати відстань у 5 м між колонами по обидві сторони маршруту руху — висування).

Іл. 11.5. Пересування способом «Бойовий порядок похідний у пішому строю»

Ця техніка руху дає можливість пересуватися відносно швидко. Відділення (бойова група) може розосередитися ліворуч та праворуч у разі повітряної атаки або вогню противника.

Порядок пересування «ромбом» (іл. 11.6) під час наступу в глибині оборони противника.

Іл. 11.6. Пересування «ромбом»

Ромбоподібний бойовий порядок — цікава альтернатива клинові. Якщо в бойовій групі є чотири бійці, тоді просто потрібно поставити замикаючого точно за напрямним на певній дистанції. Якщо в бойовій групі є п’ять бійців, командир бойової групи займає позицію в центрі за напрямним і попереду замикаючого. Зрозуміло, що такий бойовий порядок перешкодить використанню усієї зброї бойової групи по противнику з фронту. Однак збільшується відсоток зброї, яку ви можете застосувати по противнику перед фронтом. Виграш у разі використання ромбоподібного порядку полягає в тому, що бойова група може рухатися швидше, міняти напрям руху і займати кругову оборону. Тому цей порядок застосовують тоді, коли відділення (бойова група) діє окремо і має забезпечувати оборону самостійно. У цьому випадку відділення (бойова група), не відхиляючись від напрямку наступу і використовуючи складки місцевості, швидко виходить у фланг або тил противника і рішучою атакою знищує його. У разі послаблення опору противника за командою (сигналом) командира відділення проводить посадку в БМП (БТР), десантом на танк і продовжує наступ у вказаному напрямку.

Бойові порядки підрозділів та їх використання в ході маршу. Марш — організоване пересування підрозділів у колонах дорогами і колонними шляхами з метою виходу в призначений район або на вказаний рубіж у встановлений час у повному складі й готовності до виконання бойового завдання. За напрямком він може здійснюватися до фронту, вздовж фронту або від фронту в тил. У всіх випадках марш здійснюють приховано, як правило, вночі або за інших умов обмеженої видимості, а в бойовій обстановці та в тилу своїх військ — і вдень. Відділення може здійснювати марш в умовах передбачення зустрічі з противником і вступу з ним у бій або поза загрозою зіткнення з противником та пересуватися в колоні взводу або самостійно, а також призначатися в похідну охорону. Механізоване відділення (мвід) може пересуватися також у пішому порядку або взимку на лижах.

Відділення здійснює марш у колоні підрозділу з дистанціями між машинами 25-50 м. Під час руху відкритою місцевістю та в умовах загрози застосування противником ЗМУ і ВТЗ дистанцію між бойовими машинами збільшують до 150 м. Під час руху гірськими дорогами, в умовах обмеженої видимості, ожеледиці, дорогами, що мають круті підйоми, спуски, повороти, а також під час руху з підвищеною швидкістю дистанції між машинами зростають. Середня швидкість руху механізованого взводу на марші: на БМП — 20-25 км/год, на БТР (автомобілях) — 25-30 км/год, у пішому порядку — 4-5 км/год, на лижах — 5-7 км/год. Залежно від характеру місцевості та стану доріг під час пересування в гірських районах, лісисто-болотистою місцевістю та в інших несприятливих умовах швидкість руху може бути значно меншою. У всіх випадках марш повинен здійснюватися з максимально можливою за даних умов швидкістю.

Похідний порядок (іл. 11.7) — шикування відділення в пішому порядку для пересування в колону по одному або по двоє. Похідний порядок застосовують на марші, під час переслідування, проведення маневру; він має забезпечувати високу швидкість руху, зручне розгортання в бойовий порядок, найменшу уразливість від зброї супротивника, підтримання стійкого управління.

Іл. 11.7. Похідний порядок відділення: а — у пішому строю в колону по одному; б — у колону по два; в — на БТР у складі підрозділу; г — на БМП на марші

«Колона в пішому строю в колону по одному в шаховому порядку» (іл. 11.8). Цей бойовий порядок пересування організовано таким чином, що бійці йдуть один за одним колоною солдатів.

Іл. 11.8. Пересування бойових груп (відділення) колоною в шаховому порядку

Визначення напрямку руху здійснюють за циферблатом годинника. Отже, основний напрямок руху це — «12.00 — дванадцята година» за циферблатом, а «6.00 — шоста година» за циферблатом це — тил. Відповідно, напрямок «3.00 — третя година» завжди буде вказувати на правий фланг, а «9.00 — дев’ята година» — лівий фланг.

Типова помилка — занадто вдаватися в подробиці.

Використовуючи цей метод, пам’ятайте, що не слід говорити: «Противник — на 13.00 — тринадцять нуль нуль». Це занадто складно для сприйняття в ході бою. Використовуйте тільки цілі числа, наприклад: «Противник — на 13», «Противник — на 14».

Сектор вогню напрямного — 120° перед ним, або ж «12.00 — дванадцята година». Другий боєць відповідає за 90-градусний сектор ліворуч, або ж «9.00 — дев’ята година». Третій боєць відповідає за такий же сектор праворуч або ж «3.00 — третя година» і так далі.

Усі бійці, крім замикаючого, ділять сектори обстрілу в шаховому порядку. Замикаючий відповідає за 120-градусний сектор з тилу колони, або ж — «6.00 — шоста година». Рух колоною спрощує передача повідомлень від бійця до бійця. Полегшується пересування, зменшуються витрати сил і підвищується скритність. Розриви в колоні утворюються рідше, а коли виникають, їх неважко помітити. Недоліком колонного порядку є те, що він вразливий для засідок супротивника. Крім того, він не дає змоги вести вогонь з усіх видів зброї уперед (по фронту). Так як бійці йдуть один за одним, вести вогонь вперед без ризику вразити своїх може тільки напрямний.

Для управління колоною командиру, крім автомата і боєприпасів, потрібно мати портативну радіостанцію. А кожний абонент у мережі колони повинен чітко засвоїти, що з початком бою він зобов’язаний постійно бути на прийомі, але не виходити в ефір без потреби. Слід користуватися кодовими фразами й сигналами; також для управління колоною потрібно застосувати систему простих і зрозумілих жестових сигналів, які можна передавати по колоні руками і зброєю.

Командир відділення (групи) повинен добре вивчити маршрут руху та прокласти його по найбільш безпечних ділянках. Головне правило — при висуванні до місця проведення бою (зіткнення з противником) необхідно уникати торованих доріг через імовірність їх мінування. Визначивши найнебезпечніші ділянки ще до початку руху, слід продумати, як їх долати.

Наприклад, наблизившись до ймовірних місць засідок, можна обстріляти їх і тим самим спровокувати противника на вогонь у відповідь. Якщо є потреба руху одним і тим самим маршрутом протягом тривалого часу, то розвідані місця ймовірних засідок бажано замінувати. Щоб противник не почував себе безкарно, можна організувати засідку на його засадну групу.

Якщо супротивник постійно проводить засідки в одному й тому самому місці — він утратив пильність. Цей фактор слід використати для того, щоб потай вислати до їхнього улюбленого місця засідки своїх розвідників. Командирові групи (відділення), яка потрапила в засідку, необхідно без зволікання зв’язатися зі старшим командиром і доповісти про ситуацію, що склалася. Викликати підкріплення з резерву. Якщо місцевість сприяє, вивести групу (відділення) з-під удару. Не зупиняти рух колони. Зупинена колона — чудова мішень. Якщо вогонь на ураження ведуть по «голові» колони, то «хвіст колони» слід відвести назад. І діяти навпаки, якщо під обстріл потрапив «хвіст колони». Важливо також вчасно віддати команду особовому складу групи (відділення), розосередивши його, організувати систему вогню, яка або позбавить супротивника здатності маневрувати, або обмежить його можливості.

На першому етапі бою, коли вогонь засідки найбільш сильний, розумніше укритися й організувати розвідку цілей. З перших хвилин бою слід установити контроль над витратою боєприпасів. Кожний боєць повинен знати, що стріляти він може тільки по виявленому противнику. Як тільки вогонь почне стихати і супротивник почне відходити — саме в цей момент він є найбільш уразливим. А маючи втрати, супротивник і зовсім втрачає мобільність: з убитими й пораненими на руках далеко не підеш. Одночасно із цими діями необхідно організувати винесення убитих і поранених. Для здійснення маневру бойовою групою бажаною є постановка димової завіси. Постановники димової завіси в колоні призначаються заздалегідь і тримають димові засоби (димові гранати) готовими до застосування в руках, а не в рюкзаку. Димові гранати, як і перев’язувальні пакети, мають бути у кожного, і не одна. Мобільні групи з початком бою підходять для оточення або переслідування засідки супротивника.

Пересування на полі бою способом «Бойовий порядок похідний з прикриттям» (іл. 11.9). Відділення розділяється на дві або й більше груп. Дистанція між бійцями має сягати 5 м, і вони вишиковуються зигзагом, якщо дорога достатньо широка для двох колон. Суттєва різниця між цим способом та звичайним похідним полягає в тому, що між групами підтримують дистанцію в 20 м. Цей спосіб дає можливість відносно швидко пересуватись і зберігає всі переваги похідного порядку стосовно можливості розосередження або знищення засідки противника поблизу. Недолік — погіршення взаємодії в бойових групах.

Іл. 11.9. Пересування способом «Бойовий порядок похідний з прикриттям»

Якщо очікується напад супротивника із засідки, підрозділи можуть пересуватися вогневими групами, як правило, кутом уперед (іл. 11.10). Старший вогневої групи перебуває попереду на вістрі кута, ліворуч і праворуч від нього на відстані 5-10 м — кулеметник і гранатометник, далі — стрілець, за ним — командир відділення зі спостерігачем і друга вогнева група.

Іл. 11.10. Бойовий порядок кутом уперед

Під час пересування на техніці ділянкою, де є вірогідність потрапляння підрозділу в засідку, відстань між машинами має збільшуватися. Перед місцем, де вірогідна засідка противника, необхідно зупинитися та вислати дозор для огляду небезпечного місця. Під час нападу супротивника із засідки екіпажі бойових машин відкривають вогонь та створюють аерозольну (димову) завісу для прикриття дії особового складу, який спішується і займає вогневі позиції навколо машин та під їх прикриттям відкриває щільний вогонь по виявлених цілях противника і найбільш імовірних місцях їх розташування. Відбивши напад, підрозділ, за можливості, переходить в атаку для завершення знищення засідки противника. Командир відділення негайно доповідає командиру взводу про місце засідки і стан справ.

У випадку, коли противник відкрив вогонь з відстані кидка гранати (35 м), частина підрозділу, що перебуває в зоні ураження, без додаткової команди відкриває вогонь у напрямку засідки, застосовує димові та осколкові гранати й атакує противника. Решта підрозділу, що перебуває поза зоною ураження, відкриває вогонь у напрямку позиції засідки і прикриває атаку. Якщо супротивник відкрив вогонь з відстані, що перевищує дальність кидка гранати (понад 35 м), та частина підрозділу, яка потрапила в зону ураження, залягає, створює димову завісу та відкриває вогонь у напрямку засідки. Інша частина підрозділу атакує засідку з флангу або з тилу. Якщо весь підрозділ потрапив у засідку, то він повинен атакувати її під прикриттям димової завіси.

1. Сформуйте «бойові групи» й повправляйтесь у пересуванні в шаховому порядку під час маршу. 2. Сформуйте «бойові групи» й повправляйтесь у пересуванні на «полі бою» «ромбом», «клином». 3. Обґрунтуйте, за яких умов застосовують атаку в пішому порядку.

4. Поясніть, використовуючи відповідну схему, суть послідовної атаки механізованого відділення (мвід). 5. Поясніть, використовуючи відповідну схему, суть одночасної атаки механізованого відділення (мвід).