Хто має платити за тепловтрати

0 Comments

Чому киян просять платити за тепло влітку і як це пов’язане зі зростанням тарифів восени

“Це допоможе нам з одного боку вчасно почати опалювальний сезон, з іншого – це зробить зимові рахунки за опалення більш збалансованими і зменшить навантаження на споживачів”, – заявив заступник голови КМДА Петро Пантелеєв.

У Києві рекомендований авансовий платіж становить 10 грн за кв.м.

Власне, він вже фігурує у платіжках, що їх кияни отримали у липні. Наприклад, авторові цієї історії у 40-градусну спеку запропонували сплатити за майбутнє опалення майже 400 гривень.

Місцева влада обіцяє, що зимові платіжки зменшать на суму авансу, який сплатять споживачі влітку і восени.

“Цей авансовий платіж є цілком добровільний”, – запевнив представник “Київтеплоенерго” Костянтин Лопатін.

Його розраховують як середньозважений по місту, розбиваючи вартість опалення за минулу зиму на три частини. До початку опалювального сезону авансова плата за тепло фігуруватиме як “переплата”.

Очевидно, що подумати про оплату тепла авансом мають не лише власники житла у столиці, але й ті, хто орендує квартири у Києві, – їм доведеться враховувати, що робити з тими платежами у разі, як вони змінять квартиру.

Варто також враховувати, що від попередніх опалювальних сезонів кияни заборгували комунальникам 3,6 млрд грн за тепло та гарячу воду.

Вперед, у минуле?

Сплачувати за тепло впродовж усього року було багаторічною практикою в Україні – ще з радянських часів.

Проте під час реформ в енергетиці і запровадження ринкових тарифів від цього вирішили відмовитися, – мовляв, на ринку треба платити лише за те, що спожив.

Саме під це розгорталися масштабні програми встановлення лічильників – побудинкових для старого житлового фонду, і поквартирних – при горизонтальній розводці опалення – у новобудовах.

Автор фото, UNIAN

Проте зимові платіжки за тепло із переходом на ринкові тарифи на газ з кожним роком зростають, а інколи навіть “зашкалюють”, як це сталося на початку 2021 року. І тоді урядові доводиться втручатися та “в ручному режимі” обмежувати тарифи.

Минулої зими ціни на газ для виробників тепла ще регулювала держава. А от наступної цього вже не буде. Власне, від травня цього року PSO (Public Service Obligations) для тепловиків вже не діє, і вони, як промислові підприємства та населення, мають закуповувати газ за ринковими цінами.

А для цього потрібні кошти. Тож не виключено, що столична ініціатива пошириться й на інші міста.

Не блакитний, а золотий

Перехід на ринкові ціни на газ для тепловиків та населення збігся із таким зростанням цін на газ на світових ринках, якого не було вже давно, – останні 13 років.

Частково це пояснюється глобальним зростання цін на сировину, зокрема, й енергоресурси, на тлі відновлення економік після завершення коронавірусних карантинів.

Для Європи і для України проблем додав і “Північний потік-2”. На тлі саги із його добудовою, влітку, коли зазвичай компанії створюють газові запаси на зиму, Росія оголосила ремонт на всіх своїх ключових газогонах на європейському напрямку: “Північному потоці-1”, “Турецькому потоці” та на “Ямал-Європа”.

В результаті ціни на газ стали удвічі вищими, ніж торік, і перевищили 450 доларів за тисячу кубів. А європейські газові сховища, так само як і українські, заповнюються дуже повільно, хоча нині вони завантажені приблизно на дві п’ятих.

Із минулого опалювального сезону Україна вийшла із запасами газу у 15 млрд кубів. Уряд поставив завдання мати у підземних сховищах не менше 17 млрд кубів газу до 15 жовтня – початку опалювального сезону.

На кінець червня, за даними “Укртрансгазу”, запаси становили 16 млрд кубів. Червневе поповнення є утричі меншим за торішнє.

Крім того, у нинішніх газових запасах 4 млрд кубів належить іноземним трейдерам, які у будь-який момент можуть продати його – в Україні чи за її межами.

Так само до 5 млрд кубів можна вважати “резервним” газом, який потрібен для транспортування російського газу до Європи через українську ГТС. Качати свій газ через Україну або платити за це прокачування Росія погодилася до 2024 року.

Тарифи точно зростуть

Прем’єр-міністр Денис Шмигаль твердить, що запровадження річних тарифів на газ убезпечило українських споживачів від зростання цін.

Проте щодо тарифів на опалення і гарячу воду прогнози прем’єра невтішні – він передбачає, що вже з жовтня вони можуть зрости на 30-70%.

Виступаючи у Верховній Раді прем’єр нагадав, що нині за ці тарифи відповідає місцева влада, а “газові компанії представили альтернативи місцевій владі у вигляді довгострокових контрактів, які дозволять їм стабільно отримувати блакитне пальне без коливання цін”.

Проте чи зможуть виробники тепла домовитися із постачальниками газу, особливо, якщо взяти до уваги багатомільярдні борги перед постачальниками?

В останні дні перед канікулами депутати ухвалили закон, який дозволяє реструктурувати боргів на понад 50 млрд грн.

Цей же закон списує понад 10 млрд грн боргів і штрафних санкцій тепловиків перед “Нафтогазом”. Це навряд чи покращить фінансовий стан державної компанії, яка є одним з головних платників податків до бюджету.

Так само це не додасть компанії ресурсів для розвитку власного видобутку, якого так від неї очікують, – перший газ на “стратегічних” активах “Нафтогаз” планує отримати вже у 2022 році.

Виглядає, що споживачі можуть підготуватися до зими хіба що морально, адже, на відміну від ситуації з газом, вони наразі практично ніяк не можуть вплинути на платіжки за тепло чи обрати іншого постачальника опалення і гарячої води, якщо отримують ці послуги централізовано.

Або, як у Києві, спробувати оплатити частину зимового тепла влітку.

В асоціації “Укртеплокомуненерго” прогнозують, що з 1 жовтня тарифи на опалення в Україні можуть зрости від 15 до 40%. Такі ж оцінки озвучували і в “Київтеплоенерго”.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber

КЦС пояснив, в якому випадку необхідно платити за централізоване опалення, якщо мешканці встановили автономку

КЦС вирішив, що оплата за опалення місць загального користування будинку вноситься незалежно від наявності автономного опалення.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі 311/3489/18 дійшов висновку, що відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення мешканців від оплати за централізоване опалення місць загального користування будинку.

10 вересня 2006 року між ПрАТ та відповідачем встановлено договірні відносини на забезпечення функціонування системи індивідуального (автономного) та централізованого опалення на підставі проекту відключення від мереж централізованого опалення та на підставі облікового рахунку.

ПрАТ у період з 1 січня 2016 року до 1 серпня 2018 року включно надав відповідачу послугу на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем індивідуального (автономного) та централізованого опалення. У відповідача виникла заборгованість.

Відповідач вважав, що позивач не мав права вказувати в технічних умовах завдання на розрахунки теплового навантаження місць загального користування.

Відповідач вважав, що у частині шостій статті 10 Закону України «Про комерційний обіг теплової енергії та водопостачання» визначено, що власники приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення, повинні платити за обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування, і не передбачену оплату за «виділення теплової енергії стояками в квартирі та внутрішньо будинковими системами теплопостачання в місцях загального користування (підвалі)», про що вказано в пунктах 1 та 4.1 договору та зроблені розрахунки в Проекті відключення квартири від мереж теплопостачання.

Законом України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що лише послуга з централізованого опалення віднесена до комунальних послуг.

Отже, на думку відповідача, єдина послуга, яку теплопостачальна організація може надавати власникам індивідуального (автономного) опалення, – це послуга з централізованого опалення місць загального користування, а єдине місце загального користування, яке може опалюватися в багатоквартирних будинках – це сходова клітка.

Але сходові клітки у будинку не опалюються, оскільки в під`їздах немає опалювальних приладів (радіаторів). Відповідач вважала, що її змушують платити за ненадані їй послуги з централізованого опалення місць загального користування, а насправді, за тепловтрати від термоізольованих труб теплопостачання в чужому підвалі, оскільки підвал в їхньому домі не є приміщенням загального користування, оскільки з моменту будівництва будинку підвал і перший поверх будинку належать на праві приватної власності юридичній особі, яка і сплачує за тепло.

Верховний Суд дійшов такого висновку.

Між сторонами виникли правовідносини з приводу постачання теплової енергії, які регулюються:

– законами України «Про теплопостачання», «Про житлово-комунальні послуги»;

– Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі – Правила);

– Методикою розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення, затвердженої наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 31 жовтня 2006 року № 359, якою встановлено порядок визначення витрат теплової енергії на опалення місць загального користування у багатоквартирних житлових будинках для встановлення розміру плати за неї споживачами.

Відповідно до частини першої статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Тлумачення як положень частини першої статті 714, так і інших норм глави 54 ЦК дозволяє стверджувати, що по своїй суті договір, на підставі якого відбувається постачання теплової енергії споживачу, є видом договору купівлі-продажу. Такий же висновок можливо зробити й при тлумаченні норм, закріплених в Законі України «Про теплопостачання» (в редакції, чинній на час виникнення боргу).

У тексті Закону України «Про теплопостачання» (в редакції, чинній на час виникнення боргу) неодноразово вживається словосполучення «договір купівлі-продажу» (зокрема: стаття 1, частина четверта статті 19, частина перша статті 25, пункти 6, 7, 8 частини першої статті 31).

Згідно з пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» до затвердження центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, методики розподілу між споживачами обсягів, спожитих у будівлі комунальних послуг, співвласники багатоквартирного будинку або іншої будівлі, де налічуються два або більше споживачів, можуть визначити свій порядок розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг відповідно до положень статті 10 цього Закону, а також прийняти рішення про незастосування положень частини п`ятої статті 10 цього Закону при розрахунках за житлово-комунальні послуги у відповідному будинку, будівлі.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 3 жовтня 2018 року у справі № 529/613/17-ц (провадження № 61-1716сво17).

Положеннями частини першої статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору, та оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно зі статтею 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Таким чином, незважаючи на укладення чи неукладення споживачем договору на теплопостачання місць загального користування, за умови отримання ним відповідних послуг, він несе обов`язок щодо оплати отриманої теплової енергії.

Пунктом 18 Правил визначено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

Внутрішньобудинкові мережі централізованого опалення належать до інженерного (технічного) обладнання житлового будинку та є його невід`ємною частиною.

Згідно з пунктом 28 Правил споживачі, які відмовились від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, оплачують послуги з централізованого опалення місць загального користування будинку відповідно до Методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків та визначення плати за їх опалення.

Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 31 жовтня 2006 року № 359 затверджена Методика розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків та визначення плати за їх опалення, якою встановлений порядок визначення витрат теплової енергії на опалення місць загального користування у багатоквартирних житлових будинках для встановлення розміру плати за неї споживачами (пункт 1.2. Методики).

Згідно з пунктом 2.1.4 Методики загальна кількість теплової енергії на опалення місць загального користування складається з двох показників, які підсумовуються між собою, а саме: з кількості теплової енергії на опалення кожного окремого приміщення місць загального користування та утрат теплової енергії розподільчими трубопроводами опалення будинку, прокладеними у підвалі або на горищі.

При ненаданні послуги з опалення місць загального користування залишається друга частина формули, згідно з якою здійснюється нарахування за втрати теплової енергії розподільчими трубопроводами опалення будинку, прокладеними в підвалі або на горищі. Тобто, якщо один з показників дорівнює нулю, то нарахована платня складається з другого показника.

Як передбачено шостим розділом «Посібника та доповнення до Норм та вказівок по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд…» КТМ 204 Україна 244-94, затвердженим Наказом Держбуду України від 30 лютого 2001 року № 82, втрати теплової енергії на ділянці мережі від межі розподілу до місця установки опалювальних приладів відноситься до втрат абонента (споживача).

Тому співвласники квартир повинні брати участь у витратах на утримання будинку пропорційно займаній площі житла, а відключення від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання не є підставою для звільнення мешканців від такої участі.

Правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням.

З огляду на викладене правовідносини, що склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, в якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) – вимагати сплату грошей за надані послуги.

Отже, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Відповідно до вказаної правової норми боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Закріплена в пункті 10 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, встановлених у частині другій статті 625 ЦК.

Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.

Вирішуючи спір, суди на підставі належним чином оцінених доказів дійшли правильного висновку про те, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Внутрішньобудинкові мережі централізованого опалення належать до інженерного (технічного) обладнання житлового будинку та є його невід`ємною частиною.

Доводи касаційної скарги про те, що підвал в їхньому домі не є приміщенням загального користування, є безпідставними, оскільки відповідно до статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» допоміжні приміщення багатоквартирного будинку – це приміщення, призначенні для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення).

Відповідно до частини другої статті 382 ЦК України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками усіх допоміжних приміщень будинку та його технічного обладнання і зобов`язанні брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку та прибудинкових територій відповідно, до своєї частки у майні будинку. Відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення мешканців від такої участі.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що КЦС визнав законним встановлення автономного опалення , а КАС навпаки зайняв протилежну позицію.