Що таке 10 10 в армії

0 Comments

Назви та чисельність військових формувань та підрозділів ЗСУ: терміни, які потрібно знати

Рій або відділення — це найменша військова одиниця чисельністю 9–15 воїнів, якою командує підстаршина або ройовий, 3-4 рої становлять чоту (взвод).

Наразі у Збройних Силах України називається відділенням, аналогічно до радянської назви російською «отделение».
У Січових Стрільців, УПА, УНСО рій налічував від 5 до 10 осіб.

Яка чисельність чоти (взводу)

Чисельність чоти в ЗСУвід 15 до 45 військовослужбовців, залежно від роду військ і функціонального призначення.
Чота або взвод — це військове формування, тактичний підрозділ, що входить до складу роти або батареї. Окремі взводи можуть знаходиться в складі батальйону, дивізіону, полку, бригади, або ж управлінь, установ тощо.

Сотня (Рота)

Рота, сотня або компанія — військове формування, тактичний підрозділ, що складається зазвичай з декількох взводів, крім того, до складу роти може входити та кілька самостійних відділень, що не входять до складу жодного зі взводів. Зазвичай рота входить до складу батальйону, але іноді існують роти як самостійні окремі формування.Чисельність роти — 80–200 військовослужбовців, залежно від країни, роду військ та функціонального призначення.

  • В артилерії роті структурно відповідає батарея.
  • В авіації роті структурно відповідає ескадрилья.
  • У кінноті роті умовно відповідає ескадрон.

Артилерійська батарея структурно відповідає загальновійськовій роті та складається зі взводів.

Артилерійська батарея — це підрозділ в артилерійських частинах та на кораблях, що складається з 2–6 і більше гармат та гарматної обслуги.

За типом основного озброєння артилерійські батареї бувають:

  • гарматними,
  • гаубичними,
  • мінометними,
  • реактивними,
  • батареями самохідних артилерійських установок (САУ).

У сучасних арміях в батареї — від 2-3 вогневих взводів, взвод (відділення) управління та від 2 до 6 гармат (мінометів) або від 4 до 6 (САУ). Також, батареї полкової, протитанкової, зенітної артилерії малого калібру можуть використовуватися повзводно і погарматно. Окрім того, батареями іменуються підрозділи топографічної, звукометричної, оптичної розвідки. Існують також й інші батареї: управління, паркова, навчальна тощо.

Яка чисельність батальйону

Батальйон — це основний тактичний підрозділ в сухопутних військах та частинах морської піхоти. Батальйон складається з декількох рот і окремих взводів та входить до складу полку або бригади. Чисельність сучасного батальйону сягає від 400 до 800 осіб.

Окремий батальйон являє собою самостійну адміністративну одиницю (частину). Штатним командиром батальйону є офіцер у ранзі майора або підполковника.

Артилерійський дивізіон

Батальйону і піхотним військам в ракетних військах та артилерії відповідає основний вогневий та тактичний підрозділ – артилерійський дивізіон. Дивізіон зазвичай налічує 150-650 осіб та має на озброєнні від 12 до 24 артилерійських систем різних калібрів. У бою дивізіон може вести вогонь кожною батареєю по різних цілях, а також зосереджений вогонь всіма батареями по одній цілі або групі цілей.

Дивізіон на флоті — це тактична частина (загін) однорідних судів (есмінців, підводних човнів), що зазвичай входить до складу з’єднання кораблів. Кількість кораблів у дивізіоні суттєво різниться залежно від призначення, тактики дій та озброєння. Дивізіон зазвичай входить до складу полку.

Яка чисельність полку

Полк за складом займає проміжне місце між батальйоном і бригадою. Зустрічається практично у всіх видах збройних сил, родах військ і спеціальних військ. Призначений для виконання бойових завдань у складі з’єднань, а також самостійного введення бойових дій. У залежності від особливостей роду військ (сил), полк може вести загальновійськовий, повітряний (протиповітряний) бій або здійснювати бойове чи тилове забезпечення бойових дій. Більшість полків входять до складу дивізії або бригади. Як правило, чисельність полкувід 900 до 1500 осіб, а інколи та більше.

Бригада

Бригада — це тактичне військове з’єднання в усіх видах збройних сил та родах військ. У сухопутних військах складається із декількох батальйонів (дивізіонів) й підрозділів військ спеціального призначення. Умовно кажучи, бригада є збільшеним або посиленим полком. Дві або більше бригад можуть складати дивізію. Командиром бригади зазвичай є бригадний генерал, або генерал-майор, в окремих випадках — полковник.

Існують бригади мотострілецькі (піхотні), моторизовані, мотопіхотні, танкові, повітряно-десантні, аеромобільні, артилерійські, інженерні, зв’язку тощо. В середньому чисельність бригадивід 1 000 до 8 000 осіб, але буває і більше. У військово-морському флоті бригада — тактичне з’єднання кораблів одного класу. Бригада може бути окремою або входити до складу дивізії, корпусу або армії.

Дивізія

Дивізія — це тактичне з’єднання в різних видах збройних сил у складі декількох полків або двох бригад. Розрізняють піхотні (стрілецькі, мотострілецькі, моторизовані), механізовані, бронетанкові, повітряно-десантні, повітряно-штурмові, аеромобільні, артилерійські тощо. Дивізія налічує від 6 000 до 25 000 солдатів. Кілька дивізій утворюють корпус або можуть напряму підпорядковуватися командуванню армій.

Загін

Це постійне або тимчасове військове (відомче) формування, що складається з підрозділів і частин військ (сил), які створюються для виконання бойового або спеціального завдання з різних сил і засобів. Таким чином, чисельність особового складу загону залежить від завдання, що покладено на цей конкретний підрозділ.

Читайте також:

“Орлан”, “Оріон”, “Застава” та “Форпост”: які безпілотники використовує російська армія

Росіяни застосовують велику кількість армійських безпілотників у небі над Україною: від масових “Орланів-10” до розвідувально-ударних “Форпостів” та “Оріонів”, які в російській армії намагаються порівнювати з “Байрактарами”.

Але після того, як в українській військових з’явилися сотні переносних зенітно-ракетних комплексів від західних країн, кількість втрачених росіянами безпілотних апаратів почало стрімко зростати – за оцінками Генштабу ЗСУ, від початку війни армія Росії вже втратила близько 400 безпілотників. У самій Росії цього не підтверджують.

Які ж безпілотні літальні апарати (БПЛА) використовує Росія в Україні?

“Орлан-10”

Автор фото, Міноборони РФ

“Орлан-10” запускають зі спеціальної катапульти, а сідає він з парашутом

Найбільш поширеним і ефективним безпілотником в армії Росії вважається “Орлан-10” – розвідник, що здатний підійматися на висоту до 5 км.

Радіус його дії – до 120 км від наземної станції управління.

Час перебування у повітрі – до 18 годин, швидкість польоту – 90-150 км на годину.

Розмах крил – 3 метри, тобто він досить компактний.

Фактично, це “очі” російської артилерії: “Орлани” інтегровані з важкими САУ “Мста-С” й можуть корегувати їхній вогонь в реальному часі. Вони ж здатні здійснювати і лазерну підсвітку для російських керованих снарядів “Краснополь”.

Окрім того, ці безпілотники в іншому комплектуванні можуть використовуватися як засоби радіоелектронної боротьби (РЕБ) й “глушити” ворожий зв’язок – саме так їх задіюють у складі комплексу РЕБ “Леєр-3”.

Особливість “Орланів-10” полягає в тому, що для їхнього виробництва вирішили використовувати порівняно дешеві компоненти, а також цивільну оптику (наприклад фотоапарати Canon EOS 5D Mark II), що дозволило суттєво здешевити весь виробничий процес.

Автор фото, Міноборони РФ

Завдяки порівняно низькій ціні “Орлани” стали наймасовішим безпілотником в російській армії

Як наслідок, росіяни змогли випустити значну кількість цих безпілотників – за різними оцінками, до лютого 2022 року в російській армії їх було від півтори до кількох тисяч. Це дозволило масового використовувати їх у війні в Україні ще з 2014 року.

“Під час Спеціальної військової операції розрахунки “Орланів-10″ працюють практично цілодобово та допомагають іншим підрозділам вирішувати їхні завдання”, – так описують присутність цих БПЛА в українському небі автори російського сайту “Военное обозрение”.

Українські військові також не раз підтверджували, що “Орлани” постійно “висять” над позиціями ЗСУ, і це створює серйозні проблеми й дозволяє супротивнику вести ефективну артилерійську розвідку.

Але цю проблему в українській армії почали вирішувати за допомогою зенітно-ракетних комплексів, отриманих від Заходу, – зокрема Starstreak, Martlet та Mistral, які здатні збивати такі не надто великі цілі.

Автор фото, 59 окрема мотопіхотна бригада

“Орлан-10”, нещодавно збитий бійцями 59-ї бригади ЗСУ

“Необхідно відзначити перевагу таких ракет для ПЗРК, як Starstreak та Martlet, які мають принцип наведення за “лазерною стежкою” для знищення дронів. Саме використання цих ракет може бути у рази результативнішим, бо такі системи, як Stinger або “Ігла” обладнані тепловою головкою самонаведення, що може мати певні проблеми з захопленням дронів”, – відзначає український сайт Dasfense Express.

Так само періодично вдається “приземлити” “Орлани” за допомогою засобів РЕБ.

У підсумку з другої половини квітня українські військові говорять про “орланопад” й у щоденних звітах Генштабу кількість збитих дронів може досягати десяти – ці цифри якщо і виглядають завищеними, то не набагато.

Розбір одного з таких “приземлених” “Орланів” нещодавно провів блогер проєкту InfoCar Павло Кущук. Одним із засобів спостереження на російському БПЛА справді виявилася камера Canon, а роль горлечка бака для палива виконував верх пластикової пляшки, що може свідчити про польовий ремонт.

Автор фото, InfoCa

Розбір одного зі збитих в Україні “Орланів” засвідчив, що в них справді використовують цивільні фото- і відеокамери, що суттєво дешевше, ніж розробляти спеціальну оптику для БПЛА

“Але насправді не варто применшувати ефективність таких літальних апаратів, яких у нашого ворога дуже багато. Тому хлопцям завжди варто розуміти, що над ними щось може літати, якщо їхні позиції не більше, ніж за 100 км від ворога. І на жаль, ворог активно фіксує всі наші пересування за допомогою таких от літаків”, – попередив блогер.

Кількість “Орланів” у російській армії справді все ще може бути значною, але і вона не є безмежною.

Автор фото, Штаб ООС

“Орлан-10” від МНС Росії, збитий 30 квітня у Донецькій області

30 квітня штаб Операції об’єднаних сил ЗСУ повідомив про збитий “Орлан-10” з маркуванням “МЧС России”, що є доказом того, що росіяни використовують в Україні вже не тільки армійські дрони, а й безпілотники інших структур.

“Форпост-Р”

Автор фото, Міноборони РФ

“Форпост” – це локалізований у Росії ізраїльський ударний безпілотник Searcher II

У 2009 році Росія закупила два ізраїльських безпілотники Searcher II, які згодом почала за ліцензією виробляти вже як власні БПЛА “Форпост” та модернізовані “Форпост-Р”.

Ці машини можуть діяти на відстанях у понад 200 км, перебувати у повітрі близько 10 годин й розвивати швидкість до 180 км на годину.

“Стеля”, з якої здатні діяти “Форпости”, – більш як 4 км.

Спочатку росіяни застосовували “Форпости” лише як розвідників і навіть втратили кілька таких машин на Донбасі та у Сирії (що традиційно заперечували).

Але з 2021 року в російській армії повідомили про успішне “озброєння” цих БПЛА та застосування вже як ударних безпілотників.

“Форпости” можуть нести по дві керовані ракети або ж дві авіаційні бомби вагою до 100 кг.

Російські медіа з березня повідомляли про те, що “Форпости-Р” завдають ударів під час “спецоперації” в Україні.

Автор фото, Міноборони РФ

“Форпост” може перебувати у повітрі близько 10 годин

Російська газета “Аргументы и факты” писала навіть про знищення “Форпостом” української “батареї САУ “Гвоздика”, що виглядає сумнівно з огляду на досить обмежений ударний потенціал безпілотника.

Утім, ударні “Форпости” Росії вочевидь з’являються в небі над Україною від початку війни.

На початку травня українські військові повідомили про знищення одразу кількох “Форпостів” у небі над півднем України (щоправда, без фото уламків).

Чим саме їх збивали, не уточнювали, але з огляду на те, що про це повідомляло Командування повітряних сил ЗСУ, мова може йти й про згадані ПЗРК, і зенітно-ракетні комплекси “Бук”, і винищувачі.

“Варто зазначити, що безпілотник такого типу є дороговартісним апаратом, який оцінюють у понад 7 мільйонів доларів”, – написали у повітряному командуванні “Південь”.

Власне, висока ціна цих БПЛА зумовлює те, що їхня кількість в російській армії навряд чи перевищує 150-200 штук.

А в ударній комплектації – набагато менше через складність переобладнання.

“Ударних “Форпостів” у росіян точно небагато”, – оцінював їхню кількість керівник фонду “Повернись живим” Тарас Чмут в ефірі недавнього подкаста “Право на поплаву”.

“Оріон” – “Іноходець”

Автор фото, Міноборони РФ

“Оріон” – експортна назва російського безпілотника “Іноходець”. У російській армії кажуть, що варіант для внутрішнього ринку більш потужний, ніж на експорт, але не розкривають повністю його технічні показники

Якщо “Форпост” можна назвати російським аналогом “Байрактару” досить умовно, то важкий ударний БПЛА “Іноходець” (в експортній версії – “Оріон”) за параметрами більш наближений до турецького безпілотника.

Задачі “Оріонів” – розвідка й повітряне патрулювання на відстанях до 250 км та на висотах 5-7 км з можливістю завдати ракетного чи бомбового удару.

Ці російські безпілотники мають більший ударний потенціал у порівнянні з “Форпостами” й можуть нести досить потужні авіаційні бомби КАБ-50, ФАБ-50 чи авіаційні керовані ракети Х-50.

Росіяни позиціюють “Оріон” як прямий аналог “Байрактарів” і наголошують, що їхній БПЛА швидший та може нести більше ударного озброєння.

Але кращої вантажності російські конструктори досягли внаслідок більшого розмаху крил (16 метрів проти 12 у “Байрактарів”), що робить “Оріони” більш вразливими для протиповітряних засобів.

Крім того, вони мають суттєво гіршу оптику в порівнянні з турецькими аналогами.

Росія почала використовувати “Оріони” з перших днів війни в Україні й з початку березня повідомляла про знищення ними різноманітних “штабів”.

А 9 квітня українське Командування Повітряних сил показало фото уламків цього безпілотника.

Це перший випадок втраченого “Оріона” в бойових умовах.

Автор фото, КОМАНДУВАННЯ ПОВІТРЯНИХ СИЛ ЗСУ

Уламки “Оріона”, збитого українськими військовими. Ліворуч – залишки хвоста, по центру – модуля з оптикою

“Ймовірно, що було збито безпілотник, який базувався на аеродромі поблизу Феодосії у Криму. Туди у 2021 році було скеровано цей зразок російської техніки для напрацювання практики застосування у військових частинах”, – припускали тоді у Defence Express.

Збила “Оріон”, найімовірніше, українська штурмова авіація.У російській армії цих безпілотників ще менше, ніж “Форпостів”, – навряд чи їхня кількість перевищує 100 штук.А радше мова йде про кілька десятків. Відомо, що у 2021 році їх планували передати військовим РФ близько 20 машин.

“Застава”, “Елерон-3”, “Тахіон”

Окрім згаданих безпілотників, російська армія (а до цього – російські проксі-сили на Донбасі) активно використовує в Україні менші розвідувальні БПЛА.

Автор фото, ОТУ “Північ”

Безпілотник “Застава” (локалізований у Росії Ізраїльський Bird-Eye 400), збитий українськими військовими на Донбасі у 2020 році

Наприклад, “Заставу” – іншу російську ліцензійну копію ізраїльської розробки, у цьому випадку – Bird-Eye 400.

Цей БПЛА з розмахом крил 2 метри має радіус дії до 10 км і може перебувати у повітрі близько години, піднімаючись на висоту до 1 км.

Тобто це класичний розвідник для ближніх позицій на лінії фронту.

Автор фото, Нацгвардія України

“Елерон-3”, виявлений у квітні українськими нацгвардійцями на Чернігівщині

Ще один російський дрон для ближньої розвідки – “Елерон-3”.

Це вже російська розробка, яка може вести спостереження у реальному часі на відстанях до 25 км з висот до 3 км із зарядом акумулятора, якого вистачає на півтори години.

Автор фото, (Головнокомандувач ЗСУ

“Тахіон”, ліквідований у східній Україні на початку травня

“Тахіон” – інший російський безпілотник, який використовують для тих же цілей ближньої розвідки.

Це “летюче крило”, що може підійматися на висоту до 4 км й протягом 2 годин вести розвідку в радіусі 40 км від місця запуску.

І “Застави”, і “Елерони”, і “Тахіони” українські військові періодично “землили” на Донбасі ще до початку повномасштабного вторгнення Росії.

А з приходом великої війни кількість втрачених росіянами безпілотників ближнього радіуса дії зросла в рази.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

Українська Паперова Армія. Як працює документообіг у ЗСУ і що з цим робити. СКАНИ

Кожен другий українець може уявити себе начальником Генштабу, наспівуючи “Воїнів світла” у ванній кімнаті. А от про документообіг Збройних сил знають далеко не всі експерти. Між тим чимало “зради” розганяється соцмережами саме через хаос із документами.

Автор: Роман КУЛИК, лейтенант ЗСУ

Ці безкінечні звіти, невідправлені або загублені нагородні документи, переплутані прізвища у посвідченнях на відрядження, постійна запарка, коли злобна рота сидить на речах у казармі, чекаючи, поки стройовики відремонтують єдиний комп’ютер і нарешті додрукують відпускні квитки, а до останнього автобуса залишається менше години.

[Стройова частина – аналог відділу кадрів на підприємстві, структурний підрозділ при штабі військового підрозділу; веде облік особового складу і документообіг даної військової частини – Ред.]

Ці безкінечні звіти, загублені нагородні, переплутані прізвища.

Це вічне оформлення УБД [посвідчення “Учасник бойових дій, без якого не працює жодна пільга для ветеранів – Ред.], у процесі якого бліндаж заповнюється пачками документів.

Далі їх треба розмножити, посортувати, вимагати від військовослужбовців ще не зданих документів, вимагати від сектору копій наказів, знову сортувати, заповнювати додаткові документи, ставити кутовий штамп, реєструвати у книзі вихідних документів, чекати комбата, шукати комбата, отримати його підписи на додаткових документах, сортувати, розкладати по файлам, перевозити в ящиках з-під боєприпасів у санітарці на нові позиції в черговій шахті, фермі, підвалі, підключити генератор і виявити, що струм занадто слабкий, тому принтер не може розігріти фарбу до робочої температури.

. вирішити цю проблему, а потім іще купу проблем, зібрати нарешті всі пакети (по 10 документів у кожному) паперів на всіх 450 людей, довезти цих п’ять ящиків у МО, здати, контролювати, вимагати, забрати чисті “корочки” і транспортні талони до них, заповнити посвідчення, заповнити талони, заповнити контрольні листи з прізвищами і номерами. — це може тривати місяцями.

Cуцільний потік негативу.

І неповна картина. Тому що робота сотень військовослужбовців, що займаються «перекладанням папірців», нечасто стає об’єктом уваги журналістів.

Проблеми обліку може вирішити “Журнал обліку журналів обліку”. Фото з архіву ТЕКСТІВ

Як змінився документообіг і циркуляція наказів у піраміді Збройних Сил? Чи відбулись бодай якісь покращення у сфері за час проведення АТО?

Річ у тім, що однозначно відповісти на це запитання – неможливо.

ЗСУ – жорстка ієрархічна структура. В силу своєї природи вперто чіпляється за звичні методи роботи й алгоритми менеджменту.

Завдання ж стройової частини не змінилося. Вона працює: а) в інтересах командира підрозділу, б) в інтересах кожного військовослужбовця.

Відповідно, грамотно організований документообіг має забезпечити:

– оперативне отримання командиром повної інформації “згори” і таке ж реагування на неї;

– інформування командира про кількість людей у штаті частини та їхній статус (“в строю”, “поранений”, “хворий”, “відрядження”, “відпустка”, “незаконно відсутній” тощо);

– оперативний зв’язок командира з кожним із його підлеглих. Формально це відбувається через рапорт, на який командир накладає свою резолюцію;

– оперативне заповнення всіх документів, необхідних для конкретного військовослужбовця. А це десятки варіантів: від запису про чергове звання у військовому квитку до довідки про перебування в зоні АТО. Хоч довіреність, якщо солдат напише про таку потребу в рапорті. Командир на війні – і нотаріус, і навіть ЗАГС, здається.

Приблизний масштаб роботи: штат “сферичного у вакуумі” батальйону передбачає, що на загальну кількість військовослужбовців (до 700 людей) припадає один офіцер-стройовик (офіційно його посада зветься “старший помічник начальника штабу – начальник стройової частини”) й один-два солдата-діловода.

Зразок документообігу між командиром і бійцем. Старший солдат просить призначити розслідування щодо свого поранення, посилаючись на документ із військового госпіталю в Києві. Комбат, подивившись на цей документ, приймає рішення і ставить резолюцію для виконання СПНШ (старшому помічнику начальника штаба, тобто головному стройовику). Також комбат може дати завдання підняти старі накази і перевірити викладену в рапорті інформацію. Будь-яке поранення на фронті повинне фіксуватися документально, тільки на рівні стройової через два накази і акт розслідування. Без відповідних документів неможливо отримати виплати пораненим, звільнитися за висновком ВЛК (військово-лікарської комісії) тощо. Тут до стройовиків підключаються військові медики, в них свого документообігу вистачає. Не надавати пораненим необхідні документи вважається підлістю, за таке можуть і неуставно покарати. В даному випадку, найімовірніше, солдат або помилився у формулюванні (треба дивитися довідку зі шпиталя), або спробував перейти у статус пораненого. Фото з архіву ТЕКСТІВ

Загалом стан справ можна зобразити у вигляді класичної піраміди (куди ж без плагіату Маслоу).

На першому – найменш рейтинговому – рівні цієї піраміди перебуває батальйон.

Далі – бригада, ОТУ (по старинці «оперативно-тактичне угрупування» і досі називають «сектором»), оперативне командування, командування відповідного роду військ.

На вершині піраміди – Генеральний Штаб та Міністерство оборони.

Така ситуація склалась через низку причин.

По-перше, офіцери стройової служби на рівні батальйону у більшості своїй – мобілізовані, що не мали необхідного досвіду для ведення документації частини.

Додайте сюди регулярні ротації (кожні півроку, або й частіше) начальників стройових частин – і зрозумієте масштаби проблеми.

Не маючи відповідної підготовки, кожен новий офіцер перші місяці роботи у стройовій займається двома речами:

археологією (так, реальною археологією – з розкопками звалищ наказів, особових справ, розслідувань та звітів про стан особового складу і техніки військової частини “польова пошта B9999”);

самонавчанням – кількість основних документів, стандарти їхнього оформлення, чим “накази по частині” відрізняються від “добових наказів”, що таке “книга вибулого і прибулого особового складу”, чому не можна роздрукувати список форми № XYZ, а тільки вести його вручну чорним чорнилом, як правильно зшивати аркуші журналу обліку і де взяти папір та фарбу для того, щоб їх роздрукувати.

Плюс іще тисячу подібних речей, про існування яких учорашній лейтенант запасу і не підозрював.

При цьому офіцер ще й намагається не потонути в завалах поточних завдань, кожне з яких термінове, “негайно до виконання!”.

Часто для виконання однієї задачі офіцер має віднайти контакти свого попередника і регулярно доводити того до істерики постійними дзвінками – уточненнями, слізними проханнями проконсультувати або навіть приїхати у ППД [пункт постійної дислокації військової частини – Ред.] для розбору старих помилок.

Оскільки багато підрозділів у зоні АТО постійно змінюють дислокацію, не маючи ППД, в якому і має розміщуватись штаб, архів, стройова частина тощо, то під час переїздів “польових пошт” з одного поля на інше нерідко втрачаються важливі документи.

Викладену проблему можна окреслити як «перервана спадковість». На певний час унеможливлює ефективну роботу. Лікується стажуванням на рівні бригади, якій підпорядкований батальйон.

Кістяк офіцерів у стройовій частині бригади зазвичай є кадровими військовослужбовцями, фахівцями, що відносно швидко можуть навчити мобілізованого “піджака” [офіцера запасу без кадрового досвіду, випускника військової кафедри цивільного вузу – Ред.] необхідному мінімуму.

Зразок документообігу між військовою частиною та комісаріатом. Йдеться переважно про документи, і це важливо – без відповідно оформлених паперів родина загиблого військовослужбовця не зможе отримати належні виплати. Фото з архіву ТЕКСТІВ

Друга масштабна проблема – імітація діяльності посадовцями з престижніших рівнів нашої піраміди та відірваність штабів рівня «оперативне командування», «командування відповідного роду військ», «ГШУ», «МО» від польових частин.

Колосальна кількість телеграм, що розходяться по частинах для виконання, є просто марнуванням часу.

Це або вимога доповісти з приводу стану «хріні Х», або ж вимога перерахувати кількість сержантів десятьма формулами.

Aбсурдність і неможливість виконати вимоги телеграми розуміють yсі, але відповідальні військовослужбовці закочують рукава і строчать відписки, ліплять статистику, або ж придумують щось «на ходу».

Дзвінок офіцеру в одне з оперативних командувань:

– Чим зараз займаєшся?

– Та зведенням таких-то даних…

– Ого, звучить серйозно, скільки часу займе?

– Та воно нікому взагалі не треба! Вже який раз роблю – ніхто навіть не читає. Зараз щось повідписую за декілька годин і все.

Багато паперової роботи виконується не заради результату і досягнення конкретних цілей, а задля відмітки в чиємусь блокноті.

Зате хтось із генералів прийде на нараду до начальника Генерального Штабу з метровим стосом паперів, густо всіяних колонками даних. Це основна проблема.

Зразок документообігу між батальйоном і вищими щаблями піраміди. В останньому кварталі 2014 року протягом дня могло прийти від 0 до 5 телеграм. Фото з архіву ТЕКСТІВ

Знайомий стройовик жартує, що у звіті можна вказати “двигун БМП вирізано з твердих порід деревини” – і ніхто щаблем вище цього не помітить. Бо ніхто банально не прочитає.

Натомість збір та обробка необхідних для цього звіту даних забере у виконавця прорву часу й сил. І ресурсів, яких теж немає.

Відповідно, стройова півночі визначатиме рівень морального стану підрозділу, тероризуючи замполітів і командира – тільки щоб заповнити згаданий у відповідній телеграмі про комплексне визначення морального стану “додаток 1” (гігантська таблиця).

Відповідно, стройова не встигне оформити всім “дембелям” такі важливі для них посвідчення УБД, і буде скандал, “да скіки ж можна”, “зрада”, і мітинг прямо під час вранішнього шикування. Там все буде ясно про моральний стан, не треба й таблицю заповнювати.

Стройова не встигне оформити “дембелям” посвідчення УБД, і буде мітинг прямо під час шикування

Катастрофічна нестача техніки та матеріалів для «армійських офісів» стала звичною справою.

Комп’ютери, принтери, папір і тонер, канцелярські приналежності – все купується за свої гроші, приїздить у частину прямо з рідної квартири мобілізованого, або ж отримується в дар від святих волонтерів.

Важливу роль працездатності «клерків ЗСУ» відіграють умови праці. Одна справа сидіти у світлому кабінеті Генштабу, обладнаному необхідною технікою та інфраструктурою.

І трохи інше – сидіти в бліндажі чи наметі, заряджаючи старенький ноутбук від генератора, у постійному страху – ось-ось, поки спатиму, сюди натече води і технікою можна буде виховувати аватарів.

А там же, приміром, наказ про результати розслідування по факту згорілої внаслідок обстрілу вантажівки взводу зв’язку і стільки-то грам зібраних з розплавленої радіостанції Р-140 дорогоцінних металів.

І там же останні дані БЧС (бойового та чисельного складу військової частини), пораховані з дуже великим трудом, бо з’явилася нова колонка (наприклад, “контужені”), але фінансова служба при роботі з файлом цю колонку сховала, бо вона заважала бухгалтеру рахувати грошове забезпечення.

Однією з ключових проблем є також відсутність уніфікації, стандартів якісного електронного документообігу.

Біблією кадровиків Збройних Сил України, що тягнуть на собі 90% паперової тяганини армії, є Наказ №333 «Про затвердження Інструкції з організації обліку особового складу Збройних Сил України».

За об’ємами цей документ можна порівняти хіба з усіма томами Великої радянської енциклопедії. Мобілізованому військовослужбовцю знадобиться кілька місяців лише для ознайомлення з цим документом.

Тому лаконічна методичка з основними формами документів могла б не слабо спростити життя всім суб’єктам документообігу.

Наразі ледь не кожне військове відомство/інстанція розробляє «свої» варіанти документації, що почасти спричиняє плутанину при обміні файлами.

Військовий інтернет

Ще у 2015-му році МО заявило про розробку і впровадження електронної системи документообігу, але що малось на увазі – не ясно. У штабах офіцери й далі бігають з папками “Вхідні” й “Вихідні” – у вічній погоні за підписами в роздрукованих телеграмах і наказах.

Окрема біда – циркуляція телеграм у системі Збройних Сил.

За старою традицією будь-яке розпорядження, відправлене у частину, називають «телеграмою». Це не означає, що десь у підвалах Генштабу, у напівтемних приміщеннях сидять бліді оператори, що азбукою Морзе вистукують телеграми.

В наш час телеграма – шифрований відділом захисту інформації документ, що через закритий, ізольований канал, передається конкретному адресату.

Фактично це звичайний електронний лист, тільки переданий через окремий поштовий сервер зі своїми зашифрованими каналами супутникового зв’язку. Кожна частина має свою скриньку в цьому “військовому інтернеті”.

На шляху до військової частини телеграма проходить низку етапів. Наприклад: Командування Сухопутних Військ відправляє телеграму на оперативне командування “Північ”. Ставить строк виконання – 10 діб.

ОК отримує телеграму із затримкою в день-два, ставить свою мітку і пересилає до виконавця нижчої ланки – ОТУ чи штаб бригади, з меншим терміном виконання, щоб мати запас у день-два для перевірки і зведення інформації про виконане. І так далі.

До безпосереднього низового виконавця телеграма доходить уже неактуальною, із затримкою в кілька днів, а то й тиждень.

Враховуючи, що в більшості випадків розпорядження передбачає певний об’єм робіт чи збір інформації – виконавці формують елементарні відписки «для галочки». При цьому ще треба витратити час на ручну реєстрацію цих телеграм (чорною пастою!) у відповідних журналах обліку.

Віднедавна облік телеграм, виконавців та контролю дублюється в електронному вигляді. Це вже перемога у порівнянні з недавнім минулим, коли ці ж дії зводились до позначок у блокноті відповідального посадовця.

Ситуацію могла б покращити електронна система спільного обігу розпоряджень, за прикладом інструменту “Google Doсs”, де всі причетні до виконання мали б доступ до файлу.

Тоді десь у закопаному в донецьку глину бліндажі командир окремого мотопіхотного батальйону міг би дізнатися про необхідність виконання телеграми №XX 9999-2014-ZZ одразу з моменту її публікації.

І встиг би, скажімо, вибрати трьох військовослужбовців, щоб відрядити їх на Яворівський полігон “для проходження зборів з підготовки операторів душово-дезинфекційних установок ДДУ-88 з наданням посвідчень встановленого зразку на право їх експлуатації”.

Секретність чи оперативність?

Проте в цьому випадку МО стає перед дилемою: оперативність виконання чи секретність? Крім телеграм про ДДУ-88, є телеграми і зі страшнішими абревіатурами, про інші навчання, важлива статистика по персоналу, зброї і техніці.

Чинний алгоритм розсилки телеграм передбачає шифрування і секретність на усіх рівнях, у той час як створення системи типу “Google Docs” не може гарантувати потрібний рівень захищеності інформації.

Це “палка з двома кінцями”: серед фахівців популярне напівжартівливе твердження, що зашифровані повідомлення викликають більше цікавості з боку ворога, аніж прості мейли, тому безпечніше надсилати важливу інформацію без кодування взагалі.

Для розуміння масштабу проблеми достатньо навести приклад: «штатка» («штатно-посадова книга», де фіксується статус і посада кожного абстрактного військовослужбовця в частині) досі існує у вигляді величезної книги.

Незручно? Ще й як.

Тому у всіх частинах створюють таблиці в “Excel”, що спрощує роботу з цими категоріями інформації у рази. Але, вочевидь, є незаконним, оскільки теоретично противник може отримати ці дані в результаті кібер-атаки на ґаджет відповідального військовослужбовця.

Знову діалектика ефективності з секретністю.

Це здається неймовірним, але досі не створені елементарні бази даних.

Відсутнi повна і єдинa база військовослужбовців, що нині проходять службу; база військовозобов’язаних тощо. Тому прорву свого часу кадровики усіх рівнів витрачають на обробку запитів щодо переміщення військовослужбовців у Збройних Силах.

Почасти штаб бригади не може відразу дати конкретну відповідь – чи проходить у них службу військовослужбовець Х.

Систематичні проблеми з отриманням УБД – з цієї ж опери. Тут знову доводиться займатись паперовою археологією і детективними розслідуваннями.

Щоб з’ясувати, де який боєць служить, доводиться займатись паперовою археологією і детективними розслідуваннями

Але інертна система здатна до змін, хоч і під зовнішнім тиском.

Яскравий приклад – оформлення статусу учасника бойових дій.

Спочатку процес був неймовірно складним і зарегульованим. Після низки гучних скандалів отримати посвідчення стало в рази легше й швидше.

Точкові реформи дійсно впроваджуються – зі скрипом та кров’ю. Мій товариш, що більше 15 років працював у сфері IT, після мобілізації потрапив у один із штабів й загорівся кількома ідеями, що могли б суттєво полегшити функціонування не лише його управління, а й ЗСУ в цілому.

Що було далі? Ви праві, за півроку служби ніхто так і не дав йому змоги реалізувати пілотний проект. За поточною роботою він просто не має часу на самостійне втілення своїх ідей.

Нині він спить по кілька годин у день і заледве встигає виконувати поставлені командуванням задачі. Думаєте, є в нього мотивація стукати тараном інновацій у браму Міноборони? Навряд.

Основа перерахованих проблем армійського документообігу – надлишкова кількість документації та неефективність її опрацювання. Це забирає весь робочий час персоналу і не дає часу на розробку дійсно якісних змін.

Кадровики просто тонуть у морі документації, значна частина якої є просто непотребом, що не становить практичної користі для армії, а лише виправдовує існування низки посад чи департаментів на всіх рівнях Збройних Сил України.

Одна десята від робочих книг стройовика ЗСУ. Деякі надруковані ще 30 років тому. Фото з архіву ТЕКСТІВ

Подібна забюрократизованість тягне інститут армії назад, у радянське минуле, коли основним правилом кожного офіцера було «прикрити одну точку якомога більшою кількістю паперів».

Корисна робота почасти підміняється імітацією та безґлуздим продукуванням еверестів паперу.

Змінити систему зсередини, коли ти є ґвинтиком цієї колосальної машини – навряд чи можливо, хіба що на рівні свого підрозділу, якщо на це буде командирська воля.

Реформу документообігу ЗСУ міг би здійснити окремий орган при МО, створений саме з цією метою.

Як показала ситуація з Волонтерським десантом при МО і Центром розвитку та супроводження матеріального забезпечення ЗСУ, така модель працює. Речове і частково продовольче забезпечення Збройних сил реально покращилося.

Так само і з оптимізацією документообігу. Фахівці зі сторони, що не зв’язані субординацією та страхом перед командуванням, принесуть більше користі, ніж внутрішньовідомчі реформи.