Релігія Стародавнього Єгипту

Релігія Стародавнього Єгипту — релігійні вірування і ритуали, що практикувалися в Стародавньому Єгипті, починаючи з додинастичного періоду і до прийняття християнства. За свою багатотисячолітню історію староєгипетська релігія пройшла через різні етапи розвитку: від Раннього, Стародавнього, Середнього і Нового царств до пізнього греко-римського періоду. В останньому відбулося часткове змішання єгипетської та грецької і римської релігій.

Основні відомості

Зображення численних божеств, знайдені в стародавніх єгипетських монументальних спорудах, викликали ряд серйозних розбіжностей в думках з приводу віросповідання давніх мешканців цього регіону. В кожному номі, на які поділявся Єгипет, шанували окремий пантеон на чолі з тріадою головних богів, що не порушувало божественної єдності, як і поділ Єгипту на провінції не порушував центральну владу. Так само в номах існували культи свого бога, котрий вважався верховним, йому приписувалися створення світу, дарування благ [1] .

В наш час більшість науковців-єгиптологів поділяють думку, що чисельні божества єгипетських храмів потрібно вважати посередниками чи втіленням вищої істоти, єдиного Бога, якому поклонялись жерці, посвячені мудреці, що жили при храмі. На вершині єгипетського пантеону посідає єдиний непізнаваний Бог. Він породжує сам себе в безкінечності Всесвіту і має всі атрибути божественності. Найпоширенішим іменем цього Бога, судячи з гімнів, було Амон Ра [2] .

Щоб полегшити народу віру в єдиного Бога, жерці виражали його атрибути і його різноманітні втілення у вигляді чуттєвих образів. Один з найдосконаліших образів Бога був преставлений у вигляді сонця з його головними характеристиками: формою, світлом, теплом. Душа сонця називалась Амон, або Ра, що значить «приховане (невидиме, незриме) сонце». Теологи цієї релігії, особливо за Нового царства, вбачали за діями різних богів прояви єдиного, чи тих самих богів як виконавців волі істоти, яка стоїть поза пантеоном. Жерці тлумачили, що будь-яке ім’я будь-якого бога може служити для звернення верховному, хоча на практиці існували канони для різних номів [3] .

Верховний бог в образі тріади божеств виступав одночасно Батьком, Матір’ю і Сином. Батько являє собою творчу силу, а Син — повторення Батька, підтверджує і виражає його вічні атрибути. Найголовніша тріада, або велика тріада Абідоса, складалась з Осіріса, Ісіди і Гора. Ця тріада була найпопулярніша у всьому Єгипті, оскільки Осіріс був втіленням Добра. Птах, Сехмет і Нефертум складали мемфіську тріаду; Амон, Мут і Хонсу — фівську. Проте трійця не була єдиною з догм, що зберігалась в Єгипті із первинних одкровень.

У священних книгах того часу зустрічається поняття перворідного гріха, спокутування гріхів, майбутнього воскресіння в плоті. В історії давньоєгипетської релігії відомо низку переворотів. Масштабна зміна пантеону і культу відбулася за Ехнатона. Цьому передував переворот Менеса, а задовго до нього Осіріса (V тисячоліття до н. е.). Деякі вчені вважають, що радикальні зміни в релігії відбулись в епоху Осіріса — фівського царя (4200 рік до н. е.), найтаємнішого із всіх правителів, при якому був повсюди затверджений монотеїзм. Пізніше, у віруваннях єгиптян, той самий Осіріс став очолювати всевишній суд над душами померлих.

Єгипетський пантеон

• Амон — головне божество в період Нового царства (столиця у Фівах — сучасний Луксор);
• Анубіс — головний бог царства мертвих, покровитель бальзамування і некрополів;
• Апіс — священний бик, божество родючості;
• Бастет — богиня любові і жіночої веселості;
• Бес — покровитель сім’ї і материнства, охоронець від злих сил;
• Геб — уособлення землі;
• Ісіда (Ізіс) — дружина і сестра Осіріса, мати Гора;
• Мут — «Мати», дружина Амона;
• Осіріс — владика загробного світу, цар мертвих;
• Птах — бог-творець, що створив світ за допомогою слова;
• Ра — бог Сонця, в період Стародавнього царства вважався «батьком богів». Ра є узвичаєним його іменем, насправді звучало як Ра-т. З часом виникло розрізнення чоловічого уособлення сонця Ра-т і жіночого Ра-тауі;
• Сехмет — дружина Птаха, богиня війни;
• Хапі — бог Нілу, що дарує життя Єгипту;
• Хонсу — син Амона і Мут, представник «фівської тріади», бог Місяця, зцілитель;
• Хор (Хорус, Гор) — бог неба, син Ісіди;
• Шу — бог повітря, батько Геба і Нут
• Тот — бог мудрості і письма

Жрецтво

Єгипетські жерці називали себе «аб» (чистий), або «хен нетер» (слуга бога, пророк за грецькими тлумаченнями). Кожне місто Єгипту мало колегію жерців, на чолі якої стояв верховний жрець. Кожна колегія мала свій титул для нього: Духовний Отець Воїнів у Мендесі, Великий Прозорливець у Геліополі тощо. В пізніші епохи поряд з верховним жерцем служила культу верховна жриця. При храмах служили жерці нижчого рангу, зазвичай не більше десяти.

Влада жерців була недоторканою, в кожному номі Єгипту вони мали незалежність. Не існувало верховного лідера серед жрецтва, і спроби встановити такого придушувалися. Фараони, їхні родичі та наближені особи могли отримувати жрецький сан при окремих великих святинях, певною мірою впливаючи на обстановку при них, але не у всій державі [1] .

Культи

Культ священних тварин

В різних регіонах Єгипту існували культи сонця, неба і деяких тварин, що мешкали в Єгипті. Тільки в більш пізню епоху вони прийняли людські подоби, спочатку їх символами були рослини і тварини. Богиня Хатхор жила в дереві сикомора (фігове дерево); богиню Нейт, що народжувала дітей, залишаючись незайманою, зображали у вигляді щита з двома перехрещеними стрілами; Нефертум зображали у вигляді квітки лотоса. Проте найчастіше єгипетський бог уявлявся віруючими у подобі тварини: Гор — яструб; Тот — ібіс; Бастет — кішка; Хнум — баран.

Крім відправлення культу богам-тваринам, єгиптяни ще поклонялись тваринам, які були наділені визначеними якостями і відмічені особливими знаками. Цьому приклад культ Апіса — священного бика, що був шанований в Мемфісі. Щоб бика визнали священним, він мав володіти визначеними характеристикам, які могли знати тільки жерці. По смерті Апіса, жерці після тривалого посту починали пошуки нового Апіса, в якого на лобі мав бути білий трикутник, на шиї пляма, що нагадувала орла і інша пляма в формі молодого місяця на боці.

В Мемфісі Апіс жив у загоні перед храмом Птаха і там приймав підношення від тих, хто поклонявсь йому, його дії тлумачилися як пророцтва. До XIX династії кожен бик мав свою особливу гробницю. Потім Рамсес II наказав їх хоронити в загальному некрополі в Серапеумі.

В подяку за допомогу, яку надавали деякі птахи в землеробстві, стародавні єгиптяни вважали їх також священними. В Саккара існує некрополь священних птахів — ібісів. Ібіси повинні були мати голі, матово чорні голови і шиї, синювато-сірі лапи, чудове біле пір’я з окремими синьо-чорними пір’їнами на крилах. Живий ібіс був присвячений богу Тоту, після смерті його муміфікували і клали в глиняну посудину.

В Фівах існував особливий культ крокодила, який жив там приручений, вкрашений золотими сережками і каблучками, приймаючи від всіх знаки поваги і благоговіння. Проте, за твердженням Геродота, не у всіх містах Стародавнього Єгипту крокодил був священню твариною. В Елефантині і його околицях м’ясо крокодила навіть вживали у їжу.

В єгипетській релігії важлива роль відводилась кішкам, яка називалась «мяу», звуконаслідуючим словом, що перейшло на всі мови. Кішка, присвячена богині Бастет, уособлювала сонячне тепло. Її культ особливо процвітав в Нижньому Єгипті. Місто Бубаст (сьогоднішній Зігазіг ), де був споруджений храм богині Бастет, було назване в її честь. Кішка вважалася настільки священною твариною, що навіть випадкове її вбивство вело до смертної кари. Величезна кількість забальзамованих мумій кішок була знайдена в Бені-Хасані.

Культ святих місць

Найпоширенішими культовими спорудами були обеліски, присвячені сонцю. В епоху Нового царства їх витіснили невеликі піраміди. Також були поширені зрізані піраміди (мастаби), увінчані диском, присвячені Ра, Гору і Хатхор. Центром культу сонця було місто Ан, інакше знане як Па Ра (дім Ра), Бет-Шемеш чи Геліополь. За Дванадцятої династії (2500 до н. е.) там знаходився великий храм бога Ра. За фараона Рамсеса III (близько 1200 до н. е.) він перебував у розвіті і занепав у період античності. В Ані існувало священне джерело, де фараони здійснювали омовіння. В Ані приносилися жертви з білої худоби, масел, дорогоцінного дерева і молока. Головними рукотворнимим святинями вважалися два кораблі та диск бенбен як втілення самого Ра [4] .

Потойбічне життя

Золота фігурка Бо, частини людської душі, яка лишається при тілі після смерті. III ст. до н. е.

Складові життя

Стародавні єгиптяни вірили в життя після смерті, яке живі повинні забезпечувати збереженням тіла і душі померлого, складеної з кількох частин. Піраміди, мастаби і гробниці різного роду споруджувалися, щоб зберігати ці складові.

• Хат — тіло померлого, яке необхідно не тільки зберегти, а й зробити стійким до розкладу — забальзамувати, перетворивши на мумію. Єгиптяни вірили, що в потойбіччі тіло оживе після довгої подорожі душі, тому мумію слід забезпечити одягом, їжею. Після церемонії поховання перед гробницею влаштовували похоронний бенкет, а надалі здійснювали підношення і заклинання богам, щоб воскреслому не потрібно було турбуватися про себе самому. На випадок втрати тіла у похованні залишали статую чи інше зображення мерця, яке слугуватиме вмістилищем душі. Ідеограмою Хат була мертва риба;

• Ба — складова душі, що бувши невидимою, лишалася поряд з тілом. Зображувалася птахом з людською головою і руками;

• Ка — образ-двійник людини, подібний на її тіло, але непідвладний простору і часу. Тому Ка могла подорожувати між світом богів і гробницею, слухати молитви, приймати жертви. Єгиптяни вірили, що бачені у снах померлі — це їхня Ка. Після смерті Ка відділялася від тіла, завдяки ж молитвам возз’єднувалася з ним, оживляючи, якщо впізнає тіло;
• Ху — сяйво, випромінюване прославленою мумією, духовний розум;
• Аб — духовне серце, вмістилище життєвої сили тіла і джерело вчинків, добрих і злих.

• Рен — ім’я, яке повинно бути у кожної людини, інакше вона не зможе постати перед богами. Збереження імені, записного в гробниці, було обов’язковим, інакше померлий прирівнювався до предмета. За повір’ям, душа могла отримати нове життя, якщо хоча б єдина людина пам’ятає його чи існує принаймні один його напис;
• Шу — тінь, яка міститься в усіх речах і тілі та стає видимою при світлі. Уявлялася слугою Анубіса, що завжди супроводжує живих і мертвих;

• Сах — поняття на позначення священних останків людини, котра пройшла всі поховальні обряди.

Потойбічний суд

Фрагмент Книги Мертвих на папірусі: Тот і Анубіс зважують серце померлого

Подорож душі людини, складеної з різних частин, після смерті до нового життя забезпечувала Книга Мертвих — зібрання молитов і заклинань, які душа мала вимовляти, щоб оминути злих демонів і отримати захист добрих. Найдавніші екземпляри цього твору датуються епохою Середнього царства, ширше їх використовували в період Нового царства. Зміст різних копій відрізняється один від одного, кожна глава призначалася для окремого випадку подорожі. Книга Мертвих поміщалася до могили, заможні єгиптяни могли мати кілька замовлених попередньо копій, бідняки користувалися тільки найважливішими уривками.

Ідучи потойбіччям, званим Дуат, душа зустрічала різні місцини, річки, брами, вежі, де натрапляла на богів і демонів. Чіткого уявлення про ці речі не відомо. Врешті, скориставшись Книгою Мертвих, душа опинялася в Залі Двох Правд. Там на троні сидів бог Осіріс та четверо духів: Амсет, Хапі, Дуамутеф і Кебехсенуф. Душа стверджувала, що не винна в 42-х гріхах перед богинею чи богинями правди. Гор, іноді за допомоги Анубіса і Тота, зважував Аб людини на вагах, на іншій чаші яких стояв символ правди. Якщо сказане душею було правдивим, вона отримувала серце назад і набувала тіла для нового життя. Що відбувалося з душею грішника по-різному уявлялося єгиптянами. Душа не отримувала тіла і її або пожирало чудовисько Амт, чи самі судді.

Нове життя

Виправдана воскресла людина вирушала до країни Поля Аулу (Іалу), життя в якій нагадувало земне. Її жителі їли і пили, полювали, вирощували врожаї, розважалися, підносили пожертви богам. Проте Поля Аулу були надзвичайно родючими, а пожертвувані живими їжа, пиття і одяг вирушали в цю країну. Разом з вельможами іноді ховали їхніх слуг, щоби ті прислуговували і в потойбічному житті. Ці поховання часто робилися дуже пишними, що мало б гарантувати воскресіння, а ті відповідно віддячували своєю службою хазяїну. З Дванадцятої династії в могили клалися фігурки ушебті, які мусили ожити і робити те, що записувалося на їхніх поверхнях.

Хрест з петлею «Анх» символізував це майбутнє життя з трьома його атрибутами: мир, блаженство і безтурботність [5] .

Примітки

Видеман, Альфред (2009). Религия древних египтян (перевод Л. Карповой). Центрполиграф. с. 6–8. ISBN 978-5-9524-4063-0 .

Як Стародавній Єгипет вплинув на наше розуміння краси

Сучасна популярна культура рясніє образами чорнооких фараонів та їхніх цариць. Чи були давні єгиптяни нестерпно марнославними – чи ми просто переносимо на них власні цінності? Досліджує арт-критик The Daily Telegraph Алістер Сук.

Роздивляючись нову виставку ” За межами краси”, яка проводиться доброчинним фондом Bulldog Trust у неоготичному палаці Two Temple Place у центрі Лондона, ви навряд чи уникнете думки про те, що давні єгиптяни були нестерпно марнославними і самозакоханими.

Серед 350 експонатів, зібраних з непримітних колекцій регіональних британських музеїв, найбільше представлені модні аксесуари і косметична продукція.

Тут є витончені гребені та люстерка на довгих ручках, зроблені з мідного сплаву чи, рідше, з срібла. Є алевритові палітри у формі різних звірів, призначені для перетирання і змішування мінералів, таких як зелений малахіт і стибніт, з яких виготовлялася сурма для очей.

Є також банки і склянки з світлого кальциту, в яких, ймовірно, зберігалися косметичні засоби, мазі та парфуми. Нарешті, є пасмо людського волосся, яке дозволяє припустити, що давні єгиптяни користувалися шиньйонами і перуками.

І, звісно ж, тут є безліч вражаючих зразків єгипетських ювелірних виробів, включно з намистом, оздобленим карнеоловими підвісками у формі голівок маку; його знайшли загорнутим у рогожку в могилі малої дитини.

Коротко кажучи, давні єгиптяни і єгиптянки не шкодували зусиль, аби виглядати якнайкраще.

Навіть більше – це стосувалося не тільки життя, а й смерті. Погляньте на рівні та безтурботні обличчя з правильними рисами, на виразні очі з драматичними чорними контурами, як зазвичай малювали на посмертних масках мумій і на дерев’яних надгробках.

Автор фото, Courtesy Two Temple PlaceMacclesfield Museum

Це люстерко з мідного сплаву походить з ІІ тисячоліття до нашої ери; його ручка зроблена з каменю і виточена у формі стебла папірусу

Втім, давньоєгипетська любов до косметики і прикрас є загадкою для сучасних археологів.

З одного боку, можливо, що давні єгиптяни справді надмірно захоплювались усім поверховим і зовнішнім, як і ми сьогодні. Можливо, вони навіть заклали уявлення про красу, властиве нам донині.

З іншого ж боку, є ризик, що ми проектуємо свої нарцисичні цінності на принципово інакшу культуру. Чи може бути, що косметичні артефакти Стародавнього Єгипту були важливі для своїх власників і з інших причин, окрім простого бажання бути привабливим?

Практична сексапільність

Саме так зараз думають багато археологів. Наприклад, згадаймо насурмлені очі давніх єгиптян – натхнення для сучасної техніки макіяжу “смоукі айз”. Нещодавні наукові дослідження показують, що токсичний свинцюватий мінерал в основі сурми, напевно, мав антибактеріальні властивості, коли змішувався з вологою з очей.

До того ж, густий макіяж очей частково відбивав сліпуче сонячне світло. Інакше кажучи, існували прості, практичні причини, чому давні єгиптяни і єгиптянки фарбували очі.

Те ж саме можна сказати і про інші “модні традиції”. Перуки стримували поширення вошей. Ювелірні вироби мали потужний символічний та релігійний зміст.

Автор фото, Two Temple PlaceMacclesfield Museum

Обличчя з розписних саркофагів мають густо насурмлені очі – але макіяж давніх єгиптян мав не лише естетичну, а й практичну функцію

На виставці “За межами краси” експонується статуетка з вогнетривкої глини, знайдена на розкопках у місті Абідоса у Верхньому Єгипті, – танцівниця, що виконує еротичний танець. Вона прикрашена насічками, які символізують татуювання. Звісно, татуювання у Стародавньому Єгипті мало декоративну функцію.

Втім, можливо, що у цих візерунках бачили і захисний засіб. Є дані про те, що в епоху Нового царства танцівниці та повії наносили на стегна татуювання карликового божества Беса, що мав зберегти їх від зла, зокрема від венеричних захворювань.

“Чим більше я намагаюся зрозуміти, що вважали “красою” самі єгиптяни, тим більше заплутуюсь, – каже єгиптолог Джойс Тілдеслі. – Схоже, що у всього було подвійне призначення. Коли ми говоримо про Стародавній Єгипет, я не впевнена, що “краса” – це правильний термін”.

Ще більше ускладнюють справу разючі винятки до загального правила, згідно з яким найшляхетніші давні єгиптяни зображались стереотипно “прекрасними”.

Згадаймо скульптурні зображення фараона Середнього царства Сенусерта ІІІ. Хоча його оголений торс атлетичний і молодий, – тобто ідеалізований, за традицією, – його обличчя виснажене турботами і прорізане зморшками. Крім того, у нього комічно великі вуха, принаймні як на сучасний смак – навряд чи вони відповідають ідеалу чоловічої краси.

Автор фото, Two Temple PlaceIpswich Museum

У цих косметичних баночках зберігалася сурма, якою єгиптяни підводили очі – можливо, щоб у них потрапляло менше сонячного світла

Втім, давнім єгиптянам це навряд чи видавалося смішним. “У Стародавньому царстві царі були богами, – пояснює пані Тілдеслі, яка займає посаду доцента в Манчестерському університеті. – Але в епоху Середнього царства царі [такі як Сенусерт] уже розуміли, що справи можуть іти кепсько, тому їхні обличчя дещо схвильовані”.

“Великі вуха говорять про те, що цей цар прислухався до свого народу, – додає вона. – Було б неправильно сприймати цю скульптуру буквально і вважати, що саме так він і виглядав”.

Цариця Нілу

Чому ж тоді ми вперто пов’язуємо давній Єгипет з красою та блиском? “Єгипетська цивілізація все одно здається нам дуже привабливою”, – погоджується пані Тілдеслі, яка вважає, що це спадок двох славетних єгипетських цариць: Клеопатри та Нефертіті.

Клеопатра вважалася взірцем краси ще з античних часів, після завоювання Єгипту римлянами. А у 1912 році було знайдено знамените розмальоване погруддя Нефертіті, що нині зберігається в Берлінському єгипетському музеї і яке вивело маловідому дружину фараона Ехнатона на місце “пін-ап моделі” стародавнього світу.

Втім, пані Тілдеслі, яка написала біографію Клеопатри і зараз збирає матеріал для книжки про Нефертіті, бачить певну іронію в тому, що ці дві єгипетські цариці і сьогодні сприймаються як секс-символи. По-перше, пояснює вона, “Клеопатра дала нам уявлення, що усі давні єгиптянки були прекрасні, але нам насправді дуже мало відомо про її зовнішність”.

Автор фото, 20th Century Fox

Уявлення про красу давніх єгиптян пов’язане переважно з образом Клеопатри, чиї чари заворожили Цезаря – Елізабет Тейлор не стала руйнувати це уявлення

На монетах з її зображенням, розповідає пані Тілдеслі, “у Клеопатри великий ніс, випнуте підборіддя і зморшки – не те, що більшість людей назвала б ознаками краси. Можна заперечити, що це був свідомий імідж для монет, де вона хотіла видаватися суворою і не особливо жіночною. Але навіть Плутарх – який теж ніколи не бачив її вживу – пише, що її краса була у жвавості та у голосі, а не в рисах обличчя. Тим не менше, ми собі затямили, що вона красуня, схожа не Елізабет Тейлор. Гадаю, на нас більше вплинули наші уявлення про Клеопатру, аніж вона сама”.

Що ж до Нефертіті, пані Тілдеслі пояснює, що її погруддя не типове для давньоєгипетського мистецтва: “Це дуже незвичайна статуя. Вона вкрита шаром гіпсової штукатурки і яскраво розмальована – інші мистецькі вироби, що до нас дійшли, більш стереотипні і не так детально передають характер персонажа”.

Крім того, слава цього погруддя сильно пов’язана з тим періодом часу, коли його вперше було виставлено у Берліні. У 1923 році “єгиптоманія” витала у повітрі – адже роком раніше було знайдено гробницю Тутанхамона; до того ж, загострені, майже геометричні риси обличчя Нефертіті були співзвучними до тогочасного смаку. “Вона виглядала дуже сучасно, у дусі ар-деко, – каже пані Тілдеслі. – Тому вона усім сподобалась. Важко знайти людину, яка б не вважала Нефертіті красивою”.

Автор фото, Philip PikartWikipediaCC BYSA 3.0

Погруддя Нефертіті знайшли у 1912 р., і цариця миттєво стала секс-символом стародавнього світу

Ще одна причина того, що цариця швидко стала зіркою, – поширення впливу засобів масової інформації у 1920-ті рр. “На сотню років раніше, без кіно і майже без газет, цього б не сталося, – додає пані Тілдеслі. – Нефертіті відправилась би в музей без усіх цих захоплених вигуків”.

Вона робить паузу. “Можливо, той факт, що її виставили у Берліні і назвали грандіозною знахідкою, вплинув і на наше сприйняття. Врешті-решт, як відомо, краса народжується в очах того, хто дивиться”.

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Culture.