Що було зруйновано у Сирії

0 Comments

Тінь великої війни: що відбувається між Сирією і Туреччиною та до чого тут Росія

Все сталося у провінції Ідліб, за яку може розгорнутися повномасштабна війна між Туреччиною та Сирією.

На загострення вже відреагували союзники обох сторін: Росія – з сирійського боку та США і НАТО – з турецького.

Що ж відбувається у Сирії та до чого це може призвести?

Авіаудар по турках

Туреччина направила в Ідліб тисячі своїх військових

У результаті авіаудару в сирійській провінції Ідліб загинули щонайменше 33 військовослужбовців Туреччини, повідомив Рахмі Доган – губернатор турецької провінції Хатай, яка межує з Сирією.

За його словами, авіаудар завдали військово-повітряні сили “сирійського режиму”. Підтверджень з інших джерел поки що немає. Влада Сирії ситуацію не коментує.

Її урядова армія за підтримки Росії (зокрема її Повітряно-космічних сил, ПКС) намагається відбити провінцію Ідліб – форпост антиурядових повстанців, що отримують пряму військову допомогу від Туреччини.

У відповідь на напад турки вже завдали ударів по сирійських урядових об’єктах.

Відповідь Туреччини

Голова департаменту комунікацій при апараті президента Туреччини Фахреттін Алтун повідомив, що у відповідь на удар в Ідлібі турецькі війська – як авіація, так і наземні сили – відкрили вогонь “по всіх відомих” цілях сирійського режиму.

Використовувалися турецькі ударні безпілотники Bayraktar, повідомляють ЗМІ.

Координувати операцію турецької армії на кордон з Сирією вирушили міністр оборони Туреччини і високопоставлені офіцери.

Після того, як стало відомо про втрати армії у Сирії, президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган провів екстрену нараду з питань безпеки. Вона тривала близько шести годин, передає Турецька служба BBC.

За іншими даними, кількість загиблих може бути більшою. Російські анонімні Telegram-канали повідомляють ледь не про сотню загиблих турецьких військових, які діяли у спільних підрозділах з сирійськими повстанцями.

Водночас сирійські активісти кажуть щонайменше про 34 вбитих турків.

Поранених доставили у два госпіталі в турецьких містах поруч з кордоном.

Ситуація в Ідлібі

Автор фото, Reuters

Бої за Ідліб вже призвели до гуманітарної катастрофи

Ідліб – єдиний регіон Сирії, який досі контролює опозиція.

Там живуть близько 3,5 млн біженців з інших регіонів Сирії, які не хочуть жити під владою режиму Асада в Дамаску.

Анкара надає військову підтримку сирійській опозиції, тоді як Москва активно підтримує урядові сили.

У Сирії розташований російський військовий контингент, літаки ПКС Росії роблять бойові вильоти, допомагаючи сирійській авіації та піхоті.

Ситуація в Ідлібі загострилася після того, як Туреччина заявила, що до кінця лютого Дамаск має відвести свої сили від турецьких спостережних постів.

Інакше Анкара пригрозила їх звідти вибити силою.

У четвер сирійська опозиція заявила, що її силам вдалося відбити в урядових військ стратегічно важливе місто Серакіб. 7 лютого армія Сирії зайняла його за підтримки російської авіації.

Однак джерела в міністерстві оборони Росії спростували твердження опозиціонерів. Кажуть, що атаки “були успішно відбиті сирійськими урядовими військами”.

Через військові дії у провінції Ідліб з кінця минулого року близько мільйона сирійців змушені покинути своє житло.

ООН попередила, що повномасштабна битва за контроль над провінцією може призвести до “кривавої бійні”.

Що каже Росія

Автор фото, Reuters

Російська підтримка сирійської урядової армії з повітря – вагомий фактор успіху сил Асада

Міноборони РФ повідомляє, що “терористи з Ідлібської зони деескалації” спробували провести великий наступ на позиції військ Сирії.

Сирійські війська у відповідь обстріляли турецьких військових у районі населеного пункту Бехун, бо, як кажуть росіяни, турків “там не повинно було бути” і вони діяли разом з “терористами”.

“Впродовж минулої доби представники російського ЦПВС (Центру з примирення ворогуючих сторін у Сирії) постійно запитували і підтверджували у турецьких колег координати місцезнаходження всіх підрозділів збройних сил Туреччини, що перебувають поруч з районами бойових дій терористів”, – йдеться у повідомленні.

У міноборони Росії також кажуть, що російська сторона вжила заходів, щоб сирійські війська припинили вогонь, щойно стало відомо, що постраждали турецькій військові. А також налагодили безпечну евакуацію загиблих та поранених на територію Туреччини.

“Авіація Повітряно-космічних сил Росії в районі населеного пункту Бехун не застосовувалася”, – наголосили у російському оборонному відомстві.

Втім раніше, під час дискусії у Раді Безпеки ООН, Росія відкинула заклики до гуманітарного перемир’я на півночі Сирії.

У відповідь на заяви Бельгії та Німеччини, що вбивство людей треба припинити, російський посол Василь Небензя заявив, що для встановлення миру західні країни повинні “перестати захищати бойовиків” – так Росія називає повстанців проти режиму Башара Асада.

“Забезпечити політичне прикриття терористам, змусити уряд Сирії піти з ними на переговори не вийде”, – сказав Василь Небензя.

У четвер міністерство оборони Росії звинуватило Туреччину в порушенні угоди про деескалацію в Ідлібі.

За словами голови Центру з примирення ворогуючих сторін Олега Журавльова, Анкара “продовжує підтримку дій незаконних збройних формувань вогнем артилерії і розвідувально-ударної безпілотної авіації”.

Російська урядова агенція “РИА Новости” з посиланням на телеканал “Росія 24” повідомляє, що турецькі підрозділи обстрілюють в Ідлібі позиції сирійської урядової армії і російські літаки.

Реакція США і НАТО

Туреччина є членом Північноатлантичного Альянсу.

Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг у телефонній розмові з міністром закордонних справ Туреччини Мевлютом Чавушоглу засудив “постійні невибіркові авіаудари сирійського режиму і Росії, яка його підтримує, у провінції Ідліб”.

Він також закликав Сирію та Росію “припинити наступ, виявити повагу до міжнародного права й підтримати зусилля ООН зі встановлення миру”, передає агенція France Press.

А офіційний представник Державного департаменту США заявив таке: “Ми підтримуємо Туреччину, нашого союзника по НАТО, і продовжуємо закликати до негайного припинення цього негідного наступу режиму Асада, Росії та формувань, які підтримує Іран”.

Чому все так серйозно?

Автор фото, Reuters

Чи зможуть президенти Росії і Туреччини Путін та Ердоган домовитися цього разу?

Бої у сирійському Ідлібі – це вже гуманітарна катастрофа, яка дуже швидко перетворюється на геополітичний конфлікт, вважає кореспондент BBC з міжнародних відносин Джонатан Маркус.

На його думку, авіаудар по турецьких військових не був випадковим.

“Турки з усіх сил намагаються звинуватити сирійські повітряні сили, хоча зрозуміло, що російські літаки брали активну участь у кількох недавніх боях”, – додає він.

І сама можливість того, що російські літаки могли завдати удар по військах країни НАТО, свідчить про всю серйозність ситуації, наголошує Маркус.

За його словами, зараз є всі умови для початку повномасштабної війни між Сирією і Туреччиною. Звідси виникає питання: чи робитиме Москва щось для деeскалації конфлікту?

Себастіан Ашер, редактор Всесвітньої служби BBC з питань Близького Сходу, також вказує на небезпеку більших зіткнень.

“Туреччина і Росія підтримують в Сирії різні сторони, але в останні кілька років їм вдавалося знаходити спільну мову й узгоджувати перемир’я”, – нагадує він.

І попереджає: “Цей прагматичний підхід зараз опинився під питанням. Російська авіація надає сирійській армії надважливу підтримку. І якщо зараз сирійські військові почнуть стріляти по позиціях Туреччини, виникає новий величезний ризик”.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

Злочини режиму Асада: як почалася війна в Сирії та що змінило втручання Росії

Війна в Сирії несе в собі багато уроків для України, але до зіткнень російсько-асадівських військ з турками ми не приділяли їй достатньо уваги. Які події відбулися там впродовж останніх дев’яти років – в ексклюзивному інтерв’ю 24 каналу розповів Сергій Заїка – експерт Українського мілітарного центру.

З усіх, кого я знаю, ви найглибше поринули в цю тему. Вам чомусь дуже вона небайдужа. Скажіть, як давно і чому? По-перше, я сам учасник війни на Донбасі. Що в Сирії, що в Україні – у нас фактично той самий ворог. Це те, що спонукало мене зацікавитися цією темою. Зверніть увагу Туреччина “показала зуби” Росії: важливі висновки для України

Які ваші джерела? Звідки ви черпали інформацію? В принципі можна знайти низку різних джерел в інтернеті – турецьких, арабських, будь-яких. Хто має час та натхнення, може сам розібратися з цим питанням. Для більшості людей, які дивляться телевізор, Сирія – це дуже далеко, це щось взагалі незрозуміле. Вони бачили якісь ролики, де “Ісламська держава” комусь відрізає голову. Але в цілому це якесь таке місиво незрозуміло чого. Спробуймо структурувати, що за чим відбувалося. Наскільки я розумію, першим з таких важливих “майлстоунів” по цій дорозі було виведення американських військ з Іраку. Скоріш за все, не виведення американських військ, а зміна політики американських окупаційних військ самого Іраку. Коли вони після розширеного фінансування більше перейшли на оборонний спектр. Що це означає? Вони просто почали виділяти менше грошей для того, аби закривати проблеми іракські безпосередньо. І закрилися у своїх безпекових питаннях. Це призвело до певного невдоволення. Тим більше, що самі американці в Іраку не розв’язали ті безпекові проблеми, які були в них першочерговими. До чого це призвело? До того, що після зміни Саддама Хусейна (п’ятий президент Іраку – 24 канал) до влади прийшла шиїтська верхівка. Відповідно сунітська більшість населення цієї країни була невдоволеною.
У 2016 році Саддама Хусейна стратили через повішення І частина армії перестала підпорядковуватися центральній владі? Ні. Американці створили достатньо потужні та боєздатні іракські сили. Але вони не були дуже чисельними. Були достатньо добре навчені, достатньо озброєні – і технічно, і професійно. Але їх було дуже небагато. Тому іракський уряд використовував різні племінні або місцеві ополчення для того, щоб підтримувати порядок у країні. Варто пам’ятати, що Ірак перебуває у стані економічної кризи, фактично й не виходив з неї після війни. Але які наслідки це мало для Сирії? Деякі сунітські радикали ще більше радикалізувалися. Відповідно було створена “Ісламська держава”, й свою експансію вона поширила так само й на Сирію. Що відомо про ІД? Невизнана мусульманська терористична держава і міжнародна терористична, мілітаристська група напрямку салафітський джихадизм. Раніше контролювала на Близькому Сході величезні території, однак зараз від неї залишилися розрізнені осередки, які діють партизанськими методами.

“Ісламська держава” має на меті розширення свого впливу на всю земну кулю, не рахуючись з людськими жертвами. Тобто вона утворилася в Іраку, й звідти “поповзла” далі? Так. Звідки вона взяла зброю? У тої самої іракської армії. Тобто частина іракської армії перейшла в “Ісламську державу”? Чи “Ісламська держава” просто захопила зброю? Просто захопила. Ба більше, вони розділяли полонених іракських військовослужбовців. Доля сунітів відрізнялася. А тих, хто не були сунітами, або були єзидами чи шиїтами, вони просто вбивали. Дуже важливим на Близькому Сході є релігійний контекст. Ці країни значно релігійніші ніж ми, Росія, більшість країн Європи. Для них важливо – суніти, шиїти, алавіти тощо. Можете пояснити, в чому між ними різниця? Я не є експертом у релігійних питаннях. Але якщо порівнювати з тим, що ближче до нас. Скоріш за все, якщо взяти, що суніти, наприклад, це католики – знову ж таки, це дуже умовне, лише для того, щоб показати якусь різницю – то шиїти, скоріш за все, це протестанти. Тобто суніти вважають шиїтів умовно невірними? Це як ми вважаємо церкву “Відродження” Мунтяна, десь так? Десь так. Хоча він так само каже “Амінь”, “За Христа” і все таке. Проблема ще одна Сирії була в тому, що у них більшість сунітська, але президент – алавіт. Якщо я не помиляюсь, всього 11% сирійців є алавітами. Так, їх дуже небагато. Вони скупчені на західному узбережжі Сирії, тобто проживають таким собі невеличким анклавом. Ну це все одно, якби Україна була значно релігійнішою і тут її президентом стає свідок Єгови? Як варіант. Тим більше, всі свідки Єгови проживають десь в Чернігівській області, умовно кажучи. Тобто десь ще й не в самому центрі. І це викликає певне невдоволення. Цьому невдоволенню, якщо не помиляюся, вже 57 років? Так, 57 років тому в Сирії прийшла до влади опозиційна партія БААС. Це сирійська націоналістична партія. Привів її тодішній генерал сирійської армії Хафез Асад, батько Башара – сьогоднішнього диктатора. Така ось спадковість.
Хафез Асад – перший президент Сирії, обраний загальним голосуванням І тут ми підходимо до подій “арабської весни” в Сирії. Тому що Сирія – чи не єдина країна регіону, яка вистояла проти неї. Але що цікаво: Башар Асад взагалі не мав бути президентом. Мав бути його брат, який загинув. Башар Асад, який має західну освіту, є офтальмологом, виявився надзвичайно жорстоким і кровожерливим диктатором. Наскільки я розумію, наступний крок – це “арабська весна”? Довідка. Арабська весна – серія масових вуличних протестів, революцій та внутрішніх військових конфліктів у низці арабських країн, що почалися наприкінці 2010 року в Тунісі й тривають у деяких країнах до нині. Причиною виникнення протестного руху стало незадоволення політикою диктаторів. Так, в 2011 році це все почалося. Відповідно, вона пройшла хвилею по Лівії, Єгипту, зачепила трошки Йорданію. А в Сирії режим вистояв. Насамперед – завдяки своїй надмірній жорстокості. Більше того, у людей залишилася в пам’яті жорстокість, яку в сунітському місті Хама під час подавлення протестів застосував батько нинішнього диктатора. Це були 1980-ті роки.
Місто Хама після штурму Хама була центром спротиву безпосередньо. Там релігійний чинник достатньо сильний. Хафез Асад залучив армію, місто було розстріляне, загинуло, за різними оцінками, від 19 до 40 тисяч цивільних мешканців. Це склало дуже велике враження на сунітське населення. Вони взагалі намагаються уникнути розмов про це, ніби цього й не було. Але потім була “арабська весна”. Президент Асад дуже жорстоко розігнав протести. Так. Але революційна хвиля залишилася. Вона постійно збільшувалася. Тобто в різних містах Сирії різні революційні та племінні групи виходили на повстання. Вони роззброювали сирійську армію, захоплювали арсенали, перебирали владу на себе. До них приєдналася частина сирійської армії й назвала себе Вільною сирійською армією. Вони, в принципі, на той час, до моменту початку війни з безпосередньо з “Ісламською державою”, контролювали майже половину сирійської території. Цікаво Популярний серед терористів: чим небезпечний російський Telegram Водночас з іншого боку на них почала проводити експансію “Ісламська держава”. Так, і ця “Ісламська держава” воювала проти всіх. І проти курдів, які у більшості перебували на півночі та сході Сирії. І, відповідно, проти Вільної сирійської армії, яка була розташована на заході та півдні країни. Тут, мабуть, важливо зрозуміти, яку частину Сирії займали, власне, війська Асада на момент втручання Росії у 2015 році? У них залишалося десь 20% всієї території. При чому, вона була розпорошена між революційними анклавами, анклавами курдів… Вона була умовно контрольованою? Взагалі – умовно контрольованою. Сирійської армії як такої не існувало.
Сирійський диктатор Башар Асад Я зараз спробую провести певний аналіз зацікавлених груп та людей. Поправте мене, якщо я помилюсь. Є сирійська армія Башара Асада, вона хоче відновити свій контроль над всією Сирією. Друге – те, що ми називаємо озброєною опозицією. Це різні групи, іноді ті, що конфліктують між собою. Вони борються за відновлення свого контролю над всією Сирією? Чи за що? Вони борються за повалення режиму. Третє – це “Ісламська держава”, яка взагалі воює проти всіх за світовий джихад. Є курди, які воюють за створення своєї автономії чи держави. Це внутрішні гравці. Ззовні у вирішальний момент Асада підтримав Путін, дав йому підтримку з повітря. Хто підтримує інших гравців? Треба не забувати про те, що Асада підтримує ще й Іран. Це дуже потужна локальна сила. Ба більше, зараз у світлі останніх подій навіть вплив Ірану на сирійське питання значно збільшився. Хто підтримував “Ісламську державу”, хто підтримував курдів, хто – Вільну сирійську армію? Вільну сирійську армію активніше під час останніх подій підтримувала Туреччина, до цього вони фактично самотужки протистояли. “Ісламська держава” воювала коштом власних награбованих ресурсів. Доказів її міжнародної підтримки якоюсь конкретною державою не було. Я чув про Саудівську Аравію, це неправда? Я би так не казав. Тому що Саудівська Аравія так само веде свою політику на Близькому Сході. Але вона є дуже близьким союзником США. Думаю, що це неправда. Тобто “Ісламську державу” в принципі особливо ніхто не підтримував? Звідки у неї гроші були? Крім пограбованого, наскільки я знаю, вона займалася контрабандою та експортом нафти із захоплених родовищ. Ну, різні зацікавлені сторони звинувачували одна одну, що вони допомагають “Ісламській державі”… Але ж є дані розвідки? Чесно кажучи, вони теж не підтверджені. Це один із міфів, який, наприклад, запроваджує російська пропаганда. То вони звинувачують американців, що ті контрабандою нафти займаються, то турків. Єдиної підтвердженої історії немає. Щобільше, для тієї частини території, де є дуже незначна, а внаслідок війни й взагалі відсутня якась електрифікація і немає відповідно газу, то для них нафта або газолін (сира нафта – 24 канал) є першим товаром. Фактично валютою. Що змінило втручання Росії у внутрішньосирійський конфлікт? Все змінило. Ці дві бази, які вони розгорнули, які були до цього – порт Тартус та авіаційна база “Хмеймім”. Через ці порти запрацював так званий сирійський експрес. Тобто кораблями та літаками поїхала військова допомога. І техніка, і спеціалісти. На початковому етапі вони дуже сильно забезпечили військам Асада прикриття з повітря. На експертному рівні кажуть: якби не підтримка з повітря російськими літаками і ракетами, армія Асада не могла би відбитися. Я колись дивився випуск російського пропагандиста Кисельова. Він розказував, з яким супротивником вони воюють в Алеппо. Величезну увагу тривалий час російські новини присвячували cаме боротьбі за Алеппо. Тому що це було велике місто, агломерація і там було розташоване досить велике угруповання бойовиків. Так от, за його даними, там було кілька тисяч озброєних людей, і буквально кілька десятків, якщо не одиниць, різної техніки. Це дуже мало. За особовим складом – це приблизно піхотна бригада некомплектна, майже без техніки. І от оце невеличке угруповання, оця вся навала російських “вагнерівців”, інструкторів сил спецоперацій, з підтримкою з повітря, з військами Асада, вони дуже довго вибивали – фактично руйнуючи місто вщент. Яке співвідношення сил там було? Якщо ви кажете, що не було засобів до фінансування в тої ж самої “Ісламської держави”, то чи це означає, що росіяни проти дуже легко озброєного противника дуже довго не могли нічого зробити? Так і є. Насправді треба розуміти, там де Росія щось створює – це або КПРС або Червона армія. Відповідно вони так само відродили сирійську армію з того моменту, коли вона зазнала нищівної поразки як від опозиції, так і від “Ісламської держави”.
Зруйноване сирійське місто Алеппо Вони так само почали відтворювати ту ж РККА (Рабоче-крестьянская Красная армия). Відповідно ті самі методи, сили, засоби, тактика – все збереглося. Тобто в принципі це дуже щільні обстріли, бомбардування, і потім лобові атаки. Так, як вони фактично руйнували Грозний… Єдине що, коли йшли війська у Східній Гуті, що на сході Дамаску, вони підходили не в саме місто, а на 300 метрів, наприклад, до зруйнованих будівель. Зрозуміло, що навіть для РПГ – це не та дистанція. Вони втрачали багато техніки внаслідок цього, але їх тактика не змінилася. Тобто в принципі повстанці, так само як бойовики “Ісламської держави”, застосовували тактику легкої піхоти. Особливо в дуже щільній міській забудові. Це все описано в книгах. Я вважаю, що цю тактику так само треба переймати і нашим збройним силам. В чому вона полягала? У застосуванні невеликих груп, які до того, як відділитися, наприклад, контролювали невелику територію. Створювалися безпечні проходи між будинками. Також використовувалися тунелі. До речі, цікаво, чому ми їх зараз не використовуємо. Скоріш за все, там просто ґрунт на Донбасі не такий. Але треба зариватися більш щільно. І несподівані атаки, маневрування постійні. Відходи – імітують вони відхід, потім повертаються і завдають нищівних ударів. Одним із елементів, які для нас є неприйнятні, це використання шахідів. Хто такий шахід? Буквальний переклад з арабської – “свідок”. У мусульман та православних арабів найчастіше вживається у сенсі “мученик за віру”. У наш час шахідами називають терористів-смертників, з чим погоджуються далеко не всі мусульмани. Вони пояснюють це тим, що іслам засуджує самогубство і вбивство. “Ісламська держава” переважає за кількістю використаних шахідів. Оці ж угруповання релігійні так само в принципі радикалізувалися під час цієї війни, і так само їх застосовували. Не настільки сильно, але це дуже деморалізує війська, які наступають. Але через домінування в повітрі і ракетно-бомбові удари, застосування масово хімічної зброї… Вона масово там застосовується чи ні? Річ у тім, що в принципі на якомусь етапі у західного світу все ж таки викликав стурбованість процес використання хімічної зброї проти революційних сил. Зафіксовано понад 150 випадків, але не всі вони підтверджені. Ба більше, російська сторона намагається всіляко прикрити ці елементи. З того, що нам відомо, це в 2017 році масове використання хімічної зброї проти міста Хан Шейхун. Це після того, коли США застосували 70 томагавків по сирійському режиму. Це мало не стільки військовий, скільки психологічний ефект.
Місто Хан Шейхун після хімічної атаки Так само використовувалася хімічна зброя, як я казав, у Східній Гуті. Але там уже на міжнародному рівні в ООН вже десь досудове розслідування, розбір всієї цієї події. Відповідно, що дуже показово, як російський Центр з примирення саботував роботу ОХЗО – Організації із заборони хімічної зброї. Тобто вони всіляко не сприяли тому, щоб експерти потрапили на ту територію. Вони провели зачистку території до того, як потрапила міжнародна організація туди. Докази саме застосування хімічної зброї були збережені завдяки тому, що місцеві жителі просто заховали трупи людей, які загинули. Потім ці трупи шляхом ексгумації, з дотриманням заходів безпеки, були переправлені на непідконтрольну Асаду територію, і так з’явилися докази.

До речі, щодо ОЗХО – нещодавно в Гаазі був скандал, коли росіяни просто поставили машину на парковці готелю, який розташований поруч, зламали мережу. І в момент, коли їх прийняли, вони якраз намагалися із серверного схову викачати дані. Це був великий скандал у Нідерландах. Так, росіянам там багато слідів замітати. Я думаю, зараз процес, який іде по “Боїнгу” – це тільки перша ластівка, насправді, яка до них прилетить через їх незаконні дії. Щоб закінчити цю історію, я би хотів запитати, де місце, на якому воно було на початку протистояння з Туреччиною? Сочинські угоди, зокрема. Зокрема, Сочинські угоди. На якомусь етапі Туреччина втрутилася у сирійський конфлікт. Довідка. 22 жовтня 2019 року в Сочі підписали Меморандум про взаєморозуміння між Туреччиною та Росією (Сочинські угоди) щодо півночі Сирії. Які цілі? Оголошені турецькі цілі – це створення безпекового 30-кілометрового коридору на території Сирії уздовж усього турецького кордону. Навіщо? Для того, щоб убезпечити себе від терористів з РПК (Робітничої партії Курдистану), яка ще з радянських часів була афільована з КДБ. Ймовірніше за все, це один з елементів гібридної війни, коли Росія таким чином намагалася впливати на ту саму Туреччину. Наскільки я читав, це ще і спосіб регулювання кількості біженців, щоб вони перебували на сирійській, а не турецькій території. Чесно кажучи, це вже один з варіантів, запропонований президентом Ердоганом для розв’язання сирійської проблеми. Тому що на цій 30-кілометровій території вони планують побудувати міста з нуля, так само розвинути інфраструктуру і переселити їх туди. Якщо розглядати найближче геополітичне майбутнє, то зараз політичне регулювання сирійської проблеми йде до перевиборів. Ми розуміємо, що цивілізований світ, крім перевиборів, нічого запропонувати не може. Але проблема полягає в тому, що та тактика, яку застосовує Асад з безпосередньою допомогою російської армії (літаків, реактивної артилерії) – це вичавлення того населення, яке не сприймає Асада. Відповідно, вони звільняють, а ймовірніше за все, просто зачищають більшу частину Сирії. Відповідно, залишаться проасадівські, а ті що проти – або вбиті, або витіснені. До теми Поразка Росії в Сирії: як цим може скористатись Україна

Це ті 2 мільйони, які проживають в Лівані; це 3,6 мільйона, які проживають в Туреччині; це 4 мільйони, які зараз в Ідлібі (сирійська провінція). І їхня доля поки що не зрозуміла.

Чому в Сирії війна

Сім років тому у Сирії розпочався мирний протест проти президента, який переріс у повномасштабну громадянську війну. Понад 350 тисяч осіб загинуло, міста лежать у руїнах, і різні країни світу так чи інакше втягнулися у конфлікт.

З чого почалася сирійська війна?

Ще до початку повстання багато сирійців скаржилися на безробіття, корупцію і брак політичної свободи. Ці проблеми вони пов’язували з президентом Башаром Асадом, який прийшов до влади у 2000 р. після смерті свого батька Хафеза Асада.

У березні 2011 р. у південному місті Дара почалися демонстрації на підтримку демократії, натхненні “арабською весною” у сусідніх країнах.

Коли уряд застосував до вільнодумців насильство, протести поширилися всією країною. Протестувальники вимагали відставки президента.

Неспокій охоплював дедалі більше людей, і розкол між сторонами поглиблювався. Прибічники опозиції взяли в руки зброю, спочатку для самозахисту, а потім і для того, щоб очистити свою землю від президентських сил безпеки. Пан Асад назвав цей рух протесту “тероризмом, який підкріплюється ззовні” та пообіцяв його зломити.

Насильство стрімко наростало. У країні почалася громадянська війна.

Скільки людей загинуло?

Автор фото, Getty Images

Сирійський центр моніторингу за дотриманням прав людини (SOHR) – організація, що базується у Великій Британії, але має широку мережу спостерігачів на місцях – станом на березень 2018 р. зафіксувала дані про смерть 353 900 осіб, включно з 106 000 цивільних.

До цього числа не входять 56 900 осіб, які зникли без вісти та, за припущенням правоохоронців, також загинули. Представники SOHR також висловлюють здогадку, що близько 100 000 смертей не задокументовані.

Інше джерело даних – Центр документування правопорушень. Він покладається на звіти активістів усередині Сирії та доповідає про порушення міжнародного гуманітарного права і законів про права людини, зокрема про напади на цивільних осіб.

Станом на лютий 2018 р. Центр зібрав дані про 185 980 смертей, пов’язаних з бойовими діями у Сирії, включно з 119 200 мирних жителів.

За що воюють сторони?

Нині ситуація далеко не обмежується конфліктом між прибічниками та противниками Асада.

До бойових дій залучено багато груп і країн, кожна з яких має свої інтереси. Це значно ускладнює стан речей і перешкоджає встановленню миру.

Деяких з них звинувачують у розпалюванні ворожнечі між сирійськими релігійними спільнотами, а саме у підбурюванні сунітської більшості до виступів проти шиїтів-алавітів, до яких належить президент Асад.

Внаслідок бомбардування передмістя Дамаска загинули щонайменше 250 людей.

Така роз’єднаність підштовхує обидві сторони до страшних злочинів, робить ворогами колишніх сусідів і вбиває надію на мир.

Вона також сприяє процвітанню джихадистських угрупувань – “Ісламської держави” (ІДІЛ) та Аль-Каїди.

Сирійські курди, які прагнуть самоврядування, але не вступають у бій з силами Асада, додають іще один вимір до конфлікту.

Хто бере участь у діях?

Автор фото, Reuters

Ключову підтримку уряду надають Росія та Іран, а США, Туреччина і Саудівська Аравія займають сторону повстанців.

Росія і раніше вже мала військові бази у Сирії, а в 2015 р. провела повітряну кампанію на підтримку Асада, яка допомогла переломити хід війни на користь уряду.

За твердженнями російських військових посадовців, напади здійснюються лише на “терористів”, але активісти свідчать, що від них регулярно гинуть звичайні повстанці та цивільні.

Іран, як кажуть, скерував на допомогу Асаду сотні підрозділів і мільярди доларів.

Тисячі бойовиків з мусульман-шиїтів – переважно з ліванського руху “Хезболла”, але також з Іраку, Афганістану та Ємену – отримують в Ірані зброю, фінансування та військову підготовку, щоб потім виступити на боці сирійської армії.

США, Велика Британія, Франція та іншізахідні країни надають різного рівня допомогу тим, кого вони називають “поміркованими повстанцями”.

Всесвітня коаліція, яку вони очолюють, також здійснила низку повітряних атак проти бойовиків ІДІЛ у Сирії (починаючи з 2014 р.) і допомогла альянсу курдських і арабських повстанців під назвою “Демократичні сили Сирії” (SDF) відбити територію у джихадистів.

Туреччина здавна підтримує повстанців, але використовує їх для того, щоб стримувати курдські загони, які складають основу SDF і нібито пов’язані з забороненою у Туреччині Курдською робітничою партією.

Саудівська Аравія, схильна чинити опір будь-якому іранському впливу, також озброює та фінансує повстанців.

Нарешті, Ізраїль був настільки стурбований тим, що Іран постачає зброю “Хезболлі” у Сирії, що провів кілька повітряних атак для стримування цих поставок.

Як це позначилось на країні?

Окрім сотень тисяч загиблих, війна довела 1,5 млн осіб до каліцтва, включно з 86 тисячами людей, які втратили кінцівки.

Принаймні 6,1 млн сирійців стали внутрішніми переселенцями, а ще 5,6 млн виїхали за кордон.

92% з них нині перебувають у сусідніх Лівані, Йорданії та Туреччині, які ледь дають собі раду з одним з найбільших у новітній історії напливом біженців.

За оцінкою ООН, у 2018 р. близько 13,1 млн людей на території Сирії потребуватимуть того чи іншого виду гуманітарної допомоги.

Сторони конфлікту ускладнюють ситуацію ще й тим, що не дають доброчинним організаціям дістатися до багатьох потерпілих і нужденних. Майже 3 млн людей мешкають в областях під облогою чи з ускладненим доступом.

Сирійці також мають обмежений доступ до медичних послуг.

Організація “Лікарі за права людини” станом на грудень 2017 р. зафіксувала 492 напади на 330 пунктів надання медичної допомоги, внаслідок яких загинуло 847 медиків.

Велика частина багатої культурної спадщини Сирії лежить у руїнах. Всі шість об’єктів на території Сирії, що входять до Списку всесвітньої культурної спадщини UNESCO, зазнали значних ушкоджень.

По всій країні стерті з лиця землі цілі містечка та райони.

За нещодавнім звітом ООН, в одному з районів Східної Гути – підконтрольного повстанцям передмістя Дамаска – сильно ушкоджено або знищено 93% будівель.

Interactive Як район Джобар столиці Сирії Дамаска руйнувався починаючи з 2013 року

Лютий 2018

Серпень 2013

Як розділена країна на сьогоднішній день?

Автор фото, Reuters

Уряд відновив контроль над найбільшими містами, але великі частини країни досі лишаються в руках повстанців і очолюваних курдами “Демократичних силах Сирії”.

Серед територій, підконтрольних опозиції, найбільшою є північно-західна провінція Ідліб, де проживають понад 2,6 млн осіб.

Попри те, що її проголосили “зоною деескалації конфлікту”, ця провінція стала мішенню наступальної операції уряду, який заявляє, що виступає проти джихадистів, пов’язаних з Аль-Каїдою.

Також триває наступальна операція на Східну Гуту. 393 тисячі її мешканців перебувають під облогою урядових сил з 2013 р. Наразі вони потерпають від потужних бомбардувань, а також суттєвої нестачі їжі та медикаментів.

Тим часом “Демократичні сили Сирії” контролюють більшу частину території на схід від річки Євфрат, включно з містом Ракка. До 2017 р. тут була фактична столиця “халіфату”, проголошеного ІДІЛ. Нині ж “Ісламська держава” утримує лише кілька клаптиків землі у різних місцях Сирії.

Чи закінчиться колись ця війна?

Навряд чи цього можна чекати у найближчому майбутньому, але всі згодні, що для цього потрібне дієве політичне рішення.

Рада безпеки ООН закликала до застосування Женевського комюніке 2012 р., де викладена концепція тимчасового уряду, “сформованого за загальною згодою”.

Втім, дев’ять раундів мирних перемовин, які тривають з 2014 р. за посередництва ООН і відомі під назвою “Женевський процес ІІ”, майже не досягли успіху.

Схоже, що президент Асад дедалі менше бажає домовлятися про будь-що з опозицією. Повстанці ж наполягають, що жодна домовленість неможлива без його відставки.

Тим часом захід звинуватив Росію у підриві мирних переговорів, коли та почала свій альтернативний політичний процес, нібито спрямований на досягнення миру, – перемовини в Астані.

У січні 2018 р. Росія організувала й провела тут “Конгрес національного діалогу”. Втім, більшість представників опозиції відмовились від участі у ньому.