Що означає корабельний тип храму

0 Comments

Унікальні фрески і таємнича бібліотека Ярослава Мудрого: що варто знати про Софіївський собор

Знайомство туристів із культурою України починається із Софіївського собору. Відвідавши цю величезну споруду, гості та жителі столиці можуть доторкнутися до історії предків, насолодитися могутньою красою та розкішшю заповідника.

Коротко про Софіївський собор

Софія Київська є однією з небагатьох уцілілих будівель часів Київської Русі, що розташована у самому центрі столиці України. Цей собор має декілька назв: “Свята Софія Київська”, “Софійський собор”, “Софіївський собор”, “Собор святої Софії – Премудрості Божої”, “Софійський музей”, “Національний заповідник Софія Київська”.

Назва храму походить від імені “Софія”, що перекладається з грецької як “мудрість”. Собор був найголовнішою християнською святинею Східної Європи та історичним центром Київської митрополії. У ньому проводились посадження на київський престол князів, збиралося віче, приймалися іноземні посли.

Мозаїки та фрески Софії Київської / Фото st-sophia

Сьогодні Софіївський собор знаменитий своїми унікальними фресками (понад 3000 метрів квадратних) та мозаїками (на площі у 260 метрів квадратних) XI століття. Храм має такі розміри:

  • довжину – 41,7 метра,
  • ширину – 54,6 метра,
  • висоту до зеніту головного куполу – 28,6 метра.

Грандіозні розміри, інтер’єр та ускладнена структура – середньовічна модель Всесвіту, а вигляд ззовні відтворює образ Небесного Єрусалиму. Стіни викладені з природного каменю – рожевого кварциту та граніту. Храм має пірамідальний ступеневий силует: 12 куполів оточують центральний великий купол, а з 3 сторін прилягають 2 відкриті галереї (одноярусна зовнішня та двоярусна внутрішня), 5 нав на сході завершені апсидами.

Оформлення Софіївського собору гармоніювало з архітектурою. Головний вівтар та центральний купол храму прикрашені неповторними мозаїками, ніші на фасадах та стовпи галерей – фресками. На дзвіниці собору зображені сцени ігор, що проводились на честь вельмишановної княгині Ольги у Константинополі, організовані імператором Порфірогенетом. Також на фресках зображені: музики, міми, танцюристи, перегони колісниць, жонглери. Фрески, створені у XVІІ – XІX століттях, присвячені релігійній темі. На деяких із них можна побачити не лише портрети князя Ярослава, а і його родини.

Історія Софіївського собору

Будівництво Софійського собору почалося в часи розквіту Київської Русі. Не існує єдиної думки щодо питання, хто почав будівництво храму. За однією версією, це зробив Володимир I Святославич, за другою – собор побудував у 1020 – 1037 роках його син Ярослав Мудрий.

У “Новгородському першому літописі” говориться, що у 1017 році Київська Софія була закладена Ярославом Мудрим, але у “Повісті минулих літ” розповідається про початок будівництва храму Ярославом Мудрим у 1037 році. Собор почали будувати на місці перемоги киян над печенігами у 1036 році. Припускають, що споруду Софії Київської будували греки з Константинополя (у споруді видно традиції візантійського зодчества).

За часи свого існування ця пам’ятка зазнала декілька руйнівних нападів, розграбувань, перебудов та ремонтів. Велику шкоду храму наніс у 1169 році князь Суздальський А. Боголюбський під час нападу на Київ. Потім у 1180 році сталася велика пожежа. Після захоплення Києва у 1240 році ханом Батиєм багато споруд було зруйновано, Софійський собор було розграбовано.

Протягом двох століть (XIV – XV) кияни вели боротьбу з польськими та литовськими феодалами. Спустошували місто своїми грабіжницькими набігами кримські татари. У XVI столітті захоплений уніатами Софіївський собор занепав.

У XVII столітті (30 – 40-і роки) було засновано чоловічий монастир митрополитом Петром Могилою. Дерев’яні будівлі монастиря були знищені під час великої пожежі у 1697 році. Лише у XVII – XVIII століттях почалося кам’яне будівництво. Великий внесок зробив у відновлення храму гетьман Іван Мазепа.

Cофійський собор / Фото kyiv.ridna

Будівництво закінчилось у 1767 році. За цей час були споруджені: дзвіниця, трапезна, пекарня, брама Заборовського (західні ворота), будиночок митрополита, в’їзна башта (південна), мур монастиря, братський корпус та бурса. Після поновлення собору у зовнішньому вигляді можна побачити стиль української барочної архітектури. Окрім того, часткові перебудови були проведені у XIX столітті.

Десь у 30-і роки XX століття радянською владою було прийняте рішення про руйнування собору. Але втрутилась Франція, яка пам’ятала, що дружиною французького короля Генріха Першого була дочка Ярослава Мудрого – Ганна. Тому радянська влада, побоюючись міжнародного скандалу, прийняла рішення створити Софійський музей-заповідник.

Софіївський заповідник

Створений у 1934 році Софіївський заповідник, вже був відкритий у травні 1935 року для відвідувачів. З 1994 року має статус Національного.

Київський Софійський заповідник охоплює:

  • Софіївський собор – найголовніша християнська святиня всієї Східної Європи, головний храм України. У 2016 році (21 лютого) відновилися богослужіння, які не проводились понад вісім десятиліть.
  • Дзвіницю – український національний символ та символ столиці. Збудована в 1699 – 1706 роках у стилі козацького (українського) бароко. Її висота – 76 метрів, у ній зберігається дзвін, відлитий у 1705 році на замовлення та кошти Івана Мазепи. Його вага – 13 тонн, а висота – 1,25 метра.
  • Браму Заборовського – найяскравіший зразок українського бароко, побудована у 1746 році. Це західний парадний в’їзд від Золотих воріт до резиденції митрополитів.
  • Будинок митрополита – колишня резиденція митрополитів київських, зараз входить до музейного закладу. Є пам’яткою палацової архітектури XVIII століття.
  • Бібліотеку Ярослава Мудрого. Вперше про неї згадується в 1037 році, як про першу бібліотеку Київської Русі. Книгами займалися ченці. Під час ворожих набігів вони переховували найцінніші речі у підземних ходах. Місце схованки було найсуворішою таємницею, яка померла разом із ченцями. Тому, де зараз знаходиться перша бібліотека, існує багато версій.
  • Малу або Теплу Софію – трапезна церква монастиря. Будувалася з 1722 року по 1730 рік. Спочатку тут була розташована церква Воскресіння Лазаря. Потім її перебудували (1822 рік) на церкву Різдва Христового (зимову). Для богослужіння храм був зачинений з 1929 року по 2016 рік.
  • Хлібню – збудована у 1722 – 1730 роках як пекарня Софіївського монастиря. Пізніше була перебудована під управління єпархією – консисторію. Зараз це виставкові зали.
  • В’їзну вежу на півдні – в’їзд на територію Софіївського монастиря зі сторони Володимирської вулиці. Була побудована гетьманом Мазепою. Шпиль прикрашала постать Архангела Михаїла у виді флюгера.
  • Братський корпус, де розташовувалися чернечі келії Софіївського монастиря. Пізніше був перебудований на господарські приміщення та стайні.
  • Семінарію (бурса) – будинок будувався як монастирські келії, де жили ченці. За часи митрополита київського Болховітінова використовувався як митрополичі покої. Пізніше, після закриття монастиря, в келіях розмістили бурсу – духовну школу, яка проіснувала до 1917 року.

Цікаві факти

  1. Софійський собор – найстаріша будівля Києва.
  2. На стінах собору є світські написи, наприклад, “Козьма злодій, бо вкрав м’ясо”.
  3. На розписах Софії Київської можна побачити зображення тварин: ведмедя, гепарда, вепра, зайця, собаки та інші.
  4. За радянських часів Царські ворота були переплавлені. Однак були збережені 11 елементів та малюнки, за якими ворота були відновлені у 2008 році. На це пішло 104 кілограмів срібла.
  5. М. Врубель відновлював медальйон купола собору.
  6. В Некрополі Софійського собору знаходяться саркофаги: Володимира Мономаха, Ярослава Мудрого, Всеволода Ярославовича та інших видатних постатей.
  7. У склад Національного музею-заповідника крім Софіївського храму входять: Судацька фортеця, Кирилівська та Андріївська церкви, Золоті ворота у Києві.
  8. Мозаїки собору мають 177 колірних відтінків.
  9. Будували храм візантійські майстри за зразком Константинопольського Софійського собору.
  10. Первісний вигляд собору зображено на двогривневій купюрі.
  11. Собор 37 років (1596 – 1633) був уніатським.
  12. В ньому збережено найбільшу кількість оригінальних мозаїк та фресок.
  13. На стінах храму збереглася велика кількість графіті як побутового, так і релігійного характеру.
  14. Найвідоміша мозаїка – Оранта. Зображення Богоматері має майже 6 метрів та викладене з 2 мільйонів кольорової смальти.

Про головний собор України багато написано книжок, але краще один раз побачити, ніж 100 разів прочитати.

Що означає корабельний тип храму

Зовнішній вигляд. Присвячення Софії Київської, її масштаби і тріумфальність спонукають згадати велику Софію Константинопольську (532 – 537), народжену добою Юстиніана. Обидві Софії розділені часом майже в половину тисячоліття, тому їхні архітектурні типи різняться між собою. Якщо Софія Константинопольська – банева базиліка, то Софія Київська – хрестово-баневий храм, що склався у Візантії до часів хрещення Русі. Хрестово-баневий храм синтезував досягнення всіх попередніх епох зодчества і втілював ідею єдності бані – неба і підбаневого квадрату – чотирикутної земної тверді.

Саме в хрестово-баневому храмі, яким є Софія Київська, чітко і послідовно реалізовано ідею неба на землі, і цю ідею втілено як в архітектурі, так і в стінопису. Софія Київська належить до класичного типу хрестово-баневих храмів, конструкція яких, що остаточно склалася у Візантії в ІХ – ХІІ ст., зовні і всередині відображує основну християнську символіку – хрест і баню. Імена зодчих Софії Київської невідомі, однак немає сумнівів, що її будували кращі візантійські майстри. Вони принесли на Русь прийоми і форми константинопольського мистецтва, що увібрало в себе знання і досвід тисячоліть.

У давнину Софійський собор був величезним п’ятинавним храмом, оперезаним з півночі, заходу і півдня двома рядами відкритих галерей: внутрішньою двоярусною і зовнішньою одноярусною. Над зовнішньою галереєю проходив балкон-“гульбище”. Всі п’ять коридорів-нав завершувалися на сході п’ятьма вівтарними апсидами. По кутах із західного боку височіли дві сходові вежі, що вели на хори — “полаті”. Увінчувала собор ступінчаста композиція з тринадцяти бань на світлових барабанах. Бані, як символи неба, мали сферичну форму і були покриті сріблястими свинцевими листами. До барабану центральної бані примикають хрестоподібно розміщені циліндричні склепіння – рамена просторового хреста, що осіняє простір храму. Між раменами хреста розміщені інші дванадцять бань, що несе у собі символіку Христа і дванадцятьох апостолів, які уособлюють Вселенську Церкву. Бані собору здіймалися пірамідально, сходячи з висоти від великої центральної до чотирьох середніх і восьми малих. Основу цієї священної піраміди становили зовнішні одноярусні відкриті галереї з пласкими гульбищами. Арки галерей символізували небесні портали, через які народ Русі входив у Церкву Христову.

Внаслідок перебудов зламу XVII – XVIII ст., здійснених за часів гетьмана Івана Мазепи, собор зовні набув барокового вигляду, який у своїх основних рисах зберігся донині. Над давніми одноярусними галереями надбудували другі поверхи, а самі галереї перетворили на закриті приміщення, у яких влаштували нові вівтарі. Над собором звели шість додаткових бань і їх стало дев’ятнадцять. Баням надали грушоподібної гранчастої форми, центральну з них і маківки бічних позолотили. Фасади потинькували і побілили, стіни по периметру укріпили потужними стовпами-контрфорсами. Вигляд Софії набрав виразних рис українського бароко і вона зовні репрезентує величний образ Гетьманщини.

Інтер’єр собору майже без змін зберігається з XI ст. Ледве переступивши поріг Софії, опиняємось у світі гармонії, де довершеність форм і чарівна краса фарб символізують Рай, Премудрість, що перебуває у храмі. Архітектуру інтер’єра вирішено так, щоби відправу добре бачили і чули всі присутні, аби людина, де б вона не стояла, була введена у храмове дійство. Архітектура і живопис створюють зримий образ соборності, народжуючи радісне чуття єднання всіх у Христі. В інтер’єрі Софії немає нічого випадкового, все вражає продуманістю і ясністю замислу.

Прямокутне приміщення собору членується дванадцятьма хрещатими стовпами на п’ять поздовжніх коридорів (нав), які завершуються на сході п’ятьма апсидами (вівтарними нішами). Поздовжні коридори перетинаються поперечними — трансептами. Перетин центральної нави і головного трансепта утворює рівнобічний просторовий хрест, над центром якого височіє головна баня. Піднята над інтер’єром на високому барабані, баня відіграє головну роль у композиції. Вона спирається за допомогою сферичних трикутників-парусів на чотири стовпи, а до центрального підбаневого простору примикають хрестоподібно розташовані циліндричні склепіння. Центральний хрест замкнено зі сходу стіною головного вівтаря, а з півночі, заходу і півдня – двоярусними потрійними аркадами (західна не збереглася). Прорізи першого ярусу аркад утворюють урочисті входи в центр собору, а другого — відкривають сюди П-подібні хори. Грандіозність внутрішнього простору свідчить про урочистість митрополичої відправи, яка могла включати «всіх єпископів Руської землі». Осяяне світлом з вікон центральної бані й вівтаря богослужіння народжувало у віруючих світле й радісне почуття Спасіння.