Характер людини та його особливості. Реферат

Характер – це індивідуальне сполучення істотних властивостей особистості, що виражають відношення людини до дійсності і виявляються в його поводженні, у його вчинках.

Характер взаємозалежний з іншими сторонами особистості, зокрема з темпераментом і здібностями. Характер, як і темперамент, є досить стійким і мало-змінюваним. Темперамент на форму прояву характеру, своєрідно забарвлює ті чи інші його риси. Так, наполегливість у холерика виражається кипучою діяльністю, у флегматика – у зосередженому обмірковуванні. Холерик трудиться енергійно, жагуче, флегматик – методично, не поспішаючи. З іншого боку, і сам темперамент перебудовується під впливом характеру: людина із сильним характером може придушити деякі негативні сторони свого темпераменту, контролювати його прояву.

З характером нерозривно зв’язані і здатності. Високий рівень здібностей зв’язаний з такими рисами характеру, як колективізм – почуття нерозривного зв’язку з колективом, бажання працювати для його блага, віра у свої сили і можливості, з’єднана з постійною незадоволеністю своїми досягненнями, високою вимогливістю до себе, умінням критично відноситися до своєї справи. Розквіт здібностей зв’язаний з умінням наполегливо переборювати труднощі, не падати духом під впливом невдач, працювати організовано, виявляти ініціативу.

Зв’язок характеру і здібностей виражається й у тім, що формування таких рис характеру, як працьовитість, ініціативність, рішучість, організованість, наполегливість, відбувається в тій же діяльності дитини, у якій формуються і його здібності. Наприклад, у процесі праці як одного з основних видів діяльності розвивається, з одного боку, здатність до праці, а з іншого боку – працьовитість як риса характеру.

У спілкуванні з людьми характер людини виявляється в манері поводження, у способах реагування на дії і вчинки людей. Манера спілкування може бути більш-менш делікатною, тактовною чи безцеремонною, ввічливою чи грубою. Характер на відміну від темпераменту обумовлений не стільки властивостями нервової системи, скільки культурою людини, його вихованням.

Коли говорять про наявність у когось визначеного характеру, тим самим указують на відому однобокість його психічної організації, відому дисгармонію психіки, По суті справи, про нормальний “ідеальному,” людині не можна сказати, який у нього характер, тому що все його поводження є простою реакцією на зовнішні впливи.

Потрібно відзначити розпливчастість і невизначеність границь і між окремими психопатіями. Виділювані форми психопатій здебільшого являють собою штучний продукт схематичної обробки того, що спостерігається в дійсності. У той же час поводження психопатів одного типу може бути різним: один параноїк може бути усіма визнаним ученим, іншої – душевнохворим і т. п.

Виходячи з того, що в нерізкій формі ті чи інші психопатичні особливості наявні всім нормальним людям, зрозуміло, чим різкіше виражена індивідуальність, тим яскравіше стають і властиві їй психопатичні риси. Імовірно, тому серед людей високообдарованих, з багато розвитий емоційним життям і легко збудливою фантазією мається значна кількість безсумнівних психопатів.

Характер – це нерозривне ціле. Але вивчити і зрозуміти таке складне ціле, як характер, не можна, не виділивши в ньому окремих сторін чи типових проявів (рис характеру). Загальні риси характеру виявляються у відносинах особистості до суспільних обов’язків і боргу, до людей, до самої себе.

Відношення до суспільних обов’язків і боргу насамперед виявляється у відношенні особистості до суспільної праці. У цьому зв’язку виявляються такі риси характеру, як працьовитість, сумлінність, наполегливість, ощадливість, і протилежні їм – лінощі, недбалість, пасивність, марнотратство.

Відношення людини до праці впливає на формування його інших особистісних якостей. Д. И. Писарєв писав: “Характер загартовується працею, і хто ніколи не добував собі власною працею насущної їжі, той у більшій частині залишається назавжди слабкою, млявою і безхарактерною людиною”.

Відношення до людей наочно виступає в таких рисах характеру, як товариськість, увічливість, доброзичливість і т. п. Антиподами цих рис є замкнутість, безтактність, недоброзичливість. Як затверджував В. Гюго, “у кожних чоловік три характери: той, котрий йому приписують; той, котрий він сам собі приписує; і, нарешті, той, котрий є в дійсності”. З метою з’ясування суті свого характеру людині корисно знати думка про себе колективу, у якому він працює і проводить значну частину свого життя. І насамперед те, наскільки упорядковані в нього відносини з людьми, наскільки він потрібний людям, наскільки він авторитетний серед них.

Відношення до самого себе виявляється в самооцінці своїх дій. Твереза самооцінка – це одне з умов удосконалювання особистості, що допомагають виробляти такі риси характеру, як скромність, принциповість, самодисципліна.

Негативними рисами характеру є підвищена зарозумілість, зарозумілість і хвастощі. Людина, що володіє цими рисами, звичайно неуживчивий у колективі, мимоволі створює в ньому перед-конфліктне і конфліктні ситуації. Небажана й інша крайність у характері людини – недооцінка своїх достоїнств, боязкість у висловленні своїх позицій, у відстоюванні своїх поглядів.

Скромність і самокритичність повинні сполучатися з загостреним почуттям власного достоїнства, заснованому на свідомості дійсної значимості своєї особистості, на наявності відомих успіхів у праці на загальну користь.

Принциповість – одне з коштовних особистісних якостей, що додають характеру діяльну спрямованість.

Вольові риси характеру. Під волею розуміється складний психічний процес, що викликає активність людини і будить його діяти направлено.

Воля є здатністю людини переборювати перешкоди, домагатися поставленої мети. Конкретно вона виступає в таких рисах характеру, як цілеспрямованість, рішучість, наполегливість, мужність. Дані риси характеру можуть сприяти досягненню як суспільно корисних, так і антигромадських цілей. Для цього важливо визначити, який мотив вольового поводження людини. “Хоробрий учинок, мотив якого складається в поневоленні іншої людини, у захопленні чужого добра, у просуванні по службі, і хоробрий учинок, мотив якого полягає в тім, щоб допомогти загальній справі, володіють, звичайно зовсім різними психологічними якостями”.

По вольовій активності характери підрозділяються на сильні і слабкі. Люди сильним характером мають стійкі цілі, ініціативні, змело приймають рішення і реалізують їх, мають велику витримку, мужні і сміливі. Людей, у яких ці якості слабко виражені чи окремі з них відсутні, відносять до категорії слабохарактерних. Їм властиво пасивний прояв своїх ділових і особистих якостей. Найчастіше такі люди, маючи самі гарні наміри, не домагаються значимих результатів у роботі, навчанні. Багато хто з них щиро переживають своє невміння самостійне, наполегливо і рішуче діяти.

Вольові якості можна виховувати в людини. І. П. Павлов підкреслював, що людина – це єдина система, здатна регулювати сама себе в широких межах, тобто може самоудосконалюватися. Слабовільні люди при продуманій педагогічній роботі з ними можуть стати активно діяльними. При цьому треба брати до уваги індивідуальні особливості людини, наприклад його темперамент. Так, у холерика легше виробити активність і рішучість, чим у меланхоліка. Сама людина повинна з юного віку тренувати свою волю, виробляти такі якості, як самовладання, активність, сміливість.

Характер – якість особистості, що узагальнює найбільш виражені, тісно взаємозалежні і тому що чітко виявляються в різних видах діяльності властивості особистості.

Характер – “каркас” і підструктура особистості, накладена на її основні підструктури.

Після обговорення питання про формування характеру природно тепер звернутися до з’ясування того, як співвідносяться характер і особистість.

У загальній структурі особистості характер займає центральне місце, поєднуючи всі інші властивості й особливості поведінки. Характер людини, безсумнівно, впливає на його пізнавальні процеси – сприйняття, увага, уява, мислення і пам’ять. Цей вплив здійснюється через вольові й інструментальні риси характеру. Емоційне життя людини знаходиться під прямим впливом характеру. Те ж саме можна сказати про мотивацію і про саму волю. У першу черзі характер визначає індивідуальність і своєрідність особистості.

Від інших рис особистості характер відрізняється насамперед своєю стійкістю і, як ми змогли переконатися, більш раннім формуванням. Якщо, наприклад, потреби, інтереси, схильності, соціальні установки, світогляд людини в цілому можуть мінятися практично в плині всього життя людини, то його характер, один раз сформувавши, залишається вже більш-менш стійким. Виключення, мабуть, складають тільки випадки важких захворювань, що захоплюють мозок людини, а також відбуваються з віком глибокі органічні зміни в центральній нервовій системі, слідом за якими по чисто органічних причинах може мінятися характер людини. Нарешті, деякі його зміни можуть відбуватися в період життєвих криз, що також не можна розглядати як цілком нормальні явища.

Одна з їхніх рис характеру людини, що виявляють особливу вікову і тимчасову стійкість, є товариськість чи зв’язана з нею по змісту риса – замкнутість, а також більш загальні риси характеру, до складу яких дві названі входять як складові, – екстраверсія і інтроверсія. Багато корисного в розумінні генезису і функціонування цих рис характеру вніс К. Юнг. “Розглядаючи плин людського життя, – писав він, – ми бачимо, що долі одного обумовлюються переважно об’єктами його інтересів, у той час як долі іншого – насамперед його власним внутрішнім життям”. Перший тип людей можна назвати екстравертованим, другий – інтровертованим.

Екстраверсія і інтроверсія як риси особистості виражають, відповідно, чи відкритість замкнутість людини стосовно світу, до інших людей. Майже таку ж стійкість, як екстраверсія і інтроверсія, виявляє комплекс характерологічних особистісних рис.

Характер тісно пов’язаний з темпераментом, який може сприяти або протидіяти розвиткові певних рис характеру. Тому важливо знати свій темперамент. Так, холерику або сангвініку легше, ніж меланхоліку чи флегматику, сформувати в собі ініціативність і рішучість Однак для холерика може стати серйозною проблемою формування стриманості та самоконтролю, а для сангвініка – вимогливості до себе та самокритичності. Меланхоліку важче долати сором’язливість і тривожність, а флегматику – розвивати активність.

Характер формується з перших днів життя людини до останніх його днів. У перші роки життя провідним фактором розвитку характеру стає наслідування дорослим; у молодшому віці поряд із наслідуванням на перше місце виступає виховання. А починаючи з підліткового віку важливу роль у формуванні характеру відіграє самовиховання.

Характер може свідомо, цілеспрямовано вдосконалюватися самою людиною завдяки зміні соціальної поведінки, спільної діяльності, спілкування з іншими людьми. Треба знати, що характер можна змінювати протягом усього життя людини.

Література

1. Немов Р. С. “Психология” Учеб. Для студентов высш. Пед. заведений. – М.: Гуманит. Изд. Центр ВЛАДОС, 1997.
2. Грановская Р. М. “Элементы практической психологии”. – СПб.: Свет, 2000.
3. Маклаков А. Г. “Общая психология” – СПб.: Питер, 2000.
4. Рубинштейн С. Л. // Основы общей психологии: В 2т. – Т. II. – М., 1989.
5. Крысько В. Г. // Психология и педагогика в схемах и таблицах. – Мн.: Харвест, 1999.
6. Гамезо М. В., Домашенко И. А. // Атлас по психологии. – М.: Пед. общество России, 1999.
7. Мерлін В. С. Психологія індивідуальності / Вибр. психол. праці. М., 1996.
8. Психологія особистості. Тексти / під ред. Ю. Б. Гиппенрейтер, А. Н. Пузирея. М.. 1982.
9. Психологія сучасного підлітка / під ред. Д. И. Фельдштейна. М.. 1987.

Як визначити характер людини за її розмовою

Чи може те, що вони кажуть, і як висловлюють свої думки, розповісти про їхню особистість? А якби ви прочитали маленьке оповідання? Чи проглядає крізь рядки слів вдача його автора?

Нам часто радять добре подумати, перш ніж щось сказати. Але, виявляється, що слова, за допомогою яких ми формулюємо свої думки, можуть розповісти про нас набагато більше, ніж те, що ми намагаємось донести слухачу.

Дослідники знайшли чимало підтверджень тому, що те, як ми висловлюємо думки, – в розмові чи дописі в соцмережах – дозволяє досить точно визначити наш характер. Навіть вибір електронної адреси може бути доволі красномовним.

На перший погляд, тут немає нічого дивного. Звичайно, екстраверти* балакають більше і гучніше, ніж їхні більш стримані знайомі. Вони також схильні розмовляти швидше.

(* В статті використовуються назви рис особистості за прийнятою в сучасній психології моделлю, яка складається з п’яти основних аспектів: відкритість досвіду, сумлінність, екстраверсія, доброзичливість, нейротизм. – Ред.)

Жінки-екстраверти обожнюють спілкуватися в групових чатах, а чоловіки-інтроверти частіше розмовляють самі з собою.

Але особистості з різними темпераментами також дуже по-різному користуються мовою.

Кілька років тому група дослідників під керівництвом Каміля Б’юкебума з Вільного університету Амстердама провела невеликий експеримент.

Вчені запропонували групі з 40 волонтерів проглянути кілька фотографій із різноманітними соціальними ситуаціями та вголос описати, що на них відбувається.

Дослідники з’ясували, що екстраверти надають перевагу абстрактним висловлюванням, тоді як інтроверти формулюють свої думки більш конкретно.

Екстраверт: “Ця стаття – чудова”.

Інтроверт: “Ця стаття – дуже інформативна”.

Автор фото, Getty Images

Як і всі екстраверти, Мухаммед Алі був балакучим і гучно розмовляв

Цьому відповідають й висновки інших досліджень. Наприклад, що інтроверти (англомовні, в даному випадку) частіше використовують артиклі the / a, які потрібні для опису окремих об’єктів чи подій.

Вони зазвичай висловлюють свою думку обережніше, використовуючи слова зі значенням сумніву (“можливо”, “мабуть”), а також поняття, які можна визначити в конкретних числах.

Екстраверти: “Ходімо поїмо”.

Інтроверти: “Може, нам з’їсти по сендвічу”.

З точки зору психології, це цілком обґрунтовано. Життя багатьох екстравертів – більш насичене. Вони, як правило, частіше вживають алкоголь, мають більше сексуальних партнерів та більш схильні до ризику, ніж інтроверти.

І отже, в мовленні вони також більш самовпевнені: вони сміливо оперують фактами, висловлюють свої думки більш спонтанно і схильні до перебільшень.

Взаємозв’язок між особистістю та мовленням виявляється й на письмі.

Дослідники Джейкоб Хірш та Джордан Петерсон із Торонтського університету попросили студентів описати свій минулий досвід та плани на майбутнє.

Науковці помітили, що учасники, які набрали високі бали за показником екстраверсія, частіше використовували слова, які описують стосунки. Що цілком виправдано, оскільки екстраверти ведуть активне соціальне життя, зазначили експерти.

Йдеться не лише про екстравертів та інтровертів – інші аспекти особистості також відбиваються в мовленні.

Люди відкриті досвіду багато говорять про почуття, у мовленні невротиків більше відчувається тривога та невпевненість у собі, а сумлінні особистості частіше використовують слова, пов’язані з досягненнями та професійною діяльністю.

Невротик: “Мені так сумно”.

Відкритий досвіду: “Тобі просто треба виговоритися”.

Сумлінний: “Ми можемо над цим попрацювати”.

Автор фото, Getty Images

Особистості широких поглядів частіше використовують дієслова зі значенням “писати”

Типи особистості яскраво відбиваються й в написанні художніх творів.

У 2010 році німецькі психологи провели експеримент, під час якого вони запропонували 100 учасникам написати невелике оповідання і використати в ньому п’ять слів-підказок: “авіакатастрофа”, “покоївка”, “феєрверк”, “Середньовіччя” та “супермаркет”.

Дослідження показало, що твори учасників із широкими поглядами були більш оригінальними, а доброзичливі особистості частіше писали про стосунки між людьми.

Цікаво, що коли групі випробуваних показали оповідання інших учасників і попросили визначити риси особистості їхніх авторів, вони зробили це досить точно. Принаймні стосовно таких особистісних параметрів, як відкритість досвіду та доброзичливість.

Згадані дослідження переважно аналізували монологічне мовлення. А як щодо спілкування з іншими?

Один такий експеримент показав, що якщо в одній кімнаті зібрати інтровертів, їхні розмови врешті-решт зведуться до обговорення проблем: “Я маю шукати нову квартиру, бо мої сусіди по кімнаті зводять мене з розуму”.

Автор фото, Getty Images

. Тоді як у мовленні екстравертів частіше лунають дієслова зі значенням “пити”

А от розмови екстравертів зазвичай охоплюють ширший спектр тем і вони частіше присвячені приємним речам та розвагам: “Обожнюю бігати” і “Стейнбек – дивовижний письменник”.

Але це знову ж таки відповідає тому, що багатьом відомо й так: екстраверти більше за інших вміють просто насолоджуватися життям.

Звичайно, сьогодні ми спілкуємось переважно в чатах, електронних листах, блогах та соцмережах.

Виявляється, що ми так само відкриваємо риси своєї особистості й у віртуальному просторі.

Дослідники з Університету Техасу в Остіні проаналізували вміст близько 700-та блогів загальним обсягом у сотні тисяч слів.

Вони виявили, що слова, які використовували їхні автори, в цілому співвідносилися з тим, як вони самі описували себе. Наприклад, ті, хто оцінив себе, як приємну особистість, використовували помітно менше лайливих слів.

Дослідники, однак, пішли ще далі, спробувавши прослідити зв’язок між рисами характеру та використанням певних слів.

Вони з’ясували, приміром, що особистості широких поглядів частіше використовували дієслова зі значенням “писати”, а екстраверти – зі значенням “випивати”.

Автор фото, Getty Images

Відомий актор-трансвестит РуПол називає себе інтровертом, який добре замаскувався під екстраверта. Як і всі інтроверти, він схильний формулювати свої думки більш конкретно

Аналіз дописів у Twitter виявляє схожу ситуацію.

Екстраверти більше говорять про позитивні емоції та ситуації спілкування з людьми.

А невротичні (або емоційно нестабільні) особистості, як правило, частіше використовують займенники першої особи однини – “я” та “мені”.

Екстраверт: “Ми такі щасливі!”

Невротик: “Я добре провів / провела час”.

У це важко повірити, але зв’язок між рисами особистості та мовленням є настільки послідовним, що учасники того ж експерименту безпомилково визначали характер незнайомих їм людей лише за їхніми дописами в Twitter.

Насправді, ми завжди намагаємося розшифрувати, що за людина перед нами, майже підсвідомо аналізуючи те, як вона розмовляє.

Процес оцінювання інших людей – практично неминучий. Однієї електронної адреси або імені в соцмережах достатньо, щоб ми почали складати своє враження про іншу людину.

Так, приміром, ті, в чиїй електронній адресі багато цифр, здаються нам більш легковажними, а власники жартівливої електронної адреси ([email protected]) – екстравертами, хоча дослідження показують, що це не завжди так.

Думка про те, що ми відкриваємо надто багато про себе щоразу, коли щось говоримо або пишемо, може бентежити. Насамперед, якщо ви не надто відверта особа.

Але це також дає можливість справляти на інших людей бажане враження.

Змінивши свої мовленнєві звички, ми могли би видавати себе за того, ким хотіли би бути.

Якщо це про вас, тоді у вашій особистості безумовно є щось підступне.

А поки ви не здогадались, які риси притаманні автору цієї статті, я краще поставлю крапку.

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Future.