Скільки насправді щаблів на високому Хротгарі

0 Comments

Як розрахувати свій базовий метаболізм: формула Харріса-Бенедикта

Для того, щоб схуднути, втримати або набрати вагу, ти маєш розуміти, скільки насправді твоє тіло потребує калорій на день. Тобто тобі потрібно розрахувати свою денну норму калорій. Вона залежить від багатьох показників, але її можна розрахувати за допомогою онлайнового калькулятора, який використовує формулу Харріса-Бенедикта. Розбираємося, що це таке і навіщо тобі це потрібно.

Що таке базальний (базовий) метаболізм

Коли ти намагаєшся схуднути якомога скоріше, тобі здається, що все має бути дуже просто – більше витрачати й менше споживати. Експериментуєш з різними дієтами та корисними звичками, міксуєш різні тренування, обговорюєш усе це разом з однодумцями й не розумієш, чому в когось виходить, а в тебе – ні. Хоча ти робиш все те саме, що й щасливі переможці, які досягли своєї мети . Чому так відбувається? Тому що в кожного з нас є особливий показник – базовий обмін речовин (базальний метаболізм), який залежить від віку, статі, генетичних особливостей, складу тіла, ваги тощо. Базальний (базовий) метаболізм – це кількість калорій, які спалює тіло, виконуючи основні (базові) функції для підтримки життя:

    • дихання;
    • кровообіг;
    • перероблення поживних речовин;
    • виробництво клітин.

    Основний обмін речовин (ОО) часто використовують як взаємозамінний термін з основним метаболізмом (ОМ). А базальний метаболізм (BMR) – це мінімальна кількість калорій, необхідна для основних функцій у стані спокою, коли RMR – енерговитрати у стані спокою, а REE – кількість калорій, яку спалює твоє тіло, коли воно перебуває у стані спокою.

    Хоча BMR і RMR дещо відрізняються один від одного, твій RMR повинен бути точною оцінкою базального метаболізму (BMR).

    Вирахувати цей показник можна за допомогою формули Харріса-Бенедикта, яку використовують в онлайн калькуляторах для вирахування рівня базального метаболізму. Але це можна зробити й самотужки.

    Формула Харріса-Бенедикта

    Одним з популярних способів оцінки BMR є формула Харріса-Бенедикта, яка враховує вагу, зріст, вік і стать.

    Жінки:

    BMR = 655 + (9,6 х вага в кг) + (1,8 х зріст у см) – (4,7 х вік у роках)

    Чоловіки:

    BMR = 66 + (13,7 х вага в кг) + (5 х зріст у см) – (6,8 х вік у роках)

    Наприклад, якщо ти – жінка, тобі 30 років, зріст 167 см, вага 68 кг, то твій показник базального метаболізму становитиме 655 + (9,6 х 68) + (1,8 х 167) – (4,7 х 30) = 655 + 652,8 + 300,6 – 141 = приблизно 1467 калорій на день.

    Для чоловіка віком 35 років, вагою 93 кг й зростом 187 см BMR буде 66 + (13,7 х 93) + (5 х 187) – (6,8 х 35) = 66 + 1247,1 + 935 – 238 = приблизно 2010 ккал.

    Але це ще не все. Щоб дізнатися свій активний рівень метаболізму (active metabolic rate або AMR), тобі потрібно помножити цю кількість калорій на коефіцієнт, який залежить від твого рівня активності:

      • 1,2 – сидячий спосіб життя;
      • 1,375 – легкі фізичні вправи один-три дні на тиждень;
      • 1,55 – помірні фізичні вправи шість-сім днів на тиждень;
      • 1,75 – важкі фізичні вправи щодня або двічі на день;
      • 1,9 – важкі фізичні вправи два або більше разів на день.

      Підсумкове число – це приблизна кількість калорій, яка потрібна тобі щодня для того, щоб підтримувати вагу.

      Звичайно, це приблизний розрахунок. Згідно з дослідженням 2007 року, формула була б точнішою, якби враховувала склад тіла, історію ваги та інші фактори, які впливають на рівень базального метаболізму.

      Як змінити базальний (базовий) рівень метаболізму

      Як ми вже казали, на цей показник впливає багато факторів. Серед яких є такі, які ти не можеш змінити – це вік, стать, генетичні особливості, зріст. Гарна новина полягає в тому, що два показники ти таки можеш змінити – це м’язова маса (можна наростити) та кількість жиру (можна спалити).

      Якщо ти вирішиш не урізати свій раціон, а більше тренуватись, тоді тобі потрібно щодня спалювати на 500 калорій більше, ніж ти робиш це зазвичай. Але це може бути складно, наприклад, через брак часу для більшої кількості тренувань або просто фізичної активності на день. Не всі можуть тренуватися через день й кожного дня гуляти хоча б по годині. Тому поєднання дієти й фізичних вправ майже завжди дає найкращий результат

      Ми з радістю чекатимемо тебе у наших спортивних просторах APOLLO NEXT . Сподіваємось, що ти знайдеш тут свого тренера, нутриціолога та дружню спортивну спільноту.

      Підпишись на наш канал в Instagram та Tiktok , щоб дізнаватись ще більше цікавої та корисної інформації!

      Опубліковано 15.03.2024 у категорії Корисне

      Архистратиг Михаїл – небесний покровитель Києва: відколи і чому?

      За яких обставин встановився зв`язок Києва і Архистратига Михаїла. Михайло-Святополк і його суперечливий слід в історії столиці. Скільки небесних покровителів у Києва?

      Архистратиг Михаїл – небесний покровитель Києва: відколи і чому?

      Михайлів день вважається своєрідним православним Днем Києва, а самі жителі столиці нашої держави шанують Архангела своїм небесним покровителем.
      Але коли і чому зображення святого Архистратига потрапило на київський герб? І з чого, власне, почалася історія взаємин Начальника небесного воїнства і древнього міста на Дніпровських пагорбах?
      Про це – у цікавих фактах, цифрах і несподіваних паралелях розповів Владислав Дятлов – співробітник Синодального інформаційно-просвітницького відділу Української Православної Церкви, завідувач відділом «Київ підземний» Музею історії Києва.

      КОЛИ І ЗА ЯКИХ ОБСТАВИН УСТАНОВИВСЯ ЗВ`ЯЗОК КИЄВА І АРХИСТРАТИГА МИХАЇЛА?

      Працюючи над цим питанням, історики простежили, що з XVI століття зображення Архистратига Михаїла присутнє на гербі Київського воєводства, яке в той час входило до складу Польщі. Тільки забарвлення цього герба була іншим – архангел Михаїл зображався на червоному тлі, а не на синьому, як звикли ми бачити на сучасному гербі Києва.

      Але особливе шанування Архистратига Михаїла простежується ще з часів великокняжих. А саме: онук Ярослава Мудрого Святополк (не плутати зі Святополком – сином Володимира, який вбив Бориса і Гліба) носив у хрещенні ім`я Михайло. Саме він заклав на початку XIII століття на Старій київській горі собор, який став однією з трьох головних архітектурних домінант Верхнього Києва, поряд з Десятинною церквою і Софійським собором. Це – Михайлівський золотоверхий і при ньому монастир.

      Трохи раніше, в кінці XI століття, за межами основної частини Києва в намисті таких обхідних монастирів, подібних Лаврі, був заснований Видубицький Свято-Михайлівський монастир. І Видубицький монастир був однією з найбільш знаменитих святинь Києва. Ми можемо сказати, що як мінімум на межі XI-XII століть у цих святинях простежується дві важливі сакральні адреси у священній топографії Києва.

      Доля герба, про який ми згадували, пов`язана з Польським воєводством київським, виявилася досить цікавою в тому плані, що навіть після вигнання польської адміністрації і переходу Києва під протекторат Російського царства, герб цей був збережений. Тільки з часом змінилося його забарвлення, деякі окремі його деталі, але саме цей герб наприкінці XVIII століття був ще раз затверджений вже як герб міста Києва.

      За радянських часів, як загальновідомо, був придуманий новий герб – теж досить своєрідний, цікавий, адекватний – квітуча гілка каштана, військовий щит, лук, зірка міста-героя. Але зараз радянський герб став історією, а місту повернуто його історичний герб. Він зображений на прапорі, піднятому на київській мерії.

      МИХАЙЛО-СВЯТОПОЛК І ЙОГО СУПЕРЕЧЛИВИЙ СЛІД В ІСТОРІЇ КИЄВА

      Про князя Михайла-Святополка в історії залишилися двоїсті відгуки. З одного боку, цьому князю дорікали те, що він був людиною жадібною, прив`язаною до земних утіх. Але в той же час він увійшов в історію як фундатор такого важливого для міста монастиря і храму.

      Цікаві епізоди з життя цього князя описані в «Києво-Печерському патерику» і пов`язані з трьома подвижниками Києво-Печерської Лаври.

      Перший подвижник – преподобний Прохор Лободник. Своє прізвисько він отримав за те, що робив з лободи хліб і роздавав бідним. Хоча це і гірка трава, але хліби були приємними на смак. І от, під час чергової князівської міжусобиці, коли в Києві почалася нестача солі і хліба, Прохор став робити сіль з пічної золи (втілюючи своєю молитвою) і разом з хлібами з лободи роздавав її біднякам. Через голод він став їх робити більше, ніж зазвичай, тому що прості кияни не могли купити собі хліб на ринку. І купці, які через це не могли нажити собі бариш на спекуляції, поскаржилися на Прохора Святополку.

      Не розібравшись у справі глибоко, але думаючи поступитися купцям, щоб вони потім поділилися баришем, Святополк звелів у Прохора всі ті запаси, які він для народу зробив, відняти.

      Люди дуже злословили князя за це, але преподобний їх втішав і говорив: «Трохи потерпіть, скоро це все викинуть». І, дійсно, князь велів своїм слугам покуштувати, бо коли він побачив, що на вигляд це зола і лобода, перейнявся, як же це можна було їсти. Але коли стали їсти слуги, виявилося, що продукти втратили свої смакові властивості, будучи відібраними насильно: зола була звичайною золою, а лобода – лободою.

      Хліби пролежали три дні, і князь наказав таємно вночі викинути це все на торгову площу, щоб не було зайвого розголосу. І до ранку народ все це розібрав. І за чутками, що дійшли до князя, до цієї їжі знову повернулися смакові якості.

      Це змусило князя задуматися, що він по жадібності втягнувся в авантюру, безсовісну стосовно подвижника, шанованого в народі. І він прийшов в Лавру особисто просити у старця прощення. І настільки не міг заспокоїтися, що в якості гарантій, що старець його прощає, попросив: «Коли ти будеш помирати, поклич мене, щоб я власними руками тебе поховав».

      Князь опинився на війні, коли до нього прийшла звістка, що преподобний Прохор готується зустріти смерть. Князь командував військом і кинути його в такий момент не міг. Але преподобний сказав: «Якщо ти прийдеш до мене, то не пошкодуєш про це, результат війни буде для тебе благополучним». Князь залишив військо, примчав до Лаври, попрощався зі старцем, власними руками відніс і поховав у печері, після чого повернувся на війну і виграв ту військову кампанію, яку вів.

      Цікаво, що ось цей епізод Патерика – це перша згадка про світських паломників в лаврські печери. Найчастіше говорять про іноземних і російських мандрівників, починаючи з XV століття. Але в Патерику сказано, що Святополк завжди з тих пір (після похорону Прохора), збираючись на полювання чи війну, приходив у Києво-Печерський монастир, поклонявся труні Феодосія в Успенському соборі, потім обходив печери, кланявся Антонію, Прохору і всім преподобним.

      У літопису також є згадка про те, що Святополк приходив регулярно в лаврський монастир вклонитися Пресвятій Богородиці, труні Феодосія. Там про печери не говориться, але Патерик дає таке уточнення.

      І ще два подвижники, з якими побічно пов`язана доля Святополка. Його син Мстислав виявився винним у загибелі преподобномучеників Василя і Федора. Відома історія, коли Федір засумнівався в таємності своєї милостині, розданої в миру до постригу, і біси, скориставшись цим, стали його спокушати. Коли Василь був у відрядженні за дорученням священноначалія, біс під його виглядом, показав Федору скарб і запропонував зробити втечу з монастиря під виглядом благодійності. Але вчасно повернувся справжній Василь, розкрив цей обман, і тоді біс у вигляді Василя поскаржився Мстиславу, сказавши: «Ось, князь, у твоїй землі знайшли скарб, від тебе приховали». І князь Мстислав закатував на смерть обох преподобних.

      Характерно, що йому була відкрита і його власна смерть. Князь вистрілив в одного з преподобних з лука, і, вийнявши цю стрілу зі свого тіла, подвижник сказав: «Ця стріла тебе сама колись вразить». Тоді була практика висмикувати стріли з тіл вбитих і потім багато разів їх використовувати. Згодом різними шляхами під час міжусобних воєн ця стріла потрапила до війська, що взяло в облогу місто Володимир-Волинський, який обороняв Мстислав, і саме ця стріла смертельно поранила його. Побачивши її оперення, князь упізнав її і сказав: «Я гину за те, що замучив Василя та Федора».

      Ось такий був суперечливий князь Михайло-Святополк, з ім`ям якого і пов`язаний початок особливого шанування Архистратига Михаїла в Києві.

      ЯК ДАЛІ РОЗВИВАЛИСЯ ШАНУВАННЯ АРХАНГЕЛА МИХАЇЛА В КИЄВІ, АБО ЧИ БУВ МИХАЙЛОМ ПЕРШИЙ МИТРОПОЛИТ КИЇВСЬКИЙ?

      По-перше, зв`язок Архистратига і міста зафіксувався в гербі. Та й день пам`яті Архистратига Михаїла був міським святом.

      По-друге, в народі дуже шанувалися і Золотоверхий Михайлівський, і Видубицький монастирі. Більше того, з XVI століття виникла традиція вважати, що перший київський митрополит, сучасник князя Володимира, був Михайло, який прибув з Візантії.

      Насправді, більш стародавні літописи не дають конкретної відповіді на питання, як звали першого нашого Митрополита. Більш того, за одним з літописів, Михайло дійсно існував і справді був першим, але жив за Аскольда, а не при Володимирі. Тобто, є серед джерел, визнаних Церквою достовірними, різночитання. Але, так чи інакше, з XVI століття виникла традиція вважати, що Михайло був першим Митрополитом і жив він при Володимирі.

      І ось деякі історики вважали, що Михайло за своїм тезоіменитством, саме митрополит Михайло, нібито й заснував Золотоверхий і Видубицький монастирі. Але це більш пізня версія, більш пізня традиція і вона прийнята не всіма, вона заперечується.

      Чому приписували йому? – Тому що припускали, що на місці Золотоверхого монастиря могла бути більш рання обитель, а з Видубицьким монастирем вважалося, як говориться в літописі – князь Всеволод, один із синів Ярослава Мудрого, заклав Михайлівський храм на Видубичах в монастирі, і ось це «в монастирі» збивало з пантелику. Деякі думали, що вже в існуючому «монастирі», а деякі вважали, що в монастирі, який прямо при цьому був закладений.

      Але насправді, сувора історична наука дотримується перший літописних згадок: Видубицький відомий з 1070 року, Михайлівський Золотоверхий – з початку XII століття. З Видубицьким монастирем було тісно пов`язане життя преподобного старця Іони Київського, який поруч заснував свій – Свято-Троїцький Іонинський монастир.

      СКІЛЬКИ НАСПРАВДІ НЕБЕСНИХ ПОКРОВИТЕЛІВ У КИЄВА?

      Переконаний, що потрібно розділяти два формати (якщо таке слово коректне щодо традицій шанування Михайла як покровителя Києва). Тобто, присутність архангела Михаїла на гербі Києва, що йде з часів, коли Церква і держава не були розділені. І герб в даному випадку – елемент світської символіки, але з таким ось церковним духовним змістом. У цьому плані Михайло протягом кількох століть є символом Києва.

      Але в живій релігійній традиції, коли ми говоримо про шанування святих віруючими людьми, це трохи інший формат – більш широкий і глибший. Він не пов`язаний зі штампами, печатками, логотипами.

      З цієї точки зору віруючі кияни завжди знали, що головний покровитель всіх міст – Сам Господь, бо «Аще не Господь созиждет дом, всуе трудишася зиждущии. Аще не Господь сохранит град всуе бде стрегий» (Пс. 126, 1).

      Потім особливе місце для киян мало шанування Богородиці. Тому що саме на честь неї головні наші храми – Десятинний Богородичний, Софійський – теж по суті Богородичний і, звичайно, Успенський собор Лаври. Посвячення цих храмів визначало головну сакральну тему Києва.

      Потім йшли архангели. Це Михайло, але і Гавриїл.

      Цікаво, що в науковій церковно-історичній літературі висловлюється думка, що архангела Гавриїла теж шанували як покровителя Києва. З чим це пов`язано. Золоті ворота – це був найпотужніший, найкрасивіший, офіційний і ошатний в`їзд до Києва, звернений на Захід, в християнську Європу (Золоті ворота будувалися до розколу між православними і католиками). Саме тоді, коли їх будували, князівська родина поріднилася з декількома королівськими династіями Європи. У цьому ключі ці ворота дивилися на захід, у братерську, тоді християнську, Європу.

      На вершині Золотих воріт була побудована Благовіщенська церква. Сучасник Ярослава, знаменитий митрополит Іларіон, перший русич-митрополит, у своєму «Слові про закон і благодать» дав коментар, чому саме церква на честь Благовіщення на Золотих воротах. Причому, сакрально вона була на одній осі. Вісь йшла від Золотих воріт через Софійський собор до Десятинної церкви (по цій осі зараз йде Володимирська вулиця).

      Так от, він пояснює: як архангел Гавриїл, входячи до Пресвятої Богородиці, сказав: «Радуйся, благодатна, Господь з Тобою», так само подорожній – християнин, входячи в священний Київ, повинен вигукнути: «Радуйся, благовірне місто, Господь з тобою!» Митрополит Іларіон надавав цьому храму значення першого кроку в сакральний простір міста. Отже, Благовіщення, в якому брав участь Архістратиг Гавриїл, підносилося як особливо важливе для київської православної топографії свято і символ.

      Ось така існує думка. Зараз навіть подейкують про те, чи не збагатити чи символіку міста якимось розширенням шляхом додавання ще ликів святих .

      І в цій великій багатоповерхової структурі шанування покровителів Києва, наступний рівень – це наші Києво-Печерські святі і деякі святі, які не були Печерськими, але вони зіграли особливу роль в історії міста.

      Це, зокрема, святий князь Володимир, свята великомучениця Варвара, суто шанована киянами за те, що, за переказами, її мощі з XII століття принесені до Києва (до речі, до революції вони лежали в Михайлівському Золотоверхому соборі).

      Таким чином, в простому народному сприйнятті покровителі Києва, звичайно, не зводяться до одного архангела Михаїла. Це цілий сонм, і він ієрархізований, як і в православній свідомості, вся Небесна Церква ієрархізована.

      Тому одна справа герб – як світський символ з елементами релігійного життя, і інша справа – жива релігійна традиція, яка ширша, глибша і багатша в цьому сенсі. І коли запитують, наскільки адекватний символ Михайло, то можна відповісти, що ці два формати треба розрізняти, треба розуміти, що покровителів у Києва, звичайно, більше, і якщо тут потрібно щось переглядати, то потрібно враховувати реальну релігійну церковну традицію.

      Але символ архангела Михайла може теж вважатися цілком древнім. Це не якийсь новоділ, це символ, який протримався століття. До цього образу кияни звернулися на стику XI-XII ст., в період розквіту Київської Русі, а потім це мало продовження у вигляді герба, починаючи з XVI століття.

      ПРО СУЧАСНЕ ШАНУВАННЯ/НЕШАНУВАННЯ АРХІСТРАТИГА МИХАЇЛА, АБО ЧИ ТАКИЙ ВЖЕ «БЕТМЕН» СТОЇТЬ НА ХРЕЩАТИКУ

      Якщо інтелігентно дивитися на питання, як вшановується архангел Михаїл у наші дні, то тут можна відзначити два моменти.

      Момент перший. Конкретна форма скульптури на Майдані Незалежності, яка за плащ архангела, що розвівається, в народі була прозвана «Бетмен». Вона розміщена на арці так званих Печерських воріт. Ще в Давньоруські часи на тому місці були Лядські (південні) ворота Київського кремля – укріпленої київської цитаделі, або Верхнього міста. Ляди – в перекладі зі слов`янської мови – вичищена від лісу ділянка. Саме через ці ворота Батий в XIII столітті вдерся на територію міста. Потім ці ворота тривалий час не існували.

      Але в XVII столітті за Богдана Хмельницького київський кремль відновлюється в своїх давніх кордонах, там поселяється гарнізон і на місці цих воріт знову зводяться ворота, але вони вже називалися не Лядські, а Печерські, тому що дивляться в бік Лаври. Пізніше їх зробили кам`яними барочними. І встановлена зараз барочна арка покликана символічно нагадувати про часи Богдана Хмельницького.

      Що ж до скульптури. Якщо її аналізувати з мистецтвознавчої боку, то, оскільки арка виконана в стилі бароко, то і архангел виконаний в стилістиці українського бароко. Якщо ми подивимося на справжній іконостас доби українського бароко 30-х рр.. XVIII століття в Троїцькій Надбрамній церкві Лаври, там, на Дияконських воротах, архангели Гавриїл і Михаїл також зображені у військових обладунках. І також нагадують таких юнаків, в образах яких втілюються небесний спокій умиротворення, але з іншого боку – військові лати, обладунки, зброя – говорять про їх міць. Ангели – це воїнство небесне, сила Христова.

      Тому, скульптура на Хрещатику, з одного боку, стилістично має історичні прецеденти. З іншого боку, звичайно, лики в Троїцької Надбрамної церкви більш одухотворені (я б сказав, більше духовного дихання в іконостасі Троїцької церкви, незважаючи на те, що це бароко – де пишність одягу має велику подкресленість, ніж в розписах фрескових часів Київської Русі та Візантії ). І, звичайно, в скульптурі на Майдані більше потужності. Але не можна сказати, що це взагалі щось небувале, «висмоктане з пальця», що це абсолютно новий модерн. Ні, вона спирається на певні історичні корені.

      Другий момент, що стосується «Бетмена». Абсолютно світські люди, які не знають культури бароко, ні тих етапів, через які пройшла церковна культура та мистецтво, знаходять для прізвиськ такі паралелі в сучасному кінематографі, в сучасній світській культурі. Тому народжуються такі «клички». Коли при мені вперше вимовили цю назву скульптури, я навіть не зрозумів, про що йде мова, тому що у мене асоціації з такими прізвиськами не виникає. Я просто розумію, якщо вирішили цю арку робити в стилі бароко, то її завершення, зрозуміло, не може бути в стилі Візантії. І коли ці знання в голові є, виникають одні асоціації, коли цих знань немає, виникають якісь інші.

      І проблема криється в тому, що суспільство настільки секуляризувало, настільки погано знає історію церковного мистецтва, що не розуміє, де модерн, а де щось, що базується на історичних традиціях.

      З іншого боку, на тлі відродження церковної культури, теж поки що існують різні погляди на те, як нам іти далі. За ці роки я зустрічав думки, що ні, бароко нам не годиться, це тілесність, пишність, а потрібен аскетизм, одухотворений як у Візантії, Давній Русі. Інші кажуть: ні, дозвольте, ну як же, Україна повинна самовиражатися. А в чому вона буде самовиражатися, як не в українському бароко.

      Зустрічалися і середні погляди, коли говорять, що треба все якось делікатно синтезувати. Наприклад, є барокові храми в Україні, що збереглися з епохи бароко, але у яких втрачено розписи та іконостас. І в даний час розпис там роблять в стилі Візантії або Київської Русі, і акуратно одне до іншого синтезують. Причому, в ряді випадків це виходить блискуче – красиво і добре. Приклад, Спасо-Преображенський монастир у Нещерові, де в церкві українського бароко XVIII століття, що втратила свій інтер`єр тих часів, зроблені розписи під Візантію.

      Насправді, напевно, нам самим треба визначитися нині. Світським людям примножити свої знання про церковну культуру і мистецтво, щоб порівнювати, що на що схоже і що може бути, а чого не повинно бути, що є гарним смаком, а що неприпустимо. А людям церковним, загалом-то, потрібно визначатися у шляхах розвитку – що церковне мистецтво сьогодні і як воно має виглядати, щоб правильно свідчити про істини віри.

      Підготували Юлія Комінко і Ганна Власенко, “Православ`я в Україні”