Кого називають маріонеткою

0 Comments

Кого називають маріонеткою

Наприкінці XII — у першій половині XIII ст. князівства Середнього Подніпров’я — Київське, Чернігово-Сіверське та Переяславське через низку обставин (нескінченні князівські усобиці, певну зміну світових торговельних шляхів, активізацію нападів кочівників, відтік населення з південних районів тощо) економічно та політично занепадають. Монгольська навала посилила та поглибила руйнівні процеси в цьому регіоні.

Іншою була ситуація в південно-західній частині Русі, де 1199 р. з’явилося нове державне об’єднання — Галицько-Волинське князівство. Майже впродовж півтора сторіччя воно відігравало надзвичайно важливу роль у житті східних слов’ян.

Виникненню та піднесенню Галицько-Волинської держави сприяла низка чинників:

1) вдале географічне положення (віддаленість від Києва послаблювала вплив центральної влади, природні умови робили ці землі важкодоступними для степових кочівників, крім того, князівство розташовувалося на перехресті стратегічно важливих торгових шляхів);

2) необхідність спільної боротьби двох князівств проти агресії з боку Польщі та Угорщини, а згодом проти монгольського нашестя та іга;

3) енергійна об’єднавча політика князів Романа Мстиславича (1199—1205) та Данила Романовича Галицького (1238—1264);

4) існування на території князівства багатих родовищ солі, що сприяло економічному зростанню та інтенсифікації торгівлі.

Державний розвиток Галицько-Волинського князівства відбувався в кілька етапів.

І етап (1199—1205) — утворення та становлення. Спираючись на середнє і дрібне боярство та міщан, волинський князь Роман у 1199 р. придушує опір великих бояр і об’єднує Галичину й Волинь. Сміливий воїн, талановитий політик, жорстокий володар, князь веде активну зовнішню політику. Переможні походи проти Литви та Польщі помітно підняли його авторитет та посилили вплив на Русі. Вже 1202 р. Роман оволодіває Києвом і стає великим князем. Літописець називає його «самодержцем всея Русі».

Оволодівши значною частиною київської спадщини, Галицько-Волинське князівство на зламі XII—XIII ст. за розмірами своїх володінь не поступалося Священній Римській імперії. Його зміцнення на тлі прогресуючого занепаду князівств Середнього Подніпров’я свідчило про те, що центр політичного та економічного життя поступово пересувається в західному напрямку. Центром своєї держави Роман обрав не орієнтований на Візантію Київ, а близький до кордонів західних держав Галич. Потужна торговельна артерія Буг—Дністер витісняє занепадаючий шлях «із варягів — у греки».

Роман стає помітною фігурою на європейській історичній сцені, про що свідчить пропозиція Папи Римського 1204 р. в обмін на прийняття князем католицизму коронувати його. Галицько-Волинський князь втягується в жорстоку боротьбу між Гогенштауфенами і Вельфами, яка загострилася в тодішній католицькій Європі. Проте не тільки мечем здобував собі славу Роман. В останні роки життя він запропонував модель підтримки «доброго порядку» на Русі. Планувалися припинення князівських міжусобиць, консолідація сил для відпору зовнішнім ворогам, запровадження майорату (передачі князівського столу й усіх земель старшому сину, з метою зупинити процес роздрібненості) та вибори київського князя (у разі смерті) шістьма найбільшими на Русі князями.

Проте галицько-волинському князю не вдалося об’єднати Русь. У 1205 р. він трагічно загинув поблизу польського містечка Завихоста під час сутички з вояками краківського князя Лешка Білого.

II етап (1205—1238) — тимчасовий розпад єдиної держави. Зі смертю Романа розпочинається майже 30-річний період боротьби за галицький стіл. Характерними рисами державного життя у цей час були:

— прогресуюче свавілля бояр, які дійшли до безпрецедентного порушення норм феодального права — оголошення князем боярина Володислава Кормильчича (1213—1214);

— безперервне втручання у внутрішні справи західноруських земель сусідніх держав — Угорщини та Польщі, проявом якого було проголошення «королем Галичини та Володимирії» п’ятирічного угорського королевича Калмана (Коломана), одруженого з дворічною польською княжною Саломеєю (розпочата після цього воєнна окупація тривала від 1214 р. до 1219 p.);

— зростаюча монгольська загроза, що вперше заявила про себе 1223 р. на березі ріки Калки (галицькі та волинські формування входили до коаліції руських князів);

— енергійна боротьба за відновлення державної єдності Данила Галицького, яка успішно закінчилася 1238 р.

III етап (1238—1264) — об’єднання та піднесення, активна боротьба із золотоординським ігом. Відновивши єдність, Галицько-Волинське князівство набирає сили та відвойовує втрачені позиції. Навесні 1238 р. Данило розгромив тевтонських лицарів Добжинського ордену під Дорогочином. Незабаром він знову поширює свій вплив на Київ, у якому залишає управляти свого воєводу Дмитра. Відчуваючи реальність постійної загрози із Заходу і Сходу, зводить низку міст-замків (Данилів, Кременець, Угровеськ та ін.).

На початку монгольського нашестя Данила Галицького не було в князівстві: він перебував в Угорщині та Польщі, де намагався схилити феодальну верхівку цих держав до утворення антимонгольського воєнного союзу.

Коли полчища Батия рушили в Угорщину, Данило повернувся на рідні землі. Тут його чекали не тільки значні демографічні втрати, руїни та згарища, а й чергове зіткнення зі свавіллям галицьких бояр, які запросили на престол маріонеткового чернігівського княжича Ростислава. Одержавши 1245 р. у битві під галицьким містом Ярославом перемогу над військами Ростислава, Данило знову відновлює єдність Галицько-Волинського князівства. У тому ж 1245 р. князь змушений їхати до Золотої Орди, щоб одержати ярлик на управління землями. Формально визнавши залежність від хана, Данило намагався тим самим виграти час для збирання сил та підготовки вирішального удару по золотоординцях. Географічна віддаленість від Орди створювала для цього сприятливі умови: сюди майже не навідувалися ханські баскаки, тут не проводилися тотальні переписи населення з метою обкладення даниною; головний обов’язок князя полягав лише в наданні хану допоміжних збройних формувань під час його походів на Польщу та Литву.

За цих обставин Данило мав змогу сконцентрувати увагу на посиленні боєздатності, внутрішньому зміцненні та централізації князівства. Активно укріплялися старі міста та зводилися фортеці нового типу, розташовані на горбах і з кам’яними стінами; відбулася реорганізація війська: було сформовано піхоту, переозброєно кінноту (особливу увагу зосереджено на важкоозброєній кінноті, ударів якої, як правило, не витримували татари).

Водночас з політикою внутрішнього зміцнення князівства Данило Галицький у зовнішньополітичній сфері намагається створити антиординську коаліцію. Князь не тільки примирюється, а й налагоджує союзницькі відносини зі своїми колишніми ворогами — Польщею, Угорщиною та Литвою. Шлюб дочки Данила та володимиро-суздальського князя Андрія Ярославича, молодшого брата Олександра Невського, скріпив воєнний союз двох найвпливовіших руських князів. Ці зовнішньополітичні кроки галицько-волинського князя не привели до утворення антиординської коаліції. По-перше, основні інтереси західних сусідів Данила були зосереджені на Заході, а не на Сході. По-друге, у 1252 р. Золота Орда завдала спустошливого превентивного удару по Володимиро-Суздальському князівству, внаслідок якого князь Андрій втратив свій стіл і втік до Швеції.

Скориставшись скрутним становищем Данила Галицького, Римський Папа Інокентій IV пообіцяв галицько-волинському князю реальну допомогу в боротьбі з золотоординцями та королівську корону за умови укладення унії руської православної церкви з католицькою під покровительством Папи. Намагаючись використати всі сили для боротьби проти іга, Данило погоджується на ці умови. У 1253 р. в місті Дорогочині відбувається його коронація. У цьому ж році Папа Римський оголошує Хрестовий похід проти татар, до участі в якому закликав Польщу, Чехію, Померанію та Сербію. Проте через низку причин (більшість названих країн були втягнуті в боротьбу за австрійську спадщину, їх роздирали внутрішньополітичні негаразди, не могли вони забезпечити й кількісної переваги над військовими формуваннями монголів) плани ще одного хрестового походу так і залишилися нездійсненими. Не відчувши реальної допомоги з боку папської курії, Данило розриває угоду з Ватиканом і вступає у відкриту збройну боротьбу із Золотою Ордою.

Наприкінці 1254 р. Данило Галицький перейшов у наступ проти військ Куремси, який намагався окупувати галицьке Пониззя. Внаслідок вдалих та рішучих дій князю вдалося відвоювати в кочівників землі вздовж Південного Бугу, Случі та Тетерева. До його планів входило визволення Києва, але саме в цей час литовський князь Міндовг розриває укладений 1254 р. військовий союз, який було скріплено зарученами сина Данила — Шварно та дочки Міндовга. Це різко змінює ситуацію — протягом 1255— 1256 pp. безперервно триває протистояння з Литвою.

Змінивши слабкого Куремсу на досвідченого Бурундая, якого літописець називає «безбожним, лихим, окаянним», Орда розпочинає 1258 р. новий масований наступ. Не маючи сил для протидії, Данило Галицький під тиском вимог Бурундая був змушений віддати наказ про знищення укріплень Володимира, Луцька, Львова, Кременця, Данилова та інших міст. Збереглися лише оборонні споруди неприступного Холму. Саме в цьому місті після серйозної хвороби 1264 р. помирає князь Данило.

IV етап (1264—1323) — стабільність та піднесення. Після смерті Данила Галицького князівство знову втрачає свою єдність: його землі поділено між трьома нащадками князя — Левом, Мстиславом і Шварно. Прагнучи стабільності, Шварно укладає союз Галицького князівства з Литвою, але це об’єднання не було тривалим. Найпослідовніше продовжував державницьку політику батька Лев Данилович (1264—1301). Хоча він і був змушений визнати залежність від улусу Ногая, все ж саме цей князь приєднав до своїх володінь Закарпаття та Люблінську землю. Завдяки цьому територія Галицько-Волинської держави стала найбільшою за всю свою історію.

На зламі XIII—XIV ст. відновилася єдність Галицько-Волинської держави під владою наступника Лева — князя Юрія І (1301 —1315). Це був період, коли Золота Орда, яку роздирали внутрішні міжусобиці та чвари, поступово втрачала владу над підкореними територіями. Юрію вдалося скористатися цією сприятливою обставиною для зміцнення власних позицій. Він, як і Данило, прийняв королівський титул і назвав себе «королем Русі та князем Володимирії». За період правління Юрія І стабілізувався суспільний розвиток, розквітли міста, піднеслася торгівля, зріс економічний добробут. І хоча миролюбний, схильний до компромісів князь змушений був повернути зміцнілій Польській державі люблінську землю, його міжнародний авторитет та вплив зростали. Про це свідчить встановлення 1303 р. окремої Галицької митрополії, яка безпосередньо підпорядковувалася Вселенському патріархові в Константинополі. За словами польського середньовічного історика Яна Длугоша, Юрій І був «людиною спритною і шляхетною, щедрою до духовних осіб. Під час його правління Русь користувалася благами миру і величезного добробуту».

Наступниками Юрія І стали його сини — Андрій та Лев II (1315—1323). Вони поділили територію князівства на сфери впливу, але правили спільно, дуумвіратом, і тому розпаду єдиної держави не відбулося. Романовичі проводили активну зовнішню політику: налагодили союзницькі відносини з Польською державою та Тевтонським орденом. Ці союзи мали антилитовську та антиординську спрямованість. Однак братам не вдалося ефективно протидіяти експансії Литви — Дорогочинську та Берестейську землі було втрачено. Трагічно для них закінчилася і боротьба з Ордою: 1323 р. у битві з військами хана Узбека молоді князі загинули.

V етап (1323—1340) — поступовий занепад. Загибель Андрія та Лева II, які не мали дітей, увірвала пряму лінію династії Романовичів, що призвело до посилення політичного впливу галицького боярства, зростання чвар та усобиць у феодальній верхівці, втручання іноземних держав у внутрішні справи галицько-волинських земель. Майже два роки галицько-волинський трон залишався без правителя. Лише 1325 p., внаслідок компромісу між місцевим боярством і правителями Польщі, Угорщини та Литви, главою держави було обрано 14-річного мазовецького князя Болеслава Тройденовича, сина Марії, дочки Юрія І Львовича. Юний князь, який прийняв православ’я та ім’я Юрія II Болеслава, не став маріонеткою в руках бояр, а проводив самостійну внутрішню і зовнішню політику. Проте апогей свого розвитку Галицько-Волинська держава вже пройшла. Період правління Юрія II став поступовим занепадом Галицько-Волинського князівства: посилився ординський вплив, безуспішною була боротьба з Польщею за Люблінську землю, міста дедалі більше контролювалися іноземними купцями та ремісниками, національна знать відійшла від адміністративної влади, місцеве населення наверталося до католицизму.

Масове невдоволення народу політикою Юрія II дало підставу боярам не тільки для антикнязівської агітації, а й для активних насильницьких дій. Внаслідок боярської змови у квітні 1340 р. Юрія II Болеслава було отруєно. Після цієї події зберегти єдність колись могутнього Галицько-Волинського князівства вже не вдалося. Протягом короткого часу держава занепала та розчленувалася, її землі опинилися під владою чужоземців: Галичина — під Польщею, Волинь — під Литвою, Буковина — у складі Молдавського князівства.

Тема 5. Дослідники історії

«Батьком історії» вважають грека Геродота, який жив у V ст. до н. е. Створюючи свою історичну працю, Геродот багато подорожував, описував події на основі власних спостережень, свідчень багатьох людей. Як справжній історик, він намагався відокремлювати факти від легенд і робив висновки лише після ретельного аналізу й порівняння джерел. Геродот був талановитим оповідачем: його розповідь відзначається детальним описом життя народів, які стали героями книг. Достовірність його «Історій» підтверджують дані археології та мовознавчі дослідження тих регіонів, про які писав «батько історії».

Чому Геродот взявся за написання історії? На початку своєї «Історії» він зазначив: «Я зібрав і записав відомості про минулі події, бажаючи, щоб не опинились у забутті діяння народів».

Пам’ятник Геродоту в м. Відень (Австрія)

Діємо: практичні завдання

Працюючи з текстом підручника, з’ясуйте, як історики «пишуть» історію. Результат свого дослідження оформіть у вигляді пам’ятки «Як написати історію».

Пізнавально й цікаво

З книги Геродота «Історії»

Після здобуття Вавілона Дарій вирушив у похід на скіфів.

. Скіфи. вирішили не давати одразу відкритого бою, . поступово відступаючи і відбиваючи ворогів [персів], засипати криниці і джерела, що траплятимуться на їхньому шляху, а також підпалити всю траву. Коли перси почнуть відступати, [скіфи] нападатимуть на них і переслідуватимуть їх [перських військ Дарія І].

Коли нарешті Дарій опинився у великій скруті, скіфські царі довідалися про це і послали вісника з дарами до Дарія: птаха, мишу, жабу і п’ять стріл. зробив висновок про те, що дари означали таке: «Якщо перси, ви не станете птахами, і не полетите високо в небо, або мишами і сховаєтеся в землю, або жабами і не пострибаєте в болота, то ви не повернетеся до себе, вас загублять оці стріли».

[Невдовзі Дарій зі своїм військом відступив.]

1. З’ясуйте, коли відбувся похід Дарія І на скіфів.

2. Визначте, як скіфам вдалося змусити вороже військо відступити.

Саме Геродот є першим дослідником українських земель. У четвертій книзі своїх «Історій» він помістив географічний та етнографічний описи території сучасної України, яку тоді населяли скіфи. Саме завдяки праці Геродота ми багато знаємо про побут і звичаї скіфів, а також жителів грецьких міст-держав у Північному Причорномор’ї. Він також розповів про похід перського царя Дарія І на скіфів.

ПОХІД ПЕРСЬКОГО ЦАРЯ ДАРІЯ І НА СКІФІВ

1. Розгляньте карту й визначте «головних героїв» розповіді Геродота з історії Скіфії.

2. Які знання з давнього минулого України дає нам карта?

3. Складіть легенду до запропонованої карти.

2. ІЗ ЧОГО СКЛАДАЮТЬСЯ ІСТОРИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

Минуле, досвід предків завжди викликали жвавий інтерес у людей. Однак цікавитись історією та досліджувати її — не одне й те саме. Ми вже знаємо, що людей, які вивчають минуле, називають істориками.

Від часів Геродота завдання істориків не змінилися. Вони мають зібрати й обміркувати відомості про події минулого, знання про котрі здаються важливими, та описати їх так, як вони це бачать. Найціннішими є історичні дослідження, що ґрунтуються на першоджерелах — документах, створених під час або невдовзі після подій, які вивчають.

Описуючи перебіг історичних подій, змальовуючи повсякденне життя та культурні досягнення народів, учені-історики формують наше уявлення про неповторний образ кожної історичної епохи. Історичне дослідження неможливо уявити без опису діянь історичних постатей (осіб) — головних героїв історії, які своїми вчинками впливали на хід історії.

Варто запам’ятати!

Історичний образ — уявлення про якусь подію або особу, що сформувалося в результаті історичного дослідження.

У ході дослідження історики намагаються встановити і якнайповніше відтворити історичні факти. Історичними фактами називають події, явища, процеси, які відтворив, реконструював історик на основі відбору правдивих, важливих, на його думку, відомостей про минуле. Часто, вживаючи термін «історичний факт», мають на увазі дійсну подію, що відбулася в певний час на певній території.

Пофантазуймо!

Якими знаннями та рисами характеру має володіти справжній історик?

Дослідження історії потребує вивчення різних сторін життя людей: господарської діяльності, політичних подій, культури та поглядів на світ. Тому вчений-історик має бути людиною високоосвіченою.

Важлива риса сучасного історика — толерантність, уміння бути неупередженим, адже відомості історичних джерел потребують перевірки та підтвердження. Їх сприйняття значною мірою залежить від особистих переконань ученого й усталених у суспільстві поглядів. Тому в різних науковців одна й та сама подія може викликати різні думки.

Як діяти, якщо погляди істориків на події різняться?

Добрий історик має розуміти, що кожний з поглядів, якщо він обґрунтований, — цінний. Тільки толерантний учений зуміє розрізнити й оцінити різні погляди на історичні події та діяння історичних осіб, сформувати власні неупереджені висновки, достовірно та з користю для інших представити подію.

3. ЯК ДОСЛІДЖУВАТИ ІСТОРИЧНІ ПОДІЇ ТА ЯВИЩА

Як ви вже зрозуміли, дослідження історичних джерел — важлива й відповідальна справа. Зрозуміти послідовність роботи історика вам допоможе така пам’ятка.

Діємо: практичні завдання

Пам’ятка для складання повідомлення про історичний факт

1. Про який історичний факт ви розповідатимете (назва розповіді)?

2. Коли й де відбулася подія, про яку будете розповідати?

3. Які історичні діячі були задіяні під час цих подій? Які ролі вони виконували?

4. Яких груп людей у суспільстві стосуються досліджувані події та явища?

5. Який зміст описуваного історичного факту:

а) які причини цієї події;

б) які наслідки події можна визначити;

в) це поодинока подія чи одна з багатьох подібних;

г) яке історичне явище відображає ця подія (разом з іншими, подібними до неї)?

6. Яке значення для розвитку суспільства мають історичний факт, подія?

7. Яким чином зберігається пам’ять про історичний факт, подію?

За допомогою пам’ятки укладіть повідомлення про будь-яку з історичних подій (фактів) з історії України чи вашої родини.

ЗНАЮ й РОЗУМІЮ: запитання та завдання

I. Знаю нове

1. Поясніть значення понять: «історичний факт», «історична особа», «історичний образ», «історичне дослідження».

2. На основі інформації тексту параграфа доповніть усно схему «Із чого складається історія» прикладами.

3. Як ви розумієте вислів «батько історії»? Кого й чому називають «батьком історії»?

4. Які історичні дослідження вважаються найціннішими?

5. Як окреслив мету вивчення історії Геродот? Чи змінилися цілі вивчення історії в наші часи?

ІI. Обговорюємо в групі

Уявіть себе членами команди істориків. Керуючись матеріалами параграфа, пам’яткою (с. 135) та додатковими джерелами інформації, складіть розповідь про похід перського царя Дарія І на скіфів.

Після завершення роботи обговоріть, які знання, вміння, риси характеру вам знадобилися в роботі.

III. Мислю творчо

1. Започаткуйте міні-проект «Шкала часу “Дослідники історії”». Позначте на ній період діяльності «батька історії» Геродота. Згодом доповнюйте шкалу, працюючи з матеріалом наступних уроків. Спробуйте зробити свій проект якомога змістовнішим за допомогою малюнків, яскравого оформлення. Також можна побудувати електронну шкалу часу за допомогою відомих вам комп’ютерних програм.

2. У справі опису історії на допомогу історикам приходять різноманітні науки-помічниці. Пригадайте й поміркуйте, яким чином історику в пригоді можуть стати такі науки: етнографія, мовознавство, археологія, фізика, хронологія, математика, географія, нумізматика.

Русский править

Корень: -марионетк-; окончание: [Тихонов, 1996] .

Произношение править

Семантические свойства править

Значение править

  1. разновидность театральной куклы, которую кукловодприводит в движение при помощи нитей ◆ Отсутствует пример употребления (см. рекомендации ).
  2. перен. , неодобр. тот, кто является послушныморудием в чужих руках ◆ Отсутствует пример употребления (см. рекомендации ).

Синонимы править

Антонимы править

Гиперонимы править

Гипонимы править

Родственные слова править

Этимология править

Происходит от франц. marionnette «марионетка», уменьш. о имени собств. Marion «Марион», в свою очередь являющегося уменьш. от Marie .