Що за війська у печах

0 Comments

Зміст:

“Не можуть одні й ті самі воювати вічно”. Що військові хочуть сказати суспільству

Перед другою річницею російського вторгнення ВВС Україна вирішила дати можливість військовим, які виконують бойові завдання на передовій, висловитися про те, що особливо важливо для них. Ми не обмежували їх у виборі тем, але більшість так чи інакше торкалася подальшої мобілізації, потреби поповнення на фронті і ризиків, які виникнуть, якщо суспільство вирішить, що війна від нього занадто далеко.

Українські соцмережі та заяви деяких політиків під час повномасштабного вторгнення Росії нагадують маятник – настрої коливаються від “все пропало” і “Україну зливають союзники” до переможних обіцянок випити кави на набережній звільненої Ялти восени 2023-го (цим обіцянкам не судилося збутися).

Українці охоче постять переможні відео та слогани “віримо в ЗСУ”, але дедалі менш охоче йдуть до ТЦК, колишніх військкоматів.

Натомість деякі з них, зокрема досить високопоставлені, гаряче беруть участь в тилових баталіях, на кшталт сварок з приводу мовних випадів Ірини Фаріон та розбірок, хто більше винен в не надто вдалому контрнаступі України цього року – головнокомандувач Валерій Залужний, президент Володимир Зеленський чи хтось інший.

На цьому тлі ВВС Україна вирішила запитати військових, які від початку вторгнення (а дехто набагато довше) служать в українському війську та виконують бойові завдання: що вони б хотіли сказати українському суспільству після майже двох років великої війни.

“Це не абстрактні ЗСУ, в яких “я вірю”. Це конкретні люди. Їхній прошарок поступово тоншає”

Артем Чапай

письменник, солдат ЗСУ від лютого 2022 року, стрілець роти охорони та патрульно-постової служби

Мій френд – батько трьох неповнолітніх дітей, назвімо його Генрі — повернувся на передову на протезі. Він зробив усе, щоб його визнали не обмежено, а повністю придатним.

Мій побратим по роті, Зеник, повернувся на службу після інфаркту. Ми з ним, треба зазначити, далеко не штурмовики, та все ж: Зеник вважається повністю придатним, із шунтом у серці й на таблетках для розрідження крові. Пости та виїзди, як в усіх. Зате з переляку кинув курити. Отак узяв і кинув. Бо йому ще онуків глядіти. Поправився на кілька кіло.

Ще один, мій чудовий друг Сергій, веган і дуже ревний християнин, часом, схоже, впадає у гріх зневіри — але продовжує боротися проти “сил пітьми”, як він це бачить. Хоча, як і Генрі, Сергій має трьох неповнолітніх дітей і міг би звільнитися.

Якщо бути чесним передусім із собою: напевно, на їхньому місці я вже зробив би саме так і перейшов би на “донатовий” фронт. Але вони сильніші за мене.

Чому вони не звільняються? Бо неясно, чи знайдеться їм повноцінна заміна.

Жодні слова, звісно, не переконають тих, хто, умовно, ховається під ліжком. Вони лише викличуть хейт і самовиправдання. Зараз я чомусь частіше чую вже про знайомих жінок, які мобілізуються. Може, це просто така бульбашка.

Переважно ж показують пальцями одні на одних: бідні — на багатих, “корисніші на економічному фронті” — на безробітних. Або, залежно від політичних переконань, тицяють у бік “сина Порошенка” чи в бік “95 кварталу”. Так, ніби ми чинимо опір отим “силам пітьми” заради сина Порошенка чи заради “95 кварталу”.

Кожна озвучена проблема в армії чи корупція в ТЦК використовуються як додаткові виправдання. Дехто вірить у вундерваффе на кшталт F-16. Чомусь багатьом не хочеться просто сказати, що ними керує страх. І це дивує. Гаразд, я перший скажу: я дуже боюся смерті, болючого поранення, а ще більше — полону й тортур.

Але є люди, яким важливо не лише жити, але і “як” жити. В одному репортажі мешканці Мелітополя й Бердянська (телефоном) розповідають, як намагаються не дивитися в очі окупантам, а час від часу сусіда забирають за доносом із мішком на голові.

Коли нас вивели з Донбасу, від полегшення я розплакався й навіть закурив, хоча в більш напруженій ситуації довго тримався. Я прокинувся на світанку в автобусі на Вінниччині й думав, що ці сонячні пагорби Поділля не були б мені такі гарні, якби на наступному блокпосту треба було ховати очі й мене могли забрати з мішком на голові.

Як добре, що є місця, де війна майже не відчувається! Згодом у місті я навіть випив легендарного тилового лавандового лате.

Мій покійний друг, штурмовик та доброволець-анархіст із Англії, казав, що не може звинувачувати людей, які тікають і ховаються: “Вони якраз нормальні люди”.

Варто, втім, пам’ятати, що від “сил пітьми” й мішка на голові нормальних людей і їхні родини досі, як і два роки тому, відокремлює лише тонкий прошарок отаких, як Генрі на протезі, Зеник із шунтом, християнин-веган Сергій ну і, звісно, решта — менш радикальні випадки.

Це не абстрактні ЗСУ, в яких “я вірю”. Це конкретні люди, кожен — всесвіт у собі. Їхній прошарок поступово тоншає, перетираючись жорнами пітьми. Чи встоїмо ми, чи пітьма просунеться — залежить від того, чи вистачить цих людей, чи знайдеться їм заміна, якщо їх таки стане надто мало.

Я дуже хочу вірити у кращий варіант.

“Війна – це марафон. Як би важко не було, до фінішу треба добігати”

Ольга Бігар, “Відьма”

Артилеристка, офіцерка 204 батальйону 241-ї окремої бригади тероборони ЗСУ

Війна – це марафон. Як би важко не було, до фінішу треба добігати. Загарбницьку, терористичну війну проти нас розпочала Росія, а ми – захищаємося. У нас немає вибору, бо Росія – це диктатура, і краще воювати, аніж жити під диктатурою.

Так, зараз нам важко. Перший старт, як завжди в марафоні, дається легко, а ми зараз на середині, і нам потрібне друге дихання.

У будь-якому разі необхідна мобілізація. Нам потрібні ресурси. У Росії цей ресурс нескінченний, вони своїх людей, як фарш, посилають на позиції, і я, як артилерист, бачу це. Ми ж рахуємо кожну людину, кожен снаряд і кожну гармату.

У чому Росія дуже сильна – так це в інформаційно-психологічних операціях. Плести інтриги, розворушувати конфлікти і чвари – в цьому вони на висоті. Тож треба менше дивитися російську пропаганду. Вона деморалізує, при чому деморалізує цивільних людей.

Ті, хто на війні, бачать, що реально відбувається. Тому цими страшилками про війну нагодували цивільне суспільство, наче армія – це щось страшне, що неминуче веде до смерті. Але якщо грамотно вести бойові дії, немає нічого страшного в тому, щоб служити у війську.

Сильна армія веде до життя. У війську немає якоїсь деморалізації. Ми робимо свою роботу. Так, повільно, але такої війни, як зараз, ще не було, таких засобів розвідки, таких мінних полів.

Технології, які нам постачають наші західні партнери, дійсно передові, але цього недостатньо, щоб отримати стійку перевагу. Наш ворог – це не тільки “ваньки” і “чмоні”. Наш ворог багато років отримував бойовий досвід в різних країнах світу. Це робоча армія, яка весь час модернізувалася та поповнювала запаси.

Щоб нам отримати перевагу, як і казав Залужний, потрібен або науково-технічний прорив, або зрівняти кількість сил і засобів. Тому ми працюємо вдвічі більше, ніж працює наш ворог.

Я не можу сказати, що в нас немає шансів на перемогу чи немає можливості переламати хід війни і отримати ініціативу на полі бою.

Важливо не вестись на плітки, на провокації, а займатися тим, що має смисл.

Що ти можеш зробити для перемоги? Якщо можеш волонтерити – волонтер, якщо можеш створювати продукт і збільшувати ВВП – роби це. Якщо маєш руки-ноги і бажання воювати – воюй. Але просто сидіти і критикували владу – це не результативні дії.

“Ми стали забувати про згуртованість та власну приналежність до цієї війни”

Юрій Гаврилишин, “Мілан”

Старший лейтенант, 12 бригада спеціального призначення “Азов”

Початок повномасштабного вторгнення продемонстрував усім нам, що збереження нашої держави напряму залежить від нашої єдності. Під час явної загрози втрати країни усі розуміли індивідуальну відповідальність і те, що допомогти собі можемо лише ми самі.

Але з плином часу, зміною розташування ворожих військ, наявністю підтримки, ми стали забувати про згуртованість та власну приналежність до цієї війни.

Сьогодні фокус частіше переводять із загального на особисте, перекладають відповідальність за збереження держави на когось іншого, аби не на себе. Люди повертаються до звичного життя і забувають той факт, що країна живе у стані війни.

У цій боротьбі ми повинні пройти процес трансформації – і власної внутрішньої, і суспільної. Людям варто усвідомити, що вони є громадянами.

Життя змінилось і перетворилось на боротьбу за виживання. Щоб її не програти, у нас повинна бути єдина спільна ціль – збереження держави і знищення ворога.

Потрібно перестати перекладати відповідальність на інших – на військових, на владу, на сусідні країни. Виживання – це справа кожного.

Перестати давати хабарі або замовчувати їх. Завдяки цьому і стають корупціонерами.

Перестати зросійщуватися. Російський контент – це не лише про монетизацію, це і про захоплення вашої свідомості та формування світогляду.

Перестати бути байдужими. Не закривайте очі на порушення прав, приниження гідності, утиски свободи, насилля.

Перестати бути аполітичними. Політика керує нашим життям, тому треба бути обізнаними та зацікавленими. Важливо мати свою чітку свідому позицію.

Перестати забувати звірства, які чинили і продовжують чинити окупанти з нашими громадянами.

Перестати думати, що ви не можете нічого змінити у цій країні. Виходьте на мітинги, підтримуйте ініціативи, транслюйте думки, знаходьте однодумців і чиніть опір несправедливості.

Кожен з нас може вплинути на будь-яку ситуацію в країні та змінити її.

“Якщо багаті і успішні сподіваються відпетляти за рахунок бідняків і відчайдухів, усіх нас чекає велике розчарування”

“Рамзес” (позивний)

Начальник медичної служби одного з батальйонів 80-ї Окремої десантно-штурмової Галицької бригади

Пройшло майже два роки. За цей час багато що змінилось як на фронті, так і в тилу. Незмінним є лише те, що без солдата і його поступу нічого не буде.

На жаль, на війні ми втрачаємо воїнів. Не обовʼязково загиблими. Більше того, абсолютна меншість з втрат – це полеглі. Воїни отримують поранення, травми, хворіють, йдуть через сімейні обставини. І кожен, хто залишає бойовий пост, потребує іншого, який встане на його місце в бойові порядки.

Уже давно минув той час, коли від добровольців не було відбою. Усі, хто хотів, вже так чи інакше у силах оборони. І, на жаль, їх виявилось замало для подолання виклику, який постав перед нами.

Якби сьогодні ми мали нинішнє озброєння і воїнів зразка весни 2022-го – ця війна б ішла набагато бадьоріше. Але тоді не було усіх цих іграшок, а зараз уже немає тих людей. Тих, хто двома взводами чи зведеною ротою десантників/морпіхів/ТРОшників зупиняли цілі колони техніки.

Що далі? А далі – війна в довгу. І тут постає виклик єдності й гідності.

Тобто побороти корупцію і ухилянтство, витравити совок і пристосуванство, бути ефективними і професійними. Без цього усього, нам важко очікувати поступу вперед і успіху.

У війська мають прийти успішні і зрілі люди, які принесуть силу і досвід. Воїном стати легко, якщо ти вже чогось досяг в житті. Воїном стати неможливо, якщо до цього ти не зміг стати бодай кимось.

У ворога є багато дикого мʼяса з дупи всесвіту. Ми ж не можемо собі дозволити такої “розкоші”.

Хрестові походи очолювали найбагатші і найвпливовіші люди тогочасної Європи. Провідні члени суспільств минулого були в авангарді армій протягом більшої частини історії людства.

Якщо багаті і успішні, здорові і кмітливі, ті, кому є що втрачати, в ХХІ столітті сподіваються відпетляти за рахунок бідняків і відчайдухів, то усіх нас чекає велике розчарування.

Київ повинен думати не про вибори, а про перемогу. Міста повинні виготовляти дрони і міни, а не займатися бруківкою та алеями. Нація повинна усвідомлювати, що від прірви і катастрофи її відділяє тонка смуга (шириною в 10-20 км) людей у пікселі.

“Відсутність мобілізаційного ресурсу може призвести до поразки в цій війні”

Автор фото, Ярослав Пілунський

Євген Межевікін “Адам”

Командир зведеної тактичної групи “Адам”, танкіст, Герой України, повний кавалер орденів Богдана Хмельницького

Велика кількість людей стала на захист батьківщини – хтось ще в 2014 році, хтось у лютому 2022 з початком повномасштабної агресії.

За цей час кожен з них пройшов складний шлях – важкі бої, втрати, загибель друзів, недосип, складні погодні умови, відсутність спілкування з рідними. Вони справді у постійному стресі.

Тому необхідний мінімум – це ротація підрозділів та військових частин. А максимум – звільнення з військової служби в запас із забезпеченням повним соціальним пакетом.

Коли зараз розмірковують, чи потрібна нова хвиля мобілізації, ми, військові, розуміємо ці страхи та невпевненість. Але відсутність довіри до влади не повинні стати головним важелем в ухваленні цього рішення.

Відсутність мобілізаційного ресурсу може призвести до поразки в цій війні та післявоєнних чисток з боку ворога всіх, хто відчуває себе українцем.

Якщо ми зможемо об’єднати наші зусилля та створити потужну рушійну силу, як це було на початку 2022 року, то перемога над ворогом буде протягом року.

А потім ми разом зі світовою спільнотою змусимо московитів відбудувати зруйновані міста і села, інфраструктуру та виплачувати компенсації за свої злочинні дії.

“Ми – щит, який розділяє цивілізований світ і варварів”

“Процент” (позивний)

Заступник командира 3-ї штурмової роти 1-го штурмового батальйону 3-ї окремої штурмової бригади.

Ця війна не за територію, не за чиїсь політичні амбіції та інтереси, а за саму можливість існування українського народу та держави Україна.

Від того, наскільки злагоджено і самовіддано будуть люди працювати задля перемоги, настільки швидко ми переможемо, бо в протилежному випадку знищать нас.

Війна зачепить кожного, тому що не можуть одні й ті самі воювати вічно, без зміни, бо інакше вони просто, рано чи пізно, закінчуються.

Служба в армії, це не покарання, а обов’язок кожного громадянина. Коли настане їхня черга йти до війська, вони мають бути до цього готовими, і морально, і фізично.

Нині ми – щит, який розділяє цивілізований світ і варварів, ми заплатили високу ціну за те, щоб жити так, як хочемо.

Не може бути поступок, коли ми говоримо про українську мову. Нехай наше покоління буде останнім, яке колись вживало мову окупантів і мирилося з цим.

Коли ми кажемо про закони, ми маємо розуміти, що закон має бути один для всіх, без винятків. Коли ми кажемо про владу, то ми маємо на увазі насамперед хороших організаторів, найманих працівників з високим ступенем довіри, а не людей “вищого сорту”. Якщо вони не ефективні, їх мають прибирати, а не переміщувати з посади на посаду.

Мене як військового обурює, що у Верховній Раді сидять ті, хто ще вчора кричав, що росіяни нам брати, що ми один народ, і в цей час працювали в інтересах ворогів України.

Це абсурд, коли відверті колабораціоністи займають найвищі керівні посади і плюють в обличчя українському народу. Це треба виправляти. Не може бути поступок до людей, через яких зараз в країні війна, через яких знищується наша держава і гинуть наші люди.

§ 16. Українська козацька держава — Військо Запорозьке

ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ДІЗНАЄТЕСЬ: про політичний та адміністративно-територіальний устрій, територію, військо, фінанси та судочинство козацької України; якими були основні зміни в соціально-економічному житті українського народу внаслідок утворення Гетьманщини; що таке «Гетьманщина», «Генеральна військова рада», «генеральна старшина», «універсал», «гетьманські універсали», «полк», «сотня».

ПРИГАДАЙТЕ: 1. Як і коли виникла територіально-полкова система реєстрового козацтва? 2. Робота в парах. Обговоріть і назвіть полки реєстрового козацтва за Куруківською угодою. 3. Якими були особливості політичного й військового устрою Війська Запорозького?

1. Політичний устрій. На звільнених від польського панування українських землях сформувалася Українська козацька держава. Її офіційна назва в цей час була Військо Запорозьке. Унаслідок того, що території, на яких вона була розташована, підпорядковувалися гетьманській владі, її називали також Гетьманщиною. Сучасні дослідники називають її Українською гетьманською (козацькою) державою.

В основу політичного устрою Української козацької держави було покладено систему органів влади Війська Запорозького, що існувала до 1648 р., і традиції козацького самоврядування Запорозької Січі. За козацькою (січовою) традицією найвищим органом влади в Гетьманщині була Генеральна військова рада. У ній брало участь усе козацтво, а іноді й представники інших суспільних верств. Гетьману належала вища військова, адміністративна й судова влада, що поширювалася на всі стани. Він був главою держави й обирався Генеральною військовою радою безстроково. Гетьман очолював уряд, скликав Генеральну військову та Старшинську ради, утілював у життя прийняті ними рішення. За його підписом «рукою власною» виходили універсали, накази й розпорядження. Гетьман розглядав скарги на рішення полкових і сотенних судів, відав фінансами, за рішенням ради розпочинав війну й укладав мир, командував армією, підтримував дипломатичні відносини з іншими державами.

Поступово зростав вплив Старшинської ради. Вона опікувалася військовими, адміністративними, господарськими, правовими й зовнішньополітичними питаннями. Рішення Старшинської ради були обов’язковими для гетьмана. Рада при гетьмані була дорадчим органом, що складався з його довірених осіб. Вона обговорювала з гетьманом можливі шляхи розв’язання найважливіших питань державного життя та готувала проєкти рішень для Старшинської ради.

  • Чи можна стверджувати, що політичний устрій Української козацької держави — Війська Запорозького — був демократичним? Поясніть свою думку.

Гетьманщина — назва, яка вживалася щодо Української гетьманської (козацької) держави в 1648—1764 рр.

Генеральна військова рада — найвищий державний орган за часів Гетьманщини.

Генеральна старшина — назва членів уряду Гетьманщини.

Універсал — адміністративно-політичний акт вищого органу державної влади. «Універсалами» також іноді називали свої звернення ватажки народних повстань.

Гетьманські універсали — маніфести або законодавчі акти в Речі Посполитій та Гетьманщині в XVI—XVIII ст. Найбільш виразної форми вони набули з часу проголошення гетьманом Б. Хмельницького.

ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ — ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО середини XVII ст.

Центральним органом виконавчої влади став уряд Гетьманщини. Він вирішував усі поточні справи внутрішнього управління та відносин Війська Запорозького з іншими державами. Уряд складався з генеральної старшини, яку спочатку обирали, а з часом почав призначати гетьман. До генеральної старшини входили: писар (очолював Генеральну військову канцелярію, займався закордонною політикою та вів усі справи Генерального уряду), суддя (один або двоє; здійснював керівництво вищим судом при Генеральному уряді), обозний (забезпечував матеріальне постачання армії та артилерії), підскарбій (завідував державною скарбницею і фінансами; до 1654 р. ці функції виконував гетьман). До генеральної старшини належали також два осавули (військові ад’ютанти гетьмана), хорунжий (охоронець військової корогви), бунчужний (охоронець гетьманського бунчука) і наказний гетьман (тимчасовий керівник збройних сил для проведення воєнних операцій).

У полках існували власні уряди, що складалися з полковників і полкової старшини (писар, суддя, обозний, осавул, хорунжий). Полковник був головним представником центральної влади на території полку. Полковника обирали на полковій раді, але часто його призначав уряд.

2. Адміністративно-територіальний устрій. За умовами Зборівського договору Українська козацька держава охоплювала територію колишніх Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств загальною площею понад 200 тис. км 2 . Держава поділялася на полки, що були одночасно адміністративно-територіальними одиницями й підрозділами козацького війська. У 1649 р. на Лівобережжі існувало сім полків (Полтавський, Ніжинський, Чернігівський, Миргородський, Прилуцький, Переяславський і Кропивнянський), а на Правобережжі — дев’ять (Київський, Канівський, Білоцерківський, Уманський, Чигиринський, Черкаський, Кальницький, Корсунський і Брацлавський). Кількість полків не була сталою, а змінювалася відповідно до військово-політичної ситуації в Гетьманщині. Так, у 1649 р. налічувалося 16, а в 1654 р. — 18 полків. У кожному полку залежно від території та кількості населення було 10—20 і більше сотень, у кожній із яких був сотенний уряд із сотника, писаря, отамана, осавула та хорунжого. У сотні могло бути від кількох десятків до 200—300 козаків.

Територія Запорозької Січі разом із її володіннями становила окрему адміністративну одиницю, якою управляла Січова рада на чолі з кошовим отаманом. Функції столиці держави виконував Чигирин, що був резиденцією гетьмана.

3. Українське військо. Фінанси та судочинство. Після битви під Корсунем Б. Хмельницький розпочав створення українського козацького війська. Його ядром стали реєстрові та запорозькі козаки, до яких приєдналися повсталі «покозачені» селяни та міщани. Для подальшого формування й організації українських збройних сил Б. Хмельницький використовував територіальну полково-сотенну систему: певна територія виставляла декілька сотень вояків, які об’єднувалися в полк. Основу армії становила оснащена вогнепальною зброєю піхота. Нестача власної кінноти компенсувалася за рахунок союзної кримськотатарської кінноти. Військо Б. Хмельницького мало значну артилерію. Вона складалася з полкової артилерії та окремої артилерії головного командування (гетьмана). У ній використовувалися гармати, захоплені повстанцями у визволених містах та замках, а також власні, виготовлені в майстерні Ніжина. Керівні посади в українському війську обіймали представники реєстрової козацької старшини, русинської шляхти й найбільш шановані козаки.

Полк — у Гетьманщині: 1) адміністративно-територіальна одиниця; 2) підрозділ козацького війська.

Сотня — у Гетьманщині: 1) адміністративна одиниця у складі полку; 2) підрозділ козацького війська.

У містах і містечках козацькі громади обирали «городових отаманів», а міщанами керував війт, якого затверджував гетьман.

У селах владу над селянами здійснював староста, а над козаками — сільський отаман.

Новий адміністративно-територіальний поділ, запроваджений в Українській козацькій державі, відрізнявся від старого поділу на воєводства й повіти тим, що полки й сотні були відносно невеликими військово-адміністративними одиницями. Унаслідок цього влада ставала ближчою до потреб людей, а керівництво на місцях здійснювалося простіше та ефективніше.

Генеральний військовий суд став найвищою судовою установою в Гетьманщині. Він розглядав скарги на рішення нижчих судів, а також виняткові справи, із якими зверталися безпосередньо до гетьмана.

Фінансову систему Гетьманщини до 1654 р. контролював особисто Б. Хмельницький. На звільненій території ліквідовувалися всі старі державні податки та вводилися нові. Основними джерелами поповнення державної скарбниці стали податки, прикордонні торгові мита, доходи від промислів та із земельного фонду. Селяни, які жили на колишніх державних і приватних землях, відтепер сплачували «чинші на Хмельницького». Лише останні забезпечували надходження до скарбниці Гетьманщини 100 тис. злотих щорічно.

В Українській козацькій державі існувала власна система судочинства. Замість станових (гродських, земських і підкоморських) судів було створено Генеральний військовий суд, полкові та сотенні суди. Козацьким судам підлягали не лише козаки, але й шляхтичі, міщани та селяни, особливо за тяжкі злочини (убивства, розбій тощо). У містах із магдебурзьким правом, як і раніше, існували суди магістратів. Справи духовенства розглядалися в церковних судах.

4. Зміни в соціально-економічному житті. Складовою Національно-визвольної війни стала боротьба селян за право бути вільними господарями на власній землі. Після укладення Зборівського договору за селянами, які жили на колишніх державних землях на території Гетьманщини, закріпили особисту свободу та право володіти землею, фактично здобуті ними попередньою боротьбою. Їхні маєтки вважалися вільними військовими селами, підпорядкованими Військовому скарбу. За володіння землею вони сплачували державі податок.

Набагато складнішою була ситуація із селянами, які жили на приватних землях. За Зборівським договором шляхта отримала право повернутися до своїх маєтків, а селянство зобов’язали виконувати всі ті повинності, що й до початку війни. Селяни з обуренням сприйняли спроби шляхти відновити своє панування та відмовлялися виконувати це.

Б. Хмельницький за скаргами окремих шляхтичів видавав їм універсали, де вимагав від селян, щоб вони своєму панові «всіляку покору й підданство, як раніше, так і зараз віддавали. ». Однак, незважаючи на це, спрямовані Б. Хмельницьким проти повстанців каральні загони не могли приборкати протести селян. При цьому він розумів, що боротьбу не завершено і без участі в ній селянства марно сподіватися на перемогу.

  • Чи можна стверджувати, що Національно-визвольна війна призвела до значних змін у соціально-економічному житті тогочасної України? Поясніть свою думку.

Права і привілеї козацтва, скасовані владою за участь у повстаннях кінця XVI — 30-х рр. XVII ст., у ході війни було відновлено. Отримавши можливість для політичної діяльності завдяки наявності власної адміністративної влади, судочинства, військової служби й землеволодіння, козаки остаточно затвердилися як повноправний соціальний стан Української козацької держави.

Уряд Гетьманщини у своїй внутрішньополітичній діяльності всіляко підтримував інтереси козацтва. Особи, вписані до реєстру, разом зі своїми родинами звільнялися від будь-якої залежності, отримували право вільно жити в містах і селах, володіти землею, мати власне самоврядування й судочинство. Провідне місце серед козаків посідала старшина, яка поступово зосереджувала у своїх руках владу й багатства.

Чи погоджуєтесь ви з тим, що. Чому?

  • Після Національно-визвольної війни сформувалася Українська козацька держава — Військо Запорозьке. Історичні обставини її виникнення обумовили напіввійськовий характер тогочасної української державності.
  • Запорукою успішної розбудови Української козацької держави стала її армія, створена на організаційних засадах Запорозької Січі.
  • Наявність власних фінансів та судочинства свідчила про те, що Військо Запорозьке мало всі ознаки повноцінної держави.
  • Значні зміни відбулися в соціально-економічному житті населення Гетьманщини.

Запитання та завдання

Полковник реєстрових козаків. Гравюра 1841 р.

1. Перевірте свої знання за допомогою навчальної гри «Асоціації». Правила гри. Учитель/учителька називає термін, ім’я історичної особи, історичне явище тощо за розглянутим матеріалом. Учні та учениці мають навести асоціації щодо цього слова та пояснити їх.

2. Назвіть особливості політичного устрою Української козацької держави. 3. Як в адміністративно-територіальному устрої Гетьманщини втілювалися традиції козацького самоврядування? 4. Що було притаманно організації українського війська доби Б. Хмельницького? 5. Укажіть нові явища в соціально-економічному житті українського суспільства, спричинені Національно-визвольною війною.

6. Визначте за картою (с. 75) центри полків Гетьманщини в 1649 р. Покажіть кордони Української козацької держави в цей період. 7. Колективне обговорення. Визначте риси, притаманні Гетьманщині як формі державності.

8. Робота в малих групах. Обговоріть і порівняйте Українську козацьку державу — Військо Запорозьке з відомими вам тогочасними європейськими державами. За необхідності зверніться до додаткових джерел. 9. Пригадайте зміст розглянутих вами на уроках української літератури історичних пісень «Чи не той то хміль» та «Ой Морозе, Морозенку». Як у них відображено роль козаків як захисників рідної землі?

Хорунжий. Художник С. Васильківський

Опишіть зовнішній вигляд представників козацтва за ілюстраціями.

Кінець комфортної епохи: п’ять уроків війни Росії проти України для військових та політиків

Епоха великих воєн не пішла в минуле – це, мабуть, найголовніший урок, який засвоять політики й військові у всьому світі на прикладі російського вторгнення в Україну. Це перша війна між двома технологічно порівнянними збройними силами за останні кілька десятиліть.

Бойові дії в Україні зараз вивчають військові аналітики всіх країн – адже у них проявляються доктрини, розроблені та перевірені або у локальних війнах, або на навчаннях.

Не буде перебільшенням сказати, що на полях боїв під Сєвєродонецьком, Херсоном, Харковом зараз пишуться підручники для військових академій.

ВВС обрала п’ять аспектів сучасної війни, у кожному з яких під час нинішньої війни отримано свої уроки, та обговорила з військовими експертами те, як ці аспекти зміняться з огляду на досвід війни Росії проти України.

Протиповітряна оборона виявилася важливішою, ніж вважали

З часів Другої світової війни і навіть раніше перевага у повітрі залишається найважливішим аспектом у бойових діях. Домогтися її – найголовніша мета початку будь-якої війни. Щоб отримати це панування, необхідно знищити авіацію супротивника та придушити його наземну систему протиповітряної оборони.

У війні з Україною військово-повітряні сили Росії спочатку і кількісно, і якісно переважали українські. Крім того, сили ППО, які в Україні входять до складу ВПС, озброєні менш потужними комплексами, ніж російські.

Найпотужнішою зброєю в арсеналі українських ППО були ракетні комплекси С-300ПС та С-300ПТ далекого радіусу дії, які будували ще у 1980-х роках. Крім них, на озброєнні стоять середні Бук-М1, ближні Тор-М, С-125 та різні переносні та артилерійські системи ППО для поля бою.

При цьому, Україна мала ешелоновану систему протиповітряної оборони, тобто систему, в якій комплекси далекого, середнього та ближнього радіуса діють в єдиному контурі з командними центрами, станціями радіолокації.

Автор фото, Getty Images

На озброєнні української ППО – старі радянські комплекси, але вони були організовані у систему

Росії не вдалося придушити ППО України. Це призвело до того, що російська авіація діє переважно в прифронтовій зоні, причому найчастіше ударні літаки літають на невеликій висоті, щоб уникнути ураження комплексами середньої та дальньої дії.

“Російська авіація вкрай неохоче літає за межі своїх передових позицій і не так активно робить рейди вглиб української території, як можна було припустити. Натомість вони покладаються на ракетні удари”, – зазначив у розмові з ВВС генерал сер Річард Берронс, колишній керівник Об’єднаного командування Збройних Сил Великої Британії.

Як пояснив в інтерв’ю ВВС російський військовий експерт, старший науковий співробітник ІСЕМО РАН Ілля Крамник, Росія не готувалася до прориву та придушення такої системи.

“Росія продовжувала насамперед готуватися до війни з противником на кшталт блоку НАТО. А блок НАТО практично не має ешелонованої наземної системи ППО і спирається насамперед на повітряну міць. Головна система протиповітряної оборони НАТО – це винищувачі”, – наголосив він.

“Вся російська підготовка щодо протидії ППО та ударній авіації – це була підготовка до того, що НАТО розкриватиме ППО за допомогою ударної авіації, а Росії доведеться оборонятися за допомогою систем ППО. До того, щоб розкривати оборону супротивника, який має за фактом вітчизняну систему ППО, Росія не готувалася”, – додав Крамник.

Війна в Україні продемонструвала можливості ешелонованої ППО, і ставлення до неї на Заході почало змінюватися.

Розробляти Інтегровану протиповітряну та протиракетну оборону НАТО (NATO Integrated Air and Missile Defence) країни Альянсу розпочали ще у 1960 роках. Тепер це єдина система ПРО та ППО із загальним командуванням та системою радарів, пускових ракетних установок, аеродромів тощо.

Однак тепер, з огляду на досвід боїв в Україні, Конгрес США розгляне можливість посилити її, домігшись додаткового фінансування закупівель систем Patriot для європейського театру.

Автор фото, Getty Images

Одночасно в США розробляють нову ешелоновану систему ППО для театру військових дій (IBCS), яка в майбутньому увійде до складу масштабної командно-інформаційної структури протиракетної оборони (Command and Control, Battle Management, and Communications ( C2BMC), яку також зараз будують для себе американці.

Ставлення до ППО змінюється у всьому світі, і, ймовірно, успіх української протиповітряної оборони стане одним зі стимулів цих змін.

З іншого боку, цей успіх, ймовірно, дасть підстави запитати: наскільки країни НАТО готові подолати ешелоновану протиповітряну оборону?

Росія, наприклад, має більш досконалі протиповітряні та протиракетні системи, і, у разі військового конфлікту, наприклад, з НАТО, впевненості в тому, що її ППО можна було б легко придушити, немає.

У США з часів В’єтнамської війни відпрацьовується тактика прориву та придушення протиповітряної оборони, для цього створюється спеціальне озброєння. Однак протирадіолокаційні ракети мають і російські ВПС, але це, вочевидь, не призвело до масштабної перемоги в Україні.

При цьому складно сказати, які висновки будуть зроблені з цієї ситуації для розвитку винищувальної авіації. Поки що, як розповів ВВС науковий співробітник Центру досліджень міжнародної та оборонної політики університету Квінс у Белфасті Максим Старчак, в Україні наземні системи виграють в авіації.

“Україна береже свої нечисленні сили. Повітряні бої – це надто ризиковано як для однієї, так і для іншої сторони. Війна показує, що ефективність ракетних комплексів як для атаки об’єктів, так і для протидії авіації, є більш високою”, – сказав він.

Інформаційна мережа: більше, ніж просто інтернет

Всесвітня інформаційна мережа інтернет, вірніше, її прообраз, з’явилася наприкінці 1960-х як американський військовий проєкт. Ідея була в тому, щоб отримати надійний засіб передачі даних.

В останні роки влада різних країн світу відключала інтернет під час воєн, масових протестів та громадянських конфліктів – це сталося, наприклад, в Азербайджані під час другої Карабаської війни у 2020 році та в Білорусі під час протестів 2021 року. В індійському штаті Джамму та Кашмір після заворушень інтернет відключили на півтора року.

Однак цього не сталося під час російського вторгнення в Україну – обидві сторони користувались інтернетом, і жодній з них не вдалося його відключити для іншої за допомогою засобу радіоелектронної боротьби (РЕБ), зазначає генерал сер Річард Берронс.

Експерти вважають, що не варто робити висновки про боєздатність російської армії, виходячи з невдач в Україні

“Обидві сторони війни в Україні активно використовують інтернет для управління військами. Докладають великих зусиль, щоб зберегти інтернет – задля успішного ведення війни”, – каже Берронс.

В останні роки в багатьох країнах розвивалися системи, які в США отримали назву С4ISR (Command, Control, Communications, Computers, Intelligence, Surveillance and Reconnaissance – Інформаційна система з командування, контролю, каналів зв’язку, комп’ютерів, спостереження та розвідки).

Ідея полягає у тому, щоб створити якийсь єдиний інформаційний простір на полі бою. Такий простір має допомогти ефективно обмінюватися оперативною розвідувальною інформацією з різних джерел, обробляти її та управляти різними засобами ведення війни, що включені в цю систему.

ЗСУ застосовують на фронті локальну інформаційну систему GIS Arta, яка обмежується лише артилерією. Наскільки вона велика, невідомо. Судячи з публікацій у пресі та на офіційному вебсайті, її розробили українські програмісти спільно з британськими комп’ютерними картографічними компаніями.

Основа GIS Arta – геоінформаційна система, подібна до електронних онлайн-карт з прив’язаною до певних місць інформацією. Вона збирає таку інформацію з багатьох джерел, серед яких – дрони, дані від наземних загонів, радарів тощо, потім обробляє її й видає цілевказівки артилерійським батареям, вибираючи ті цілі, які найбільш зручно розташовані.

Причому одну ціль можуть обстрілювати відразу кілька батарей і навіть окремих знарядь. Цим вона схожа на онлайн-сервіс таксі, коли для клієнта підбирають найближчу зручну машину.

Українські військові стверджують, що саме GIS Arta допомогла їм завдати удару по переправі через Сіверський Донець на початку травня, коли знищили багато російської військової техніки. Щоправда, перевірити цю інформацію за умов війни неможливо.

Побудувати таку мережу виявилося можливим після того, як компанія SpaceX Ілона Маска передала Україні сотні терміналів для супутникового інтернету Starlink. Ці термінали через супутник зв’язуються з наземними станціями, підключеними до інтернету.

Як розповів ВВС російський науковий журналіст Михайло Котов, наземні станції Starlink можуть навіть перебувати не на території України, а на кордоні з Польщею та Румунією – дальність їхнього покриття – до 400 кілометрів.

“У фахівців зв’язку є таке поняття як “остання миля”. Тобто доставка інтернету безпосередньо клієнту. За великим рахунком, StarLink – це і є остання миля. Інтернет за допомогою оптоволокна доходить до останньої станції, вона передає сигнал на супутник, що розташований одночасно над наземною станцією та над клієнтом, і вже з нього він передається безпосередньо на антену”, – розповів експерт.

Термінали Starlink широко використовують ЗСУ, вони були навіть у захисників “Азовсталі”, дозволяючи їм викладати в інтернет відеоролики, фотографії та іншу інформацію.

Автор фото, Getty Images

Термінали Starlink широко використовують ЗСУ

Starlink виявилися справжнім порятунком для ЗСУ, оскільки на початку вторгнення в Україну внаслідок масованої хакерської атаки вивели з ладу телекомунікаційну супутникову мережу Viasat, якою користувалися й українські військові, зокрема.

Британський уряд стверджував, що за тією кібератакою стояли російські спецслужби.

Радіоелектронна боротьба – нова гонитва озброєнь

На початку вторгнення в Україну не було свідчень активного використання засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ) російськими військами, розповіла в інтерв’ю ВВС Вітні Макнамара, старша наукова співробітниця Центру стратегічних та бюджетних досліджень у Вашингтоні.

Вона припускає, що, якщо початковий план вторгнення виходив із розрахунку на мінімальний опір української армії, то й розгортання РЕБ у ньому не було передбачене.

Однак зараз, три місяці по тому, фахівці бачать ознаки залучення РЕБ і координації цих засобів з діями інших підрозділів.

Макнамара наголошує, що Росія активно модернізувала РЕБ в останні роки, і російські офіцери мають досвід їхнього використання як у Сирії, так і під час війни в Україні – після 2014 року і до повномасштабного вторгнення.

“Очевидно, однак, що вони не розвертають і не використовують повний спектр своїх потужностей у РЕБ, тому що російські сили в театрі військових дій не навчені цьому і досі не можуть використовувати ці системи без ризику заглушити власні платформи, що не є виключно російською проблемою”, – сказала Макнамара.

Для західних збройних сил це все демонструє виклики, з якими пов’язане застосування засобів РЕБ, вважає фахівець: через швидкий розвиток комерційних та військових засобів боротьби в електромагнітному спектрі армії не можуть вважати за замовчуванням, що їхні частини зможуть успішно підтримувати зв’язок між собою на полі бою.

Росія має досить потужні системи радіоелектронної боротьби. Російські засоби РЕБ намагалися в березні заглушити сигнал Starlink, але фахівці SpaceX, як стверджують у Пентагоні, змогли впоратися із цією проблемою.

“Наступного дня [після того, як у пресі з’явилися повідомлення про спроби глушіння сигналу] Starlink додав рядок коду, і все виправив. І раптом це [глушіння сигналу] перестало діяти. З погляду технолога РЕБ, це просто фантастика… і те, як вони це зробили, мене вразило”, – сказав керівник департаменту РЕБ в адміністрації міністра оборони США Дейв Тремпер.

Артилерія – один із найефективніших засобів ураження у російсько-українській війні. А точність і швидкість визначення цілей – ключові фактори у контрбатарейній боротьбі. Роль інтернету в підтримці та забезпеченні цієї боротьби виявилася дуже великою, і, ймовірно, цей факт вплине на розвиток інформаційних мереж на полі бою, а також на вдосконалення засобів радіоелектронної боротьби, тобто зброї, яка протистоятиме цим мережам.

Автор фото, Getty Images

Роль безпілотників виявилася настільки важливою, що з’явилася спеціальна зброя для боротьби з ними

Російська армія інвестувала у засоби РЕБ значно активніше, ніж багато європейських країн, каже генерал Берронс. Ці засоби мали перехоплювати безпілотники, зокрема турецькі ударні БПЛА “Байрактар ТБ-2”.

Він нагадав, що успіх цих безпілотників відіграв важливу роль під час конфлікту в Нагірному Карабаху у 2020 році, і всі очікували, що Росія зробить з цього висновки.

Однак цього не відбувається в тому масштабі, в якому очікували експерти – і українські сили регулярно публікують відеозаписи обстрілів з ударних безпілотників та коригування артилерійського вогню зі звичайних* комерційних доступних дронів.

Висновок, які військові всього світу роблять із цього, – необхідність розвитку засобів боротьби з безпілотниками. Причому йдеться не лише про ППО та засоби РЕБ, а й сценарії повітряних сутичок між дронами.

Берронс припускає, що Росія теж активно розвиватиме ці засоби й збільшуватиме власний флот дронів, і ця сфера стане простором для активних перегонів озброєнь.

“Складно сказати, що сталося – російська армія не продумала взаємодію з РЕБ у своїх початкових планах або її технічні можливості виявилися не настільки досконалими, як ми припускали”, – каже Роб Лі, старший співробітник Дослідницького інституту зовнішньої політики у США.

Але він зазначає, що російські сили також активно використовують комерційні доступні безпілотники і що вони відіграватимуть роль у майбутніх війнах, і країни НАТО мають бути готовими до цього.

Розвідка та новий прозорий світ

Нинішня війна стала першим за багато десятків років широкомасштабним зіткненням збройних сил, у якому залучили величезний арсенал розвідувальних засобів.

Супутникові знімки, дані безпілотників, літаки-розвідники та інші джерела інформації, які вже стали звичними для військових, тепер доповнюються даними, отриманими із соціальних мереж.

Автор фото, Getty Images

З розвитком інтернету розвідку можна вести на будь-якому ноутбуці

Перший урок цієї війни – те, що світ став прозорим, вважає генерал Річард Берронс. Через супутникові знімки, зроблені насамперед комерційними, а не державними супутниками, а також через соцмережі та інші відкриті дані наприкінці 2021 – на початку 2022 року всі охочі могли спостерігати за скупченням російських військових на кордонах України.

“Було цілком очевидно, що там зібралися сили для вторгнення. І це дуже відрізняється від того, як ми діяли в епоху холодної війни, коли можна було сподіватися на непомітне переміщення бронетанкової дивізії чи авіаційного загону”.

Збір розвідданих з відкритих джерел називають OSINT (Open Source Intelligence). Урокам у цій сфері присвячена доповідь британського Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI).

Автори доповіді пишуть, що російське вторгнення в Україну у 2022 році окреслило поступову зміну у підході західних урядів до розвідки.

OSINT – дешевше, ніж традиційні методи розвідки, але не має їх замінити. Навпаки: дані з відкритих джерел, ЗМІ та груп дослідників, таких як Bellingcat, можуть використовуватися для підтвердження секретних доповідей та навпаки.

“Використання OSINT дозволяє владі не турбуватися про те, що розвіддані потрібно розсекречувати, тому що багато з них перебувають у відкритому доступі. Це дуже допомогло урядам США та Британії напередодні цієї війни – їм не треба було розсекречувати інформацію, вони могли просто брати й показувати, чому вони говорять про неминуче російське вторгнення в Україну”, – каже Роб Лі.

Військові почали використовувати супутники-шпигуни ще у 1960-х роках. Одна із проблем, з якими зіткнулися їхні розробники, – передавання інформації на землю. Раніше багато апаратів просто скидали капсули зі знятою фотоплівкою, і їх або перехоплювали в польоті, або знаходили вже на ґрунті після падіння.

З розвитком технологій ця проблема втратила свою актуальність, але з’явилося багато інших.

Сучасні супутники ДЗЗ (дистанційне зондування землі – фотографування або отримання інформації за допомогою різних датчиків, інфрачервоних, радіолокаційних тощо) передають доволі багато інформації, яку треба не просто обробити, але й зробити це максимально швидко.

Автор фото, Getty Images

Термінал Starlink в Одесі – це невелика антена, яка приймає сигнал із супутника

Як розповів Михайло Котов, обробляються такі дані по-різному: “Якщо потрібен просто знімок, інформація може ніяк не оброблятися. Звичайно, іноді використовують згорткові нейромережі (системи штучного інтелекту, первісно розроблені для обробки зображень – Ред.), натреновані на пошук певних об’єктів, наприклад, військової техніки. Тому що фото – великі за обсягом, і людині оглянути це все досить складно. Згорткові нейромережі в автоматичному режимі знаходять необхідні об’єкти, а людина може вже просто переглянути знайдене”.

У списку постачання, який Пентагон оприлюднив у травні, були послуги комерційних супутникових знімків землі. Для цього виділяють значні кошти. Це один з нових елементів сучасної війни: ключову інформацію, яка багато в чому виявляється вирішальною на полі бою, поставляють на комерційних умовах великі космічні компанії, як-от Planet і Maxar.

Загалом американська влада отримує інформацію від 200 комерційних супутників, і знімки йдуть безпосередньо військовому командуванню США та України, пояснили в американському агентстві геопросторової розвідки.

США, безумовно, допомагають Україні з супутниковими даними, і це досить делікатна тема, оскільки вона може призвести до політичних ускладнень Вашингтона з Москвою. Можливо, тому знімки закуповують у комерційних компаній, а не беруть безпосередньо з військових супутників.

На початку травня американська преса з’ясувала, що США надали Україні інформацію про місцеперебування крейсера “Москва” перед тим, як його потопили. Про це розповіли NBC, Washington Post та New York Times з посиланням на джерела серед офіційних осіб.

ЗСУ випустили ракети по крейсеру, спочатку запросивши в американців інформацію про нього, написали видання. За їхніми даними, саме США допомогли розпізнати корабель та визначити його місцеперебування, щоб прицілитися, а рішення про удар ухвалили українські військові.

Прессекретар Пентагону Джон Кірбі тоді спробував представити цю історію у дещо іншому світлі: “З точки зору США, якщо Україна отримує розвіддані й потім сама вирішує, чи вживати заходів з метою оборони країни, то Сполучені Штати не надавали їй інформацію для цілевказівок”.

Звідки саме США дізналися про місцеперебування “Москви”, невідомо – у цьому регіоні діють натовські літаки-розвідники, які також могли стежити за крейсером.

Але в будь-якому випадку Україна отримує надзвичайно важливу розвідувальну інформацію, яка найсерйознішим чином позначається на війні, хто б у результаті не натискав на пускову кнопку.

Високоточна зброя – наскільки вона точна?

Війна в Україні продемонструвала, на думку генерала Берронса, можливість знищення високоточною зброєю не лише кораблів, танків та літаків, а також штабів та урядових будівель, іноді – на відстані сотень кілометрів.

Це не новина, але високоточна зброя набула особливого значення саме в новому, прозорому світі з супутниковими даними, де вразливою для ракетного удару стає практично будь-яка ціль.

Але Берронс наголошує, що ця війна також показала, що не можна розраховувати лише на крилаті та балістичні ракети, бо вони коштують дуже дорого, а їхні запаси швидко закінчуються.

У масштабній війні цю зброю потрібно використовувати в комбінації зі звичайним озброєнням, що є дешевшим і доступнішим.

“Безперечно, найважливішим уроком війни в Україні для НАТО стане важливість артилерії”, – каже генерал.

За його словами, до цього конфлікту деякі експерти вважали, що у сучасній війні можна обійтися без традиційної артилерії – і покладатися лише на високоточну зброю. Берронс пов’язує це з тим, що західні армії були певною мірою введені в оману боротьбою з тероризмом та недавнім досвідом інтервенцій в Іраку, Афганістані та на Балканах.

У тих випадках противником НАТО були загони та армії, які не мають суттєвої авіації, ППО, військово-морських сил та якісної артилерії, не кажучи вже про космічний потенціал. Для боротьби з ними було достатньо використовувати авіацію, ударні дрони та загони спеціального призначення – і деякі експерти припускали, що цього буде достатньо для інших конфліктів.

Однак, як вважає Старчак з університету Квінс, той факт, що за три місяці війни Росія не змогла знищити військову інфраструктуру України, попри масове використання крилатих ракет, свідчить про їхню низьку якість.

“Російські ракети як недостатньо якісні, так і [недостатньо] ефективні. Періодично вони не запускаються або вибухають під час польоту, а також якщо долітають, то не вражають необхідну ціль через свою недостатню точність. Слабка точність попадання взагалі – проблема усієї ракетної промисловості Росії”, – вважає експерт.

Крім того, удар крилатими ракетами не завжди може знищити об’єкт інфраструктури, додає Роб Лі. Він вказує на те, що зруйновані мости в деяких випадках можна відновити, а заводи можуть продовжувати роботу навіть після ракетного удару, і збитки не завжди є непоправними.

Зі знищенням таких об’єктів краще б впоралася авіація, каже Лі, але російські льотчики не літають далеко за лінію фронту, побоюючись українських зенітників.

Танки – зброя минулого століття?

Згорілі танки на узбіччях доріг – як російські, так і українські – стали одним із символів цієї війни. У соціальних мережах та пресі публікують багато відеозаписів, на яких важку бронетехніку знищують різною легкою протитанковою зброєю.

Автор фото, Getty Images

Українська армія почала отримувати із Заходу таку зброю ще до російського вторгнення. Це були американські протитанкові комплекси Javelin, британські NLAW, а також багато інших – з різних країн. Серед відеозаписів багато таких, на яких фігурує український протитанковий комплекс “Стугна”.

Ці відео створили образ “Джавеліна” або “Стугни” як безвідмовної зброї та смертельного ворога бронетехніки, хоча на багатьох із цих роликів доля танка після влучення в нього ракети залишалася невідомою, оскільки жодних доказів його знищення на відео не було.

З іншого боку, у відкритих джерелах є чимало свідчень того, що танки часто стають жертвами не піхотних протитанкових комплексів, а артилерії, як було, наприклад, на переправі через Сіверський Донець.

Хай там як, високі втрати бронетехніки з обох сторін у цій війні змусили багатьох військових експертів у різних країнах знову заговорити про те, що танк – застаріла зброя, якій більше не місце на полі бою.

Один з них – генерал-лейтенант Радж Шукла, у минулому – головком навчального командування збройних сил Індії. У своїй статті він пише, що сучасні протитанкові засоби ставлять крапку в еволюції танків на полі бою.

“Російські танкові колони, що підійшли до Києва та аеропорту, потрапили в засідки й були скуті атаками дронів. Безпілотники Bayraktar TB2 довели свою ефективність в ураженні російських танків, артилерії, ЗРК і колон постачання. Комбінація безпілотників Switchblade-Puma (дрона-камікадзе і розвідника – Ред.) дозволяла вражати російські танки з дистанції у п’ять-шість кілометрів, а танки з екіпажем з чотирьох осіб (насправді в російських танках екіпаж складається з трьох осіб – Ред.) були майже беззахисними перед атаками дронів”, – написав генерал.

“Ефективність танкового бою, відповідно, знову опинилася під питанням з урахуванням смертоносної комбінації протитанкових систем та різноманітних дронів. Український конфлікт дає нам достатньо відомостей, щоб припустити, що танк став своєрідною платформою XX століття, яка шукає собі місце на полі бою у XXI столітті. І без термінового технологічного втручання ці проблеми лише зростатимуть”, – вважає індійський воєначальник.

З ним погоджується Максим Старчак, який зазначив, що застосування танків на полі бою може бути ефективним лише у тісній взаємодії з іншою військовою технікою та зброєю.

“Танки ефективно діють разом з ударними гелікоптерами та літаками. Але ми опиняємося у замкненому колі – значення ракетних ударів зросло й одночасно скоротилася ймовірність прямого танкового протистояння. Авіацію застосовують рідко. Ефективність танків низька. [. ] Танк, по суті, перетворюється на носія незначної кількості боєприпасів, яку без прикриття авіації легко вразити”, – вважає експерт.

Однак у танків вистачає і прихильників. Український експерт у галузі бронетехніки Андрій Тарасенко вважає, що від танків на полі бою відмовлятись поки що зарано.

Автор фото, Getty Images

Танки застаріли? Україна, однак, домагається від західних країн постачання бронетехніки

За його словами, танк, як і інша техніка на полі бою, потребує дуже гарної підготовки екіпажу, і втрати танків часто є наслідком помилок як самих танкістів, так і командування бойовою групою.

“Будь-яка наступальна операція, та й оборона, неможлива без підтримки танків. Це навіть психологічно (але й тактично) неможливо. Танк у тому чи іншому вигляді був завжди. Раніше, припустимо, це була кавалерія, бо це рухливість, можливість завдання потужного удару”, – каже він.

За словами експерта, “танк, якщо він добре підготовлений, – цілком захищений від основної маси, але не від усіх протитанкових засобів”, і потребує супроводу добре підготовленої піхоти. Для неї він стає засобом посилення, а солдати у бою захищають танки від засідок із протитанковими ракетами.

Зрештою, сумніви супротивників танків на полі бою суперечать, щонайменше, тому, з якою наполегливістю Україна домагається постачання саме такої бронетехніки від західних країн. Київ хотів би отримати навіть застарілі німецькі “Leopard-1” 1980-х років випуску, які концерн Rheinmetall готовий поставити зі своїх запасів, але поки що не може отримати дозвіл від уряду Німеччини.

Росія також спрямовує до зони бойових дій свіжі танки зі своїх запасів, причому в пресі в останні тижні з’явилися відомості, що серед цієї техніки теж трапляються застарілі машини.

Кінець комфортної епохи

Російська армія проявила себе в Україні значно гірше, ніж очікували експерти. З цим погоджуються багато спостерігачів, політиків та аналітиків, але вони роблять з цього різні висновки.

Багатьом в урядах і особливо скарбницях західних країн зараз хочеться думати, що російська армія показала себе слабшою, ніж очікувалося, і виснажила свої сили в Україні, тому немає потреби підвищувати свої витрати на оборону, каже генерал Берронс.

Автор фото, Getty Images

Війська НАТО на навчаннях: уроки війни в Україні будуть враховані

Але він закликає згадати історію інших армій світу – наприклад, американської, яка до кінця війни у В’єтнамі в 1979 році була у дуже поганому стані. Проте вже в 1991 році, під час першої війни в Перській затоці, світ побачив зовсім іншу армію, з найвищим рівнем підготовки, командування, екіпірування та логістики.

Тому стратегічне планування західних країн має виходити не з думки про те, як проявила себе Росія на початку вторгнення в Україну, а з потенціалу, якого можуть досягти російські війська, навчившись на своїх помилках.

І тоді на Заході побачать, вважає сер Річард, необхідність модернізувати власні сили з урахуванням цифрових технологій та звичайних озброєнь.

Потенційним супротивником тут може бути Росія, якщо президент Путін та його оточення залишаться при владі. Але ще важливішим противником буде Китай, загрозу якого військові доктрини країн НАТО вже позначають як основну.

“Настав кінець комфортної епохи, що почалася в 1990-х після закінчення холодної війни. Гадаю, що її кінець настав ще п’ять років тому, але тепер він настав уже точно”, – сказав сер Річард.

Військові аналітики не люблять нюанси, пише Майкл Кофман, директор російської програми в Центрі військово-морського аналізу США. Якщо раніше західні експертні кола перебільшували російську військову міць, то внаслідок вторгнення в Україну, найімовірніше, недооцінюють.

“Якби альянсу випало б подібне випробування, збройні сили НАТО могли б виявити, що і вони мають багато тих проблем, яких Росія зазнала в Україні”, – пише аналітик.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!