САМУРАЇ — ВіЙСЬКОВИЙ СТАН ЯПОНіЇ

Іраїда СЕРГІЙЧУК, кандидат історичних наук Самураї, сегун, дайме, хатамото. Хто вони такі? Яку роль відігравали у складному суспільно-політичному житті далекої загадкової східної держави.

Іраїда СЕРГІЙЧУК, кандидат історичних наук

Самураї, сегун, дайме, хатамото. Хто вони такі? Яку роль відігравали у складному суспільно-політичному житті далекої загадкової східної держави?

На межі XVI—XVII століть у Японії завершився тривалий період феодальних воєн. На його останньому етапі точилася непримиренна боротьба за владу між князями Хідеєрі й Токугава. 1600 р. князь Іеясу Токугава розгромив своїх ворогів у битві під Секігахара. Імператор особливим указом передав йому політичну владу в країні та призначив сегуном — військовим правителем Японії. Виник сегунат Токугава (1603—1867) — військово-бюрократичний тоталітарний режим. Його метою було створення стабільного порядку, що грунтувався на пануванні феодалів. Титул і влада сегуна успадковувалися. Імператор царював, але не керував. Його належним чином ушановували, але підкреслювалося, що божественному правителю не личить опускатися до будь-якого спілкування зі своїми підданими. Опорою цього режиму були самураї — військово-служиве дворянство, професійні воїни.

Особливий соціально-політичний статус й ідеологія самураїв формувалися кілька століть. Остаточно правила їхньої поведінки на службі й у побуті закріпив «Звід законів військових домів», виданий сегуном Іеясу Токугава 1615 р. У XVII ст. в Японії було 400 тисяч самураїв, разом із членами родин чисельність цього стану сягала 2 млн. чоловік при населенні країни 28 млн. В основу військової організації самураїв покладено принцип «феодальних щаблів». На вершині цієї структури стояв сегун. Його васалами були князі — дайме.

Васалами князів були хатамото (буквально — прапороносці). Самураї цієї категорії, як правило, ставали чиновниками, обіймали важливі державні посади, виконували особливі доручення. Васали васалів — дрібні місцеві феодали байсін — мали на службі декілька десятків воїнів. На нижчому щаблі самурайської ієрархії стояли рядові воїни — кенін. Поза цією системою перебувала велика група самураїв — ронін, котрі втратили свого пана й ніде не могли знайти іншу військову службу. Вони брали участь у міських і селянських повстаннях, створювали банди розбійників, ставали піратами.

Виховання самурая починалося з народження й закінчувалося в 15 років. Юнак проходив обряд посвячення в самураї, одержував справжні бойові мечі, з якими не розлучався все життя. Століттями було відпрацьовано систему моральної, військової та фізичної підготовки самураїв, існували різноманітні школи та напрями бойових мистецтв. Головна їх особливість — це висування на чільне місце морально-етичного виховання, цілеспрямоване й копітке формування в кожному воїні певних чеснот, на що не шкодували ні часу, ні сил. Основою виховання служив кодекс самурайської етики — бусідо (шлях воїна). Це синтез трьох ідеологічних течій: сінтоїзму, буддизму, конфуціанства. З японського вчення сінто було за- позичено й доведено до абсолюту ідею патріотизму, відданості ім- ператору. Китайський дзен-буддизм висував концепцію самовдосконалення людини, створення потрібної психологічної налаштованості шляхом медитації та входження в небуття перед лицем смертельної небезпеки. Морально-етична доктрина конфуціанства виходила з суворої ієрархічності в суспільстві й державі, зверхності вищих за станом над нижчими і беззастережного дотримання раз і назавжди встановленого порядку. Самурай був зобов’язаний чітко усвідомлювати свій моральний обов’язок перед господарем і беззаперечно виконувати покладені на нього обов’язки. Головні принципи бусідо: вірність панові, обов’язок, мужність, скромність. У кодексі самурая було виписано їх точне тлумачення, яке не допускало різночитань, не вимагало самостійних оцінок і міркувань. Уміння володіти собою й керувати своїми почуттями доводилося до досконалості.

Найвищою чеснотою самурая, найвищим подвигом і проявом особистого героїзму вважалася готовність зробити харакірі — самогубство шляхом розкраювання живота. Слово «харакірі» у дослівному перекладі означає «різати живіт». Відповідно до філософії буддизму, життєвий центр людини міститься в животі (за європейськими поняттями — у серці). Самогубство здійснювалося особливим мечем за спеціальним обрядом, який необхідно було точно виконати. Надрізи робилися по-різному, але неодмінно так, щоб нутрощі випали назовні, а виконавець обряду не вижив. Причинами самогубства були смерть господаря, приниження честі, скоєння ганебного для самурая вчинку. Його могли також зробити за вироком суду.

У японській історії є випадки харакірі, які важко зрозуміти європейцю. Так, брати Сакон, Наїкі й Хатімаро намагалися вбити сегуна Іеясу Токугава, вважаючи, що він несправедливо скривдив їхнього батька. Замах закінчився невдало, суд засудив молодих людей до самогубства, а заразом і їхнього 8- річного брата, щоб у майбутньому уникнути кровної помсти. Дитину ще не вчили виконувати харакірі, справедливо вважаючи, що в його віці це вміти не обов’язково. Братів хвилювало не те, що він ні в чому не винен, а те, щоб він помер правильно. Під час обряду хлопчик сів між братами, котрі, терплячи страшний біль, повільно розповідали й показували, що і як треба різати. Восьмирічна дитина мовчки й холоднокровно виконала обряд, не зганьбивши ім’я свого роду.

Крім чисто професійних особливостей, притаманних стану воїнів, самурай, за бусідо, мусив мати такі риси як доброзичливість, милосердя, жалість, великодушність, симпатію до людей. На жаль, високі принципи бусідо й кодекс поведінки не поширювалися на все суспільство, на його нижчі стани: селян, ремісників, торговців. З ними самураї були грубі, жорстокі, несправедливі. Один із законів Токугава проголошував: «Прості люди, котрі поводяться негідно щодо представників військового класу чи котрі виявляють недостатню повагу до безпосередніх і непрямих васалів, можуть бути зарубані на місці».

Система виховання самураїв включала фізичну та військову підготовку. У багаторічних тренуваннях шліфувалася техніка бою, розвивалися сила, витривалість, миттєва реакція й координація рухів. Самурай повинен був бездоганно володіти бойовими мистецтвами та прийомами рукопашної боротьби. Деякі види самурайських єдиноборств нині є міжнародними чи національними видами спорту. Це дзюдо — бій без зброї, кендо — фехтування на мечах, кюдо — стрільба з лука. На їх основі створено також нові види спорту. При вихованні самурая вважалося, що зробити його бездоганним професійним воїном набагато легше, ніж виховати в ньому відповідний стан духу.

У 40-х роках XVI ст. біля південних японських островів з’явилися португальці. З дозволу місцевих правителів вони розгорнули пропаганду католицтва, почали навертати населення до своєї віри, а також ввезли в країну вогнепальну зброю в обмін на золото. 1575 р. в Японії вперше використали вогнепальну зброю в бою, що дало приголомшуючий ефект. Князі почали формувати у своїх дружинах загони стрільців із селян, порушивши монополію самураїв займатися військовою справою.

1637 р. у Сімабара неподалік Нагасакі почалося селянське повстання, спрямоване проти сваволі місцевого князя. Його учасники були християнами й отримали від португальських місіонерів вогнепальну зброю. Протягом кількох місяців армія сегуна не могла розбити загони нікчемного нижчого стану, що було нечуваною ганьбою для самураїв.

Сегуну допомогли голландці. Їхні судна обстріляли укріплення повстанців з гармат. Придушивши повстання, сегун заборонив християнство, місіонерську діяльність і «закрив» Японію для іноземців. Під страхом смерті за будь-яких обставин їм заборонялося ступати на територію країни. Чужоземний корабель, що прибував до берегів Японії, підлягав знищенню разом з екіпажем. Для обмежених контактів із зовнішнім світом сегунат залишив один порт — Нагасакі, куди двічі на рік могли зайти китайські й корейські судна. Таке саме право надавалося й голландцям на знак вдячності за допомогу сегуну 1637 р. Понад два століття Голландія була єдиною країною Заходу, що мала якісь зв’язки з Японією.

«Закриття» Японії врятувало її від європейських колонізаторів, але законсервувало в незмінному вигляді існуючі порядки, зашкодило економічному й технічному розвиткові. За 250 років існування сегунату Токугава в самурайській армії мало що змінилось і в тактиці ведення бою, і в озброєнні. У середині XIX ст. західні країни силою зброї захотіли «відкрити» Японію. Тут з’ясувалося, що самурайське військо неспроможне ефективно протистояти невеличким, але озброєним за останнім словом тодішньої бойової техніки загонам зі США, Англії, Франції та інших країн. Сегун, поступаючись обставинам, підписав із європейцями серію нерівноправних договорів (1854—1858). Ці події переконливо довели, що і сегунат, і його опора — самурайська армія віджили своє і не відповідають новій історичній добі.

1867 р. в Японії відбулася буржуазна революція, яка ліквідувала стани, привілеї самураїв і зробила всіх громадян рівними перед законом. Почалася серія радикальних перетворень. 1872 р. військова реформа скасувала самурайське ополчення й запровадила загальну військову повинність. Армію почали створювати за найкращими світовими зразками. Проте й у новій армії зберігся значний вплив самурайства, його представники легко обійняли найвищі командні пости, офіцерські посади. Ідеологічною основою залишився кодекс бусідо. Насаджувався «самурайський дух» із його найгіршими сторонами — сліпим фанатизмом, божевільною вірою в авторитети, нетерпимістю до нижчого званням і станом, презирством і жорстокістю до інших народів. Головними рисами імператорського ладу (1868—1945) стала мілітаризація суспільства, зовнішня експансія, колоніальні війни, агресія проти багатьох країн Далекого Сходу й Південно-Східної Азії. Японський мілітаризм було наголову розбито у Другій світовій війні. За нині чинною конституцією 1947 р. Японії заборонено мати армію, хоча, порушуючи ст. 9, вона має «сили самооборони».

Сьогуни: воєначальники Японії

Сьогуном називали титул військового командира або генерала в стародавній Японії між VIII і XII століттями, який керував величезними арміями.

Слово «сьогун» походить від японських слів «сьо», що означає «командувач», і «гармата » , що означає «війська». У 12 столітті сьогуни захопили владу у імператорів Японії і стали фактичними правителями країни. Такий стан справ триватиме до 1868 року, коли імператор знову став лідером Японії.

Походження сьогунів

Слово «сьогун» вперше було використано в період Хейан з 794 по 1185 рр. Воєначальники того часу називалися «Сей-і Тайшогун», що приблизно можна перекласти як «головнокомандуючий експедиціями проти варварів».

Японці в цей час боролися, щоб відірвати землю від народу Еміші та від айнів, яких було витіснено на холодний північний острів Хоккайдо. Першим Сей-і Тайшогуном був Отомо но Отомаро. Найвідомішим був Саканоуе но Тамурамаро, який підкорив Еміші під час правління імператора Канму. Після поразки емісі та айнів суд Хейан відмовився від титулу.

На початку 11-го століття політика в Японії знову ускладнювалася і ставала насильницькою. Під час Генпейської війни 1180–1185 років клани Тайра та Мінамото боролися за контроль над імператорським двором. Ці перші дайме заснували сьогунат Камакура з 1192 по 1333 рік і відродили титул Сей-і Тайсьогун.

У 1192 році Мінамото но Йорітомо присвоїв собі цей титул, і його нащадки сьогуни правили Японією зі своєї столиці Камакура протягом майже 150 років. Хоча імператори продовжували існувати та тримати теоретичну та духовну владу над королівством, насправді правили сьогуни. Імператорська сім’я була зведена до номінального глави. Цікаво відзначити, що «варвари», з якими в цей момент воював сьогун, були іншими японцями Ямато, а не представниками різних етнічних груп.

Пізніші сьогуни

У 1338 році нова сім’я проголосила своє правління як сьогунат Асікага і зберегла контроль з району Муроматі в Кіото, який також служив столицею імператорського двору. Однак Асікага втратив контроль над владою, і Японія поринула в епоху насильства та беззаконня, відому як період Сенгоку , або період «воюючих держав». Різні дайме змагалися, щоб заснувати наступну династію сьогунів.

Зрештою в 1600 році переміг клан Токугава під керівництвом Токугави Іеясу. Сьогуни Токугава правили Японією до 1868 року, коли Реставрація Мейдзі остаточно повернула владу Імператору раз і назавжди.

Ця складна політична структура, в якій імператор вважався богом і головним символом Японії, але майже не мав реальної влади, дуже спантеличила іноземних емісарів і агентів у 19 столітті. Наприклад, коли коммодор Метью Перрі з ВМС Сполучених Штатів прибув до затоки Едо в 1853 році, щоб змусити Японію відкрити свої порти для американського судноплавства, листи, які він привіз від президента США, були адресовані імператору. Однак це був суд сьогуна, який читав листи, і саме сьогун мав вирішити, як реагувати на цих небезпечних і настирливих нових сусідів.

Після річних роздумів уряд Токуґави вирішив, що в нього немає іншого виходу, як відкрити ворота іноземним дияволам. Це було доленосне рішення, оскільки воно призвело до падіння всієї феодальної японської політичної та соціальної структур і означало кінець посади сьогуна.

История, правители и влияние эпохи сегуната в Японии

Эпоха сегуната в Японии – это период, который охватывает практически всю историю страны с XII до середины XIX века. Во время этой эпохи Японию правили могущественные военные диктаторы, известные как сегуны. Они контролировали власть, военные силы и экономику Японии, в то время как император оставался в качестве формального главы государства.

Сегуны в Японии ставились на престола путем военного мятежа или с помощью политических манипуляций. Они управляли страной с помощью своих советников, которых называли регентами или шиккенами. Сегуны, таким образом, контролировали почти все стороны жизни в Японии, начиная от проведения реформ и развития культуры до ведения войн и дипломатических отношений с другими странами.

Управление сегуната в Японии помогло стране сохранить свою независимость и укрепиться во внутренних и внешних делах. Сегуны стали проводниками изменений и развития в японском обществе. Во время их правления происходили крупные реформы, в том числе контроль над феодальными владениями, установление законов и бюрократические реформы. Кроме того, они активно взаимодействовали с другими странами и привнесли в Японию новацию и культурный обмен.

Эпоха сегуната в Японии

Сегунат в Японии возник в результате конфликта между двумя главными силами того времени — дворцовыми аристократами и могущественными самураями. Аристократы пытались контролировать власть и ограничить влияние самураев, однако те стали все более независимыми и могущественными.

Именно в таких условиях сегунат Минамото Ёруити в 1192 году стал первым сегуном и установил свою власть в Японии. Он создал новую столицу — Камакура, что стало новым политическим и культурным центром страны.

В период сегуната произошло значительное развитие экономики, культуры и искусства в Японии. Были проведены реформы, направленные на укрепление власти самураев и улучшение их положения в обществе. Военные действия были подавлены, а страна перешла к мирному развитию.

Однако с течением времени сегунат стал терять свою силу и авторитет. Влияние самураев стало снижаться, а аристократы, представители императорской власти, начали восстанавливать свое положение. В результате политических чисток и конфликтов в стране, сегунат ослаб и в конце концов был полностью упразднен в 1868 году.

Таким образом, эпоха сегуната в Японии была периодом смены власти и борьбы между различными политическими силами. Она оказала значительное влияние на дальнейшее развитие страны и стала одним из ключевых моментов ее истории.

История сегуната в Японии

Появление сегуната в Японии связано с конфликтом между разными кланами и феодальными владениями. В XI веке император потерял свою реальную власть, и страна стала фактически разделена на различные территории, которые контролировались могущественными семействами.

Сегуны возникли в результате борьбы за власть между минамото и тайра. В 1185 году минамото Ёруити победил и установил сегунат. Однако, сегунату не удалось навести полную стабильность в стране, и они нередко сталкивались с внутренними и внешними угрозами.

Читайте также: Переводчик с русского на японский упрощенный – оптимальное решение для быстрого и точного перевода

Развитие сегуната было связано с ведением сражений и установлением контроля над всей Японией. Сегуны создали мощную армию самураев, которые служили верой и правдой своему господину – сегуну. Сегуны также укрепили власть через создание шогуната и введение особых законов и нормативов, регулирующих жизнь страны.

Однако, сегунат в Японии не смог сохранить свою власть надолго. В середине XIX века страна была вынуждена открыться для внешнего мира, и ее традиционная феодальная система оказалась неспособной справиться с вызовами модернизации. В 1868 году император Мэйдзи восстановил свою реальную власть, а сегунат был формально упразднен.

Таким образом, история сегуната в Японии отражает борьбу за власть и внутренние и внешние вызовы, с которыми столкнулась страна. Это был период изменений и трансформаций, который оказал значительное влияние на будущее Японии и ее путь к современности.

Появление сегуната

Эпоха сегуната в Японии началась с появления сегуната в 1192 году. В это время Япония была разделена на несколько провинций, каждая из которых контролировалась сильным и влиятельным кланом. Однако страну охватывали войны и беспорядки, и самураи, которые были военным классом, играли важную роль в этой ситуации.

Из-за постоянных конфликтов и борьбы за власть, тяжело было управлять страной. Именно поэтому Минамото Ёруити, с высоким положением в то время, предложил новую систему управления. С помощью Императора он установил свою власть, и его должность была названа сегуном. Отныне сегунат стал главным органом власти в Японии и принес стабильность стране.

Сегунат был установлен, чтобы контролировать военных и предотвратить постоянные войны между кланами. Сегуны стали править, создавая свою военную систему и устанавливая порядок в стране.

Сегунат стал средоточием власти и контролировал большую часть Японии. Император стал символическим правителем, а сегун — реальным правителем. Он имел власть над армией, судом и управлял провинциями. Все решения, связанные с войнами, законами и политикой, принимались сегуном.

Развитие сегуната

Первые шаги в развитии сегуната были предприняты Минамото Ёруити, который стал первым сегуном Японии. Он установил свою власть и объединил страну под своим правительством, прекратив долгие и кровопролитные войны и конфликты.

Под руководством Минамото Ёруити, сегунат начал разрабатывать и внедрять новые законы и политику для укрепления своей власти. Были созданы армия, судебная система и феодальные отношения, которые стали основой правления сегуната.

За период существования сегуната произошли различные реформы и изменения в политической системе. На протяжении веков сегунат укреплял свое положение и расширял свою власть. Каждый новый сегун стремился к укреплению центральной власти, принимая меры по контролю над провинциями и феодалами.

Однако в 19 веке внешние факторы стали оказывать серьезное влияние на сегунат и его дальнейшее развитие. В тот период Япония столкнулась с западными странами, предъявляющими требования и претензии. Страна оказалась перед выбором: либо открыться для внешнего влияния и модернизироваться, либо остаться в изоляции и рисковать потерей своей независимости.

Именно в этот период сегунат Японии стал все более неспособен управлять страной и справиться с вызовами. Внутренние конфликты и противоречия внутри сегуната ослабляли его власть, в то время как необходимость модернизации и сопротивление со стороны самураев, жаждущих сохранить свои привилегии и старые традиции, осложнили положение сегуната.

Таким образом, развитие сегуната в Японии было характеризовано длительными периодами укрепления и расширения власти, но в конце концов оно столкнулось с препятствиями и вызовами, которые ослабили его власть и в конечном итоге привели к его падению. Это был период политических исторических перемен, который предвосхитил создание новой системы правления в Японии.

Падение сегуната

Падение сегуната в Японии наступило в конце XIX века и стало одним из ключевых событий в истории страны. Это событие привело к окончанию эпохи сегуната и установлению имперского правления.

Процесс падения сегуната начался с попытки японского правительства открыть страну на западные влияния. В 1853 году командующий эскадрой черноморских флотов Комодор Мэтью Перри прибыл в Японию на военных кораблях Соединенных Штатов и потребовал открыть торговлю с западными странами.

Это стало началом упадка сегуната, так как он не смог справиться с вызовами, которые предоставило японское соприкосновение с западом. Верховной властью в Японии стал император Мэйдзи, который официально вступил на престол в 1868 году и объявил о начале эры Мэйдзи, что означало «правление просвещения».

Императорское правительство провело серию реформ, направленных на модернизацию страны. Были отменены различные сегунатские ограничения на торговлю, образование и вооруженные силы. Была создана новая армия и флот, а также приняты новые законы и учреждения.

Сегунат Минамото Ёруити последовательно утрачивал свою власть и в конце концов был полностью поставлен под контроль императора. В 1869 году сегунат был официально ликвидирован, и в стране была установлена новая система правления — имперский официальный режим, который продолжает править в Японии и по сей день.

Падение сегуната стало началом новой эпохи в истории Японии — эпохи модернизации и расцвета страны. С этого момента Япония начала активно взаимодействовать с западными странами, принимать и адаптировать их технологии и культуру, и стремиться к современному прогрессу и развитию.

Правители сегуната в Японии

Сегунат в Японии, в течение своей истории, имел различных правителей, которые играли важную роль в политической и социальной жизни страны. Они определяли ход событий и влияли на развитие Японии.

Читайте также: Топ-10 самых популярных и надежных японских аукционов в рейтинге

Один из известных правителей сегуната был Минамото Ёруити. Он стал первым сегуном и правил с 1192 года. Минамото Ёруити был крупным политическим деятелем и успешным военачальником. Он сумел установить свою власть и создать новую систему правления в Японии.

Минамото Ёруити был умным и решительным правителем. Он предпринял множество мер по укреплению сегуната, в том числе проведении реформ, направленных на укрепление военной мощи страны и установление контроля над феодальными лордами.

Под руководством Минамото Ёруити сегунат Японии стал мощной политической силой. Его правление длилось много лет и было отмечено процветанием и развитием страны. Он установил систему феодальной власти, которая продолжала существовать в течение нескольких столетий и повлияла на историю Японии.

Правители сегуната в Японии играли ключевую роль в формировании истории данной эпохи. Они руководили политической и военной деятельностью, разрабатывали законы и реформы, а также управляли страной в тяжелые периоды.

Знание истории правителей сегуната является важным компонентом понимания истории Японии и ее культуры. Они оставили глубокий след на протяжении всей эпохи сегуната и до сих пор восхищают своими достижениями и вкладом в развитие страны.

Минамото Ёруити

Минамото Ёруити был выдающимся представителем правителей сегуната в Японии. Он являлся членом могущественного клана Минамото, который играл важную роль в истории Японии.

Минамото Ёруити жил в XII веке и считается основателем Камакура сегуната. В то время Япония была раздроблена на множество независимых провинций, где властвовали различные феодальные сюзерены. Но Минамото Ёруити стремился к централизации власти и объединению страны под своим руководством.

Минамото Ёруити провел успешную военную кампанию против своих политических противников и сумел установить новый сегунат в Камакуре. Он стал первым сегуном, то есть формальным правителем Японии, который обладал реальной властью над страной.

Минамото Ёруити проводил много реформ для укрепления своей власти. Он разработал новую систему управления, основанную на феодальной иерархии сюзеренов и вассалов. Также он внедрил новые практики правления и обеспечил безопасность границ.

Правление Минамото Ёруити было отмечено консолидацией власти и установлением стабильности в Японии. Он получил поддержку большинства феодальных сюзеренов и стал уважаемым правителем. Его правление дало начало долгому периоду сегуната в Японии.

Минамото Ёруити также известен своими военными достижениями. Он участвовал в многих сражениях и помогал успешно отбивать нападения на Японию. Его стратегические навыки и лидерские качества помогли ему завоевать почет и уважение среди воинского класса.

В целом, Минамото Ёруити играл ключевую роль в истории сегуната в Японии. Его правление было определяющим моментом для развития и установления сегуната как формы правления в стране.

Если вы считаете, что данный ответ неверен или обнаружили фактическую ошибку, пожалуйста, оставьте комментарий! Мы обязательно исправим проблему.