У чому відмінність сільськогосподарського рому від промислового

0 Comments

§ 16-17. Модернізація промисловості та сільського господарства

Пригадайте, що таке промисловий переворот. Прочитайте фрагмент джерела. 1. Про які ознаки промислового перевороту йдеться? 2. Як у зв’язку з промисловим переворотом змінилося сільське господарство? 3. Чому для характеристики явищ і процесів, про які йдеться у фрагменті джерела, використовуємо термін «модернізація»?

«Сільськогосподарські машини системи німця-колоніста Леппа мають тепер найбільше поширення в Новоросії. У теперішній час існує понад 20 чавуноливарних заводів, цілий рік виробляють леппівські жатки. Взагалі вони випускають на рік не менше десяти тисяч машин, і величезна пропозиція ця не завжди спроможна задовольнити ще більший попит. У Таврійській губернії тепер 40 000 цих машин. За допомогою машини селянин із своєю сім’єю легко збирає сорок-п’ятдесят, а то й сто десятин посіву, між тим як раніше йому довелось би майже всю цю роботу виконувати руками поденників» (М. Шаховський. «Сільськогосподарські відхожі промисли»),

1. У чому полягають особливості модернізації сільського господарства в другій половині 19 ст.

Реформа 1861 р., попри половинчастий характер, сприяла поширенню на селі ринкових, товарно-грошових відносин. Тож поступово сільське господарство підросійської України набувало підприємницьких рис. Найпомітнішим цей процес був у землеробстві.

Основну частину орної землі на українських територіях було відведено під посіви хлібних культур. У селянських господарствах виробляли сотні мільйонів пудів збіжжя, причому кількість його до 1890-х рр. тільки зростала. До розширення посівів зернових культур виробників спонукали ринкові мотиви, адже зерно було товаром. Зростання попиту на хліб на внутрішньому і зовнішньому ринках разом з появою мережі залізниць перетворило Степову Україну на район торговельного зернового господарства. Прикметно, що в пореформену добу Росія істотно збільшила експорт хліба.

У другій половині 19 ст. тенденції до спеціалізації районів України на вирощуванні різних видів сільськогосподарської продукції тільки посилюються.

Кінна молотарка в с. Білики на Полтавщині. 1901

Якщо Степова Україна була основним районом торговельного зернового землеробства, то Правобережжя стало районом цукробурякового виробництва. Посівні площі цукрових буряків стрімко зростали. Швидкими темпами розвивалося тютюнництво. Особливо великі площі посівів тютюну були на Лівобережній Україні.

Протягом пореформеного періоду майже вдвічі зросли площі під картоплю. Ця культура доволі швидко стала основним харчовим продуктом, що зменшило споживання хліба. Картоплю використовували також як корм у селянському тваринництві.

Поступово зростали посіви бобових, олійних та інших рослин. Інтенсивно розвивалися товарне городництво й садівництво. Про темпи розвитку землеробства свідчить такий факт: на початку 20 ст. в Наддніпрянщині збирали 43 % світового врожаю ячменю, 20 % пшениці та 10 % кукурудзи. Важливою галуззю було тваринництво.

Прикметною рисою тогочасного сільського господарства стало більш широке застосування спеціальних машин і знарядь, хоча загальний рівень механізації, особливо в селянських господарствах, ще був невисоким. Активніші темпи механізації характерні для південних губерній України. У поміщицьких маєтках Півдня України почали використовувати спершу кінні, а в деяких великих господарствах – і парові молотарки. На Правобережжі на цукрових плантаціях застосовували сівалки, жатки, багатолемішні плуги, кінні граблі, коренерізки. Наприкінці 1870-х рр. у сільському господарстві України налічувалося близько 700 парових двигунів, кілька тисяч молотарок, жаток, віялок, соломорізок та інших удосконалених землеробських знарядь. У багатьох місцевостях почали застосовувати сівозміни з посівами кормових культур, природні та штучні добрива.

Передові поміщицькі господарства запроваджували найновішу агротехніку, машини, розширювали площі посівів, що давало можливість знизити витрати на одиницю продукції та витримати конкуренцію на ринку. Прикладом раціонального ведення землеробства може слугувати економія графа Бобринського в м. Смілі. У 1890-х рр. тут було заведено 16-пільну систему обробітку землі, штучне угноєння, застосовувалися знаряддя найвищої якості – від спеціальних плугів до плугів глибокої оранки, працювали кінні та парові плуги, культиватори, розпушувачі, котки тощо. Більш як тисяча найманих робітників приводили в рух понад 2,5 тис. різних знарядь і машин.

2. Як відбувався промисловий переворот. У чому виявлялася модернізація промисловості

З другої половини 60-х рр. 19 ст. розвиток промислового виробництва України прискорився. У 1860-1880-ті рр. інтенсивно розгортається залізничне будівництво, розвивається річкове та морське пароплавство, що стало одним з виявів і водночас умовою промислового перевороту.

Перша ділянка залізниці, споруджена на українських землях у складі Російської імперії, з’єднала міста Одесу і Балту (Подільська губернія). Її було збудовано державним коштом упродовж трьох років (1862-1865). У 1871 р. завершено будівництво залізничного сполучення між Києвом і Одесою.

На початку 90-х рр. в Україні діяло вже дев’ять залізничних (державних і приватних) магістралей. Вони з’єднали найбільші міста Київ, Харків, Одесу, Вінницю, Катеринослав (нині Дніпро), Олександрівськ (нині Запоріжжя), Миколаїв, Кременчук та промислові райони Донбасу й Криворіжжя, Україну і різні райони Росії.

Від середини 60-х рр. 19 ст. швидкими темпами зростає фабрично-заводська промисловість, яка витісняє дрібнотоварне і мануфактурне виробництво.

Цукровий завод у м. Шполі на Київщині. Кінець 19 ст.

Промисловий переворот виявився передусім у горілчаній та цукроварній галузях промисловості. У 1861 р. в Україні налічувалося 229 цукрових заводів: вони давали понад 3 млн пудів цукру за сезон, або близько 80 % загальноросійського виробництва. Цукрова промисловість України стала основним постачальником цукру для всієї Російської імперії. Більшість цукрових заводів були розташовані на Правобережжі й Лівобережжі України.

Індустріальні підприємства в цукровій промисловості України сформувалися з великих вотчинних цукрових мануфактур («парових» заводів), де всі операції ручної техніки було замінено системою машин, а примусову працю кріпосних селян – працею вільнонайманих робітників. Переобладнання завершилося до 70-х рр. 19 ст.

Промисловий переворот зумовив масове застосування машин і в інших галузях виробництва. Спочатку українське машинобудування здебільшого було спрямоване на забезпечення технікою згаданих галузей харчової промисловості, а також сільськогосподарського виробництва. За 25 років (від 1876 р. до 1900 р.) виробництво сільськогосподарських машин в Україні зросло у 12 разів. У 1890 р. діяло загалом 70 заводів сільськогосподарського машинобудування. У м. Бердянську Таврійської губернії виник у 1884 р. завод Джона Грієвза, який у 1895 р. виробив 4464 жатки і вважався на той час найбільшим заводом у Європі.

Реклама продукції заводу Д. Грієвза в Бердянську

Друге місце за темпами розвитку належало транспортному машинобудуванню. Паротяги виготовляли в Харкові й Луганську. Харківський паротягобудівний завод, наприклад, від року заснування (1895) до червня 1912 р. виготовив 1846 паротягів, Луганський від 1900 р. до 1911 р. – близько 1,5 тис. У 1915 р. з конвеєрів цих двох заводів зійшло 40 % усіх паротягів, виготовлених в імперії.

Потужними підприємствами машинобудівної промисловості того часу стали завод «Арсенал» у Києві, завод Бобринських у Смілі, завод Російського товариства пароплавства й торгівлі в Одесі. На верфях Херсона і Миколаєва почали спускати на воду морські й річкові судна. Майже всі великі підприємства машинобудівного профілю належали іноземному капіталу.

Зміни, пов’язані з промисловим переворотом, позначилися на структурі промисловості: у 60-х – на початку 80-х рр. 19 ст. на перше місце виходять нові галузі: вугледобувна, металургійна, а також залізорудна і машинобудівна.

Від 1861 р. до 1900 р. видобуток кам’яного вугілля в Україні зріс більш ніж у 115 разів і становив 691,5 млн пудів (понад 11 млн т; майже 69 % видобутку в усій Російській імперії). Основними покупцями вугілля Донбасу, крім залізниць і металургійних підприємств, були пароплавства, газові та цукрові заводи.

Від 1870-х рр. у вугледобувну промисловість Донбасу, як згодом і в інші галузі, починає активно проникати іноземний капітал. Так, розбудова Юзівського і Курахівського рудників була пов’язана з ім’ям британського підприємця Джона Юза. У 1869 р. він за сприяння російського уряду став одним із засновників Новоросійського товариства кам’яновугільного, залізного та рейкового виробництва. Того самого року розпочалося будівництво металургійного заводу, який сприяв перетворенню невеликого індустріального селища Юзівка на місто (нині – Донецьк). У вересні 1873 р. Юзівський завод (сьогодні Донецький металургійний) почав працювати за повним металургійним циклом*, а в 1897 р. уже посідав перше місце з виробництва чавуну в Російській імперії. Також він належав до найбільших виробників сталі.

* Повний металургійний цикл: виплавлення чавуну – виробництво заліза – прокатка.

Перший паротяг Луганського паротягобудівного заводу, який був заснований 1896 р. німецьким підприємцем Густавом Гартманом

Юзівка. Кінець 19 – початок 20 ст. На задньому плані – завод

Джон Юз (1814-1889)

Прочитайте фрагмент джерела. Як промисловий переворот пов’язаний з розбудовою міст і зростанням чисельності міського населення?

У 1875 р. чиновник міністерства землеробства і державного майна В. Іславін, який побував з інспекцією в Південно-Східній Україні, писав: «Для степу безцінним є ще й те, що там, де чотири роки тому ріс самий лише бур’ян, з’явилося двотисячне поселення, яке виглядає вже як містечко, з базаром щонеділі, з суровськими, бакалійними та іншими крамницями, де товари продаються за таксою, не вищою за харківські ціни; з англійським готелем, французьким буфетом, німецькою пивною та обов’язковим російським кабаком; з лікарнею на 12 ліжок (і 24 у разі потреби), аптекою, лікарем, фельдшером і всіма необхідними інструментами й запасами. Якщо додати до цього, що для дотримання порядку постійно перебуває в Юзівці поліцейський офіцер з командою з трьох рядових і що з робітників при заводі організовано санітарний комітет, кожний член якого зобов’язаний перевіряти у своєму околодку хліб та іншу їжу, то не можна не визнати, що в Юзівці життя і справа йдуть рука в руку і що там зібрано всі елементи для подальшого розвитку та успіху» (О. Донік. «З історії індустріального освоєння Донбасу»).

Копія «пальми Мерцалова» в Донецьку

Продукція Новоросійського товариства мала неабиякий попит як усередині країни, так і за кордоном, що підтверджувалося відзнакою Всеросійської промислової та художньої виставки 1896 р. у Нижньому Новгороді. Символом виставкового павільйону Новоросійського товариства в Нижньому Новгороді стала «пальма Мерцалова» заввишки 5 м і вагою 325 кг, яку виготовили з рейкової сталі в Юзівці майстри Олексій Мерцалов і Пилип Шкарін.

Активний розвиток металургії пов’язують із початком промислової розробки залізних руд Криворізького басейну. У зв’язку з цим там будували металургійні заводи, на яких виготовляли чавун, сталь, залізо, рейки і труби.

На початок 1900 р. в Донбасі і Кривому Розі було вже 17 великих чавуноливарних заводів. Наприкінці 19 ст. Криворізький залізорудний басейн посідав перше місце в Російській імперії за кількістю видобутої руди.

З інших корисних копалин важливе значення мала марганцева руда, основні родовища якої розташовувалися в районі Нікополя.

Коксовий цех (нині Донецький коксохімічний завод). Вдалині — доменний цех. 1900

Отже, здійснювана імперським урядом економічна політика зумовила формування промислової спеціалізації окремих регіонів в Україні. Унаслідок цієї політики виникли такі промислові центри, як Донецький вугільно-металургійний, Криворізький залізорудний, Нікопольський марганцевий і Південно-Західний цукровий райони.

Україна перетворилася на основну вугільно-металургійну базу Російської імперії.

У другій половині 80-х – на початку 90-х рр. 19 ст. в Україні було збудовано чотири великих металургійних заводи: Олександрійський (Брянський) завод у Катеринославі (нині – Дніпропетровський металургійний завод у м. Дніпрі), Дніпровський (тепер – Дніпровський металургійний комбінат) – у Кам’янську (нині місто Дніпропетровської обл.), Дружківський (нині місто Донецької обл.), Гданцівський чавуноливарний у Кривому Розі. У 1895 р. на півдні і південному сході України було виготовлено 28,6 % загального виробництва заліза і сталі в країні.

Які чинники сприяли перетворенню Південної та Південно-Східної України на основну вугільно-металургійну базу Російської імперії?

Проаналізуйте схему. До її положень, що розкривають суть модернізації промисловості в Україні у другій половині 19 ст., доберіть конкретні факти за матеріалом підручника.

3. Як змінювався соціальний склад населення України

Промисловий переворот сприяв економічному зростанню міст. Саме в містах концентрувалися підприємства фабрично-заводського типу, де використовували машинну техніку та вільнонайману працю. Кількість таких підприємств швидко зростала, що зумовило урбанізацію – зростання чисельності міського населення і його питомої ваги в усьому населенні.

Проаналізуйте графіки. Які процеси суспільно-економічного життя вони засвідчують? Яку динаміку відображають? З чим це пов’язано?

Приріст населення України за період 1863-1897 рр.

Населення найбільших міст Наддніпрянської України у 1860-1914 рр. (тис. осіб)

Зміни, що відбувалися в суспільному та господарському житті другої половини 19 ст., зумовили зміни в соціальному складі населення України. У соціальній структур більшої ваги набувають групи буржуазії, робітників, інтелігенції. Водночас численними лишаються групи поміщиків, селян і ремісників, які визначали склад населення за попередньої аграрно-ремісничої епохи.

Швидкими темпами зростала чисельність вільнонайманих промислових робітників – пролетаріату. Пролетарі не володіли засобами виробництва, тому існували за рахунок продажу своєї робочої сили.

Словник

Інтелігенція – соціальний прошарок, що складається з осіб, які професійно займаються творчою розумовою працею і для яких вона є джерелом існування (діячі науки і мистецтва, інженери, вчителі, лікарі).

У яких регіонах України найшвидшими темпами формувався пролетаріат? Чому? Які міста були найбільшими пролетарськими осередками?

Основним джерелом поповнення пролетаріату було селянство. Проте в провідних галузях промисловості, а також на великих підприємствах більшість становили робітники з росіян. Це неабияк впливало на структуру українського пролетаріату, який, опинившись у чужомовному середовищі, денаціоналізувався.

За національною ознакою робітничий клас України характеризувався надзвичайною строкатістю. На промислових підприємствах працювали українці, росіяни, поляки, татари, представники інших національностей.

В умовах модернізації суспільства зростали престиж розумової праці і частка людей, яких називали інтелігенцією. Частина селянської молоді обирала роботу вчителя, ветеринара, агронома, інженера, бухгалтера тощо. Тож українська інтелігенція як соціальна група формувалася здебільшого із селянства.

Особливості розвитку промисловості України впливали на формування української буржуазії, проте частка її була дуже незначна. Оскільки великі заводи та фабрики належали іноземним власникам, нова еліта була представлена здебільшого іноземцями. Однак, звичайно, істотну частку у складі цієї соціальної групи становили росіяни і євреї. Серед найвідоміших підприємців-українців – родини Симиренків, Терещенків, Харитоненків, які уславилися як меценати та благодійники.

Утім, попри зміни в соціальній структурі. найчисленнішою верствою населення лишалося селянство. У процесі розвитку ринкових відносин селяни поступово втрачали наділи, отримані ними після реформи 1861 р. Не маючи змоги самостійно вести господарство, вони змушені були продавати або здавати свою землю в оренду більш заможним господарям. Частка малоземельних і безземельних селян зростала. У результаті на селі створювалася армія безробітних, які змушені були шукати кращої долі в чужих краях.

Роздивіться картину. 1. Поміркуйте, яку ідею прагнув утілити художник. 2. Як вона пов’язана зі змінами в соціальному складі населення України в другій половині 19 ст.?

Микола Пимоненко. Зустріч із земляком. 1908

4. Як розгортався робітничий рух. Що засвідчують історичні джерела про становище пролетарів

Від 70-х рр. розгортається робітничий рух, який виявився в боротьбі пролетарів за свої права.

Чому центром робітничих виступів і страйків став Південь України?

У 1875 р. в Одесі створено першу нелегальну робітничу політичну організацію в Україні – «Південноросійський союз робітників». Союз поширював літературу, листівки, у яких ішлося про тяжке життя робітництва, революційні акції пролетарів у Західній Європі; брав участь в організації страйків, під час яких вимагали поліпшення економічного становища пролетарів. Утім, уже наприкінці року організацію розгромила поліція. Через два роки відбувся перший політичний процес у справі робітників: 15 осіб було засуджено, найжорстокіше покарано керівника організації Євгена Заславського – до 10 років каторги.

Зростання чисельності пролетаріату сприяло розгортанню від 80-90-х рр. 19 ст. масового робітничого руху, осередки якого були сприятливим середовищем для поширення соціалістичних ідей, насамперед ідей марксизму як революційної ідеології пролетаріату.

Тих прибічників марксизму, які прагнули досягати своїх цілей демократичними реформами з метою поліпшення становища робітництва, називали соціал-демократами.

Від кінця 1880-х – упродовж першої половини 1890-х рр. виникають соціал-демократичні гуртки, групи, союзи в Києві, Катеринославі, Одесі, Харкові, Херсоні, Полтаві та інших містах. Після створення в 1895 р. в Петербурзі «Союзу боротьби за визволення робітничого класу» в Україні також розпочався процес об’єднання соціал-демократичних гуртків. Незабаром соціал-демократичні організації Росії об’єдналися в єдину партію Російську соціал-демократичну робітничу партію. Перший установчий з’їзд відбувся 1898 р. в Мінську. Серед дев’яти його делегатів четверо представляли соціал-демократів У країни.

Словник

Соціалізм – учення, у якому ідеалом проголошується реалізація принципів соціальної справедливості, свободи та рівності; суспільний лад, що втілює ці принципи.

Марксизм – «науковий соціалізм» (основоположники Карл Маркс і Фрідріх Енгельс) – учення про побудову нового суспільства соціальної справедливості та рівності революційним шляхом через знищення приватної власності пролетаріатом.

Прочитайте фрагмент джерела. На яких особливостях буденного життя шахтарів у 60-70-ті рр. 19 ст. наголошує автор?

«Із початком розвитку кам’яновугільної справи на Півдні Росії там з’явився особливий клас людей, так званих шахтарів, тобто тих, що працюють у шахтах. Приміщення, в яких жили тоді шахтарі, були дуже жахливими; у хорошого поміщика худоба утримувалась в кращих умовах, ніж нещасні шахтарі, які жили в землянках. Не тільки підлоги в цих землянках не було, але навіть не було дерев’яних нар, а просто вздовж стінок земля залишалася трохи вище, ніж на середині, де утворився таким чином прохід, сторони якого були закріплені горбилями, щоб не обвалювалася земля від виступу, що заміняв нари. Опалювалися землянки чавунними грубками, які були одночасно і вогнищами для приготування їжі, проте й цих огидних приміщень, незважаючи на те, що вони коштували гріш, не вистачало, й часто на одних і тих самих місцях вночі спала денна зміна робітників, а вдень – нічна. » (Історія України. Хрестоматія)

Роздивіться фотографії. 1. Що та кого на них зображено? 2. Чому роботи у вугільних копальнях називали «вільною каторгою»? 3. Що вирізняло представників зображеної соціальної групи з-поміж інших?

Вуглекопи в шахті. Донбас. Початок 20 ст.

Прочитайте фрагменти джерел та виконайте завдання. 1. Укажіть ознаки, які характеризують становище робітників в останні десятиліття 19 ст., про які йдеться в джерелах. 2. Визначте причини активізації робітничого руху на межі століть. 3. Складіть розповідь про одну з описаних подій з позицій робітника та власника (робітник – робітникові, підприємець – підприємцю).

Зі статті в «Робітіничій газеті» (Київ, травень 1897 р.): «Після нового року у нас відбулося немало подій, які свідчать, що київські робітники стають до рішучої боротьби з своїми гнобителями-хазяями. Не минає і тижня, щоб робітники то на одному заводі, то на другому не виступали на захист своїх прав і не вимагали поступок від капіталістів. Кравці, які працюють у Людмера, Ходорковського, Жирдера і Глозмана, вмовилися працювати на 3 години на добу менше. Недавно скорочення робочого дня зажадали робітники в столярній майстерні Кімаера. Управляючий після півгодинної розмови переконався, що робітники твердо стоятимуть за свою справу, а то, можливо, організують страйк, і погодився уступити. Раніше в Кімаера працювали від 6-ї год. ранку до 7-ї год. вечора, а нині – від 7-ї до 7-ї.

На боротьбу з хазяями у нас піднялися не тільки робітники, а й робітниці. На тютюновій фабриці братів Коган завідуючий безсовісно обдурював папіросниць під час видачі тютюну, внаслідок чого робітницям доводилося платити штрафи або купувати тютюн, якого не вистачало, на свої гроші. Вони вирішили піти із скаргою в контору. Управляючий, довідавшись про їхній намір, розлютився й погрожував звільнити деяких робітниць. Проте красти тютюн він перестав і кінець кінцем таки побоявся розрахувати сміливих робітниць, які перешкодили продовжувати грабунок. »

З доповідної начальника Катеринославського губернського жандармського управління: «. Безладдя й хвилювання між робітниками в минулому році, на жаль, повторилися й особливо в містечку Юзові з досить сумнівним результатом. Приводом до останніх заворушень послужила експлуатація, у широкому сенсі цього слова, робітників як шахтовласниками всіма без винятку, й особливо французькою компанією, так і торговцями. Приклади експлуатації, що наводять робітники, перевершують усякі описи; досить казати, що робітники в більшості (переважно безпаспортні) ніколи повністю не одержують зароблених грошей, а тільки розрахунковий лист, у якому показані продукти (наприклад: чай, цукор і так далі) по досить дорогій ціні, яких вони ніколи не вимагали; а на багатьох рудниках розрахунок здійснюється в 2-3 місяці один раз і то не готівкою, а “талонами”, які приймають місцеві торговці з відрахуванням 20% з вартості талона. Одним зі свідчень байдужого, нелюдського ставлення шахтовласників до робітників було те, що з 14 серпня по 18 вересня мало місце до 12 нещасних випадків з каліцтвом або смертю. Крім Юзова й шахт Іловайського, заворушення мали місце й на Брянському Олександрівському заводі, що в м. Катеринославі, а саме: робітники кілька разів зажадали підвищення платні, тому що обсяги роботи зросли, а винагорода за роботу, що збільшилася, для них була вбогою».

Перевірте, чого навчилися

1. Покажіть на карті індустріальні райони підросійської України, найбільші індустріальні міста.

2. Складіть речення, використавши поняття і терміни: «інтелігенція», «пролетаріат», «буржуазія», «урбанізація», «робітничий рух», «соціал-демократи».

3. Дайте відповіді на запитання: 1. Що визначало розвиток сільського господарства в підросійській Україні в другій половині 19 ст.? 2. Що засвідчило завершення промислового перевороту на землях підросійської України? 3. Чим були зумовлені зміни в соціальному складі населення України? У чому вони виявлялися? 4. Чим була спричинена поява робітничого руху? Яка роль у ньому належала соціал-демократичним організаціям?

4. Доповніть твердження.

1. На кінець 19 ст. найбільшими містами за кількістю населення були. 2. Територіями, які стали осередками цукробурякового виробництва в пореформеній підросійській Україні, були. 3. Основним районом товарного зернового господарства в підросійській Україні була. 4. Найбільша кількість найманих робітників у сільському господарстві пореформеної підросійської України була зосереджена в. 5. Перша залізниця у 1865 р. сполучила.

5. До положень, що характеризують стан сільського господарства в Україні у другій половині 19 ст., доберіть конкретні факти за матеріалом підручника.

Розширення посівів зернових культур. Спеціалізація районів України на вирощуванні різних видів сільськогосподарської продукції. Активне застосування в господарстві спеціальних машин і знарядь, згодом найновішої агротехніки.

6. Які твердження характеризують економічну політику російського царизму щодо українських земель у пореформений період?

1. Швидшими темпами розвивалися сировинні галузі, а виробництво готової продукції відставало. 2. У пріоритеті були ті галузі економіки України, які мали задовольняти імперські потреби (вугледобувна, металургійна, залізорудна та ін.). 3. Україна за високими цінами постачала Росії готові промислові товари, а з Росії в Україну за значно нижчими цінами відправляли промислову сировину і напівфабрикати. 4. Розвивалися ті галузі промисловості, які могли складати конкуренцію російським товаровиробникам (наприклад, легка промисловість). 5. Прибутки, що їх Росія отримувала з України, спрямовувалися на розвиток України.

7. Прокоментуйте події (або явища), про які йдеться у фрагментах джерел. У чому їхнє історичне значення?

«Донецька залізниця, яка була відкрита в 1878 р. і яка охопила своїми коліями велику площу Донецького басейну, збудила великі надії на майбутнє. Чекаючи посиленого вивозу вугілля, старі копальні збільшили свою продуктивність, виникло велике число нових копалень. » (Гірничий інженер О. П. Кеппен)

«. Пальма вражає глядачів висотою, дивовижною тендітністю. Її темне, розсічене листя, яке віялом розходиться від стовбура, таке легке, а тонкий шорсткуватий стовбур такий гнучкий, що спочатку було важко повірити, що це не жива рослина, вивезена з кавказького узбережжя, а тонкий витвір мистецтва. Усім хотілось доторкнутись до неї руками» (З тогочасної газети).

«Дізнанням установлено, що головним організатором і керівником товариства є Заславський, винуватість якого цілком доведено. Заславський керував товариством робітників: у залізничних майстернях. і фабриках. » (З таємного донесення Одеського губернського жандармського управління

8. Поміркуйте, що дає підстави для пропонованого висновку. Наведіть кілька аргумен тів на підтвердження або спростування думки.

Україна наприкінці 19 ст. перетворилася на основну вугільно-металургійну базу Російської імперії.

Розділ II. Первинний сектор господарства

• показувати на карті України сільськогосподарські зони та райони; райони розвитку лісового господарства; основні родовища паливних ресурсів, руд чорних та кольорових металів, основні центри видобутку нерудної сировини;

• показувати на карті світу зони (райони) вирощування найважливіших сільськогосподарських рослин; ліси помірного поясу, вологі екваторіальні й тропічні ліси; райони лісового господарства у світі; найбільші басейни та країни видобутку мінеральних ресурсів;

• пояснювати поширення в світі свинарства, птахівництва, формування спеціалізованих районів скотарства, вівчарства; розміщення лісових поясів світу, лісових масивів в Україні;

• порівнювати лісозабезпеченість України, світу й окремих його регіонів

АНОНСУВАННЯ РОЗДІЛУ

Пшениця, картопля, кава, чай, молоко, м’ясо, шкури та хутро тварин, морепродукти, нафта, вугілля, руда, кухонна сіль, алмази – усю цю різноманітну продукцію виробляють у первинному секторі господарства. Продукти діяльності первинного сектора, які називають сировиною, зазнають подальшої переробки на кінцеву продукцію у вторинному секторі господарства. Фермерська, рибальська, мисливська, шахтарська спільноти працюють у первинному секторі економіки. Історично він виник найпершим ще за часів первісного ладу, коли збирання дарів природи та полювання забезпечували первинні потреби людей. Потроху ці види діяльності, які називають сільським господарством, поступилися своєю першістю обробітку землі та розведенню свійських тварин. Аж до початку промислових переворотів XVIII ст. воно посідало провідне місце у світовому господарстві. Згодом зі швидким зростанням заводів і фабрик набуло розвитку ще одне виробництво первинного сектора – видобувна промисловість, яка добуває із земної кори корисні копалини, що потребують подальшої переробки на готову продукцію: руди – на метали; вугілля – на електроенергію; природний газ – на азотні добрива, пластмаси, хімічні волокна або синтетичний каучук тощо.

Але з часом первинний сектор поступився своїм провідним значенням у господарстві, переробній промисловості, а потім – і сфері послуг. Нині панування первинного сектора, як правило, говорить про вкрай низький рівень економічного розвитку країни або регіону. Суспільства, які існують в таких умовах, називають доіндустріальними. Наприклад, на деяких островах Океанії донині є доаграрне суспільство, в якому переважає збирання плодів дикорослих рослин, морських черепашок, коралів, рибальство й полювання на диких тварин. У найменш розвинутих африканських країнах склалося аграрне суспільство, в якому переважна більшість населення зайнята у малопродуктивному сільському господарстві. Проте іноді первинний сектор може бути й надзвичайно прибутковим, як у нафтодобувних країнах Перської затоки. Але така сировинна спеціалізація не є бездоганною. Ресурси мають тенденцію до виснаження, а їх видобуток завдає довкіллю значної шкоди.

Отже, до первинного сектора господарства належать сільське господарство, лісове господарство, рибальство, полювання та видобувна промисловість. Вивчаючи другий розділ нашого курсу, ви ознайомитеся з деякими з цих видів господарської діяльності та виявите їх місце у національній економіці України.

ТЕМА 1. СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО

§ 10. СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО, ЙОГО ЗНАЧЕННЯ В СУЧАСНОМУ СВІТІ

Пригадайте! 1. Що таке продуктивність праці? 2. Які існують закономірності у поширенні ґрунтів та кліматичних умов на Землі? Як вони відбиваються на географії сільського господарства? 3. Які вам відомі сільськогосподарські рослини і тварини? З якою метою їх вирощують? 4. Чим відрізняються одно-, дво- та багаторічні рослини (з уроків біології)? 5. Що таке монокультурне господарство?

Сучасні тенденції розвитку сільського господарства. Сільське господарство – один з найдавніших видів діяльності людини. Навіть нині у ньому працює близько половини населення світу (мал. 29). Але є значні відмінності у кількості працюючих в аграрному (від лат. agrarius— земельний) секторі різних країн. У високорозвинутих країнах цей показник становить лише 2-9% населення, тоді як у країнах, що розвиваються, – 60-75%, а в деяких африканських країнах – близько 90 %. У сільському господарстві України нині працює 15,4% економічно активного населення. Проте повсюдно спостерігається тенденція до скорочення зайнятих у сільському господарстві. Це пов’язано з рядом причин.

Мал. 29. Зміна зайнятості у сільському господарстві

По-перше, внаслідок науково-технологічного прогресу відбулася механізація сільського господарства, яка зумовила зростання продуктивності праці. Насамперед це торкнулося високорозвинутих країн. Так, одне фермерське господарство Данії може забезпечити харчовими продуктами 75-80 осіб, тоді як середні селянські господарства країн, що розвиваються, ледь спроможні себе прогодувати.

По-друге, від сільського господарства відокремилися галузі харчової та легкої промисловості. Якщо раніше обробляли шкури, очищували вовну, мололи борошно, давили олію, то нині це стало частиною промислового виробництва міста.

Поясніть відмінність зайнятості населення у сільському господарстві країн, що належать до різних соціально-економічних типів. Чим зумовлена відносно висока частка працюючого на селі українського населення?

По-третє, у деяких високоурбанізованих розвинутих країнах продовольство завозять переважно з-за кордону. Яскравим прикладом тому є Велика Британія. Вона закуповує харчові продукти у своїх колишніх колоніях. У самій же країні в сільському господарстві зайнято лише 2 % економічно активного населення.

Значення сільського господарства у сучасному світі. Скорочення частки працюючих не означає зменшення значення сільськогосподарського виробництва. Адже для людства залишається актуальною продовольча проблема. Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО), яка була створена в 1945 р. з метою підвищення продуктивності сільського господарства та поліпшення системи розподілу харчових продуктів, констатувала, що протягом XX – початку XXI ст. приріст населення світу випередив у 1,5 раза темпи зростання виробництва сільськогосподарської продукції. Тому, за даними цієї організації, кожна дев’ята людина планети голодує або одержує недостатнє харчування.

Лише 1/3 людства забезпечена повноцінним харчуванням за вмістом основних поживних речовин: білків, жирів та вуглеводів.

Сільське господарство задовольняє потребу людей у продовольстві на 98%: з них 88% їжі дають культурні рослини, а ще 10% – свійські тварини. Лише решта 2 % – це морепродукти, частину з яких люди вирощують у спеціальних умовах. Окрім того, вона забезпечує харчову та легку промисловість сировиною для переробки на кінцеві товари споживання.

Отже, сільське господарство – це сукупність виробництв матеріальної сфери, яка забезпечує людей харчовими продуктами, а харчову й легку промисловість – сировиною для переробки на кінцеву продукцію.

Які, на вашу думку, регіони світу найгостріше відчувають продовольчу проблему? З якими причинами це пов’язане?

Природні чинники розвитку сільського господарства. Сільське господарство, як жодне інше виробництво, тісно пов’язане з природними чинниками як важливою передумовою для його розміщення. Перш за все воно пристосовується до кліматичних умов та якості ґрунтових ресурсів. Оскільки вони є зональними, то й сільське господарство має чітко виражену зональну спеціалізацію. Гірські форми рельєфу порушують суцільне зональне поширення сільськогосподарського виробництва.

У горах формується своя особлива його спеціалізація. Окрім того, існують природні умови, в яких ведення сільського господарства у відкритому ґрунті взагалі не можливе.

Землезабезпеченість. У сільському господарстві особливий предмет праці – земля. Земельні ресурси – це вся земна поверхня, придатна для проживання людини і використання у господарській діяльності. Земельні ресурси утворюють світовий земельний фонд, що становить 134 млн км 2 (мал. 30). Найвищий показник земельного фонду мають Євразія та Африка.

3 попередніх курсів географії пригадайте характерні ознаки клімату та особливості ґрунтів великих природних зон Землі. Поясніть, які існують природні переваги та недоліки для розвитку в їх межах рослинництва та тваринництва.

Однак за площею землі на душу населення лідером є Австралія, тоді як Азія, де проживає майже 2/3 людства, за цим показником посідає останнє місце. Земельні ресурси є основою для забезпечення людства харчовими продуктами. Завдяки їх використанню людина одержує майже 98% продовольства, лише 2 % припадають на біологічні ресурси Світового океану.

Земельні ресурси мають певні особливості: по-перше, їх не можна замінити іншими ресурсами, по-друге, вони розміщені на планеті зонально (відповідно до закону широтної зональності), по-третє, вони є обмеженими (вичерпними).

За характером використання до земельного фонду входять: сільськогосподарські землі (34%), лісовий фонд (30%), землі антропогенної забудови (2%), незручні для використання землі (34%).

Серед сільськогосподарських угідь найважливіше значення мають орні землі, або рілля (11%), та природні луки й пасовища (23%).

Порівняйте структуру земельного фонду світу і України. Пригадайте, які проблеми виникають у нашій державі у зв’язку з використанням земельних ресурсів.

Мал. 30. Структура земельного фонду планети

Найбільшу площу під ріллею мають США, Індія, Росія, Китай, Канада, Казахстан, Україна. Максимально розорані землі в Бангладеш (понад 3 /4), а також в Індії, Україні, Данії, Молдові, Угорщині (понад 1/2). Природні луки й пасовища в усіх регіонах світу, за винятком Європи, значно домінують над орними землями. Найбільші їх площі мають Австралія, Китай, США, Казахстан, Бразилія.

Аграрні відносини. Ефективність роботи на землі значною мірою залежить від аграрних відносин. Це особливий вид економічних відносин між людьми в суспільстві, господарствами, державою з приводу володіння та використання землі, а також привласнення, обміну та розподілу одержаних на землі результатів праці.

Аграрні відносини – форми землеволодіння та землекористування, що впливають на спосіб виробництва й визначені характером чинних у країні законів про землю.

Головним в аграрних відносинах є розподіл землі. За формою власності на землю та використання земель розрізняють дрібно- і високотоварний сектори.

Дрібнотоварний сектор передбачає виробництво сільськогосподарської продукції для власного споживання селянами-виробниками, тобто панує напівнатуральне господарювання. Рівень агротехніки дуже низький: переважає малопродуктивна фізична праця. Тому одержаних продуктів вистачає лише для себе. Форми власності у дрібнотоварному секторі бувають різними. Більша частина площ припадає на дрібні селянські господарства, де панує родинна власність на землю. Вони переважають у найбідніших країнах Африки, Азії, Океанії.

У ряді країн Латинської Америки з часів колонізації збереглися латифундії (від лат. latifundium – велике земельне володіння) – великі ділянки землі, що перебувають у власності поміщика, який здає їх в оренду селянам. Нині вони стали гальмом на шляху розвитку сільського господарства. У деяких країнах було проведено земельні реформи, які ліквідували таку форму власності на землю.

Високотоварний сектор – це великі, добре організовані господарства, що використовують зрошення земель, мінеральні добрива, сучасну техніку, найману робочу силу. їхнє виробництво зорієнтоване на продаж одержаної продукції. Такі господарства забезпечують не лише внутрішній ринок країни, а й експорт. У високотоварному секторі переважають державна (у розвинутих країнах становить до 1/3 площ) та приватна форми власності на землю. Основними типами господарства є плантації та фермерство.

Плантації (від лат. plantatio – насадження) – великі рослинницькі господарства, що спеціалізуються на вирощуванні певних експортних культур (кави, какао, цукрової тростини, гевеї, кокосової пальми тощо). Вони склалися як приватна форма власності в період колоніалізму спеціально з метою вирощування екзотичних культур, що вивозилися до країн-метрополій. Плантації мало пристосовуються до кон’юнктури світового ринку: їхня спеціалізація змінюється повільно.

Фермерство є прогресивною формою господарювання на власних чи орендованих землях. Воно виникло із зародженням капіталістичних відносин. Метою такого господарства є вироблення продукції рослинництва чи тваринництва на продаж. Основа організації виробництва – родинна ферма з використанням власної або найманої робочої сили. Ферми мають дуже великі площі. Вони застосовують найсучасніші технології, дуже чутливо реагують на коливання попиту та пропозиції на ринку, тому здатні швидко змінювати свою спеціалізацію.

Стратегічна мета аграрних реформ в Україні полягає у формуванні реального власника землі, що забезпечить дбайливе ставлення до неї.

Мал. 31. На плантації тютюну в штаті Пенсильванія

Пригадайте, які форми сільськогосподарських підприємств існують в Україні. Які форми власності на селі виникли в нашій країні з переходом від планової до ринкової економічної системи?

Вітчизняне законодавство передбачає існування усіх форм власності на селі: приватної (фермерство, агрофірма), колективної (кооперативи), державної.

Складники сільського господарства. У сільському господарстві виокремлюються два великі структурні елементи: рослинництво (землеробство) і тваринництво (мал. 32).

Мал. 32. Виробнича структура сільського господарства

Основним виробництвом більшості країн, що розвиваються, є рослинництво. Воно розвивається переважно за рахунок широкого залучення ручної праці. Лише у деяких країнах цього типу переважає тваринництво, що пов’язане з несприятливими природними умовами для розвитку землеробства (гірські території або зони сухих степів, напівпустель, пустель). У високорозвинутих країнах переважає тваринництво, яке дає більшу частину продукції сільського господарства. Саме воно забезпечує населення основними компонентами білкової їжі – м’ясом та молоком. Там тваринництво високоінтенсивне: використовує передові досягнення науки і техніки. Рослинництво у цих країнах часто розвивається для забезпечення свійських тварин кормами.

Рослинництво та його виробнича структура. Рослинництво є одним з найдавніших видів людської діяльності. У ньому культивують понад 1,5 тис. видів культурних рослин. Вони дають близько 30% продукції, що безпосередньо використовується людиною, решта йде на відгодівлю тварин (кормові трави, солома, відходи переробки рослин).

До складу рослинництва входять два виробництва: рільництво – вирощування на ріллі переважно одно- та дворічних культур та садівництво й виноградарство – культивування багаторічних рослин.

У рільництві вирощують різноманітні сільськогосподарські рослини, які за призначенням умовно об’єднуються в такі групи: зернові, технічні, бульбоплідні, овоче-баштанні та кормові.

Зернові культури. Нині у світі культивують понад 100 зернових рослин, їх вирощують заради одержання насіння, яке називають зерном. За призначенням зернові культури поділяють на хлібні (пшениця, жито), зернофуражні – насіння яких зазвичай йде на відгодівлю худобі (овес, ячмінь, кукурудза), круп’яні – цільне або подрібнене зерно яких використовується для приготування каш (рис, просо, гречка) та зернобобові, насіння яких багате на рослинний білок (горох, квасоля). Провідне місце належить рослинам, які називають «трьома хлібами людства»: пшениці (дає понад 30% зерна), рису (майже 28%) та кукурудзі (майже 25%). Щоправда, рис і кукурудзу «хлібами» називають умовно, маючи на увазі їх важливе продовольче значення.

Технічні культури. Всі технічні культури вирощують як сировину для подальшої переробки в різних галузях промисловості. Для них характерні такі спільні ознаки: висока товарність, монокультурність та висока працемісткість. Товарність означає, що їх вирощують переважно на продаж. Монокультурність пов’язана з колоніальним минулим. Так, Гана відома експортом какао, Судан – бавовни, Фіджі – цукру з тростини, Бенін – пальмової олії, Малайзія – натурального каучуку із соку гевеї тощо. Працемісткість означає, що в догляді за рослинами переважає важка ручна праця. Через те основними виробниками технічних культур є країни, що розвиваються.

За призначенням технічні культури поділяють на кілька груп: волокнисті, олійні, ефіроолійні, цукристі, тонізуючі, каучуконосні, наркотичні, лікарські та інші. Волокнисті культури використовуються як сировина у текстильній промисловості. Основними з них є бавовник, джут, льон-довгунець, агава для сизалю. Для одержання з насіння їстівних та технічних рослинних жирів вирощують олійні культури. До них належать соя, соняшник, арахіс, ріпак, маслини, олійна пальма, рицина. Сировиною для парфумерної, харчової, фармацевтичної промисловості є ефіроолійні культури. З їх квітів, пагонів та коріння вилучають духмяні, жирні на дотик речовини. Це троянда, м’ята, фенхель, лаванда, аніс, полин. До цукристих рослин, які мають промислове значення, належать дві: 60% солодкого продукту людям дає цукрова тростина та 40% – цукрові буряки. Рослини, екстракти листя або плодів яких мають стимулювальну та загальнозміцнювальну дію на організм людини, називають тонізуючими. У природі їх відомо багато, але використовують у харчовій промисловості лише кілька. Основні з них: чай, кава та какао. Вони багаті на речовину кофеїн. З каучуконосних рослин відомим є каучукове дерево, або гевея. Її молочний сік (латекс), що збирають, зробивши зріз на корі дерева, містить натуральну гуму. Рослини, які містять речовини, що спричиняють збудження, а потім – сильне пригнічення центральної нервової системи, відносять до наркотичних. Більшість з них отруйні, тому вкрай небезпечні для здоров’я людини. Використовуються у медицині як сильний снодійний та знеболювальний засіб, наприклад опійний мак. До наркотичних рослин також відносять тютюн. Існують господарства, які вирощують лікарські рослини: валеріану, ромашку, нагідки тощо.

Виберіть з тексту назви зернових та технічних рослин, що їх вирощують в Україні та у вашій місцевості.

1. Пригадайте, яку продукцію одержують від тварин. 2. Як пов’язані між собою рослинництво та тваринництво? 3. Якою сировиною забезпечує тваринництво легку промисловість?

Бульбоплідні культури. З-поміж бульбоплідних культур помірного поясу найпоширенішою є картопля. У тропічних країнах вирощують інші бульбоплідні культури, які мають там основну продовольчу функцію: батат (солодку картоплю), таро, ямс, маніок.

Тваринництво. Розведенням, доглядом та використанням сільськогосподарських тварин займається тваринництво. Воно забезпечує людей цінними харчовими продуктами (у тому числі близько 60% білкової їжі), а легку промисловість – сировиною.

Основними виробництвами тваринництва є скотарство, свинарство, вівчарство та птахівництво.

Скотарство, тобто розведення великої рогатої худоби – корів, буйволів, яків, дає людству майже все молоко й третину м’яса. Залежно від порід худоби, кормів та переважаючої продукції виокремлюють кілька напрямів скотарства: молочне, молочно-м’ясне, м’ясо-молочне, м’ясне. Молочне поголів’я утримують, годуючи соковитими кормами (з кормових трав, коренеплодів), періодично заганяючи у стійло. Молочне скотарство розвивається переважно у приміській зоні, оскільки зорієнтоване на швидку переробку або реалізацію продукції. М’ясний напрям переважає на територіях з посушливим кліматом та великими площами пасовищ, де корів утримують на підніжних кормах просто неба.

Свинарство дає людям майже 40% м’яса, а також сало, шкури, щетину. Відповідно існують такі напрями свинарства: сальний, м’ясо-сальний (універсальний), беконний (м’ясний) та щетинний. Сальні породи свиней утримують на зерні, картоплі. Вони швидко ростуть, додаючи по 700 г на добу. Маса тіла сягає 200-320 кг, з яких до 45% сала. М’ясо-сальні свині ростуть швидко, а дорослі особини набирають до 35 % сала. Раціон харчування беконних порід свиней дуже різноманітний: трава, овочі, харчові відходи. Він має містити достатню кількість протеїнів. Для цього часто використовують сою. М’ясні породи утричі поступаються масою сальним, а вміст сала у їхньому тілі становить 20-30%. Свині щетинних порід дають за рік 150-300 г щетини довжиною 10-12 см з однієї тварини, яку стрижуть або вискубують. Свиняча щетина йде на виробництво щіток для волосся та одягу, якісних малярних пензликів. Свинарство розвивається переважно у приміській зоні, оскільки свині споживають як корми харчові відходи міст.

Вівчарство є типовою галуззю посушливих районів, а також гірських масивів. Виокремлюють такі напрями вівчарства: тонкорунний (забезпечує текстильну промисловість високоякісною вовною), напівтонкорунний (крім вовни дає м’ясо), м’ясо-вовно-молочний, каракульський (овець розводять заради цінного хутра), курдючний (дає баранячий жир), овчино-шубний (на дублянки).

Птахівництво дає людям близько 20% м’яса, а також яйця, пір’я, пух. Саме через механізацію цієї галузі вона стала найбільш прогресивною у високорозвинутих країнах. Птахівництво розвивається у приміській зоні, оскільки зорієнтоване на споживача продукції та харчові відходи міст. Розводять курей, індиків, гусей, качок, гаг, страусів ему. Проте абсолютну більшість поголів’я становлять кури.

Існують яйценосні, м’ясні (бройлерні), загального користування, декоративні та бійцівські породи курей.

Іншими галузями тваринництва є шовківництво, бджільництво, конярство, оленярство, розведення верблюдів, хутрове звірівництво та інші.

Підготуйте інформацію про різні напрями розвитку вівчарства та птахівництва.

ПЕРЕВІР СЕБЕ

1. Які тенденції та чому спостерігаються у сучасному світі щодо зміни кількості працюючих та значення сільського господарства? 2. Як природні чинники впливають на спеціалізацію сільського господарства? 3. Які існують форми власності у сільському господарстві? Що таке аграрні відносини? 4. З яких виробництв складається сільське господарство? Порівняйте їх значення у країнах різних соціально-економічних типів. 5. Які основні групи сільськогосподарських культур вирощують у рільництві? 6. Назвіть приклади найвідоміших сільськогосподарських рослин з різних виробничих груп. 7*. Як міжнародна громадськість може вплинути на розв’язування проблем світового сільського господарства? У чому полягають задачі міжнародної організації ФАО?