Чому династії правителів Русі називали

0 Comments

770-річчя коронації Данила: як галицько-волинський князь став королем Русі

– Одразу хотів би вас поправити з приводу постаті Данила Романовича, короля Русі. Зараз науковці відмовилися від того, щоб називати Данила Данилом Галицьким. Тому краще говоріть король Данило, князь Данило Романович. Данило до Галича мав дуже мало стосунку. І вся його взаємодія з Галичем, скоріше, була трагічна, ніж давала йому якусь радість.

До речі, це велика проблема для нашого сучасного життя. Бо в нас є орден Данила Галицького, багато закладів імені Данила Галицького, а науковці зараз відмовляються від цього.

Скульптура короля Данила Галицького в будівлі Львівської ратуші

– Як від російської імперської спадщини чи як від чого?

– В певній мірі як від спадщини, як від не дуже доброї традиції.

З приводу того, хто тут був першим королем, історики мають певні дискусії. Якщо професійно до цього підходити, то Данило – не перший король, який має стосунок до Східної Європи, але з династії Рюриковичів він перший. Бо першим королем на території наших земель був принц Угорський Коломан. У 1215 році в Галичі його коронували на короля Галіції. Це була досить цікава історія.

– Це була історія з продовженням, бо потім Габсбурги, діставши титул угорський королів, на цій підставі заволоділи галицькими землями.

– До речі, тому Коломану було 5 років, коли він став королем Галіції. І в цей час його одружили на трирічній польській принцесі Соломії. Ось так інколи діти страждали через велику політику. Далі угорські зазіхання продовжувалися певний час, а потім цей титул передався австрійським імператорам.

– Коли Данилові вперше запропонували корону, то він фактично відмовився: мовляв, зараз зайнятий, давайте якось потім. Наступного разу він погодився прийняти корону, але зробив це не в своїй столиці Холмі (сучасний Хелм у Польщі), а в Дорогочині. Такий інавгураційний акт варто проводити в столиці – а він їде на периферію, і там приймає від папських послів корону. Таке враження, що корона йому не дуже й потрібна була. Чи не так?

Собор Різдва Пресвятої Богородиці у Холмі – місце поховання короля Данила Галицького

– Не так. Все було набагато складніше. Складність полягала в тому, що перш за все король – постать ритуальна, освячена церквою. А церква на середину ХІІІ століття вже була на території Західної Європи не та, що була у Східній Європі. І тут головна була проблема: якщо людина приймала корону, то вона мала мати стосунок вже до західної, католицької церкви.

Така проблема виникла у сербського князя. У 1221 році сербський князь Неманя приймав корону – і це викликало величезний скандал. Бо сербська церква спочатку була категорично проти всього. Але все-таки з того скандалу вийшли, і сербський правитель носив титул короля.

Точно така ж ситуація виникла і в Данила. Він мав прийняти цю корону, але це було пов’язано з певними ритуалами релігійними. Данило був людиною обережною. При тому, що він пройшов і через Битву на Калці, і через битву під Ярославом…

– Уточню: Битва на Калці – з монголами, а під Ярославом – з поляками.

– Тобто це була людина достатньо виважена. Коли міг – не ухилявся від ратних справ, але тільки коли був впевнений, що може досягти результату.

Бо йому інколи закидають, що він залишив Київ під час Батиєвої навали. Але треба пам’ятати, що ситуація 1240 року і 1223 року докорінно відрізнялися. У 1223 році майже половину князів можна було зібрати і відправити разом з половцями проти монголів. А перед 1240 роком всі ці князі вступили у внутрішню війну.

Рік 1253, коли відбулася та коронація, був досить складний. Данило мав би бути обережним, бо прекрасно розумів: якщо він щось здійснить по піднесенню свого рангу, то це буде відомо в Золотій Орді. Тому він трошки був обережний. Тим більше, що у 1252 році у нього виникли конфлікти з воєначальниками монгольськими, перш за все з Куремсою, який почав нападати на Волинь і Галичину. Тому для того, щоб прийняти цю корону, Данило за великим рахунком торгувався.

Коронація – це була друга подія після поїздки в Золоту Орду, яка дійсно дала Данилу багато

Дала ця коронація щось Данилу? Можу сказати, що це була друга подія після поїздки в Золоту Орду, яка дійсно дала Данилу багато. Перш за все Данилу треба було прийняти ту корону, оскільки його головний суперник – литовський правитель Міндовг на той час вже став королем. Це був суперник досить розумний, хитрий. Тому для Данила було важливо з ним урівнятися. Крім того, Данило в той час займався європейською політикою, де головною подією була боротьба за спадщину австрійських герцогів Бабенбергів (1246-1278).

Інокентій IV (папа Римський у 1243-1254) відсилає ченців на переговори до монголів, мініатюра початку XV століття

Як Київське князівство стало воєводством, а «слуги» – козаками

Шістсот років тому народився Семен Олелькович (1420 –​1470)​, якому судилося стати останнім київським князем. Після його смерті, 550 років тому, Київ, хоча і залишався значним адміністративним центром Великого князівства Литовського, але вже не мав свого князя.

Про цю постать і про ту добу Радіо Свобода спілкувалося з істориком Борисом Черкасом.

Історична Свобода

No media source currently available

– Давайте почнемо з того, як литовці – порівняно невеликий народ, який у ті часи мав серйозні проблеми з хрестоносцями – у XIV столітті підкорив величезні території і, зокрема, ті, що ми зараз називаємо Центральною Україною?

Князівства продовжували існувати, але всередині XIV століття нова династія Гедиміновичів замінила стару династію Рюриковичів. Це була типова політична ситуація для тогочасної Європи

– Об’єктивно відбулося не підкорення в сучасному розумінні цього слова, коли приходить інший народ, інший етнос. Відбулося те, що нова династія, Гедиміновичі, яка мала литовське походження, замінила українських князів, які залишалися після монгольської навали. У нас є стереотип, що прийшли монголи й все тут зруйнували і всіх убили. Вони дійсно приходили, але не всіх убили і не всіх розігнали. Князівства продовжували існувати, але всередині XIV століття нова династія Гедиміновичів замінила стару династію Рюриковичів. Це була типова політична ситуація для тогочасної Європи. В Англійському королівстві Нормандська династія була замінена Плантагенетами, потім були Ланкастери, Йорки, Тюдори. Була Франція з їхніми Капетингами, Бурбонами, Валуа, німецькі землі з їхніми королівствами.

– У німецьких землях не приходили ззовні династії, вони там і з’являлися. А тут – нова династія з Литви. Хоча перед цим варяги прийшли ще більш іздалека. Процес заміни династії відбувся безболісно для населення?

– Якщо брати місцеве населення, то так. У рамках політичних еліт могли бути колізії, але великої протидії Великому князівству Литовському, щоб ми бачили війну русинів проти Литви, такого не було аж до Люблінської унії.

Люблінська унія: як українці змінили «прописку» з литовської на польську

– Отже, Семен Олелькович, наш ювіляр, був Гедимінович?

Семен Олелькович (1420–1470) – останній князь Київський, князь Слуцький, син Олелька Володимировича, правнук Великого литовського князя Ольгерда. Один з величних монархів кінця XV століття, продовжувачів Київського князівства

– Так. Його батько – київський князь Олелько Володимирович, його дід – київський князь і перший київський князь династії Гедиміновичів Володимир Ольгердович, прадід – великий князь литовський Ольгерд, прапрадід – великий князь литовський Гедимін. Це по чоловічій лінії.

Його мати Анастасія – донька московської княжни та на якомусь етапі регентші Софії. Відповідно, по материнській лінії він є нащадком великого князя московського Василя І. А сама Софія, бабуся Семена Олельковича, є донькою великого князя литовського Вітовта. Через бабусю він також був нащадком смоленських князів, які належали до Рюриковичів. Отже, київський князь був частиною династичного світу Східної Європи – гедиміновсько-рюриківського.​

– Чим цей Семен Олелькович відомий? Чим він уславився?

Терміна «хан» тоді не існувало, всіх правителів Золотої Орди називали «царями»

– Найцікавіша похвала була на його пошану, що він протистояв ординським царям, не боявся їх. Терміна «хан» тоді не існувало, всіх правителів Золотої Орди називали «царями».

Семен, як будь-який класичний правитель, прославився на кількох напрямках. По-перше, це оборона. Захист держави є святим для будь-якого правителя, а надто для Київського князівства, яке було кордоном Європи з Великим степом. Там ще існувала Золота Орда, яка вже увійшла в стадію руйнації та на її уламках з’являлися інші. Семену судилося розбити одного з останніх золотоординських правителів саме у цих степах. Завдяки цій перемозі остаточно постало Кримське ханство. Його формування почалося раніше, але завдяки Семену Олельковичу воно набуло рис класичної держави.

Яку роль в українській історії відіграла Золота Орда?

– З військовим спадком розібралися. А чим ще він відзначився?

За Семена Олельковича було визначено кордони. На XVI століття в міжнародній документації, коли посли їхали в Крим, вони Правий берег Дніпра називали київським

– По-друге, він багато уваги приділив формалізації кордонів держави. За Семена Олельковича було визначено кордони цієї держави. Навіть на XVI століття в міжнародній документації, коли посли їхали в Крим, вони Правий берег Дніпра називали київським, а не литовським. Саме за нього з’явився опис кордонів Великого князівства Київського. Бо держава називалася Велике князівство Київське в складі Великого князівства Литовського.

– Велике князівство у великому князівстві?

– Так. Королівство Наварра і Французьке королівство – нас же це не дивує. Королівство Русь, що ми знаємо як Галичина, воно було як королівство у Королівстві Польща. Це була типова ситуація для тогочасного європейського світу. По-третє, це міжнародна діяльність Семена Олельковича – зв’язки із сусідніми дворами. Його сестра була дружиною Стефана ІІІ Великого, одно з видатних правителів Молдови. Його донька одружилася з великим князем Тверським.

– А він визнавав суверенітет великого князя литовського?

– Так, він був частиною того світу. Також Семен намагався зберегти єдність Київської митрополії. Саме у XV столітті були запущені механізми роздвоєння київської митрополії на дві частини: московську та київсько-литовську. Семен виступав за те, щоб зберегти єдність. Він, як і його батько, розумів цінність союзних угод і утримання в сфері литовського впливу таких східних держав, як Кримський ханат, як Московське, Рязанське і Тверське князівства, як Новгород. Ця політика була закладена ще за часів Вітовта, а він її підтримав. Він прекрасно розумів, що втрата впливу призведе до того, що матимемо проблему зі Сходом. До речі, так і сталося після його смерті. Польсько-литовський правитель Казимир втратив контроль над Москвою і Кримом, що призвело до порушення балансу сил і катастрофи на східних кордонах.

– Чому після його смерті в 1470 році Київське князівство ліквідували? Його син став князем у Пінську.

– Ідея скасувати князівство вже давно визрівала між можновладців Великого князівства Литовського – представників литовсько-білоруських і волинських князівських родів. Чому? Занадто жирний шматок: величезна територія, багатющі землі, на той момент акцентовані більше на скотарство і промислове рибальство та багато іншого. Поки тут сидів великий князь київський – він тут домінував.

Крім того, політична верхівка боялася сепаратизму Півночі, як вони вважали, що це князівство може стати незалежним і повністю відійти. Насправді, геополітична ситуація була така, що для Києва це було нереально, бо з Ордою самостійно справитися було неможливо.

Політична верхівка боялася сепаратизму Півночі, що це князівство може стати незалежним і повністю відійти. Насправді для Києва це було нереально, бо з Ордою самостійно справитися було неможливо

Але побоювання були, і все це поступово зійшлося в єдине бажання, яке й реалізували після смерті Семена.

– Чого ж раніше не реалізували?

– Існувала загроза. Золота Орда контролювала степи і чинила напади. Протидіяти цій загрозі найкраще могли місцеві князі, які самостійно захищали кордон. Від Литви йшла тільки періодична допомога, яка давала можливість у критичних ситуаціях захистити кордон від великих вторгнень. А так сталося, що на момент смерті Семена цієї загрози не стало.

Кримське ханство було своїм – там сидів союзник. Москва, Рязань, Твер, як вважалося, також союзні держави. А якщо загроз нема, то й нема причин, з огляду верхівки, мати Велике князівство Київське. Це можна скасувати й отримати зиск від усіх плюсів в економічному плані та знизити загрозу політичного сепаратизму. Що й було зроблено. Скасували князівство, перетворили його в Київське воєводство. Першим воєводою став родич Семена – двоюрідний брат його дружини.

– Які довготривалі наслідки мала ліквідація Київського князівства?

– Скасували у 1471 році, а наприкінці 1470-х почнеться наступ Кримської держави, а в 1487 році – наступ Московської держави. Вже у 1482 році Київ спалено Менглі Гереєм. Виявилося, що в умовах наступу зі Сходу нова політична реальність не працює, що нова система управління, створена замість князівства, недієздатна. Воєводи не мають тієї влади, яку мав князь.

Держава виявилася не готовою, і почався розгром східних і південних теренів Великого князівства Литовського, зокрема, українських земель

У цей час пішов перерозподіл земельної власності, почалися судові тяганини більш заможних проти менш захищених верств населення. А більшість війська Київського князівства складав не шляхетський прошарок, як на Волині, а верства населення, відома як «слуги». Їхні права на землю часто були непідтверджені документально. Почався тиск на них, і була зруйнована внутрішня ситуація. Відтак, коли виникли нові загрози, держава виявилася не готовою, і почався розгром східних і південних теренів Великого князівства Литовського, зокрема, українських земель.

– Тобто, обороноздатність була підірвана.

Достатньо було скасувати князівство, проходить буквально 11 років – і спалюється не тільки місто, а й замок, руйнується вся система оборони

– Вона була зруйнована. Головним доказом є знищення Києва у 1482 році. За часів Гедиміновичів, поки тут було князівство, від 1362 року і до смерті Семена, було кілька спроб Орди та її нащадків відновити владу над Києвом. Навіть місто спалювали, але замок ніколи не захоплювали, він завжди тримав оборону. Достатньо було скасувати князівство, проходить буквально 11 років – і спалюється не тільки місто, а й замок, руйнується вся система оборони. Але в умовах усіх цих пертурбацій, трагедій і втрат, українці не стояли на місці. На основі цього нешляхетського військового населення виникла нова сила, яка з часом посяде значне місце в нашій військовій і політичній структурі – українське козацтво. І недарма вони пізніше свої права виводили саме від князів.

Князь-козак: 500-річчя Дмитра Вишневецького-Байди

– Козацтво пов’язують із дніпровськими порогами, це запорожці. А Київщина значно північніше від Запоріжжя.

Кордони, які запорожці вже у XVII столітті будуть виводити на Півдні та на Сході, то вони на 90% збігаються з кордонами Великого князівства Київського. Козацтво з’явилося не за порогами – за порогами вони створили Січ, виникло воно на території Києва, Канева, Черкас

– Це стереотип. Запоріжжя, як і весь Правий берег Дніпра, належало Київському князівству. Весь правий берег Дніпра до Чорного моря і далі до гирла Дністра і вгору – це все території Великого князівства Київського. Якщо подивитися кордони, які запорожці вже у XVII столітті будуть виводити на Півдні та на Сході, то вони на 90% збігаються з кордонами Великого князівства Київського, які виводив Семен Олелькович. Козацтво з’явилося не за порогами – за порогами вони створили Січ, але це буде в середині XVI століття. А виникло воно на території Києва, Канева, Черкас. Їх спочатку називали подніпровськими козаками, а потім за ними прижився термін «черкаси».

У тогочасних листах про походи козаків на Південь ідеться так: вони з Півночі прийшли в Черкаси і в Черкасах готуються. А коли читаєш про похід на Північ, наприклад, під час війни Литви з Москвою – написано, що вони з Півдня прийшли в Чорнобиль і там їх збирали. Зверніть увагу на географію – це територія класичної Київщини.

Дмитро Шурхало

Співпрацюю з Радіо Свобода, був кореcпондентом і редактором (2008–2017), зараз веду програму «Історична Свобода». Спеціалізуюсь на політиці та історії. Народився в 1976 році у Сумах. Закінчив факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Працював у газетах «Пост-Поступ», «Київські відомості», «Вечірні вісті», журналі «Власть дєнєг». Автор книжок «Українська якбитологія», «Міфи Другої світової війни» та «Скоропадський, Маннергейм, Врангель: кавалеристи-державники».

Історик: «Хрещення Русі означало прихід на ці терени європейської цивілізації»

28 липня в Україні традиційно відзначають день Хрещення України-Руси, віддаючи шану князеві Володимиру Святославичу, який 988 року ініціював хрещення своїх підлеглих і своєї держави. Починав Володимир свою політичну, військову й державну діяльність як ватажок загону норманів, а закінчив її як уславлений правитель потужної держави, котра стала частиною європейської християнської цивілізації. Історик Вадим Арістов розповідає Радіо Свобода про князя Володимира, чому його назвали Великим і про значення Хрещення України-Руси для Східної Європи.

– Про князя Володимира можна дізнатись з низки джерел різного походження. Частина з цих джерел, візантійського і руського (доби Київської русі й пізнішого періоду) походження, оповідають про його військові походи, про ініційоване ним хрещення, про династичний шлюб із візантійською принцесою Анною тощо. У центрі уваги цих творів є повідомлення про похід Володимира на візантійський Херсонес у Криму і його рішення прийняти хрещення.

​Інша група джерел має німецьке походження, тексти написані латиною і змальовують образ князя Володимира Святославича у другій половині його життя, тобто після хрещення. Ви не знайдете тут ні розповідей про перші роки його правління, ані подробиць про його військову звитягу. Навпаки: тут князь постає саме як Володимир Великий, очільник держави, людина, яка себе зробила сама, як то кажуть. У цих документах Володимир постає як успішний правитель Київської Русі і фактичний володар великого міста (Києва).

– А яким бачили князя Володимира «документалісти» саме Русь-Україну, де він князював?

– Про Володимира Святославича можна прочитати у «Повісті временних літ», це перша руська хроніка. За текстом хроніки, життя Володимира розділене на дві частини: перша частина Володимирового життя – це язичницький період, друга – християнська. Складається враження, ніби усі військові походи Володимир здійснив у язичницький період свого життя, демонструючи при цьому чималу жорстокість і войовничість.

А варто було князю охреститись – і все змінилось: він одружився з принцесою Анною, демонстрував миролюбність, а якщо доводилось воювати, то наказував війську лише оборонятись від кочовиків і язичників.

Життя Володимира Святославича типове для варварських вождів або правителів того періоду: вони приймали християнську віру, за ними хрестилось їхнє оточення

Але в історичній науці опис такого «подвійного» життя Володимира вважають штучним. Думаю, життя Володимира Святославича насправді типове для варварських вождів або правителів того періоду: вони приймали християнську віру, за ними хрестилось їхнє оточення, далі їхні піддані. І християнство таким чином розходилось по всій території або по державі, яку ці правителі контролювали.

– Чи можна стверджувати, що у той період хрещення було справою престижу?

– Так, це було питання особистого престижу: прийнявши хрещення, князь, сказати б, «отримав доступ» на рівних до очільників Візантії та європейських держав. Це дозволило Володимирові Святославичу одружитись із візантійською принцесою Анною – про такий династичний шлюб мріяли десятки чільних політиків і владоможців.

Одне з найдавніших зображень тризуба з археологічних розкопок Десятинної церкви у Києві

– Яку роль відіграла для держави ініціатива Володимира Святославича долучити Русь до християнства?

– Хрещення князя Володимира, а потім його підданих і його держави знаменувало прихід на ці терени європейської цивілізації. Для князя та інших можновладців хрещення, перехід у християнство означало орієнтацію на політичні й культурні традиції і «тренди» того часу, пов’язані з Візантією. Хрещення – це не тільки нова віра чи нова релігія – це дещо ширше: наприклад, це архітектура, бо ж треба було християнські храми, церкви будувати.

– Що спонукало князя Володимира Святославича прийняти християнство й охрестити Русь-Україну?

– Хрещення відкрило перед князем і політичною елітою Русі можливості для так званої «шлюбної дипломатії». Тобто можна було укладати шлюби з представниками або представницями владних родин Європи. Я б сказав так: хрещення перетворило варварську перед тим країну «на краю Європи» на пост-варварську, цивілізовану країну. І, до речі, – ми продовжуємо жити у цій цивілізації понад тисячу років, тож недарма князя назвали Володимиром Великим.

Перші князі-християни мені чимось нагадують наших сучасників: для них престижно прийти у церкву на Великдень з «найбільшою паскою»

І якщо для першого покоління руських князів-християн сама по собі релігія важила не так уже і багато, – то для для їхніх дітей, онуків і правнуків, охрещених у дитинстві, релігія мала значення.

А перші князі-християни мені чимось нагадують наших сучасників: для них престижно прийти у церкву на Великдень з «найбільшою паскою», побудувати каплицю, а то і цілий собор, у «своєму» селі або на території своєї садиби.