Як люди живуть у кількох вимірах часу і чому не сприймають сучасний календар

Уперше я була трохи стурбована і не готова до екзистенційного багажу цієї важливої дати – особливо тому, що думала, що мені лише 38. Через кілька місяців мені знову виповнилося 40. Так, я ніколи не ладнала з математикою. Але потім мені кілька разів виповнилося 41, а потім знову 40. Ні, щось тут явно було не так.

Виявилося, що у багатьох культурах спокійно ставляться до того, щоб жити у кількох роках одночасно. Зараз у всьому світі починається 2023 рік. Але завітайте до М’янми, і ви опинитеся у 1384 році, тоді як у Таїланді перенесетеся аж до 2566. Марокканці моляться у 1444 році, але землеробством займаються у 2972 році, а ефіопи живуть у 2015 році, в якому у них 13 місяців. Тим часом у Південній Кореї, де живу я, Новий рік є днем народження для кожного. Це пояснює, як мені тричі виповнилося 40.

Південнокорейці народжуються у віці одного року і з цього моменту мають два-три офіційних віки в будь-який момент часу: внутрішній, міжнародний (від нуля), плюс бонусний рік, коли вся країна разом старішає 1 січня. (Символічно, це також може статися під час місячного Нового року.)

Крім того, корейці можуть вибрати, чи святкувати свої особисті дні народження за григоріанським або за традиційним місячним календарем. Технічно я могла б відсвяткувати шість днів народження – але хто ж настільки любить свої 40?

Ця множинність виявилася новою для мене як для американки, яка опинилася у чужій країні. Я думала, що час – одна з небагатьох речей, щодо яких ми погоджуємося як вид. Звісно, у минулому люди вимірювали час інакше (Стоунхендж був гігантським календарем), але я не звикла вважати інші календарі сучасними. І тим паче не одночасними. Здебільшого я взагалі не ставила під сумнів власне сприйняття часу.

Повільний шлях до сьогодні

Дати – це тло нашого життя, одна з тих речей, які просто існують. Але, звичайно, будь-яка дата (наприклад, 1 січня 2023 року) є результатом певної системи відліку часу, в цьому випадку григоріанського календаря.

Це глобальний стандартний календар, схвалений ISO, який діє в усіх міжнародних секторах, від авіації до політики, тож можна припустити, що григоріанський календар є надзвичайно точним і ефективним. Насправді ні. Його панування значною мірою стало результатом збігу правильного місця, правильного часу та правильної імперіалістичної культури.

Автор фото, Getty Images

Папа Григорій XIII – людина, яка сформувала те, як більшість світу сьогодні сприймає час

Григоріанський календар – продукт релігійної доктрини та науки епохи Відродження – був створений, щоб скоригувати різницю між католицьким літургійним роком (який тоді базувався на юліанському календарі) та справжнім сонячним роком. Юліанський календар відставав лише на 11 хвилин і 14 секунд – вражаюча математика для 45 року до н.е., але ця розбіжність невблаганно збільшуватиметься протягом століть.

На той час, коли наприкінці 16 століття папа Григорій XIII наказав провести реформу, календарний рік приблизно на 10 днів не збігався з порами року.

За календарем Григорія відставання скоротилося до 26 секунд. Проте його запровадження в 1582 році зустріло негайний опір: ані протестанти, ані православні християни не збиралися переосмислювати концепцію часу, засновану на папському декреті.

Тож лише католицькі країни Європи прийняли новий календар до 1600 року. Інші регіони повільно приєднувалися з плином століть: протестантська Німеччина та Нідерланди – до 1700 року, Англія та її колонії – до 1800 року. Такі віддалені нехристиянські країни, як Японія та Єгипет, також почали його використовувати до 1900 року, однак православні країни, такі як Румунія, Росія та Греція, відмовлялися від нього навіть у 20 столітті.

Лише 1 січня 2000 року Європа одностайно зустріла нове століття за григоріанським календарем.

Однак до середини 19-го століття, коли в період колонізації понад 80% земної кулі перейшло під владу Європи, більшість великих імперських держав перебували на григоріанському часі. Це збіглося з рухом у європейських та американських наукових і ділових колах за універсальний Всесвітній календар для сприяння торгівлі. Майже за замовчуванням ця роль дісталася григоріанському календарю.

У регіонах, які Європа не завоювала, календар поширювався іншим шляхом. У своїй книзі “Глобальна трансформація часу” історикиня Ванесса Огл пише, що капіталізм, євангелізм і наукова пристрасть до одноманітності зробили для стандартизації часу більше, ніж будь-яка імперіалістична політика.

Колоніалізм навіть не був істотним фактором. Наприклад, Бейрут був під владою Османської імперії, коли в його альманахах наприкінці 1800-х років з’явилися григоріанські дати. Японія взагалі ніколи не була колонізована, але прийняла григоріанський календар у 1872 році. Можливо, це прийняття полегшило усвідомлення того, що ці стосунки не будуть моногамними.

Автор фото, Getty Images

Ми живемо в різних часових вимірах, часто не усвідомлюючи цього

Використання кількох календарів існувало тисячоліттями до появи григоріанського. Стародавні єгиптяни та мая використовували два календарі – один релігійний, а інший адміністративний.

Корейський король Седжон спеціально обрав дві системи для своєї календарної реформи 1430-х років – одну адаптував з китайського календаря, іншу – з арабського. У Бейруті 1880-х років григоріанський був лише одним із чотирьох щоденних календарів. Навіть Японія, яка нібито повністю перейшла на григоріанський час, зберегла свою систему імперського датування, календар сприятливих днів Рокуйо та календар сезонних змін 24 Секкі – усі вони використовуються й сьогодні.

Соціальна антропологиня Клер Оксбі, яка вивчала використання календаря в Сахелі та Сахарі, для опису співіснування кількох систем вимірювання часу запровадила термін “календарний плюралізм” – подібно до того, як правовий плюралізм описує суспільства з кількома правовими системами.

Це може здатися маніпуляцією, але на практиці різні календарі мають різні функції. У північній Африці імазігени, туареги та інші берберомовні спільноти можуть використовувати три або чотири системи одночасно: зоряні календарі відзначають сільськогосподарські сезони; ісламський місячний календар керує релігійною практикою; григоріанський диктує взаємодію з урядом. Життя в кількох часових вимірах може бути практичним способом об’єднати різні часові потреби.

Певним чином із цим знайомі й у Європі та Північній Америці – наприклад, тут є шкільні та фінансові роки. Багато в чому справа лише в тому, від чого вести відлік.

“Імовірно, паралельне використання кількох календарів набагато більше присутнє в нашому сучасному світі, ніж ми думали”, – каже Оксбі. Але хоча плюралізм був історичною константою, самі календарі постійно змінюються. Ті, що використовуються сьогодні, можуть виглядати інакше навіть через кілька десятиліть.

Автор фото, Getty Images

Жінки народу імазіген святкують Новий рік за власним календарем в Тізі-Узу, Алжир, 12 січня

Однією з культурних змін є наша експансія в цифрову сферу. Волоконно-оптичні кабелі зайняли місце старих торгових шляхів, несучи григоріанський календар у місця, куди колоніалізм не міг дістатися. І принаймні зараз цей зв’язок створив новий вид календарного плюралізму.

Непал – одна з небагатьох країн на Землі, де григоріанський календар не є національним календарем. Офіційно цей рік або 2079 (Бікрам Самбат), або 1143 (Неварі Непал Самбат), або обидва. Загалом серед різних етнічних груп використовується принаймні чотири календарі з різними новими роками. Непал навіть на 15 хвилин розсинхронізований зі стандартними часовими поясами. Ця країна живе у власному часовому вимірі.

Попри це, для окремих непальців, таких як Санджив Дахал, взагалі немає жодних причин використовувати кілька календарів.

“Я користувався лише календарем Бікрам Самбат, – каже Дахал, – я ніколи в житті не користувався Непал Самбат”.

Це не зовсім монотемпоралізм – Бікрам Самбат містить кілька шарів культурного та релігійного відліку часу в межах свого сонячного року, 12 місячних місяців і шість пір року – але для індуса, який живе в Катманду, ця єдина система охоплює всі аспекти повсякденного життя від днів посту до дня отримання зарплати.

Однак, хоча у Непалі йому потрібен лише один календар, Дахал є дистанційним аспірантом Бостонського коледжу, де вивчає непальську діаспору. Це означає, що він пов’язаний із календарем іншої культури: цифрової культури, яка, як і імперіалістична Європа 19-го століття, є майже виключно григоріанською.

“Я існую в двох просторах і часах”, – каже Дахал, який вирішує цю головоломку за допомогою технологій. Його ноутбук налаштований на 2023 рік, а смартфон – на 2079 рік. Спеціальний додаток допомагає йому переміщатися між ними на льоту.

Водночас Дахал бачить розрив між поколіннями у використанні календарів: його батьки взагалі не використовують григоріанський час. Але серед його друзів також є функціональний поділ, де григоріанський календар призначений для бізнесу, а Бікрам Самбат – для світських і сімейних заходів.

І хоча західний календар домінує в соцмережах (і саме за ним друзі вітають його з днем народження), він марний для таких важливих аспектів непальської культури, як визначення сприятливих днів і відстеження місячних циклів. З цієї причини Дахал вважає, що найближчим часом він навряд чи стане офіційним у його країні.

Автор фото, Getty Images

У Непалі люди сприймають час інакше, ніж у решті світу

Історія цілком може йти по колу. Як і у випадку з рухом за всесвітній календар кінця 19-го століття, у 21-му столітті спостерігалися заклики до календарної єдності з економічних причин. У 2016 році Саудівська Аравія перевела графік оплати праці державних службовців з ісламського на григоріанський календар, що сприйняли як спосіб скорочення витрат.

У грудні Південна Корея прийняла законопроєкт про відмову від традиційного віку на тій підставі, що багатовікова система є економічно неефективною. Закон набуде чинності цього року, а це означає, що мій наступний день народження може настати лише двічі або навіть один раз.

Але що можна втратити або отримати, об’єднавшись навколо єдиного календаря?

“Запровадивши централізовані календарі, уряди можуть отримати контроль”, – каже Оксбі. – Нація може дещо втратити в культурній історії та різноманітності. Люди також можуть зазнати втрат. Якщо вони є частиною регіональної меншини, вони можуть відчувати себе недооціненими на національному рівні”.

Знову ж таки, 150 років глобалізації не змусили плюралізм геть застаріти. Календарі можуть з’являтися й відходити, але частіше вони змінюються. І якщо є щось, з чим людство успішно має справу протягом усієї своєї історії – то це зміни.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

Перші люди на території України

На землі сучасної України людина живе дуже давно. Перші люди з’явилися тут близько 1 млн років тому. Ці люди ще не були нашими предками. Вони мали низький лоб і малий об’єм мозку, масивні щелепи і великі зуби. Але вони вже ходили прямо. їх вправні руки повністю сформувалися.

Неандерталець. Знаряддя праці неандертальця

Землю нинішньої України тоді вкривали чагарники кедрів, ялин і сосен, тут жили сибірські носороги, печерний лев і печерний ведмідь, слон-тригонтерій, мамонт, бізон, гігантський олень. Первісні люди полювали на цих тварин.

Понад 600 тис. років тому землю України вкривали льодовики. Заледенінь було три, третє дійшло до Карпатських гір, Дніпра і Дону.

Просуваючись зі швидкістю 3–5 км за рік, льодовики тягнули за собою величезні камені і валуни.

Найдавніша стоянка первісних людей знайдена на березі річки Тиси. Люди там жили у різні часи – від 1 млн до 35 тис. років тому.

Близько 150 тис. років тому почалося чергове заледеніння. Але тепер люди ховалися у печерах, одягали шкіри. Вони навчилися отримувати вогонь, їхні знаряддя стали кращими. Це були неандертальці. Залишки їх стоянок учені знайшли в Криму, на Запоріжжі, Сіверському Дінці, Волині, у Приазов’ї.

Водночас на території України мешкало дуже мало неандертальців – не більше 20 тис. осіб.

А близько ЗО тис. років тому на нашій землі з’явилися люди, схожі на нас, – перші кроманьйонці. Вони жили родовими общинами і племенами. У них панував матріархат – старійшиною племені і головою роду була жінка. Ці стародавні люди були вправними мисливцями і рибалками, полювали за допомогою лука і списа, плавали на човнах-довбанках. Кроманьйонці часто оселялися на річках, забивали палі і влаштовували поверх настилу хатини. На Волині, Поліссі, Київщині учені знайшли сліди таких споруд.

У печерах Криму знайдено стоянки неандертальців і перші поховання. Це говорить про те, що у первісних людей зароджувалися вірування. На виробах із кістки є орнаменти із зображенням тварин. Це були перші кроки людини у мистецтві.

Стародавні люди часто кочували – залишали свої поселення і переходили на родючіші місця.

Близько 6 тис. років тому почався неоліт – новий кам’яний вік. Люди навчилися приручати звірів і сіяти зерно. З’явилося ткацтво і гончарство. Люди почали обробляти камінь свердленням, шліфуванням і розпилюванням. У цей час племена припинили кочувати і розпочали осіле життя.

Найвідоміша споруда часів неоліту в Україні – Кам’яна Могила. Вона розташовується недалеко від Мелітополя.