Оксана Іваненко: Пишучи казку, я жила мріями моїх героїв

Українська дитяча письменниця та перекладачка Оксана Іваненко народилася 13 квітня 1906 року в Полтаві. Батько працював викладачем літератури в школі, мати також була вчителькою. Саме вона прищепила доньці любов до рідного слова, поезії, українських пісень. Дівчинка ще змалечку мала хист розказувати казки, чим дивувала старших. А в шість років заснувала власний журнал “Гриб”, де “працювала” редакторкою та авторкою:

“Писати я почала дуже рано, як тільки вивчилася читати, а читала я з чотирьох років. На щастя, вдома ніхто не звертав уваги, що крім ігор “в ляльки”, я дуже любила писати повісті. Псувала на своє писання безліч паперу, і в шість років вирішила видавати свій журнал. Він називався “Гриб”. Мій журнал, правда, після кількох номерів “прогорів”. Але я продовжувала писати нескінченні повісті”.

Окрім того дуже любила вірші Тараса Шевченка й охоче декламувала їх. У майбутньому письменниця присвятить 20 років своєї творчої праці на створення роману “Тарасові шляхи”.

Освіту Оксана здобувала у жіночій гімназії, у 1922-му стала студенткою Полтавського інституту народної освіти, водночас працювала вихователькою у дитячому будинку. За рік дівчина перевелася до Харківського інституту народної освіти на факультет соціального виховання. Проходила практику, а по закінченню вишу працювала в колонії для неповнолітніх правопорушників, якою тоді завідував Антон Макаренко, давній приятель матері Іваненко. Сама ж дівчина стала прообразом героїні його роману “Педагогічна поема” Оксани Варської.

Перший твір Оксани “Квіти” з’явився на шпальтах журналу “Слово”. Хоча сама письменниця своїм дебютом вважає 1925 рік, коли в журналі “Червоні квіти” було надруковано оповідання “До царя”. У 1930-му вийшла перша збірка оповідань “Майка та жабка”, за рік – іще одна збірка “Ми ще невеличкі”.

Іваненко в 1928 року стала аспіранткою Українського науково-дослідного інституту педагогіки, де написала дисертацію на тему “Дитяча літературна творчість”. Згодом Оксана завідувала секцією дитячої літератури при інституті, а ще працювала редакторкою журналу для дошкільнят “Тук-тук”. У ті часи боротися довелося і за право на існування дитячої літератури. Деякі педагоги називали казки “шкідливими” для радянських дітей – “дітей нової епохи”. Але Оксана Дмитрівна наполягала на необхідності існування казок, підтверджуючи свої погляди позитивним виховним впливом як українських народних, так і зарубіжних авторських казок.

Оксана Дмитрівна з братом

У 1933 році Іваненко написала казку “Сандалики, повна скорість!”, яка вже за рік отримала відзнаку на 1-й конференції дитячої літератури Радянської України. Відтоді дитячій літературі почали приділяти більше уваги. Корній Чуковський, Максим Горький, Самуїл Маршак у своїх виступах заявляли, що в Радянському Союзі створено велику літературу для дітей. Вони підтримували творчі пошуки Оксани Іваненко, яка започаткувала напрям природознавчої казки:

“Пишучи казку, я перевтілювалась абсолютно, жила мріями моїх героїв: пташок, комах, кисличок, берізки, верби. Я вже не могла думати про щось інше”.

Письменниця використовувала досвід як народних, так і авторських казок таких майстрів слова, як Іван Франко, Шарль Перро, брати Грімм, Ганс Крістіан Андерсен, Лев Толстой. За допомогою казки вона прищеплювала своїм маленьким читачам любов до природи, прагнення вберегти її від згубного втручання людини. Героями творів Іваненко ставали як рослини, так і тварини.

"Саме казкові прийоми персоніфікації тварин дають можливість не тільки познайомити наймолодших дітей з цілком реальними першими відомостями про навколишній світ, про життя природи взагалі, але й подати в найлегшій, найдохідливішій формі навіть складні питання соціальних взаємин між людьми, перші уроки дружби й взаємодопомоги, розуміння, що погано, а що добре", – розповідала вона.

Друга світова війна принесла горе в родину письменниці. На фронті загинув чоловік, в евакуації у Свердловську (нині Єкатеринбург) помер батько. Жінка залишилася сама з двома дітьми. Її донька Валерія згодом також стала дитячою письменницею, перекладачкою з болгарської мови.

Українські письменниці Н. Л. Забіла та О. Д. Іваненко (справа). Київ, 1950-ті рр. Автор зйомки Є. П. Ряпасов. ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного, од. обл. 0-178836 Українські письменниці О. Д. Іваненко (3-я зліва) та Н. Л. Забіла серед працівників книжкового видавництва “Молодь”. Київ, квітень 1984 р. Автор зйомки В. І. Арюшенко. ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного, од. обл. 0-156566

Після вигнання нацистських окупантів з Києва Оксана Іваненко повернулася до столиці України. Мешкала в письменницькому будинку Роліт на вулиці Леніна (Богдана Хмельницького), 68. Працювала в редакції дитячого журналу “Барвінок”. Під впливом воєнних подій з-під її пера вийшла повість “Рідні діти” – про тяжку долю дітей-сиріт, які пройшли через німецькі концтабори. З’явилися в її творчості патріотичні мотиви. Так, у повісті-казці “Куди літав журавлик” ідеться про птахів, які на зиму відлітають до Африки, але потім все одно повертаються в Україну, адже тут все для них рідне.

Оксана Іваненко писала й для дорослих. Зокрема, у повоєнний період її цікавила роль особистості в історії, тому вона працювала над художньо-документальними повістями й романами про друкаря Івана Федорова, гетьмана Богдана Хмельницького, Тараса Шевченка. Перекладала українською мовою твори Андре Моруа, Павла Бажова, Толстого, Андерсена, братів Грімм. Саме за дорослу літературу 1986 року її вшанували Шевченківською премією.

Майже сім десятиліть Оксана Іваненко присвятила літературній праці. Доля відміряла їй довге життя – 91 рік. Письменниці не стало 16 грудня 1997 року. Похована вона на Байковому цвинтарі Києва.

Сподобався матеріал? Підтримай Український інтерес. І на оновленій землі врага не буде! Слава Україні! Приватбанк 5457 0822 9082 5491 Монобанк 4441 1144 0359 2361 PayPal – [email protected]

Казка «Мийдодір»
Корній Чуковський

Простирала
Повтікали,
Ковдра — з ними за поріг
І подушка,
Мов скакушка,
Мов та жаба-скрекотушка,
Пострибала, хоч без ніг.
Я за свічку —
Свічка в пічку!
Я за книжку —
Утекла
І під ліжко
Залягла!
Хочу я напитись чаю,
Але що це? Сам не знаю!
Самовар мій, повний вщерть,
Утікає шкереберть!

Що зробилось?
Що зробилось?
І від чого
Все кругом
Підхопилось
Завертілось,
Закрутилося млинком?
Утюги
За чобітками,
Чобітки
За пиріжками,
Пиріжки
За тарілками,
Кочерга
За пояском —
Все літає,
Утікає,
Що аж курява стовпом!
Тут із маминої спальні
Клишоногий і кривий,
Вибігає умивальник
І кричить мені, страшний:

— Ах негарне, нечупарне,
Неумите поросятко!
Чорне, ніби сажотрус,
Ти на себе подивись:
В тебе вакса за ушима,
В тебе клякса під очима,
В тебе руки — гидко взяти!
Тож від тебе й штаненята,
Сміх сказати, штаненята
Геть від тебе подались!
Рано-вранці на світанку
Умиваються качата,
Кошенята, й мишенята,
І жучки, і павучки.
Тільки ти не умивався,
Замазурою зостався,
І втекли від замазури
І штанці, і чобітки.
Я — Великий Умивальник,
Славнозвісний Мийдодір,
Умивальників Начальник
І мочалок Командир!
Тільки тупну я ногою,
Тільки крикну: “Воювать!” —
У кімнату цю юрбою
Умивальники влетять
І загавкають, завиють,
Заскрегочуть, завищать
І брудного замазуру
Всі ухоплять чимскоріш,
Просто в річку,
Просто в річку
З головою полетиш!
Стукнув він у мідний таз,
Закричав: — Кара-бараз!

І щітки попідбігали,
Задирчали, затріщали
І давай мене вмивать,
Ще й приказувать:
— Я бруднулю мию, мию,
Мию носа, мию шию,
Ти, бруднуле, не забудь, —
Чистим, чистим, чистим будь!

Тут і мило підлетіло,
З мила піна потекла,
І шуміла, і шипіла,
І жалила, як бджола!

Я від губки із кімнати
Прудко кинувся тікати,
А вона услід біжить,
Ще й гукає: — Гей, ловіть!

Враз до парку я прискочив,
Огорожу перескочив, —
Губка все за мною мчиться
І кусає, як вовчиця.

Аж дивлюсь:
мій друг хороший,
Крокодил старий іде.
Він Тотошу і Кокошу
На прогулянку веде.
Губку вмить він проковтнув,
Як цукерочку глитнув.

А тоді ногою — туп,
Ще й кричить,
Він двома ногами — гуп,
Ще й гарчить:
— Ти брудніший, ніж земля! —
Він сказав.
— Забирайся звідсіля! —
Загукав.
— А як ні, то дожену, —
Він сказав.
— Розтопчу і проковтну! —
Загукав.
Ех, як кинусь я додому утікать!
Як візьмусь я руки, ноги обмивать!
Милом, милом,
Милом, милом
Умивався без кінця.
Змив і ваксу,
І чорнило
З неумитого лиця.
Враз штанці мої вбігають
І до ніг мені плигають.

А за ними й пиріжок:
— Ну-бо їж мене, дружок!
А за ним і бутерброд
Підлетів — і прямо в рот!

От і книжка повернулась,
З нею й зошит-молодець,
Арифметика метнулась
Із абеткою в танець.

Тут Великий Умивальник,
Славнозвісний Мийдодір,
Умивальників Начальник
І мочалок Командир,
Підбігає, і танцює,
І цілує, й каже так:
— От тепер тебе люблю я,
От тепер тебе хвалю я,
Ти вже більше не бруднуля,
А чистесенький хлопчак!

Треба, треба умиватись,
Умиватись треба нам!
Ви, бруднулі,
Замазулі,
Сором вам!
Сором вам!
Так, бруднулі,
Замазулі,
Сором вам!
Сором вам!

Хай славиться мило пашисте,
Рушник хай прославиться чистий,
Хвала порошкові зубному
І гребінцеві густому!

Давайте ж бо митись, купатись,
Пірнать, хлюпотать, полоскатись
У ночвах, у мисці, у ванні,
В струмку, у ставку, в океані,
І в річці, і в бані
Старі й молоді, —
Слава довічна воді!

Переклад Максима Рильського

Про казку «Мийдодір» Корнія Чуковського

Книга «Мийдодір» Корнія Чуковського знайома багатьом. На ній виросло декілька поколінь дітей, а вона й досі залишається цікавою. Це казкова історія, яку автор записав у віршованій формі, а розповідається у ній про те, як умивальник, ім’ям якого й названо твір, привчав одного хлопчика до чистоти, бо той чомусь весь час ходив брудний.

Розповідається історія від імені того самого хлопчика, який помічає, що від нього втікають речі, але не розуміє, у чому причина. Відповідь він дізнається, коли знайомиться з умивальником, який, як виявляється, уміє розмовляти, а не лише воду зі свого крану випускати. От Мийдодір і повідомляє маленькому герою, що той настільки брудний, що навіть речі до його рук не йдуть.

Бажаючи вимити неслухняного бруднулю, умивальник віддає наказ щітці та милу, щоб ті попрацювали над задачею. Слухняні засоби для миття нападають на хлопчика і починають свою роботу, але той виривається і біжить на вулицю. Та не так просто втекти від тих, хто бажає його привчити до хорошого і корисного. Окрім того, на вулиці чекають свої небезпеки…

Що відбудеться, коли хлопчинка зустрінеться посеред вулиці зі справжнім крокодилом? Чи зрозуміє він в кінцевому результаті, чому варто умиватись і бути чистим? Чи повернуться його речі? Читайте казку і дізнаєтесь всі відповіді.

Слухати аудіокнигу «Мийдодір» Корнія Чуковського:

«Мойдоди́р» – дитяча казка у віршах Корнія Чуковського, названа на ім’я одного з її героїв. Написана, за словами самого Чуковського, у 1921 році, вперше опублікована видавництвом «Райдуга» у 1923 році.

Коли хочеться читати завжди і будь-де, можна завантажити книги на нашому сайті. У нас є різні книги, як поеми, романи, вірші, детективи, фентезі. А щоб більше дізнатись про історію, можна ознайомитись з анотацією, стислим переказом, а також відгуками вже прочитавших її людей.

Можна завантажити книгу, або слухати аудіо книгу / аудіокнигу (mp3). Щоб скачати книгу «Мийдодір» Корнія Чуковського українською мовою повністю безкоштовно, без реєстрації та смс на електронну книгу, на телефон з ОС Андроїд (android), айфон, ПК (комп’ютер), айпад, треба вибрати один з форматів: fb2 (фб2), txt (тхт), rtf (ртф), epub (епаб).

В кожний літературний твір автор вкладає ідею, талант та власний стиль. А тому у нас ви знайдете під кожною книгою найцікавіші цитати, рецензії, короткий зміст. Все це допоможе вам обирати таку літературу, від якої ви отримаєте максимальне задоволення і користь.