Хто клює горобину взимку

0 Comments

Зміст:

Горобина: посадка і догляд, види і сорти

Автор і редактор: Олена Н. https://floristics.info/ua/index.php?option=com_contact&view=contact&id=21 Правки: 22 листопада 2023 Опубліковано: 18 лютого 2019 Перша редакція: 18 серпня 2017 🕒 17 хвилин 👀 32634 рази 💬 2 коментарі

  • Посадка й догляд за горобиною
  • Дерево горобина – опис
  • Посадка горобини
  • Догляд за горобиною
    • Вирощування горобини в саду
    • Шкідники і хвороби горобини
    • Горобина бузинолиста (Sorbus sambucifolia)
    • Берека (Sorbus torminalis)
    • Горобина домашня (Sorbus domestica)
    • Горобина круглолиста (Sorbus aria)
    • Горобина гібридна (Sorbus x hybrida)
    • Горобина звичайна
    • Корисні властивості горобини
    • Горобина – протипокази
    • Коментарі

    Горобина (лат. Sorbus) є родом деревних рослин триби Яблуневі родини Розові, в якому за різними даними налічується від 80 до 100 видів. А рослина горобина звичайна, або червона (лат. Sorbus aucuparia) – плодове дерево, вид роду Горобина, дуже поширений майже по всій Європі, у Передній Азії й на Кавказі. Ареал виду доходить до Крайньої Півночі, а в горах горобина червона вже у вигляді чагарнику піднімається до кордону рослинності. Родова назва sorbus походить із кельтської мови, перекладається як «терпкий, гіркий» і характеризує смак плодів горобини. Видова назва походить від латинських слів, що у перекладі означають «птах» і «ловити»: плоди горобини використовувалися для приманювання птахів.

    Із давніх-давен горобина була частиною культури слов’ян, скандинавів і кельтів, які наділяли її магічною силою: вважалося, що вона захищала воїнів у боях, захищала від світу мертвих і від чаклунства. Ягода горобини з нижньої сторони виглядає як рівнобічна п’ятикутна зірка – один із найдавніших язичницьких символів захисту. Під час весілля горобинове листя клали у взуття нареченим, з її деревини виготовляли дорожні палиці. Горобину садили поруч із житлом, і пошкодити або знищити дерево вважалося дуже поганою прикметою.

    Посадка й догляд за горобиною

    • Цвітіння: зазвичай у середині травня.
    • Посадка: до початку сокоруху навесні або в період падолисту.
    • Освітлення: яскраве сонячне світло.
    • Ґрунт: родючий, добре дренований, середньо- або легкосуглинистий.
    • Полив: обов’язковий і частий після посадки, щорічно на початку вегетації, за 2-3 тижні до збору врожаю, через 2-3 тижні після збору. Витрата води – 2-3 відра на одне дерево.
    • Підживлення: починаючи з третього року після посадки: навесні – перегноєм і аміачною селітрою, у перші дні літа – розчином коров’яку (1:5), пташиного посліду (1:10) або Агролайфу (відповідно до інструкції), а в кінці літа – деревною золою та суперфосфатом.
    • Обрізування: напровесні.
    • Розмноження: щепленням, зеленими та здеревілими живцями, паростю й відсадками.
    • Шкідники: довгоносики, яблуневі плодові трачі, п’ядун, горобинові галові кліщі, короїди, зелена яблунева попелиця, щитівки.
    • Хвороби: антракноз, септоріоз, бура та сіра плямистості, борошниста роса, моніліоз, пархи, іржа, некрози (чорний, нектрієвий і цітоспоровий) і вірусна кільцева мозаїка.
    • Властивості: є лікарською рослиною, плоди якої мають жовчогінну, потогінну, сечогінну та кровоспинну дію.

    Дерево горобина – опис

    Горобина звичайна є деревом або чагарником і сягає у висоту не більше 12 м. Крона у неї округла, пагони опушені, сірувато-червоні. Кора дорослих рослин гладка, блискуча, жовто-сіра або сіро-коричнева. Чергове непарноперисте листя горобини сягає в довжину 20 см і складається з 7-15 витягнутих, зубчастих по краю загострених листочків, зелених і матових зверху й більш світлих і опушених зі споду. Восени листя забарвлюється в золотисті й червоні тони.

    Численні білі п’ятичленні квітки горобини з не дуже приємним запахом зібрані в густі кінцеві щитки діаметром до 10 см. Плід – помаранчево-червоне соковите яблуко до 1 см у діаметрі. Цвітіння горобини починається в травні або червні, а плоди дозрівають до кінця літа або на початку осені.

    Горобина погано зносить загазованість і задимленість повітря, а також перезволоження й заболоченість ґрунту.

    Деревина горобини тверда й пружна, але при цьому добре піддається обробці. Віддавна з неї робили веретена і руни. З плодів горобини роблять барвник для тканини.

    Посадка горобини

    Оскільки дерево горобина виростає досить високим, розумно садити його на кордоні саду, щоб воно не затінювало ділянки. Ґрунти горобина воліє родючі (середні і легкі суглинки, що добре утримують вологу), проте нормально росте і в мізерніших ґрунтах. Садять горобину, як і інші плодові дерева, навесні, до початку сокоруху, або восени, у період падолисту. Якщо ви розраховуєте збирати урожай ягід, то висаджуйте відразу кілька сортів.

    Вибираючи саджанці горобини, зверніть увагу на стан їхньої кореневої системи: вона має бути добре розвиненою і здоровою, тобто мати 2-3 основні розгалуження завдовжки понад 20 см. Якщо коріння у рослини обвітрене й сухе, краще такий посадковий матеріал не купувати. Кора саджанця має бути гладкою, а не зморщеною. Відірвіть невеликий шматочок кори й подивіться на її внутрішню сторону: вона має бути зеленою, а не коричневою, як у мертвої рослини. Готують саджанці до посадки, видаляючи хворі, підсушені й надломлені корінці та пагони. Перед осінньою посадкою також видаляють із гілок саджанця листя, намагаючись не пошкодити бруньки в їхніх пазухах.

    Саджанці горобини розташовують на ділянці з інтервалом 4-6 м один від одного і від інших дерев. Глибина і діаметр ями – 60-80 см. Заготовте суміш із 5 кг торфокомпосту і верхнього шару ґрунту, додайте в неї 2-3 лопати перепрілого гною, 200 г суперфосфату та 100 г деревної золи й добре все перемішайте. Заповніть ями цією сумішшю на третину, потім до половини засипте котлован звичайної землею, вилийте в нього відро води й дайте їй увібратися.

    Умочіть коріння саджанця в глиняну бовтанку, помістіть його в центр ями й заповніть простір ґрунтовою сумішшю, що залишилася, або ґрунтом із верхнього шару ґрунту. Після посадки добре ущільніть поверхню навколо саджанця й полийте його. Саджанець має опинитися в землі на 2-3 см глибше, ніж він ріс у розсаднику. Коли вода вбереться, замульчуйте пристовбурні кола шаром перегною, торфу, сіна, трави, соломи, тирси або іншого органічного матеріалу завтовшки 5-10 см.

    Догляд за горобиною

    Вирощування горобини в саду

    Вирощування горобини передбачає виконання звичних для садівника процедур: поливу, прополювання, розпушування ґрунту, внесення підживлення, обрізування, заходів щодо захисту від хвороб і шкідників.

    Поливають горобину в період відсутності опадів, причому обов’язково це роблять на початку вегетації та після посадки в ґрунт, а також за два-три тижні до збору врожаю і через два-три тижні після нього. Воду краще лити в канавки, зроблені по периметру пристовбурного кола. Розрахунок води – 2-3 відра на одну рослину, однак при визначенні необхідної кількості води слід враховувати вік рослини, склад і стан ґрунту.

    Розпушування ґрунту в пристовбурному колі здійснюють напровесні, потім 2-3 рази впродовж літа й обов’язково відразу після збору врожаю. Зручніше розпушувати поверхню на другий день після поливання або дощу, водночас видаляючи бур’яни. Після розпушування пристовбурне коло знову мульчують органікою.

    Підвищують врожайність горобини системні підживлення. З третього року життя навесні під дерева вносять по 5-8 кг компосту або перегною і по 50 г аміачної селітри. У перші дні червня під кожну горобину виливають по 10 л розчину коров’яку (1:5) або пташиного посліду (1:10). Органіку може замінити розчин Агролайфу. В кінці літа під дерева потрібно внести по півлітра деревної золи і по 100 г суперфосфату.

    Обрізають горобину напровесні, до того, як почнуть прокидатися бруньки: видаляють пагони, що відходять під прямим кутом, хворі, всохлі й ростучі вглиб крони. У сортів горобини, плодоносних на тогорічних пагонах, потрібно прорідити й трохи вкоротити гілки, а у тих, що плодоносять на різних типах плодових утворень, систематично проріджують і омолоджують кільчатки та вкорочують скелетні гілки.

    Узагалі ж обрізування робиться для рівномірного освітлення крони, що сприяє вищому врожаю. Однак крона у горобини пірамідальна, отже, гілки ростуть під гострим кутом до стовбура, і це позбавляє їх міцності. Ваше завдання при формуванні скелетних гілок постаратися вивести їх під прямим або тупим кутом.

    Дерева зі слабким приростом потребують змолоджуючого обрізування, яке, щоб викликати зростання нових пагонів, роблять на дво- або трирічну деревину.

    Шкідники і хвороби горобини

    Перші ознаки ураження дерева шкідниками або хвороботворними інфекціями можуть з’явитися вже в травні-червні. На які ж хвороби хворіє ця культура? Вражають горобину антракноз, септоріоз, бура та сіра плямистості, борошниста роса, моноліоз, пархи, іржа, некрози (чорний, нектрієвий та цітоспоровий) і вірусна кільцева мозаїка. Якщо ви придбали здоровий саджанець, а посадка горобини і догляд за нею здійснювалися відповідно до агротехніки культури, то навряд чи у дерева виникнуть проблеми зі здоров’ям: хвороби вражають тільки ослаблені рослини. Проте потрібно бути готовим до будь-яких неприємностей.

    Скажемо відразу, що такі хвороби, як мозаїка та всі види некрозів, вилікувати не вдасться, тому найважливішим способом захисту горобини від ураження цими невиліковними недугами є профілактичні заходи. Вони полягають в уважному відборі саджанців, передпосівній обробці ґрунту від інфекцій, знищенні комах-переносників вірусів і утриманні пристовбурних кіл у чистоті. Дуже важливо уважно оглядати дерева в саду якомога частіше, тому що набагато легше перемогти хворобу на самому початку її розвитку, ніж рятувати вже вражену рослину.

    У статтях про посадку й вирощування плодових дерев родини Розові ми неодноразово описували ознаки найпоширеніших захворювань і способи боротьби з ними, тож ви зможете отримати про це детальну інформацію, звернувшись до вже розміщених на сайті статей про яблуню, грушу, сливу та про інші споріднені горобині звичайній культури.

    Що стосується шкідників, то горобину звичайну при несприятливих умовах вражає до 60 комах і кліщів, які пошкоджують листя, пагони, квітки, плоди, бруньки та насіння рослини. Велика частина цих шкідників паразитує на всіх плодових культурах родини Розові. Частіше за інших на горобині зустрічаються:

    • довгоносики, яких знищують препаратом Карбофос;
    • короїди: проти них горобину обробляють Актарою, Конфідором і Лепідоцидом;
    • п’ядуни: в боротьбі з цими шкідниками використовують Хлорофос, Карбофос або Ціанокс;
    • горобинові галові кліщі знищує колоїдна сірка;
    • горобинові молі не зносять обробки Хлорофосом;
    • зелена яблунева попелиця гине від препаратів Актеллік і Децис;
    • щитівки знищує препарат 30 Плюс;
    • яблуневі плодові трачі гинуть після обробок горобини настоєм білої гірчиці (10 г порошку гірчиці заливають 1 л води, добу настоюють, потім розбавляють водою 1:5).

    Від ураження шкідниками може вберегти обробка горобини по листю до початку сокоруху розчином 100 г мідного купоросу в 10 л води. Добре себе зарекомендували й весняні обробки дерев і ґрунту під ними Нітрафеном. У профілактичних цілях щоосені з-під дерев прибирають опале листя й рослинні залишки та перекопують ґрунт у пристовбурних колах.

    Розмноження горобини

    Горобина звичайна розмножується насіннєвим і вегетативним способами. Насінням, як правило, розмножують видову горобину. Посів насіння здійснюють восени: його відмивають від м’якоті, закладають на глибину 5-10 мм і мульчують зверху опалим листям. Якщо ви вирішили сіяти насіння навесні, то змішайте його з жорстким піском (1:3) і потримайте перед посівом один-два місяці в кімнатній температурі, а потім 3-4 місяці в овочевому ящику холодильника. Коли з’являться сходи, їх регулярно поливають і прополюють, ґрунт навколо них розпушують, а восени сіянці пересаджують у шкілки. Горобина з насіння починає плодоношення на четвертий-п’ятий рік.

    Цінні сорти горобини розмножують вегетативно: щепленням, здеревілими й зеленими живцями, паростю і відсадками. Підщепами для щеплення сортового живця можуть слугувати сіянці горобини звичайної, невежинської або моравської. Окулірування проводять у квітні, на початку сокоруху, або в липні-серпні. Пов’язку з місця щеплення знімають через 3 тижні. Верхівку підщепи обрізають, залишаючи колючку, до якої згодом підв’язують зростаючий сортовий пагін.

    Паростю розмножують тільки кореневласні дерева. У процесі вкорінення зелених живців приживається тільки від 45 до 60 % посадкового матеріалу, а здерев’янілі живці горобини вкорінюються ще гірше.

    Види і сорти горобини

    У культурі вирощуються багато видів горобини. Деякі з них є декоративними рослинами, але більша частина – плодовими.

    Горобина бузинолиста (Sorbus sambucifolia)

    в дикому вигляді росте в Хабаровському краї, на Камчатці, Сахаліні, Курилах і в Японії. Це гарний чагарник заввишки до 2,5 м із рідкісною яйцеподібною або округлою кроною, голими прямими темно-бурими пагонами з сизим нальотом, сірими гілками з сочевичками, що впадають в очі, і непарноперистим листям завдовжки до 18 см із ланцетоподібним прилистками. Листя складається з 7-15 гостропильчастих овальних темно-зелених листочків, майже голих і блискучих, розташованих на червонуватих черешках. Червонуваті або білі квіти діаметром до 1,5 см зібрані в складні щитки. Квітконіжки і гілочки вкриті рудим опушенням. Соковиті їстівні кулясті яскраво-червоні плоди до 1,5 см у діаметрі мають солодкувато-кислий смак без гіркоти й вирізняються приємним ароматом. Вони можуть зберігатися на кущах до самої весни. Вид відрізняється зимостійкістю, посухостійкістю й невибагливістю до ґрунтових умов.

    Берека (Sorbus torminalis)

    або берека лікувальна у природі поширена на Кавказі, в Криму, південно-західній частині України, Західній Європі та Малій Азії, росте поодиноко або невеликими групами. Це дерево заввишки до 25 м з темно-сірою корою в поздовжніх тріщинах на стовбурах і з оливковою на молодих пагонах. Листя у рослини широкояйцеподібне, просте, завдовжки до 18 см, округле і серцеподібне біля основи і загострене, з 3-5 лопатями на верхівці. Верхній бік листової пластини блискучий, темно-зелений, нижній – волосисто-опушений. Восени листя стає помаранчевим або жовтим. Білі квітки діаметром до 1 см утворюють пухкі щиткоподібні суцвіття до 8 см у поперечнику. Помаранчеві або червонуваті округлі плоди діаметром до 18 мм з часом буріють. М’якоть у них кисло-солодка, борошниста. Вид вирізняється високою зимостійкістю, проте не дуже добре переносить посуху. Берека має дві декоративні форми:

    • з перисто-розсічені листям;
    • з опушеними листками.

    Горобина домашня (Sorbus domestica)

    або горобина великоплідна (кримська) зростає в Криму і на півдні західної Європи в підлісках широколистяних лісів групами або одинично. Це повільнозростаюче дерево заввишки до 15 м із кулястою або широкопірамідальною кроною. Його кора тріщинувата вже змолоду, але пагони гладкі, майже голі й блискучі. Складне непарноперисте листя завдовжки до 18 см складається з ланцетних гостропилчастих гладеньких листочків зеленого кольору завдовжки до 5 см. Рожеві або білі квіти діаметром до 1,5 см утворюють гіллясті, широкопірамідальні повстяно-опушені суцвіття до 10 см у діаметрі. Плоди у горобини кримської грушоподібні або довгасто-яйцеподібні, до 3 см у діаметрі, червоні, зеленувато-жовті або бурі, з в’язкою й запашною борошнистою м’якоттю солодкуватого смаку з великою кількістю кам’янистих клітин. Вид майже не уражається шкідниками та вирізняється посухостійкістю й зимостійкістю. Має дві форми:

    Горобина круглолиста (Sorbus aria)

    або арія, або горобина борошниста зустрічається в горах Південної і Середньої Європи і на Карпатах. Це сильноросле дерево заввишки до 12 м із широкопірамідальною кроною, світло-коричневою або червоно-бурою корою на стовбурі й повстяно-опушеними пагонами. Листя у цього виду цільне, шкірясте, округло-еліптичне, гостро-двояко-пилчасте по краях. При розкритті листя біло-повстяне, потім верхня сторона листової пластини стає зеленою, а до осені листя забарвлюється в відтінки бронзового кольору, і дерево стає схожим на вільху. Квітки у арії білі, зібрані в щиткоподібні суцвіття до 8 см у діаметрі. Плоди їстівні, кулясті, помаранчево-рожеві або помаранчево-червоні, до 1,5 см у діаметрі. М’якоть кисло-солодка, борошниста, за смаковими якостями поступається солодкоплідним сортам. У культурі вид із 1880 року, має кілька садових форм:

    • Декайсне – рослина з більшими листками й квітками;
    • їстівна – з довгастим або еліптичними листям і більшими, ніж у основного виду, плодами;
    • хризофіла – різновид із жовтуватим листям упродовж усього сезону й олійно-жовтим восени;
    • Маніфік – дерево з білосніжним при розпусканні листям, яке влітку зверху зеленіє, а восени стає бронзовим. Плоди червоні, опушені білим ворсом;
    • Маджестік – дерево, що сягає у висоту 15 м, але не формує плодів.

    Горобина гібридна (Sorbus x hybrida)

    – природний гібрид горобини звичайної та горобини проміжної, представників якого можна зустріти в природі Північної Європи. У рослини складне листя, що є поєднанням простих лопатевих і перистих листків. Зверху листки голі, зелені, знизу вкриті білуватим або сіруватим пушком. У культурі часто вирощують ще один природний гібрид – різновид тюрінзький, утворений при схрещуванні горобини звичайної з горобиною круглолистою. У цієї рослини лопаті на листках не так глибоко розрізані, вони ширші й більш притуплені, ніж у листя горобини гібридної.

    Горобина звичайна

    опис якої ми наводили на початку статті, має безліч декоративних форм, що розрізняються обрисами крони, забарвленням плодів і листя: Бурка, лікерна, гранатна, мічурінська десертна, російська, пірамідальна, плакуча, Бейснера, невежинська, моравська, або солодка, Фіфеана. Усі вони дуже красиві впродовж усього періоду вегетації, але про деякі потрібно розповісти детальніше:

    • невежинський різновид горобини звичайної зовні мало чим відрізняється від основного виду, але його плоди позбавлені терпкості й гіркоти навіть у недостиглому стані, тоді як плоди основного виду стають їстівними тільки після перших морозів;
    • горобина солодка, або моравська, була виявлена в Судетських горах. Її листя більш ажурне, ніж у інших горобин, і зацвітає вона трохи пізніше, а її суцвіття іноді містять до 150 квіток. Плоди у горобини моравської шарлахово-червоні з помаранчевою соковитою м’якоттю кисло-солодкого смаку;
    • горобина лікерна – різновид, отриманий Мічуріним від схрещування горобини звичайної з аронією чорноплідною. Це дуже зимостійка рослина з пурпурово-чорними плодами;
    • горобина гранатна – результат схрещування горобини звичайної з глодом великоплідним, отриманий у 1925 році. У висоту дерево сягає всього 4 м. У нього просте, гладеньке темно-зелене листя завдовжки до 17 см, у нижній частині перисто-розсічене, а у верхній – цілісне, яйцеподібне або еліптичне. Плоди рослини – бордові, завбільшки з вишню кисло-солодкі ягоди. Горобина гранатна вирізняється високою зимостійкістю;
    • горобина Бурка була виведена в 1918 році при схрещуванні горобини альпійської та горобини звичайної. Листя у неї просте, перисто-розсічене, слабо опушене, темно-зеленого кольору. Плоди овально-довгасті, середньої величини, червоно-бурі. Рослина зберігає декоративність упродовж усього сезону;
    • горобина мічурінська десертна – гібрид між мушмулою німецькою та горобиною лікерною. Це деревце заввишки до 3 м із широкою кроною і складним непарноперистим листям завдовжки до 18 см, що складається з 6-7 пар світло-зелених, злегка опущених зі споду листочків. Темно-червоні, середньої величини плоди цієї горобини нагадують за формою плоди мушмули. Рослина дуже декоративна й вирізняється зимостійкістю.

    Окрім описаних, у культурі вирощуються такі види горобини, як змішана, проміжна, або шведська, вільхолиста, Кене, Вільморена, амурська та деякі інші.

    Що стосується сортів горобини звичайної, то найкращими з них є:

    • Бусинка – середньоросле дерево з соковитими плодами, що за смаком нагадують журавлину;
    • Вефед – зимостійкий і високоврожайний солодкоплідний сорт столово-десертного призначення з ошатними жовто-рожевими плодами;
    • Сонячна – стабільно плодоносний сорт, яскраво-помаранчеві плоди якого з червоним рум’янцем смачні як у свіжому вигляді, так і перетерті з цукром;
    • Сорбинка – зимостійкий і урожайний сорт із великими червоними плодами, придатними для переробки та для їжі в свіжому вигляді.

    Затребувані в культурі й такі сорти горобини звичайної, як Кірстен Пінк, Ред Тіп, Карпет оф Голд, Вайт Макс, Шимі Глоу, Леонард Шпрінгер, Фастігіата, Інтегерріма, Джермінс, Титан і інші.

    Горобина в ландшафтному дизайні

    У ландшафтному дизайні горобина може відігравати як головну роль, так і другорядну. Горобина плакучої форми використовується в декорі арок і альтанок, добра вона і як сольна рослина, висаджена на узліссі або галявині, подалі від інших рослин.

    Горобина прекрасно виглядає в групі з іншими деревами та чагарниками, наприклад, зі сніжноягідником, свидиною, барбарисом або зі спіреєю. Гармонійне поєднання горобини й хвойних рослин – ялиць, туй, ялин і сосон, особливо в осінню пору, коли листя горобини рясніє на тлі зеленої або блакитної хвої.

    Поєднуються горобини і з листяними деревами – липою, чорною тополею, кленом, ясенем і білою вербою. Багато видів горобин підкреслюють красу калини, горобинника горобинолистого, жимолості й троянди зморшкуватої. А жива огорожа з чагарникової горобини буде прекрасним фоном для багаторічних квітів. Однак, плануючи посадку горобини в тому чи іншому місці, слід враховувати, що вона погано зносить загазованість і задимленість міського повітря.

    Властивості горобини – шкода і користь

    Корисні властивості горобини

    Плоди горобини звичайної містять величезну кількість вітаміну C, його в них навіть більше, ніж у лимонах. Окрім аскорбінової кислоти, до складу плодів горобини входять вітаміни P, B2, PP, K і E, а також провітамін A, глікозиди, амінокислоти, пектини, гіркоти, дубильні речовини, органічні кислоти (бурштинова, лимонна та яблучна), флавоноїди, йод, калій, магній, залізо, мідь, марганець, цинк, спирти, ефірна олія і фітонциди. Плоди горобини мають жовчогінну, потогінну, сечогінну і кровоспинну дію. В Угорщині ними лікують дизентерію, в Норвегії горобину застосовують при набряках і як ранозагоювальний засіб, а в Болгарії плоди використовують для виведення каменів із нирок.

    Високий уміст у плодах горобини вітамінів благотворно діє на організм при лікуванні недокрів’я, цукрового діабету, геморою, ниркових і печінкових хвороб, захворювань органів травлення, особливо колітів, гастритів і виразкової хвороби.

    Горобиновий сік збуджує апетит, тому його призначають при виснаженнях, а також при ревматичних болях, каменях у сечовому міхурі й нирках. Він знімає набряклість, знижує рівень холестерину в крові, нормалізує обмін речовин, зупиняє кровотечу і має протимікробну дію. Показано вживання соку при подагрі, атеросклерозі, астенії, ламкості капілярів, гіпертонії, аритмії, кровотечах і злоякісних пухлинах, а також при отруєнні чадним газом.

    Корисні властивості мають не тільки плоди, а й квітки, і листя, і кора горобини. Відвар кори застосовують при лікуванні гіпертонії, а для боротьби з цингою призначають препарат із листя горобини, оскільки в них вітаміну C навіть більше, ніж у плодах. А при порушенні обміну речовин, хворобах шлунково-кишкового тракту й застудах у народній медицині використовують препарати з плодів і квіток горобини.

    Зовнішньо горобина застосовується при опіках, ранах, бородавках і різних запаленнях.

    Як полівітамінний засіб плоди горобини червоної є сировиною для кондитерської промисловості. З них виробляють цукерки, лікери, горілки, наливки та настоянки, повидло, мармелад, желе, пастилу, варення і безалкогольні напої.

    У ветеринарії насиченим відваром плодів горобини лікують легеневі захворювання у тварин.

    А для здорових людей буде дуже корисний уранці тонізуючий напій: візьміть із вечора по повній столовій ложці сушених або свіжих плодів барбарису, горобини й шипшини, помістіть їх у трилітровий термос, залийте окропом і загвинтіть кришку. Пийте цей чай усю першу половину дня, після чого знову залийте ці плоди окропом, дайте їм настоятись і знову пийте. Після того, як ви вип’єте вторинний чай, дістаньте з термоса плоди, потовчіть і знову залийте їх у термосі окропом. Таким чином, ви використовуєте одні й ті ж плоди тричі, і з кожною чашкою чаю ваш організм отримуватиме вітаміни й біологічно активні речовини.

    Горобина – протипокази

    Протипоказані плоди горобини червоної тим, хто переніс інсульт або інфаркт, а також людям із підвищеним згортанням крові та ішемічною хворобою серця. Шкідливі вони і для людей із підвищеною кислотністю шлунку.

    Ukraineer

    Теплолюбні птахи відлітають восени на південь, а натомість прилітають пернаті, які звикли жити в північних широтах. Серед пернатих «туристів» злісними шкідниками є Снігірі, Дрозд-горобинник, Свірістель, Клести, Щури.

    Серед постійних мешканців горобину в холодну пору їсть синиця. Інші мешканці міст – Ворона сіра, Сойка, Голуб, Рябчик не проти поласувати ягодами, коли нічого іншого знайти не вдається.

    Птахи не тільки шкодять, але й допомагають поширювати насіння горобини по всій окрузі. Такі пернаті, як дрізд і свирістель, поїдають ягоди цілком, їх шлунок не здатний перетравити насіння.

    Випливаючи, птахи поширюють насіння в тій місцевості, де знаходяться, збільшуючи тим самим чисельність плодових дерев. Проходження через травний тракт птиці підвищує відсоток сходження.

    М’якоть проходить обробку шлунковим соком, насіння розпаровується, збільшується в обсязі і виходить вже повністю підготовленим до проростання.

    Свиристелі і дрозди поїдають горобину «культурно». Вони прилітають цілою зграйкою, яка може складатися зі 100 голів, розсідають на гілках так, що вони не ламаються.

    Зовсім інакше чинять скворці, що клюють горобину восени, висаджуються на гілках так, що вони ламаються. Розгляньмо деякі різновиди птахів більш детально, щоб знати ворога в обличчя.

    Снігур

    Якщо вас мучать думки про те, хто поласував взимку вашою горобиною, а за вікном порхають червоногруді пташки, то це снігурі. Їх легко відрізнити від інших пернатих представників.

    1. Вони поширені досить широко. Птахи самі по собі некрупні, трохи більше горобця.
    2. Вага становить 35 г. Однак ці представники відрізняються міцною статурою.
    3. Для даної породи птахів характерний статевий диморфізм. У снігурів виділяється грудна частина тіла. У самок вона має рожево-сірий забарвлення, у самців – пурпуровий.
    4. Голівка снігура пофарбована в чорний колір, складається враження, що птах одягнув шапочку. Пір’я під хвостиком і над ним мають білий окрас. На крилах рівномірно розподілені чорні та білі смужки, що надає птаху святковий вигляд.

    Снігур взимку харчується в основному, коли зграя підлітає до дерева. Самці пропускають вперед самок, дозволяючи їм вибрати найбільш соковиті плоди, а потім приступають до трапези самі.

    Снігурі поглинають тільки насіння, не чіпаючи м’якоть. Після їх трапези на землі і на дереві залишаються ягоди, при вигляді яких складається враження, що їх пожували, а потім виплюнули.

    Дрозд-горобинник

    На відміну від попереднього поїдача горобини, дрозд-горобинник відрізняється досить великими розмірами:

    • довжина його тулуба становить близько 30 см;
    • важить пташка майже 130 г;
    • в забарвленні переважають сірі відтінки, живіт і нижня частина хвостових пір’я кремового кольору, грудка всіяна чорними і сіро-коричневими плямами.

    Горобинники селяться цілими колоніями, на відміну від своїх сородичів. Активні, досить агресивні. Часто нападають зграями на хижаків, відганяючи їх від своїх гнізд. Горобинник може харчуватися рослинною і тваринною їжею. Їх улюбленим ласощами залишається горобина. Вони налітають цілою зграєю на дерево, видаючи стрікочущі звуки.

    Свірістель

    Розміри дорослої особини доходять до 20 см. Основна маса оперення сіро-рожевого відтінку. Крила чорні з жовтими, білими смугами, на яких чітко видно червоні мазки. По крайовій частині хвоста протягнуть жовтий кантик, а на головці розташувався симпатичний рожевий хохолок.

    Свірістель переважно харчується ягодами рослин, але їсть і комах, яких ловить прямо на льоту. Стайка свиристелі може знищити врожай горобини у вашому саду. На деревах після трапези не залишається жодної цілої ягоди. Ніби їх хтось розірвав. Свірістель їсть квапливо. Крім горобинових плодів, можуть поласувати ще бузиною і калиною. Тож не дивуйтеся, якщо в саду і ці ягоди виявляться надкушеними.

    Клест

    Клести також належать до загону горобців. Є кочуючими птахами. Довжина тіла сягає 20 см. Статура збита, хвіст роздвоєний на кінчику. Голова великого розміру, з хрестоподібним дзьобом, загнутим на кінцях. Для них характерний статевий диморфізм. Оперення на грудці у самок зелено-сіре, а у самців – малиново-червоне. На крилах і хвості більше переважають сірі тони. Клести виводять пташенят взимку, ближче до різдвяних свят. Свої гнізда вони роблять у кроні високих хвойних дерев.

    Основний раціон клесту – насіння ялинових. Відмінною рисою цих птахів є лінь. Вони не поспішають ускладнювати собі життя, здобуваючи важкодоступне насіння. Вибравши все найсмачніше з верхньої частини плоду, птах перелітає на інший. Досить часто клести здійснюють нальоти на горобину, залишаючи після себе пожовані ягідки.

    Якщо ви не здогадуєтеся, хто з’їдає вашу горобину взимку, це може бути щур. Птах прилітає з північних країн до нас на зимів’я. З’являються вони часто наприкінці листопада. Оселяються в основному поблизу водойм, у хвойних лісах. Поруч з водоймами вони селяться, оскільки люблять купатися, навіть незважаючи на сильні морози. Їх відносять до сімейству в’юркових.

    Розміри тіла пташки близько 22 см. Дзьоб товстий, вкорочений. Вага пташки становить від 50 до 65 г. В забарвленні практично немає чорних кольорів, замість цього переважають темно-сірі і червоні тони. Окрас пір’я чимось нагадує снігура і клесту.

    Щур є не просто знищувачем плодів горобини, він допомагає їм поширюватися на великі і короткі відстані. У кроні високого дерева птахи почуваються вільно. Якщо не можете визначити, які пернаті прилетіли до вашого дерева, то щура можна відрізнити ще й за характерним свистом.

    Ув’язнення

    Багато хто хоче знати, які птахи їдять горобину взимку, дивлячись на порожні гілки. Рідко зустрінеться птах, який узимку не став би їсти терпкі ягоди. З настанням холодів до нас прилітають з Півночі кочові птахи, які поїдають всю рослинність, що залишається на деревах. Взимку навіть ворони не гребують горобиною, тому можете не дивуватися, коли ваше дерево обліпить зграя сірих птахів.

    З настанням холодів на гілках горобини з’являється багато пернатих. Серед них видно дуже красиві співачки птаха з хохолком на голові. Люблять горобину багато хто, але ці особливо, всю зиму вони проводять в гущавині її гілок. Хто це, як називаються ці пташки і звідки прилітають?

    Що за птахи з хохолком клюють горобину?

    Любителі природи часто бачать взимку цих маленьких хохлатих друзів з ретельністю поїдають червоні ягоди, не всі знаю хто це. Вони трохи схожі на горобців, але не горобці начебто і на голові кумедний завиток.

    Швидше за все мова йде про свиристелів – невеликі птахи з загону горобиноподібних. Щоб вам легше було визначити їх, нижче ми дамо опис:

    • Довжина тіла невелика – 17 – 22 см, маса до 67 грам;
    • Тільце сірого кольору, ближче до голови з переходом у ніжно-рожевий;
    • Крила чорні з жовтими смужками;
    • Хвіст і грудка – чорні;
    • Під очима проходить темна смуга;
    • На краю хвоста видніється яскрава жовта позначина;

    Птах – співочий, його трелі легко впізнати, вони відрізняються від звичного щебетання і звучать приблизно, як «сві-рі-рі».

    Харчування і проживання свиристелів

    Свірістель – кочуюча тварина, птах не відлітає на далекі відстані на зимівлю, а лише переміщається на кілька кілометрів південніше.

    У місцях основного прибивання свиристелі харчуються комахами, втечами рослин. Восени ж настає голодна пора, оскільки дрібна живність зникає, доводиться бігти. Тоді птах переходить на рослинний корм, переважно на ягоди: калина, ялівець, шипшина і звичайно – горобина.

    Апетит у хохлатої красуні відмінний, їдять вони багато, заковтуючи плоди цілком. Спустошивши одну ділянку, купкою переміщаються на іншу і так рухаються південніше, слідом за рослинами. Саме в цей період ми зустрічаємо їхні зграйки на деревах.

    Цікаві факти

    Кажуть, що свиристелі бувають п’яними: вони дивно поводяться в польоті і на землі, втрачають орієнтацію, буквально стрибають в руки до людей і засипають пригрівшись. Вчені-орнітологи і прості люди спостерігали даний факт по всьому світу, а значить не могли помилитися, це дійсно так.

    Вся справа в ягодах, які вони клюють. Іноді, під час теплої зими, плоди не опадають, а висять на гілках так довго, що починають бродити. Ненажерливі пташки, побачивши такий достаток їжі, накидаються на неї і хміліють.

    П’яні свиристелі зустрічаються і по весні. А це вже сік дерев так діє: він стікає по стовбуру і пернаті ласують ім. При попаданні великої кількості соку в шлунок, відбувається бродіння, печінка ж не встигає очищати кров, ось вони і веселяться.

    Але між іншим – видовище це не таке кумедне. Тварини хаотично пересуваються з великою швидкістю, врізаються в стіни будинків та інші перешкоди, масово гинуть. Відомі випадки нападу на людей, коли живі винищувачі зверху кидаються на перехожих і навіть намагаються клювати їх.

    Як допомогти їм взимку?

    Коли трапляється неврожай горобини – свиристель голодує. Він перелітає з місця на місце, але, якщо не вистачає корму, перестає здійснювати переходи.

    Люди можуть допомогти пернатим пережити голодну зиму інакше вони загинуть. Їх терморегуляція влаштована таким чином, що сита птиця переживе будь-які морози, голодна ж гине, так як не в змозі зігріти себе, особливо вночі.

    Що ми можемо зробити?

    1. Повісити годівниці. Краще не на балконі, а в парку або лісі на дереві, так птахи швидше звикнуть і з часом перестануть вас боятися, ховаючись у гілках;
    2. Можна купити будиночок, а можна зробити самому. Наша пташка – невелика, вона спокійно стане їсти з невеликої годівниці: молочний пакет, пластикова пляшка підійдуть;
    3. Головне зробити в ній наскрізний отвір, інакше гість може застрягти всередині;
    4. Відкрита годівниця у вигляді звичайної дощечки повинна мати дах або корм накриє снігом – він зіпсується;
    5. Меню у птиці різноманітне, вона не відмовиться від вівсянки, родзинки, моркви, сиру і пшона. Не зайвими будуть і шматочки вареного м’яса, яєць. І звичайно, якщо є можливість, пригостіть їх бояришником, горобиною, ялівцем.

    Прикмети з горобиною

    Не тільки свиристелі з таким трепетом ставляться до горобини. Наші предки вважали її священним деревом. Гілочки з червоними ягодами вивішували будинки для захисту від бід, адже вони вважалися символом Перуна (бога-громовержця).

    З горобиною пов’язували багато прикмет, що стосуються природних явищ і повсякденних справ. Наприклад:

    • Наречена одягала вінок з неї на весілля на знак того що вона виходить заміж не по любові;
    • Якщо у дворі будинку росте горобина і в якийсь рік вона починає хворіти, перестає плодоносити – чекайте біди;
    • Відправляючи чоловіків на війну, дружини кріпили до одягу хрести з горобинових гілочок. Вони охороняли від ран, надавали сил;
    • Такий же хрест кладуть на могилу щоб втихомирити небіжчика і не дати йому повернутися;
    • Найвідоміша прикмета про великий її врожай, який обіцяє сувору холодну зиму. Можливо, завдяки цьому з’явилася ще одна: «свиристелі прилети – до хуртовини», адже де великий урожай червоних ягід взимку, там і цих птахів – зграя;
    • Коли дерево пізно цвіте – бути довгою осені;
    • Мало ягід на гілках – суха погода до самих морозів;
    • Якщо плоди не обсипаються після перших морозів – зима очікується затяжна.

    Все в природі пов’язано, ягоди не падають – зима довга і холодна, буде, що птахам клювати. Просто так нічого не відбувається, спостерігаючи за цими процесами ми робимо свої висновки – з’являються прикмети. Тому вірити в них варто, особливо в ті, що пов’язані з погодою і природою.

    Деякі птахи з хохолком на голові обожнюють горобину, клюють її взимку і навіть пиячать від ягід. Тепер ви зможете точно визначити свиристель, він здорово відрізняється від інших крилатих, а спостерігати за твариною – одне задоволення, якщо, звичайно, ягоди цього року не забродили.

    Відео: як співає свиристель?

    У цьому ролику ви почуєте дивний спів цих незвичайних птахів:

    Гілки горобини з яскравими ягодами, що дозрівають у вересні, привертають увагу різних птахів, які проводять зиму в наших краях. Плоди цього дерева стають основною їжею для них, тому тим, у кого на ділянці ростуть такі дерева, буде корисно дізнатися, які птахи можуть стати небезпечними, щоб відлякати їх і встигнути зібрати врожай.

    Пернаті любителі горобини

    У зимовий час замість теплолюбних птахів з’являється більше мешканців північних широт. Серед них найбільшими шанувальниками горобини є:

    Представники цих видів воліють харчуватися плодами горобини, поєднуючи їх з деякою іншою їжею. Їх можна помітити на кроні дерева, що поїдають ягідки.

    Серед птахів, які постійно мешкають у нашій місцевості, є ті, хто не проти поласувати солодкими ягодами. Які птахи їдять взимку горобину з місцевих:

    Для цих птахів горобина – не основне ласощі, тому їх біля дерева видно не так вже й часто.

    Кожен з видів птахів по-різному клюють горобину: хтось акуратно, а деякі ламаючи гілки дерева. Хтось залишає багато слідів свого перебування під деревом, а хтось – на кроні. Визначити, які птахи зробили наліт на горобину, просто.

    1. Дрозди і свиристелі не шкодять дереву. Вони прилітають невеликими зграйками і рівномірно розсідають по всьому дереву. В результаті вони займають місця так, що гілкам не загрожує бути зламаними під їх вагою. Вони більш акуратно їдять плоди, тому на землі їх не зустрінеш, але на гроздях можуть бути залишки ягід.
    2. На відміну від них, скворці не дбають про безпеку дерева і часто розподіляються по гілках так, що вони ламаються під їх тиском. Вони агресивно налітають і знищують ягоди. Після них часто залишаються побиті, пожовані ягоди під самим деревом.

    Основні шкідники

    Взимку часто можна помітити порожні гілки горобини в той період, коли вони повинні бути сповнені плодів. Все тому, що плоди цього дерева є улюбленою їжею багатьох птахів.

    Щоб захистити свій урожай з цього дерева, потрібно знати, які птахи є найбільш лютими шанувальниками яскраво-червоних соковитих ягід.

    Снігурі

    Для снігурів у зимовий період горобина – основне ласощі, тому вони збираються на таких деревах великими зграями. Самці пропускають спершу самок, щоб вони могли відібрати собі найбільш стиглі і солодкі ягідки. Як тільки поїдуть самки, їх змінюють самці і продовжують клювати плоди.

    Ці птахи не зацікавлені в поїданні всього плоду повністю. Найбільшим ласощем для них є насіння плодів горобини, тому вони виїдають їх, а м’якоть залишають практично недоторканою. Однак, ягода, насіння якої було з’їдене снігуром, виглядає так, немов її хтось вже переживав.

    Дізнатися снігура просто – це невеликого розміру птиці з чорними головками і пурпурним або рожево-сірим забарвленням грудини. Крила у них чорно-білі, а над хвостом присутні вкраплення білого кольору.

    Дрозди-горобинники

    Ще один представник пернатих, який їсть горобину взимку, – дрізд. Вони селяться недалеко від місця, де росте горобина, великими колоніями. Ці птахи відрізняються агресивним характером. Нерідко вони можуть побитися з хижаками, які становлять загрозу для їхнього гнізда. Цей птах їсть в основному трави, але одним з найулюбленіших ласощів для нього залишається горобина, яка піддається нальоту великих стай. Вони націлюються відразу на грозді, тому, якщо не знаєте, які птахи поласували ягодами, не залишивши розчавленої м’якоті під самим деревом, знайте, тут побували дрозди. Іноді під деревом можуть залишатися цілі плоди, які випадково впали, оскільки обробляють дрозди грозді досить швидко.

    Такі птахи – більші за розмірами, ніж снігурі. Вони відрізняються кремовими пір’ям в районі живота і хвоста, сірими і чорно-коричневими плямами по всьому тілу з верхньої сторони.

    Свірістель

    Ці птахи взимку їдять різну їжу: рослинну, комах, яких їм вдається зловити прямо під час польоту. Уявіть собі, які жорстокі нальоти зазнають горобинові дерева. Після того як до дерева прилітають кілька десятків особин, на ньому неможливо знайти жодну цілу ягідку. Вони буквально можуть знищити весь урожай. Створюється враження, що ягоди хтось спеціально розірвав. Свиристелі, що клюють плоди дерева, завжди досить квапливі і неакуратні, тому після їх нальоту легко визначити, хто поласував ягодами, – під горобиною залишаються пожовані залишки. Цей вид птахів не може повністю перетравити плоди горобини, тому вони націлені тільки на насіння.

    Свірістель – не надто великий птах, оперення якого характеризується сіро-рожевими квітами. Пір’я на крилах має зовсім інший колір – жовтий, який з’єднується з білим і утворює смужки. На цих смугах можна помітити червонуватий відтінок у вигляді мазків. На хвості, точніше на самому його краю, можна помітити смужку яскраво-жовтого відтінку, а на головці – хохолок химерної форми і рожевого кольору.

    Клест

    Незважаючи на те, що взимку клест харчується насінням дерев з сімейства ялинових, вони зовсім не проти поклювати і горобину, яка їм теж сильно подобається. Коли прилітають клести і насідають на дерево, стає відразу зрозуміло, хто вони, – птахи настільки ліниві, що не будуть намагатися добути собі насіння. Вони поїдають верхню м’яку і солодку частину плодів. Після себе вони можуть залишити лише пожовані плоди, найсоковитіша частина яких знищена.

    Клести – представники горобця, тому вони відрізняються не дуже великим розміром тулуба. За типом статури вони більш збиті, а ось хвостик у них розділений на 2 частини на самому кінці. Пір’я на грудині у самок сіро-зеленого відтінку, на відміну від самців, які можуть похвалитися червоно-малиновими перишками. Крила і хвіст такого птаха виконані в сірому тоні. Завдяки такій колоритній зовнішності, дізнатися їх серед інших птахів досить просто.

    Серед тих, хто любить зіпсувати горобину, можна виділити і щура. Цей птах прилітає в наш регіон тільки на зиму приблизно в листопаді. Вони в’ють свої гнізда ближче до лісової місцевості або недалеко від водойм. Відрізнити їх від інших пернатих просто завдяки неповторному свисту, який вони видають.

    Щури буквально знищують плоди горобини: вони люблять поїсти не тільки м’якоть, а й насіння плодів. Незважаючи на це, такі пташки допомагають дереву розмножуватися. У кроні горобини пернатим досить комфортно, тому вони часто злітаються до дерев, ставлячи під загрозу врожай. Вони виїдають насіння з ягід, залишаючи пожовані і порожні плоди.

    Дізнатися щура теж нескладно. Він невеликий за розміром, але у нього більш короткий, і одночасно більш товстий дзьоб. Оперення птаха – в сірих тонах з додаванням червоних. Ця пташка може зовні нагадати снігура, але її крила і хвіст – темно-сірі.

    Птахи, які їдять ягоди горобини взимку

    Гілки горобини з яскравими ягодами, що дозрівають у вересні, привертають увагу різних птахів, які проводять зиму в наших краях. Плоди цього дерева стають основною їжею для них, тому тим, у кого на ділянці ростуть такі дерева, буде корисно дізнатися, які птахи можуть стати небезпечними, щоб відлякати їх і встигнути зібрати врожай.

    • Пернаті любителі горобини
    • Для цих птахів горобина – не основне ласощі, тому їх біля дерева видно не так вже й часто.
    • Основні шкідники
    • Снігурі
    • Дрозди-горобинники
    • Свірістель
    • Клест
    • Клацання

    Пернаті любителі горобини

    У зимовий час замість теплолюбних птахів з’являється більше мешканців північних широт. Серед них найбільшими шанувальниками горобини є:

    • щур;
    • снігур;
    • клест;
    • дрозд-горобинник;
    • свирістель.

    Представники цих видів воліють харчуватися плодами горобини, поєднуючи їх з деякою іншою їжею. Їх можна помітити на кроні дерева, що поїдають ягідки.

    Серед птахів, які постійно мешкають у нашій місцевості, є ті, хто не проти поласувати солодкими ягодами. Які птахи їдять взимку горобину з місцевих:

    • синиця;
    • рябчик;
    • голуб;
    • сойка;
    • скворець;
    • сіра ворона.

    Для цих птахів горобина – не основне ласощі, тому їх біля дерева видно не так вже й часто.

    Кожен з видів птахів по-різному клюють горобину: хтось акуратно, а деякі ламаючи гілки дерева. Хтось залишає багато слідів свого перебування під деревом, а хтось – на кроні. Визначити, які птахи зробили наліт на горобину, просто.

    1. Дрозди і свиристелі не шкодять дереву. Вони прилітають невеликими зграйками і рівномірно розсідають по всьому дереву. В результаті вони займають місця так, що гілкам не загрожує бути зламаними під їх вагою. Вони більш акуратно їдять плоди, тому на землі їх не зустрінеш, але на гроздях можуть бути залишки ягід.
    2. На відміну від них, скворці не дбають про безпеку дерева і часто розподіляються по гілках так, що вони ламаються під їх тиском. Вони агресивно налітають і знищують ягоди. Після них часто залишаються побиті, пожовані ягоди під самим деревом.

    Основні шкідники

    Взимку часто можна помітити порожні гілки горобини в той період, коли вони повинні бути сповнені плодів. Все тому, що плоди цього дерева є улюбленою їжею багатьох птахів.

    Щоб захистити свій урожай з цього дерева, потрібно знати, які птахи є найбільш лютими шанувальниками яскраво-червоних соковитих ягід.

    Снігурі

    Для снігурів у зимовий період горобина – основне ласощі, тому вони збираються на таких деревах великими зграями. Самці пропускають спершу самок, щоб вони могли відібрати собі найбільш стиглі і солодкі ягідки. Як тільки поїдуть самки, їх змінюють самці і продовжують клювати плоди.

    Ці птахи не зацікавлені в поїданні всього плоду повністю. Найбільшим ласощем для них є насіння плодів горобини, тому вони виїдають їх, а м’якоть залишають практично недоторканою. Однак, ягода, насіння якої було з’їдене снігуром, виглядає так, немов її хтось вже переживав.

    Дізнатися снігура просто – це невеликого розміру птиці з чорними головками і пурпурним або рожево-сірим забарвленням грудини. Крила у них чорно-білі, а над хвостом присутні вкраплення білого кольору.

    Дрозди-горобинники

    Ще один представник пернатих, який їсть горобину взимку, – дрізд. Вони селяться недалеко від місця, де росте горобина, великими колоніями. Ці птахи відрізняються агресивним характером. Нерідко вони можуть побитися з хижаками, які становлять загрозу для їхнього гнізда. Цей птах їсть в основному трави, але одним з найулюбленіших ласощів для нього залишається горобина, яка піддається нальоту великих стай. Вони націлюються відразу на грозді, тому, якщо не знаєте, які птахи поласували ягодами, не залишивши розчавленої м’якоті під самим деревом, знайте, тут побували дрозди. Іноді під деревом можуть залишатися цілі плоди, які випадково впали, оскільки обробляють дрозди грозді досить швидко.

    Такі птахи – більші за розмірами, ніж снігурі. Вони відрізняються кремовими пір’ям в районі живота і хвоста, сірими і чорно-коричневими плямами по всьому тілу з верхньої сторони.

    Свірістель

    Ці птахи взимку їдять різну їжу: рослинну, комах, яких їм вдається зловити прямо під час польоту. Уявіть собі, які жорстокі нальоти зазнають горобинові дерева. Після того як до дерева прилітають кілька десятків особин, на ньому неможливо знайти жодну цілу ягідку. Вони буквально можуть знищити весь урожай. Створюється враження, що ягоди хтось спеціально розірвав. Свиристелі, що клюють плоди дерева, завжди досить квапливі і неакуратні, тому після їх нальоту легко визначити, хто поласував ягодами, – під горобиною залишаються пожовані залишки. Цей вид птахів не може повністю перетравити плоди горобини, тому вони націлені тільки на насіння.

    Свірістель – не надто великий птах, оперення якого характеризується сіро-рожевими квітами. Пір’я на крилах має зовсім інший колір – жовтий, який з’єднується з білим і утворює смужки. На цих смугах можна помітити червонуватий відтінок у вигляді мазків. На хвості, точніше на самому його краю, можна помітити смужку яскраво-жовтого відтінку, а на головці – хохолок химерної форми і рожевого кольору.

    Клест

    Незважаючи на те, що взимку клест харчується насінням дерев з сімейства ялинових, вони зовсім не проти поклювати і горобину, яка їм теж сильно подобається. Коли прилітають клести і насідають на дерево, стає відразу зрозуміло, хто вони, – птахи настільки ліниві, що не будуть намагатися добути собі насіння. Вони поїдають верхню м’яку і солодку частину плодів. Після себе вони можуть залишити лише пожовані плоди, найсоковитіша частина яких знищена.

    Клести – представники горобця, тому вони відрізняються не дуже великим розміром тулуба. За типом статури вони більш збиті, а ось хвостик у них розділений на 2 частини на самому кінці. Пір’я на грудині у самок сіро-зеленого відтінку, на відміну від самців, які можуть похвалитися червоно-малиновими перишками. Крила і хвіст такого птаха виконані в сірому тоні. Завдяки такій колоритній зовнішності, дізнатися їх серед інших птахів досить просто.

    Клацання

    Серед тих, хто любить зіпсувати горобину, можна виділити і щура. Цей птах прилітає в наш регіон тільки на зиму приблизно в листопаді. Вони в’ють свої гнізда ближче до лісової місцевості або недалеко від водойм. Відрізнити їх від інших пернатих просто завдяки неповторному свисту, який вони видають.

    Щури буквально знищують плоди горобини: вони люблять поїсти не тільки м’якоть, а й насіння плодів. Незважаючи на це, такі пташки допомагають дереву розмножуватися. У кроні горобини пернатим досить комфортно, тому вони часто злітаються до дерев, ставлячи під загрозу врожай. Вони виїдають насіння з ягід, залишаючи пожовані і порожні плоди.

    Дізнатися щура теж нескладно. Він невеликий за розміром, але у нього більш короткий, і одночасно більш товстий дзьоб. Оперення птаха – в сірих тонах з додаванням червоних. Ця пташка може зовні нагадати снігура, але її крила і хвіст – темно-сірі.