Які матеріали відносяться до допоміжних

0 Comments

Допоміжні речовини: сучасний погляд у контексті створення фармацевтичних систем

Даною публікацією науково-освітній департамент редакції «Щотижневика АПТЕКА» започатковує авторський цикл статей професорів Національного фармацевтичного університету Івана Матвійовича Перцева та Олени Анатоліївни Рубан , присвячений допоміжним речовинам — таким само повноправним і невід’ємним «мешканцям» лікарського препарату, якими є активні фармацевтичні інгредієнти.

Допоміжні речовини — це умовна група компонентів, що входять до фармацевтичної системи (за винятком активних речовин), яка визначається метою їх використання й виробництва. Вони можуть бути природними (органічні, неорганічні) та синтетичного походження, низькомолекулярними та високомолекулярними сполуками, володіти або не володіти поверхнево-активними властивостями (ПАВ) та виконувати різне призначення у виробниц­тві лікарських засобів. Наприклад, носіїв (мазеві та супозиторні основи, наповнювачі, розчинники, пропіленти); формоутворювальних речовин (емульгатори, гелеутворювачі, піноутворювачі, плівкоутворювачі); регуляторів консистенції (загусники, емульгатори, гелеутворювачі); виконувати роль стабілізаторів, фармацевтичних систем, інгібіторів процесів гідролізу або окисно-відновних реакцій активних речовин (буферні системи, інертні гази, неводні розчини, антиоксиданти, захисні оболонки тощо). Допоміжні речовини можуть оптимізувати або забезпечувати проведення цілого ряду технологічних (виробничих) процесів (консервування, іммобілізація, солюбілізація, комплексоутворення, стабілізація); поліпшити аромат, смак, колір та інші споживчі та економічні характеристики ліків або збільшити термін їх придатності. Отже, допоміжні речовини при виробництві фармацевтичних препаратів можуть обумовлювати надзвичайно широкий спектр їх властивостей, підвищувати їх ефективність. Без допоміжних речовин було б неможливим розроблення та виробниц­тво новітніх терапевтичних систем різного призначення.

Створення ефективних фармацевтичних препаратів вимагає використання не лише певних активних речовин, але й великого асортименту допоміжних речовин з різними властивостями.

Тривалий час при розробленні та виробництві лікарських засобів увесь творчий науково-виробничий потенціал був зосереджений на активних речовинах, які повинні були забезпечувати необхідну фармакотерапевтичну ефективність. Визначальною умовою для застосування тієї чи іншої допоміжної речовини у складі фармацевтичного препарату була обов’язкова її індиферентність у хімічному й фармакологічному аспекті та «здатність надавати лікам певної форми, зручної для застосування, транспортування та зберігання». Протягом значного часу допоміжні речовини служили тільки цій меті. Вони не вивчалися самостійно, не враховувалися логіка і дані точних наук, які підтверджували можливість взаємного впливу інгредієнтів, що мають місце в одній системі, а також певна залежність властивостей кожного компонента системи від властивостей інших інгредієнтів і властивостей самої системи в цілому. Ставлення до ролі допоміжних речовин у складі фармацевтичних препаратів з часом змінювалося. Ці зміни були пов’язані з поступовим накопиченням досвіду їх використання на практиці. Разом із цим вид лікарської форми, її значущість у фармакотерапії залишалися традиційними і незмінними. Такий стан у фармації значно прискорив і розширив біофармацевтичні дослідження, які переконливо підтверджували необхідність урахування впливу компонентів фармацевтичної системи та виду лікарської форми при визначенні ефективності фармакотерапії. З розвитком біологічної фармації в середині ХХ століття ставлення до допоміжних речовин різко змінюється, неймовірно зростає їх роль. Ретельний фізико-хімічний аналіз системи «активна речовина — допоміжна речовина» виявив дивовижні результати, які змусили переглянути усталене віками поняття про допоміжні речовини як про індиферентні формоутворювачі. Експериментально була встановлена здатність допоміжних речовин змінювати характер і силу терапевтичної ефективності активних фармацевтичних інгредієнтів, а, отже, і фармацевтичного препарату в цілому. Помітно розширюється асортимент, з’являється інтерес до вивчення прояву різноманітного впливу допоміжних речовин на властивості ліків та їх виробничі процеси. Про це свідчить ціла низка наукових праць відомих учених (І.С. Ажгіхін, М.Т. Алюшин, В.М. Грецький, Л. Затурецький, Г. Леві, І.О. Муравйов, А.І. Тінцова, Г.В. Цагареішвілі) та, зокрема, українських учених (Г.С. Башура, М.Х. Глузман, В.А. Головкін, Т.А. Грошовий, Д.І. Дмитрієвський, Ф.А. Жогло, М.О. Ляпунов, В.О. Оридорога, І.М. Перцев, Б.Г. Ясницький та інші), які визначили вплив допоміжних речовин і технологічних прийомів на властивості та ефективність тих чи інших ліків.

Характер впливу допоміжних речовин може бути різним і головним чином визначається наявністю активних груп у молекулі допоміжних речовин, її розмірами, просторовими властивостями, схильністю до міжмолекулярної асоціації, ступенем сольватації, значенням гідрофільно-ліпофільного балансу та ін. Допоміжні речовини активно впливають на швидкість і повноту вивільнення та всмоктування активних речовин, забезпечують їх швидку, повільну або пролонговану дію, обумовлюють механізми взаємодії з рецепторами організму, впливають на фармакокінетику і фармакодинаміку їх дії.

Тому фахівці фармацевтичної галузі повинні володіти повною інформацією про допоміжні речовини, які найчастіше використовуються в технології сучасних ліків, знати хімічну структуру, фізико-хімічні характеристики та можливий вплив на властивості активних фармацевтичних інгредієнтів з метою їх обґрунтованого вибору при створенні та виробництві ліків. Іншими словами, допоміжні речовини дозволяють фармакологам та технологам розробляти та впроваджувати у виробництво фармацевтичні системи з необхідними фізико-хімічними і терапевтичними властивостями.

Допоміжні речовини зазвичай входять до складу майже всіх фармацевтичних препаратів і віддзеркалюють їх властивості та одночасно виконують певні виробничі функції. Наприклад, при виробництві таблеток з високоактивними речовинами (з дозуванням 0,01–0,001 г) на різних виробничих стадіях використовується ціла низка допоміжних речовин: наповнювачі або носії, які повинні мати хорошу сипучість, добре пресуватися й водночас обумовлювати вивільнення та всмоктування активних речовин; зв’язувальні, розпушувальні (на стадії гранулювання таблеткової маси); мастильні або ковзні (на стадії таблетування). Можуть додаватися інші допоміжні речовини: ароматизатори, барвники тощо, які забезпечують органолептичні та споживчі характеристики лікарських засобів. За необхідності допоміжні речовини дозволяють створювати на таблетках, гранулах, драже, пелетах та кристалічних активних фармацевтичних інгредієнтах оболонки, регулювати цільову розчинність ліків у шлунку або кишечнику. Природа та концентрація допоміжних речовин також впливають на властивості фармацевтичної системи. У кожному конкретному випадку підбирається оптимальний якісний і кількісний склад допоміжних речовин, щоб отримати не тільки необхідні механічні властивості грануляту, але й бажане руйнування таблеток та швидкість вивільнення активних речовин.

Цей приклад наочно демонструє визначальне медико-фармацевтичне значення допоміжних речовин, але не вичерпує їх можливостей. При створенні інших лікарських форм та виробництві фармацевтичних препаратів використовується великий асортимент допоміжних речовин, які мають різну хімічну структуру, різні фізико-хімічні властивості та використовуються за різним функціональним призначенням. Це можуть бути носії (основи, наповнювачі, розчинники), які зазвичай до складу ліків входять у великій кількості (до 90% і більше) та обумовлюють або регулюють основні властивості фармацевтичної системи (вид лікарської форми, масу чи об’єм, агрегатний стан тощо); формотворні речовини (емульгатори, загущувачі, гелеутворювачі, плівкоутворювачі, піноутворювачі, розчинники); стабілізуючі речовини, що впливають на якість ліків (емульгатори, загущувачі, антиоксиданти, консерванти); речовини, що оптимізують (сприяють, прискорюють, полегшують) технологічні (виробничі) процеси (диспергатори, солюбілізатори, регулятори кислотності, антиоксиданти, зволожувачі, ущільнювачі, стабілізатори, протизлежувальні, антифрикційні, екстрагенти тощо); допоміжні речовини, що обумовлюють споживчі характеристики ліків (коригенти смаку, запаху, кольору тощо).

Окремо слід виділити групу допоміжних речовин, що активно впливають на вивільнення активних фармацевтичних інгредієнтів (швидкість, повноту), біодоступність, збереження або посилення їх активності (активатори всмоктування, антиоксиданти, консерванти, стабілізатори, регулятори рН та багато інших). Перелічити й оцінити роль допоміжних речовин у виробництві ліків нелегко; інколи без них неможливо отримати ліки взагалі. Особливо у разі створення терапевтичних систем з контрольованим вивільненням і адресною доставкою активних речовин до певних органів або сучасних ліків, отриманих за новітніми нано- та біотехнологіями, які, у свою чергу, збагачують перелік не лише активних, але й допоміжних речовин.

Отже, оптимальне використання допоміжних речовин з їх різноплановими функціональними можливостями у виробництві ліків стає можливим лише при проведенні широких експериментальних і біофармацевтичних досліджень за кожним окремим прописом ліків з метою формування доказової бази з оптимального складу, виробництва та методів контролю якості фармацевтичної системи (на етапах фармацевтичної розробки). Підтвердженням правильності такого підходу можуть слугувати впровадження у виробництво і медичну практику комбінованих препаратів для лікування інфікованих ран (Левосин, Левомеколь) та низки фармацевтичних препаратів різнопланового призначення на основі субстанції тіотриазоліну, створених у співпраці фармацевтів із клініцистами.

Важливо підкреслити, що у виробництві ліків використовують тільки допоміжні речовини, які дозволені МОЗ України. Їх якість регламентується Державною Фармакопеєю Украї­ни 1 , аналітично-нормативною документацією або Настановою з якості «Допоміжні речовини» (42-3.6:2004).

На сьогодні у багатьох країнах світу склався системний підхід до оцінки безпеки не лише активних, але й допоміжних речовин. Нормативи їх якості регулярно переглядаються з урахуванням новітніх інформаційних даних, враховуються їх фармакопейний статус у передових країнах світу (United States Pharmacopeia (USP) – Фармакопея США, British Pharmacopoeia (BP) – Британська Фармакопея, Japanese Pharmacopoeia (JP) – Японська Фармакопея, European Pharmacopoeia (Pharmacopoea Europaea, Ph Eur) – Європейська Фармакопея), результати клінічного моніторингу небажаних ефектів, зміни норм допустимого добового споживання, тенденції до створення міжнародних вимог безпеки (із збереженням пріоритету національних вимог тощо).

Оскільки допоміжні речовини можуть вироблятися підприємствами різних галузей (фармацевтичною, хімічною, харчовою та ін.), вони повинні відповідати єдиним нормативним вимогам:

  • мати дозвіл на використання в медичній практиці;
  • відповідати призначенню фармацевтичної системи;
  • бути біосумісними з тканинами організму, не виявляти токсичної чи алергічної дії у тій кількості, в якій використовуються;
  • відповідати формоутворювальним фізико-хімічним, структурно-механічним, органолептичним та іншим властивостям фармацевтичної системи у певній лікарській формі;
  • забезпечувати бажану біологічну доступність активних фармацевтичних інгредієнтів (з урахуванням їх фармакокінетики та фармакодинаміки);
  • не виявляти непередбаченої хімічної або фізико-хімічної взаємодії з активними фармацевтичними інгредієнтами, пакувальними, укупорювальними засобами та матеріалами технологічного устаткування в процесі виробництва;
  • не повинні підвищувати мікробну контамінацію фармацевтичної системи, до складу якої вони входять (не мають містити мікрофлори або мати її в такій кількості, щоб готовий продукт відповідав вимогам граничної допустимої мікробної контамінації та забезпечував необхідний термін придатності або витримував умови стерилізації);
  • пролонгувальні речовини повинні відповідати додатковим вимогам: підтримувати оптимальний рівень активних фармацевтичних інгредієнтів в організмі та не допускати різких коливань їх концентрації;
  • допоміжні речовини, що використовуються в процесі іммобілізації ферментів, гормонів та інших нестійких активних фармацевтичних інгредієнтів, повинні мати високу хімічну і біологічну стійкість, механічну міцність, високу гідрофільність і технологічність та забезпечувати можливість проведення реакції зв’язування ферменту з носієм.

Бажано, щоб допоміжні речовини вироблялися вітчизняною промисловістю, були економічно доступними та не належали до харчових продуктів або речовин, які широко використовуються в інших галузях народного господарства. Відсутність допоміжних речовин, які б відповідали всім зазначеним властивостям, змушує використовувати їх комбінації.

При розробленні складу фармацевтичної системи найчастіше використовуються біосумісні та біоінертні допоміжні речовини, які не впливають або виявляють певну біологічну активність на органи і тканини організму (тобто можуть слугувати як допоміжною, так і активною речовиною), а також враховується відповідність лікарської форми призначенню препарату; забезпечення необхідної біодоступності та фармакокінетика активних фармацевтичних інгредієнтів; бажані властивості 2 майбутньої фармацевтичної системи, включаючи рео­логічні характеристики та можливу взаємодію з тканинами макроорганізму; сумісність усіх компонентів системи; рівномірність розподілу активних фармацевтичних інгредієнтів в системі, що обумовлює точність дозування; стабільність системи протягом певного терміну; бажані споживчі характеристики (смак, колір, запах) тощо.

При виборі допоміжних речовин зазвичай враховується тип дисперсної системи, який описується за схемою, запропонованою П.О. Ребіндером — М.О. Олександровим та адаптованою до ліків О.С. Прозоровським, за якою всі фармацевтичні препарати є дисперсними системами (лат. dispersius — розсіяний, розсипаний), де певна подрібнена речовина (дисперсна фаза) розподілена в масі іншої речовини (дисперсійному середовищі). Усі дисперсні системи класифікуються за такими ознаками: агрегатний стан дисперсійного середовища; оптимальне диспергування активних фармацевтичних інгредієнтів та рівномірний їх розподіл у дисперсійному середовищі (у масі носія або інших складових компонентах системи); наявність чи відсутність зв’язку між складовими дисперсної системи. Цих основних вимог дотримуються при виробництві ліків у всіх випадках незалежно від агрегатного стану, способу і шляху використання фармацевтичних препаратів (винятком є фармацевтичні препарати, виготовлені з одного інгредієнта, що не потребує розподілу диспергованої речовини в масі носія). Дисперсні системи поділяють на дві групи: вільнодисперсні та зв’язнодисперсні, а за агрегатним станом розрізняють дисперсні системи з газоподібним, рідким і твердим дисперсійним середовищем.

Вільнодисперсні системи характеризуються відсутністю структури та взаємодії між частками дисперсної фази, завдяки чому вони можуть вільно переміщуватися одна відповідно до іншої під впливом теплового руху або сили тяжіння; частинки, не зв’язані одна з одною в суцільну сітку (каркас). Таким системам притаманні плинність та інші властивості, характерні для рідин. Залежно від наявності або відсутності дисперсійного середовища та його агрегатного стану системи поділяють на декілька підгруп.

Системи без дисперсійного середовища, коли частинки твердої речовини не розподілені в масі носія (дисперсійне середовище відсутнє і не передбачене при виробництві фармацевтичних препаратів). За дисперсністю часток фази ці системи поділяють на грубодисперсні (збори) і дрібнодисперсні (порошки).

Системи з рідким дисперсійним середовищем за дисперсністю (ступенем подрібнення часток дисперсної фази) і характером зв’язку з дисперсійним середовищем поділяють на: розчини (гомогенні системи), розчини високомолекулярних сполук, колоїдні розчини, мікрогетерогенні системи — суспензії, емульсії та комбіновані рідини (мікстури, краплі, полоскання, примочки, водні витяжки із рослинної сировини), які одержують шляхом розчинення, пептизації, суспендування, емульгування та екстрагування.Системи з пластично-пружно-в’язким середо­вищем, які залежно від дисперсності та агрегатного стану дисперсної фази класифікують подібно до систем із рідким дисперсійним середовищем, що не мають сталої форми (безформні системи — гелі, креми, мазі, пасти) і системи, що мають певну геометричну форму (супозиторії). Ці системи посідають проміжне місце між рідинами та твердими тілами.

Системи з твердим дисперсійним середовищем, які можуть бути безформними (сплави та пресовані супозиторії, вироблені на основі жирових мас і твердих поліетиленгліколів) і формованими системами (гранули, таблетки).

Вільнодисперсні системи з газовим дисперсійним середовищем можуть бути представлені аерозолями (розчини, суспензії, емульсії), спреями та пінами.

Зв’язанодисперсні системи — мають свої особливості: їх утворюють маленькі частинки твердих тіл, що утримуються в дисперсійному середовищі за рахунок молекулярних сил, утворюючи своєрідні просторові сітки і каркаси. Ці системи можуть мати дисперсійне середовище (гранули, таблетки) або бути вільними від нього (масло какао, твердий парафін).

Унаслідок виявлення феномену терапевтичної нееквівалентності фармацевтичних препаратів з однаковим складом і встановлення істотного впливу фармацевтичних чинників на терапевтичну ефективність ліків, перш за все, впливу допоміжних речовин на вивільнення та всмоктування активних фармацевтичних інгредієнтів, спрямованість і термін їх дії, можливу кумуляцію, швидкість виведення із організму та інші властивості (біофармацевтичні характеристики) різко змінився погляд на значення допоміжних речовин у складі фармацевтичної системи.

Допоміжні речовини при взаємодії з активними фармацевтичними інгредієнтами або іншими допоміжними речовинами можуть змінювати хімічні та фізико-хімічні властивості фармацевтичної системи. Впливаючи на її терапевтичний ефект, вони можуть підсилювати або знижувати дію активних фармацевтичних інгредієнтів, змінювати характер дії під впливом різних причин (комплексоутворення, молекулярні реакції, інтерференції та ін.), а разом з тим змінювати фармакокінетику й фармакодинаміку ліків як єдиної фармацевтичної системи.

Визначення типу дисперсної системи на основі її складу дозволяє вирішити важливе питання виробництва фармацевтичного препарату, а саме: визначити технологічну схему , тобто сутність і послідовність технологічних операцій, а також передбачити стабільність у процесі зберігання як гомогенної (стабільної), так і гетерогенної (нестабільної) фармацевтичної системи; дає можливість оцінити якість виробленого фармацевтичного препарату, наприклад, розчини повинні бути прозорими, суспензії — рівномірно каламутними тощо.

Не зупиняючись на описі характеристики та структури дисперсних систем за класифікацією П.О. Ребіндера, зазначимо, що сучасний погляд на фармацевтичну систему формується з урахуванням концепції біологічної фармації та нових понять — «терапевтична нееквівалентність фармацевтичних препаратів» та «фармацевтична розробка ліків», які передбачають обґрунтування оптимального складу, технології виробництва ліків з урахуванням впливу допоміжних речовин на формування їх терапевтичної ефективності. Будь-яка фармацевтична система складається з активних фармацевтичних інгредієнтів та допоміжних речовин. Кожна із складових речовин виконує конкретне завдання: активні фармацевтичні інгредієнти забезпечують певний лікувальний ефект, формоутворювальні речовини — утворення певної лікарської форми; речовини, що оптимізують проведення певних технологічних процесів, забезпечують можливість отримання фармацевтичного препарату у відповідній лікарській формі, що зберігає лікувальну дію та інші фізико-хімічні властивості протягом установленого терміну. З огляду на це дисперсну систему фармацевтичного препарату (лат. dispersio — розсіювання + systema — комплекс) слід розглядати як єдине організаційне ціле, що складається з активних фармацевтичних інгредієнтів та допоміжних речовин, що разом виконують спільну лікувальну функцію, результатів якої не можна досягти лише однією із складових. Іншими словами, під дисперсною фармацевтичною системою слід розуміти сукупність фізико-хімічних і біологічних властивостей, обумовлених її складом — безперервним дисперсійним (твердим, рідким, газоподібним) середовищем та розподіленою в ньому дисперсною фазою (однією або декількома речовинами) у вигляді частинок з розвиненою поверхнею, які спільно обумовлюють терапевтичну ефективність фармацевтичного препарату в певній лікарській формі.

За останні 70 років у науковій літературі накопичилося безліч прикладів впливу допоміжних речовин на вивільнення та всмоктування активних речовин, підвищення чи сповільнення їх дії, впливу на технологічні процеси при виробництві ліків. Одночасно це свідчить про фактичну неіндиферентність допоміжних речовин. Так, наприклад, лактоза, яка завжди вважалася найбільш індиферентним наповнювачем при виготовленні фармацевтичних систем у формі таблеток і драже, може впливати на швидкість і пов­ноту всмоктування різних активних фармацевтичних інгредієнтів, а також на їх стабільність, наприклад, прискорює всмоктування тестостерону, уповільнює всмоктування пентобарбіталу, негативно впливає на стабільність інших речовин. Поліетиленгліколь і карбоксиметилцелюлоза уповільнюють швидкість і повноту вивільнення сульфаніламідів і фенацетину, підсилюють дію хлорамфеніколу, помітно змінюють активність інших антибіотиків. Калію хлорид як допоміжна речовина прискорює всмоктування глюкози, а кальцію хлорид уповільнює його.

У всіх випадках використання допоміжних речовин у будь-якій фармацевтичній системі потребує ретельного вивчення не стільки сумісності з активними фармацевтичними інгредієнтами, скільки можливого підсилення або зниження терапевтичної ефективності. Так, наявність у ліках полівінілпіролідону різко інгібує антимік­робну активність гексилрезорцину та хлорамфеніколу; на дію останнього значно впливає наявність b-циклодекстрину. При введенні до складу ліків тальку чи каоліну помітно знижується антимікробна активність цетилпіридинію хлориду та бензалконію хлориду. При виробництві таб­леток преднізолону методом вологої грануляції з використанням похідних целюлози (як склеювальної речовини) виявлена інактивація гормону вже під час виготовлення ліків. Гостро стоїть також проблема використання консервантів та коригувальних речовин. Численні дослідження свідчать про зниження всмоктування активних фармацевтичних інгредієнтів різної природи за наявності цих допоміжних речовин при виготовленні емульсій.

Враховуючи практичну неможливість уведення в організм чистих активних субстанцій, сучасна біологічна і фармацевтична наука вважає за необхідне вивчати ефективність активних фармацевтичних інгредієнтів тільки в сукупності з експериментально підібраними допоміжними речовинами, лікарською формою і технологією виробництва фармацевтичного препарату. Тільки при цьому можлива об’єктивна оцінка терапевтичної ефективності науково обґрунтованого складу ліків як фізико-хімічної системи.

Виходячи з цього постулату, фармацевтичний препарат слід розглядати як складну фізико-хімічну систему, що являє собою діалектичну єдність активних фармацевтичних інгредієнтів, допоміжних речовин та фармацевтичних чинників, які обумовлюють її фармакотерапевтичну ефективність. Останню слід розглядати як широкий комплекс проблем, що визначають результативність фармацевтичної допомоги (втручання із використанням ліків).

Спеціалісти, які працювали або працюють у галузі фармації, серед них — визначні вчені, засновники біофармацевтичної концепції J. Levy i J. Wagner та їх послідовники наголошували, що вирішення питань раціональної фармакотерапії можливе лише при використанні якісних ліків, у створенні яких одне з перших місць посідає оптимальне науково обґрунтоване поєднання активних і допоміжних речовин, що зводиться до модифікації фармакокінетичної дії активних фармацевтичних інгредієнтів, і тільки потім — до питання формоутворення фармацевтичного препарату. Такий підхід до допоміжних речовин при створенні фармацевтичних систем дозволяє фармакотехнологам більшою мірою забезпечувати селективність дії активних фармацевтичних інгредієнтів і зменшувати або навіть повністю усувати побічні дії ліків. Інакше кажучи, науково обґрунтоване використання допоміжних речовин лежить в основі створення ліків будь-якого заданого типу дії та призначення.

Отже, біологічне значення допоміжних речовин на сьогодні дуже підвищилося. За сучасним уявленням, допоміжні речовини не тільки обумовлюють технологію та якість ліків як фізико-хімічної системи, але й виступають як її носії та регулятори біологічної активності 3 .

Використання допоміжних речовин, що мають різноманітний спектр властивостей, дозволяє значно спростити та механізувати процеси виробництва багатьох ліків, поліпшити їх характеристики (стабільність), збільшити термін придатності. Без використання допоміжних речовин було б неможливим створення новітніх ліків — аерозолів, полімерних плівок, спансул, ліпосомальних і терапевтичних систем різного призначення, а також удосконалення технологічних процесів та підвищення якості багатьох традиційних фармацевтичних препаратів у формі таблеток (скелетних, шипучих, багатошарових та ін.), супозиторіїв, мазей тощо, створення покриттів на таблетки і драже, отримання іммобілізованих ферментів, гормонів та інших нестабільних активних фармацевтичних інгредієнтів. Допоміжні речовини використовують для отримання різних комплексів важкорозчинних антибіотиків, які набувають значно більшого ступеня розчинності та біодоступності, стають менш токсичними порівняно з вихідними субстанціями.

Допоміжні речовини широко використовують також у виробництві продукції медичного призначення, тароукупорювальних матеріалів для транспортування та зберігання ліків і матеріалів для апаратурного покриття при їх виробництві.

І.М. Перцев, О.А. Рубан,
Національний фармацевтичний університет

Продовження — у наступних номерах «Щотижневика АПТЕКА»
та на сайті https://www.apteka.ua

1 Див. наказ МОЗ України від 19.06.2007 р. № 339

2 Під властивостями фармацевтичної системи слід розуміти сукупність фізико-хімічних властивостей, обумовлених складом фармацевтичного препарату, без урахування його терапевтичної дії.

3 У разі комбінованих фармацевтичних препаратів Левосин та Левомеколь усі складові беруть активну участь у забезпеченні лікувальної дії інфікованих ран і можуть розглядатися як системи без допоміжних речовин.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!

7.2: Види допоміжних матеріалів

Цей тип несучого матеріалу є першим і найпростішим у використанні, але також легко забути. Приклади майже завжди короткі, але конкретні конкретні випадки, щоб висвітлити концепцію. Вони покликані дати аудиторії орієнтир. Якби ви описували тип архітектури, ви б, очевидно, показали його наочні посібники і дали словесні описи, але ви могли б сказати: «Ви передаєте приклад цього типу архітектури кожного разу, коли йдете в центр міста – мерія». Приклад повинен бути швидко зрозумілим, щось аудиторія може витягнути зі своєї пам’яті або випробувати швидко. Ключ до ефективного використання прикладів у своїх виступах полягає в наступному: те, що є прикладом для вас, може не бути прикладом для вашої аудиторії, якщо вони мають інший досвід. Один з авторів викладає чотири десятиліття і не може використовувати ті самі приклади поп-культури, які вона використовувала в класі. Телевізійні шоу двадцятирічної давності сьогодні досить безглузді для глядачів. Час і вік – не єдині причини, чому приклад може не працювати з аудиторією. Якщо ви величезний футбольний фанат, який розмовляє з групою, яка ледве знає футбол, використання відомого футболіста як приклад наполегливості або подолання дискримінації у спортивному світі може не спілкуватися. Це може залишити лише членів аудиторії дряпати голову. Крім того, один хороший, відповідний приклад варто кілька менш влучних. Майте на увазі, що в розрізненні між допоміжними матеріалами, які доводять, тими, що уточнюють, та тими, що роблять обидва, приклади використовуються для уточнення

Розповіді

  • Ставтеся до аудиторії на людському рівні, особливо якщо вони можуть бачити вас компетентними, але не дуже схожими або пов’язаними з ними.
  • Створіть свій авторитет, згадуючи свій досвід роботи з темою.

Звичайно, особисті наративи повинні бути правдивими. Вони також не повинні зображати вас як більш компетентних, досвідчених, сміливих, розумних тощо, ніж ви; іншими словами, поряд з правдивим у використанні особистих наративів, ви повинні бути досить скромними.

Прикладом літературного оповідання може бути одна з байок Езопа, коротка розповідь О’Генрі або відповідна казка з іншої культури. Майте на увазі, що через свою силу історії, як правило, запам’ятовуються більше, ніж інші частини мови. Ви хочете, щоб історія затьмарила ваш вміст? Сцени з фільмів були б ще одним прикладом літературного оповідання, але, як і на прикладах, ви повинні враховувати рамки відліку аудиторії і якщо вони побачать фільм.

Історичні наративи (іноді їх називають документованими наративами) мають силу, оскільки вони також можуть довести ідею, а також прояснити її. Використовуючи їх, ви повинні розглядати їх як факт і тому дати цитування щодо того, де ви знайшли історичну розповідь. Під «історичним» ми не маємо на увазі, що історія стосується того, що сталося багато років тому, лише те, що це сталося в минулому, і були свідки для підтвердження того, що відбувається.

Якщо ви намагалися сперечатися за кінець смертної кари, оскільки це призводить до несправедливих страт, один хороший приклад людини, яка була страчена, а потім визнана невинною, буде як емоційним, так і доказовим. Тут будьте обережні, використовуючи театральні фільми як джерело історичного оповідання. Голлівуд любить змінювати історію, щоб зробити історію, яку вони хочуть. Наприклад, багато людей вважають, що Хоробре серце є історично точним, але воно вимкнено на багатьох ключових моментах – навіть кілтах, які не носили шотландці до 1600-х років.

Гіпотетичні наративи – це ті, які могли б статися, але ще не мають. Щоб бути ефективними, вони повинні базуватися на реальності. Ось два приклади:

Уявіть цей інцидент: Ви стоїте в черзі біля продуктової каси, читаючи заголовки на Star і National Enquirer для сміху, перевіряючи свій телефон. Потім чоловік середніх років перед вами хапається за плече і падає на землю, без свідомості. Що б ви зробили в такій ситуації? Хоча це, мабуть, ніколи не траплялося з вами, люди мають надзвичайні медичні ситуації в громадських місцях багато разів на день. Чи знаєте ви, як реагувати?

Уявляю себе в цій ситуації. Це 3:00 ранку. Вас розбуджує від досить хорошого сну собака голосно гавкає по сусідству. Ви встаєте і бачите зелені вогні, що надходять у ваш будинок із заднього двору. Ви йдете в напрямку вогнів і розблокуйте ваші задні двері, і там, прямо біля вашої палуби, знаходиться інопланетний космічний корабель. Двері відчиняються і відвідувачі з іншої планети виходять і запрошують вас всередину, а протягом наступної години ви подорожуєте своїм кораблем. Ви можете якось зрозуміти їх, тому що їх комунікативні здібності далеко просунуті від наших. Тепер повернемося до реальності. Якби ви були в чужій країні, ви б не змогли зрозуміти іноземну мову, якщо не вивчили її. Саме тому слід вивчати іноземну мову в коледжі.

Очевидно, що другий настільки «поза стіною», що аудиторія буде цікаво про зв’язок, хоча це, безумовно, привертає увагу. Якщо використовуєте гіпотетичний розповідь, будьте впевнені, що зрозуміло, що розповідь гіпотетичний, а не фактичний. Через їх привертає увагу, гіпотетичні наративи часто використовуються в інтродукціях.

Визначення

Коли ми використовуємо термін «визначення» тут як допоміжний матеріал, ми не говоримо про те, що ви можете легко знайти зі словника або з першого, що виникає в Google, наприклад, показано на малюнку 7.2.

Малюнок \(\PageIndex\) : – Типове визначення словника

По-перше, використання визначення словника насправді не показує вашій аудиторії, що ви досліджували тему (кожен може знайти визначення за кілька секунд). По-друге, чи потрібно аудиторії визначення такого слова, як «любов», «хоробрість» чи «прихильність?» Вони можуть вважати образливим для вас, щоб дати їм визначення цих слів.

Визначити означає встановлювати обмеження на щось; визначення слова – це встановлення обмежень на те, що воно означає, як аудиторія повинна думати про слово та/або як ви його будете використовувати. Ми знаємо, що існують денотативні та конотативні визначення або значення слів, які ми зазвичай вважаємо об’єктивними та суб’єктивними відповідями на слова. Вам потрібно лише визначити слова, які були б незнайомі аудиторії, або слова, які ви хочете використовувати спеціалізовано.

Наприклад, терміни, що використовуються в спеціалізованих областях, які часто називають «жаргоном» (див. Розділ 10), потрібно визначити та пояснити. Ці слова можуть бути в медицині, юриспруденції, військовій, техніці чи мистецтві. Деякі з цих слів можуть бути в іноземних мовах, таких як латинська (habeas corpus, quid pro quo). Деякі з них можуть бути абревіатурами; CBE – це термін, який використовується в даний час вища освіта, що означає «Освіта на основі компетенцій». Це частина визначення, але не повне – що таке освіта на основі компетенцій? Щоб відповісти на це питання, вам найкраще знайти офіційно прийняте визначення та навести його.

Можливо, ви захочете використовувати обумовлене визначення на початку свого виступу. В цьому випадку ви чітко розповідаєте аудиторії, як збираєтеся використовувати в своїй промові якесь слово або фразу. «Коли я використовую фразу «ліберальна демократія» у цій промові, я використовую її в історичному сенсі конституції, представницького уряду та виборних чиновників, а не в сенсі будь-яких конкретних питань, які сьогодні обговорюються між прогресистами та консерваторами». Це корисна техніка і гарантує, що ваша аудиторія розуміє вас, але ви хотіли б зробити це лише для термінів, які мають заплутані або суперечливі значення для деяких.

Хоча ми схильні вважати визначення словника стандартом, це лише один із способів визначення чогось. Словник має тенденцію визначати синонімами, або іншими словами, близькими за змістом. Усі ми мали досвід пошуку слова та пошуку визначення, яке використовує інше слово, яке ми не знаємо! Синоніми – це один із способів визначення, але є й інші.

Класифікація та диференціація

Це вигадливий спосіб сказати «X – це тип Y, але він відрізняється від інших Ys в цьому.» «Велосипед – це тип транспортного засобу, який має два колеса, кермо замість керма, і приводиться в дію ногами водія». Очевидно, ви знаєте, що таке велосипед, і він не потребує визначення, тому ось кілька кращих прикладів:

Лапароскопічне регульоване бандажування шлунка (LAGB) – це (тип) хірургічна процедура, яка (наскільки відрізняється) передбачає розміщення регульованого силіконового пояса навколо верхньої частини шлунка за допомогою лапароскопа. Смугу можна затягнути, додавши фізіологічний розчин, щоб заповнити смугу, як продування повітря в кулю у формі пончика. Смуга з’єднується з портом, який поміщається під шкіру живота. Цей порт використовується для введення або видалення фізрозчину в смугу.

Гестаційний діабет – це (тип) діабетичний стан (наскільки різний), який з’являється під час вагітності і зазвичай проходить після народження дитини.

Платформи соціальних публікацій – це (тип) соціального середовища, де (наскільки різним) довгим та коротким письмовим вмістом можна ділитися з іншими користувачами.

Операційні визначення

Оперативні визначення дають приклади дії або ідеї для його визначення. Якби ми мали визначити «quid pro quo сексуальні домагання» оперативно, ми могли б використовувати гіпотетичну розповідь про жінку-співробітника, на яку тисне її керівник, щоб побачити його, і сказав, що вона повинна вийти з ним соціально, щоб отримати підвищення. Операційні визначення не обов’язково повинні бути такими драматичними, але вони малюють картину і відповідають на питання: «Як це виглядає в реальному житті?» замість того, щоб використовувати синоніми для визначення.

Визначення за контрастом або порівнянням

Ви можете визначити термін або поняття, розповівши, що він схожий або відрізняється від. Цей метод вимагає від аудиторії розуміння того, що ви використовуєте як точку контрасту або порівняння. Коли алкоголізм або наркоманія визначається як хвороба, тобто порівняння. Хоча не спричинений вірусом чи бактеріями, розлад наркоманії має інші якості, схожі на захворювання

Визначаючи навпаки, ви вказуєте, як поняття або термін відрізняється від іншого більш звичного. Наприклад, «поп-культура» визначається як відмінна від «високої культури» тим, що традиційно популярна культура асоціюється з людьми нижчого соціально-економічного статусу (тобто меншого багатства або освіти). З іншого боку, висока культура асоціюється як з «офіційною» культурою більш високоосвічених у вищих класах. Тут визначення популярної культури уточнюється шляхом виділення відмінностей між нею та високою культурою.ед у вищих класах. Тут визначення популярної культури з’ясовується шляхом виділення відмінностей між нею і високою культурою.

Подібна форма визначення на контрасті визначає запереченням, яке обумовлює те, що щось не є. Ця відома цитата Нельсона Мандели є прикладом: «Я дізнався, що сміливість – це не відсутність страху, а тріумф над ним. Хоробрий чоловік – це не той, хто не відчуває страху, а той, хто перемагає цей страх». Тут Мандела допомагає нам накреслити межі навколо концепції, кажучи, що це не так.

Описи

Ключ до опису – думати з точки зору п’яти почуттів: зір (візуальний; як виглядає річ за кольором, розміром, формою), слух (слуховий; об’єм, музичні якості), смак (смаковий; солодкий, гіркий, солоний, кислий, грубий, гладкий, жувальний), запах (нюховий; солодкий, прогірклий, ароматний, мускусний), і відчувати (тактильні; грубі, шовковисті, опухлі, подряпини). Слова кінестетичний (рух тіла) та органічні (почуття, пов’язані з внутрішньою роботою тіла) можуть бути додані до цих почуттів для опису внутрішнього фізичного почуття, такого як напруження м’язів або біль (кінестетичний) та нудота або почуття підвищеного емоції (органічні).

Опис як метод підтримки також залежить від деталей, або відповіді на п’ять питань про те, що, де, як, хто, коли. Щоб використовувати description, ви повинні глибше заглибитися в свій словниковий запас і думати конкретно. Цей приклад показує, що прогресія.

Старе зелене оксамитове крісло-рокер La-Z-Boy® Старе вапно-зелене оксамитове крісло La-Z-Boy® з сигаретним опіком на лівій руці

Коли ви додаєте більше опису, трапляються дві речі. «Фокус камери» стає чіткішим, але ви також додаєте тон, або ставлення. Кресло – це одне, але хто купує вапняно-зелене оксамитове крісло? А хтось сидів в ньому курив і неохайно ставився до цього приводу. В цьому випадку в останньому рядку, ймовірно, занадто багато опису, якщо ви не хочете намалювати картину недбалої людини з дивним смаком в меблів.

Опис корисний як допоміжний матеріал з точки зору опису процесів. Ця тема обговорювалася в главі 6 в хронологічних закономірностях організації. Опис процесів вимагає деталізації і не сприйняття як належного того, що вже знає аудиторія. Деякі інструктори використовують приклад «арахісового масла бутерброд», щоб зробити це: Як би ви описали виготовлення арахісового масла і желе бутерброд тому, хто ніколи не бачив, бутерброд, арахісове масло або желе? Вам потрібно було б поставити себе на місце, щоб описати процес, а не вважати, що вони знають, що арахісове масло і желе йдуть на внутрішню сторону, звернені до поверхні хліба, і що беруть участь два шматки хліба.

Історико-науковий факт

Цей тип допоміжного матеріалу корисний для освітлення, але особливо корисний для доведення точки. Президент Джон Адамс каже: «Факти – це вперті речі», але це не означає, що кожен приймає кожен факт як факт, або що кожен здатний відрізнити факт від думки. Факт визначається Урбаністичним словником як «Місце, яке більшість людей у світі схильні думати, що їхні думки проживають». Це жартівливе визначення, але часто вірно про те, як ми підходимо до фактів. Значення «факт» ускладнюється контекстом, в якому воно використовується. Національний центр наукової освіти (2008) визначає факт таким чином:

У науці спостереження, яке неодноразово підтверджувалося і для всіх практичних цілей приймається як «істинне». Правда в науці, однак, ніколи не є остаточною, і те, що прийнято як факт сьогодні, може бути змінено або навіть відкинуто завтра.

Інше джерело пояснює факт таким чином:

[Факт] істина, відома фактичним досвідом або спостереженням. Твердість заліза, кількість ребер в тілі білки, існування викопних трилобітів тощо – все це факти. Чи факт, що електрони обертаються навколо атомних ядер? Чи факт, що Брут зарізав Юлія Цезаря? Чи факт, що сонце встане завтра? Ніхто з нас не спостерігав жодної з цих речей – перша є висновком з безлічі різних спостережень, друга повідомляється Плутархом і іншими істориками, які жили досить близько в часі і просторі до події, якій ми довіряємо їх доповіді, а третя – індуктивний висновок після повторного спостереження. («Наукова думка: факти, гіпотези, теорії та все таке»)

Не вдаючись до філософської дисертації про значення істини, для наших цілей факти – це фрагменти інформації з усталеним «резервним». Ви можете навести, хто виявив факт і як інші органи влади його підтримали. Деякі факти настільки поширені, що більшість людей не знають, з чого вони почали – хто насправді виявив, що молекула води – це два атоми водню і один кисню (H2O)? Але ми могли з’ясувати, чи хочемо ми (це був, до речі, хімік 18 століття Генрі Кавендіш). Використовуючи науковий та історичний факт у своїй промові, не сприймайте цитування як належне. Якщо це факт, який варто сказати, і факт новий для аудиторії, припустимо, ви повинні привести джерело факту, максимально наблизившись до оригіналу.

Також різниця між історичним оповіданням (згаданим вище) та історичним фактом пов’язана з довжиною. Історичним фактом може бути просто дата, місце або дія, наприклад, «Президент Рональд Рейган був застрелений Джоном Хінклі 30 березня 1981 року, перед Вашингтоном, округ Колумбія Hilton Hotel». Історичні наративи будуть детально розглядатися і додати драматичні елементи, такі як ця замах з точки зору агентів Секретної служби.

Статистика

Статистика неправильно зрозуміла. По-перше, неправильно розуміється значення терміна. Статистика – це не просто цифри або числові факти. Суть статистики полягає в зборі, аналізі, зіставленні та інтерпретації числових даних, розумінні їх порівняння з іншими числовими даними. Наприклад, числовим фактом є те, що населення США, згідно з переписом 2010 року, становило 308 700 000. Це на 9,7% більше, ніж перепис 2000 року; це порівняння є статистикою. Однак з метою простоти ми розберемося як з числовими фактами, так і реальною статистикою в цьому розділі.

Статистику також неправильно розуміють, оскільки наука про статистику є складною. Навіть такі терміни, як середнє, медіана та режим, часто плутають людей, тим більше регресійний аналіз, двохвіст Т-тести та похибка. Перш ніж використовувати статистику в мові, ви повинні мати базове розуміння їх.

Середнє – це те саме, що математичне середнє, те, що ви навчилися робити на початку занять математикою. Складаємо цифри і ділимо на кількість фігур. Пов’язано із середнім значенням поняття стандартного відхилення, яке є середньою сумою, кожна цифра відрізняється від (вище або нижче), ніж середня або середня. Стандартне відхилення важче визначити (і зазвичай робиться комп’ютером!) але це дає вам знати, якщо група більше схожа, ніж однаково. Якщо в середньому на тест у класі 76, але стандартне відхилення становить 20, це говорить вам, що студенти, як правило, роблять дуже добре (96) або дуже погано (56) на ньому (ми спрощуємо тут, але ви бачите суть).

Медіана, однак, є середнім числом у розподілі. Якби всі зарплати гравців у м’ячі в MLB були перераховані від найвищої до найнижчої, одна в точній середині списку була б медіаною. З цього можна сказати, що вона, ймовірно, не буде такою ж, як середня, і це рідко буває; однак терміни «медіана» і «середнє» часто міняються недбало. Mode – це назва найбільш часто зустрічається номера у списку. Як приклад, Рисунок 7.3 – це список оцінок від найвищого до найнижчого, які студенти можуть скласти на середній термін у класі. Відзначається розміщення середнього, медіани та режиму.

Відсотки мають відношення до коефіцієнтів. Є багато інших термінів, з якими ви б були введені в класі статистики, але справа залишається: будьте обережні, використовуючи статистику, яка звучить вражаюче, якщо ви не знаєте, що вона представляє. Існує стара приказка про «цифри не брешуть, але брехуни фігурують» та інша: «Є брехуни, прокляті брехуни та статистики». Ці висловлювання є перебільшеннями, але вони вказують на те, що ми завалені статистичною інформацією і часто не знаємо, як її обробити. Інша річ, яку слід спостерігати при використанні числових фактів – це не плутати свої мільярди та мільйони. Є велика різниця. Якщо ви скажете, що 43 мільярди людей в США не мають належної медичної допомоги, ви, ймовірно, заплутаєте свою аудиторію, оскільки населення планети становить близько 7 мільярдів!

Використовуючи статистику, ви, ймовірно, збираєтеся використовувати їх як доказ більше, ніж як пояснення. Статистика вважається сильною формою доказування. Ось кілька рекомендацій щодо ефективного використання їх у презентації.

98
96
96
94
92
90Режим, (90) з’являється в цьому списку в 4 рази, більше, ніж будь-який інший клас у класі
90
90
86
80Медіана, 9 класів вище неї і 10 нижче
78
78
78Середнє значення – 76,57, набагато нижче, ніж або режим, або медіана
72
70
68
68
66
60
56

Малюнок \(\PageIndex\) : – Середнє, Режим, Медіана

  1. Використовуйте статистику як підтримку, а не як основний пункт. Аудиторія може спокусити або налаштувати вас на те, щоб сказати: «Тепер я хотів би дати вам деякі статистичні дані про проблему банд в нашій частині держави». Це звучить так само захоплююче, як читання телефонної книги! Використовуйте статистику для підтримки аргументу. «У нашому регіоні зростає активність банд. Наприклад, вона збільшується в трьох великих містах. Тільки цього року Мейнсвілль мав 450 арештів за діяльність банд, що на 20% більше, ніж за весь минулий рік». Цей приклад пов’язує числовий факт (450 арештів) та статистичне порівняння (до 20%) з аргументом. Мета полягає в тому, щоб сплести або змішати статистику плавно в промову, а не змусити їх стояти окремо як розділ мови.
  2. Завжди надавайте джерело статистики. У попередньому прикладі слід прочитати: «Згідно зі звітом, опублікованим на веб-сайті Бюро розслідувань Грузії, Мейнсвілль мав 450 арештів». Існує ряд «міських міфів» статистика плаває навколо, які, ймовірно, мають основу в деяких дослідженнях, проведених в певний момент часу, але це дослідження було віджито статистикою. Аудиторія матиме підстави скептично ставитися, якщо ви не можете вказати ім’я дослідника або організації, яка створює резервні копії статистики та числових даних. До речі, спікери та письменники прийнято говорити «Згідно з дослідженнями» або «Згідно з дослідженнями». Цей тег по суті безглуздий і насправді є логічною помилкою. Дайте реальне джерело для підтримки вашого аргументу.
  3. . Що стосується джерел, залежать від надійних. Таблиця 7.1, спочатку опублікована в Wrench, Goding, Johnson та Attias (2011), містить дійсні веб-сайти, що надають статистичну інформацію.
  4. Не зловживайте статистикою. Хоча немає жорсткого і швидкого правила про те, скільки використовувати, є інші хороші допоміжні матеріали, і ви не хочете залежати тільки від статистики. Ви хочете вибрати статистику та числові дані, які найбільше зміцнять ваш аргумент і загнають вашу точку додому. Статистика може мати емоційну силу, а також доказове значення, якщо використовувати економно.
  5. Використовуйте графіки, щоб відобразити найважливішу статистику. Якщо ви використовуєте програмне забезпечення для презентацій, наприклад PowerPoint, ви можете створити свій власний базовий пиріг, лінійні або гістограми, або ви можете запозичити один і поставити правильне цитування на слайді. Однак вам не потрібно складати графік для кожної окремої статистики. Більше інформації про ці типи наочних посібників та про те, який тип інформації вони найкраще передають, можна знайти в Главі 9.
  6. Поясніть свою статистику в міру необхідності, але не робіть свою промову уроком статистики. Поясніть контекст статистики. Якщо ви скажете: «Мій блог має 500 передплатників» групі людей, які мало знають про блоги, це може здатися вражаючим, але чи не так? Ви також можете надати історію особистості, а потім прив’язати індивіда до статистики. Розповівши історію щоденної боротьби молодої матері з розсіяним склерозом, ви могли б продовжити: «Це лише одна історія з 400 000 людей, які страждають від МС у Сполучених Штатах сьогодні, згідно з Національним суспільством MS.»
  7. Якщо ви робите власне опитування або дослідження і використовуєте числові дані з нього, поясніть свою методологію. «Для того, щоб зрозуміти ставлення першокурсників нашого коледжу до теми підручників з відкритим кодом, я опитав 150 першокурсників, лише троє з яких були близькими друзями, задаючи їм таке питання: «Чи згодні ви, що наш коледж повинен заохочувати факультет використовувати підручники з відкритим кодом?» Сімдесят п’ять відсотків з них вказали, що вони погодилися із заявою».
  8. . Само собою зрозуміло, що ви будете використовувати статистику етично, що не буде спотворень того, що означає статистика. Однак прийнятно і гарна ідея округлити числові дані, щоб уникнути перебільшення аудиторії. Раніше ми використовували приклад перепису населення США, вказавши, що населення в 2010 році становило 308,7 млн. Тобто округла фігура. Фактичне число склало 308 745 538, але кажучи, що «майже 309 мільйонів» або «308,7 мільйона» буде служити вашим цілям і не буде неетичним.
  9. Крім того, не робіть статистику означає те, що вони не означають. Інакше ви б розсунули межі з етики. У прикладі про ваше опитування студентів, якби ви сказали: «75% першокурсників коледжу підтримують..». Це не те, що було сказано в дослідженні. Сімдесят п’ять відсотків опитаних вами студентів вказали згоду, але оскільки ваше дослідження не відповідало науковим стандартам щодо розміру вибірки і того, як ви знайшли зразок, ви можете використовувати інформацію лише стосовно студентів вашого коледжу, а не всієї країни. Один з авторів мав професора статистики, який часто любив говорити: «Цифри скажуть вам все, що ви хочете, якщо ви мучите їх досить довго», тобто ви завжди можете крутити або маніпулювати статистикою, щоб досягти ваших цілей, якщо хочете.
  10. Ефективною методикою з числовими даними є використання фізичних порівнянь. «Державний борг становить 17 трильйонів доларів. Що це означає? Це означає, що кожен американський громадянин повинен $55,100». «Це означає, що якби гроші були складені як стодоларові купюри, вони пішли б.» Або інший приклад: «Є 29 мільйонів американців з діабетом. Тобто 9,3%. Що стосується ближче до дому, то з 32 людей у цьому класі троє з нас мали б діабет». Звичайно, в цьому останньому прикладі клас не може складатися з тих, хто входить до групи ризику діабету, тому ви не хочете сказати: «Ми троє хворіємо на діабет». Це лише порівняння для аудиторії, щоб зрозуміти значення теми.
  11. Нарешті, оскільки статистика може збивати з пантелику, сповільнювати, коли ви їх говорите, приділяйте більше уваги, жесту – невеликі способи допомогти аудиторії їх зрозуміти.

Таблиця \(\PageIndex\) : – Веб-сайти, орієнтовані на статистику

https://www.bls.gov/Бюро статистики праці надає посилання на цілий ряд веб-сайтів з питань праці, пов’язаних з широким спектром країн, а також інформацію для трудових питань США.
https://www.usa.gov/statisticsНадає статистику про федеральний уряд США
https://www.bjs.gov/Статистика Бюро юстиції надає інформацію про статистику злочинності в США
https://www.census.gov/Бюро перепису населення США надає широкий спектр інформації про людей, які проживають у США
https://www.cdc.gov/nchs/index.htmНаціональний центр статистики охорони здоров’я надається центрами США з контролю та профілактики захворювань. Він надає інформацію з питань охорони здоров’я в США
https://senseaboutscienceusa.org/stats-check/Некомерційна організація, яка допомагає людям зрозуміти кількісні дані та надає їх на веб-сайті
https://ropercenter.cornell.edu/Roper Center for Research громадської думки надає дані, пов’язані з низкою питань в США
https://www.nielsen.com/us/en/Компанія Nielsen надає дані про використання споживачами різних медіаформатів
https://www.gallup.com/home.aspxGallup надає дані громадської думки з низки соціальних і політичних питань в США та в усьому світі
https://www.pewresearch.org/Дослідницький центр Pew надає дані громадської думки
Gallup надає дані громадської думки з низки соціальних і політичних питань в США та в усьому світі

Свідчення

Свідчення y – це слова інших. Ви можете подумати про них як про цитований матеріал. Очевидно, що весь цитується матеріал або свідчення не однакові. Деякі цитати ви просто використовуєте, тому що вони смішні, переконливі або привертають увагу. Вони добре працюють як отвори для вступів. Інші види показань більш корисні для доведення ваших аргументів. Свідчення також можуть дати аудиторії уявлення про почуття або сприйняття інших. Показання в основному діляться на дві категорії: експерт і однолітків.

Свідчення експерта

Що таке експерт? Ось цитата гумористичного виду: Експерт – це «той, хто знає все більше і більше про все менше і менше» (Ніколас Батлер). Насправді експерт для наших цілей – це хтось із визнаними повноваженнями, знаннями, освітою та/або досвідом у предметі. Експерти витрачають час на вивчення фактів і складання фактів воєдино. Вони не можуть бути вченими, які публікують оригінальні дослідження, але вони мають глибокі знання. Вони можуть мати певні рівні освіти, або вони мають реальний досвід у цій темі.

Наприклад, один з авторів цього тижня відвідує шоу ковдр, щоб поговорити з експертами з стьобання. Цей досвід був отриманий через роки виготовлення, збереження, читання про, і показуючи ковдри, навіть якщо вони ніколи не брали Quilting 101 в коледжі. Цитувати експерта з експертизи: «Щоб бути експертом, хтось повинен мати значні знання на тему або значну майстерність у досягненні чогось» (Weinstein, 1993). При використанні показань експертів слід дотримуватися наступних рекомендацій:

  • Використовуйте свідчення експерта у відповідній галузі, а не за її межами. Людина може мати Нобелівську премію з економіки, але це не робить його або її експертом з біології.
  • Надайте хоча б деякі відповідні повноваження експерта.
  • Виберіть експертів, щоб процитувати, кого ваша аудиторія буде поважати та/або чиє ім’я чи приналежність вони визнають надійними.
  • Дайте зрозуміти, що ви цитуєте експертні свідчення дослівно або перефразовуєте його. Якщо дослівно, скажіть «Цитата. кінець цитати» (не unquote – ви не можете скасувати цитувати когось).
  • Якщо ви опитали експерта самостійно, дайте зрозуміти це також у промові. «Коли я розмовляв з доктором Мері Томпсон, директором середньої школи Парк-Лейк, 12 жовтня вона повідомила мені про це».

Експертні свідчення є одним з ваших найсильніших допоміжних матеріалів, щоб довести ваші аргументи, але в певному сенсі, чітко посилаючись на повноваження джерела, ви стверджуєте, що ваше джерело справді є експертом (якщо аудиторія незнайома з ним або нею) для того, щоб підтвердити його або її інформацію.

Свідчення однолітків

Будь-яка цитата друга, члена сім’ї або однокласника про інцидент або тему буде свідченням однолітків. Це корисно для того, щоб допомогти аудиторії зрозуміти тему з особистої точки зору. Наприклад, навесні 2011 року через містечко, де живе один з авторів і багато їхніх учнів, стався руйнівний смерч. Один з цих учнів дав драматичну особисту промову на заняттях про виживання торнадо в будівлі, яка була зруйнована і буквально зникла. Вони вижили, тому що вона та її колеги в їхньому мережевому ресторані змогли дістатися до безпеки в морозильній камері. Хоча вона, можливо, не мала просунутого ступеня в галузі, пов’язаної з торнадо або руйнуванням, яке вони можуть спричинити, цей студент, безумовно, мав багато знань з цього питання на основі її досвіду виживання торнадо. Однак не представляйте жодних старих свідчень однолітків чи друга так, ніби це експерт або посвідчений.