Бобові овочеві культури багаторічні трави

0 Comments

Зміст:

БАГАТОРІЧНІ БОБОВІ ТРАВИ

Із багаторічних бобових трав в Україні найбільше вирощують конюшину, люцерну, еспарцет.

Сіно багаторічних бобових трав має високу кормову цінність: 100 кг сіна конюшини, люцерни, еспарцету відповідають 50 кормовим одиницям і містять 3,5-7 кг перетравного протеїну. Кожна кормова одиниця містить 120-140 г перетравного протеїну. У зеленій масі й сіні міститься багато вітамінів, фосфору і кальцію, що має велике значення для годівлі тварин. Із зеленого корму багаторічних трав виготовляють вітамінне сіно, трав’яне борошно, брикети, гранули, трав’яну січку, а з сухого сіна – борошно, що є цінною домішкою до концентрованих кормів.

Бобові трави мають велике агротехнічне значення. Вони сприяють нагромадженню в грунті гумусу, який є джерелом поживних речовин для рослин і сприяє розвитку корисних грунтових мікроорганізмів. Бобові трави збагачують грунт на азот і є добрими попередниками в сівозміні для багатьох сільськогосподарських культур.

Тема 13. Багаторічні

ознайомлення з походженням, ботанічною характеристикою та біологічними особливостями овочевих культур групи багаторічні; сорти.

Матеріальне забезпечення:

свіжі зразки видів і сортів, макети, стенди, рисунки, слайди.

Характерною біологічно-господарською особливістю багаторічних овочевих культур є здатність рости на одному місці кілька років, добре перезимовувати і рано навесні давати продукцію. На зиму листки і стебла відмирають. Зимують тільки корені чи кореневища з бруньками. Навесні, як тільки ґрунт розмерзнеться, бруньки пробуджуються і, завдяки запасу поживних речовин у кореневій системі, рослини швидко ростуть і утворюють продуктові органи (листки, черешки, потовщені корені, пагони).

  1. Родина Гречкові (Polygonaceae) – ревінь, щавель;
  2. Родина Капустяні (Brassicaceae) – хрін, катран;
  3. Родина Спаржеві (Asparagaceae) – спаржа;
  4. Родина Амарилісові (Amaryllidaceae) – цибуля батун, цибуля багатоярусна, цибуля шніт, цибуля слизун, цибуля запашна;
  5. Родина Айстрові (Asteraceae) – естрагон, артишок;
  6. Родина Губоцвітні(Глухокропивні) (Lamiaceae) – гісоп лікарський, змієголовник молдавський, котовник лимонний, лофант анісовий, майоран садовий, монарда, меліса лікарська, м’ята перцева.

13.1. Родина Гречкові

13.1.1. Ревінь

Завдання 1.

Вивчити походження, ботанічні та біологічні особливості, сорти ревеню. Походження. А.С. Лозина-Лозинська вважає, що у ревеню було два первинних центри походження. Більш стародавній – Китайський, молодший – Іранський. Ревінь широко розповсюджений у всьому світі. Дикі родичі ревеню ростуть у Гімалаях, Монголії, Середній Азії, в Сибіру та на Далекому Сході Росії. Продуктовою частиною ревеню є великі м’ясисті черешки, які містять вуглеводи, білки, вітаміни А, С, В1, В2, Д, РР. Кислуватий смак ревеню зумовлений вмістом органічних кислот (яблучної, щавлевої, лимонної). Причому навесні в молодих черешках утворюється більше лимонної, а влітку і восени – щавлевої, тому в цей період не рекомендується споживати ревінь. Ботанічна характеристика. У природі поширені два овочеві види: Rh. rhaponticum L. – чорноморський або понтійський та Rh. rhabarbarum L. – хвилястий. Ревінь чорноморський або понтійський (Rh. rhaponticum L.) має рослини великі з округло-яйцеподібними тупими листками та короткими черешками. Батьківщиною цього виду вважають гірські райони Болгарії. Корені та кореневища використовувались раніше в лікарських цілях. У культурі вирощують в країнах Центральної Європи. Ревінь хвилястий (Rh. rhabarbarum L.) – має рослини великі з видовжено-трикутними листками з витягнутою верхівкою. Черешки довгі, оголені, зверху плескаті. У природі росте у Сибіру, Монголії, у культурі – всюди в Європі, Азії і Північній Америці. Ревінь має сильнорозгалужений м’ясистий корінь, який глибоко проникає в ґрунт і не вимерзає навіть в найсуворіші зими. На одному місці росте 15-20 років і більше. Рано навесні, як тільки відтане ґрунт, утворюється широка, з багатьма листками розетка. Листки великі (до 60-70 см) темно-зеленого забарвлення, мають довгі (30-70 см), товсті (2-4 см), соковиті черешки, заради яких і вирощують ревінь. На початку росту забарвлення темно-червоне, особливо біля основи, згодом стає зеленим. На другий і наступні роки життя через 30-40 діб після відростання листків рослини утворюють трубчасте високе (до 1,5-2 м) квітконосне стебло, яке закінчується суцвіттям. Суцвіття – волоть. Квітки двостатеві, перехреснозапильні. Плід – горішок. Після достигання насіння квітконосне стебло відмирає. Насіння тригранне, коричневе. Маса 1000 насінин 7-11 г. Схожість зберігається протягом 2-3 років. Біологічні особливості. Це морозостійка й посухостійка рослина, але для одержання високоякісних черешків вимагає достатнього забезпечення вологою. Має сильнорозгалужений м’ясистий корінь, який глибоко проникає в ґрунт. Бруньки його переносять весняні заморозки до мінус 8-10°C, а корені перезимовують у найсуворіші зими. Насіння проростає за температури 2-5°C. Оптимальна температура для росту і розвитку рослин – 15-20°C. На одному місці росте 15-20 років і більше. Ревінь – дуже вологовимоглива рослина. За недостатньої вологості черешки стають невеликими, малосоковитими і грубоволокнистими. Тому в південних районах ревінь вирощують тільки в умовах зрошення. Проте тривале затоплення рослин призводить до загибелі коренів. До світла ревінь менш вимогливий, що дає можливість вирощувати його в міжряддях садів. Сорти. Ревінь в Україні вирощують на незначних площах, особливо у Львівській області. До Державного реєстру сортів рослин України сорти не занесено. Здебільшого використовують старий сорт Вікторія з різновидності чорноморського ревеню, або місцеві форми, особливо яких багато в околицях м. Львова.

13.1.2. Щавель кислий

Завдання 2.

Вивчити походження, ботанічні та біологічні особливості, сорти щавлю кислого. Походження. Він поширений, як у виробничих посівах, так і як дикоросла культура на луках. Батьківщиною щавлю є райони Європи і Азії, де він широко росте і в дикому вигляді. Довготривалий час щавель вважали бур’яном, який не вживали в їжу і лише останнім часом почали вирощувати як овочеву культуру. Продуктовою частиною щавлю є зелені листки. З усіх багаторічних рослин щавель дає найранішу зелень. Молоді листки містять лимонну, яблучну та янтарну кислоти, вітаміни С (до 80 мг/100 г сирої маси), В1, В2, РР, білок, мінеральні солі заліза, кальцію, магнію. Проте з настанням спеки у старих листках нагромаджується багато щавлевої кислоти, яка шкідлива для людини. Вживання у великих кількостях листків щавлю в цей час порушує солевий обмін в організмі та спричиняє розвиток сечокам’яної хвороби. Ботанічні та біологічні особливості. Щавель – морозостійка й вологовимоглива культура. Має добре розвинений корінь, який глибоко проникає у ґрунт. Прикореневі листки черешкові, яйцеподібно-видовжені, біля основи списоподібно-загострені. Стеблові листки малі, сидячі. Стебло прямостояче, до 1 м. Квітки малі, червонувато-жовті, зібрані у суцвіття-волоті. Плоди тригранні горішки, з гострими гранями, блискучі, коричнюваті, малі (довжина 1,5-2,7 мм). Насіння дуже дрібне, тригранне, темно-коричневе, блискуче. Схожість зберігає протягом 2-3 років. Щавель – перехреснозапильна рослина і легко схрещується з дикими формами. Тому в насінницьких посівах треба дотримуватись просторової ізоляції між сортами, і в радіусі до 2 км видаляти дикі його форми. На одному місці щавель вирощують протягом 4-5 років. Рослини найбільш продуктивні на 2-4 рік. Сорти: Одеський 13, Широколистий, Ацтек (Україна).

Контрольні завдання:

Описати характерні властивості багаторічних овочевих культур родини Гречкові за наведеною формою:

Контрольні запитання для самоперевірки знань до підрозділу 13.1:

  1. Назвати походження та латинську назву ревеню.
  2. До якого виду ревеню належить сорт Вікторія?
  3. Назвати вимоги до умов вирощування ревеню.
  4. Назвати походження та латинську назву щавлю кислого.
  5. До якої родини відносять ревінь й щавель?
  6. Назвати вітчизняні сорти щавлю.
  7. Які ботанічні та біологічні особливості характерні для щавлю?

13.2. Родина Капустяні

Завдання 3.

Вивчити походження, розповсюдження, ботанічні та біологічні особливості, сорти хрону. Походження. Хрін (Armoracia rusticana Gaertn.) – багаторічна ароматично-смакова рослина родини Капустяні (Brassicaceae). Про походження хрону існують різні твердження. Він був відомий древнім римлянам і грекам, єгиптянам. Більшість ботаніків вважають батьківщиною хрону Східну Європу. Рослина легко розповсюджується і зараз зустрічається в багатьох країнах світу в дикому вигляді. Використовують підземний потовщений (2-5 см у діаметрі) корінь довжиною 20-30 см і більше та листки для соління і маринування овочів, як приправу до холодних м’ясних закусок. Хрін – добрий протицинговий та болезаспокійливий засіб, листки і корені його багаті на аскорбінову кислоту (до 250 мг/%), мають фітонцидні властивості. Гострий смак хрону пояснюється наявністю гірчичної речовини – синігрину. Хрін збуджує апетит, підвищує смакові якості страв, сприяє травленню. Ботанічні та біологічні особливості. Багаторічна трав’яниста рослина, яка має прямостояче стебло, розгалужене кореневище, яке глибоко проникає в ґрунт. Окремі корінці його можуть проникати в ґрунт на глибину до 4-6 м і більше. Прикореневі листки видовжено-елиптичні, по краях зубчасті, зелені. Починаячи з другого року вегетації рослини утворюють квітконосне стебло до 1 м. Квіти білі, дрібні. Плід – стручечок невеликого розміру, яйцеподібний. В природних умовах насіння утворюється дуже рідко. Для ініціації утворення насіння проводять кільцювання кореня, або перетяжку в нижній частині стебла. Забарвлення насіння червоно-коричневе. Насіння використовується лише в селекції, а в промислових технологіях для розмноження використовують корені (живці). Хрін – морозостійка, волого- і світловимоглива овочева культура. Кореневище його витримує зниження температури до мінус 25°C. Оптимальна температура для росту і розвитку рослин 17-20°C. Високу врожайність товстих коренів можна отримати на достатньо зволожених, легких і родючих ґрунтах. На ґрунтах з недостатнім зволоженням формуються дерев’янисті корінці хрону з різко гірким смаком. В Україні відомий сорт Валківський. Здебільшого використовують місцеві форми. Хрін вирощують в одно- або дворічній культурі, щоб площа не засмічувалась і корені мали високу якість. Багаторічні корені хрону малопридатні, оскільки вони сильно грубіють, дерев’яніють і галузяться.

Завдання 4.

Вивчити походження, розповсюдження, ботанічні та біологічні особливості катрану приморського. Походження. Катран приморський (Crambe maritime L.) – багаторічна рослина родини Капустяні (Brassicaceae). В Україні поширена як дворічна овочева культура. Назва роду походить від грецького слова, що в перекладі означає «капуста». Це пов’язано з тим, що з давніх часів представників цого роду під назвою «морська капуста» вирощували в країнах Південної Європи як овочеві. Серед інших видів у Лісостепу і Поліссі інтродукований також катран степовий (Crambe steveniana Rupr.). В Україні ця овочева культура поширена в південних регіонах. Дикі види ростуть у степах на схилах, кам’янистих місцях у Криму, Херсонській, Запорізькій, Одеській та Миколаївській областях. Вони занесені до Червоної книги, тому їх потрібно всіляко оберігати. Використовують підземний товстий, циліндричний сірувато-білий корінь. Використовують корені для приготування консервованого столового хрону, соління і маринування овочів. За смаковими і поживними якостями катран мало чим відрізняється від хрону. М’ясисті корені використовують для приготування консервованого столового хрону, при солінні і маринуванні овочів. У народній медицині застосовують як протицинговий засіб і замінювач гірчичників. Ботанічні та біологічні особливості. Розмножується насінням, рідше – вегетативно. За вирощування з насіння в перший рік утворює розетку з 14-19 листків. Листки великі (висота 60-90 см, ширина 30-70 см), сизо-зелені, розсічені, зубчасті. Корені мають довжину до 50 см і товщину до 7 см. Середня маса стандартних коренів на 3-й рік вирощування досягає 3-5 кг. На 3-4 рік рослини формують розгалужене квітконосне стебло до 150 см і зацвітають. Квітки перехреснозапильні, білі з приємним медовим ароматом. Плід – стручечок, який складається з 2–4 частин. Нижня частина стручечка без насінин, а верхня розростається, набуваючи округлої форми з однією насіниною. В якості насіння використовують ці сіро-жовті плодики-стручечки. Для одержання сходів насіння вимагає стратифікації або підзимової сівби. Маса 1000 плодиків 32-87 г. Схожість зберігається впродовж 3-4 років. Катран – посухостійка овочева культура, забезпечує себе вологою за рахунок розвиненої кореневої системи. Вимогливий до світла, притінення переносить погано, особливо в перші фази росту. Насіння починає проростати за температури 3-4°C, сходи витримують приморозки до мінус 5-6°C. Восени насіння висівають у вересні разом з озимими зерновими. Оскільки насіння його вкрите міцною дерев’янистою оболонкою і має тривалий період спокою, то сходи з’являються лише навесні. В Україні відомий сорт Кримський. Здебільшого використовують місцеві форми.

Контрольні завдання:

Описати характерні властивості багаторічних культур родини Капустяні за наведеною формою:

Контрольні запитання для самоперевірки знань до підрозділу 13.2:

  1. Назвати походження та латинську назву хрону.
  2. Які ботанічні особливості хрону?
  3. Яким способом розмножується хрін?
  4. В яких випадках формується у плодах хрону насіння?
  5. Назвати вимоги до умов вирощування хрону.
  6. Які особливості розмноження хрону?
  7. Назвати походження та латинську назву катрану.
  8. До якої родини відносять ревінь й щавель?
  9. Яка особливість розмноження катрану статевим способом?
  10. Які ботанічні та біологічні особливості характерні для катрану?

13.3. Родина Спаржеві

Завдання 5.

Вивчити походження, розповсюдження, ботанічні та біологічні особливості, сорти спаржі. Походження. Академік М.І. Вавилов місцем окультурення цієї рослини вважає Середземноморський центр. Культура спаржі нараховує декілька тисячоліть. Розповсюдження. Спаржа стала королевою власної родини Asparagaceae. Інтерес до рослин різних видів спаржі, а їх в природі більше 300, величезний. Серед них є лікарські (практично всі дикі та культурні види), овочеві та декоративні види. Якщо в овочівництві вирощують спаржу лікарську (Asparagus officinalis L.), то для декоративних цілей, окрім цього виду, широко використовують A. verticillatus L. і A. sprengeri Regel. Не обділена дикими спаржами й українська флора. У Степу і Лісостепу можна також знайти сім видів цієї дивної рослини. Їхні молоді пагони теж їстівні та високовітамінні, але на городах вирощують лише спаржу лікарську, яка широко поширена і в дикій природі. Великий класифікатор рослин Карл Лінней культурну спаржу за її товсті пагони називав «відгодованою». У всі часи «аристократична» спаржа не знала надвиробництва і продовжує користуватись попитом на світових ринках. Стародавні латинські автори називали спаржу аsparagus. Одначе це слово означало не лише спаржу, а й м’які пучки інших городніх трав. Від цієї назви пішли й інші назви цієї культури в деяких країнах: французькою – asperge, англійською – asparagus, голландською – aspergie, датською – asparages, шведською – sparris, норвезькою – asparges, німецькою – Spargel, італійською – sparagio, угорською – sparga та ін. Надзвичайно різноманітні назви має спаржа у слов’янських народів, де її називають холодець, холодок, заячий холодок, мухоморник, чортова борода, журавлина ягода, какушка, громовий корінь, перекоти-поле та ін. Ботанічна характеристика. Спаржа утворює добре розгалужене кореневище, бічні корінці якого проникають на 4-5 см в ґрунт. На кореневищах формується багато тонких ниткоподібних корінців, які здебільшого живуть один рік. Щороку нові бруньки закладаються восени вище минулорічних, що приводить до поступового наближення кореневища до поверхні ґрунту. На 5-7 рік товсті корені розростається в діаметрі до 50 см. З ростом і розвитком спаржі короткого кореневища розростаються і уже на 6-7 рік життя утворюють близько 100 товстих коренів понад 50 см. На кореневищі щороку формуються численні бруньки (до 40 шт), з яких навесні, як тільки прогріється ґрунт, виростають соковиті, білі або рожеві, ламкі, з тонкою напівпрозорою шкірочкою, солодкуваті на смак пагони. З’являючись на поверхні ґрунту, пагони інтенсивно ростуть, зеленіють, грубішають, швидко розгалужуються і стають непридатними для споживання. Збирати врожай на одному місці можна протягом 10-15 років. Надземні стебла спаржі прямостоячі, розгалужені, висота до 1,5-2 м. Цікаво те, що на пагонах немає листків. Їх замінюють видозмінені пагони кладодії, які нагадують голчасті листки. Фотосинтез у цієї рослини проходить в стеблах. Плід – червона ягода з насінням. Чорне й округле насіння утворюється в оранжево-червоних ягодах. Для його проростання протягом 25-30 діб потрібна висока температура від 20 до 30°C. На другий рік життя починається цвітіння. У звичайних сортів чітко виражена дводомність, із співвідношенням чоловічих і жіночих рослин, як 1:1. Сучасні гетерозисні гібриди можуть складатися лише з одних чоловічих рослин. Чоловічі рослини продуктивніші порівняно з жіночими, які всі сили віддають на утворення насіння. Запилюють рослини, зазвичай дикі бджоли. Маса 1000 насіння до 18 г. Насіння зберігає схожість впродовж 7 років. Біологічні особливості. Спаржа дуже морозостійка і здатна витримувати морози до мінус 30°C. Навесні відростання починається за температури ґрунту 10°C, проте молоді пагони дуже чутливі до заморозків. Оптимальна температура для росту і розвитку її 12-16°C. Найкращі ґрунти для вирощування спаржі – легкі супіщані ґрунти з високим вмістом органічних речовин і кальцію. Глинисті ґрунти спочатку окультурюють внесенням високих доз органіки і глибокого розпушують до 40-50 см. Кращими є нещільні водопроникні ґрунти. На кислих ґрунтах проводять вапнування. Ці рослина вологовимоглива, але не переносить затоплення. Рівень ґрунтових вод допускається не вище 1 м, інакше рослини вимокатимуть, а кореневища – будуть загнивати. Спаржа – рослина степова, і, природно, вимоглива до яскравого сонця (з ранку до вечора без затінювання), легко переносить засуху і засолення, але боїться сильних вітрів, від яких пагони вилягають. З віком рослини спаржі стають більш тіньовитривалими. На одному місці спаржу вирощують понад 10-15 років. Широкі міжряддя дозволяють з успіхом вирощувати квасолю, цибулю, часник, які не виносять з ґрунту великої кількості фосфору та калію. Багатий урожай спаржі отримують лише на родючих ґрунтах. Дефіцит азоту негайно позначається на товщині та кількості пагонів. Крім того зменшення кількості пагонів спостерігається за дефіциту калію. Фосфору й інших елементів зазвичай вистачає на фоні щорічного внесення органічних добрив. Високі дози добрив є ефективними лише за достатнього забезпечення вологою, інакше погіршується якість продукції. Сорти. В Україні спаржа є малопоширеною, хоча у країнах Західної Європи та Америки уже давно її достойно оцінили. Там під спаржею відведені значні виробничі площі й продукція користується великим попитом у споживачів. Причому використовують як відбілені, так і зелені й навіть фіолетові пагони. У культурі створено понад 50 сортів і гібридів спаржі. В Україні до недавнього часу найбільш поширеним був французький сорт Аржантельська. Зараз поширюється перший вітчизняний сорт культури Срібляста. Однак, він поки що більше розповсюджений на городах населення. Із сучасного сортименту поширеними є нові голландські високопродуктивні гетерозисні гібриди спаржі Баклім, Гійнлім, Гролім, які використовуються для отримання як відбілених, так і зелених пагонів. Причому, гібридні популяції на 100 % складаються з високопродуктивних чоловічих рослин з наступними перевагами, а саме: у них на 20 % вища продуктивність порівняно з жіночими рослинами; у звичайних умовах вони не утворюють квітконосні стебла, які послаблюють рослини; мають триваліший період збирання врожаю.

Контрольні завдання:

Описати характерні біологічні особливості спаржі за наведеною формою:

Контрольні запитання для самоперевірки знань до підрозділу 13.3:

  1. Назвати синоніми дикорослої спаржі.
  2. Назвати латинську назву овочевого виду спаржі.
  3. Який продуктовий орган використовують у спаржі?
  4. Які основні морфологічні ознаки спаржі?
  5. Назвати відомі в Україні сорти і гібриди спаржі?
  6. Які переваги сучасних гібридів спаржі?

13.4. Родина Амарилісові

Завдання 6.

Вивчити поширення, біологічні особливості, сорти багаторічних цибуль. Серед багаточисельних багаторічних видів цибулі в культурі вирощують лише п’ять видів – батун, шніт, слизун, запашну та багатоярусну. Значно ширше різноманіття використовується у квітникарстві. Цибуля батун (A. fistulosum L.) походить з Китаю і Японії. Дуже зимостійка, багаторічна рослина. Замість цибулини утворює потовщене несправжнє стебло (слаборозвинену цибулину). На одному місці росте 3-4 роки. За зовнішніми ознаками листки близькі до цибулі ріпчастої, але більш гостріші за смаком. Цибулини дуже малі (1-1,5 см), видовжені та поділяються на багато «діток». Весною з цибулинок (за температури 3-5°C) швидко відростають 3-5 ніжних листків (довжина 25-45 см), які використовують в їжу. Квітконосні стрілки низькі (40-60 см), усередині потовщені – здуті. Цибулю батун розмножують насінням або вегетативно, поділом рослин (дітками). Насіння висівають ранньою весною або в другій половині літа. Після весняної сівби до осені на рослинах утворюється багато листків і гніздо цибулинок, які добре перезимовують. Літню сівбу проводять з таким розрахунком, щоб до настання приморозків рослини утворили 2-4 листки та малі цибулинки. Одначе, економічно її доцільно вирощувати в однорічній культурі, що дає змогу отримати після перезимівлі ніжні листки (перо) в ранньовесняний період. Збирають разом із цибулинами, обрізуючи кореневу систему. В багаторічній культурі систематично зрізують стрілки після їх утворення. Використовують для вигонки у закритому ґрунті. Особливістю батуна є те, що цей вид сильно уражується несправжньою борошнистою росою (пероноспорозом). Відомі сорти: П’єро (Україна), Ізумрудний остров (Нідерланди). Вважається, що багатоярусна цибуля (Allium fistulosum var. viviparum (Makino.) є різновидністю батуна, яка походить з Сибіру. Деякі ботаніки відносять її до різновидності цибулі ріпчастої (A. cepa var. proliferum, A. cepa var. bulbiferum, A. cepa var. viviparum). Хоча тепер хорватськими генетиками було доказано, що вона є спонтанним поліплоїдним гібридом між цибулею ріпчастою та батуном (Allium ? proliferum (Moench.) Schrad. ex Willd.). Багатоярусна цибуля відома під назвою єгипетська, канадська, рогата, або цибуля-мандрівник. Це багаторічна, морозостійка і надзвичайно зимостійка рослина. На одному місці росте до 5 років. Утворює трубчасті листки і прикореневу цибулину масою 60-75 г. Після розмерзання ґрунту швидко відростає і дає ранню ніжну зелень, що відзначається високим вмістом вітаміну С (80-90 мг/%). ЇЇ листки (перо) соковите, ніжне і за смаковими якостями не поступається цибулі ріпчастій, а за кількістю цукрів і фітонцидів перевищує її. Замість насіння на стрілках формуються повітряні цибулинки у декілька ярусів. Цибулинки: діаметр 0,5-3 см, вкриті сухими лусками. Деякі цибулини у суцвітті утворюють стрілку нового ярусу, яка також дає повітряні цибулини, але меншого розміру. Рослина може утворювати 3-4 яруси. Повітряні цибулини не мають періоду спокою і відразу відростають. Розмножується рослина лише вегетативно. Багатоярусну цибулю розмножують повітряними і підземними цибулинами. Їх висаджують здебільшого влітку, щоб до зими вони добре укорінилися. Глибина загортання цибулин 5-6 см. Урожай листків збирають у кілька термінів. Перший раз наприкінці квітня їх зрізують на рівні поверхні ґрунту. Через 15-20 діб рослина відростає і листки повторно зрізують. Упродовж вегетації листки зрізують 5-6 разів, тоді вони будуть ніжними і соковитими. Вирощують тільки місцеві сорти. Добре надається для вигонки у закритому ґрунті. До багаторічних цибуль, що утворюють розгалужену дернину, належить цибуля шніт (сибірська, різанець, скорода)(A. schoenoprasum L.). Походить з Північної Європи і Сибіру. Зимостійка і не вимерзає навіть в умовах Заполяр’я. Весною швидко відростає, через 15-20 діб після танення снігу. Це трав’яниста рослина з трубчастими, шиловидними листками. Висота понад 30 см. Рослини сильно розростаються на 4-й рік, а потім ріст сповільнюється, що свідчить про старіння і необхідність сівби на новій грядці. Квіткові стрілки прямі, тонкі, дещо довші за листки. На них невеликі, кулясті суцвіття з квітками рожево-фіолетового забарвлення. Підземним органом рослин є кореневище, на якому утворюється кілька справжніх малих цибулин, діаметр яких близько 1 см, і вони щільно прилягають одна до одної. Вирощують цибулю шніт заради ніжних, тонких листків і як декоративну рослину з густими листками та гарними червоно-рожевими суцвіттями, наприклад для обсаджування клумб. Розмножується цибуля шніт поділом дернинок і насінням. Технологія вирощування подібна до цибулі батуна. У закритому ґрунті вирощують для вигонки. Відомі сорти: Приліпська, Ельвіра (Україна). Для одержання раннього врожаю листків вирощують також цибулю слизун (A. nutans L.). Це багаторічна, трав’яниста рослина. На одному місці росте до 5 років. Квітконосна стрілка округло-чотиригранна. Квітки бузково-рожевого забарвлення. Підземним органом її є кореневище. Листки плескаті, соковиті, крихкі та до пізньої осені мають ніжну соковиту консистенцію. Смак їхній слабогострий, з часниковим запахом. Довжина листків сягає до 30 см. В листках та несправжніх цибулинах міститься значна кількість вітаміну С (30-40 мг/%), до 3 % цукру, а також багато солей заліза (це рекордсмен за вмістом заліза в овочах). Цибуля слизун корисна людям, які страждають недокрів’ям. Використовується як приправа в кулінарії. Розмножується насінням і кореневищами. Упродовж року можна збирати врожай листків 4-6 разів. В Україні поширений вітчизняний сорт Лілейна (Україна). Чудово вдається у ландшафтному дизайні: витримує затінення під деревами, цвіте у другій половині літа, не уражується хворобами і шкідниками. У закритому ґрунті використовують для вигонки. Цибуля запашна (Allium odoratum L.) формує плескаті листки із сильним цибулево-часниковим ароматом, має вітамінні та фітонцидні властивості. Рослини з ніжними білими квітками, які зібрані у декоративні суцвіття (діаметр 5-7 см). Квітки мають приємний тонкий аромат. Ця цибуля є добрим медоносом у другій половині літа. Розмножується насінням і вегетативно. Дуже швидко відростає весною. Використовують для вигонки. Цінність цибулі запашної є надзвичайна зимостійкість, а листки протягом вегетації можна зрізувати 5-6 разів. На одному місці без пересаджування вирощують 10 і більше років, але з часом рослини загущуються і врожайність зменшується. Тому рекомендують через 6-7 років багаторічні насадження поновлювати. В Україні поширений сорт Етюд (Україна).

Контрольні завдання:

Описати характерні властивості багаторічних цибулинних рослин за наведеною формою:

Контрольні запитання для самоперевірки знань до підрозділу 13.4:

  1. Які культури належать до багаторічних цибулинних культур?
  2. Чим відрізняються багаторічні цибулі між собою?
  3. Який плід характерний для різних видів багаторічних цибуль?
  4. У якого виду багаторічної цибулі формуються порівняно великі підземні цибулини?
  5. Яким способом розмножується цибуля багаторясна?
  6. Які багаторічні цибулі використовують у декоративному квітникарстві?
  7. Назвати відомі вітчизняні сорти багаторічних цибуль.
  8. Які вимоги до умов вирощування багаторічних цибуль?
  9. Які види багаторічних цибуль використовують для вигонки у закритому ґрунті?

13.5. Родина Айстрові

Завдання 7.

Вивчити поширення та біологічні особливості багаторічних айстрових рослин. Артишок (Cynaras colymus L.) як делікатесний овоч був відомий ще стародавнім грекам і римлянам. Суцвіття використовують в сирому, відвареному, запеченому і тушкованому вигляді. Здавна користується популярністю в європейських країнах. У Росії був відомий з часів правління Петра I. Причому, спочатку вирощувався як декоративна і лікарська рослина, пізніше як овочева. Колись ця рослина вважалася їжею королів, царів і багатих людей. Недаремно донині збереглася його назва як «царська квітка». Недивно, що квітка цієї рослини і тепер є обов`язковим атрибутом банкетного меню в європейських країнах. Рослина на вигляд нагадує рослину чортополоха, висота до 2 м. Слабо розгалужене стебло закінчується бутоном – великим «кошиком» до 10 см, а його декоративні суцвіття – до 20 см. Сім`янки дуже схожі на дрібнонасінні сорти соняшнику, але світліші та меншого розміру. Маса 1000 насінин – до 20 г. Схожість насіння зберігають впродовж 4-6 років. В їжу використовують м`ясисті, що не розкрилися, суцвіття «кошики». Багатий артишок вуглеводами, білками, вітамінами, мінеральними солями, біологічно активними речовинами (біофлавоноїди, цинарін, дубильні речовини) й іншими цінними властивостями, здатними запобігати розвитку атеросклерозу, надавати сечогінну та жовчогінну дію. Особливо цінується за вміст інуліну, який необхідний людям із цукровим діабетом. Артишок дуже вимоглива до тепла рослина, погано переносить заморозки. Витримує заморозки до мінус 2-3°C, суцвіття пошкоджуються за мінус 1°C. В умовах Лісостепу та Полісся часто вимерзає, тому під зиму його треба добре підгортати на 10-15 см і прикривати перегноєм, соломою, гілками або іншим мульчуючим матеріалом товщиною 15-20 см. Крім того, рослина вологовимоглива, але не переносить перезволоження ґрунту. У посушливих умовах ріст і розвиток проходить повільно, суцвіття утворюються невеликі та грубі. За надлишкової вологи і низької температури в рослин загнивають корені. Артишок вимогливий до родючості ґрунту, добре реагує на внесення добрив, особливо органічних. Найкращими для його вирощування є відкриті сонячні ділянки. З родини Айстрові відомі також багаторічні види – естрагон і полин лимонний. Естрагон має два різновидності – кавказьку і європейську. На Кавказі люблять тархун, який дещо нижчий і має ніжніші листки. Аромат дивовижний. В Україні вирощують естрагон (Artemisia dracunculus L.). Це – багаторічна зимостійка ароматична овочева рослина з дерев’янистим кореневищем і прямостоячими стеблами висотою до 150 см. Плід – плеската, дрібна сім’янка. Насіння темно-коричневого кольору. Маса 1000 насінин 0,15-0,20 г. Схожість зберігається 2-3 роки. Розмножується пагонами чи поділом куща, рідко насінням. Листки естрагону лінійно-ланцетоподібні, іноді трилопатеві. Квітки дрібні, жовтуваті, утворюють кулясті суцвіття на кінцях пагонів. Листки багаті на ефірні олії, мають гострий смак, містять аскорбінову кислоту, каротин, рутин. Використовують листки та молоді пагони у свіжому та сушеному вигляді для приготування салатів та як приправа до різних страв. Цінується для засолювання та квашення овочів, приготування маринадів, для приготування тонізуючих напоїв. В медицині використовують як тонізуючий, бактерицидний, протицинговий та сечогінний засіб. Поширені вітчизняні сорти: Сибіряк, Аквамарин, Яничар, Уненеж. Полин лимонний і таврійський – цікаві ароматні багаторічники. Розмножуються насінням, висіяним під зиму. Всі види вимагають сухих відкритих ділянок в міжряддях саду, або між каменями на альпійській гірці. На затінених ділянках знижуються їхні врожайність та вміст ефірної олії, не вибагливі до родючості ґрунту. Полин має сорти: однорічний – Новачок; естрагон – Смарагд, Травневий; лимонний – Еллада, Каскад, Алупка і Багатир і лікарський – Евксин. Колекція декоративних видів полину зібрана в Нікітському ботанічному саду, що дає можливість селекціонерам проводити селекцію сортів з різною ароматичністю.

Контрольні завдання:

Описати характерні властивості багаторічних культур родини Айстрові за наведеною формою:

Контрольні запитання для самоперевірки знань до підрозділу 13.5:

  1. Яке суцвіття і плоди мають багаторічні рослини родини Айстрові?
  2. Назвати латинську назву артишоку.
  3. Який продуктовий орган використовують в артишоку?
  4. Назвати способи використання та цінність артишоку.
  5. Які основні морфологічні ознаки естрагону?
  6. Назвати способи використання естрагону?
  7. Яким способом у виробництві розмножується естрагон?
  8. Назвати рідкісні види багаторічних айстрових овочевих ароматичних культур.

13.6. Родина Глухокропивні

Завдання 8.

Вивчити поширення та біологічні особливості багаторічних ароматично-смакових рослин. Гісоп лікарський (Hyssopus officinalis L.) – багаторічна ароматично-смакова рослина. Використовують свіжі й сухі листки, квітки та молоді пагони як приправу до салатів, соусів, супів, додають для соління, приготування м`ясних паштетів, лікерів. Має бактерицидні властивості. З нього одержують безбарвну ефірну олію з квітково-медовим ароматом, що слугує основою для виробництва ліків, зубних еліксирів. Плід – чотиригранний дрібний горішок, яйцеподібно-загострений, темно-коричневого кольору. Маса 1000 насінин 1,5-1,8 г. Насіння зберігає схожість 2-3 роки. Сорти: Національний, Світанок, Водограй, Атлант (Україна). Змієголовник молдавський (Dracocephalum moldavicum L.) – багаторічна або однорічна трав’яниста рослина, яка має лимонний аромат. Це родич м’яти, меліси і свою «грізну» назву одержав завдяки формі віночків квіток, які нагадують голову змії. Свіжі і сухі листки додають у літні салати, супи, квас, використовують для приготування рибних і м’ясних страв і як спецію під час консервування овочів. Листки мають короткі черешки, продовгувату, по краях зубчасту листкову пластинку. Плід – трьохгранний продовгуватий горішок темно-бурого, майже чорного кольору з двома білими цяточками при основі. Маса 1000 насінин 2,5-3,5 г. Насіння зберігає схожість 3-5 років. Сорти: Запашний, Перлинка (Україна). Котяча м’ята, або котовник лимонний (Nepeta cataria L. var. сitriodora Beck.) – багаторічна рослина висотою до 80 см, але часто її вирощують як однорічну, чи дворічну. Вся надземна частина має приємний лимонний аромат з м’ятним присмаком. Використовують для ароматизації напоїв, варення, приготування сирів, соусів, салатів. Порошок з листків і квітів є доброю приправою до м’ясних і рибних страв, використовують також для консервування овочів. Плід – горішок еліпсоїдальний, темно-коричневий, гладенький. Насіння(окремі горішки) – дрібне, округле, з двома білими рисочками. Маса 1000 насінин 0,53 г. Схожість зберігає до 2 років. Сорт: Мелодія (Україна). Лофант ганусовий, або багатоколосник зморшкуватий (Lophantus anisatus Adons.) – багаторічна ароматично-смакова і декоративна рослина. Аромат має декілька відтінків – ганусовий, лимонний, ментоловий. Використовують листки і квіти для вітамінізації та ароматизації чаю, як компонент до свіжих салатів, додають до варення, компотів, квасів, а також як приправу до м’ясних, рибних та овочевих страв. Листки черешкові, злегка пухирчасті, зелені з фіолетово-бурими відтінками. Плід – продовгувато-овальний, темно-коричневий горішок. Маса 1000 насінин 0,7-0,9 г. Схожість зберігається впродовж 2-3 років. Сорти: Синій велетень, Лелека (Україна). Майоран садовий (Majoran ahortensis Moench.) – багаторічна ароматично-смакова, медоносна та лікарська рослина. Використовують для ароматизації салатів, м’ясних, рибних та овочевих страв, ковбасних виробів. З нього готують ароматний оцет до консервування, різноманітні соуси. Стебло висотою 20-40 см, розгалужене, біля основи дерев’янисте. Листки супротивні, сизуваті, вкриті коротенькими волосками еліптичні або цілокраї. Плід – горішок світло-коричневий. Насіння дрібне, округле, має сильний приємний аромат. Маса 1000 насінин 0,14-0,30 г. Схожість зберігається впродовж 2-3 років. Сорти: Дзвіночок (Україна). Монарда, або пахучий бальзам, американська меліса (Monarda fistulosa L.) – багаторічна ароматично-смакова, ефіроолійна та медоносна рослина. Олія має приємний квітково-пряний аромат чебрецю і цитрусових, яку використовують для ароматизації напоїв. Квітки і листки використовують як приправу до різних страв, як компонент для маринування і консервування овочів. Листки овальні або лінійні, злегка опушені біля основи, цільнокраї або зубчасті, м’ясисті. Плід дрібний, розпадається на чотири горішки сірого або коричнево-чорного кольору. Маса 1000 насінин близько 0,3 г. Схожість зберігається впродовж 2-3 років. Меліса лікарська, або меліса лимонна (Melissa officinalis L.) –багаторічна ароматично-смакова та лікарська рослина. Сильний лимонний аромат молодих листків використовують для приготування пряних приправ до м’ясних, рибних і овочевих страв, для соління і консервування овочів. Стебла прямостоячі (80-100 см), чотиригранні, гіллясті, м’яко-опушені. Листки черешкові, яйцеподібні із зубчасто-пилчастими краями листкової пластинки, зеленого забарвлення. Плід – горішок коричневий, або майже чорний. Маса 1000 насінин 0,5-0,7 г. Схожість насіння зберігається впродовж 2-3 років. Сорти: Цитронелла (Україна). М’ята перцева (Mentha piperita L.) – багаторічна ароматично-смакова та лікарська рослина. Це природний міжвидовий гібрид м’яти водяної і м’яти колосоподібної, тому представлена великою різноманітністю форм. Свіжі та сушені листки використовують для приготування м’ясних і рибних страв. Стебло гіллясте, щетинисто-опушене. Листки від темно- до світло-зеленого кольору, яйцеподібні, видовжені, із зубчастими краями. Плоди – горішки дуже маленькі, коричневі, округлі, в діаметрі – до 0,5 мм. Маса 1000 насінин 0,05-0,12 г. Схожість насіння зберігається впродовж 2-3 років. Сорти: Лідія, Лубенчанка, Чорнолиста, Мама (Україна).

Контрольні завдання:

Описати характерні властивості багаторічних рослини родини Глухокропивні за наведеною формою:

Контрольні запитання для самоперевірки знань до підрозділу 13.5:

  1. Які рослини належать до багаторічних овочевих культур родини Глухокропивні?
  2. Який плід характерний для багаторічних овочевих культур родини Глухокропивні?
  3. Які багаторічні овочеві рослини родини Глухокропивні найбільш поширені в Україні?
  4. Що є продуктовим органом у багаторічних рослини родини Глухокропивні?
  5. До якої господарської групи належать багаторічні рослини родини Глухокропивні?