10 чудових мальовничих островів, що знаходяться на території України. ФОТО

Зміїний острів знаходиться у північно-західній частині Чорного моря на відстані 120 км від Одеси. Острів належить Україні та визначає її територіальні води.

Острів згадується в записах Овідія, Страбона та Геродота. В різні часи острів належав Римській імперії, Візантійській, Османській, а після закінчення російсько-турецької війни 1787–1791 років, згідно з Ясською угодою, острів Зміїний відійшов до Російської імперії. У 1997 році Україна та Румунія підписали договір, за яким фактично було визнано права України на цей острів.

Острів Хортиця — найбільший острів на Дніпрі.

Державний заповідник Хортиця є унікальним природним та історико-культурним комплексом з величезною кількістю пам’яток від палеоліту до сьогодення, який у 2007 році був визнаний одним із «Семи чудес України». На північно-східному узбережжі острова було відтворено справжню Запорізьку Січ, що дбайливо зберігає стародавні козацькі традиції.

Острів Джарилгач

Джарилгач — безлюдний острів у Чорному морі. Вся територія острова та частина прилеглої акваторії входить у Національний природний парк «Джарилгацький».

Острів Байда

Острів Байда або Мала Хортиця — невеличкий острів на Дніпрі, що утворився внаслідок великої повені 1843 року. До цього він був з’єднаний з материком піщаним перешийком.

Назва острову пов’язана з ім’ям легендарного козака Байди, якого деякі історики ототожнюють з князем і гетьманом Дмитром Вишневецьким. У середині XVI століття на Малій Хортиці Вишневецький побудував деревоземляний острог, так званий «хортицький замок», що проіснував протягом 1552 – 1557 років, аж поки турецько-татарське військо після довгої осади не зруйнувало його. Цю хортицьку фортецю деякі вчені вважають «першою Запорізькою Січчю».

Острів Муромець

Острів Муромець являє собою великий піщаний острів, утворений внаслідок безлічі намивів течій двох місцевих річок: Дніпра і Десенки. Острів є пам’яткою археології — тут знаходиться давньоруське поселення XII століття.

Існує давня легенда, що оповідає про те, як в давні часи на цьому острові розбивали свої намети великі богатирі: Ілля Муромець, Альоша Попович і Добриня Микитович, щоб відпочити перед тим, як відвідати князя Володимира.

Острів Березань

Острів Березань — це невеличкий острів у Чорному морі при вході у Дніпровсько-Бузький лиман, що входить у Національний історико-археологічний заповідник «Ольвія».

За однією з версій назва острову Березань походить від Бюрюзень-Ада — так називали острів тюрки, що в перекладі означало «острів вовчої річки», тому що в долині сусідньої річки жили цілі зграї вовків. За іншою версією назву острову дали скіфи і походила вона від іранського слова березант, що означає «високий».

Часто цей острів називають островом Шмідта через те, що у 1906 році тут було страчено лейтенанта Петра Шмідта і 3 матросів Чорноморського флоту, які були учасниками повстанняна на крейсері «Очаків». У південній частині острова встановили 1968 року пам’ятник страченим — 15-метровий залізобетонний обеліск.

А ще деякі вчені вважають, що саме острів Березань Олександр Пушкін зобразив у «Казці про царя Салтана» і назвав його островом Буяном.

Острів Інь-Янь

Острів Інь-Янь — це два невеличких острівця на річці Дністер, що входить в Національний природний парк «Дністровський каньйон». Ці острови утворились серед мальовничих меандрів у 1969 році внаслідок повені. За формою острови дуже схожі на китайський символ інь і янь.

Тендрівська коса

Острів Тендра або Тендрівська коса — довгий вузький острів-коса у північній частині Чорного моря, біля берегів Херсонської області. Від материка острів відокремлений Тендрівською затокою. Велика частина Тендри входить до складу Чорноморського Біосферного Заповідника.

На острові розташований один з найважливіших маяків Чорного моря — Тендрівський маяк.

Бірючий острів

Бірючий острів — коса у північно-західній частині Азовського моря, що відмежовує від моря Утлюцький лиман. У 1927 році на острові організували державний заповідник, який тепер входить до складу Азово-Сиваського національного природного парку.

На острові є багато озер, невеликих заток і бухт. Тут мешкають акліматизовані шляхетні олені, лані, кулани, коні та муфлони.

Острів Кемпа

Острів Кемпа — острів у центрі Вінниці, відомий ще з середини XVI століття. Острів Кемпа був створений як острівне бастіонно-ескарпове укріплення — система фортифікаційних споруд, що мала вигляд багатокутника з напівкруглими виступами, на яких можна встановлювати гармати. Кемпа мав швидше символічне, а не реальне оборонне значення. Пізніше на цьому острові діяли державна скарбниця, в’язниця і резиденція старости.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.

Остров Сахалин

Сахалин — гористый остров. Сопки, холмы и озера тянутся от самого побережья. Озер, больших и малых, здесь великое множество. В них водится таймень — очень крупная, до ста килограммов, рыба. Вокруг озер растет уникальный кустарник с узкими продолговатыми листьями, сохраняющими свой цвет даже зимой, — это багульник. Он обладает целебными свойствами, его листья источают аптечный аромат, и, если долго ходить по зарослям багульника, то начинает болеть голова.

На севере Сахалина проживают малочисленные народности: эвенки, нивхи, орочи. Эвенки, в основном, занимаются оленеводством, а нивхи и орочи — охотой и рыболовством. В музее в Южно-Сахалинске можно увидеть старинную одежду нивхов, сделанную из рыбьей кожи, и одежду эвенков и орочей, искусно сшитую из оленьих шкур.

В свое время Чехов после многодневного путешествия на Сахалин писал: «Кажется, что тут конец света и что дальше уже плыть некуда. Душой овладевает чувство, какое, вероятно, испытывал Одиссей, когда он плавал по незнакомому морю и смутно предчувствовал встречи с необыкновенными существами». В одном из старинных документов, составленных русскими путешественниками, говорится: «И впадает река Амур устьем в Охотское море, и навстречу этому устью Амурскому далеко в море лежит остров большой, и живет на нем иноземцев много из породы гиляков».

В середине XVII века два отряда: один под командованием Ивана Москвитина, другой — Василия Пояркова — отправились исследовать Амур. Они добрались до «земли гиляков» — так в старину называли народ нивхов — и сделали ее первое описание. Поярков объявил местных жителей подданными московского государя, и с того времени царские наместники каждый год собирали с них дань — четыре тысячи соболиных шкурок.

Большинство мореплавателей в конце XVIII века считали Сахалин не островом, а полуостровом. Называли его по-разному: русские дали ему имя «Гилят», маньчжуры — «Сахалин ула анга хата», что в переводе означает «скалы в устье черной речки».

В 1805 году знаменитый русский мореплаватель И.Ф. Крузенштерн назвал остров Сахалином. Однако ни его экспедиции, ни другие в то время не смогли уточнить географическое положение острова.

И только в 1849 году русский мореплаватель Геннадий Иванович Невельской обследовал дальневосточное Тихоокеанское побережье и доложил: «Сахалин — остров… Вековое заблуждение положительно рассеяно, истина обнаружилась!»

Рапорт Невельского о Сахалине был встречен в Петербурге с недоверием: в официальных кругах России к этому времени уже утвердилось мнение о Сахалине как о полуострове. Дважды Невельскому грозило разжалование в рядовые матросы. Первый раз за то, что он исследовал Татарский пролив, не имея на то высочайшего разрешения, а второй — за то, что основал на Амуре Николаевский пост (ныне город Николаевск-на-Амуре). Спасло его лишь заступничество генерал-губернатора Восточной Сибири и других высокопоставленных вельмож, сознававших историческое значение этих районов для России. Много времени прошло, пока дело разбиралось в Особом комитете, где было решено назначить Невельского начальником Амурской экспедиции.

В Приамурье зачастили с «визитами» английские, французские и японские корабли. Наблюдая за их активностью, Невельской писал: «Мне предстоит одно из двух: или, действуя согласно инструкциям, навсегда потерять для России столь важные районы, как Приамурский и Приуссурийский, или действовать самостоятельно, сообразуясь с местными обстоятельствами и не сообразуясь с данными мне инструкциями. Я выбрал последнее».

Еще в конце XIX века Чехов писал, что главное богатство острова — рыба. Самыми ценными видами были и остаются сельдь и лосось. К семейству лососевых относятся кета, горбуша и сима. Зубы у самцов лосося чем-то напоминают зубы хищных зверей, поэтому их еще называют зубатками. И самки, и самцы в брачный период резвостью не отличаются, их легко поймать даже голыми руками. Этим пользуются браконьеры и медведи, а вот выдры и лисы не могут унести рыбу из-за ее большого веса.

Интересно наблюдать медведя-рыболова на охоте. Притаится он в кустах у самой воды и, когда к нему приплывет кета, цепко выхватит ее лапой и выбросит на берег. Поймает несколько крупных рыбин и спокойно приступает к роскошной трапезе — кетой да горбушей и русские цари не брезговали. За последнее время медведей на Сахалине и Курилах стало больше, чем на материке.

Погода на Сахалине часто резко меняется, особенно в районе Невельска. Бывает, что ураганный ветер в одну минуту стихает, унося с собой ненастье. Глядишь и глазам не веришь: нос судна еще омывает дождь, а корму уже греет солнце.

Каждую весну по пути с юга на север, к Охотскому морю, в Невельскую бухту приплывают сивучи — огромные морские животные семейства ушастых тюленей. Они облюбовали себе место у волнореза в трехстах метрах от берега. Здесь они гостят две-три недели. Когда появляются сивучи, то ни один катер, ни одна лодка не приближается к ним, чтобы не потревожить отдых тюленей. Сивучи издают трубные звуки, как олень в брачный период или разъяренный бык. Невельчане знают как только раздастся: этот рев, то, какими бы ни были предсказания: метеорологов, зиме конец — наступила весна.

Сахалин славится: не только рыбой, но и пушниной. Наиболее ценным считается мех соболя-самура. Шкурка у него бело-серебристая. Кроме соболей, в Сахалинской области добывают мех лисиц, песцов, зайцев, выдр, оленей и медведей, а также шкуры морских животных: котиков, сивучей, каланов.

В лесах Сахалина до сих пор встречается такое редчайшее животное, как американская норка. Она любит устраивать свое жилище под корнями сухих деревьев на невысоких речных берегах. У нее отличное зрение, и она ловит рыбу даже в мутной воде. При этом норка, подражая человеку, сортирует ее в специальные «холодильники» и, проголодавшись, достает оттуда припасенные «продукты», переносит в свое жилище и ест.