Сольфеджіо без проблем. Лад і тональність.

Уроки сольфеджіо – важлива складова в становленні юного музиканта. Засвоєння матеріалу залежить від способу його подання. Мета роботи – намітити шляхи більш легкого та зрозумілого вивчення матеріалу.

СОЛЬФЕДЖІО БЕЗ ПРОБЛЕМ

(викладаємо сольфеджіо легко та зрозуміло)

Від автора Ольховик А.Ш.

Уроки сольфеджіо – важлива складова в становленні юного музиканта. Не секрет,що засвоєння матеріалу залежить від способу його подання. Тому мета автора збірки– намітити шляхи більш легкого та зрозумілого вивчення таких тем як:«Лад і тональність», «Метр. Ритм», «Інтервали», «Акорди».

Процес засвоєння матеріалу полегшується,якщо дотримуватись принципу «від загального до окремого», поділити процес вивчення теми на декілька рівнів, останнім з яких є побудова того чи іншого матеріалу в зошиті. Процес засвоєння стає більш зрозумілим, якщо на уроці використовувати «німу» клавіатуру та ручні позначення ступенів, ритмічних груп,акордів тощо.

Обов’язковою умовою міцних знань є повторення теоретичного матеріалу на кожному уроці.

Дана збірка методичних розробок є синтезом багаторічної праці автора та методик відомих теоретиків,таких як Г.Шатковський, І.Богачик, Т. Боровик, В.Огороднов та інших.

Збірка може бути корисною як для починаючих викладачів-теоретиків, так і для колег зі стажем.

Лад і тональність у курсісольфеджіо в ДМШ

«Лад» і «Тональність» – це теми, про які важко сказати щось нове. Але в даній методичній роботі автор не ставила перед собою таку мету.

Мета цієї роботи – упорядкувати знання про лад і тональність (в межах програми ДМШ).

В роботі розглянуті:

а) стійкі – нестійкі;

б) головні – побічні;

в) діатонічні – хроматичні;

1. Лади народної музики.
2. Квінтове коло.
3. Взаємозв’язки тональностей:

а) паралельні тональності;

б) одноіменні тональності;

в) енгармонічно рівні тональності.

Також є відомості про кольоровий слух та семантику тональностей.

Лад – це тема, з якої на наш погляд бажано починати вивчати теорію музики. На ладових тяжіннях побудована практично вся музика, яку ми чуємо навколо.

Поняття «лад» дається з перших уроків сольфеджіо в ДМШ. Спочатку діти дізнаються, що в музиці існує два найбільш розповсюджених лада – мажор та мінор. Мажор – світлий, як день («білий» мажор від «до»). Мінор – темний, як ніч («білий» мінор від «ля»). На фортепіано показуємо їх звучання та засвоюємо різницю в звучанні на прикладі поспівки:

(Цю поспівку можна співати як секвенцію)

Тобто, даємо загальні відомості про музичні лади. Потім починаємо окремо вивчати лад мажор. Дається поняття ладу, яке найбільш зрозуміле дітям. Лад – це 7 ступенів, які між собою ладять або дружать. Найважливіший ступінь в ладу – перший, він називається «тоніка», до нього мелодія завжди повертається і на ньому зупиняється в кінці твору.

Далі бажано вивчити ручні позначення ступенів (автор надає перевагу позначенням Г.Шатковського). Дається поняття «стійкі» та «нестійкі» ступені. Уявляємо собі, що ми стоїмо на двох ногах – це стійко. Так само поводять себе стійкі ступені – І, III, V (показуємо ручними позначеннями)(див. додаток). А решта (II, IV, VI,VII) – нестійкі,тому що вониніби стоять на одній нозі і їхвесь часкудисьхилить.Важливо, щоб дітизапам’ятали куди саме схиляються (розв’язуються) нестійкі ступені. На прикладі історії, яку автор почула в Алуштинській ДМШ, дуже добре запам’ятовується принцип розв’язання нестійких ступенів в стійкі. Уявімо собі, що стійкі ступені живуть в домівках, а нестійкі – бездомні і ходять в гості до стійких (розв’язуються у стійкі). На нотному стані виникає така картина:

С dur

Потім це проспівується з ручними позначеннями. Звертаємо увагу дітей на те, що зі стійких ступенів складається тонічний тризвук (Т 5 ₃ ). А пізніше (коли вони дізнаються, що таке «септима») зауважимо, що з нестійких ступенів, починаючи з V ІІ-го, складається ввідний септакорд.Отже, теоретично учні ознайомлені зі ступенями.

Наступний крок – навчитись практично відтворювати ступені ладу та визначати їх на слух. В цьому допомагає спів ступенів ладу з поверненнямдо VII -го ступеня, як найбільш нестійкого, який веде нас в тоніку (дається поняття «ввідного тону»):

Знайомство з мінором слід починати з вивчення всіх трьох видів мінору. Приділяти багато часу натуральному мінору немає сенсу, тому що натуральний мінор достатньо рідко зустрічається в музиці, яку ми чуємо навколо. Наш слух налаштований на гармонічний мінор, хоча учні цього поки що не усвідомлюють.

Правила побудови гармонічного та мелодичного мінору записувати не обов’язково, або можна записати символічно. Якщо ці правила повторить кожен учень групи, то вони запам’ятаються. Повторювання цих правил на кожному уроці дають бажаний результат. Так само слід робити з видами мажору.

гарм. мінор – ↑↓ # VII

мелод. мінор – ↑ # VI, VII; ↓ – як натуральний

гарм.Мажор- ↑↓  VI

мелод. Мажор- ↑ як натуральний; ↓  VII , VI

Зрозуміло, що паралельно з поняттям «лад» виникає поняття «тональність».

Тональність – це висота положення ладу. Тобто, мажор можна зіграти не тільки від «до», а мінор не тільки від «ля», але будова цих ладів по тонах і півтонах має бути збережена (мажор – 11 ½ 111 ½ ; мінор – 1 ½ 1 1 ½ 1 1). Якщо ці лади грати від інших клавіш, то вони будуть містити чорні клавіші. Таким чином, існують дві «білих» тональності До-мажор і ля-мінор. Всі решта будуть мати або дієзи або бемолі, які з’являються завжди в такому порядку:

Порядок появи знаків в тональностях:

# – фа, до, соль, ре, ля, мі, сі – 

Цей порядок треба вивчити і повторювати його на кожному уроці. Попросіть учнів навести приклади тональностей, щоб вони зрозуміли, що назва визначається по тоніці.

Знання стосовно ладу та тональності повинні додаватись поступово і постійно зростати, як снігова груда.

Продовжимо тему «тональність». Учні мають знати, що в музиці існують 24 тональності (насправді теоретично їх більше, але про це – пізніше), тому що на клавіатурі 12 різних клавіш (7 білих і 5 чорних). Від кожної можна зіграти один мажор та один мінор. Між тональностями існують певні зв’язки та закономірності. Розглянемо такі поняття, як:

а) паралельні тональності;

б) одноіменні тональності;

в) енгармонічно рівні тональності.

Паралельні тональності – це тональності, які мають однакові звуки, відповідно – однакові ключові знаки. Їх тоніки знаходяться на відстані малої терції. При цьому мажорна тоніка завжди вище, а мінорна – нижче. Як приклад, слід пам’ятати дві «білих» паралельних тональності: До-мажор – ля-мінор.

Одноіменні тональності – це ті, що мають одне ім’ятоніки, але різний лад. Зрозуміло, що знаки в таких тональностях не можуть бути однаковими, якщо грати мажор та мінор від однієї клавіші. Але закономірність в різниці кількості знаків існує. Їх різниця завжди складає цифру «3». Наприклад, Мі-мажор має чотири дієзи, тоді мі-мінор буде мати один (4 – 3 = 1). Треба завжди логічно мислити: додавати знаки, чи навпаки – віднімати. Існують дві пари тональностей, де йде перехід з дієзів на бемолі: Соль-мажор – соль-мінор; Ре-мажор – ре-мінор.

Знання про паралельні та одноіменні тональності допоможуть правильно визначити ключові знаки. Знання про енгармонізм тональностей будуть корисні на практиці, наприклад, при виконанні гам на інструменті: якщо вміти грати гаму Ре  -мажор, то не буде проблеми зіграти гаму До#-мажор. На папері – це різні речі, а на інструменті – це абсолютно однакові за звучанням гами. Енгармонічно рівні тональності збільшують кількість тональностей до 30, так як існують 6 пар енгармонічно рівних тональностей:

b-moll – ais-moll H-dur – Ces-dur

es-moll – dis-moll Fis-dur – Ges-dur

gis-moll – as-moll Des-dur – Cis-dur

Окремо поговоримо про так зване « Квінтове коло тональностей».

Всі тональності поділяються на мажорні та мінорні, які в свою чергу поділяються на дієзні та бемольні.

Тобто, утворюється 4 групи тональностей:

1. Мажорні дієзні;
2. мажорні бемольні;
3. Мінорні дієзні;
4. Мінорні бемольні.

Для мажорних тональностей відлік іде від До-мажору, який не має знаків, а для мінорних – відповідно від ля-мінору. Напрямок руху можна запам’ятати таким чином: дієз – знак підвищення, тому рухаємось по клавіатурі доверху; бемоль-знак пониження – рухаємось по клавіатурідонизу. Звичайно, можна рухатись квінтовими кроками, які додають кожен раз один знак, але це не дуже зручно. Існує простіший спосіб, де тоніки, наприклад, мажорних дієзних тональностей (До, Соль, Ре, Ля, Мі, Сі, Фа#, До#) можна поставити по секундах. Цей порядок являтиме собою закономірне розташування тональностей спочатку з парною кількістю знаків, а потім – з непарною:

До Ре Мі Фа#Соль Ля Сі До#

0 в2 2 в2 4 в2 6 м2 1 в2 3 в2 5 в2 7

Як видно зі схеми, на межі парної та непарної кількості знаків(6 і1)-інтервал – мала секунда. Від неї в обидва боки – по три великих секунди. Тобто, ця схема симетрична, а тому універсальна і розповсюджується на всі інші групи тональностей. Правило можна записати таким чином:

Мажорні тональності

b #

До  Ре  Мі  ФаСоль  Ля  Сі  До Ре Мі Фа# Соль Ля Сі До #

7 5 3 1 6 4 2 0 2 4 6 1 3 5 7

Мінорні тональності

b #

ля  сі  до ре мі  фа соль ля сі до# ре # мі фа# соль# ля #

7 5 3 1 6 4 2 0 2 4 6 1 3 5 7

Діти обов’язково повинні знати літерні позначення тональностей, тому що вони мають міжнародне значення. Пояснюємо учням, що літери являють собою початок латинської абетки. Коли позначали звуки літерами, звукоряд виглядав так:

ля сі  до ре мі фа соль

Аа Bb Cc Dd Ee Ff Gg

Звук «сі» взагалі був відсутній в цьому звукоряді, тому його позначили пізніше літерою «Н h ». Для звука «сі  » залишилась оригінальна назва «В b ». Всі інші звуки зі знаками альтерації позначаються за допомогою додавання «і s » (дієз) або «е s » (бемоль). Виняток складають звуки Мі  та Ля  , де скорочується літера «е» («е s »), («а s »).

Назва ладів походить від скорочення латинських слів « Durus » (твердий ) та «Мо llis » (м’який). Відповідно « dur » означає «мажор», а « moll » – «мінор». Вся ця інформація про тональності має повторюватись на кожному уроці. Для молодших класів можна брати на урок одну з 4-х груп. А для більшдорослих учнів об’єднувати по дві групи – мажорні тональності, або мінорні тональності. Зрозуміло, що весь цей час учні мають працювати з клавіатурою.

Хочеться зауважити, що в класичній музиці тональність – це не просто висота ладу. Тональності, в яких написані ті чи інші твори, далеко не випадкові, вони мають свою символіку, свої значення.

Приблизно з часів Й.С.Баха встановлюється відповідне відношення до тональностей, їх, так званої, семантики. Наприклад, в бахівських прелюдіях і фугах тональності D е s (Сі s ), D , Е s , В є вираженням радісного настрою, легкості, грайливості. Тональності е s , b , h символізують трагічний початок.

В епоху віденського класицизму тональностю, в якій висловлювались трагічні почуття, була тональність с- moll (В.А.Моцарт, «Фантазія і соната»с- moll , Л.Бетховен, Симфонія №5), а також сі s – moll («Місячна» соната Л. Бетховена), f – moll («Апасіоната» Л.Бетховена).

Для епохи романтизму можна назвати дві трагічні ладотональності – h і b . (Друга та Третя сонати Ф.Шопена, перша частина «Незакінченої» симфонії Ф.Шуберта). А тональність D е s – dur привносила світлий сум (Ноктюрн D е s – dur , Прелюдія № 15, Колискова Ф.Шопена).

Говорячи про семантику тональностей не можна не згадати про те, що такі композитори, як М.Римський-Корсаков та О.Скрябін мали «кольоровий» слух, тобто асоціювали тональності з відповідним кольором.

Але у кожного композитора це було абсолютно індивідуально.Згадаємо, що у М.Римського-Корсакова теми, пов’язані з образом моря,написані або в Е- dur ( синій ), або в Е s – dur (сіро- синій ). У О.Скрябіна цітональності мають приблизно такий самий колір (Е – голубий, Е s – сірий, сталевий). Стосовно С- dur погляди композиторів практично протилежні.

Нагадаємо, що у О.Скрябіна поема «Прометей» («Поема вогню») написана в С- dur , тому що ця тональність у композитора асоціюється з червоним кольором. У М.Римського-Корсокова – С- dur – білий. Співпадають тональності D – dur ( жовтий ) та А s – dur (фіолетовий).

Повернемось до розмови про лад, точніше до параметрів ступенів ладу, які можна класифікувати так:

1. стійкі – нестійкі;
2. головні – побічні;
3. натуральні – альтеровані;
4. діатонічні – хроматичні.

Про стійкі та нестійкі ступені мова вже йшла.

Головні та побічні ступені. Головні ступені – І, IV, V. Решта -побічні. На початку основну увагу приділяємо головним ступеням. З І ступенем ми вже знайомі – це тоніка. Ступені IV і V теж мають назви: V – домінанта, а IV – субдомінанта (префікс «суб» означає «під»). Ці ступені і назви добре запам’ятовуються, якщо їх повторювати на кожному уроці і проспівувати ступені з відповідними «іменами». Можна пояснити учням,що ступені вважаються головними, бо на них будуються акорди, які є основою будь-якого супроводу до мелодії.

Натуральні та альтеровані ступені. Після того, як учнями засвоєні натуральні ступені, під час слухового аналізу можна поступово додавати альтеровані ступені. Запитати, які ступені змінювались – стійкі чи нестійкі? Учні зауважать, що – нестійкі; вони понижувались, або підвищувались, завдяки чому наближались до стійких. Отже, ладова альтерація – це загострення тяжіння нестійких ступенів до стійких.

В мажорі та мінорі схеми альтерації не однакові і виглядають такимчином:

Dur moll

Ці схеми можна проспівувати за допомогою ручних позначень ступенів.

Діатонічні та хроматичні ступені. Якщо альтерованими можуть бути тільки нестійкі ступені, то хроматично зміненими можуть бути і стійкі теж. Повна картина хроматичного звукоряду представлена в хроматичній гамі. Більшість учнів грають хроматичні гами на уроках з фаху. Але грати їх достатньо легко, будувати теоретично – набагато складніше. Ця побудова спрощується, якщо учні запам’ятають два правила. В мажорній хроматичній гамі при висхідному русі не змінюються III, V I ступені, а при низхідному – І, V. В мінорній хроматичній гамі доверху і донизу залишаютьсянезміннимиІ,Vступені. Ці правила краще записати увигляді телефонних номерів:

Dur moll

36 – 15 15 – 15

Дуже корисно хроматичну гаму співати: розвивається відчуття півтонів, інтонація, поглиблюється ладове мислення.

В курсі теорії музики вивчаються так звані лади народної музики. Лади краще засвоюються, якщо їх співати від одного звуку (так як ми будуємо та співаємо інтервали від звуку, акорди від звуку). Можна поділити лади на дві групи:

1. лади з мажорним нахилом;
2. лади з мінорним нахилом.

Правила побудови можна записати схематично:

а) іонійський – співпадає з натуральним мажором;

б) лідійський – мажор # IV ступенем;

в) міксолідійський – мажор  VII ступенем;

г) еолійський – співпадає з натуральним мінором;

д) дорійський – мінор #V I ступенем;

е) фрігійський – мінор  II ступенем.

Зрозуміло, що ми порівнюємо ці лади з мажором та мінором, тому що останні нам більш знайомі, хоча народні лади виникли раніше класичних ладів ( dur , moll ).

Пояснюючи правила, бажано вживати слова «низький», «високий» ступінь, замість «підвищений», «понижений».

Звернемо увагу, що в ладах з мажорним нахилом змінюються ступені (IV, VII), які утворюють тритон в натуральному мажорі. Так само в ладах з мінорним нахилом змінюються ступені (II, VI), які утворюють тритон в натуральному мінорі.

Лади, про які йшла мова, інколи використовуються в класичній музиці.

Можна навести приклади:

Лідійський – Ф.Шопен, Мазурка С- dur .

Міксолідійський – М.Римський-Корсаков, Хор «Ай во поле липенька» з опери «Снігуронька».

Дорійський – М.Римський-Корсаков, тема Шехеразади з симфонічної сюїти «Шехеразада».

Фрігійський – М.Мусоргський, Пісня Варлаама з опери«Борис Годунов».

Крім вище згаданих ладів існують також двічігармонічні лади, пентатоніка, а також лади, які виникли безпосередньо на Україні.

Двічі гармонічні лади мають по дві зб.2:

а) двічі гармонічні dur – II  , VI  ;

б) двічі гармонічні moll – IV#, VII #.

Пентатоніка, абоп’ятиступеневий лад,безполутоновий, такожмаємажорний та мінорний нахили:

а) мажорна пентатоніка – відсутні IV та VII ступені у порівнянні знатуральним мажором;

б)мінорнапентатоніка-відсутніII таVI ступені у порівнянніз натуральним мінором.

Знову звертаємо увагу, що і в двічігармонічних ладах і в пентатоніці ступені, які змінюються, теж пов’язані зі ступенями, які в натуральномумажорі та мінорі утворюють тритони.

І, нарешті, лади, які поширені в українському фольклорі:

а) український – мінор IV#;

б) гуцульський – мінор IV#, VI#.

Що таке сольфеджіо і що там вивчають?

Нотну грамоту, або сольфеджіо, вивчають музиканти, учні музичних шкіл та консерваторій. Але навіть якщо ви не збираєтесь бути професійним співаком або другим Євгеном Хмарою, вам все одно буде цікаво відвідати уроки сольфеджіо.

Саме слово «сольфеджіо» походить з італійської мови та поєднує в собі назву двох нот – соль і фа. Це не просто красиве італійське слово, а назва музичної навчальної дисципліни. І незалежно від віку будь-яка людина, дитина чи доросла, повинна пройти цей курс, якщо хоче навчитися грати на будь-якому інструменті.

Ми пропонуємо вникнути в суть цієї дисципліни і всього, що безпосередньо пов’язано з сольфеджіо.

Сольфеджіо – це що?

Для багатьох людей сольфеджіо – це навчальна методика для читання нот. Це не так щоб хибно, але не повністю відображає дійсність. Навчання сольфеджіо має на меті досягнення багатьох цілей. Крім читання і написання нот, можна також навчитися основам диригування, розуміти ритм, опанувати фундаментальні положення теорії музики (ступені, інтервали, акорди, види гам і ладів), а також співати з листа та транспонувати музичні уривки (тобто змінювати тональність твору).

Часто від учнів та випускників музичних шкіл можна почути думку про те, що сольфеджіо – дуже складний предмет, а дехто навіть вважає, що його недоцільно опановувати.

Можливо, це пов’язано з недостатнім розумінням предмету: що саме вчать на сольфеджіо та яке його практичне застосування у житті.

Що ж, не буду приховувати: практичний результат від курсу сольфеджіо не дуже помітний, на відміну від музичної літератури, хорового співу, гри в оркестрі або акомпанементу. Дійсно, результат уроків гри на гітарі або вокалу помітно майже одразу. За 8-10 уроків ви вже зможете розважити друзів на вечірці, виконавши «Zomby» Cranberries або чисто підспівати Тіні Кароль, навіть з вібрато.

Результат же уроків сольфеджіо не такий очевидний, бо навіть основам доведеться вчитися пару місяців, а сам предмет досить багатогранний. Загалом же сольфеджіо розвиває музичний слух, пам’ять, почуття ритму, а це означає, що вам буде легше вивчати інші музичні предмети або опановувати інші музичні інструменти.

Сольфеджіо у музичній школі

Уроки сольфеджіо є обов’язковим предметом в будь-якій музичній школі. Курс можна умовно розділити на теоретичну та практичну частину, які вивчаються паралельно. Теоретична частина – це елементарна теорія музики, що вивчається протягом усього періоду навчання. Практична частина – це спів спеціальних вправ, уривків з музичних творів, запис диктантів (музичних, ясна річ) та розпізнавання на слух різних тризвуків та акордів.

З чого починається навчання сольфеджіо? Спочатку вчать читати і писати ноти – без цього не обійтися, тому освоєння нотної грамоти – це найперший етап, який, до слова, закінчується дуже скоро.

Якщо ви думаєте, що нотну грамоту в музичних школах викладають всі 7 років (чи 5 років, якщо ви не на фортепіано навчаєтесь), то це не так. Нотна грамота вивчається впродовж двох-трьох місяців, бо більше часу, щоб розібратися з нотами, довжиною звуків та пауз, бемолями, дієзами та бекарами, вам не знадобиться. Потім учні переходять на власне музичну грамоту. І, як правило, вже в першому-другому класі учні шкіл освоюють базові її положення (на теоретичному рівні): види мажору і мінору, тональність, її стійкі і нестійкі звуки, інтервали, акорди, просту ритміку.

Уявіть, що ви можете чути музику очима. Уявили? Знайте, що це реальність, просто навчіться сольфеджіо! Фото: Unsplash

При цьому паралельно починається сольфеджування – практична частина – спів гам, невеликих музичних творів та номери з диригуванням. Після проходження курсу сольфеджіо людина зможе читати ноти, як букви. Це насправді перевертає внутрішній світ, коли, нічого не граючи на інструменті, ви будете чути музику, просто відкривши ноти. Підкреслю, що для такого результату знання однієї нотної грамоти мало, потрібні саме вправи, які розвивають навички інтонування (тобто відтворення) як вголос, так і про себе.

Історія сольфеджіо

Музика завжди була частиною життя людини, і уявіть собі, що музична теорія (сольфеджіо) існувала вже з часів античності! Справді, музиканти минулого асоціювали літери алфавіту зі звуками. Крім того, ця система кодифікації досі використовується у багатьох англосаксонських країнах, та й в українських партитурах ви могли часто бачити Am, Dm, C-dur. Однак ця система позначень була не зовсім точною, що дуже ускладнювало вивчення музики.

Без універсального коду також важко було налаштувати музичні інструменти. Для цього тогочасні учителі використовували піфагорійський монохорд або сонометр. Це такий інструмент для вимірювання звуку, який з’явився за часів Стародавньої Греції.

Зародження сучасного сольфеджіо

Сучасне сольфеджіо з’явилося у добу Середньовіччя завдяки італійському монаху ХІ ст. Гвідо Аретинському. Він розробив нотний запис у 1208 році, щоб монахи його монастиря могли легше навчатися співу. Якщо точніше, він створив ноти, навіяні григоріанською поемою, яка була написана Полем Діакром на честь Іоанна Хрестителя:

Utqueant laxis,
Resonoare fibri,
Mira gestorum,
Famuli tuorum,
Solve polluti,
Labii reatum,
Sancte loannes

Італійський монах помітив, що при співі цієї поеми, звук підвищується на тон з кожним рядком. Таким чином, він вирішив назвати ноти за першим складом кожного рядка: Ut, Re, Mi, Fa, Sol і La. Потім Гвідо використовував ці ноти для запису музики і дозволи своїй спільноті швидко й легко навчитися співу. До того ж він придумав нотний стан. У будь-якому разі, можна сміливо сказати, що основи сольфеджіо заклалися у середніх віках.

Слід зазначити, що Si ще не існувало. Пізніше його створив інший чернець (рядок про Sancte Iohannes був доданий наприкінці XVI століття).

Еволюція сольфеджіо

Підхід, застосований Гвідо Аретинським, змінювався з плином часу, до цього долучилося чимало композиторів. У 1673 році, наприклад, італійський композитор Бонончіні замінив ноту «ут» на «до». Він вважав, що так буде простіше сольфеджувати, і мав рацію: відкриті склади легше виспівуються. Так сольфеджіо поступово оформлювалося і ставало структурованою мовою музики.

У XVII ст. його почали використовувати у Королівській Академії музики – єдиній музичній школі, яка тоді існувала і була заснована ніким іншим, як Людовіком XIV. Через кілька років у Франції та Європі виникли інші заклади, які сприяли популяризації теорії музики та сольфеджіо. Слід також зазначити, що Гвідо Аретинський та інші музичні професіонали значно вдосконалили цю дисципліну. Вона включала не лише ноти, а й символи, які ідентифікували тривалість звуків, спосіб відтворення нот (легато, стакато) та тони.

Можна не говорити німецькою, але грати п’єси Моцарта. Ноти Гвідо Аретинського – універсальна мова для будь-якого інструменту. Фото: Unsplash

Слід зазначити, що нотний стан Аретинського мав лише 4 рядки. Наразі він нараховує 5 ліній.

Сольфеджіо у світі

У Західному світі сольфеджіо займає дуже важливе місце у навчанні музики. Його вивчають у всіх європейських та американських консерваторіях, музичні школи в Азії та Африці також послуговуються сольфеджіо. Ефективність цієї дисципліни високо оцінюють багато професійних музикантів, ось чому сольфеджіо вважається універсальною мовою музики: будучи українцем/українкою, ви легко прочитаєте відтворите як фуги Баха, так і джаз-ф’южн Кейко Мацуї.

Інтервали Гвідо Аретинського будуються на тонах та півтонах. Проте такий підхід унеможливлює певні стилі, що використовують поняття чверть-тону, як у перській, арабській чи турецькій музиці. Ось чому з часом з’явилися інші системи навчання музиці.

Але для пуристів класичне сольфеджіо залишається ефективним методом навчання. Для них уроки сольфеджіо є важливими, якщо ви хочете стати хорошим музикантом.

Що ви отримаєте з уроків сольфеджіо?

1. Вміння співати з листа. Навіть якщо ви не збираєтеся ставати професійним співаком, але вокал вам близький, ви завжди можете долучитися до місцевого хору. А там уже вам доведеться співати по партитурах, тож знання сольфеджіо вам точно знадобляться. До того ж, вміння чисто співати принесе задоволення і вам, і оточуючим.

А вам, молодим музикантам, які ще спадають на думку приклади корисних навичок від сольфеджіо?

Музика має великий вплив на людську свідомість. Недаремно в стародавньому Китаї авторів поганих мелодій закопували живцем. Музика дає енергію та забирає її. На відміну від інших сфер культурного життя, музика діє на представникив будь-яких національностей. Тому Чайковським і Бортнянським захоплюються в Англії та Франції, а силу і велич Моцарта можуть оцінити навіть племена Південної Америки. Звісно, вони навряд чи зможуть створити щось подібне до Lacrimosa, адже для цього потрібна теорія музики.

Сольфеджіо робить музиканта справжнім Митцем. Добрий музичний смак потрібний виконавцям і композиторам. Навіть якщо ви збираєтесь лишень навчитись відрізняти дійсні шедеври від мотлоху, сольфеджіо вам буде дуже помічним. Знання з теорії музики можуть стати цікавим і корисним надбанням, яке зробить ваше життя більш насиченим.

А наша справа – забезпечити вам гарну добірку крутих репетиторів, з якими сольфеджіо перестане здаватися вищою математикою, а принесе лише задоволення. Крім того, майже усьому в наш час можна навчитися через інтернет, то чому б не відвідати уроки сольфеджіо онлайн?

Вам сподобалась ця стаття? Оцініть її!