Коли передали Зангезур Вірменії

0 Comments

“Відверто знущається з Єревану”: куди може зайти конфлікт Азербайджану та Вірменії

Азербайджан найближчими тижнями може вторгнутися у Вірменію. Раніше президент Азербайджану Ільхам Алієв закликав Єреван відкрити Зангезурський коридор уздовж свого південного кордону і пригрозив розв’язати питання “силою”.

Російський правозахисник Марк Фейгін поділився думками з 24 Каналом щодо цієї ситуації. Він вважає, що конфлікт можливий, адже Азербайджан та Туреччина давно хочуть реалізувати “коридор”, який з’єднає Баку з Нахічеванем та Анкару з рештою тюркського світу через місто Сюнік у Вірменії.

Наступна ціль – Зангезурський коридор

За словами Фейгіна, конфлікт між Вірменією та Азербайджаном не новизна. Адже схожі події відбулися раніше у 2020 та 2023 роках.

2020 рік

Чергова ескалація конфлікту між Азербайджаном та Вірменією навколо Нагірного Карабаху завершилася угодою про припинення вогню. Згідно з документом, Вірменія повертає Азербайджану три райони – Агдамський на сході, а також Кельбаджарський і Лачинський на заході.

Лачинський район переходить під контроль Баку останнім – до 1 грудня 2020 року. Підписанню угоди про перемир’я передували бойові дії між Азербайджаном і “НКР” за участю бійців з Вірменії, які почалися 27 вересня 2020 року.

2023 рік

19 вересня Азербайджан оголосив про проведення в Карабаху “антитерористичних заходів” для відновлення конституційного ладу. Того ж дня Баку назвав умови припинення операції, серед яких капітуляція та роззброєння формувань у регіоні. 20 вересня “влада” Нагірного Карабаху прийняла пропозицію щодо припинення вогню.

За словами Фейгіна, він прогнозував, що наступною ціллю Баку та Анкари стане Зангезурський коридор, який зв’язує материковий Азербайджан з ексклавом, що межує з Туреччиною та Іраном.

Це логічно й очевидно, їм потрібно зробити коридор до республіки Нахічевань. Я не виключаю, що військові дії відбудуться у зв’язку з пробиванням коридору. Вони будуть новими,
– сказав російський правозахисник.

За якої умови може розпочатися війна між Азербайджаном та Вірменією

Зауважимо, з моменту закінчення Другої Нагірно-Карабаської війни Азербайджан і Туреччина просувають концепцію Зангезурського коридору, який, якщо буде реалізований, з’єднає Азербайджан з Нахічеванем і Туреччину з рештою тюркського світу через вірменську провінцію Сюнік.

Як наголосив Фейгін, можна було стверджувати, що Нагірний Карабах – територія Азербайджану, яка нібито зайнята Вірменією. Натомість Зангезур – історична область Вірменії. Тобто реалізація Зангезурського коридору – це порушення міжнародного права.

Тому я не виключаю, що цей конфлікт можливий. Можливо, це підготовка тиску на Вірменію, щоб вона погодилася забезпечити коридор Азербайджану через Зангезур до Нахічеваню,
– зауважив Марк Фейгін.

Зрештою, якщо тиск на Вірменію з боку Азербайджану не принесе потрібний результат – війна може знову розпочатися.

Фейгін про конфлікт Азербайджану та Вірменії: дивитися відео

Які країни зацікавлені у конфлікті Азербайджану та Вірменії

За словами Фейгіна, зацікавленою стороною в ескалації конфлікту також є Туреччина. Натомість Росія байдуже до цього ставиться.

Москва відверто знущається з Єревану,
– підкреслив російський правозахисник.

І також додав, що Вірменія бажає брати участь у Міжнародному суді ООН. Оскільки країна, імовірно, жалітиметься на дії Азербайджану. Припустимо, через це Єреван ратифікував Римський статут.

Вірменія була не захищеною з боку Росії, тому вони намагаються підвести міжнародне право під події 2020 та 2023 років. Логіка зрозуміла,
– підсумував Марк Фейгін.

Конфлікт Азербайджану та Вірменії: коротко

  • Топпосадовці США і ЄС зустрічалися із представниками Росії на таємних екстрених переговорах у Туреччині щодо Нагірного Карабаху, всього за кілька днів до того, як Азербайджан оголосив про “антитерористичні заходи”.
  • Міністерство оборони Азербайджану 19 вересня заявило, що розпочинає в Нагірному Карабаху “антитерористичні заходи… з метою відновлення конституційного ладу”.
  • Причиною таких дій стали порушення з боку Вірменії режиму припинення вогню, заявили в Баку. Крім того, за кілька днів до початку антитерористичних заходів в Азербайджані загинуло 4 співробітники МВС через підрив вибухового пристрою.

Вірменія і Азербайджан воюють за Нагірний Карабах понад 100 років. Цей конфлікт створив Орджонікідзе, підігрів Сталін і посилив розпад СРСР — дві версії однієї війни

Уранці 19 вересня 2023 року давній конфлікт між Вірменією та Азербайджаном у невизнаному Нагірному Карабаху знову загострився. Країни звинуватили одна одну в провокаціях та обстрілах. Згодом азербайджанське Міноборони заявило про початок «антитерористичної операції з метою відновлення конституційного ладу». Пообіді 20 вересня сторони домовились припинити вогонь у Нагірному Карабасі, який тепер найімовірніше перейде під повний контроль Азербайджану. Християнська Вірменія і мусульманський Азербайджан сперечаються за Нагірний Карабах понад століття. Кожна з країн вважає район своєю історичною територією, у кожної свої аргументи і трактування історії. Після війни 1991—1993 років та підписаної мирної угоди Нагірний Карабах став невизнаною республікою, яку де-факто контролювала Вірменія, а де-юре вона була частиною Азербайджану. На кордоні Нагірного Карабаху постійно спалахували конфлікти. Восени 2020 року почалась нова війна, яка тривала півтора місяця. В результаті Азербайджан узяв під контроль близько 40% території невизнаної Нагірно-Карабаської Республіки. «Бабель» пояснює, з чого почалося протистояння двох країн і до чого тут Йосип Сталін і Серго Орджонікідзе.

Солдати Вірменії під час затишшя в Нагірному Карабасі, 1993 рік.

Unkel / ullstein bild / Getty Images

Дорадянський період

Версія Вірменії

Карабах, або Арцах — історично територія Вірменії. Як частина Вірменії він згадується з VI століття до нашої ери в роботах античних істориків — Плінія Старшого, Плутарха і Клавдія Птолемея. Після розпаду царства Великої Вірменії в 387 році Арцах увійшов до складу Східновірменського царства, а згодом потрапив під панування Персії. У 1813 році, після закінчення російсько-перської війни, Карабах відійшов до росії.

У 1917 році Російська імперія розпалася. У цей же час почали формуватися три республіки: Вірменська, Азербайджанська і Грузинська. Нагірний Карабах — район великого Карабаху, де компактно проживали вірмени, скликав перший конгрес, вибрав уряд і Національну раду та оголосив себе незалежним. З травня 1918 року Азербайджан за підтримки Туреччини намагався захопити Нагірний Карабах. У 1919 році Карабах і Азербайджан уклали угоду, за якою статус регіону мали визначити на Паризькій мирній конференції.

Версія Азербайджану

Карабах — історичний район Азербайджану, який згадується в джерелах 1300-річної давності. Його назва походить від азербайджанських слів «гара» — чорний і «бах» — сад. Назва частини району — Нагірний Карабах, зʼявилася на початку 1800-х, у період занепаду Карабаського ханства. В Азербайджані не поділяють Карабах на гірський і рівнинний, для країни весь район цілісний — Карабах.

У травні 1805 року під час російсько-перської війни Карабаське ханство і росія підписали Кюречкайську угоду. За нею карабаський хан Ібрагім відрікся від будь-якого васальства Персії та інших держав і визнав владу російського імператора та його спадкоємців. Документ підтверджував, що ханство Ібрагіма було мусульмано-азербайджанським, а отже Карабах — споконвічно азербайджанська земля.

Перепис населення, який провели після ліквідації ханства, показав, що «з 20 095 сімей 15 729 були азербайджанцями». Пізніше, з 1828 по 1830 рік з Османської імперії в Азербайджан, зокрема й у Карабах, переселили 90 тисяч вірмен, а ще 40 тисяч — з Ірану.

У 1917 році Російська імперія розпалася, а в 1918 році зʼявилася республіка Північний Азербайджан, яка претендувала і на Карабах. Свої претензії на район висунула й Вірменія, після чого почалися зіткнення, які тривали до 1920 року.

Зруйновані азербайджанськими збройними силами в березні 1920 року вірменські квартали міста Шуша.

Радянський період

Версія Вірменії

У квітні 1920 року більшовики створили Азербайджанську РСР, а в листопаді 1920 — радянська влада частково зміцнилася і в Вірменії. Революційний комітет Азербайджану в своїй заяві визнав Нагірний Карабах, Нахічевань і Зангезур частиною Вірменії. У червні 1921 року Національна рада Азербайджанської РСР на підставі цієї заяви видала декларацію, за якою Нагірний Карабах переходив до Вірменії. Вірменія теж проголосила Нагірний Карабах своєю невіддільною частиною. Декрет опублікували в офіційному органі ЦК азербайджанської компартії — газеті «Бакинський робітник» 22 червня 1921 року.

Вірменські робітники вітають наступ 11 Червоної армії на місто Єреван.

Четвертого липня у Тбілісі відбувся зʼїзд компартії росії, там підтвердили, що Карабах — частина Вірменії. Але вже 5 липня Йосип Сталін це рішення скасував і включив Карабах до складу Азербайджанської РСР. А в 1923 році Москва сформувала Нагірно-Карабаську автономну область у складі Азербайджану. Так Нагірний Карабах на правах автономії став частиною Азербайджанської РСР і залишався там аж до 1991 року.

Версія Азербайджану

У 1920 році голова ревкому Азербайджану Наріман Наріманов направив до ревкому Вірменії телеграму з привітаннями і виступив з урочистою промовою з приводу встановлення радянської влади у Вірменії. Ревкоми двох країн обговорювали можливу передачу деяких районів Азербайджану до Вірменії. Йшлося про Зангезурський і Нахічеванський райони. У листопаді на засіданні ЦК Компартії більшовиків Азербайджану делегати вирішили, що політично невигідно віддавати райони Вірменії. Попри це вже 30 листопада Вірменії все ж передали Зангезурський район, а 1 грудня Наріманов зачитав декларацію. У ній Зангезурський і Нахічеванський повіти називали невідʼємною частиною Вірменії, а трудовому селянству Нагірного Карабаху гарантували право на самовизначення. Текст надрукували в бакинських газетах.

Наступного ж дня Серго Орджонікідзе направив Володимиру Леніну і Йосипу Сталіну телеграму, в ній говорилося, що «Азербайджан декларував на користь Вірменії Нахічевань, Зангезур і Нагірний Карабах». Новину надрукували в газеті «Правда». Невідомо, чи навмисно Орджонікідзе спотворив інформацію, чи просто помилився, згадавши Нагірний Карабах, але через деякий час голова азербайджанського ревкому Наріманов заявив, що нічого про передавання Нагірного Карабаху Вірменії він не говорив.

Сталін та Орджонікідзе.

У червні 1921 року на засідання Кавказького бюро компартії винесли три питання: Азербайджанське, Зангезурське і питання кочівників. До Зангезурського питання приєднали секретний протокол зі словами: «Вказати в декларації Вірменського уряду про приналежність країні Нагірного Карабаху». Так більшовицька партія фактично спонукала Вірменію заявити права на Нагірний Карабах. Уже 12 червня Вірменія видала декрет: «На підставі рішення ревкому Азербайджану і договорів між республіками Азербайджан і Вірменія відтепер Нагірний Карабах є частиною РСР Вірменія».

28 червня вже Азербайджанська рада народних комісарів і голова ревкому Наріманов відхилили декларацію про визнання Нагірного Карабаху територією Вірменії, а її представника вислали з регіону.

Четвертого липня на засіданні Кавказького бюро за участю Сталіна й Орджонікідзе знову розглядали питання Карабаху. Вирішували, як вчинити: залишити весь Карабах Азербайджану, а в Нагірному Карабаху провести референдум про приєднання до Вірменії, або віддати Нагірний Карабах Вірменії без референдуму, а весь інший Карабах — Азербайджану. Один із впливових учасників бюро, представник радянської росії в Кавказькому регіоні Сергій Кіров голосував за те, щоб просто віддати Нагірний Карабах Вірменії. Але 5 липня, за рішенням Сталіна, бюро залишило Нагірний Карабах Азербайджану без референдуму. Кіров зумів відстояти, щоб Нагірний Карабах увійшов до складу Азербайджану на правах автономії. Через два роки — 7 липня 1923 року Центральний виконавчий комітет Азербайджану утворив Нагірно-Карабаську автономну область (НКАО).

Період Нагірно-Карабаської автономії

Версія Вірменії

Весь час, поки існувала НКАО, керівництво Азербайджану порушувало права вірмен, переслідувало їх з політичних мотивів і дискримінувало за національною ознакою. Азербайджан знищував вірменські памʼятники, спеціально уповільнював економічне зростання району, втручався в демографічний процес. Якщо в 1923 році вірмени становили 94,4% населення району, то до початку війни в 1989-му — 76,6%.

Підготовка до виборів у Верховну Раду Азербайджанської РСР, мітинг у Степанакерті Нагірно-Карабаської автономної області.

Версія Азербайджану

Створення НКАО призвело до зростання вірменського сепаратизму в регіоні. Декрет 1923 року ввів правило: з носіями вірменської мови в регіоні говорити вірменською, з носіями азербайджанської — азербайджанською. Вийшло, що азербайджанці в НКАО виявилися в меншості і зазнавали дискримінації за мовною ознакою. Вірменське населення користувалося привілеями. Москва, щоб отримати лояльність вірмен, надавала їм ширші права і можливості, ніж азербайджанцям. Врешті НКАО перетворилася на бомбу сповільненої дії, яка вибухнула в 1988 році.

Розпад СРСР, війна в Карабаху

Версія Вірменії

У 1988 році СРСР перебував у глибокій політичній кризі. Населення Нагірного Карабаху вимагало самовизначення. На засіданні Ради народних депутатів НКАО 20 лютого 1988 року представники вірменської громади вирішили направити до Верховних Рад республік прохання про відділення Нагірного Карабаху від Азербайджану і приєднання його до Вірменської РСР. У відповідь на це влада Азербайджану організувала етнічні чистки вірмен по всій республіці. З Баку, Сумгаїту і Кіровобаду почали виганяти і вбивати вірмен. У грудні 1989 року влада НКАО і Вірменії підписали постанову, за якою округ входив до складу Вірменії.

Патруль на сільській дорозі в Нагірному Карабасі, 1989 рік.

У відповідь азербайджанська армія обстріляла кордон Карабаху. Уже в січні 1990 року Верховна Рада СРСР оголосила в регіоні надзвичайний стан. З квітня до травня 1991 року Азербайджан провів у районі операцію «Кільце». ОМОН і МВС депортували з 24 вірменських сіл Нагірного Карабаху все населення. Радянська міліція намагалася роззброювати учасників конфлікту, але в серпні 1991 року в Москві почався путч, який призвів до розвалу СРСР.

У грудні того ж року в Нагірному Карабасі відбувся референдум, на якому більшість жителів проголосувала за незалежність Нагірно-Карабаської Республіки. Після цього в регіоні почалася повномасштабна війна. Самооборона Нагірного Карабаху за підтримки армії Вірменії чинила опір армії Азербайджану протягом трьох років. У війні вбили понад 25 тисяч людей з обох сторін, сотні тисяч стали біженцями. У 1994 році Вірменія, Азербайджан і Нагірний Карабах уклали перемирʼя.

Нагірний Карабах, 1992 рік.

TASS / Getty Images

Версія Азербайджану

Уряд Вірменської РСР у 1988 році скористався з нестабільності в СРСР і почав підігрівати сепаратизм у регіоні. По всій республіці почалися гоніння і напади на азербайджанців — з Вірменії вигнали понад 250 тисяч людей. У лютому 1988 року вірмени біля міста Аскеран відкрили вогонь по мирній демонстрації азербайджанців, які протестували проти можливої незалежності НКАО. У результаті загинули двоє азербайджанців. У відповідь почалися акції проти вірмен. У грудні 1989 року Верховна Рада Вірменської РСР ухвалила рішення про «воззʼєднання» Вірменської РСР і Нагірного Карабаху. Президія Верховної Ради СРСР засудила це рішення — його не можна було ухвалювати без згоди Азербайджану.

У серпні 1991 року Азербайджан став незалежним, через три місяці Верховна Рада вже незалежної республіки ліквідувала Нагірно-Карабаську автономну область, створену СРСР в 1923 році.

Конфлікт Вірменії та Азербайджану: скільки зброї туди продали Росія та Україна

Імовірність початку такого конфлікту і, тим більше, його результат передбачити важко навіть без урахування політичної волі Єревана і Баку.

З одного боку, Вірменія і Азербайджан всі останні роки активно закуповували нові озброєння і тепер кожна зі сторін більше готова до війни.

Але характер потенційного театру бойових дій, готовність кожної сторони до оборони і склад озброєнь, за оцінками військових експертів, настільки ускладнюють ведення війни, що сил в регіоні не вистачить для того, щоб якась із сторін змогла домогтися успіху.

Зіткнення на кордоні Вірменії та Азербайджану – епізод в етнічному конфлікті, який триває через територіальну суперечку про статус Нагірного Карабаху. За радянських часів ця територія входила до складу Азербайджанської РСР в статусі автономної області, але була населена переважно вірменами. Суперечки щодо її приналежності призвели до повномасштабної війни, яка закінчилася в 1994 році перемир’ям.

Зараз територія Нагірного Карабаху і сім прилеглих до неї районів перебувають під контролем вірменських сил – невизнаної Нагірно-Карабаської республіки (НКР). Баку вважає цю територію окупованою. Єреван офіційно не визнає незалежність НКР, але називає себе гарантом її безпеки, а бюджет і армія республіки тісно пов’язані з Вірменією.

Сила проти сили

Автор фото, Getty Images

Сторони конфлікту запаслися серйозним наступальним озброєнням. На фото – запуск комплексу “Іскандер-М”. На озброєння Вірменія прийняла експортний варіант

Точних даних про озброєння армій Вірменії та Азербайджану у відкритому доступі немає. Ситуацію погіршує те, що з вірменської сторони частина військової техніки розміщена на території Нагірного Карабаху, і про неї відомо ще менше.

Після розвалу СРСР і війни в Нагірному Карабасі у Вірменії та Азербайджану на руках залишалися застарілі озброєння, і боєздатність кожної країни багато в чому визначали саме закупівлі, зроблені після неї.

Оцінити цей рівень можна було за результатами конфлікту в квітні 2016 року, також відомого як “чотириденна війна”.

В результаті цього зіткнення вірмени в Нагірному Карабасі втратили контроль над площею, за різними даними, від 500 до 800 гектарів. Але головне – війна продемонструвала перевагу Азербайджану в наступальних озброєннях, яка, щоправда, не дала можливості азербайджанським військам взяти під контроль значну територію.

На час цього конфлікту Азербайджан помітно випереджав Вірменію за чисельністю нових озброєнь в армії. Це стосувалося не тільки кількісної переваги, але і якісної.

За даними ЦРУ, в 2014-му році Азербайджан витрачав на військові потреби 5,1% ВВП, Вірменія – 4,29%. В обох випадках ці цифри зростали всі попередні роки, але співвідношення зберігалося – Баку озброювався набагато активніше Єревана. Особливо це було помітно в такій важливій галузі як авіація, де у Азербайджану була суттєва перевага в бойових літаках.

Танки та літаки

Азербайджан придбав новітні російські танки Т-90

За підрахунками ВВС, в 2016 році можна було говорити про те, що в Азербайджану було від 314 до 750 танків, у Вірменії – від 100 до 166; бронемашин в Азербайджану було 1100-1500, у Вірменії – 140-636; важких артилерійських систем, відповідно, 240-469 і 150-240. Однак навіть такі дуже приблизні оцінки могли бути помилковими, особливо, з урахуванням озброєнь, які перебували в Нагірному Карабасі.

Відповідно до реєстру звичайних озброєнь ООН, з 2006 по 2011 рік в Азербайджан з України поставили до 27 винищувачів МіГ-29, а з Білорусі – до 11 штурмовиків Су-25.

Дані в реєстрі вказані з повідомлень двох країн – постачальників і покупців – і відрізняються між собою, в цьому матеріалі ми наводимо більшу цифру.

Там же йдеться про постачання 12 українських ударних вертольотів Мі-24 і постачання в 2013 році 25 неназваних вертольотів з Росії. Швидше за все, йдеться про контракт на поставку 24 ударних Мі-35 – глибоко модернізованої версії Мі-24. Ще 12 неназваних вертольотів поставили з Росії в попередні роки.

Автор фото, УНІАН

З 2006 до 2011 року Україна продала Азербайджану 27 Міг-29. Які стали дефіцитними для України в 2014 році

У вірменській частині реєстру ООН йдеться про постачання в 2004 році 10 штурмовиків Су-25 зі Словаччини та чотирьох навчально-бойових L-39S з України в 2004 і 2010 роках. Поставки військових вертольотів до Вірменії в реєстрі ООН не відзначені.

Згідно з цим же джерелом, на 2016 рік Азербайджан закупив 482 танки (122 Т-72 з Білорусі, 48 Т-72, 50 застарілих Т-55 і 100 неназваних з України, 162 неназваних з Росії, але відомо, що Москва постачала Баку новітню на той момент версію танка Т-90).

Росія відзвітувала про постачання до Вірменії 35 танків в 2013 році. У 2014-му вона поставила один танк – це був приз, виграний вірменським екіпажем на змаганнях з танкового біатлону в Москві.

Згідно з реєстром, Азербайджан до 2016 року імпортував близько 400 бронемашин, Вірменія – 110. Азербайджан близько 900 артилерійських систем, а Вірменія – 12.

Однак ці дані мають дуже приблизний характер – кожній країні дісталися озброєння радянської армії, які обрахувати практично неможливо. Крім того, Вірменія розміщує частину своїх озброєнь на території Нагірного Карабаху.

Автор фото, УНІАН

Україна продала також 12 українських ударних вертольотів Мі-24, які зараз потрібні українській армії

Так, наприклад, за словами керівника департаменту оборонних досліджень Armenian Research & Development Institute Леоніда Нерсисяна, в 2020 році у Вірменії і Нагірному Карабаху може бути в сумі від 300 до 400 танків. З них в Карабаху – близько 250.

Наздогнати Баку

Квітнева війна 2016-го змінила ставлення Єревана до витрат на озброєння.

Перш за все, Вірменія наростила обсяг закупівель. За даними Стокгольмського міжнародного інституту дослідження проблем миру (SIPRI), обсяг військового імпорту Вірменії з 2014 по 2019 роки – в три з половиною рази більший, ніж з 2009 по 2014 роки. При тому, що в 2014-2015 роках, за інформацією інституту, країна взагалі не робила серйозних закупівель.

Інформації за 2020 рік у базі даних SIPRI немає, але, судячи з повідомлень у пресі, Єреван продовжує активно озброюватися – у березні уклали 40-мільйонний контракт з Індією на постачання чотирьох артилерійських радарів Swathi Weapon Locating Radar для контрбатарейної боротьби (ефективних в протистоянні, яке відбувається уздовж кордону з Азербайджаном).

У червні в Вірменії почав роботу завод з ліцензійного виробництва автоматів Калашникова АК-103.

Змінилася не тільки кількість закупівель, а й якість. “Вірменія вперше стала закуповувати багато нової зброї з заводів, а не покладатися тільки на поставки зі складів збройних сил Російської Федерації”, – розповів Леонід Нерсисян.

Це стало можливим завдяки двом великим кредитам на 100 і 200 млн доларів, які Єревану надала Москва під 3% річних.

“Були придбані системи залпового вогню “Смерч”, велика кількість протитанкової зброї, переносних зенітно-ракетних комплексів, комплекти для модернізації бронетехніки, двигуни танкові, засоби зв’язку сучасні в великій кількості, радіостанції “Акведук” і для техніки, і для особового складу [. ..] зенітно-ракетні комплекси “Тор М2КМ”, ну і різні більш дрібні речі для армії. З переносних ЗРК Вірменія “Вербу” (новітній російський ПЗРК 9К333) купила першою, більше ніхто її не закуповував”, – сказав Леонід Нерсисян.

Ескалацію в липні 2020 відрізняє війна дронів в небі та інформаційне протистояння в інтернеті щодо успіхів в цій війні

При цьому Вірменія не на кредитні, а на власні гроші купила в Росії в 2016 році (поставка відбулася вже після війни) дивізіон ракетних комплексів “Іскандер-Е” і в 2019-му – винищувачі Су-30СМ. Чотири винищувачі вже прибули до Вірменії, ще вісім, як очікується, надійдуть пізніше.

Ці озброєння сильно змінюють розклад сил в регіоні – 12 новітніх важких винищувачів Су-30СМ дійсно набагато більш серйозна сила, ніж легкі фронтові МіГ-29.

У випадку з Вірменією нові літаки виявилися трохи “завеликі” для невеликого театру – Су-30 з їхньою великою дальністю розраховані на більш масштабні бойові дії.

Крім того, обидві країни мають на озброєнні комплекси протиповітряної оборони С-300, і в разі повномасштабного конфлікту вірменським літакам доведеться часто діяти в зоні ППО, ризикуючи досить дорогими машинами.

Однак Вірменія змогла закупити ці дорогі винищувачі за дуже пільговою ціною як член ОДКБ (Ташкентський договір колективної безпеки), і в бойовій авіації між двома країнами після отримання інших восьми літаків виникне паритет.

Комплекси “Іскандер” – також високоефективна зброя навіть в експортному варіанті зі скороченою до 280 кілометрів дальністю і зниженими характеристиками. Такі комплекси можна застосовувати проти наземних стратегічних цілей, таких як, наприклад, штаби або позиції зенітно-ракетних комплексів.

Нарешті, на території Вірменії розташовані і російські війська – 102-а російська військова база в Гюмрі та аеродром в “Еребуні” під Єреваном, на якому базуються російські винищувачі.

Крім того, Вірменія є членом об’єднаної системи протиповітряної оборони СНД і, ймовірно, отримує інформацію з російських радарів. Військові російських і вірменських систем ППО проводять навчання з бойового злагодження.

Баку: прощавай, зброє з РФ?

На тлі Вірменії Азербайджан сильно скоротив закупівлі озброєнь перед самою війною. Якщо подивитися в базі даних SIPRI динаміку імпорту зброї за десять років з 2009 по 2019 роки, то стане видно, що обсяг щорічного експорту починає різко знижуватися в 2015 році і продовжує в наступні роки.

Протягом декількох років перед війною Азербайджан був одним з головних покупців російських озброєнь, а Росія – найбільшим, основним постачальником. Загальна сума виконаних контрактів становить 5 млрд доларів, за офіційними даними.

Баку намагався купити все найкраще – реактивні системи залпового вогню “Смерч”, важкі вогнеметні системи ТОС-1А “Солнцепек”, БМП-3, дивізіон самохідних артилерійських установок “Мста-С”, два дивізіони далекого ЗРК С-300 і кілька комплексів ближнього “Тор-М2Е”.

Після 2016 року поставки з Росії різко скоротилися, і перше місце серед постачальників посів Ізраїль. Азербайджан закуповував в Ізраїлі реактивні системи залпового вогню, легкі бронемашини, кілька самохідних гаубиць та безпілотники. Однак загальний обсяг все одно виявився меншим, ніж в попередні роки.

Азербайджанський військовий експерт Узеір Джафаров пояснив, що цей процес ніяк не пов’язаний з політикою – Азербайджан просто вже купив все, що йому потрібно в Росії.

“Азербайджану зараз вистачає тих озброєнь і техніки, які ми придбали деякий час тому, і навіщо нам витрачати зайві гроші на те озброєння, яке сьогодні повністю задовольняє всі потреби азербайджанських збройних сил. Азербайджан сьогодні спрямовує кошти з державного бюджету на інші цілі – поліпшення матеріально-технічного стану, особовий склад та інші потреби “, – сказав він ВВС.

Війна дронів

Автор фото, MINISTRY OF DEFENSE OF AZERBAIJAN / HANDOUT

Безпілотники відіграють все більш помітну роль в протистоянні

Вірменія сильно програє в кількості та якості безпілотних літальних апаратів. Тим часом, дрони зазвичай дуже широко використовуються в таких конфліктах – для розвідки та завдання ударів по окремих об’єктах, штабах, укріплених позиціях, складах тощо.

Головний постачальник тактичних безпілотників для армії Азербайджану – Ізраїль, який вважається одним зі світових лідерів у цій галузі.

Ізраїль ще до 2016 року поставляв в Азербайджан протитанкові ракетні комплекси Spike-LR і РСЗВ Lynx, а також безпілотні літальні апарати Heron і Searcher.

У липні Азербайджан поширював кадри ударів безпілотників по вірменських цілях, стверджуючи, що це військові об’єкти. “Якщо ми говорили, що обстріляли військову казарму, ми це показували, якщо ми говорили, що обстріляли військову техніку, ми це показували”, – заявив Узеір Джафаров.

За словами азербайджанського експерта, азербайджанські безпілотники дозволили уникнути жертв серед мирного населення, тоді як в результаті вірменських ударів загинула одна людина.

Леонід Нерсисян розповів, що Вірменія зробила ставку на виробництво власних безпілотників, які, як визнає сам експерт, за своїми характеристиками відстають від ізраїльських, але при цьому набагато дешевші.

Щороку конфлікт забирає життя військовослужбовців з обох сторін

Під час липневого інциденту серед жертв з азербайджанської сторони були два офіцери зі штабу 3-го армійського корпусу – начальник штабу генерал Полад Гашимов та начальник артилерії корпусу полковник Ільгар Мірзаєв.

За словами Нерсисяна, вони були вбиті в результаті удару саме вірменського безпілотника-камікадзе, але ніяких підтверджень цих даних з незалежних джерел немає.

Азербайджан підтвердив загибель цих офіцерів, однак обставини їхньої смерті не розкрив. Узеір Джафаров розповів Азербайджанській службі ВВС, що Полад Гашимов потрапив під артобстріл, коли інспектував військову частину в зоні конфлікту.

У будь-якому випадку, Вірменія, як і Азербайджан, публікує в інтернеті кадри, зняті, як стверджують вірменські військові, камерами дронів під час точних ударів по азербайджанських цілях, і стверджує, що їхні безпілотні системи не поступаються ізраїльським.

Чи може початися війна?

Нинішнє загострення – не повномасштабна війна за територію противника, а боротьба за контроль над стратегічною висотою. Правда, в цьому районі ні у Баку, ні у Єревана немає територіальних претензій.

Однак, як відзначають військові експерти, з якими поговорила Російська служба ВВС, Вірменія та Азербайджан опинилися в ситуації, коли військове розв’язання проблеми Нагірного Карабаху неможливе.

Після закінчення активних бойових дій в Нагірному Карабаху в 1994 році збройні формування невизнаної республіки стали активно зміцнювати оборону. Через понад два десятки років лінія протистояння перетворилася в ешелонований оборонний укріплений район.

Автор фото, Reuters

Експерти впевнені. що у конфлікту немає військового рішення

Як вважає головний редактор російського журналу “Експорт озброєнь” Андрій Фролов, якщо між Вірменією і Азербайджаном почнеться повномасштабна війна, то вона стане дуже кровопролитною, і з обох сторін це розуміють.

“Судячи з усього, наступати буде Азербайджанська сторона. В будь-якому випадку, коли ти ведеш наступ на підготовлену оборону, яка б у тебе не була перевага, все одно втрати будуть. А з урахуванням того, що у них немає беззаперечної переваги, щоб місяцями вибомблювати Вірменію, щоб вона сама попросила миру. Значить доведеться кидати людей на підготовлені інженерні споруди. У Азербайджану не такий великий потенціал, це не США та Ірак “, – сказав експерт.

Інший російський військовий експерт, головний редактор журналу “Арсенал вітчизни” Віктор Мураховський сказав ВВС, що, на його думку, жодна з армій цих двох країн не володіє достатньою боєздатністю для того, щоб перемогти в такій війні.

“Ні за кількісним складом, ні за насиченістю озброєннями, ні за рівнем підготовки особового складу, командирів штабів частин і з’єднань. А, враховуючи складність фізико-географічного театру військових дій, я на сто відсотків переконаний, що Азербайджан, навіть маючи загальну формальну перевагу за цими компонентами, не здатний домогтися вирішального успіху “, – сказав він.

За його словами, в гористій місцевості дуже мало “операційних напрямків, на яких можна вести бойові дії в дусі традиційної війни з проривом фронту, розвитком успіху в глибину, оточеннями угруповань противника тощо”.

Як говорить Мураховський, жодна зі сторін не має сильної бойової авіації, але при цьому системи ППО, навпаки, досить ефективні, так що авіаційну підтримку неможливо буде забезпечити жодній зі сторін.

У будь-якому випадку, вважає експерт, вирішувати вірмено-азербайджанський конфлікт можна тільки політичними засобами.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!