Серцеві глікозиди містяться у рослинах

0 Comments

Лікарські рослини та сировина, які містять серцеві глікозиди

Глікозидами називають органічні сполуки, які зустрічаються в рослинах (виявлені також в організмах тварин), являють собою продукти конденсації циклічних форм вуглеводів (моно- або олігосахаридів) та компоненту невуглеводної природи (аглікону), яким можуть бути стероїди, феноли або алкалоїди. Це здебільшого кристалічні сполуки, рідше аморфні речовини, часто гіркі на смак та мають специфічний запах. Вони легко розчиняються у воді, спирті, погано або зовсім не розчинні в неполярних органічних розчинниках. У рослинах знаходяться в розчинному вигляді у клітинному соку.

Глікозиди розподіляються на групи за хімічною характеристикою їх агліконів.

Анногенні глікозиди при гідролізі виділяють ціанідну кислоту. Найбільш поширений амигдалін, який міститься в насінні майже всіх фруктових дерев таксону Prunoidea, підкласу розіди (Rosidae) родини Розові (Rosacea) підродини Сливові (Prunoidea) (мигдаль, персик, абрикос, алича, лавровишня) та підродини Яблуневі (Maloidea).

При гідролізі амігдаліну утворюються бензальдегід, ціанідна кислота й глюкоза. До цих глікозидів належить і самбунігрин, який міститься у квітках і плодах бузини чорної та лінамарин – у насінні льону.

У фенолових глікозидах агліконом є феноли або фенолоспирти. До них належить арбутин, який при гідролізі виділяє гідрохінон з антисептичними властивостями, особливо активний при запаленнях сечостатевих шляхів. Він міститься у мучниці звичайній, брусниці звичайній, груші. До фенолових глікозидів також належать саліцин, який міститься в корі різних видів верби і у бруньках тополі, спіреїн – у таволзі, примверин і примулаверин – у коренях первоцвіту, сирингін – у бузку, геїн – у гравілаті, ескулін–у корі каштана кінського, флоридзин – у коренях яблуні, черешні тощо.

Оксіантрахінонові глікозиди або антраглікозиди містять в якості аглікону похідні антрахінону. Вони є в корі крушини, плодах жостеру, кореневищах ревеню, листках сени. Мають гіпотензивну дію, розширюють судини тазових органів, поліпшують кровообіг в органах малого тазу й тому призначаються при закрепах, запаленнях сечового міхура, предміхурової залози, жіночих статевих органів.

Тіоглікозиди або глікосінапіди при гідролізі виділяють ефірні гірчичні олії, складові яких містять сірку. Типовим представником є синігрин, який міститься в насінні гірчиці чорної та сарептської, у коренях хрону. Глікозиди цієї групи знаходяться в насінні й інших рослин родини хрестоцвіті, а також у часнику, цибулі й деяких інших рослинах. Гірчичні ефірні олії відзначаються гострим неприємним запахом, викликають сльозотечу, подразнення слизових оболонок та шкіри, гіперемію шкіряних покривів.

Гіркі глікозиди стимулюють виділення шлункового соку й підвищують апетит, холерез та холікінез, стимулюють еритропоез, підвищують рівень гемоглобіну. До них належить абсинтин, який є в полину, асперулозид – маренці й вероніці, кніцин – кнікусі, еритаурин – золототисячнику, генціан і генціопікрин – тирличу, аукубін – подорожнику, ауранцимарин – в апельсинах і лимонах, меніантин – бобівнику, вербенадин – вербені та ін.

Деякі глікозиди таких рослин, як женьшень, елеутерокок, сприяють загальні неспецифічні адаптації організму до різних несприятливих впливів в умовах стресу, перешкоджають розвитку загального адаптаційного синдрому Сельє, сприяють регуляції діяльності енергетичної ланки організму.

Серцеві пгікозиди (карденоліди) розщеплюються на вуглеводи і аглікони, які мають циклопентанпергідрофенантренову структуру (з різними радикалами у різних глікозидах), так у карденолідів у положенні 17 приєднано ненасичене п’ятичленне лактонове кільце, а у буфадієнолідів – шестичленне лактанове кільце. Містяться в різних видах наперстянки, строфанту, горицвіту, конвалії, жовтушника, харги, джута, олеандра, обвійника грецького тощо. Глікозиди цієї групи мають вибіркову дію на серцеві м’язи й тому рослинна сировина, яка містить їх, а також самі глікозиди, виділені з неї у чистому вигляді, широко застосовують як ефективні засоби при хронічній серцевій недостатності.

Активність серцевих глікозидів оцінюється у порівнянні з стандартним кристалічним препаратом і виражається в одиницях дії. Одна жаб’яча одиниця дії (ЖОД) відповідає дозі стандартного препарату, яка викликає систолічну зупинку серця у більшості піддослідних стандартних жаб. Одна кошача або голуб’яча одиниця дії (КОД або ГОД) дорівнює дозі стандартного препарату з розрахунку на 1 кг ваги, яка викликає зупинку серця кішки або голуба.

Характеристика найбільш відомих рослин (горицвіт весняний, жовтушник розлогий, конвалія звичайна, наперстянка пурпурова та строфант Комбе), які містять серцеві глікозиди, описується нижче.

Горицвіт весняний (Adonis vernalis L.)

Багаторічна трав’яниста отруйна рослина з родипи Жовтеневі (Ranunculaceae) з багатоголовим, чориобурим кореневищем та товстим стрижневим коренем і прямостоячими стеблами висотою до 60 см, які вкриті внизу бурими лусками. Листки чергові ланцетні, двоякоперисторозсічені й складаються з ланцетних або лінійпо-ланцетних пильчасто-колючих часток. На верхівках стебел сидять великі жовті квітки. Цвіте квітень-травень. Плід – збірний, сім’янка павутинистоопушена, в обгортці.

Поширення. Росте на відкритих місцях по степах, луках, пагорбах, суходолах, відкритих схилах, на узліссях байрачних лісів, у посадках, дубових і соснових лісах, дубових гаях середньої смуги Європейської частини, Сибіру, на Кавказі. Культивують.

Інші види. Горицвіти: волзький (A. wolgensis Stev.), східний (A. aestivalis L), туркестанський (A. turkestanicus Adolt.), сибірський (A. sibiricus Part) і амурський (A. amurensis Pgl).

Заготівля. Збирають траву від початку цвітіння до початку осипання плодів і сушать.

Хімічний склад. У траві містяться серцеві глікозиди – цимарин й адонітоксин (0,6-0,7 %), а також 2,6-диметоксибензохінон, сапонін, фітостерин, адоніт. У коренях міститься цимарин та інші глікозиди, адоніт, вернадин, воскоподібні речовини, сапоніни. У насінні також містяться глікозиди.

Застосування. Глікозиди горицвіту підсилюють силу скорочення серця й уповільнюють його ритм. При цьому поліпшується діяльність серця, якщо вона ослаблена при декомпенсаціях, розширюються коронарні судини, проявляється болезаспокійлива та сечогінна дія. Протидія, у порівняти з наперстянкою, не така довгочасна і менш стійка. При вживанні терапевтичних доз усередину всмоктується така кількість глікозидів, яка забезпечує лікувальний ефект, і таким чином небезпека кумуляції практично відсутня. Застосовують переважно при декомпенсованих вадах серця та як заспокійливий засіб центральної нервової системи, при слабкості, ожирінні та неврозах серця, базедовій хворобі, набряках, застійних явищах, задусі, пов’язаній з порушенням серцево-судинної діяльності, епілепсії, а також при набряках, викликаних запаленням нирок та інфекційними захворюваннями (грип, скарлатина, тиф), при гострих нападах глаукоми.

З трави, в 1 г якої повинно міститися не менше 50-66 ЖОД, або 6,3-8 КОД, готують настій 4:200 і приймають дорослі по 1 ст. л., діти – по 1 д. л. 3-5 разів на день. Зручніше виготовляти його з сухого екстракту горицвіту з активністю 90-110 ЖОД. Входить до складу комбінованих ліків, зокрема мікстури Бехтерева: настій горицвіту у співвідношенні 6:180, натрію бромід 0,25 і кодеїну фосфат 0,2 г.

Випускають мікстуру Бехтерева у таблетках: сухий екстракт горицвіту 0,138 г, калію бромід 0,25 і кодеїн 0,006 г, а також адоніс-бром: сухий екстракт горицвіту і калію броміду по 0,25 г. Мікстуру приймають по 1 ст. л., два інших препарати – по 1 таблетці 3 рази на день при хронічній серцевій недостатності, неврастенії, безсонні. При безсонні краще прийняти перед сном таблетку адоніс- брому.

З трави виготовляють адонізид – водну витяжку, максимально очищену від баластних речовин. В 1 мл міститься 23-27 ЖОД, або 2,7-3,5 КОД. Сухий адонізид містить, як і рідкий, всі рослинні глікозиди горицвіту. В 1 г міститься 14000-20000 ЖОД, або 2083 КОД. Застосовують при недостатності серцевої діяльності, кровообігу, вегетативно-судинних неврозах. Приймають по 20-40 крапель 2-3 рази, або по 1 таблетці 2-4 рази на добу. Таблетки не рекомендують приймати особам, хворим на гастрити та ентерити у період загострення, при виразковій хворобі шлунка і 12-палої кишки. Випускають у вигляді рідини у флаконах та таблетках. Список Б.

У народній медицині застосовують також при водянці ниркового походження, гострому гломерулонефриті, набряках, інфекційних захворюваннях (грипі, скарлатині, малярії, черевному тифі). При цьому беруть 1 ст. л. трави, заливають 2 склянками окропу, настоюють 20 хв. і приймають по 1 ст. л. 3-5 разів на день. Інколи застосовують кореневища, які мають такі ж властивості, як і трава.

Кореневище з коренями Горицвіту золотистого (A. chrysocyathus Hookf et Thoms.) використовують для одержання К-строфантину-β.

Серцеві глікозиди (кардіостероїди)

Серцеві глікозиди – складні безазотисті лікарські засоби рослинного походження, які володіють вибірковим кардіотонічним ефектом.

Лікувальні властивості рослин, що містять серцеві глікозиди, відомі здавна. За 1600 років до н.е. морську цибулю застосовували як блювотний, проносний, протизапальний засіб. Призначення серцевих глікозидів у науковій медицині почалося в кінці XVIII сторіччя. У 1785 році вийшла монографія англійського лікаря Уільяма Уайтеринга (повідомлення про наперстянку та деякі лікувальні сторони її дії: примітки з практики при лікуванні набряків та деяких інших захворювань). Уайтеринг встановив, що наперстянка посилює серцеві скорочення, а її сечогінний ефект при набряках є вторинним. Уайтеринг також заклав основи дигіталізації, тобто призначення наперстянки до виникнення нудоти, блювання. У 1875 році

Освальд Шмідеберг виділив глікозид наперстянки дигітоксин. В Росії вивчення наперстянки як серцевого засобу почалося в XIX сторіччі хірургом С. А. Рейхом і терапевтом С. П. Боткіним, який розробив схему дозування наперстянки, організував лабораторію в клініці, де фізіолог І. П. Павлов встановив дію наперстянки на ЦНС, Н. А. Бубнов вивчив фармакодинаміку горицвіту весняного. В XIX сторіччі Д. Лівінгстон і Д. Кірк описали брадикардитичну дію африканської стрільної отрути з насіння строфанту. Професор Петербурзької медико-хірургічної академії токсиколог Е. В. Пелікан встановив специфічну дію строфанту на серце жаби. В Україні академік М. Д. Стражеско (Київ) обгрунтував принцип внутрішньовенного введення строфантину, академік О. І. Черкес у 1949 році встановив сприятливий вплив серцевих глікозидів на трофіку міокарда при серцевій недостатності.

Відомі напівсинтетичні препарати глікозидів: метилазид, адедоксин, строфантидину ацетат, які застосовують обмежено в деяких країнах. Існує дві класифікації серцевих глікозидів – за походженням та за фармакокінетичними властивостями.

Класифікація серцевих глікозидів за походженням:

I. Препарати групи наперстянки (Digitalis):

Пурпурової (purpurea) – дигітоксин (в останні роки не застосовують);

Шерстистої (lanata) – дигоксин, ланатозид (целанід).

II. Препарати групи строфанту (Strophanthus):

Strophantinus Kombe – строфантин-К;

Strophantinus gratus – етрофантин-G.

ІII. Препарати конвалії травневої (Convallaria majalis) – корглікон, настоянка конвалії.

IV. Препарати горицвіту весняного (Adonis vernalis) – настій трави горицвіту.

За фармакокінетичними властивостями їх також поділяють на:

Неполярні (дигітоксин), який повністю всмоктується у травному каналі (95-97 %), міцно зв’язується з білками плазми, біотрансформується в печінці, підлягає ентерогепатичній циркуляції, потім екскретується з сечею, фекаліями, кумулює. Ефект наступає через 1,5-2 год, повністю елімінується через 14-21 день.

Помірно полярні (дигоксин, целанід, настій трави горицвіту). Біодоступність дигоксину 70-80 %, з білками плазми зв’язується 20-30 %. Біодоступність целаніду 40-60 %. Препарати частково перетворюються в печінці, переважно екскретуються із сечею, менше ніж дигітоксин кумулюють. Початок дії через 30-120 хв. при пероральному введенні, 5-30 хвилин – при внутрішньовенному. Повна елімінація спостерігається через 5-7 днів.

Полярні (строфантин, корглікон) вводять головним чином внутрішньовенно (існують таблетки, вкриті оболонкою, що всмоктуються в кишечнику (для обмежених категорій хворих), при прийомі всередину практично не всмоктуються, незначно зв’язуються з білками, не біотрансформуються в печінці, не кумулюють, екскретуються з сечею. Початок дії 5-10 хвилин, повна елімінація – 1-3 дні.

Визначення біологічної активності серцевих глікозидів (стандартизацію) проводять на жабах, кішках, голубах, встановлюючи кількість препарату, яка викликає зупинку серця в систолі у жаб і в діастолі у кішок і голубів певної маси.

У рослинах містяться первинні (генуїнні) глікозиди, в процесі сушки і зберігання утворюються вторинні серцеві глікозиди.

При гідролізі серцеві глікозиди розпадаються на цукристу частину (глікон) і нецукристу (аглікон). Глікон представлений специфічними (дигітоксоза й ін.) і неспецифічними (глюкоза й ін.) цукрами (може бути від одного до чотирьох) і визначає фармакокінетику серцевих глікозидів (розчинність у воді, ліпідах, кислотах, лугах, проходження через клітинні мембрани, швидкість всмоктування у травному каналі, спорідненість до рецептора, міцність зв’язку з білками плазми). Аглікон представлений стероїдним кільцем і лактонною 6- або 5-членною групою, що визначає хімічну назву (буфадієноліди або карденоліди) і фармакодинаміку серцевих глікозидів. Фармакодинаміка серцевих глікозидів головним чином пов’язана з їх впливом на серцево-судинну, сечовидільну і нервову системи. Головні фармакологічні ефекти серцевих глікозидів при впливі на міокард:

  • Позитивна інотропнадія (збільшення сили скорочень і вкорочення систоли, внаслідок чого зростає серцевий викид), на електрокардіограмі визначається підвищенням амплітуди зубця R, звуженням комплексу QRS, згладжуванням або інверсією зубця Т.
  • Негативна хронотропнадія (подовження діастоли і уповільнення частоти серцевих скорочень) на електрокардіограмі визначається подовженням інтервалу R-R. При цьому створюються сприятливі умови для відновлення енергетичних ресурсів міокарда.
  • Негативна дромотропна дія (уповільнення проведення імпульсів по провідній системі серця) сповільнення швидкості проведення збудження від синусового до атріовентрикулярного вузла. При уповільненні проведення збудження через атріовентрикулярний вузол можливе виникнення атріовентрикулярних блокад. На електрокардіограмі визначається подовження інтервалу PQ.

У малих дозах серцеві глікозиди можуть викликати негативну батмотропну дію, у великих – позитивну батмотропну дію. Остання характеризується підвищенням збудливості міокардіальних і спеціалізованих клітин міокарда (автоматизм). На електрокардіограмі при цьому помічено появу екстрасистол.

Головна дія серцевих глікозидів при серцевій недостатності пов’язана з гемодинамічними ефектами:

  • • Посиленням і укороченням тривалості систоли.
  • • Збільшенням хвилинного, ударного об’єму (збільшують силу скорочень і ліквідують гіпосистолію у хворих із серцевою недостатністю), серцевого індексу, індексу ударної роботи лівого шлуночка, фракції викиду, незважаючи на ліквідацію тахікардії.
  • • Подовженням діастоли.
  • • Зменшенням частоти серцевих скорочень (серцеві глікозиди одночасно викликають брадикардію).
  • • Наближенням до норми розмірів серця.
  • • Наближенням до норми (зменшенням) венозного тиску.
  • • Наближенням до норми (збільшенням) артеріального тиску.
  • • Підвищенням кровопостачання серця (поліпшують субендокардіальний кровообіг, швидкість кровообігу, поліпшують реологічні властивості крові).
  • • Зменшенням об’єму циркулюючої крові, остаточного об’єму крові, її діастолічного тиску в шлуночках, потреби міокарда в кисні.
  • • Зниженням тиску крові в судинах малого кола кровообігу, що зменшує ризик набряку легенів, поліпшує газообмін та насичення крові киснем (щезає ціаноз, задуха, гіпоксія, метаболічний ацидоз).
  • • Зменшенням набряків.
  • • Підвищенням діурезу (підвищують кровообіг у нирках, фільтрацію первинної сечі, пригнічують секрецію альдостерону, реніну, вазопресину і реабсорбцію йонів натрію і води і зберігають в організмі йони калію).

Специфічним рецептором серцевих глікозидів вважають K+-Na+-ATФ-азу. Механізм реалізації позитивного інотропного ефекту можна представити як результат збільшення вмісту іонізованого кальцію в кардіоміоциті внаслідок:

  • • Блокади К+-Nа+-АТФ-ази (полегшується при взаємодії з магнієм) в результаті взаємодії з SH-групами АТФ-ази, зменшенням вмісту внутріклітинного К+, збільшенням концентрації Na+, що веде до деполяризації мембран, відкриття потенціалзалежних кальцієвих каналів стимуляції Na+- Са2+ обміну.
  • • Посилення трансмембранного потоку кальцію і звільнення кальцію із саркоплазматичного ретикулуму внаслідок комплексоутворення серцевих глікозидів з Са2+ і елементами біомембран, що усуває тропоміозинову депресію актоміозину та активує АТФ-азу міозину.
  • • Звільнення катехоламінів з лабільних депо і стимуляції аденілатциклази (цАМФ-залежних механізмів).
  • • Зміни фізико-хімічних властивостей і конформації скоротливих білків, що полегшує їх взаємодію з кальцієм, підвищення АТФ-азної активності міозину із вивільненням енергії, необхідної для скорочення.
  • • Звільнення ендогенного дігиталісоподібного чинника, який має подібний до серцевих глікозидів вплив на Na+-K+-АТФ-азу.
  • • Реалізації трофічної дії серцевих глікозидів (відновлення показників енергетичного, пластичного, ліпідного обмінів і електролітного балансу), зниження потреби міокарда в кисні і витрати енергії, стабілізації мембран лізосом.

Серцеві глікозиди мають також брадикардичний ефект. Зменшення частоти серцевих скорочень пов’язане із:

І. Негативним хронотропним (діастолічним) ефектом:

  • • Стимулюючим впливом сильнішої ударної хвилі крові, що викидається з серця на барорецептори гирла аорти і каротидного синуса, з яких імпульси надходять до центру блукаючого нерва. Неполярні серцеві глікозиди можуть безпосередньо проникати через ГЕБ і стимулювати ядро блукаючого нерва.
  • • Посиленням звільнення ацетилхоліну з нервових закінчень, гальмуванням активності холінестерази.
  • • Підвищенням чутливості м-холінорецепторів до ацетилхоліну.
  • • Усуненням рефлексу Бейнбриджа, підвищенням повернення венозної крові до серця.

II. З негативною дромотропною дією:

  • • Уповільненням проведення імпульсів з підвищенням впливу блукаючого нерва та прямим подовженням рефрактерного періоду.
  • • Зниженням частоти шлуночкових скорочень при тахісистолічній формі фібриляції передсердь, подовженням діастоли, поліпшенням внутрішньосерцевої та системної гемодинаміки.

Серцеві глікозиди підсилюють діурез внаслідок пригнічення активності Na+-K+- АТФ-ази канальцевого епітелію, зменшення реабсорбції натрію, прискорення метаболізму і зменшення синтезу альдостерону, поліпшення гемодинаміки (підвищення ниркового кровотоку і клубочкової фільтрації, зниження гідрофільності інтерстицію, збільшення резорбції міжтканинної рідини). На центральну нервову систему серцеві глікозиди діють заспокійливо, пригнічуючи активність Na+-K+-АТФ-ази нейронів. Серцеві глікозиди покращують функцію печінки, травного каналу й інших органів. Препарати наперстянки можуть підвищувати здатність крові згущуватися.

Показання до застоювання:

  • • Гостра (головним чином корглікон, строфантин, можливо дигоксин) і хронічна серцева недостатність, зумовлена порушенням скоротливої активності. В останні роки серцеві глікозиди головним чином призначають при застійній хронічній серцевій недостатності другого, третього або четвертого функціонального класу.
  • • Пароксизмальна тахікардія.
  • • Миготлива аритмія (тріпотіння передсердь).

Серцеві глікозиди рекомендовані як засіб першого вибору хворим із дисфункцією систоли серця, незалежно від ступеня вираженості останньої у випадку тахісисто- лічної форми фібриляції передсердь. При лікуванні хронічної серцевої недостатності серцеві глікозиди призначають в режимі повільної дигіталізації. При гострій серцевій недостатності можливе призначення в режимі швидкої дигіталізації.

Еталонним препаратом вважають дигоксин. Дигоксин – препарат наперстянки шерстистої, еталонний медикамент групи серцевих глікозидів. Виражена систолічна, діастолічна дія, діуретичний ефект. Швидше, ніж дигітоксин, виводиться з організму. Починає діяти швидше дигітоксину, але поступається строфантину і корглікону. Тривалість ефекту менша, ніж у дигітоксину, але більша, ніж у строфантину і корглікону.

Фармакокінетика. При внутрішньому застосуванні швидко і практично повністю всмоктується в травному каналі. Біодоступність залежно від лікарської форми складає 60-85 % (одночасний прийом з їжею понижує швидкість абсорбції). Терапевтична концентрація в сироватці крові спостерігається через 1 годину, максимальна через 1,5 годин. Початок дії препарату після перорального введення 30 хвилин – 2 години, після внутрішньовенного 5–30 хвилин. Терапевтична концентрація в крові 0,5-2 нг/мл, зв’язок з білками крові 20-25 %. Період напіввиведення складає в середньому 58 годин, залежить від віку і статі (у осіб молодого віку 36 годин, по-

хилого – 68 годин), при анурії підвищується до кількох діб. Тривалість дії близько 6 діб. Препарат незначно біотрансформується в печінці, 50-70 % екскретується з сечею в незміненому вигляді. У деяких хворих препарат перетворюється в товстому кишечнику під дією кишечної мікрофлори та екскретується з фекаліями. У хворих з хронічною серцевою недостатністю нирковий кліренс дигоксину понижується.

Застосовують дигоксин частіше від інших серцевих глікозидів при застійній хронічній серцевій недостатності, систолічній дисфункції і аритміях (фібриляції передсердь, суправентрикулярній пароксизмальній тахікардії, тріпотінні передсердь), є повідомлення про застосування при набряку легенів. Його дозування при хронічній серцевій недостатності проводиться в режимі повільної дигіталізації. Побічні ефекти: шлунково-кишкові (диспепсія, нудота, порушення апетиту). Кардіологічні (порушення ритму і провідності: брадикардія, політопна екстрасистолія, бігемінія, тригемінія, частковий або повний передсердно-шлуночковий блок). Неврологічні (головний біль, стомлюваність, занепокоєння, порушення зору, зокрема кольорового). Рідше відзначають порушення водного балансу (зменшення діурезу, збільшення маси тіла), гінекомастію, алергію (шкірні висипання), гострі психози, депресію, тромбоцитопенію, еозинофілію.

Призначення препаратів кальцію зменшує всмоктування дигоксину, підвищує ризик виникнення аритмій. Проаритмічна дія спостерігається при сумісному призначенні з лікарськими засобами, які понижують концентрацію калію в крові (ті- азидні та петльові діуретини, глюкокортикоїди, солі літію, амфотерицин В). Вера- паміл, хінідин сприяють підвищенню концентрації дигоксину в крові і небезпеці виникнення інтоксикацій. Рифампіцин, сульфасалазин зменшують концентрацію дигоксину в крові.

У строфантину-К, строфантину-G, корглікону більше виражена систолічна дія, ніж діастолічна, порівняно з препаратами наперстянки. Ефект строфантину і корглікону наступає швидше, ніж препаратів наперстянки, але тривалість його менша. Корглікон (новогаленовий препарат) менш токсичний за строфантин, має більше виражений заспокійливий вплив на ЦНС. Строфантин і корглікон частіше призначають для лікування гострої серцевої недостатності, при набряку легенів. У даний час випускають у таблетках, покритих оболонкою, для всмоктування в кишечнику. Входять до складу комплексних таблетованих препаратів, покритих оболонкою (хомвіокорин-N та ін.).

Целанід діє на серце подібно іншим препаратам наперстянки, проте порівняно з дигоксином ефект наступає швидше, кумуляція незначна. У порівнянні зі строфантином у препарату встановлена сильніша брадикардитична дія. Застосовують целанід для лікування гострої і хронічної недостатності кровообігу.

Настій трави горицвіту містить глікозиди, найактивніший із яких – адонізид. За характером дії глікозиди горицвіту близькі до глікозидів наперстянки, проте менш активні по дії на систолу, менше виражений діастолічний ефект, менше впливають на тонус блукаючого нерва. Глікозиди горицвіту дають більший заспокійливий ефект на ЦНС, ніж глікозиди наперстянки. Разом з тим, препарати горицвіту володіють значним подразнюючим впливом на травний канал. Застосовують препарати гори цвіту головним чином як седативні при вегетоневрозах, дистоніях та ін. Настій трави горицвіту з натрію бромідом і кодеїну фосфатом входить до складу мікстури Бехтерева. Витяг з трави горицвіту входить до складу препаратів кардіофіт, кардіолін.

Методи терапії синдрому передозування серцевими глікозидами (глікозидної інтоксикації) включають: промивання шлунка з активованим вугіллям (іншими ентеросорбентами), атропіну сульфат, краплі Зеленіна – при брадикардії, антиаритмічні, що не знижують атріовентрикулярну провідність (дифенін, лідокаїн) – при шлуночкових аритміях, препарати калію (панангін, аспаркам, калію хлорид і ін.), донатори сульфгідрильних груп (унітіол, ацетилцистеїн та ін) – для хімічної інактивації, комплексони (NаЕДТА), препарати вітамінів групи В і Е. Додатково метаболітні препарати – рибоксин, неотон, цитохром С та ін., антитіла до дигоксину, очищені від глобулінів – FAB- фрагменти (дигітод, дигібід та ін), антидигоксинова сироватка – для хімічної інактивації призначають в інших країнах. Для зниження аритмогенної дії можливе призначення β-адреиоблокаторів, але з урахуванням можливого брадикардитичного ефекту. Електроімпульсна терапія призначається при неефективності медикаментозного лікування.

Препарати, рекомендовані для лікування хронічної серцевої недостатності (Рекомендації Української асоціації кардіологів, 2009)

СЕРЦЕВІ ГЛІКОЗИДИ

Серцеві глікозиди (кардіоглікозиди) — велика група природних глікозидів, похідних циклопентанпергідрофенантрену, які вибірково діють на серцевий м’яз. Серед природних стероїдів посідають особливе місце, оскільки не мають синтетичних аналогів. Рослини, що містять серцеві глікозиди, а також отримані з них препарати є головними засобами при лікуванні серцево-судинної недостатності.

Аглікони С.г. є стероїдами (див. Стероїди), але, на відміну від інших сполук цього класу, вони мають специфічну просторову орієнтацію молекули. Кільця А/В можуть мати як цис-, так і транс-положення; кільце В/С завжди займає транс-положення. Кільця С/D, на відміну від інших природних стероїдів, займають завжди цис-положення.

Серцеві глікозиди за характером бічного ланцюга у С-17 поділяються на дві групи: карденоліди (групи наперстянки, строфанту) мають у С-17 ненасичене п’ятичленне лактонне кільце; буфадієноліди (групи морозника, луківки) мають С-17 шестичленне ненасичене кільце з двома подвійними зв’язками.

Найбільш поширені карденоліди. Лактонне кільце в карденолідах може знаходитися в α (17βН)- або β (17αН)-положеннях. Саме наявність лактонного кільця зумовлює кардіотонічну дію. Відсутність, розрив або ізомеризація лактонного кільця призводить до втрати фізіологічної активності. За конфігурацією сполучення кілець А/В кардіостероїди поділяють на два ряди: ряд холестану (транс-А/В ряд або 5α-ряд), до якого належить узаригенін; ряд копростану (цис-А/В ряд або 5β-ряд), до якого належить дигітоксигенін.

За класифікацією, запропонованою Баумгартеном, серцеві глікозиди залежно від замісників у С-10 (С-19)-положенні поділяють на три групи: з альдегідною групою, зі спиртовим і метильним радикалами. Крім того, у положенні С-13 завжди знаходиться метильна група, гідроксили — у С-3 і С-14, рідше в С-5, С-11, С-12, С-18. Гідроксильна група буває у С-16, часто етерифікується мурашиною (гіпоксигенін), оцтовою (олеандрогенін) та ізовалеріановою (адигенін) кислотою. Епоксидні групи трапляються в положеннях С-7–С-8 (тангеногенін); С-8–С-14 (адиреригенін), С-11–С-12 (цербертигенін) і мають β-конфігурацію. Карденолідів із подвійним зв’язком у молекулі небагато, напр. канаригенін, гірканогенін, гірканогенол. Інша складова частина C.г. — вуглеводна. До її складу найчастіше входять D-глюкоза, D-фруктоза, D-ксилоза і D-рамноза, поширені в рослинному світі. Специфічними для C.г. є 2-, 6-дезоксицукри, 2,6-дидезоксицукри та їх метильні похідні — D-дигітоксоза, D-цимароза, L-олеандроза, D-дигіталоза та ін. За розміром окисного циклу вони є піранозидами. Відомий поки що один фуранозид — скорпіозид.

Вуглеводний компонент приєднаний до гідроксилу у С-3 стероїдній частині молекули. Відомі глікозиди з одним (монозиди), двома (біозиди), трьома (триозиди), чотирма (тетразиди) і п’ятьма (пентазиди) вуглеводними залишками. Характерною особливістю цих речовин є лінійна будова вуглеводного ланцюга. Цукри розміщені в певній послідовності: з агліконами зв’язані найчастіше дезоксицукри, до яких приєднані кінцеві одна чи кілька молекул D-глюкози. У більшості випадків вуглеводні замісники з’єднані між собою 1→4 зв’язком, однак між специфічними цукрами і D-глюкозильними радикалами трапляються 1→2 і 1→6 зв’язки між молекулами глюкози. У світовій флорі з 434 родин квіткових рослин кардіотонічні сполуки виявлені в 14 родинах і 34 родах, до яких належать 300 видів. Більшість рослин, що синтезують С.г., містять карденоліди. Тільки в рослинах родин Allіaceae, Hyacіnthaceae, Lіlіaceae, Іrіdaceae, Melіaceae містяться буфадієноліди. Крім рослин, буфадієноліди знайдені в отруйних виділеннях шкірних залоз жаб, а карденоліди — в деяких комахах, які паразитують на африканських видах ваточника (Asclepias). Наявність C.г. виявлена у таких родинах і родах: Scrophularіaceae (Dіgіtalіs), Convallarіaceae, Hyacіnthaceae (Ornіthogalum, Scіlla, Bowіea), Apocynaceae (Strophanthus, Nerіum), Ranunculaceae (Adonіs, Helleborus), Brassіcaceae (Erysіmum), Fabaceae (Coronіlla), Asclepіadaceae (Asclepіas, Perіploca), Moraceae та ін. Локалізуються вони в різних органах рослини — насінні, листі, стеблах, кореневищі, коренях, корі. Їх вміст змінюється відповідно до еколого-географічних умов, вегетаційного періоду, стану рослини тощо.

Серцеві глікозиди — безбарвні чи білі кристалічні, рідше — аморфні речовини без запаху, гіркі на смак, мають певну Тпл (100–270 °С), оптично активні, багато з них флуоресціюють в УФ-світлі. Більшість C.г. малорозчинні в діетиловому етері, хлороформі, воді, але добре розчиняються у водних розчинах метилового та етилового спиртів. Глікозиди з довгим вуглеводним ланцюгом більше розчиняються у воді і водних розчинах спиртів. Аглікони розчиняються в органічних розчинниках. C.г. схильні до гідролізу кислотами і ферментами. У лужному середовищі проходить деструкція агліконової частини молекули (розмикання лактонного угруповання), що призводить до втрати кардіотонічної дії.

Сучасна схема виділення C.г.: подрібнення сировини; знежирення її бензином або петролейним етером; екстракція 30–70% етанолом; згущення екстракту; переведення глікозидів у водний розчин; осадження смол і хлорофілів; екстракція глікозидів органічними розчинниками, що не змішуються з водою; випарювання; очищення водно-спиртового розчину ацетатом свинцю чи гідроксидом алюмінію; екстракція глікозидів з водного розчину органічними розчинниками різної полярності (діетиловий етер, хлороформ, суміш хлороформ-етанол 3:1 — 2:1); хроматографічне розділення та кристалізація.

Для визначення C.г. найчастіше використовують 3 групи кольорових реакцій: на стероїдне ядро, лактонне кільце, вуглеводний компонент. 1. На стероїдне ядро: застосовують кольорові реакції Лібермана – Бурхарда, Розенгейма, а також реакцію з реактивом Чугаєва. Крім того, стероїдна структура може бути доведена кольоровими реакціями з сульфатною та фосфорною кислотами. 2. На лактонне кільце: проводять реакції з ароматичними нітропохідними в лужному середовищі: реакції Легаля (з натрію нітропрусидом), Раймонда (з м-динітробензолом), Кедде (з 3,5-динітробензойною кислотою), Бап’є (з пікриновою кислотою). На кумалінове кільце специфічних реакцій не знайдено. Для ідентифікації буфадієнолідів знімають УФ-спектр, де вони мають характерну смугу поглинання при довжині хвилі λ — 300 нм. 3. Дезоксицукри виявляють реакцією Келлера – Кіліані. Реакція позитивна, якщо в препараті або витяжці з рослинної сировини 2-дезоксицукри знаходяться у вільному положенні чи займають кінцеве положення в молекулі глікозиду.

В аналізі C.г. використовують УФ-, ІЧ-, мас- і ЯМР-спектроскопію. Усі методи кількісної оцінки C.г. можна розділити на дві групи: біологічну та фізико-хімічну За допомогою біологічних методів визначають біологічну активність C.г. на лабораторних тваринах (котах, жабах, голубах), що виражається в одиницях дії (котячих, жаб’ячих і голубиних). Одиницею дії (1 КОД, 1 ЖОД, 1 ГОД) називається найменша кількість досліджуваного об’єкта (1 мг речовини або 1 мл витяжки з рослини), яка викликає систолічну зупинку серця у тварин протягом 1 год. Кількість одиниць дії в 1 г сировини називають валором.

  • титриметричний метод, що базується на реакції гідроксиламіну хлориду з карбонільною групою, внаслідок чого виділяється хлористоводнева кислота, що зв’язується з діетиламіном, а надлишок останнього титрується розчином хлорної кислоти в метанолі;
  • полярографічний метод ґрунтується на здатності карденолідів і буфадієнолідів відновлюватися на ртутно-крапельному електроді;
  • спектрофотометричний та колориметричний методи базуються на визначенні оптичної густини розчинів C.г. з різними хромогенними реагентами.

Комбіновані методи полягають у тому, що спочатку C.г. поділяють хроматографічно (тонкошарова або колонкова хроматографія) з наступним їх спектрофотометричним та колориметричним визначенням. Виявлено, що характер і механізм дії різних C.г. на серцево-судинну систему однаковий, але кожному з них властиві й деякі особливості: сила, тривалість, швидкість прояву дії, кумуляція та ін. Кардіотонічний ефект розвивається внаслідок прямої дії на міокард, кардіостероїди змінюють усі його функції: підвищують скорочення серця, посилюють тонус міокарда, знижують частоту серцевих скорочень, погіршують провідність та посилюють збудливість міокарда. У діапазоні терапевтичних доз виникають тільки перші три ефекти, саме вони зумовлюють клінічну цінність C.г. У той самий час два останні ефекти містять ознаки передозування, вказують на токсичну дію глікозидів на міокард. Крім кардіотонічної дії, C.г. мають цитостатичний ефект, діють заспокійливо на ЦНС.

Гудвин Т., Мерсер Э. Введение в биохимию растений: В 2 т. — М., 1986; Карденолиды и буфадиенолиды / И.Ф. Макаревич, Э.П. Кемертелидзе, С.Г. Кисличенко и др. — Тбилиси, 1975; Растительные лекарственные средства / Н.П. Максютина, Н.Ф. Комиссаренко, А.П. Прокопенко и др. — К., 1985.