Хто обирає главу республіки

0 Comments

Парламентська і президентська республіка – чим вони відрізняються

У сучасному суспільстві більшість країн є республіками. Вважається, що республіка – найбільш демократична і прогресивна форма правління, в основі якої моніторинг діяльності керівних постів влади здійснюється народними обранцями. Зрозуміло, що досконалої конфігурації управління країною в світовій історії немає. Існують два переважаючих виду республіканського управління – президентська республіка і парламентська.

Парламентська республіка

При цьому способі управління, основною і головною функцією у формуванні державного життя має парламент, який обирає прем’єр-міністра. Слід зазначити, що на пост голови уряду (прем’єра) висувається переважно глава фракції, у якій більшість голосів в парламенті.

Ознаки парламентської республіки:

  1. Глава держави обирається безпосередньо парламентською більшістю. Причому, президент країни не має значущого державно – правового ваги і обмежується представницькими функціями.
  2. Голова уряду (прем’єр), а не президент має виконавчої влади.
  3. Глава партії парламентської більшості (або партійної коаліції), в більшості випадків, стає главою уряду і сам визначає склад кабінету міністрів. Президент не несе зобов’язань за діяльність уряду. Ця функція покладена на прем’єр-міністра.
  4. Президент не може самостійно звільнити з посади главу уряду, і тільки за погодженням з прем’єр-міністром може звільняти членів уряду.
  5. Парламент здійснює контроль роботи уряду. Але – президент може оголосити про розпуск парламенту і, отже, вказати на необхідність додаткових виборів. Цей варіант можливий, коли парламент оголосив про недовіру уряду.

Президентська республіка

У республіці з такою формою правління президент з’єднує посаду глави держави і спільно – глави уряду. Вибирається шляхом народного голосування, що визначає його повну незалежність від парламенту.

Ознаки президентської республіки:

  1. Склад уряду незалежно формує президент. Звільняти і зміщувати склад уряду – привілей глави держави. Отже, в його руках знаходяться значні важелі виконавчих органів влади.
  2. У президента немає повноважень для розпуску парламенту. Але і парламент не може вимагати відставки глави держави (крім варіантів з процедурою імпічменту – крайніх випадках, коли президентом порушуються основні закони держави або він зловживає владою).
  3. Глава держави може скористатися правом вето на будь-які закони, прийняті в парламенті.
  4. Зовнішньою і внутрішньою політикою країни керує президент. Він же – головком збройних сил держави.
  5. Розширені повноваження глави держави. У президентських республіках дотримується принцип жорсткої диференціації влади (загальновизнана система стримувань і противаг). Це не що інше, як – чіткий поділ повноважень між інструментами виконавчої, законодавчої та судової влади. Вони діють автономно і в компетенції кожної – здійснювати контроль і обмежувати інші влади. Президентську форму правління можемо спостерігати в таких країнах: США, Мексика, Бразилія, Росія, Казахстан, Білорусь, Вірменія, деякі азіатські республіки.

Розглянуті форми правління державою мають досить спільних рис. Ось основні з них:

  • Судова влада самостійна, підпорядкована лише закону (на неї не впливає ні виконавча, ні законодавча влада).
  • Є різні парламентські комітети, якими здійснюється моніторинг роботи виконавчої влади.
  • Законодавчою діяльністю займається парламент, баллотіруемий громадянами країни.
  • За парламентом закріплено право пропонувати і затверджувати фінансовий документ країни – бюджет.

Звичайно ж, існують і відмінності між президентською і парламентською формою управління:

  1. У парламентській республіці глава держави обирають не народним волевиявленням, а парламентською більшістю. У президентській країні, навпаки, главу держави безпосередньо обирає народ.
  2. Важливим моментом в президентській республіці є те, що в руках глави держави сконцентрована верховна влада. А ось в парламентській республіці глава уряду є дуже значним посадовою особою країни.
  3. У президентській республіці главу уряду і міністрів призначає президент. У парламентських країнах членів урядового апарату вибирають депутати.
  4. Зовнішньою політикою при цих формах правління займається президент. У парламентській республіці обов’язковою умовою є координація його дій з урядом.

Вважається, що президентська республіка, під час проведення реформ в державі, більш ефективна, так як має на увазі монополізацію влади у глави держави і, отже, можливість більш оперативно реагувати на різні виклики. Однозначної відповіді, яка форма правління краще, немає. Істина, як завжди, посередині.

Статус глави держави в республіці.

Обрання президента визначає місце і роль президента в житті країни. У президентській республіці й у республіці зі змішаною формою правління практично завжди застосовуються прямі вибори президента. Наприклад, прямі вибори передбачені в більшості країн Латинської Америки: Мексиці, Чилі, Перу, Колумбії, Коста-Риці; в азіатських країнах: Філіппінах, Єгипті; у Європі – у Франції. У цьому випадку президент одержує свій мандат – право на владу – безпосередньо з рук народу. Тому його легітимність і повноваження є найбільш вагомими.

До речі, у деяких країнах, побоюючись “надто великої ваги” президента, спеціально вводили непрямий спосіб обрання – за допомогою парламенту. Такі побоювання не безпідставні, тому що обраний безпосередньо громадянами президент практично незалежний від парламенту і може протиставити себе законодавчому органу, а іноді не просто протиставити, а й стати над парламентом, підкорити його собі, змінивши тим самим співвідношення (баланс) влади на свою користь, тобто порушити рівновагу між владою, яка необхідна, щоб державний механізм нормально працював. У таких випадках демократична форма правління перетворюється в режим особистої, авторитарної влади.

У президентських республіках застосовуються й непрямі вибори (США, Аргентина). У цьому випадку виборці обирають колегію вибірників, яка потім від імені виборців у другому турі обирає президента. Потрібно сказати, що незважаючи на закріплену в конституції систему непрямих виборів, у США фактично провадяться прямі вибори. Прізвище людини, обраної президентом США, стає відомим не після формального другого туру, коли оголошуються результати голосування вибірників, а вже до кінця того дня, коли свою волю висловили виборці.

Практично у всіх країнах, де президент обирається прямими або непрямими виборами, він має реальну широку владу. Можна згадати не тільки названі вище країни (Франція й США), а й Австрію, Ірландію, Ісландію, країни Африки, де зараз обрані прямими виборами глави держави й багатопартійні демократичні режими діють у Камеруні та Сенегалі. Мандат у цих країнах президент одержує від громадян.

Президент, обраний непрямо, також незалежний і практично не підконтрольний парламенту, як і за прямих виборів. Такий тип виборів називають позапарламентським способом обрання глав держав.

У парламентарних республіках, як правило, президент обирається шляхом багатоступеневих виборів. Найчастіше це двоступеневі вибори, іноді – триступеневі.

Є три варіанти обрання глави держави президента в парламентарній республіці.

  • 1. Президент обирається тільки парламентом, і жодні інші посадові особи й представники представницької влади в цій процедурі участі не беруть. Такою є система обрання президента в Туреччині, Ірані, Ізраїлі.
  • 2. Для обрання президента з депутатів парламенту й представників органів місцевого самоврядування створюється спеціальна виборча колегія. Це представники різних рівнів представницької влади. Класичним прикладом є Італія. Президент Італійської Республіки обирається на спільному засіданні обох палат парламенту. До членів парламенту приєднуються представники від областей (по три від області). Найменша область – Валле д’Аоста – посилає одного представника. Практично глава держави обирається членами обох палат парламенту, оскільки представників від областей лише 58, а парламентаріїв – 935. Так чи інакше, у процедурі виборів президента бере участь не тільки вища представницька, а й регіональна влада. Це зроблено, можливо, спеціально для того, щоб президент менше залежав від парламенту, оскільки в його виборах брали участь і

представники регіонів. До речі, італійці встановили найсолід-ніший віковий ценз для кандидата на посаду президента. Президентом Італії може бути особа не молодша за 50 років.

3. У деяких федеративних державах для обрання федерального президента формується особлива колегія, що складається з депутатів федерального парламенту і представників суб’єктів федерації. Ця модель дещо схожа на італійську, але в Італії представництво здійснюється від територіальних утворень (областей), а в цьому випадку представництво від державних утворень – суб’єктів федерації. Прикладом може бути ФРН, де федеральний президент обирається Федеральними зборами, які складаються із членів Бундестагу (нижньої палати парламенту) і представників земель, обраних законодавчими органами земель (ландтагами) за принципом пропорційного представництва. Для обрання президента потрібна абсолютна більшість голосів від членів Федеральних зборів.

В Індії президент обирається особливою виборчою колегією, що складається з обраних членів обох палат центрального парламенту (слово “федеральний” не вживається) і обраних членів законодавчих зборів штатів.

У Федеративній Республіці Німеччині, Італії, Індії, Латвії президент стає на посаду негайно, що характерно для країн, де президент обирається не на загальних виборах, а шляхом голосування в парламенті.

У всіх цих випадках вибори президента здійснюються переважно парламентом. Коли глава держави одержує мандат від парламенту, його влада є вторинною, похідною. Він не може вважати себе безпосереднім обранцем народу й не може протиставити свої повноваження цьому органу законодавчої влади. Обраний у такий спосіб президент має обмежені повноваження й, природно, не відіграє такої значної ролі в державному житті країни, як президент у президентській або змішаній республіці, де він обирається народом.

Парламентарна система обрання може вважатися гарантією проти узурпації або присвоєння повноважень влади президентом. На думку А.А. Мішина, найбільш демократичною системою обрання глави держави є та, за якої президент обирається парламентом. Імовірно, головне все-таки не спосіб обрання президента, а реальний поділ влади й система “стримувань і противаг”, які не дадуть можливості главі держави присвоїти чужі повноваження. У будь-якому разі американський варіант сильної президентської влади свідчить, що незважаючи на те, що президент одержує владу від народу, добре розроблений механізм “стримувань і противаг” не дозволяє главі держави узурпувати владу. Крім іншого, від таких намірів американського президента убезпечують стійкі демократичні традиції, висока культура політичної еліти і громадян цієї країни.

Різними способами вирішується питання про заміщення поста президента у випадках дострокового відкриття вакансії, тобто тоді, коли президент помер, пішов у відставку або був усунутий від влади в порядку процедури імпічменту. У певних країнах закріплено, що вибулого президента заміняє віце-президент (такий порядок існує в США), і дострокові вибори президента не проводяться. У більшості парламентарних республік у випадку вакансії поста президента проводяться дострокові вибори, а між днем відкриття вакансії президента і днем, коли до виконання обов’язків приступає новий президент, його функції виконує інша посадова особа. Уже йшлося про віковий ценз для кандидата у президенти в Італії. У більшості країн президентом може бути молодша особа. Наприклад, у ФРН віковий ценз для президента – 40 років, у США й Індії – 35. Але обов’язково це має бути людина з певним життєвим досвідом. У деяких країнах обов’язковою є належність президента до панівної релігії, особливо це стосується мусульманських країн.

У певних країнах не допускається переобрання на посаду президента. Наприклад, президентом Мексики можна бути тільки один раз. Переобрання заборонено. У деяких країнах можна бути президентом не більше двох строків. Наприклад, У США президент може обиратися два рази (у сумі це вісім років). У ФРН президент обирається на п’ять років і теж може переобиратися лише один раз. В Італії та Франції більш ліберальні правила: там строк президентського мандата дуже значний (7 років), і можливість переобрання не обмежується. Очевидно, більш розумною практикою є та, де переобрання має якісь межі. У країнах із нестійкими демократичними традиціями відсутність обмежень для переобрання призводила й призводить до того, що одна й та сама особа беззмінно займає ц” посаду протягом десятиліть. Іноді якісь формальні псевдовибори проводяться, але вони перетворюються на фарс. Такою була ситуація, наприклад, у республіках Малаві, Ліберії та інших країнах Африки. Тривалий час (32 роки) беззмінним президентом Заїру був Мобуту Сесе Секо. У 1976 р. в Тунісі президент Буріба був проголошений довічним президентом. Такий самий довічний статус присвоювався й в інших країнах ряду осіб. Довічним президентом був диктатор Ж. Дювальє на Гаїті. Тому будь-які розумні обмеження в строках перебування убезпечують країну від зловживання владою.

Парламентська чи президентська: яка форма правління для України найкраща? (Огляд преси)

Газета «День» інформує про початок роботи у Верховній Раді робочої групи щодо вирішення питання з Конституційним судом. До 1 грудня треба узгодити між фракціями три законопроєкти. І в цій ситуації, як наголошує видання, потрібен комплексний грамотний підхід.

Тим часом від народних депутатів лунають заяви щодо необхідності набагато ширших змін до Конституції, причому заяви абсолютно протилежного характеру, зазначає газета.

В Україні має бути суто президентська форма правління, вважає народний депутат, представник президента в Конституційному суді Федір Веніславський. На його думку, ментально та історично українці потребують лідера, а отже, має бути сильна влада, сильний президент.

Успішний демократичний розвиток України можливий лише у формі парламентської республіки з двопалатним парламентом, одна з палат якого представлятиме регіони. Це буде логічним завершенням процесу децентралізації та водночас дозволить знайти шляхи до єднання країни. Про це сказав народний депутат Ігор Палиця.

Газетярі визнають, що «конструкція управління державою має важливе значення, але одним з головних питань залишається – навчитися жити за правилами, за законами і навчитися обирати собі гідних політиків». Адже, наприклад, для того, щоб ефективно функціонувала президентська республіка, потрібні підготовлені державники, лідери, які будуть спроможні взяти владу, йдеться далі.

«Для ефективної роботи парламентської республіки потрібні сильні і незалежні партії, які реально представлятимуть інтереси громадян, а не інтереси своїх лідерів і кланово-олігархічних структур. Тобто питання набагато ширше і складніше», – наголошує газета. Про те, яким шляхом слід рухатися Україні далі, експерти видання розповідають в статті «Форма правління: не яка, а для чого?».

Так, політний аналітик Олена Галкіна вважає, що президентська республіка небезпечна в Україні з трьох причин:

1) «Це орієнтація на минуле, квазімонархію, коли особиста харизма лідера змагається в значущості із законами та цінностями суспільства.

2) На пострадянському просторі саме інститут президентської «вертикалі», починаючи з Адміністрації/Офісу президента, є прямим спадкоємцем номенклатурної вертикалі Комуністичної партії.

3) Практично вся Європа – регіон парламентських республік. Науково доведено: що сильніші парламенти, то сильніша демократія. Депутати ближчі до виборців, між ними можливий ефективний постійний зв’язок».

«Таким чином, – підсумовує експерт, – якщо обирати між президентською і парламентською республіками, я однозначно прихильниця парламентської. Але парламент ні в якому разі не має бути двопалатним».

У Раді створили групу з врегулювання конституційної кризи. Що з нею не так?

Газета «Україна молода» нагадує, що у суботу, 21 листопада, українці відзначають День гідності та свободи – одне з наймолодших, але вже знакових офіційних свят у новітній історії України. Воно було започатковане в 2014 році п’ятим президентом Петром Порошенком на честь подій, які відбулися в Україні, – Помаранчевої революції 2004 року та Революції гідності 2013 року.

Цьогоріч святкові заходи, зважаючи на карантинні обмеження та, власне, карантин вихідного дня, матимуть дещо камерний характер. «Та й передчуття свята зіпсував обшук співробітниками поліції та СБУ в Національному музеї Революції гідності в Києві», – зазначає видання.

Випадковість це чи ні, але, як наголошує далі газета, дуже вже вписується в контекст намагань знецінити досягнення Революції, які почастішали останнім часом. Так, музейники наголошують, що в останній рік в інформаційному просторі України почастішали випадки вживання деякими українськими політиками та іншими «експертами» словосполучення «державний переворот» на позначення подій листопада 2013-го – лютого 2014 року. Докладніше йдеться на шпальті «Політика».

Про реакцію на обшуки в Музеї Революції гідності українських політиків розповідає видання «Сегодня». Зокрема, журналісти переповідають слова експрем’єра України, лідера «Народного фронту» Арсенія Яценюка, який вважає, що останні події, які відбуваються напередодні відзначення річниці Революції гідності – не збіг обставин.

Політик підкреслив: «Напередодні відзначення річниці початку Революції гідності суд знімає заочний арешт з Януковича, ДБР викликає лідерів і учасників Майдану на допити, проводяться обшуки у Музеї Революції гідності».

Яценюк наголосив, що всі ці події – не випадковість: «Їх мета – принизити боротьбу українців за власну свободу». «Відбувається те ж саме, що й за Януковича: Росія та ФСБ керують українською владою», – підкреслив він.

Утім, в Офісі президента України Володимира Зеленського розкритикували обшуки в музеї Революції гідності в Києві та закликали правоохоронців «не додавати штучно нових емоцій, яких і так вистачає». Про це йдеться в заяві Офісу президента, з якою знайомлять «День» і «Сегодня».

Вони інформують, що у Зеленського стурбовані обшуками, які відбулися напередодні річниці початку Революції гідності, адже цей день завжди гостро переживається українським суспільством.

«Тому будь-яка необережність зараз може сприйматися як виклик цінностям Майдану або як свідома гра на суспільних суперечностях», – наголошується в заяві.

В ОПУ відреагували на обшуки в приміщенні Музею Революції гідності

19 листопада в Національному музеї Революції гідності відбулися обшуки. Служба безпеки України стверджує, що керівництво Музею уклало договори на майже 150 мільйонів гривень на роботи із реконструкції та благоустрою об’єктів меморіального комплексу. Підрядникам був перехований аванс у розмірі 80% від суми договору (111 мільйонів гривень). Правоохоронці зазначили, що у встановлені угодами терміни роботи фактично не проводились. Натомість більшість отриманих підрядником бюджетних коштів були витрачені не на цілі, які прописані у відповідних договорах.

Голова Українського інституту національної пам’яті Антон Дробович заявив: «Бентежить, що слідчі обрали саме цей момент для проведення обшуків, адже вони відбулися безпосередньо перед Днем гідності та свободи і річницею подій на Майдані. Цим однозначно скористаються антиукраїнські сили, що намагаються дискредитувати Революцію гідності».

Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні має постати над майданом Незалежності на алеї Героїв Небесної Сотні.​ 20 лютого 2018 року були оголошені підсумки міжнародного відкритого архітектурного конкурсу архітектурних проєктів. Переможцем став проєкт Ірини Волинець і Марини Процик. Відкриття меморіалу було заплановане на лютий 2019 року.

Будівельні роботи не розпочалися вчасно, оскільки Генеральна прокуратура заявила про необхідність провести додаткові слідчі експерименти на місці розстрілів учасників акцій протесту. Влітку 2018 року на відведену під будівництво ділянку меморіалу був накладений арешт.

Ірина Біла

На Радіо Свобода працюю з кінця 1990-х. Закінчила Київський університет культури і мистецтв – інформаційна, бібліотечна та архівна справа.