Чому місто Дмитров так названо

0 Comments

Чому так названі міста?

Кожне місто, населений пункт має історію своєї назви. Часом вона буває дуже цікавою, пов’язаної з історією народу, країни. Звідки сталися назви міст, з чим це пов’язано? Спробуємо розібратися в цьому на прикладі деяких міст Росії.

Звичайно, у кожного міста з назвою пов’язана певна історія. Однак є загальні причини, з яких місто називають саме так. Назвемо найбільш загальні.

Як з’являються назви міст

По-перше, назви міст пов’язані з тією місцевістю, на якій вони знаходяться. Дуже багато міст названі через близькість до річки або моря. Наприклад: Волжск, Приморськ, Нижньокамськ, Єнісейськ, Ангарськ, Амурська, Волхов та багато інших.

По-друге, назви міст пов’язані з певною особистістю, найчастіше з правителем Русі, на честь якого і названо місто. Це такі міста, як Ярославль, Володимир, Петрозаводськ, Льгов (на честь Олега Віщого, раніше місто називалося Ольгов).

Цікавий той факт, що зі зміною оцінки діяльності того чи іншого правителя, змінюється і назва міста. Так були змінені наступні назви міст:

  • Сталінград – Волгоград
  • Брежнєв – Набережні Човни
  • Куйбишев – Самара.

Наступна причина, по якій місто отримує свою назву, є те, що називали його в честь святого: Санкт-Петербург, Ростов-на-Дону та інші.

Нарешті, деякі міста називають у зв’язку з якоюсь подією, часто легендою, що передається з покоління в покоління (наприклад, Казань).

Назва міста часто таїть у собі дуже цікаву історію, пов’язану з його освітою. Часом буває дуже цікаво дізнатися, як з’явилися назви міст. Росія завжди славилася тим, що в ній було і є багато міст, не випадково ще в давнину Русь називали «градарікой», тобто країною міст. Розкриємо таємниці деяких з назв.

Москва

Москва – столиця Росії. Відомий факт, що її засновником є князь Юрій Долгорукий. Саме він у далекому 1147 зрозумів, наскільки зручним географічним положенням володіє маєток боярина Купки – Москов: далеко від кордонів розташоване воно, та й непрохідні ліси навколо, а часто – і болота. Напевно, не випадкова одна з версій назви: «Моск» з давньослов’янського позначає вологе, топке місце. Друга версія назви – по річці Москві, що протікає неподалік.

Санкт-Петербург

Це місто заснував великий Петро 1. Проте помилково вважати, що назву місто отримало на честь цього правителя. Сам Петро Великий назвав місто так на честь самого починаєм їм святого, його покровителя – апостола Петра. Саме в Петров день 29 червня 1672 був хрещений майбутній правитель Росії.

Кілька разів місто зазнавав змін назви. Так, в 1914 році його перейменували в Петроград, а в 1924 р – в Ленінград. Проте в новій Росії, в 1991 році місту було повернуто його первісна назва – Санкт-Петербург. До речі, «Санкт» позначає «святий».

Ростов-на-Дону

Місто засноване в 1749 році, спочатку як митний пост, а пізніше – як фортеця, що служила захистом від нападів кочівників. Свою назву місто отримало по імені святого Дмитра Ростовського. Сьогодні Ростов-на-Дону є одним з найбільших і найкрасивіших міст на півдні Росії.

Хабаровськ

Назва цього міста, звичайно, пов’язують з ім’ям знаменитого мандрівника, землепроходца 17 століття – Єрофєєв Хабарова. Рік заснування – 1858. На початку 17 століття Хабаров подорожує по Сибіру Росії, становить її карту, відкриває багато недосліджені до того часу місця. Можна сказати, шануй чудово з цього моменту починається освоєння сибірських безкрайніх земель. Саме в подяку за це і був пізніше названий місто в Сибіру.

Єкатеринбург

Таку назву місту дав Петро Великий на честь своєї дружини – імператриці Катерини Закладено місто в 1723 році, незадовго до смерті царя. Місто теж перейменовувався в роки радянської влади. У 1924 році його стали називати Свердловськ на честь одного з видатних діячів Комуністичної партії. Назва повернуто в 1991 році. Сьогодні Єкатеринбург – один з найбільших міст Уралу.

Казань

Казань – столиця республіки Татарстан. Саме тут проводилася Універсіада 2013 року. Однозначної відповіді з приводу назви міста сьогодні немає, є кілька версій. Так, за однією з них «казан» тюркською мовою означає «котел». За легендою чаклун порадив побудувати нове місто там, де в землі закипить вода в казані. Таким місцем і виявилося те, де зараз стоїть місто. А за іншою версією назва пов’язана з місцевістю. У перекладі з татарської мови казан – «Каєн» – береза. Мабуть, багато березових гаїв було в даному місці.

Історія міст і їх назв – це історія нашої країни, народу. Питання про те, чому так названі міста – буде не раз ще задаватися людьми, так як багато ще таємниць таїть у собі історія назв міст.

Знання своїх коренів робить народ сильніше, сплоченнее, гордість за історичне минуле – величніше. Тому городяни так дбайливо зберігають все те, що пов’язано з історією їхнього міста. Практично в будь-якому місті є пам’ятні місця, пов’язані з минулим, музеї, в яких зібраний цікавий історичний матеріал про місто як невід’ємної частини нашої величезної країни – Росії.

Багато цікавого про назви міст можна прочитати в статтях на нашому сайті:

Валер’ян Підмогильний — Місто (аналіз, паспорт твору)

Ідея: утвердження філософії вітаїзму, аналіз вічних цінностей буття, взаємин людини й урбаністичного простору.

Мотиви: “людина-митець”, “романтики й прагматики”, “місто й село”, “українізація”, “місто”, “кохання”, “душа й тіло”, “гроші”.

Композиція, композиційно-стильові особливості: Валер’ян Підмогильний епіграфом до свого роману “Місто” взяв такі слова з Талмуду: “Шість прикмет має людина: трьома подібна вона на тварину, а трьома на янгола: як тварина — людина їсть і п’є, як тварина — вона множиться і як тварина — викидає; як янгол — вона має розум, як янгол — ходить просто і як янгол — священною мовою розмовляє”, а також слова Анатоля Франса: “Як можна бути вільним, Евкріте, коли маєш тіло?”Соломія Павличко з цього приводу зазначала: “Він [автор] зробив тіло головним героєм “Міста” й висунув ідею двоїстості людини, яка складається з ангельського і тваринного начал. Герої Підмогильного страждають від роздвоєності між душею (розумом, інтелектуальною сферою) і тілом, статевим потягом. Гармонія між цими двома сферами дається важко. По суті, вона, на думку автора, неможлива”. Розповідь подана через історію душі Степана Радченка — енергійного сільського юнака, який приїздить до Києва, вступає до вищого навчального закладу й сподівається повернутися з новими знаннями на село.

  • Місто (повний текст) ▲ читається трохи більше, ніж за 2 вечори
  • Місто (скорочено)
  • Місто (шкільні твори)
  • Доведіть, що письменник замальовує місто у модерновій манері(та інші запитання)
  • Біографія Валер’яна Підмогильного

Уперше Київ відкривається йому з Дніпра як край світу й пуп землі. Роман починається реченням: “Здавалось, далі пливти нема куди”. Під Степановими ногами — ще жодного грунту, тільки хистка й непевна вода. Але з плином часу відбувається поступове просторове завоювання міста.

Автор відштовхується від класичної європейської традиції — показати підкорення міста людиною як об’єктивний шлях людської цивілізації. За рік перебування у Києві Степан здійснив велику еволюцію: став відомим письменником, обійняв престижну посаду, познайомився із впливовими людьми. Він досяг матеріального добробуту, який дав можливість збагачуватися духовно — відвідувати кіно, театри, виставки.

Проте Степан не досягнув головного — душевної рівноваги. Перебуваючи на високому щаблі соціальної драбини, Радченко дедалі частіше відчуває самотність, часто у спогадах повертається в минуле, хоча розуміє, що відірвався від села, рідної стихії і вороття немає.

Степана “постійно мучитиме роздвоєність душі: продовжувати рухатися вперед і не мати сили відродити в собі первісне єство” (Р. Мовчан). І назвати Степана Радченка цілісною особистістю не можна, хоча зовні він уписувався в рамки еталона.

Повністю розкрити характер Степана Радченка допомагають жіночі образи: Надійка, Тамара Василівна, Зоська, Рита. Кожна жінка — це певний період життя Степана Радченка, етап на його шляху до мрії, своєрідний індикатор вияву найхарактерніших рис головного героя.

Фінал роману “Місто” відкритий, і він може стати початком нової історії, адже Степан пише повість про людей.

Роман “Місто” — психологічний твір. Образ Степана Радченка далеко не однозначний, як його часто трактували. Письменник зобразив людину, в якій постійно борються добро зі злом, яка інколи заради особистого утвердження здатна піти навіть на злочин, не страждатиме й від людських жертв, і разом — це неординарна особистість із виразною суспільною й психологічною неодновимірністю, не позбавлена вміння скептично, а то й іронічно, сприймати себе та навколишній світ.

Розповідь у романі ведеться від третьої особи, але читач сприймає світ очима головного героя. Розповідач ідентифікується із внутрішнім життям персонажа, відтворює його думки і почуття.

Головні герої:

  • Степан Радченко — головний герой твору Валеряна Підмогильного. Він змальований як особистість з перевагою біологічного інстинкту.
  • Надійка — дівчина з села;
  • Левко — студент;
  • Ганнуся та Нюся — товаришки Надії;
  • Лука Гнідий — хазяїн квартири, де жив Радченко;
  • Тамара Василівна (Мусінька) —дружина крамаря у якого жив Степан, його коханка;
  • Зоська — міська дівчина, кохана Степана;
  • Рита —балерина;
  • Вигорський — поет, товариш Степана. Він підтримував Радченка. Прототипом героя був Євген Плужник.
  • Максим — син Тамари Василівни (Мусіньки) та Луки, бухгалтер. Це розумний та начитаний хлопець, він був прихильним до Степана. За віком він був старшим за Степана, “був лагідний на вдачу, мрійливий, спокійний, мав тихий голос і якусь глибоку сердечну усмішку”. Максим був близький з матір’ю, тому сильно був ображений на Радченка, коли дізнався про його стосунки з мамою. А в кінці твору Максим став — пияком, розпусником, циніком.
  • Борис — студент, товариш Степана. Письменницький талант Радченка найпершим підтримав саме Борис Задорожній. Веселий і талановитий хлопець, який любив читати. Після завершення навчання він влаштувався на роботу інструктором кооперативного буряківництва на Київщині й сильно змінився: “не тільки одежею, а й поводженням та тоном голосу, і той перший вигук, що зійшов йому на вуста в привітанні, був тільки відгомоном студентських часів. А далі в мові його почувалась зверхність людини ділової, що не звикла слів своїх марнувати й свідома ціни їх”. Чоловік став меркантильним міщанином.
  • Михайло Світозаров — літературний критик, якому Степан хотів показати своє перше оповідання. Світозаров виявив свою зверхність та байдужість до нікому невідомого Степана, а коли Радченко уже став популярним, критик написав про нього схвальні рецензії. Прототипом героя був Микола Зеров. “З його вуст сипались цитати всіма мовами, літературні факти, півфакти та анекдоти, його обличчя виявляло гнів ображеного велетня”.

Образи: людей: Степан Радченко (Стефан Радченко — псевдонім) — 25-літній селянин (який спочатку був “підпасичем-приймаком, потім просто хлопцем, далі повстанцем і наприкінці секретарем Спілки робземлісу”), що приїздить на навчання до міста й тут залишається; му ся (Тамара Василівна) — старша жінка, 1-а коханка Степана, мати Максима; Надійка — землячка Степана, 2-а коханка Степана; Зоська — екстравагантна інфантильна міщанка, 3-я коханка Степана, повія — 4-а коханка Степана; Рита — балерина з Харкова, 5-а коханка Степана, Вигорський — поет-подоріжник, друг Степана; Максим Гнідий — син Тамари Василівни, книголюб, що морально деградував; Лука Гнідий — крамар, який дав прихисток Степану; Левко — обмежений земляк Степана, який вчиться в Києві й із якого “був би колись ідеальний панотець, а тепер — зразковий агроном”; Борис Задорожній — обмежений міщанин, чоловік Надійки; Михайло Світоза-ров — критик, що не побачив таланту Степана;

природи: Дніпро, вечір, осінній парк-, предметів і явищ: місто, сарай, парфуми, одяг, кав’ярня, книги, бритва, оповідання, повість та ін.

Проблематика:

  • сенсу людського життя;
  • добра і зла;
  • біологічного і духовного;
  • маргінального суспільства.

Композиція: складається із 2-х частин:

ЧАСТИНА ПЕРША: (І) Степан підпливає до Києва по Дніпру — подумки прощається з рідним селом, бо їде до великого міста на навчання, щоб потім повернутись у село й підіймати його — зі Степаном Надія та Левко, односельці — Степан зупиняється за рекомендаційним листом у крамаря Гнідого на Подолі (хлопця селять у столярній майстерні поруч із коровами) — (II) зранку йде в інститут, куди має вступити за направленням — намагається влаштуватися на роботу, але ніхто ніде його не бере попри заслуги перед революцією — (III) відвідує Левка, заздрить йому — (IV) вивчає місто й розуміє своє призначення — “не ненавидіти його, а здобути місто” — (V) відвідує Надійку, Ганусю та Нюсю, розмовляють про українізацію — (VI) складає вступні іспити, йде до Надійки окрилений — переселяється в дім до Гнідих — (VII) відвідує літвечірку, бачить Світозарова й Вигорського, вирішує написати оповідання про бритву, легко його пише — (VIII) вибирає псевдонім “Стефан Радченко” — несе твір Світозарову, але той виганяє його — зриває образу на Надійці, звинувачуючи її в усьому, і кидає — (IX) виправдовує себе, відкриває місто (пані з вишуканими парфумами як уособлення принад міста) — (X) знайомиться з Максимом Гнідим — зав’язує близькі стосунки з Тамарою Василівною — (XI) Максим про це дізнається й іде з дому — (XII) розмовляє з мусінькою — (XIII) складає сесію, улаштовується лектором на курсах української мови — спалює одяг — знайомиться на курсах із поетом Вигорським (Ланським) — (XIV) іде від мусіньки.

ЧАСТИНА ДРУГА: (І) міське життя Степана — оповідання надруковано — відчуває щастя, “він — письменник!” — знайомиться із Зоською — (II) перший гонорар — Степан пише, роззнайомлюється із Зоською — надсилає першу збірку оповідань “Бритва” — (III) у ресторані зустрічає Максима, який став пияком і розпусником — (IV) у редакції молодим письменникам бреше, що пише “оповідання про. людей” — знову зустрічає п’яного Максима — пробує писати щоденник — (У) відчуває творчі муки, особливо ж прочитавши “Fata morgana” Коцюбинського — шукає підтримки в Зоськи — читає на курсах — отримує гонорар 350 карбованців — (VI ) стає “своїм” у літературних колах — Зоська кохає його — (VII) виходить збірка оповідань Стефана Радченка — зустрічається й розмовляє з Вигорським про людську натуру — (VIII) до Степана приходить Борис, який одружився з Надійкою, — Степан відчуває якусь образу — мучиться через літературну діяльність — стає секретарем журналу — (IX) кинувся в роботу — спілкується з Вигорським, зокрема про повій — отримує гонорар 1500 крб. за сценарій — (X) майже як Рокфеллер шукає “справжню квартиру” — Степан мріє про жінок — розмовляє з Вигорським про щастя — пропонує Зосьці одружитися — (XI) уявивши себе невільним, карає себе за пропозицію Зосьці — на вечірці пориває із Зоською та знайомиться з балериною з Харкова Ритою — (XII) у Степана зароджується думка написати великий твір про людей — починає писати, але не може, у розпачі — його відвідує Максим — іде до Зоськи, але виявляється, що та отруїлася — (XIII) зустрічається з Вигорським, розмовляють про любов і смерть — Степан не може писати, відчуває самотність — зустрічає повію, з якою просто хоче поговорити, на що вона каже: “За що платиш — бери, а душу не трогай” — випадково зустрічає Левка-односельця як когось далекого — (XIV) у Степана раптовий порив ностальгії за селом, степом — хоче побачити Надійку — вона вагітна, розмовляє з ним “прикро, певно, погордо” — він розчавлений — випадково зустрічає Риту — мить щастя — повернувшись додому, відчиняє вікно й посилає містові, що прослалося внизу, поцілунок — починає писати свою повість про людей.

Примітки та корисна інформація: