«Крихітка Цахес»: аналіз, проблематика та паспорт твору Ернста Теодора Амадея Гофмана

Завжди цікаво було спостерігати за матусями, які читають своїм дітлахам казки, а ті із захопленням слухають кожне слово мами. Казки – це народна творчість, в яку люди вкладали власні почуття та думки, використовували різні настанови, які передають вже котре сторіччя із покоління в покоління.

Кожна казка, яку читає людина, містить у собі величезну кількість філософських роздумів та має навчити людину чомусь корисному. Саме через казки вчились наші дідусі та бабусі, наші батьки і вчимось і ми. Цікавою казкою, яка містить філософські роздуми і важлива для прочитання кожної людини – «Крихітка Цахес» Ернста Теодора Амадея Гофмана.

Ця казка розповідає про добро і зло, людину і природу, кохання та буденність.

Паспорт твору «Крихітка Цахес» Ернста Теодора Амадея Гофмана

Автор – Ернст Гофман

Рік написання – 1819

Жанр – казка (дія відбувається у казковій країні, серед героїв є маги, феї, які впливають на життя людей, чарівні речі, чарівні перетворення.) «Казка про реальне»; сатирична історія тогочасної Німеччини

Головна думка казки втілена у феномені Цахеса. Суть його в тім, що деякі люди можуть привласнювати чужу працю, таланти, заслуги та ще й здаватися не тими, ким вони є насправді. Провина Цахеса в тому, що в душі його не прокинувся внутрішній голос, який сказав би: “Ти не той, за кого тебе приймають, але постарайся зрівнятися з тими, на чиїх крилах ти, неміцний, безкрилий, летиш вгору”.

Тематика твору «Крихітка Цахес» Ернста Теодора Амадея Гофмана

Відомий сатирик Ернест Теодор Амадей Гофман вирішив своєю казкою «Крихітка Цахес» висвітлити важливу тему – духовне обмеження внутрішнього світу філістерів, у серці якого не повинно бути ентузіазму.

Ключова проблема твору полягає людському бажанні стати у цьому світі не тим, ким ти народився, а тим, ким ти хотів би бути. На щастя чи на жаль, кожна людина була народжена на цей світ не просто так, кожна є унікальною особистістю і кожна має своє призначення. Головна думка, яку має сповідувати кожна людина в цьому світі – завжди залишатись собою Не буде двох однакових людей або навіть чимось схожими один на одного. Завжди будуть відмінності, які виділяють людину та робить її унікальною.

Цікаво: «Сойчине крило»: аналіз, проблематика та паспорт твору Івана Франка

Головні герої твору «Крихітка Цахес» Ернста Теодора Амадея Гофмана

У казці «Крихітка Цахес» як і в будь-якій іншій казці наявні реальні та фантастичні герої.

До реальних героїв належать:

1. Мрійник Балтазар;
2. Раціоналіст Фабіан;
3. Професор природничих наук Мош Терпін;
4. Кандіда;
5. Жителі князівства;
6. Правитель Пафнутій;
7. Князь Барназуф.

До фантастичних героїв належать:

Головними героями твору виступають:

1. Цахес;
2. Балтазар;
3. Фабіан;
4. Мош Терпін;
5. Кандіда;
6. Пефнуцій;
7. Рожа-Гожа;
8. Альпанус.

Ідея написання казки «Крихітка Цахес» Ернста Теодора Амадея Гофмана

Відомий письменник Ернст Теодор Амадей Гофман у своїй казці «Крихітка Цахес» вирішив зобразити ідею засудження сліпого суспільство, яке поступово втратило усі цінні орієнтири життя. Він засуджує суспільство, яке не здатне приймати самого себе та живуть уявними ідолами. Феномен крихітки Цахеса – це головна думка твору. Суть полягає в тому, що люди здатні привласнювати собі здобутки інших людей, їх талант, плідну працю та бути тими, ким не є. Головною помилкою Цахеса було те, що його внутрішній голос одного ранку сказав «Ти не той, за кого тебе приймають. Тобі варто прикласти зусиль, аби бути на рівні із тими, на чиїх крилах ти літаєш».

Символічні образи твору «Крихітка Цахес» Ернста Теодора Амадея Гофмана

Для більш точного розуміння сенсу написання, автор твору додає символічні образи, з якими ми знайомимось впродовж читання казки «Крихітка Цахес». До символічних образів твору належать:

1. Три золоті волосинки, власником яких згодом стає Цахес – символ золота, багатства, грошей та їх влади над людьми;
2. Князь Пафнутій – символ «просвітницької» науки;
3. Професор Мош Терпін – це карикатурний символ тих, хто захоплює командні пости в сфері науки та бюрократизує їх;
4. Орден Зелено-плямистого тигра – символ, який критикує діяльність урядовців;
5. Бальтазар – символ поетичного світу, є антиподом Цахеса.

Усі події твору відбувається в незвичному вигаданому королівстві Керепес, де було запроваджено «освіту» завдяки масовим заходам князя Пафнуція. Існує два плани розгортання подій – реальні та фантастичні. Реальні – князівство Барсануф та фантастичні – втілені через країну казок Джіністан.

Цікаво: «Чи не той то хміль»: аналіз, проблематика та паспорт пісні

Проблематика твору «Крихітка Цахес» Ернста Теодора Амадея Гофмана

Казка «Крихітка Цахес» вважається сатиричним твором, адже у ньому наявне гостре висміювання державної системи: духовність та матеріальність людського життя, нікчемність з наявністю претензій, спроби реформувати суспільство, розглядання соціальної психології, зображення убогих обивателів, влада і гроші.

Головними проблемами твору «Крихітка Цахес» є:

1. Влада і гроші та їх вплив на суспільство;
2. Зло та добро;
3. Кохання;
4. Освіта;
5. Творча людина і бездуховність філістера.

Головним фактором, який повинен зрозуміти кожен читач ознайомившись із казкою «Крихітка Цахес» — недовіряти на повну громадському оцінюванні вашого життя. Велика частина суспільства помиляється щодо сутності реальної крихти Цахеса. Дуже часто можна помітити ситуацію, коли людина помиляється в оцінках іншого через якусь там популярність чи владу.

Перш ніж зрозуміти твір Ернста Теодора Амадея Гофмана «Крихітка Цахес», кожна людина повинна навчитись саме вчитуватись у сенс твору та робити висновки. Необхідно один раз і на все життя усвідомити, що неможливо стати тією людиною, якою ви не народились. Кожен має своє призначення, тож повинен його дотримуватись.

Критика твору «Крихітка Цахес» Ернста Теодора Амадея Гофмана

Крихітка Цахес, герой однойменного твору Гофмана, народився потворним скособоченим карликом. Але доля в образі феї посміхнулася йому.

Фея Розабельверде (або ж Розабельєрде) подарувала Цахесу три золоті магічні волосини. Після цього Цахес став здаватися людям кращим, ніж був. Тобто:

Чари діють майже на всіх людей, які захоплюються Цахесом:

“О, пані Лізо, який у вас милий і пригожий хлопчик!”.

Коли хтось в оточенні Цахеса чимось прославляється, це відразу приписується карликові, а в його грубих витівки звинувачують інших.

Завдяки магічному дару, крихітка Цахес, прозваний Цинобером, живе без турбот в палаці, стає важливою персоною в міністерстві закордонних справ.

Образ крихти Цахеса вельми однозначний. Убогий карлик від таких великих можливостей не стає краще. Навпаки, він радий, коли привласнює собі досягнення інших.

Цахес поводиться підло по відношенню до оточуючих, йде до своїх цілей “по головах”.

Потворну ж сутність карлика спочатку бачать тільки студент Балтазар і його товариш.

Розповідаючи історію Цахеса, письменник протиставляє два різних людських світи.

Перший з них, більш поширений – це світ обивателів, тобто філістерів. Філістерами називають людей обмежених, з примітивними інтересами.

Яскравим представником такого типу у творі є сам Крихітка. Це самовдоволена, егоїстична, лицемірна людина, до того ж дурна. Однак у суспільстві Крихітку Цахеса обожнюють – адже у нього є три золоті волосини, подаровані йому феєю. Ці магічні волоски у творі Гофмана уособлюють владу золота.

Цікаво: «Хіба ревуть воли, як ясла повні»: аналіз, проблематика та паспорт роману Панаса Мирного та Івана Рудченка

Весь світ філістерів піддається чарам цього золота, всі люди захоплюються Цахесом.

Адже у світі філістерів навіть найпростіші людські почуття – симпатія, любов, доброзичливість найчастіше підвладні матеріальному розрахунку. Цахес живе неправедним багатством, безсовісно краде досягнення інших.

Контраст філістерів складають ентузіасти. Їхній представник – студент Балтазар. Це романтик, безкорисливий служитель ідеалам краси і справедливості. Він – людина киплячої енергії і ясного розуму.

“прекрасними мріями з якогось далекого світу, повного блаженної радості”; “високими істинами світу”; Відчуває гармонію прекрасною і живої природи.

Його не засліплюють “золоті волоски” Цахеса-Циннобера, він бачить його потворну сутність. Однак ніхто з філістерів Балтазару не вірить, його переслідують.

У фіналі Балтазар за допомогою мага Проспера Альнануса встановлює справедливість.

Чари розсіюються, всі бачать потворного карлика. Зацькований людьми Цахес від сорому знаходить ганебну смерть в горщику з нечистотами. Тепер він нікчемний і викликає лише жалість. Остання милість феї полягає в тому, що Цинобер запам’ятався людям все-таки гарним, а не потворним.

Отримавши чарівний дар, крихітка Цахес не витримав морального випробування, не постарався стати гідним його, наблизитися внутрішньо до того ідеалу, яким його бачили люди.

Як каже сама фея:

“Я думала, чудовий зовнішній дар, яким я тебе наділила, осяє благотворним променем твою душу і збудить внутрішній голос, який скаже тобі:” Ти не той, за кого тебе приймають, тому старайся зрівнятися з людиною, на чиїх крилах ти, безкрила каліка, підносишся! “Але ніякий внутрішній голос в тобі не прокинувся. Твій зашкарублий, мертвий дух не зміг піднятися…”

У фіналі Балтазар одружується на коханій Кандиді, дочці професора Моша Терпіна, яку готували в наречену Цахесу.

Однак деяка іронія звучить у щасливому казковому фіналі. Сім’я Кандиди – філістери. Недарма маг Альнанус дарує молодим на весілля чарівні горщики, в яких не пригорає їжа – більшого чуда тут і не треба. І хто його знає, чи збереже ентузіаст Балтазар своє поетичне мислення і тверезий розум у колі, де панує Розрахунок?

Аудіокнига (скорочено) «Крихітка Цахес» Ернста Теодора Амадея Гофмана

How useful was this post?

Click on a star to rate it!

Сучасні герої та як із ними жити: що про це думають Померанцев, Кебуладзе і Антонюк

Героїзм – це не метафора, а щоденна реальність українців. Про героїзм у реальному житті говорили на Lviv BookForum у межах панельної дискусії “Сучасні міфології: чи потрібні ще герої у 21 столітті?”

Еспресо виступив генеральним інформаційним партнером Lviv BookForum.

До дискусії про героїзм долучились Емма Антонюк, журналістка, громадська діячка, блогерка, Вахтанґ Кебуладзе (український письменник, філософ, публіцист) і Пітер Померанцев (британський журналіст, письменник, викладач).

“Вислів “Герої не вмирають” не зовсім правдивий. Бо вмирають, і часто — найпершими. А ті, що повертаються з війни з ранами видимими й невидимими, мають бути для нас на першому місці. Проте не в контексті красномовності, а в повазі, турботі, інфраструктурі”, — вважає Емма Антонюк.

Вступне слово було від модераторки дискусії, поетеси й журналістки Олени Гусейнової:

“Створення героїчних наративів було дуже поширене в мистецтві та літературі в різні часи та в різних культурах. Якщо загуглити “міф героя” англійською, то отримаємо результати із царини антропології та культурології. Серед них також будуть академічні тексти, написані на зламі 90-х — 00-х, про те, що час героїзму скінчився. Зустрічатиметься конструкція “в наш негероїчний час”. Цю фразу я сама часто використовувала до 2014 року. Вона риторична, а значить вона швидко втрачає сенс. Чи все ще задовольняють герої нашу естетичну чутливість у 21 столітті?”.

Позитивна героїка vs час антигероїв

“Коли настає кризовий період, виникає запит на героїв. Ми живемо під час гарячої війни, де без героїзму не можна помислити перемогу”, — відповідає Вахтанґ Кебуладзе.

Натомість Пітер Померанцев стверджує, що не було негероїчного чи псевдогероїчного часу, був час антигероїв. Як приклад — у США центром популярного сторітелінгу останніх десятиліть стали антигерої. Коли перформанс став вищий, ніж політика, американці отримали Дональда Трампа як політичне вираження негативного персонажа. Такими також є Орбан і Путін.

“Україна кидає цьому виклик. Вона повернула можливість позитивної героїки”, — резюмує Померанцев.

На думку Вахтанґа Кебуладзе, антигерої з’явились, коли люди почали сприймати зло несерйозно. Воно виросло з політичного, екзистенційного, морального, економічного й безпекового комфорту, у якому жила цивілізація після Другої світової війни. Після Нюрнберзького процесу здалося, що люди зрозуміли, що таке зло, засудили його й поставили крапку. Але далі світ стикнувся з абсолютною формою зла, якою є Росія. “Зрештою, — підсумовує Кебуладзе, — Росія була абсолютним злом завжди”.

Про “хороших росіян” і пацифізм німців

У чому проблема антигероїв? У тому, що ними захоплюються. Це зіграло злий жарт і з Україною: навіть прихильні до нас західні інтелектуали, починають шукати “хороших росіян”. Вахтанґ Кебуладзе наводить приклад Славенки Дракуліч та її роман “Війна всюди однакова”:

“Смерть російського сина не те саме, що смерть українського. Бо вони прийшли на нашу землю вбивати. І матір злочинця винна, що вона народила злочинця. А мати українського героя — героїня. Проте для світової спільноти це просто загальнолюдське горе, горе матері”.

Кебуладзе вважає, що те, що ми сприймаємо як героїзм, у деяких країнах світу може сприйматися як прояв радикального насильства. На думку філософа, тому є проблеми із постачанням зброї.

“Німці зрозуміли, що треба постачати зброю. Наступний їхній крок — зрозуміти, що зброєю ми будемо вбивати. У них присутній пацифізм, який виростає із засудження нацизму, з розуміння поразки Другої світової війни. Для них вбивство росіян це злочин, а не героїзм”, — стверджує Кебуладзе.

Доносити своє

Вахтанґ Кебуладзе переконаний, що ми маємо продовжувати шукати містки мови, які дозволять українцям переходити в певний мовний і культурний контекст і доносити своє. Проте Пітер Померанцев вважає, що українці не користуються великою кількістю можливостей, які досі є, хоч багато хто й говорить, що світ втомився від України.

“Серед американських фермерів, навіть тих, хто голосує за Трампа, був величезний резонанс, як українські фермери боронять своє, тягнуть танки тракторами. Чому б не влаштувати зустріч цих українських фермерів десь у США? Також ризиком у комунікації є надмірний фокус на фігурі Зеленського, і недостатній — на українському народі”, — говорить Померанцев.

“Нам важливо долати протиставлення “ми” і “вони” не лише в історіях для партнерів, а й у внутрішній комунікації. Героїчне входить у наше буденне, може втомлювати. Але нам варто помічати, як некомфортно облаштований тиловий світ для тих, хто повертається або приїжджає у відпустки з лінії фронту”, — коментує Олена Гусейнова.

Вайб героїзму

Герої зійшли зі сторінок підручників з історії. Як каже Емма Антонюк, зараз їхні номери можуть бути в наших телефонних книгах. Герої ходять із нами одними вулицями, і не можна допустити знецінення їхнього подвигу в протистоянні російським окупантам. Ми вітаємось гаслами “Слава Україні! Героям Слава”, але ці вислови не повинні ставати автоматичними.

Емма Антонюк говорить, що в Україні є загальний вайб на ТБ, у соціальній рекламі, на білбордах, у книжках — вайб героїзму. Але соціологічне дослідження від ГО “Принцип”, (керівником якої є Масі Найєм, ветеран, що повернувся з війни з тяжким пораненням) свідчить про те, що ветерани відчувають величезний розрив із цивільним світом. Вони не можуть спілкуватися зі старими друзями й колегами, бо ті їх не розуміють. Натомість стають близькими з людьми, з якими в іншому мирному житті їх би нічого не пов’язувало.

“Коли говоримо про героїзм, треба мати на увазі не умовну глорифікацію, а інфраструктуру комфортного життя ветеранів. Ми маємо говорити про військового, який повернувся з тяжким пораненням без ніг, живе на п’ятому поверсі в будинку без ліфта. Він пішов добровольцем воювати за свободу, бо цінує її понад усе. А тепер він цієї свободи позбавлений: ув’язнений у своїй квартирі. І цей конкретний військовий — герой, і він такий не один. Пам’ятати про героїзм – це не вмикати “Фортеця Бахмут”. Це брати на себе відповідальність боротися з бюрократією і за інфраструктуру”.

Запис панельної дискусії “Сучасні міфології: чи потрібні ще герої у 21 столітті?” можна переглянути на YouTube.