§ 16. Практичне заняття: «Руська трійця» — провісник національного відродження на західноукраїнських землях

1. Ознайомтеся із портретами учасників «Руської Трійці».

2. Установіть відповідність між зображеннями і стислими характеристиками.

Маркіян Шашкевич

Іван Вагилевич

Яків Головацький

А Випускник Львівської духовної семінарії, просвітник. Разом із М. Шашкевичем та Я. Головацьким заснував літературне угруповання «Руська трійця». Дослідник історії, фольклору, етнографії. Переклав українською мовою «Слово о полку Ігоревім».

Б Просвітник, випускник Львівської духовної семінарії. Професор Львівського університету, а в 1864-1866 рр. — ректор цього навчального закладу. Дослідник літератури, історії. Автор праці «Народні пісні Галицької і Угорської Русі» (1878 р.).

В Вільний слухач відділення філософії Львівського університету. Співзасновник літературного гуртка «Руська трійця». Автор поезій «Син Руси» (1833 р.), «Зоря» (1834 р.), що увійшли до виданого у Будапешті альманаху «Русалка Дністровая» у 1837 р. Випускник Львівської духовної семінарії.

2. ДЖЕРЕЛОЗНАВЦІ

З’ясуйте провідні теми у творчості «Руської трійці» за поезіями М. Шашкевича з «Русалки Дністрової». З якою метою видавався цей український альманах?

Руська мова

Руська мати нас родила,

Руська мати нас повила,

Руська мати нас любила:

Чому ж мова її не мила?

Чом ся нею встидати маєм?

Чом чужую полюбляєм?

Дума

Буцімто спочити, а то підслухати.

Як та стара бувальщина буде розмовляти:

Про давні літа, про давні часи,

Як слава гуляла світом вокруги

Про руських батьків, боярів, князів.

Про гетьманів, козаків.

Поезії Маркіяна Шашкевича з альманаху «Русалка Дністровая»

3. МИСЛЮ ТВОРЧО

1. Ознайомтеся із думкою історикині Олександри Єфименко про роль «Руської трійці» в національному відродженні України. Підтвердьте або спростуйте її міркування. Висловіть власну думку.

Історикиня Олександра Єфименко називала членів громадсько-культурного об’єднання «Руська трійця» трьома ластівками, «що відкрили весну народження галицько-руської народності». «Руська трійця», за словами науковиці, визначила і оприлюднила основне ядро ідей національного відродження, своєю різнобічною діяльністю здійснила перехід від фольклорно-етнографічного етапу національного руху до культурницького, робила перші спроби спрямувати вирішення національних проблем у політичну площину.

2. За матеріалами параграфа та за допомогою додаткових джерел інформації доберіть вислови відомих людей про діяльність «Руської трійці» та доповніть схему.

3. Підготуйте віртуальну мандрівку місцями, пов’язаними з життям і діяльністю діячів «Руської трійці». Використовуючи інтернет й інші інформаційні ресурси, доберіть відповідні світлини.

Як виник Трійці Сергіїв монастир духовний центр усієї Русі

(громадсько-культурне об’єднання, за своїм характером — демократично-просвітницький гурток, що об’єднував 20 осіб)

Засновники гуртка — вихованці Львівської семінарії:

Маркіян Шашкевич (1811 — 1843),

Іван Вагилевич (1811—1866),

Яків Головацький (1814—1888).

Походили з родини сільських священиків. Вони були пов’язані особистою дружбою, спільними інтересами та ідейними переконаннями, за що їх однокурсники прозвали “Руською трійцею”. Цю назву вони дали і гуртку.

Завдання “Руської трійці”

• за допомогою друкованого слова та літературної творчості рідною мовою “підняти дух народний, просвітити народ”;

• допомогти народові усвідомити “гідність свою і свою силу”;

• пропагувати ідеї відродження української нації та культури;

• поширювати українські народні традиції, фольклор, ідеї об’єднання українських земель;

• популяризувати українську історію;

• розвивати національну самосвідомість українського народу;

• підтримувати й продовжити на галицькій землі справу, розпочату літературними діячами Наддніпрянської України, налагодити і підтримувати з ними зв’язки;

• перетворити народну мову на літературну. Це, на їхню думку, відкрило б селянству доступ до знань і полегшило б його долю.

Діяльність “Руської трійці”

1. Проводили велику фольклористично-збиральницьку роботу (“ходили в народ”, записували народні пісні й перекази, слова і вирази, вживані простими людьми, тощо).

2. Підготували до друку збірку поезій народною мовою, в якій прозвучав заклик до єднання народних сил, до національного пробудження.

3.1836 p. І. Вагилевич переклав українською мовою “Слово о полку Ігоревім”. Це був перший в українській літературі переклад цієї історичної поеми. Утім надрукувати цей переклад він не зміг.

4.1836 p. М. Шашкевич підготував до друку “Читанку для діточок в народних училах руських”. Світ вона побачила лише 1850 p., вже після смерті М. Шашкевича.

5. Члени “Руської трійці” почали виголошувати в церквах промови українською мовою.

6. М. Шашкевич виголосив свою промову українською мовою перед вищим духовенством і гостями у музеї семінарії (промови виголошували тоді лише німецькою, польською або латинською мовами).

7. Члени гуртка налагодили тісні стосунки з відомими діячами української культури — М. Максимовичем, І. Срезневським та з борцями за свободу Чехії, Словаччини, Словенії.

8. У 1834 р. гуртківці підготували до друку історико – літературний збірник “Зоря”, в якому було вміщено біографію Б. Хмельницького, вірш М. Шашкевича про С. Наливайка, про рух опришків. Віденська цензура заборонила видавати “Зорю”.

9. У 1837 р. “Руська трійця” видала в Будапешті альманах “Русалка Дністрова”, написаний українською мовою.

Особливість діяльності “Руської трійці”

“Руська трійця”, будучи яскравим представником культурницького етапу українського національного руху, одночасно зберігала певні риси етапу фольклорно-етнографічного і

робила перші спроби прориву у політичний етап.

(львівська цензура заборонила альманах, було конфісковано близько тисячі примірників. До читачів дійшло лише 250)

У “Русалці Дністровій”:

• друкували народні пісні, думи, перекази, історичні документи;

• звеличували боротьбу українського народу за своє визволення,

• проголошували необхідність возз’єднання всіх українських земель;

• засуджували іноземних поневолювачів українців;

• оспівували героїчну визвольну боротьбу народу.

Основні ідеї “Русалки Дністрової”

1. Необхідність єдності українського народу, розділеного кордонами різних держав.

2. Прославлення народних борців за соціальне і національне визволення.

3. Пропаганда ідей власної незалежності і утворення своєї державності.

Значення альманаху “Русалка Дністрова”

• Це була перша заява західних українців про своє існування, свою національну гідність.

• Я. Головацький так визначив значення “Русалки Дністрової”: “Вона запалила вогонь, що його тільки гробова перста загасити може, врятувала народ від загибелі й відкрила очі кожному письменному чоловікові, у якого лишилося ще незіпсоване українське серце, показала йому його положення, обов’язки для народу й спосіб, як ті обов’язки треба сповнити”.

• Це була перша книга в Галичині, написана, народною українською мовою.

• Видання альманаху довело, що народна мова може бути літературною.

• Альманах залишив помітний слід у розвиткові національної свідомості в західноукраїнських землях.

• “Русалка Дністрова” поряд із “Кобзарем” Т. Шевченка стала духовним орієнтиром національно-патріотичних сил західноукраїнських земель на тривалу перспективу.

Видання “Русалки Дністрової” було вершиною діяльності “Руської трійці”

Членів “Руської трійці” переслідували власті і гурток розпався.

Її організаторів було покарано.

Маркіяна Шашкевича після висвячення на священика було переведено в одну з дрібних парафій, де він, виснажений тяжким життям, помер у 32-річному віці.

Якову Головацькому протягом тривалого часу не давали сану священика. Під час революції 1848—1849 pp. в Австрії Я. Головацький став професором української мови та літератури, а згодом — ректором Львівського університету, однак 1867 р. змушений був емігрувати до Росії, де й помер 13 травня 1888 р. на посаді голови Віденської археографічної комісії. Іванові Вагилевичу, щоб уникнути переслідувань, довелося прийняти католицьку віру.

• поширювали українську мову і літературу;

• досліджували і популяризували історичне минуле;

• видали український альманах “Русалка Дністрова”;

• визначили головці програмні засади українського національного руху;

• пробуджували національну самосвідомість народу.

1. Діяльність гуртка була кроком уперед у розвитку національного руху на західноукраїнських землях.

2. Учасники гуртка вперше в українському суспільному русі Західної України внесли до програмних документів ідею возз’єднання всіх українських земель у складі майбутньої федерації.

3. Патріотичні ідеї гуртка запалювали серця молодих галичан.

4. Члени “Руської трійці” започаткували новий етап у розвиткові національного руху на західноукраїнських землях у дусі романтизму.

5. Вони виступали за впровадження української мови й культури в усі сфери громадського життя.

6. Своєю різнобічною діяльністю здійснили перехід від фольклорно-етнографічного етапу національного руху до культурницького.

7. Започаткували нову демократичну культуру в Галичині.

8. Під впливом гуртка західноукраїнська інтелігенція почала переорієнтовуватися на народні маси.

9. Учасники “Руської трійці” сприяли піднесенню освітнього рівня та пробудженню національної свідомості народу Західної України.

10. Гуртківці перейшли від вирішення культурно-мовних до постановки соціально-економічних і політичних питань. Їхню діяльність І. Франко згодом назвав “явищем наскрізь революційним”.

11. Відомий український історик О. Єфименко назвала членів “Руської трійці” трьома ластівками, “що відкрили весну відродження галицько-руської народності”.

Федерація — державне об’єднання, за якого кілька держав і територій, країв створюють одну союзну державу, що має єдині законодавчі й виконавчі органи, законодавство, єдине союзне громадянство, єдину армію. Водночас кожний складник федерації зберігає самостійність (має свої конституцію, законодавчі, виконавчі, судові органи).

Український поет, засновник “Руської трійці” разом з Я. Головацьким та І. Вагилевичем. І Франко про нього писав: “Поет, оповідач, кореспондент і проповідник, людина наскрізь симпатична, щира і проста, пройнята належною любов’ю до рідного народу і непохитно певна своєї роботи як у мистецтві, так і в житті”.

Народився в с. Підлісся в Галичині. Його батько був священиком. Вчився Маркіян у Золочеві, Бережанах, Львові. Після закінчення гімназії вступив до духовної семінарії у Львові, з якої його відрахували за пізнє повернення до гуртожитку. Дуже багато читав, вивчив кілька іноземних мов, захоплювався творами Г. Квітки-Основ’яненка, І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського, фольклорними збірками М. Цертелєва, М. Максимовича. Сам збирав фольклор на рідній Золочівщині.

У 1833 р. був поновлений у семінарії, де відразу ж організував “Руську трійцю”. Він був провідником тієї частини молоді, яка бажала працювати для свого народу.

У 1835 р. опублікував широковідому оду “Голос галичан”. Водночас він готував до друку збірник “Зоря”, що містив народні пісні, життєпис Б. Хмельницького, оповідання з життя священиків.

Випущена членами “Руської трійці” “Русалка Дністрова” (1837 р.) була “ясним блиском у темряві, серед якої блукали українці. ”.

Сила таланту М. Шашкевича в його ліричних поезіях, що відзначалися щирістю й простотою вислову. Основною темою лірики М. Шашкевича була скарга на гірку долю, на тяжкі умови життя. До найбільш відомих поезій М. Шашкевича належить “Веснівка”, в якій поет висловився щодо майбутньої рідної культури. Поет бажав, щоб ця культура чарівністю і красою здивувала світ. У вірші “Рідна мова” він писав:

Руська мати нас родила,

Руська мати нас повила,

Руська мати нас любила,

Чому ж мова її не мила?

Чом ся нею стидитись маєш?

Чом чужую полюбляєш?

У своїх творах звеличував українську народну пісню, українську мову, висловлював необхідність національної єдності всіх українців, що живуть над Чорним морем, Дністром і Дніпром.

Його поезії мали яскраво виражений романтичний характер. М. Шашкевич започаткував розвиток української повісті на галицькому ґрунті в оповіданні “Олена”.

Хрещення України – Русі та його історико-культурне значення.

Хрещення Русі — процес прийняття і поширення християнства у Великому Князівстві Руському, Київській Русі.

Ключова подія — масове хрещення у 988 році мешканців Києва, а згодом і інших міст держави князем Володимиром I Святославовичем, у результаті чого християнство стало провідною релігією на Русі.

Утвердження християнства на Русі — тривалий складний процес, що розтягнувся у часі на багато століть, пройшовши кілька важливих стадій: спонтанного проникнення християнських ідей і цінностей до язичницького середовища, боротьби християнства та інших світових релігій за сфери впливу, проголошення християнства державною релігією Київської Русі, протистояння язичницького суспільства новій ідеології.

Першою правителькою Русі, що офіційно прийняла християнство, стала вдова князя Ігоря, княгиня Ольга. Під час її перебування у 957 р. у Константинополі було докладено чимало зусиль, щоб здобути найвищого державного титулу “дочки” імператора, для чого Ольга приватно (найправдоподібніше – у Києві, у 955 р.) приймає хрещення. У своєму почті Ольга мала пресвітера Григорія, про що докладно оповідає Константин Багрянородний. Після повернення з Константинополя княгиня починає проводити лінію на обмеження впливу язичництва у державі, порушивши “требища бісівські” і побудувавши дерев’яну церкву святої Софії. Проте заходи Ольги не дали бажаних наслідків.

По-перше, не одержавши політичних переваг від Візантії, вона повернула свій погляд на Захід, запросивши священнослужителів з німецького королівства. За свідченням німецьких хроністів, посли від княгині Ольги у 959 р. “просили посвятити для цього народу єпископа і священників”. У відповідь було прислано на Русь посольство на чолі з єпископом Адальбертом. Проте вже у 962 р. він повернувся ні з чим.

По-друге, намагання зберегти власну самобутність між Заходом і Сходом приводило до того, що в києво-руському суспільстві періодично відбувалося реставрування язичництва. Діяльність Ольги не знаходила підтримки і розуміння у її найближчому оточенні. Навіть син Святослав, незважаючи на вмовляння матері, відмовляється від прийняття християнства, але його сини Ярополк і Олег, ймовірно, вже були християнами.

Продовжити справу своєї бабусі – хрестити Київську Русь і проголосити християнство державною релігією – зміг лише князь Володимир Великий. Прийшовши до влади за допомогою варязької дружини і язичницької еліти, Володимир задля їх інтересів запровадив язичницький пантеон богів. На місці старого капища, де стояв ідол Перуна, з’являються шість різноплемінних богів – Перун, Дажбог, Хорс, Стрибог, Сімаргл, Мокош. Але трохи згодом Володимир, переконавшись, що для зміцнення держави та її престижу потрібна нова віра, вирішив прийняти християнство та охрестити весь свій народ.

Хрещення відбулося у часи послаблення внутрішньополітичного стану у Візантійській імперії. У другій половині 80-х рр. Х ст. вибухає вкрай небезпечне антиурядове повстання на Сході імперії, очолюване Вардою Фокою і підтримане населенням Таврії. Скрутне становище, у якому опинився імператор Візантії, змусило його звернутися до Києва з проханням про військову допомогу. Умови, за якими Київ погоджувався допомогти Візантії, продиктував Володимир. За ними київський князь зобов’язувався допомогти імператору придушити повстання, а за це той мав би віддати за Володимира свою сестру Анну та сприяти хрещенню населення Київської держави. При цьому Володимир спочатку отримав відмову, і тільки захоплення ним візантійській колонії Херсонесу (Корсунь) примусило Візантію укласти цю угоду.

Військо Володимира розгромило заколотників у Візантії, а влітку 988 р. великий князь Володимир Святославович був охрещений в церкві св. Іакова в Херсонесі й одружився з Анною. Наприкінці літа він зі своєю новою дружиною повернувся до Києва і наказав усім прийняти нову віру. Хрещення киян, за літописом, відбувалося на р.Почайні, притоці Дніпра.

За переказами, Володимир у перший по хрещенні день наказав скидати ідолів, рубати й палити. Статую Перуна прив’язали коневі до хвоста й тягнули до Дніпра — дванадцять чоловік били його залізом. Кинули фігуру до ріки й князь наказав: “Як де пристане, відбивайте його од берега, аж перейде пороги — тоді лишіть його”. І Перун поплив Дніпром і затримався далеко за порогами, в місці, що називалося пізніше Перунова рінь. На місцях, де стояли ідоли богів, побудували християнські церкви або божниці, як їх часом називали.

Після офіційного хрещення киян у 988 р. християнство стає державною релігією Київської Русі. Християнізація Русі йшла поступово за водними шляхами, спершу її прийняли більші осередки, пізніше провінція. Не всюди цей процес відбувався без опору, як у Києві. Головний опір чинили служителі поганського культу – “волхви”, вплив яких на південних землях Руси був незначний. Натомість на півночі у Новгороді, Суздалі, Білоозер’ї вони підбурювали населення до відкритих виступів проти християнських священників. Ще довго співіснували між собою деякі елементи поганської віри, переважно обрядів, із християнством (т. зв. двовір’я).

Для унормування церковного життя у своїй державі Володимир видав Устав, призначивши десятину на утримання церкви, та визначив права духовенства. Таким чином Володимир намагався дати структурне оформлення нової релігії, подібне до візантійського. На чолі церкви стояв київський митрополит. У великих містах перебували єпископи, які вирішували всі церковні справи своїх єпархій. Митрополити та єпископи володіли землями, селами й містами. Церква мала власні військо, суд і законодавство. Першим митрополитом, про якого існує згадка в писаних джерелах, був грек Теотемпт.

З прийняттям християнства на Русі поширилася писемність. Володимир закладав школи, будував церкви спершу в Києві, а згодом і в інших містах.

Запровадження християнства на Русі сприяло зміцненню державності, поширенню писемності, створенню визначних пам’яток літератури. Під його впливом розвивалися живопис, кам’яна архітектура, музичне мистецтво, розширювалися і зміцнювалися культурні зв’язки Русі з Візантією, Болгарією, країнами Західної Європи. Разом з християнством на східнослов’янських землях були запроваджені церковний візантійський календар, культ “чудотворних” ікон, культ святих.

Християнство внесло позитивні зміни у світогляд людей. Якщо в основі політеїстичних релігійних вірувань стародавніх слов’ян містився страх перед стихійними силами природи, ворожими і панівними, то християнство плекало надію на порятунок, почуття захоплення навколишнім світом.

У процесі поширення й утвердження християнство на Русі поступово втрачало візантійську форму, вбираючи в себе елементи місцевих слов’янських звичаїв, ритуалів, естетичних запитів східних слов’ян. Візантійські церковні канони поступово пристосувалися до особливостей давньоруського етносу. Водночас зазначимо, що у боротьбі з “поганством” християни знищили безцінні пам’ятки стародавнього язичницького світу, зокрема шедеври дерев’яної скульптури, забороняли старовинні танці, скомороші дійства тощо.

Християнство, однак, справило великий вплив на розвиток духовної культури Київської Русі. З його запровадженням літературною мовою на Русі стала церковнослов’янська мова, створена приблизно за 100 років до врийняття християнства болгарськими просвітителям Кирилом і Мефодієм. З нею поширювалась освіта також на Балканах і в Моравії.

Коли християнство стало державною релігією Київської Русі, виникла потреба ознайомити віруючих з Біблією, житіями святих, проповідями, а також з історією християнства та його світоглядом. Першим кроком на шляху створення давньоруської літератури було перенесення з Візантії та Болгарії культової літератури.