Що краще за лозартан чи телмісартан

0 Comments

Телмісартан-Тева (Telmisartan-Teva) ATC-класифікація

фармакодинаміка . Телмісартан є пероральним специфічним антагоністом рецепторів ангіотензину ІІ (тип АТ1). З високою спорідненістю телмісартан заміщує ангіотензин ІІ у місцях його зв’язування з різновидом АТ1-рецепторів, через які опосередковується дія ангіотензину ІІ. Телмісартан не проявляє будь-якого часткового агоністичного впливу на АТ1-рецептор.
Телмісартан селективно зв’язується з АТ1-рецептором, не маючи навіть часткового агоністичного впливу на нього. Зв’язування є довготривалим.
Телмісартан не має спорідненості з іншими рецепторами, включаючи АТ2-рецептори та інші АТ-рецептори. Функціональна роль цих рецепторів не з’ясована, як і ефект їх можливої стимуляції ангіотензином ІІ, рівні якого підвищуються телмісартаном. Телмісартан знижує рівень альдостерону у плазмі крові, не блокує іонні канали та не знижує рівень реніну у плазмі крові. Він не призводить до інгібування АПФ (кінінази ІІ), ферменту, який також розкладає брадикінін. Тому не очікується побічної дії, опосередкованої брадикініном.
У людини доза 80 мг телмісартану майже повністю гальмує спричинене ангіотензином ІІ підвищення АТ. Інгібіторний ефект триває протягом доби і визначається до 48 год.
Фармакокінетика . Абсорбція . Телмісартан швидко абсорбується, але кількість препарату, що абсорбується, неоднакова. Середня абсолютна біодоступність телмісартану становить приблизно 50%.
При застосуванні телмісартану з їжею зменшення AUC0–∞ для телмісартану варіює від приблизно 6% (доза 40 мг) до приблизно 19% (доза 160 мг). Через 3 год після прийому концентрація у плазмі крові стає такою ж, як і при застосуванні телмісартану без їжі.
Лінійність/нелінійність . Вважається, що незначне зменшення AUC не знижує терапевтичну ефективність препарату. Немає лінійної залежності між дозою та рівнем у плазмі крові. Сmax і меншою мірою AUC збільшуються диспропорційно при дозах вище 40 мг.
Розподіл . Телмісартан значною мірою зв’язується з білками плазми крові (понад 99,5%), головним чином з альбумінами та α1-кислим глікопротеїном. Середній об’єм розподілу (Vss) у стані рівноваги становить приблизно 500 л.
Метаболізм . Телмісартан метаболізується шляхом кон’югації в глюкуронід вихідної сполуки. Фармакологічна активність кон’югата не встановлена.
Виведення . Телмісартан характеризується біекспоненціональною фармакокінетичною кривою з термінальним Т1/2 понад 20 год. Сmax у плазмі крові та меншою мірою АUС зростає непропорційно до дози. При застосуванні телмісартану в рекомендованих дозах клінічно вагомої кумуляції не виявлено. Концентрації у плазмі крові були вищими у жінок, ніж у чоловіків, без відповідного впливу на ефективність.
Після перорального (та в/в) введення телмісартан майже повністю виділяється з калом, головним чином в незміненому вигляді.
Кумулятивна екскреція з сечею становить менше 1% прийнятої дози. Загальний кліренс плазми крові високий (приблизно 1000 мл/хв) порівняно з потоком крові через печінку (приблизно 1500 мл/хв).
Особливі категорії пацієнтів
Діти . Фармакокінетика 2 доз телмісартану була оцінена як вторинна ціль для пацієнтів з АГ (n=57) віком від 6 до max.
Стать . Сmax та AUC у жінок приблизно в 3 та 2 рази відповідно вищі, ніж у чоловіків.
Пацієнти літнього віку . Фармакокінетика телміcартану не відрізняється у пацієнтів літнього віку і віком до 65 років.
Пацієнти з порушенням функції нирок . У пацієнтів з помірним до середнього та тяжким ступенем ниркової недостатності спостерігалося підвищення в 2 рази концентрації у плазмі крові. Однак у пацієнтів з нирковою недостатністю, які підлягали діалізу, спостерігалася низька концентрація у плазмі крові. Телмісартан має високу спорідненість з протеїнами плазми крові у пацієнтів з нирковою недостатністю та не може бути виведений методом діалізу. У пацієнтів з нирковою недостатністю Т½ не змінюється.
Пацієнти з порушеннями функції печінки . Фармакокінетичні дослідження у пацієнтів з порушеннями функції печінки виявили зростання абсолютної біодоступності приблизно до 100%. У хворих з печінковою недостатністю Т½ не змінюється.

Показання Телмісартан-Тева

АГ.
Лікування есенціальної гіпертензії у дорослих.
Профілактика серцево-судинних захворювань.
Зниження захворюваності на серцево-судинні хвороби у пацієнтів з:
– вираженими проявами атеротромботичного серцево-судинного захворювання (ІХС, інсульт або захворювання периферичних артерій в анамнезі);
– цукровим діабетом 2-го типу з діагностованим ураженням органів-мішеней.

Застосування Телмісартан-Тева

Телмісартан-Тева слід застосовувати 1 раз на добу перорально з достатньою кількістю рідини, незалежно від вживання їжі.
Лікування АГ . Звичайна ефективна доза становить 40 мг/добу. Для деяких пацієнтів достатньою буде доза 20 мг/добу. Якщо рівень АТ не знижується до бажаних цифр, то можна підвищити дозу препарату максимально до 80 мг 1 раз на добу. Телмісартан-Тева також можна призначати в комбінації з тіазидними діуретиками, такими як гідрохлоротіазид, які мають додатковий ефект щодо зниження АТ при призначенні разом з телмісартаном. При вирішенні питання про підвищення дози слід мати на увазі, що максимальний гіпотензивний ефект настає через 4–8 тиж від початку лікування.
Профілактика серцево-судинних захворювань . Рекомендована доза становить 80 мг 1 раз на добу. Невідомо, чи доза телмісартану менше 80 мг є ефективною для зниження рівня серцево-судинної захворюваності.
На початку лікування телмісартаном з метою зниження ризику серцево-судинних захворювань рекомендується проводити ретельний контроль АТ. Може виникнути необхідність у відповідному коригуванні схем застосування препаратів, що знижують АТ.
Порушення функції нирок . Існує обмежений досвід застосування у пацієнтів з нирковою недостатністю або у хворих, що знаходяться на гемодіалізі. Для цих пацієнтів рекомендується найнижча початкова доза, що становить 20 мг (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). У хворих із нирковою недостатністю легкого або середнього ступеня тяжкості потреби в корекції дози немає.
Порушення функції печінки . Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки препарат протипоказаний.
Для хворих із порушенням функції печінки легкого та середнього ступеня доза не повинна перевищувати 40 мг/добу (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Пацієнти літнього віку . Корекція дози не потрібна.

Протипоказання

гіперчутливість до діючої речовини або до будь-якої з допоміжних речовин препарату.
Вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ, Застосування у період вагітності або годування грудьми ).
Обструктивні захворювання жовчних протоків.
Тяжкі порушення функцій печінки.
Дитячий вік до 18 років.
Протипоказане одночасне застосування телмісартану та аліскіренвмісних препаратів у пацієнтів з цукровим діабетом або порушенням ниркової функції (ШКФ

Побічна дія

серйозні побічні явища, що включають анафілактичну реакцію та ангіоневротичний набряк, можливі у поодиноких випадках (від ≥1/10 000 до Загальна частота побічних реакцій у пацієнтів з АГ у ході контрольованих клінічних випробувань при прийомі телмісартану зазвичай співставлялася з такою при прийомі плацебо (41,4% порівняно з 43,9%). Частота побічних реакцій не залежала від дози, не пов’язана зі статтю пацієнта, його віком або расою. Профіль безпеки телмісартану у пацієнтів, яких лікували за показанням профілактика серцево-судинних захворювань, відповідав профілю безпеки, отриманому при лікуванні пацієнтів з АГ.
Зазначені нижче побічні реакції на препарат наведено на підставі результатів контрольованих клінічних досліджень за участю пацієнтів з АГ та постмаркетингових звітів. Цей перелік також охоплює серйозні побічні реакції та побічні реакції, що призвели до припинення застосування препарату в ході 3 довгострокових клінічних досліджень за участю 21 642 пацієнтів, які отримували телмісартан для профілактики серцево-судинних захворювань протягом 6 років.
Побічні реакції зазначаються відповідно до їх частоти: дуже часто (≥1/10); часто (від 1/100 до У кожній групі побічні реакції представлені в порядку зменшення ступеня тяжкості.
Інфекційні захворювання та інвазії : нечасто — інфекційні захворювання сечового тракту (включаючи цистит), інфекційні захворювання верхніх дихальних шляхів (включаючи фарингіт і синусит); рідко — сепсис, включаючи випадки з летальним наслідком 1 .
З боку системи крові та лімфатичної системи: нечасто — анемія ; рідко — еозинофілія, тромбоцитопенія.
З боку імунної системи : рідко — анафілактична реакція, гіперчутливість.
З боку обміну речовин : нечасто — гіперкаліємія; рідко — гіпоглікемія (у хворих на цукровий діабет).
З боку психіки : нечасто — безсоння, депресія; рідко — занепокоєність.
З боку нервової системи : нечасто — синкопе; рідко — сонливість.
З боку органа зору : рідко — порушення зору.
З боку органа слуху, вестибулярного апарату : нечасто — вертиго.
З боку серця : нечасто — брадикардія; рідко — тахікардія.
З боку судин : нечасто — артеріальна гіпотензія 2 , ортостатична гіпотензія.
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння : нечасто — диспное, кашель; дуже рідко – інтерстиціальна хвороба легень 4 .
З боку ШКТ : нечасто — абдомінальний біль, діарея, диспепсія, метеоризм, блювання; рідко — сухість у роті, дискомфорт у ділянці шлунка, дисгевзія.
З боку гепатобіліарної системи : рідко — порушення функції печінки/розлади функції печінки 3 .
З боку шкіри та підшкірної клітковини : нечасто — свербіж, підвищене потовиділення, висипання; рідко — ангіоневротичний набряк (у тому числі з летальним наслідком), екзема, еритема, кропив’янка, медикаментозний дерматит, токсичний дерматит.
З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини: нечасто — біль у спині (наприклад ішіас), м’язові судоми, міалгія; рідко — артралгія, біль у кінцівках, біль у сухожиллях (симптоми, подібні до тендиніту).
З боку сечовидільної системи : нечасто — порушення функції нирок, у тому числі гостра ниркова недостатність.
Загальні розлади : нечасто — біль у грудях, астенія (слабкість); рідко — симптоми, подібні до грипу.
Лабораторні показники : нечасто — підвищення рівня креатиніну в крові; рідко — зниження рівня гемоглобіну, підвищення рівня сечової кислоти в крові, підвищення рівня печінкових ферментів, підвищення рівня КФК в крові.
1 , 2 , 3 , 4 — див. Опис окремих побічних реакцій .
Опис окремих побічних реакцій
Сепсис . Повідомляли, що у пацієнтів, які приймали телмісартан, спостерігався вищий рівень випадків сепсису, ніж серед тих, хто отримував плацебо. Це може бути як випадковістю, так і ознакою процесу, суть якого наразі невідома.
Артеріальна гіпотензія . Ця побічна реакція спостерігалася часто у пацієнтів з контрольованим АТ, які лікувалися телмісартаном для зниження ризику розвитку серцево-судинних захворювань додатково до стандартної терапії.
Порушення функції печінки/печінкові розлади . За постмаркетинговими даними, більшість випадків порушень функції печінки/печінкові розлади спостерігалися у пацієнтів японської національності. Пацієнти японської національності більш схильні до цих побічних реакцій.
Інтерстиціальна хвороба легень . Випадки інтерстиціальної хвороби легень спостерігалися тимчасово при застосуванні телмісартану в період постмаркетингових спостережень. Однак причинний взаємозв’язок не було встановлено.

Особливості застосування

вагітність . У період вагітності не можна розпочинати лікування антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ. Якщо продовження терапії не вважається вкрай необхідним для пацієнтки, яка планує вагітність, їй слід перейти на альтернативну антигіпертензивну терапію, яка має встановлений профіль безпеки для застосування у період вагітності. У разі встановлення вагітності лікування антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ необхідно терміново припинити та в разі необхідності розпочати альтернативне лікування (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та Застосування у період вагітності або годування грудьми ).
Печінкова недостатність . Телмісартан-Тева не слід застосовувати у пацієнтів з холестазом, обструктивними захворюваннями жовчної системи та тяжкою печінковою недостатністю, оскільки телмісартан в основному виводиться з жовчю. У пацієнтів із цими захворюваннями зменшується печінковий кліренс телмісартану. Слід з обережністю застосовувати Телмісартан-Тева у пацієнтів із печінковою недостатністю легкого та середнього ступеня.
Реноваскулярна гіпертензія . Існує ризик виникнення серйозної артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності у пацієнтів з двобічним стенозом ниркової артерії або стенозом ниркової артерії єдиної функціонуючої нирки при лікуванні препаратами, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему (РААС).
Ниркова недостатність та трансплантація нирки . При застосуванні препарату у хворих із порушеннями функції нирок рекомендується періодично контролювати рівень калію та креатиніну у сироватці крові. Досвіду застосування препарату у пацієнтів з нещодавньою трансплантацією нирки немає.
Зниження внутрішньосудинного об’єму рідини . Симптоматична гіпотензія, особливо після першої дози препарату, може виникнути у пацієнтів зі зменшеним ОЦК або гіпонатріємією, що виникли внаслідок інтенсивної діуретичної терапії, дієти з обмеженням солі або діареї та блювання. Такі стани слід скоригувати перед застосуванням препарату. Перед початком лікування препаратом необхідно нормалізувати рівень натрію та об’єм внутрішньосудинної рідини.
Подвійна блокада РААС . Існують докази, що супутнє застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену підвищує ризик розвитку гіпотензії, гіперкаліємії і зниження функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності).
Тому подвійна блокада РААС шляхом супутнього застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену не рекомендується (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). Якщо подвійна блокада вважається абсолютно необхідною, вона має відбуватися тільки під наглядом спеціаліста та за умови постійного ретельного моніторингу функції нирок, електролітів та АТ.
Інгібітори АПФ і блокатори рецепторів ангіотензину II не слід застосовувати одночасно у пацієнтів з діабетичною нефропатією.
Інші стани, що супроводжуються стимуляцією РААС . У пацієнтів, тонус судин яких та функція нирок значною мірою залежать від активності РААС (наприклад у пацієнтів з тяжкою застійною серцевою недостатністю або вираженою хворобою нирок, включаючи стеноз ниркової артерії), лікування препаратами, які також впливають на цю систему, може спричиняти гостру артеріальну гіпотензію, гіперазотемію, олігурію або рідше — гостру ниркову недостатність.
Первинний альдостеронізм . Зазвичай пацієнти з первинним альдостеронізмом не реагують на антигіпертензивні препарати, що пригнічують ренін-ангіотензинову систему, тому призначати телмісартан таким пацієнтам не рекомендується.
Стеноз мітрального та аортального клапанів, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія . Як і при застосуванні інших вазодилататорів, слід з обережністю призначати препарат пацієнтам з мітральним та аортальним стенозом або обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією.
Гіперкаліємія . Застосування препаратів, що впливають на РААС, може спричинити гіперкаліємію.
У хворих літнього віку, у пацієнтів з нирковою недостатністю, хворих на цукровий діабет, у пацієнтів, які одночасно отримують інші препарати, що можуть підвищувати рівень калію, та/або у пацієнтів з інтеркурентними захворюваннями гіперкаліємія може призвести до летального наслідку.
Перед одночасним застосуванням препаратів, що пригнічують РААС, слід оцінити співвідношення користі та ризику.
Основні фактори ризику гіперкаліємії, які слід взяти до уваги:
– цукровий діабет, ниркова недостатність, вік (>70 років);
– комбінація з одним чи декількома препаратами, що впливають на РААС, та/або з харчовими добавками, які містять калій. Лікарські засоби або терапевтичні класи препаратів, що можуть спровокувати гіперкаліємію, включають калієвмісні замінники солі, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, НПЗП (включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2), гепарин, імуносупресанти (циклоспорин або такролімус) та триметоприм;
– інтеркурентні прояви, зокрема дегідратація, гостра серцева декомпенсація, метаболічний ацидоз, погіршення функції нирок, несподіване погіршення стану нирок (наприклад інфекційні хвороби), лізис клітин (наприклад гостра ішемія кінцівок, рабдоміоліз, тяжка травма).
Рекомендується пильний контроль сироваткового калію у пацієнтів, які належать до групи ризику.
Сорбіт . Препарат містить сорбіт (Е420), тому його не слід призначати хворим зі спадковою непереносимістю фруктози.
Етнічні відмінності . Як було виявлено при призначенні інгібіторів АПФ, телмісартан та інші блокатори рецепторів ангіотензину II менш ефективні для зниження АТ у пацієнтів негроїдної раси порівняно з представниками інших рас, можливо тому, що рівень реніну у пацієнтів негроїдної раси з АГ нижчий, ніж у представників інших рас.
Інші . Як і при застосуванні інших антигіпертензивних засобів, надмірне зниження АТ у пацієнтів з ІХС та ішемічною кардіопатією може призвести до розвитку інфаркту міокарда або інсульту.
Пацієнти з цукровим діабетом, які лікуються інсуліном або протидіабетичними лікарськими засобами . Під час лікування телмісартаном у таких пацієнтів може виникнути гіпоглікемія. У цих пацієнтів потрібно контролювати рівень глюкози в крові, а також це слід врахувати при корекції дози інсуліну або протидіабетичних засобів.
У хворих на цукровий діабет з кардіоваскулярними ризиками (пацієнти з цукровим діабетом із супутніми захворюваннями коронарних артерій) ризик розвитку інфаркту міокарда з летальним наслідком і раптового кардіоваскулярного летального наслідку може бути вищим при лікуванні антигіпертензивними препаратами, такими як антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ та інгібітори АПФ. У хворих на цукровий діабет перебіг супутніх захворювань коронарних артерій може бути безсимптомним і тому вони можуть бути недіагностованими. Пацієнтів з цукровим діабетом слід ретельно обстежити, наприклад, стресовим тестуванням для того, щоб виявити та лікувати супутні захворювання коронарних артерій до того, як призначити препарат.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність . Препарат протипоказано застосовувати у вагітних або жінок, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим лікарським засобом підтверджується вагітність, його застосування слід негайно припинити і, якщо необхідно, замінити іншим лікарським засобом, дозволеним для застосування у вагітних (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Немає достатніх даних про застосування телмісартану у вагітних.
Епідеміологічне обґрунтування ризику тератогенності внаслідок застосування інгібіторів АПФ упродовж І триместру вагітності не було переконливим, проте не можна виключати невеликого підвищення ризику. Хоча немає контрольованих епідеміологічних даних щодо ризику тератогенності при застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ, подібні ризики можуть існувати для цього класу лікарських засобів. При плануванні вагітності слід завчасно замінити препарат на інший антигіпертензивний засіб, який має встановлений профіль безпеки для застосування у період вагітності. У разі встановлення вагітності лікування антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ необхідно терміново припинити та при необхідності розпочати альтернативне лікування.
Як відомо, застосування антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ протягом ІІ та ІІІ триместру вагітності спричиняє фетотоксичність у людей (порушення функції нирок, олігогідрамніон, затримка формування кісток черепа) і неонатальну токсичність (ниркова недостатність, гіпотонія, гіперкаліємія). Якщо застосування антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ почали з ІІ триместру вагітності, рекомендується провести ультразвукове обстеження функції нирок і кісток черепа плода. Стан немовлят, матері яких приймали антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, необхідно ретельно контролювати на наявність артеріальної гіпотензії (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Годування грудьми . Оскільки немає інформації щодо застосування телмісартану в період годування грудьми, не рекомендується його застосування і необхідно використовувати альтернативні методи лікування зі встановленими профілями безпеки у період годування грудьми, особливо під час годування новонароджених або недоношених немовлят.
Фертильність . У ході доклінічних досліджень не виявлено впливу телмісартану на фертильність у чоловіків та жінок.
З датність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами . При застосуванні антигіпертензивної терапії інколи можуть виникати стани запаморочення або сонливості. Тому при необхідності керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами слід це враховувати.
Діти . Ефективність та безпеку застосування препарату у дітей віком до 18 років не досліджували.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

дигоксин . При одночасному застосуванні телмісартану та дигоксину відзначалися середні зростання пікових концентрацій дигоксину у плазмі крові (на 49%) та мінімальних концентрацій (на 20%). На початку прийому, у разі коригування дози та припинення прийому телмісартану слід вести моніторинг рівнів дигоксину для їх підтримання у межах терапевтичного діапазону.
Як і інші лікарські засоби, що впливають на РААС, телмісартан може спричинити гіперкаліємію (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Цей ризик може зростати при комбінуванні з іншими лікарськими засобами, які можуть також провокувати гіперкаліємію (калієвмісні замінники солі, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, НПЗП (включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2), гепарин, імуносупресанти (циклоспорин або такролімус) та триметоприм).
Частота випадків гіперкаліємії залежить від асоційованих факторів ризику. Ризик підвищується при застосуванні згаданих вище терапевтичних комбінацій. Цей ризик особливо високий при комбінуванні з калійзберігаючими діуретиками та замінниками солі, що містять калій. Поєднання, наприклад з інгібіторами АПФ або НПЗП, створює нижчий ризик за умови суворого дотримання застережень при застосуванні.
Одночасне застосування не рекомендується
Із калійзберігаючими діуретиками або харчовими добавками, які містять калій . Антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, такі як телмісартан, зменшують втрату калію, яку спричиняють діуретики. Калійзберігаючі діуретики, такі як спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид, харчові добавки, які містять калій або калієвмісні замінники солі, можуть призводити до значного підвищення рівня калію в сироватці крові. Якщо показане одночасне застосування внаслідок діагностованої гіпокаліємії, ці препарати слід застосовувати з обережністю з частим контролем сироваткового калію.
Із літієм . При одночасному застосуванні літію з інгібіторами АПФ та з антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ, включаючи телмісартан, відзначалося оборотне підвищення концентрації літію у сироватці крові та токсичність. Якщо застосування такої комбінації є необхідним, рекомендується ретельний контроль рівнів літію у сироватці крові.
Одночасне застосування, що вимагає обережності
НПЗП (наприклад ацетилсаліцилова кислота у дозах, призначених для лікування запальних процесів, інгібітори ЦОГ-2 та неселективні НПЗП) можуть знижувати антигіпертензивний ефект антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ.
У деяких пацієнтів з порушеннями функції нирок (наприклад у хворих із дегідратацією або у пацієнтів літнього віку із порушеннями ниркової функції) одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ та засобів, що пригнічують ЦОГ, може призвести до подальшого погіршення функції нирок, включаючи можливу гостру ниркову недостатність, яка зазвичай є оборотною. Тому таку комбінацію слід застосовувати обережно, особливо у пацієнтів літнього віку. Пацієнтам необхідно отримувати адекватну кількість рідини і слід зважити можливість контролю ниркової функції після початку одночасного лікування і періодично в подальшому.
При одночасному застосуванні телмісартану та раміприлу повідомляли про підвищення у 2,5 раза AUC0–24 та Cmax для раміприлу та раміприлату. Клінічна значущість цього повідомлення невідома.
Діуретики (тіазидні або петльові) . Попереднє лікування високими дозами діуретиків, такими як фуросемід (петльовий діуретик) та гідрохлоротіазид (тіазидний діуретик), може призвести до дегідратації та ризику розвитку артеріальної гіпотензії на початку лікування телмісартаном.
Слід враховувати при одночасному застосуванні
Інші антигіпертензивні препарати . Ефект телмісартану — зниження АТ — може зростати при його одночасному застосуванні з іншими антигіпертензивними препаратами.
З огляду на фармакологічні властивості можна очікувати, що такі лікарські засоби, як баклофен, аміфостин, можуть посилити гіпотензивну дію всіх антигіпертензивних препаратів, включаючи телмісартан. Також ортостатична гіпотензія може погіршитися внаслідок вживання алкоголю, застосування барбітуратів, наркотиків або антидепресантів.
Кортикостероїди (системне застосування) . Зниження антигіпертензивного ефекту.
Подвійна блокада РААС . Продемонстровано, що подвійна блокада РААС при супутньому застосуванні інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену характеризується вищою частотою розвитку таких побічних реакцій, як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія, зниження функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності) порівняно з монотерапією лікарським засобом, який впливає на РААС (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ, ПРОТИПОКАЗАННЯ та Фармакодинаміка ).

Передозування

інформація про передозування телмісартану обмежена.
Симптоми . Найбільш вираженими симптомами передозування телмісартану були артеріальна гіпотензія та тахікардія; також повідомляли про брадикардію, запаморочення, підвищення рівня сироваткового креатиніну та гостру ниркову недостатність.
Терапія . Телмісартан не видаляється з організму методом гемодіалізу. Пацієнтові слід перебувати під ретельним наглядом, і йому необхідно проводити симптоматичну і підтримувальну терапію. Лікування залежить від часу, що пройшов після передозування, та тяжкості симптомів. Рекомендується викликати блювання та/або промити шлунок. При лікуванні передозування можна застосовувати активоване вугілля. Слід проводити частий моніторинг рівня сироваткових електролітів та креатиніну. Якщо виникає артеріальна гіпотензія, пацієнтові слід надати положення лежачи на спині та проводити терапію, спрямовану на швидке поповнення об’єму рідини і солі в організмі.

Умови зберігання

не потребує спеціальних умов зберігання. Зберігати в недоступному для дітей місці.

Лозартан-Тева (Losartan-Teva) ATC-класифікація

фармакодинаміка . Лозартан — це синтетичний антагоніст рецепторів ангіотензину ІІ (типу АТ1) для перорального застосування. Ангіотензин ІІ — потужний вазоконстриктор — є активним гормоном ренін-ангіотензинової системи й одним з найважливіших факторів патофізіології АГ. Ангіотензин II зв’язується з рецептором AT1, який міститься в багатьох тканинах (наприклад у гладких м’язах судин, надниркових залозах, нирках і серці), визначаючи низку важливих біологічних ефектів, у тому числі вазоконстрикцію і звільнення альдостерону. Ангіотензин ІІ також стимулює проліферацію клітин гладких м’язів.
Лозартан селективно зв’язується з рецептором АТ1. В умовах in vitro та in vivo лозартан та його фармакологічно активний метаболіт — карбоксильна кислота (E3174) — блокують усі фізіологічно вагомі впливи ангіотензину ІІ, незалежно від джерела чи шляху синтезу.
Лозартан не зв’язується і не блокує інші рецептори гормонів або іонні канали, важливі для серцево-судинної регуляції. Лозартан не пригнічує АПФ (кіназу ІІ) — фермент, який сприяє розпаду брадикініну. Тому не відбувається посилення небажаних ефектів, опосередкованих брадикініном.
Під час застосування лозартану усунення негативної оборотної реакції ангіотензину ІІ на секрецію реніну підвищує активність реніну у плазмі крові. Таке підвищення активності реніну у плазмі крові призводить до зростання концентрації ангіотензину ІІ у плазмі крові. Хоча відбувається таке зростання, антигіпертензивна активність і супресія концентрації альдостерону у плазмі крові зберігаються, що свідчить про ефективну блокаду рецепторів ангіотензину ІІ. Після відміни лікування лозартаном активність реніну у плазмі крові та показники рівнів ангіотензину ІІ протягом 3 днів повертаються до початкових значень.
Як лозартан, так і його основний метаболіт, мають вищу спорідненість з АТ1-рецепторами, ніж з АТ2-рецепторами. Активний метаболіт у 10–40 разів активніший, ніж лозартан.
З досліджень відомо, що одночасне застосування інгібіторів АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ пацієнтами, які мали в анамнезі серцево-судинні або цереброваскулярні захворювання чи цукровий діабет 2-го типу з ознаками ураження органів-мішеней, не виявляло суттєвого позитивного впливу на функціонування нирок та/або серцево-судинну систему та летальність, при цьому відзначався підвищений ризик виникнення гіперкаліємії, гострого ураження нирок та/чи артеріальної гіпотензії порівняно з монотерапією. У зв’язку з вищенаведеним не слід одночасно застосовувати інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину ІІ пацієнтам з діабетичною нефропатією.
У дослідженні, що вивчало одночасне застосування аліскірену з інгібіторами АПФ або блокаторами рецепторів ангіотензину ІІ у пацієнтів з діабетом 2-го типу та хронічною хворобою нирок чи серцево-судинними захворюваннями, виявлено високий ризик виникнення несприятливих наслідків і дослідження було зупинене. Летальний кінець від серцево-судинних порушень та інсульти виникали набагато частіше у групі, де застосовували аліскірен, ніж у плацебо-групі, крім цього, небажані явища та серйозні побічні ефекти, такі як гіперкаліємія, артеріальна гіпотензія та ниркова дисфункція, також були більш поширеними у групі, що лікувалася аліскіреном, ніж у групі плацебо.
Фармакокінетика . Абсорбція . Після перорального прийому лозартан добре всмоктується і підлягає метаболізму першого проходження з формуванням активного метаболіту карбоксильної кислоти та неактивних метаболітів. Системна біодоступність таблеток лозартану становить приблизно 33%. Середні Cmax лозартану та його активного метаболіту досягаються відповідно через 1 год і 3–4 год.
Розподіл . Понад 99% лозартану та його активного метаболіту зв’язуються з протеїнами у плазмі крові, передусім з альбуміном. Vd лозартану становить 34 л.
Біотрансформація . Приблизно 14% лозартану при в/в введенні або пероральному застосуванні перетворюється на активний метаболіт. Після в/в і перорального застосування лозартану калію, міченого 14 С, радіоактивність у циркулюючій плазмі крові, як правило, пов’язана з лозартаном та його метаболітом. Мінімальне перетворення лозартану на його активний метаболіт спостерігалося приблизно в 1% випадків. Окрім активного метаболіту, утворюються і неактивні метаболіти.
Виведення . Кліренс лозартану та його активного метаболіту у плазмі крові становить 600 і 50 мл/хв відповідно. Нирковий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить приблизно 74 і 26 мл/хв відповідно. Якщо лозартан застосовувати перорально, приблизно 4% дози виводиться в незміненому вигляді із сечею і приблизно 6% дози — із сечею у вигляді активного метаболіту. Фармакокінетичні властивості лозартану та його активного метаболіту лінійні при пероральних дозах лозартану калію до 200 мг.
Після перорального застосування концентрації у плазмі крові лозартану та його активного метаболіту знижуються поліекспоненційно з кінцевим Т½ приблизно 2 год і 6–9 год відповідно. При дозі 100 мг 1 раз на добу лозартан і його активний метаболіт не накопичуються у плазмі крові в значній кількості.
Лозартан та його метаболіти виводяться як з жовчю, так і з сечею. Після перорального застосування/в/в введення 14 С-міченого лозартану приблизно 35%/43% радіоактивно міченого препарату виявлено в сечі й 58%/50% — у калі.
Окремі групи пацієнтів
Пацієнти літнього віку . Концентрації лозартану та його активного метаболіту у плазмі крові пацієнтів літнього віку з АГ значущо не відрізняються від таких у пацієнтів молодого віку з АГ.
Стать . Концентрації лозартану у плазмі крові були у 2 рази вищі у жінок з АГ порівняно з чоловіками, тоді як концентрації активного метаболіту у плазмі крові у чоловіків і жінок суттєво не відрізнялися.
Порушення функції печінки та нирок . Після прийому внутрішньо у пацієнтів з легким та помірним алкогольним цирозом печінки концентрації лозартану та його активного метаболіту у плазмі крові були відповідно у 5 та 1,7 раза вищими, ніж у чоловіків-добровольців молодого віку.
Концентрації лозартану у плазмі крові у пацієнтів із кліренсом креатиніну вище 10 мл/хв не відрізнялися від таких в осіб із незміненою функцією нирок. AUC лозартану у пацієнтів із нормальною функцією нирок була приблизно у 2 рази більшою, ніж у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі.
Концентрації активного метаболіту у плазмі крові не змінюються у пацієнтів з порушенням функції нирок та хворих, які перебувають на гемодіалізі.
Лозартан і його активний метаболіт не можуть бути виведені за допомогою гемодіалізу.
Фармакокінетика у дітей . Фармакокінетика лозартану вивчалася у 50 дітей з АГ віком від 1 міс до 16 років після перорального застосування 1 раз на добу в дозах від 0,54 до 0,77 мг/кг маси тіла (середні дози).
Результати показали, що активний метаболіт лозартану утворюється у пацієнтів усіх вікових груп. Показники фармакокінетики лозартану після перорального застосування у новонароджених і дітей дошкільного і шкільного віку були аналогічними.
Фармакокінетичні показники метаболіту відрізнялися більше, залежно від вікової групи. У дітей дошкільного віку і підлітків такі відмінності були статистично значущими. Експозиція у новонароджених і дітей віком до 2 років була порівняно високою.

Показання Лозартан-Тева

– лікування у разі есенціальної артеріальної гіпертензії у дорослих, а також у дітей віком від 6 років.
– Лікування у разі захворювання нирок у дорослих пацієнтів з АГ та цукровим діабетом 2-го типу з протеїнурією ≥0,5 г/добу — у складі комбінованої антигіпертензивної терапії.
– Лікування у разі ХСН у дорослих, коли застосування інгібіторів АПФ вважається неможливим у зв’язку з несумісністю, особливо при кашлі, або протипоказане. Пацієнтів із серцевою недостатністю, стан яких стабілізувався при застосуванні інгібітора АПФ, не слід переводити на лікування лозартаном. При лікуванні у разі ХСН фракція викиду лівого шлуночка у пацієнта повинна становити ≤40%, стан має бути клінічно стабільним.
– Зниження ризику розвитку інсульту у дорослих пацієнтів з АГ і гіпертрофією лівого шлуночка, що документально підтверджено за допомогою ЕКГ.

Застосування Лозартан-Тева

таблетки лозартану слід запивати 1 склянкою води. Застосувати препарат незалежно від прийому їжі.
АГ . Зазвичай початкова і підтримувальна доза для більшості пацієнтів становить 50 мг препарату 1 раз на добу. Максимальний антигіпертензивний ефект досягається на 3–6-й тиждень від початку лікування. Для деяких пацієнтів може виявитися сприятливішим підвищення дози препарату до 100 мг 1 раз на добу (вранці).
Лозартан можна застосовувати в поєднанні з іншими антигіпертензивними препаратами, особливо діуретиками (наприклад гідрохлоротіазидом).
Пацієнти з гіпертензією та цукровим діабетом 2-го типу з протеїнурією ≥0,5 г/добу . Рекомендується початкова доза 50 мг 1 раз на добу. Дозу можна підвищити до 100 мг 1 раз на добу залежно від того, якими є показники АТ через 1 міс після початку лікування. Лозартан можна застосовувати з іншими антигіпертензивними препаратами (наприклад діуретиками, блокаторами кальцієвих каналів, блокаторами α- або β-рецепторів та препаратами центральної дії), а також з інсуліном та іншими гіпоглікемічними препаратами (наприклад сульфонілсечовиною, глітазонами та інгібіторами глюкозидази).
Серцева недостатність . Для пацієнтів із ХСН рекомендується початкова доза лозартану 12,5 мг 1 раз на добу. Як правило, доза титрується з тижневим інтервалом (а саме: 12,5; 25; 50 мг/добу, 100 мг 1 раз на добу до максимальної дози 150 мг 1 раз на добу), залежно від індивідуальної переносимості.
Зниження ризику розвитку інсульту у пацієнтів з АГ і гіпертрофією лівого шлуночка, що документально підтверджено за допомогою ЕКГ . Рекомендована початкова доза становить 50 мг лозартану 1 раз на добу. Залежно від змін рівня АТ до лікування слід додати гідрохлоротіазид у низькій дозі та/чи підвищити дозу лозартану до 100 мг 1 раз на добу.
Застосування пацієнтами зі зниженим ОЦК . Пацієнтам зі зниженим ОЦК (наприклад внаслідок лікування діуретиками у високих дозах) розпочинати терапію необхідно з дози 25 мг лозартану 1 раз на добу.
Застосування пацієнтами з порушенням функції нирок та пацієнтами, яким проводять сеанси гемодіалізу . У разі призначення лозартану пацієнтам із порушенням функції нирок та пацієнтам, яким проводять сеанси гемодіалізу, початкову корекцію дози проводити не потрібно.
Застосування пацієнтами із порушенням функції печінки . Для пацієнтів з порушенням функції печінки в анамнезі слід розглянути доцільність застосування препарату у нижчій дозі. Немає досвіду лікування пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки, тому лозартан протипоказаний цим пацієнтам.
Застосування у дітей . Дані щодо ефективності та безпеки застосування лозартану у дітей віком від 6 років для лікування АГ обмежені.
Для дітей, які можуть ковтати таблетки і в яких маса тіла >20 кг та Для пацієнтів з масою тіла >50 кг рекомендована разова доза становить 50 мг 1 раз на добу. У виняткових випадках дозу можна підвищити до максимальної — 100 мг 1 раз на добу. Застосування доз, що перевищують 1,4 мг/кг (або >100 мг) на добу, у дітей не вивчали.
Лозартан не рекомендований для застосування у дітей віком до 6 років, оскільки даних щодо застосування препарату у цій групі пацієнтів недостатньо.
Препарат не рекомендується для застосування у дітей зі швидкістю клубочкової фільтрації Лозартан також не рекомендується для застосування у дітей із порушенням функції печінки.
Застосування пацієнтами літнього віку . Зазвичай немає потреби в коригуванні початкової дози для пацієнтів літнього віку, хоча можливе призначення лозартану в початковій дозі 25 мг пацієнтам віком старше 75 років.

Протипоказання

підвищена чутливість до діючої речовини чи до будь-якої з допоміжних речовин.
Період вагітності або планування вагітності (див. Застосування у період вагітності чи годування грудьми).
Тяжка печінкова недостатність.
Одночасне застосування лозартану разом з лікарськими засобами, що містять аліскірен, протипоказане пацієнтам з цукровим діабетом або нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації Період годування грудьми.
Дитячий вік до 6 років.

Побічна дія

найчастішим небажаним явищем при застосуванні лозартану було запаморочення.
З боку кровоносної та лімфатичної системи : анемія, тромбоцитопенія.
З боку імунної системи : реакції гіперчутливості, анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк* і васкуліт**.
З боку психіки : депресія.
З боку нервової системи : запаморочення, сонливість, головний біль, порушення сну, парестезія, мігрень, дисгевзія.
З боку органа слуху та рівноваги : вертиго, дзвін у вухах.
З боку серцево-судинної системи : прискорене серцебиття, стенокардія, синкопальний стан, фібриляція передсердь, гостре порушення мозкового кровообігу, ортостатична гіпотензія*** (у тому числі дозозалежні ортостатичні ефекти) ІІ .
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння : задишка, кашель.
З боку травної системи : біль у животі, кишкова непрохідність, діарея, нудота, блювання.
Гепатобіліарні розлади : панкреатит, гепатит, порушення функції печінки.
З боку шкіри та підшкірної основи : кропив’янка, свербіж, висип, фоточутливість.
З боку скелетно-м’язової та сполучної тканин : міалгія, артралгія, рабдоміоліз.
З боку нирок та сечовидільної системи : порушення функції нирок, ниркова недостатність.
З боку репродуктивної системи : еректильна дисфункція/імпотенція.
Загальні розлади : астенія, втомлюваність, набряк, нездужання.
Результати досліджень : гіперкаліємія, підвищення рівня АлАТ § , підвищення рівня сечовини крові, сироваткового креатиніну та сироваткового калію, гіпонатріємія, гіпоглікемія.
*У тому числі набряк гортані, голосової щілини, обличчя, губ, глотки та/або язика (що спричиняє обструкцію дихальних шляхів); в окремих пацієнтів з цієї категорії повідомлялося про випадки ангіоневротичного набряку в анамнезі, пов’язані із застосуванням інших лікарських засобів, у тому числі інгібіторів АПФ.
**У тому числі хвороба Шенлейна — Геноха.
***Гіпотензія не є поширеним побічним ефектом серед пацієнтів з гіпертензією, проте поширена серед пацієнтів із серцевою недостатністю та серед пацієнтів з цукровим діабетом 2-го типу, з поєднаним захворюванням нирок та АГ.
ІІ Особливо у пацієнтів зі зниженим ОЦК, зокрема хворих з тяжкою серцевою недостатністю або тих, хто отримує діуретики у високих дозах.
§ Зазвичай зникає після припинення лікування.
У пацієнтів, які застосовували лозартан, частіше, ніж у хворих, які отримували плацебо, виникали такі додаткові побічні реакції: біль у спині, інфекції сечовивідних шляхів та грипоподібні симптоми.
З боку нирок та сечовидільної системи : як результат пригнічення ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), у пацієнтів групи підвищеного ризику спостерігалися зміни функції нирок. Такі зміни можуть мати оборотний характер і зникати після припинення терапії.
Застосування у педіатрії
Профіль побічних реакцій, відзначених у дітей та підлітків, подібний до профілю побічних реакцій у дорослих. Дані щодо застосування препарату у педіатрії є обмеженими.

Особливості застосування

підвищена чутливість . Слід особливо контролювати стан пацієнтів з ангіоневротичним набряком (набряки обличчя, губ, горла та/або язика) в анамнезі.
Артеріальна гіпотензія і водно-електролітний дисбаланс . Симптоматична артеріальна гіпотензія, особливо після застосування першої дози препарату або після підвищення дози, може виникати у пацієнтів зі зниженим внутрішньосудинним об’ємом або дефіцитом натрію, спричиненими застосуванням сильних діуретиків, дієтичним обмеженням споживання кухонної солі, діареєю чи блюванням. Такі стани потребують корекції перед початком лікування лозартаном або зниження початкової дози препарату. Ці рекомендації стосуються також дітей віком від 6 років.
Електролітний дисбаланс . Електролітний дисбаланс часто відзначають у пацієнтів з порушенням функції нирок (з цукровим діабетом або без нього), що слід брати до уваги. Повідомлялося, що у пацієнтів з цукровим діабетом 2-го типу та з нефропатією частота виникнення гіперкаліємії була вищою при лікуванні лозартаном порівняно з такою у групі плацебо. Тому слід часто перевіряти концентрацію калію у плазмі крові та показники кліренсу креатиніну, особливо у пацієнтів із серцевою недостатністю і кліренсом креатиніну 30–50 мл/хв.
Не рекомендоване одночасне застосування лозартану і калійзберігаючих діуретиків, добавок, що містять калій, та замінників кухонної солі, що містять калій.
Порушення функції печінки . Оскільки фармакокінетичні дані свідчать про істотне підвищення концентрації лозартану у плазмі крові хворих на цироз печінки, слід розглянути питання про зниження дози для пацієнтів з наявністю в анамнезі порушень функції печінки. Немає досвіду терапевтичного застосування лозартану у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки, тому лозартан не можна приймати цим пацієнтам.
Лозартан не рекомендований для застосування у дітей з порушеннями функції печінки.
Порушення функції нирок . Повідомлялося про виникнення змін функції нирок, включаючи ниркову недостатність, що пов’язували з пригніченням ренін-ангіотензинової системи (особливо у пацієнтів із залежністю функції нирок від РААС, тобто у пацієнтів із тяжкою серцевою недостатністю або з уже наявними порушеннями функції нирок).
Препарати, що впливають на РААС, можуть спричиняти підвищення рівнів сечовини у крові та креатиніну в сироватці крові у хворих з двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки. Ці зміни у функції нирок можуть бути оборотними після припинення терапії. Лозартан слід з обережністю застосовувати пацієнтам із двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки.
Застосування у дітей з порушеннями функції нирок . Лозартан не рекомендований для застосування у дітей зі швидкістю клубочкової фільтрації Протягом періоду застосування лозартану слід регулярно перевіряти функцію нирок, оскільки можливе її погіршення. Особливо це стосується випадків, коли лозартан застосовували за наявності інших патологічних станів (лихоманка, дегідратація), які можуть впливати на ниркову функцію.
Одночасне застосування лозартану та інгібіторів АПФ погіршує функцію нирок, тому така комбінація не рекомендована.
Трансплантація нирки . Немає даних щодо безпеки застосування препарату пацієнтам, яким нещодавно проведено трансплантацію нирки.
Первинний гіперальдостеронізм . У пацієнтів з первинним гіперальдостеронізмом зазвичай не спостерігається ефекту при застосуванні антигіпертензивних препаратів, що діють шляхом пригнічення ренін-ангіотензинової системи. Тому лозартан не рекомендований для цієї групи пацієнтів.
Захворювання коронарних артерій та цереброваскулярні захворювання . Як і при застосуванні інших антигіпертензивних препаратів, надмірне зниження АТ у пацієнтів з ішемічними захворюваннями коронарних артерій та цереброваскулярними захворюваннями може призводити до розвитку інфаркту міокарда чи інсульту.
Серцева недостатність . Як і при застосуванні інших препаратів, що впливають на РААС, у пацієнтів із серцевою недостатністю з порушенням функції нирок або без такого існує ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії й порушення функції нирок (часто гострого).
Немає достатнього терапевтичного досвіду застосування лозартану пацієнтами із серцевою недостатністю і супутнім тяжким порушенням функції нирок, пацієнтами із тяжкою серцевою недостатністю (клас IV за класифікацією NYHA), а також пацієнтами із серцевою недостатністю і симптоматичною, небезпечною для життя серцевою аритмією. Тому лозартан слід застосовувати з обережністю цим пацієнтам. Слід з обережністю одночасно застосовувати комбінацію лозартану з блокаторами β-адренорецепторів.
Стеноз аортального і мітрального клапанів, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія . Як і при застосуванні інших вазодилататорів, з особливою обережністю слід призначати препарат пацієнтам зі стенозом аортального або мітрального клапана та обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією.
Подвійна блокада РААС . Існують свідчення, що при поєднаному застосуванні інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену підвищується ризик артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та порушення функції нирок (у тому числі ГНН). Тому подвійна блокада РААС шляхом комбінованого застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену не рекомендована.
У разі коли подвійна блокада вважається вкрай необхідною, її слід проводити винятково під наглядом спеціаліста із забезпеченням ретельного моніторингу функції нирок, водно-електролітного балансу та АТ. Інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину ІІ не слід одночасно призначати хворим на діабетичну нефропатію.
Вагітність . Лозартан не слід застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо тільки терапія лозартаном не вважається необхідною, пацієнти, які планують вагітність, повинні бути переведені на альтернативне антигіпертензивне лікування, що має встановлений профіль безпеки для застосування в період вагітності. У разі діагностування вагітності лікування лозартаном слід негайно припинити і, якщо необхідно, розпочати альтернативну терапію (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та Застосування у період вагітності чи годування грудьми).
Інші застереження . Лозартан та інші антагоністи ангіотензину менш ефективні для зниження АТ у пацієнтів негроїдної раси, ніж в інших пацієнтів, можливо, внаслідок низької активності реніну у пацієнтів негроїдної раси з АГ.
Препарат Лозартан-Тева містить лактозу. Пацієнтам з рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, дефіцитом лактази Лаппа або порушенням всмоктування глюкози-галактози не слід застосовувати цей препарат.
Застосування у період вагітності чи годування грудьми
Вагітність . Протипоказано застосування вагітним і жінкам, які планують завагітніти.
Пацієнтки, які планують завагітніти, мають бути переведені на альтернативні антигіпертензивні препарати зі встановленим профілем безпеки для застосування в період вагітності. При підтвердженні вагітності лікування лозартаном слід негайно припинити та, якщо потрібно, розпочати терапію альтернативними засобами.
Встановлено, що застосування АРАІІ у ІІ і ІІІ триместр вагітності індукує у людини фетотоксичність (погіршення функції нирок, олігогідрамніон, затримка осифікації кісток черепа) та неонатальну токсичність (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія).
Якщо в період, починаючи з ІІ триместра вагітності, мали місце випадки застосування лозартану, рекомендується провести УЗД функції нирок та стану кісток черепа.
Немовлята, матері яких у період вагітності приймали лозартан, повинні перебувати під ретельним наглядом з метою виявлення ознак артеріальної гіпотензії.
Годування грудьми . Лозартан не слід застосовувати в період годування грудьми. У цей період призначати альтернативні лікарські засоби з краще вивченими профілями безпеки щодо застосування під час годування грудьми.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами чи роботі з іншими механізмами. Не проводили дослідження щодо впливу препарату на здатність керувати транспортними засобами чи працювати з іншими механізмами. Однак слід пам’ятати про можливість розвитку таких побічних реакцій, як запаморочення та сонливість, особливо на початку лікування та при підвищенні дози препарату.
Діти . Лозартан не рекомендується для застосування у дітей віком до 6 років, оскільки щодо цієї групи пацієнтів дані є обмеженими.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

інші антигіпертензивні препарати можуть посилювати гіпотензивний ефект лозартану. До препаратів, що можуть спричиняти артеріальну гіпотензію, належать трициклічні антидепресанти, антипсихотичні засоби, баклофен, аміфостин. Одночасне застосування цих препаратів з гіпотензивними засобами збільшує ризик виникнення артеріальної гіпотензії. Лозартан метаболізується переважно з участю системи цитохрому P450 (CYP) 2C9 з утворенням активного метаболіту карбоксильної кислоти. Повідомлялося, що флуконазол (інгібітор CYP 2C9) знижує експозицію активного метаболіту приблизно на 50%. Встановлено, що одночасне застосування лозартану та рифампіцину (індуктора ферментів метаболізму) призводить до зниження на 40% концентрації активного метаболіту у плазмі крові. Клінічне значення цього ефекту невідоме. Немає відмінності в експозиції при одночасному застосуванні лозартану та флувастатину (слабкого інгібітора CYP 2C9).
Як і при застосуванні інших препаратів, які блокують ангіотензин ІІ або його ефекти, одночасне застосування препаратів, що затримують калій в організмі (наприклад калійзберігаючих діуретиків: спіронолактону, тріамтерену, амілориду) або можуть підвищувати рівні калію (таких як гепарин), добавок, що містять калій, замінників кухонної солі з калієм може призвести до підвищення вмісту калію в сироватці крові. Одночасне застосування цих засобів не рекомендоване.
Про оборотне підвищення концентрації літію в сироватці крові та виникнення токсичних проявів повідомлялося при одночасному застосуванні літію з інгібіторами АПФ. Також дуже рідко повідомлялося про такі прояви при застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ. Одночасне лікування препаратами літію та лозартаном слід проводити з обережністю. Якщо застосування такої комбінації вважається необхідним, рекомендовано перевіряти рівень літію в сироватці крові протягом комбінованого лікування.
При одночасному застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ і НПЗП (наприклад селективних інгібіторів ЦОГ-2, ацетилсаліцилової кислоти у дозах, що зумовлюють протизапальну дію, неселективних НПЗП) може послаблюватися антигіпертензивний ефект. Одночасне застосування антагоністів ангіотензину ІІ або діуретиків із НПЗП підвищує ризик погіршання функції нирок, включаючи розвиток ГНН, а також підвищення рівня калію в сироватці крові, особливо у пацієнтів з уже наявним порушенням функції нирок. Таку комбінацію слід призначати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. Пацієнтам слід проводити відповідну дегідратацію, також може бути доцільним моніторинг функції нирок після початку одночасного застосування препаратів, а також періодично впродовж лікування.
При подвійній блокаді лікарськими засобами (наприклад додавання інгібітора АПФ до застосування антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ) необхідно проводити ретельне спостереження за функцією нирок та за необхідності обмежити поєднаний прийом препаратів.
Дані клінічних випробувань свідчать, що подвійна блокада РААС за допомогою комбінованого застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену асоціюється з вищою частотою побічних ефектів, таких як гіпотензія, гіперкаліємія і зниження ниркової функції (у тому числі ГНН) порівняно із застосуванням одного агента РААС.

Передозування

симптоми . Дані щодо передозування лозартаном обмежені. Залежно від ступеня інтоксикації можуть появлятися такі симптоми, як артеріальна гіпотензія, тахікардія, брадикардія, яка може виникати внаслідок парасимпатичної (вагальної) стимуляції.
Лікування . Лікувальні заходи залежать від часу, що минув після прийому препарату, характеру і тяжкості симптомів. У разі виникнення симптоматичної гіпотензії слід проводити підтримувальну терапію. Пріоритетним заходом має бути стабілізація функції серцево-судинної системи. Після перорального передозування показане застосування активованого вугілля у відповідній дозі. Рекомендованими заходами є стимуляція блювання та промивання шлунка. Пізніше слід контролювати основні показники життєдіяльності організму та коригувати за необхідності. Лозартан та активні метаболіти не видаляються при проведенні гемодіалізу.

Умови зберігання

при температурі не вище 25 °С. Зберігати в недоступному для дітей місці.