27. ПОВОЄННА ВІДБУДОВА ТА РОЗВИТОК УКРАЇНИ В 1946 – НА ПОЧАТКУ 1950-х рр.

Зовнішньополітична діяльність УРСР. Адміністративно-територіальні зміни. Відбудова промисловості. Голод в Україні 1946-1947 рр. Радянізація західних областей України. Боротьба ОУН та УПА. Розгортання ідеологічних кампаній.

квітень 1945 р. – Україна стає співзасновницею ООН;

березень 1946 р. – «саморозпуск» УГКЦ;

1946-1947 рр. – голод в Україні;

квітень-липень 1947 р. – операція «Вісла».

Персоналії: Д. Мануїльський, О. Гончар, Й. Сліпий.

Поняття та терміни: «операція «Вісла», «ждановщина», «лисенківщина».

Ви повинні вміти:

• розпізнавати на карті зміни в адміністративно-територіальному устрої України;

• характеризувати зовнішньополітичну діяльність УРСР у повоєнні роки та політику влади щодо економічного, соціально- політичного, релігійного, культурного та повсякденного життя населення, хід операції «Вісла», процеси радянізації західних областей України;

• визначати причини та наслідки проведення операції «Вісла», розгортання ідеологічних кампаній, голоду в Україні, «саморозпуску» УГКЦ.

УКРАЇНА – СУБ’ЄКТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН. У червні 1945 р. УРСР стала членом ООН. Восени 1945 р. Підготовча комісія ООН розробляла порядок денний першої сесії Генеральної Асамблеї ООН. Першим віце-головою Підготовчої комісії був обраний тодішній нарком закордонних справ УРСР, відомий партійно-радянський функціонер Дмитро Мануїльський. Йдучи в цілому в дипломатичному річищі СРСР, Україна вступила до численних спеціалізованих органів і агентств ООН – Статистичної комісії, Комісії з прав людини, Комітету у справах біженців і переміщених осіб та інших, увійшла (тоді ще як непостійний член) до Ради Безпеки ООН строком на 2 роки (1948-1949). До 1950 р. УРСР стала членом 12 міжнародних організацій. Крім того, у цей період вона була членом 8 міжнародних організацій та їхніх органів. У 1951-1958 рр. Україна набула членства ще у 16 міжнародних організаціях та їхніх органах.

29 червня 1945 р., було підписано радянсько-чехословацький договір про включення Закарпатської України до складу УРСР. У листопаді 1945 р. його було ратифіковано Національними зборами Чехословацької Республіки і президією Верховної Ради СРСР, а 22 січня 1946 р. у складі УРСР було створено Закарпатську область з центром у місті Ужгороді. Крім неї, до західних областей належали: Волинська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Дрогобицька (у 1959 р. об’єднана із Львівською), Станіславська (у 1962 р. переіменована на Івано- Франківську), Чернівецька, Ізмаїльська (існувала у 1940-1954 рр., увійшла в 1954 р. до складу Одеської області). Наприкінці 1945 р. територія УРСР збільшилась до понад 580 тис. км.

ВЛАДА ЗА ЧАСІВ ПІЗНЬОГО СТАЛІНІЗМУ. Користуючись у післявоєнний період безмежною особистою владою, Й. Сталін почав відверто ігнорувати керівні органи державної партії. З’їзди не скликалися аж до жовтня 1952 р. Понад п’ять з половиною років не скликалися пленуми ЦК. Не збиралося в повному складі навіть політбюро ЦК. У жовтні 1952 р. відбувся перший після війни XIX з’їзд державної партії, яка стала називатися Комуністичною партією Радянського Союзу (скорочено – КПРС). Політбюро ЦК на цьому з’їзді було перейменоване на президію і збільшилося з 11 до 25 осіб.

Від лютого 1944 р. по грудень 1947 р. уряд республіки очолював Микита Хрущов. Короткий період, з березня по грудень 1947 р., на вищій партійній посаді в Україні перебував Л. Каганович. Коли Сталін знову доручив цю посаду Хрущову, Раду міністрів очолив Д. Коротченко. Після цього Хрущов. перебував в Україні ще два роки. У грудні 1949 р. волею генсека він знову опинився в Москві, а першим секретарем ЦК КП(б)У став Л. Мельников.

Державна влада взяла курс на боротьбу з «буржуазним націоналізмом». Певна річ, зберігалася показна увага радянської держави до «титульних» націй. У повоєнні роки вперше проявився на державному рівні антисемітизм. Він став помітним під час кампанії з боротьби з космополітизмом, яка почалася від кінця 1948 р. Незабаром зазнало репресій усе керівництво Єврейського антифашистського комітету, який у роки війни займався збиранням фінансових коштів серед єврейських общин світу на користь Радянського Союзу. Сам комітет було розпущено, усі його періодичні видання заборонено.

13 січня 1953 р. газета «Правда» оголосила про викриття терористичної групи лікарів, у складі якої було названо спочатку дев’ять, а потім п’ятнадцять відомих спеціалістів. Приблизно половина з них була євреями. Їм інкримінувалося вбивство у 1948 р. Л. Жданова, замах на життя багатьох воєначальників. Перебіг «справи лікарів» свідчив про те, що її режисер за допомогою партапарату готував радянське суспільство до репресій, зіставних за масштабами з репресіями 1937-1938 рр. Але 5 березня 1953 р. режисера зупинила власна смерть.

ВІДБУДОВА ПРОМИСЛОВОСТІ. Українська промисловість відбудовувалася дорить швидко, якщо порівняти досягнуті результати з масштабами руйнувань. Об’єкти, потрібні центральному керівництву, не відчували труднощів з фінансуванням. Відбудовані підприємства починали одразу працювати па загальносоюзний народногосподарський комплекс. Відновлювали свої потужності «Азовсталь», «Запоріжсталь», Харківський тракторний завод тощо. До кінця 40-х років було відновлено довоєнний рівень промислового виробництва у вартісних показниках. За фізичними обсягами рівня виробництва 1940 р. вдалося досягти лише в середині 50-х років.

У відновленні Дніпрогесу брали участь 120 підприємств СРСР. У березні 1947 р. дав електричний струм перший генератор Дніпрогесу. 1950 р. в Україні вироблялося більше електроенергії, ніж напередодні війни. У 1948 р. виник грандіозний «Сталінський план перетворення природи», який вимагав величезних капіталовкладень на спорудження дніпровських електростанцій і каналів від Дніпра в посушливі місцевості Південної України і в Крим.

Статистичні дані свідчать, що післявоєнна п’ятирічка виконана достроково, а промислове виробництво в Україні зросло на 15 % порівняно з 1940 р. Проте натуральні показники багатьох виробництв дають підстави вважати, що довоєнного рівня вдалося досягти лише в наступній, п’ятій п’ятирічці (1951-1955).

ГОЛОД 1946-1947 рр. Зима 1945-1946 рр. видалася малосніжною. Весна й літо 1946 р. на півдні України виявилися найбільш посушливими за останні півсотню років. Отже, погодні умови складалися навіть гірше, ніж у 1921 р. У середньому по Україні врожайність зернових не перевищила 3,8 центнера з гектара. На півдні колгоспники не змогли повернути посіяного. Однак виняткові погодні умови не вплинули на розміри хлібозаготівельного плану. У листопаді 1946 р., коли стало зрозуміло, що з України витиснули все наявне зерно, але хлібозаготівельного плану не викопали, М. Хрущов звернувся до Сталіна з проханням припинити тиск. У відповідь Й. Сталін і Д. Жданов висунули вимогу покінчити з «небільшовицьким ставленням» до державних завдань і виконати план.

Залишені без допомоги південні області республіки пережили трагічну зиму 1946-1947 рр. У Одеській, Ізмаїльській, Кіровоградській, Миколаївській і Херсонській областях голод тривав аж до нового врожаю. Кількість хворих на голодну дистрофію у червні перевищувала мільйон осіб, кількість померлих від голоду серед госпіталізованих дійніла до 102 тис. осіб. Однак дані про чисельність жертв неповні.

СТАНОВИЩЕ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА. Радянська держава завжди розв’язувала свої економічні проблеми за рахунок села, а під час післявоєнної розрухи – тим більше. Тиск держави на колгоспи взяли на свої плечі сільські жінки. Перед війною частка чоловіків серед працездатних колгоспників становила 49 %, а в останньому воєнному році – трохи більше 20 %. У МТС катастрофічно не вистачало техніки, запчастин, пального. Коней у колгоспах залишилося мало, і орати часто доводилося на селянських коровах, які після цього різко знижували надої. Наслідки катастрофічної посухи село подолало не одразу. Однак поставки зерна державі довели до 92 % довоєнного рівня. При меншій врожайності і менших посівних площах це означало підвищення частки продукції, відчужуваної у колгоспів. Порівняно з довоєнним рівнем істотно зросли поставки технічних культур, передусім цукрових буряків. Щоб активізувати підневільну працю, застосовувалася політика батога і пряника. Пряником було «соціалістичне змагання». Політика батога виявилася, зокрема, у виданому з ініціативи М. Хрущова 21 лютого 1948 р. указі президії Верховної Ради СРСР, назва якого вичерпно характеризувала зміст: «Про виселення з Української PCP осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві і ведуть антигромадський, паразитичний спосіб життя». Цей указ став для місцевої влади засобом шантажу й залякування колгоспників.

Бажаючи зміцнити контроль компартійно-радянських органів над колгоспним виробництвом, Хрущов здійснив укрупнення артілей. Наприкінці 1950 р. в УРСР залишилося 19 295 артілей, тобто на 42 % менше, ніж їх існувало на початку року. Укрупнені колгоспи легше піддавалися політичному контролю з боку райкомів партії і економічному контролю з боку МТС.

РОЗГРОМ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ. Радянізація Західної України почалася, як і в передвоєнні роки, з репресій. 1 листопада 1944 р. номер митрополит Андрей Шептицький. Це полегшило задуману Сталіним ліквідацію греко-католицької церкви. Духовенству і віруючим було запропоновано злилися з Російською православною церквою. Після того як вищі ієрархи греко-католицької церкви відмовилися розглянути таку пропозицію, за справу взялися органи державної безпеки. Новопризначений митрополит Й. Сліпий у квітні 1945 р. був заарештований з групою єпископів за стандартним звинуваченням у співробітництві з німецькими окупантами. У березні 1946 р. їх засудили на великі строки до таборів у віддалених регіонах СРСР. У цьому ж місяці ініціативна група віруючих на чолі з священиком Г. Костельником зібрала у Львові собор, який прийняв рішення про скасування Берестейської унії 1596 р. і підпорядкування галицької церкви московському патріарху Алексію. У Закарпатті відповідне рішення було прийняте в 1949 р. На Пряшівщині, тобто за межами СРСР, під радянським тиском унія була ліквідована у 1950 р.

ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ ЗАХІДНИХ ОБЛАСТЕЙ. Політику радянізації здійснювали руками тих, хто добровільно або під тиском їхав на постійну роботу в західні області. Масштаби таких переселень були істотними. Зі східних областей України, а також з інших республік у. край прибували десятки тисяч апаратних працівників, спеціалістів народного господарства, працівників медичних і культурно-освітних установ. У прийнятому в березні 1946 р. законі про п’ятирічний план окремим пунктом формулювалося завдання перетворити Львів на великий промисловий центр. У 1946-1947 рр. в Дрогобицькій області (в 1959 р. об’єднана із Львівською) було відкрито газові родовища, а в 1949 р. – побудовано найбільший тоді в СРСР і Європі магістральний газопровід Дашава-Київ. У 1951 р. західноукраїнський газ почала одержувати Москва.

У північній частині Львівської і на півдні Волинської областей було знайдено промислові запаси вугілля. З 1949 р. у Львівсько-Волинському вугільному басейні почалося шахтне будівництво. У 1950 р. було відкрите найбільше в СРСР Роздольське родовище сірки. Незабаром тут почалося будівництво великого гірничо-хімічного комбінату. Були реконструйовані хімічні комбінати у Калуші і Стебнику, Солотвинський соляний рудник у Закарпатті. Став до ладу потужний цементний завод у Миколаєві Дрогобицької області.

КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ СЕЛА. У західних областях налічувалося десятки тисяч хуторів і тисячі дрібних сіл. У травні 1945 р. з ініціативи Хрущова з’явилася компартійно-радянська постанова про утворення земельних общин, які мали регулювати користування угіддями, утворювати супряги, щоб допомагати господарствам у обробці землі. За 1945 р. було організовано близько 240 тис. супряг. Влаштовувалися екскурсії в колгоспи східних областей, щоб селяни переконалися у перевагах колективного господарювання і розповіли про це односельцям. На заможних селян держава скеровувала вістря податкового тиску. З початком колективізації поширилося пряме розкуркулення заможних господарств. Суцільна колективізація стала здійснюватися тільки з 1948 р. Вона відбулася у стислі строки. До середини 1950 р. в 7190 колгоспах було об’єднано 98 % селянських господарств.

ОПЕРАЦІЯ «ВІСЛА». 28 квітня 1947 р. розпочалася акція «Вісла», тобто примусове виселення українців у глиб Польщі, їх переселяли із так званого Закерзоння, тобто з давніх українських земель (Холмщина, Підляшшя, Надсяння, Лемківщина), що опинилися па польському боці лінії кордону. У січні 1947 р. військові відділи на території південно-східних воєводств одержали наказ скласти списки українських сімей, що не переселилися у 1944— 1946 рр. Через місяць, заступник начальника Генштабу С. Моссор вже запропонував план переселення українців у західні землі. Польська влада застосувала принцип колективної відповідальності українців. Фактично кожного українця було потрактовано як співучасника УПА, як «націоналіста». Це розв’язувало польським воякам руки. У цій акції було задіяно шість польських дивізій та відділи органів польської служби безпеки. Одночасно війська НКВС і чехословацької армії заблокували східні й південні кордони Польщі. На збирання людям давали всього 2-3 години, брати з собою в дорогу дозволялося лише найнеобхідніше. Селян довго тримали у пересильних пунктах. На нових місцях, як правило, переселенцям виділяли найгірші землі. Не лише влада, а й сусіди ставились до них переважно вороже, вважали й називали їх «українськими бандитами». Переселення близько 150 тис, осіб знелюднило Бескиди.

ЗБРОЙНИЙ ОПІР ОСЕРЕДКІВ ОУН І УПА. У серпні 1943 р. бандерівська ОУН внесла принципові поправки до своїх програмних документів. Бандерівці проголошували рівність у правах усіх громадян майбутньої Української держави незалежно від їхньої національності, підтверджували право національних меншин вільно розвивати свою культуру.

У відкритих боях, зважаючи на явну перевагу противника в чисельності та озброєнні, бійці УПА, як правило, зазнавали поразок. Тому закордонний провід ОУН на чолі з С. Бандерою ухвалив рішення про виведення великих підрозділів УПА з України через Словаччину в Західну Німеччину і Австрію. Підрозділи, які виявили бажання залишитися, подрібнювалися на невеликі, глибоко законспіровані групи, здатні діяти автономно. Вони складалися переважно з місцевих жителів, які користувалися підтримкою населення. Повстанці відстоювали зі зброєю в руках приватну власність і свою релігію, право жити так, як завжди, а не працювати на державу в ненависних колгоспах. Рух опору пішов на спад тільки після 5 березня 1950 р., коли НКВС за допомогою, агентури натрапив на схрон, де переховувався Р. Шухевич. Командарм загинув у нерівному бою.

Щоб позбавити бандерівців підтримки населення, загони НКВС спалювали села, виселяли людей з місцевості, де знаходилися бази УПА, ув’язнювали «бандпосібників» або депортували їх у Сибір цілими сім’ями. Всього було вивезено 65 906 сімей, в яких налічувалося 203 662 чоловіків, жінок і дітей.

НАСЛІДКИ РАДЯНІЗАЦІЇ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У ПОВОЄННИЙ ПЕРІОД

• Радянізація західноукраїнських земель супроводжувалася, як і радянізація основної частини України, масовими репресіями. Зсув масових репресій у цьому регіоні на два десятиліття призвів до того, що в добу «перебудови» його населення (так само як населення республік Балтії) виявило найбільшу непримиренність до радянської влади і комуністичної ідеології. Отже, найголовнішим наслідком радянізації західноукраїнських земель слід уважати особливо активну участь їх населення в національно-визвольному русі, безпосереднім наслідком якого стала суверенізація України.

• Головним аспектом радянізації була колективізація сільського господарства. На відміну від основної частини України, де колективізація села на переламі 20-х і 30-х рр. супроводжувався переважно «глухим» спротивом (саботажем), тут опір набув збройних форм завдяки сприятливим природним умовам і наявності в регіоні повстанських структур ОУН і УПА. Десятирічне протистояння ОУН і УПА збройним силам наддержави було можливим тільки тому, що національно- визвольна боротьба поєднувалася з соціально- економічною боротьбою селянства.

• Важливим наслідком радянізації регіонів, які перебували на кордоні з Європою, було швидке подолання їхньої віковічної економічної відсталості. Тоталітарна влада, яка зосереджувала у своїх руках всі економічні ресурси наддержави, спромоглася за короткий термін індустріалізувати основну частину західноукраїнських земель. Індустріалізація регіону здійснювали, враховуючи наявні тут корисні копалини (нафта, газ; вугілля, сірка).

• Важливою складовою радянізації були заходи, пов’язані з ліквідацією неписьменності й створенням мережі загальноосвітніх і вищих навчальних закладів з українською мовою викладання.

КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ. Важливим здобутком післявоєнної п’ятирічки в культурному житті було запровадження обов’язкового 7-річного навчання і створення 1300 шкіл на 400 тис. учнівських місць. Відкрилися нові вищі навчальні заклади. Найбільшими серед них були Ужгородський державний-університет і Чернівецький медичний інститут. У трьох відділах Академії наук УРСР почали свою діяльність 44 інститути, у тому числі 20 нових. У 1946 р. було здійснено пуск першого в УРСР атомного реактора, а в 1948-1951 рр. розроблено першу в СРСР електронно-обчислювальну машину. Металеві конструкції всіх відбудовуваних об’єктів зварювалися за технологією, відпрацьованою спеціалістами Інституту електрозварювання АН УРСР.

У літературу прийшли молоді письменники, збагачені життєвим досвідом недавньої війни. Великого громадського звучання набули книги Олеся Гончара (особливо роман «Прапороносці»), Віктора Некрасова (роман «В окопах Сталінграда»), твори Максима Рильського, Юрія Яновського. Продовжували свою творчість художники М. Глущенко, М. Дерегус, О. Шовкуненко, композитори К. Данькевич і Д. Хлебанов, актори А. Бучма, Н. Ужвій, Г. Юра, Ю. Шумський та ін.

На трьох кіностудіях у Києві, Одесі і Ялті випускалися фільми, які йшли в загальносоюзний прокат.

Весь арсенал культури був підпорядкований агітаційно-пропагандистським завданням державної партії.

Відбудова економіки України після Великої Вітчизняної війни

Відбудова – період в історії УРСР і СРСР після визволення окупованих у роки Великої Вітчизняної війни районів до початку 1950-х pp.; процес відновлення зруйнованого війною промислового потенціалу, соціально-культурної сфери, повернення населення до мирного життя.

1. Етапи відбудови в УРСР:

– 1943-1945pp. – відбудова найбільш життєво важливих об’єктів в міру визволення території від німецько-фашистських загарбників;

– 1945-1950pp. – широкомасштабна відбудова згідно з IV п’ятирічним планом.

2. Масштаби втрат і руйнувань. За роки війни Україна втратила 8 млн осіб (5,5 млн цивільного населення; 2,5 млн загинуло в боях) – це 20% її населення. Окупанти зруйнували 714 міст, селищ, понад 28 тис. сіл, понад 16 тис. підприємств, майже 33 тис. колгоспів, радгоспів, МТС, 18тис. лікувальних установ. У 1945 р. в Україні залишилося 19% довоєнної кількості промислових підприємств, 10 млн осіб залишилися без житла.

Прями збитки господарства України становили 285 млрд. крб. Ця сума вп’ятеро перевищувала асигнування УРСР на будівництво державних підприємств протягом усіх трьох довоєнних п’ятирічок. Загальна сума втрат, яких зазнало населення й господарство України, становила майже 1,2 трлн крб.

У руїнах лежали «Запоріжсталь», «Азовсталь», Маріупольський металургійний завод, Макіївський завод ім. С. М. Кірова, машинобудівні підприємства Києва і Харкова, Дніпрогес, шахти Донецького вугільного басейну. В Україні залишилося неушкодженими лише 19% довоєнної кількості промислових підприємств. У важких умовах жила більшість населення України. He вистачало продуктів харчування, одягу, взуття. Мільйони людей тулилися в землянках, бараках, гуртожитках і переповнених комунальних квартирах.

Зважаючи на все це, деякі із західних експертів розрахували, що для відновлення господарства СРСР потрібно не менше 20-25 років, а дехто називав навіть 100 років. Однак централізована система управління господарством створювала можливості швидкої мобілізації людських і матеріальних ресурсів, що й стало запорукою прискорених темпів відбудови народного господарства.

3. Прийняття Закону «Про п’ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства». У березні 1946 р. Верховна Рада СРСР прийняла Закон «Про п’ятирічний план відбудові і розвитку народного господарства». Це був IV план п’ятирічки. У серпні 1946 р. Верховна Рада УРСР прийняла аналогічний закон, що передбачав таке:

– відбудову виробничих потужностей України;

– доведення валової продукції промисловості у 1950 р, до 113% від рівня 1940 р.;

– першочергове відновлення важкої промисловості, транспорту, енергетики, будівництво нових заводів;

– відбудова легкої промисловості і сільського господарства;

Закон «Про п’ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства» передбачав вирішення всіх поставлених завдань (у СРСР і У РСР) винятково за рахунок власних сил і ресурсів.

4. Особливості післявоєнної відбудови економіки УРСР. Післявоєнна відбудова економіки в Україні, як і в цілому по Радянському Союзу, мала свої особливості;

– відбудова господарства в УРСР, як і в СРСР, здійснювалася в умовах тоталітарного політичного режиму, командно-адміністративної системи, повного домінування державної соціалістичної власності, панування в сільському господарстві колгоспно-радгоспної системи, відсутності економічної зацікавленості працівників у розвитку виробництва;

– економіка України відбудовувалася і добудовувалася не як самостійний, замкнутий і самодостатній комплекс, а як частина загальносоюзної економічної системи; крім того, завдяки розвитку нових промислових центрів за Уралом і в Казахстані, руйнуванню значної частини промислового потенціалу України, її доля в загальносоюзному виробництві знизилася з 18% у довоєнний період до 7% у 1945 p.;

– у процесі відбудови широко використовувалося нове технологічне обладнання за рахунок демонтованих у Німеччині машин і устаткування, отриманих СРСР за рахунок репарацій;

– відбудова економіки відбувалася у напруженій міжнародній обстановці -. цього часу почалася «холодна війна» і гонка озброєнь; ці обставини виключали західну, перш за все американську фінансову та технічну допомогу;

– вивезені на схід у роки війни підприємства було вирішено не повертати в Україну; у ході війни з України було евакуйовано 550 промислових підприємств, з яких потім повернулося лише близько 150;

– союзний уряд не надав Україні достатніх коштів, необхідного обладнання і транспорту;

– характерним у процесі відбудови було другорядне ставлення до галузей, що виробляли товари і продукти для населення (легка, харчова промисловість, сільське господарство); тому прискорена відбудова промислового потенціалу не супроводжувалася настільки ж швидким підвищенням життєвого рівня народу;

– помітно ускладнювався процес відбудови в УРСР й голодом 1946-1947рр., викликаним посухою 1946 р.; загроза голоду не була своєчасно нейтралізована, і до зими 1946-1947 pp. дедалі більше набувала ознак справжнього голодомору; суттєво погіршили ситуацію надмірно високі і нереальні плани хлібозаготівель, що мали постійну тенденцію до збільшення, великі обсяги експорту хліба і продуктів тваринництва за кордон;

– матеріальне становище і життя населення в період відбудови були надто важкими; не вистачало найнеобхідніших товарів: продовольства, взуття, одягу, побутових предметів;. до грудня 1947 р. діяла карткова система на продукти харчування;

– У роки відбудови гостро бракувало кваліфікованих робітників (у ході війни загинуло до 8 млн чоловік), погіршився якісний склад робітничого класу; до тяжкої праці в металургії, вугільній промисловості, будівництві широко залучалися жінки й підлітки;

– у перші повоєнні роки в Україні з боку влади відновилися політичні репресії, а в західних областях тривала війна радянської влади проти загонів УПА;

– у перші повоєнні роки непропорційно великою була роль ідеології, яка знаходила свій вияв у широкомасштабних мобілізаційно-пропагандистських заходах: соціалістичних змаганнях, рухах передовиків і новаторів тощо.

5. Підсумки відбудови економіки України в 1946-1950pp. Відбудувати економіку УРСР в рекордно стислі терміни вдалося насамперед завдяки героїчній самовідданій праці мільйонів робітників і селян, учених, інженерів, службовців, працівників культурно-освітньої сфери України.

За 1946-1950 pp. було відбудовано зруйновані в роки війни промислові підприємства, шахти, електростанції. Повністю були відновлені основні галузі економіки УРСР – металургія та енергетика. Переводилися на випуск верстатів, устаткування та іншої мирної продукції підприємства і галузі промисловості, які випускали в роки війни військову продукцію. Зростали обсяги промислового виробництва в порівнянні з довоєнним рівнем. У 1950 р. обсяг промислового виробництва перевищив довоєнний рівень 1940 р. на 15%, що було більше запланованого.

Створювалися нові галузі промисловості – радіотехнічна, приладобудування, автомобілебудування та ін. У роки четвертої п’ятирічки були побудовані нові великі заводи – Київський авіаційний завод, Одеський автоскладальний, Харківський підшипниковий, Запорізький трансформаторний, Львівський інструментальний та ін. Був введений в експлуатацію газопровід Дашава-Київ. У Західній Україні почалося освоєння нових родовищ нафти, газу, вугілля, сірки, будівництво нових заводів. Україна відновила свою роль у промисловому потенціалі СРСР, за рівнем індустріального розвитку випередила багато країн Європи.

У грудні 1947 р. завдяки зростанню виробництва сільськогосподарської продукції були скасовані продовольчі картки, зникла погроза голоду. Україна знову стала житницею і тваринницькою базою СРСР. До 1950 р. був досягнутий довоєнний рівень виробництва сільськогосподарської продукції.

Але в той же час в економіці УРСР, як і всієї економіці СРСР, не проводилося необхідної модернізації, що здійснювалася в західних країнах; кращі сили і ресурси відволікалися на прискорене будівництво підприємств військово-промислового комплексу; значно відставала відбудова підприємств легкої і харчової промисловості (у 1950 р. вони досягли тільки 80% довоєнного рівня); зростання виробництва сільськогосподарської продукції було досягнуто не тільки за рахунок збільшення капіталовкладень, але й у результаті безжалісної експлуатації сільських жителів.

• Історія Держави І Права України: Заруба В.М
• Історія України: Заруба В.М., Васковський Р.Ю.
• Дистанційний Курс Історія України: Г.Г.Кривчик, С.
• Актуальні Проблеми Історії України: Курс Лекцій
• Нариси З Історії України: Василь ВЕРИГА
• Історія України Від Найдавніших Часів I До XXI: Л.І. Кормич В.В. Багацький
• Конспект Лекцій З Історія України: Гавриленко І
• Козацька еліта Гетьманщини
• Історія України: Мельнік
• Проблеми вивчення української революції 1917-1921рр
• Українська національна революція
• Політичний рух: Бобіна