Як брати воду з річки

0 Comments

“Полагодити” воду: як змінити підхід держави до очистки річок

Питної води у світі все менше. Ріки міліють, озера пересихають. Країни світу інвестують величезні кошти у системи водопостачання. Україна на межі.

директор Житомирського водоканалу, віцепрезидент асоціації “Укрводоканалекологія”

П оверхня Землі на 70% вкрита водою і лише 0,6% з них — це питна вода.

Україна багата річками та озерами, але як ми ставимося до цього ресурсу?

Наші основні річки, особливо Дніпро, покриваються зеленими водоростями.

Господарська діяльність негативно впливає на наше джерело життя.

До того ж, система водопостачання та система водовідведення великих міст будувалися давно, й інфраструктура цих важливих об’єктів — у поганому стані.

Через недостатнє фінансування цієї сфери незабаром ми можемо залишитися без питної води. Річки спочатку перетворяться на озера, потім зникнуть, і нам буде все складніше і все дорожче добувати для себе питну воду.

Наші водоканали, які є добувачами питної води та основними очищувачами стічних вод, не перебувають в хорошому стані, особливо якщо порівнювати наші підприємства з європейськими. У Європі давно зрозуміли, що в першу чергу потрібно інвестувати в життєво важливі ресурси: повітря, воду, довкілля загалом.

Приклад Польщі свідчить, що десятиріччя цілком достатньо для повного оновлення інфраструктури водопостачання і водовідведення. Не секрет, що Європейський Союз серйозно переймався зношеністю інфраструктури в Польщі. Системне інвестування, залучення інтелектуального ресурсу дозволило вирішити цю проблему.

Які виклики стоять у цій сфері перед Україною? Проблема в тому, що ми досі не розуміємо, у якій точці координат перебуваємо. У контексті управління водою ми зараз на рівні країни третього світу. Це означає, що ми втрачаємо очищену воду і повертаємо в річку неочищені стоки. Це, напевно, одна з найбільших проблем.

Як наслідок, у річках з’являється багато водоростей, і коли вони лягають на дно, рівень мулу постійно накопичується. Відповідно, води в річці стає все менше і з неї все важче брати воду для приготування питної води.

Турбота про річки повинна бути пріоритетом держави. Недостатньо інвестувати в інфраструктуру очищення стоків. Ми повинні очистити річки. Ігнорування проблеми лише збільшить видатки на очищення у майбутньому та ускладнить цей процес.

У Житомирі 528 км водопроводу і лише 280 км каналізаційних мереж. Це означає, що люди отримують питну воду і повертають її не в систему каналізації, а в ґрунт.

Ми з великими труднощами залучаємо та освоюємо інвестиції світових донорів. Державна система, на жаль, не сприяє вирішенню цієї проблеми. З 2014 року ми взялися до справи, але це еволюційний процес, а потрібен революційний.

В Ізраїлі була проблема з єдиним озером, з якого вони беруть воду. Рівень води у ньому знизився до критичної межі. Тоді держава навчилася знесолювати воду Середземного моря і подавати її в систему питного водопостачання.

Тепер ізраїльським водоканалам набагато легше. Вони не гасять системні пожежі, вони управляють ресурсом. У них нема божевільних операційних витрат, вони думають тільки про капітальні витрати. Ми ж постійно латаємо діри.

Чому нас навчила ситуація з хлором? На жаль, нічому. Водоканали могли перестати подавати воду населенню. Тільки фінансами цю проблему не вирішити, тут повинні з’явитися стратегія і постійне інвестування. Наприклад, для Житомира потрібно 20 млрд грн і десять років. Після цього можна буде говорити про системний розвиток.

Імплементація проектів почнеться з тендерної процедури. Ми до цього не готові, але нам доведеться вчитися. Експерти з ЄС або США допоможуть. Це великий шматок роботи і часу, але без тендерів грошей не буде. Все повинно бути прозоро. Інвестори — Світовий банк або ЄБРР — таким чином виключають корупційні і політичні ризики.

Поки ми не перейшли червону лінію, нам потрібно вирішити цю проблему і повернути собі життєво необхідний ресурс — воду.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

Живі річки – це чиста питна вода

Чи можна пити воду з річки? Так, ми всі це робимо кожного дня, адже вода поступає в наші крани по трубах саме з річок. Звісно, вона проходить складний процес очистки за допомогою фізичних та хімічних методів, набір яких може бути різним в залежності від річки та місцевості. Але чи знаєте ви, що в природі теж існують свої фільтри, які ефективно очищують воду від різних видів забруднень?

Щоб хоча б віддалено повторити роботу водно-болотних угідь, нам знадобляться багато різних штучних фільтрів та засобів очистки.

Цими фільтрами є водно-болотні угіддя – унікальні природні системи, які люди частіше за все недооцінюють. Водно-болотні угіддя (скорочено ВБУ) – це мілководні ділянки рік, озер, морського узбережжя, що часто заростають водними рослинами. Водно-болотні угіддя очищують воду від різних видів забруднення – залишків ґрунту, добрив, пестицидів, масла та жиру, пластику, важких металів, хімічних речовин, надмірної кількості органіки тощо. Щоб хоча б віддалено повторити роботу водно-болотних угідь, нам знадобляться багато різних штучних фільтрів та засобів очистки.

Найефективніший фільтр

Давайте розберемося, як же природа справляється з цим завданням. ВБУ щільно заростають водними рослинами, тож течія тут сповільнюється і великі часточки мулу, ґрунту та різних речовин осідають на дно, а потім зв’язуються рослинністю. Ви можете побачити неозброєним оком, як каламутна вода швидкої річки, проходячи через плавні, стає прозорою та чистою. ВБУ відфільтровують близько 90% часточок річкової зависі. Разом з нею вода очищується від важких металів та деяких токсичних хімічних речовин, які залишаються у відкладеннях.

Також в річку потрапляють азот і фосфор із добрив для сільського господарства та газонів, залишків миючих засобів, відходів домашніх тварин, каналізаційних та септичних систем тощо. Надлишкова органіка провокує надмірний розвиток деяких водних рослин, водоростей та ціанобактерій, який ми знаємо як цвітіння водойм. В результаті такого цвітіння різко падає вміст кисню в воді, активно виробляються токсичні хімічні речовини, і в річці спостерігається замор риби та іншої живності. До речі, ви можете сприяти зменшенню заморів, використовуючи вдома безфосфатні миючі засоби. Коли річкова вода проходить через водно-болотні угіддя, зайві поживні та токсичні речовини поглинаються водною рослинністю і накопичуються у вигляді менш шкідливих хімічних форм в результаті біологічних процесів або під тривалим впливом сонячного світла.

ВБУ щільно заростають водними рослинами, тож течія тут сповільнюється і великі часточки мулу, ґрунту та різних речовин осідають на дно, а потім зв’язуються рослинністю.

Зручні рішення незручних проблем

Водно-болотні угіддя настільки ефективно видаляють з води надлишок органіки, що все частіше міста будують штучні ВБУ для очищення каналізаційних стоків. Це природне рішення проблеми є більш ефективним та вигідним у довгостроковій перспективі. Створені один раз, водно-болотні угіддя виконують своє завдання довгі роки без суттєвої підтримки, якщо, звісно, не перевантажувати природну систему. Останнє може призвести до її руйнування. Влада міста Нью-Йорк підрахувала, що можна заощадити від 1,5 до 6,5 мільярдів доларів США, якщо придбати та зберегти природні території навколо прилеглих водойм, у порівнянні з побудовою нових очисних заводів.

Неоціненні природні послуги

Крім очищення води водно-болотні угіддя надають нам багато інших природних чи так званих екосистемних послуг. Тут розмножується та нагулюється риба, гніздяться водоплавні птахи. Загалом тут живуть чи харчуються близько 40% всіх видів тварин та рослин на Планеті. Рослинність водно-болотних угідь поглинає вуглекислий газ, який спричиняє зміну клімату, та виділяє багато кисню, яким ми дихаємо. Вони захищають людей від повеней та штормів та пом’якшують місцевий клімат. Крім того, водно-болотні угіддя є чудовим місцем для рекреації та туризму.

Загалом у водно-болотних угіддях живуть чи харчуються близько 40% всіх видів тварин та рослин на Планеті.

Зберегти та відновити заради майбутнього

Нажаль, за останню сотню років більшість водно-болотних угідь планети були знищені, і це призвело до значного погіршення якості води в наших річках, проблем із повенями й до інших негараздів. Щоб зберегти найцінніші водно-болотні угіддя світу та багате біорізноманіття, яке вони прихищають, у 1971 році була прийнята міжнародна Рамсарська конвенція зі збереження ВБУ планети. На даний момент до списка водно-болотних угідь міжнародного значення увійшли 50 ВБУ України загальною площею 802 604 га. Найбільші ж водно-болотні угіддя у світі – Пантанал, розташовані в Бразилії, Болівії та Парагваї.

Відновлення водно-болотних угідь нашої країни допоможе очистити воду в річках, щоб вона знову стала придатною для пиття та зрошення. Існуванню цих унікальних природних систем загрожують надмірне забруднення, зміна клімату, і, найголовніше – їх штучне осушення з метою перетворення на сільськогосподарські угіддя чи звільнення землі під будівництво. Дійсно, ці землі є дуже родючими протягом певного часу після осушення, але згодом ґрунт бідніє, тому що природні процеси, які забезпечували родючість, вже не працюють. Тож ці території перетворюються на спустошені ділянки ризикованого землеробства.

Щоб зберегти найцінніші водно-болотні угіддя світу та багате біорізноманіття, яке вони прихищають, у 1971 році була прийнята міжнародна Рамсарська конвенція зі збереження ВБУ планети.

Успішні приклади дають надію

На щастя, природа може відновити те, що знищила людина, варто лише надати можливість природним процесам знову функціонувати та лагодити змінені екосистеми. Початок відновленню водно-болотних угідь в дельті Дунаю поклав Всесвітній фонд природи WWF ще біля 20 років тому. Успішними прикладами такої роботи в Україні є відновлення природи островів Малий Татару біля міста Ізмаїл та Єрмаків біля міста Вилкове. Вже за декілька років після знесення частини дамб навколо Єрмакова, острів став одним з найбагатших на біорізноманіття куточків Дунайського біосферного заповідника. Справу продовжила організація Rewilding Ukraine із поверненням у регіон великих травоїдних тварин, подальшим відновленням Єрмакова та Придунайських озер, та іншими проектами. Зараз дві організації планують об’єднати зусилля, щоб продовжити ефективну роботу із відновлення водно-болотних угідь Придунав’я.

Водяні буйволи, яких команда Rewilding Ukraine завезла на острів Єрмаків у 2019 році.

Ця стаття є частиною спільної інформаційної кампанії Rewilding Ukraine та WWF-Україна “Живі річки – це не тільки вода!”, яка має на меті привернути увагу українців до цінності річок та заплав. Читайте також інші тематичні статті: Живі річки – це їжа та інші ресурси, Живі річки – це відпочинок та туризм.