Східний фронт: війна Німеччини проти Радянського Союзу

Нацистська Німеччина та її союзники вторглися до Радянського Союзу 22 червня 1941 року. Вони швидко завоювали великі простори радянської території. Німецькі війська розв’язали «війну на знищення» проти Радянського Союзу, вбивши мільйони мирних жителів. Однак радянські збройні сили з часом відтіснили німецькі війська й, врешті, завоювали Берлін навесні 1945 року. Часто званий «східним фронтом», німецько-радянський театр воєнних дій був найбільшим і найсмертоноснішим у Другій світовій війні.

• 1 Адольф Гітлер завжди хотів знищити Радянський Союз і завоювати «Lebensraum» («життєвий простір») для німців на радянський території.
• 2 Нацистська Німеччина вела «війну на знищення» проти Радянського Союзу та мала на меті вбити десятки мільйонів цивільних осіб. Нацистська політика «Остаточного розв’язання єврейського питання» почалася із систематичного вбивства євреїв за східним фронтом.
• 3 Внаслідок боїв і втрат на Східному фронті нацистська Німеччина стала вразливою до вторгнень союзників в Італії та Франції, що зрештою й призвело до її повного розгрому.

Цю сторінку також перекладено наступними мовами

Радянський Союз (СРСР)

Держава Союз Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) була офіційно утворена в 1922 році. Радянський Союз, як його часто називали, — це авторитарна комуністична держава зі столицею в Москві. Під час Другої світової війни СРСР очолював диктатор Йосип Сталін.

Радянський Союз утворився на руїнах Російської імперії після завершення Громадянської війни (1917–1922 рр.). У лютому 1917 року народна революція скинула російського царя. Імперський режим був замінений тимчасовим урядом. Після цієї революції в жовтні 1917 року відбувся державний переворот, і владу захопила партія більшовиків на чолі з Володимиром Леніним. В 1918 році Партію більшовиків було перейменовано на Комуністичну партію. Більшовицький переворот призвів до громадянської війни, по завершенні якої комуністи взяли під контроль більшу частину територій колишньої Російської імперії. Радянський Союз включав, серед іншого, такі країни, як Росія, Україна та Білорусь (Білорусія).

СРСР активно пропагував всесвітню комуністичну революцію в ім’я міжнародного робітничого класу. Майже в усіх промислово розвинених країнах світу були комуністичні рухи. Багато з цих рухів дивилися на Радянський Союз, єдину на той час комуністичну державу, як на лідера. Комуністи прагнули позбутися всіх національних, соціальних та економічних відмінностей між людьми. Вони також прагнули скасувати релігійні установи. Оскільки правлячі еліти суспільства не бажали добровільно віддавати владу, комуністи виступали за насильницьку революцію. Після Першої світової війни спалахували насильницькі комуністичні повстання в Німеччині, а також деяких європейських країнах. Тож в усьому світі Радянський Союз вважали серйозною загрозою. Особливо на цьому наголошували представники духовенства, середнього та вищого класів суспільства, прихильники ліберальної демократії, капіталісти, націоналісти й фашисти.

Радянський Союз крізь призму нацистського світогляду

З моменту заснування нацистського руху в Німеччині, Радянський Союз зображався у вигляді ворога, вирішальний двобій з яким був неминучим. Нацистське бачення Радянського Союзу базувалося на трьох доктринах расистської ідеології.

• Гітлер вважав, що землі Радянського Союзу зобов’язані стати для німців Lebensraum («життєвим простором»). Він вірив, що Німеччина повинна завоювати ці землі й заселити їх німцями, щоб німецька раса перемогла інші раси в нескінченній боротьбі за виживання.
• Нацисти притримувались думки, що євреї створили більшовицький комунізм і використовували його задля всесвітнього панування. Тож вони часто називали комунізм «юдо-більшовизмом». Нацисти розглядали завоювання Радянського Союзу як необхідний крок до знищення єврейського впливу у світі.
• Вони також вважали, що слов’яни й інші етнічні групи Радянського Союзу були расово неповноцінними й за своєю сутністю були ворогами німецької «раси».

Протягом шести років правління нацистська пропаганда жорстко критикувала Радянський Союз. В приватних розмовах Гітлер неодноразово говорив про майбутній конфлікт. Натомість, у 1939 році нацистська Німеччина застосувала тимчасову стратегічну політику співпраці з Радянським Союзом. Цей короткочасний розворот вказує на прийняття Гітлером тактичного рішення про захист свого східного флангу, поки Німеччина буде знищувати Польщу та громити Велику Британію з Францією.

Німецько-радянські відносини, 1939–1941 рр.

Влітку 1939 року Японська імперія та Радянський Союз вели неоголошену війну в Маньчжурії. У серпні того ж року Сталін привітав пропозицію Німеччини про пакт. Як і Гітлер, Сталін хотів уникнути участі у війні на два фронти. Окрім цього, він сподівався, що війна між Німеччиною, Великою Британією та Францією послабить ці держави й зробить їх вразливими до комуністичних повстань, якими керував і які підтримував Радянський Союз.

23 серпня 1939 року нацистська Німеччина й Радянський Союз підписали німецько-радянський пакт. Ця угода також відома як пакт Молотова-Ріббентропа (названий на честь двох міністрів закордонних справ, які вели переговори про неї). Пакт складався з двох частин: загальнодоступної та таємної. Загальнодоступна частина — це пакт про ненапад, в якому дві держави зобов’язувалися не нападати одна на одну протягом десяти років. У таємному ж протоколі держави-підписанти домовилися розділити Східну Європу на німецькі й радянські сфери впливу, а також погодили розділення Польщі.

Німецько-радянський пакт дав змогу Німеччині 1 вересня 1939 року напасти на Польщу, не побоюючись радянської інтервенції. Через два дні Велика Британія та Франція, які п’ятьма місяцями раніше гарантували захист польських кордонів, оголосили війну Німеччині. Ці події ознаменували початок Другої світової війни.

Відповідно до таємного протоколу до пакту, восени 1939 року радянська армія окупувала й анексувала східну частину Польщі. 30 листопада 1939 року Радянський союз напав на Фінляндію. Після чотиримісячної війни СРСР анексував фінські прикордонні території, особливо поблизу Ленінграда (Санкт-Петербург). Влітку 1940 року Радянський Союз окупував і приєднав до себе Балтійські країни, а також захопив румунські землі — Північну Буковину й Бесарабію.

Підготовка Німеччини до нападу

До липня 1940 року Німеччина встигла окупувати Данію, Норвегію, Бельгію та Нідерланди. Вона також розгромила Францію. Гітлер вирішив, що настав час перемогти СРСР, хоча Велика Британія продовжувала боротися. Гітлер і вище військове керівництво були впевнені, що Німеччина швидко переможе Радянський Союз, після чого вона матиме непохитні позиції на європейському континенті.

Німецькі дипломати працювали над зміцненням зв’язків Німеччини у Південно-Східній Європі. У листопаді 1940 року Угорщина, Румунія та Словаччина приєдналися до Німеччини та Італії в якості країн Осі. 18 грудня 1940 року Гітлер підписав Директиву 21 (операція під кодовою назвою «Барбаросса»). Це було перше оперативне розпорядження про вторгнення до Радянського Союзу. Протягом весни 1941 року він ознайомив своїх східних союзників із планами вторгнення.

Німецьке вторгнення до Радянського Союзу

Гітлер і його військові радники планували операцію «Барбаросса» як бліцкриг (блискавичну війну), яка б розгромила Радянську Червону Армію за лічені тижні. Спочатку вторгнення планувалося розпочати в травні. Його відклали на місяць, щоб Німеччина могла убезпечити свій південний фланг, завоювавши Грецію та Югославію.

Німецькі війська вторглися на радянські території 22 червня 1941 року, менш ніж через два роки після підписання німецько-радянського пакту.. Операція «Барбаросса» вважається найбільшою військовою операцією в історії воєн. До трьох армійських груп, що включалипонад три мільйони німецьких солдатів, незабаром приєднались понад півмільйона військ союзників Німеччини (Фінляндії, Румунії, Угорщини, Італії, Словаччини й Хорватії). Вони атакували Радянський Союз широким фронтом, від Балтійського моря на півночі до Чорного моря на півдні.

Протягом багатьох місяців Сталін не зважав на попередження Великої Британії та Сполучених Штатів, що Німеччина має намір вторгнутися до Радянського Союзу. У такий спосіб, Німеччина досягла майже повної тактичної несподіванки, і радянські війська були спочатку розгромлені. Мільйони радянських солдатів опинилися в оточенні. Вони були відрізані від постачання та підкріплення й були змушені здатися в полон. Після всього лише трьох тижнів бойових дій Гітлер і його військові радники були впевнені, що повна перемога над Радянським Союзом була вже близько.

Війна на знищення

Гітлер і німецьке військове керівництво планували кампанію проти Радянського Союзу як «війну на знищення» (Vernichtungskrieg). Вони прагнули позбутися «юдо-більшовицького» комуністичного уряду й радянських громадян, особливо євреїв. Керівництво вермахту (німецьких збройних сил) наказувало солдатам ігнорувати правила ведення війни щодо захисту мирних жителів і «безжалісно» розправлятися з усіма ворогами.

Німецькі посадовці вирішили, що німецька армія житиме за рахунок місцевих ресурсів, а не постачання з Німеччини. Вони усвідомлювали, що ця політика призведе до голодної смерті десятків мільйонів цивільних жителів.

У відповідь на акти опору Вермахт запровадив колективне покарання цивільного населення. Це часто включало спалювання цілих сіл і вбивства їхніх мешканців.

Масові розстріли за лінією Східного фронту

Готуючись до війни на знищення, представники Верховного командування сухопутних військ (Oberkommando des Heeres, OKH) та Головного управління безпеки Рейху (Reichssicherheitshauptamt, RSHA) обговорили принципи розгортання айнзатцгруп СС для проведення масових розстрілів євреїв, комуністів й інших осіб, які вважались небезпечними для встановлення довготривалого німецького панування на радянській території. Айнзатцгрупи були спеціальними групами Поліції безпеки (Sicherheitspolizei, Sipo) і Служби безпеки (Sicherheitsdienst, SD). Часто їх називають «мобільними підрозділами вбивць», вони діяли безпосередньо за лінією фронту. Разом із іншими підрозділами СС і поліції, а також за підтримки підрозділів вермахту й місцевих допоміжних сил, айнзатцгрупи до кінця 1941 року розстріляли більше півмільйона мирних жителів. Більшість жертв становили чоловіки, жінки та діти єврейської національності. Систематичне масове вбивство євреїв під час вторгнення до Радянського Союзу стало початком політики нацистської Німеччини «Остаточного розв’язання єврейського питання», спрямованої на знищення євреїв у Європі.

Масові вбивства радянських військовополонених

Німецька політика знищення розповсюджувалася й на радянських солдатів, які здавалися в полон. Вермахт розміщував мільйони радянських військовополонених у тимчасових таборах, де забезпечення дахом над головою, їжею та водою було мінімальним або взагалі відсутнім. Голод та епідемії швидко робили свою чорну справу. Вермахт також передав СС сотні тисяч радянських військовополонених. Есесівці страчували радянських військовополонених або доводили їх до смерті в концентраційних таборах. До лютого 1942 року, менш ніж за вісім місяців від початку вторгнення, в німецькому полоні загинули два мільйони радянських солдатів.

Зупинка наступу

На початку вересня 1941 року німецькі війська впритул підійшли до Ленінграда на півночі країни. У центрі вони захопили Смоленськ, а на півдні — Дніпропетровськ. На початку грудня німецькі частини наблизилися до околиць Москви. Але з настанням зими німецький наступ зупинився.

Після декількох місяців наступальної кампанії німецька армія була виснажена. У розрахунку на швидкий розгром радянських військ німецькі планувальники не підготувати армію до ведення бойових дій взимку. Більше того, швидкий наступ німецьких військ призвів до відставання ліній постачання, які виявились вразливими через великі відстані (Москва знаходиться на відстані понад 1600 км на схід від Берліна).

У грудні 1941 року Радянський Союз розпочав потужний контрнаступ на центральному фронті. Це змусило німців у паніці відступити від Москви. Німцям вдалося відбити подальші радянські наступи на північних і південних ділянках фронту. Але їм знадобилося близько двох місяців, щоб стабілізувати фронт на схід від Смоленська. Потім вони перегрупувалися та спланували продовження наступу.

Бліцкриг не досяг своєї мети. Німецьке керівництво все ще вірило, що Радянський Союз знаходиться на грані краху. Вони вважали, що країна майже вичерпала свої ресурси. Крім того, вони вважали, що незадоволені громадяни Радянського Союзу не готові жертвувати своїм життям за сталінський режим. Дійсно, деякі люди на захоплених вермахтом територіях спершу вітали німців як визволителів.

Але взимку 1941–1942 рр. радянська влада евакуювала на схід заводи й суттєво збільшила виробництво літаків, танків й іншого озброєння. Велика Британія та Сполучені Штати налагодили постачання продукції військового призначення. Водночас німецька політика масового знищення змусила повірити в слова Сталіна, що виживання радянського народу залежить від протистояння німецьким загарбникам. Крім того, солдати Червоної Армії, які відступали, були страчені НКВС, радянською таємною поліцією. Зіткнувшись з перспективою голодної смерті в німецькому таборі в разі здачі в полон або розстрілу в разі відступу, радянські солдати, як правило, віддавали перевагу боротьбі на смерть..

Східний фронт, 1942–1944 рр.

1942–1943 рр.

Влітку 1942 р. Німеччина разом із своїми союзниками розпочала масований наступ у південному та південно-східному напрямку на промисловий центр Сталінград, що стояв на Волзі, та нафтові родовища Кавказу. Німецьке військове керівництво вважало, що захоплення нафтових родовищ вплине на обороноздатність Радянського Союзу, і що в Німеччини та Італії буде достатньо палива для здійснення наступу на всіх фронтах і на морі. Для Гітлера взяття міста, названого на честь Йосипа Сталіна, було б великою психологічною та стратегічною перемогою.

У вересні 1942 року німці були на піку своїх військових перемог. Вони панували в Європі — від Франції на заході до Волги на сході, від Північного полярного кола в Норвегії до Північної Африки. За три роки від початку Другої світової війни Німеччина на зазнала жодної значущої поразки на полі бою.

Але в листопаді їх чекали дві великі невдачі. 8 листопада, коли німецьким військам майже вдалося взяти Сталінград, британські та американські війська висадилися в Північній Африці. Щоб протистояти їм, Гітлер відправив війська, озброєння та літаки зі Східного фронту. 19 листопада Радянська армія розпочала масований контрнаступ на німецькі та румунські війська, які намагалися захопити Сталінград. Менш ніж за тиждень радянські війська оточили ворога, зокрема всю шосту німецьку армію. Ще два місяці тривали запеклі бої, в яких обидві сторони понесли важкі втрати. Вцілілі німецькі солдати здалися між 31 січня і 2 лютого 1943 року.

Поразка німців і чверть мільйона вбитих та полонених під Сталінградом солдатів шокувала німецьке суспільство, похитнувши його віру в перемогу Німеччини у війні. Кампанія на Східному фронті дуже сильно вдарила по людських ресурсах і військовому потенціалу Німеччини. Тим часом бомбування, які здійснювали західні союзники, не давали німцям переозброюватися та перетворювали німецькі міста на руїни.

1943–1944 рр.

У липні 1943 року німецькі війська розпочали ще один великий наступ на Курськ, в Росії. Радянські війська вже знали про плани німців і розбили їх за декілька днів. У той самий час західні союзники висадилися на Сицилії. Їхнє прибуття туди змусило німців відправити війська для битви на новому фронті. З цього моменту німецькі війська неухильно відступали на Східному фронті. Їм більше так ніколи і не вдалося перейти в наступ.

До кінця 1943 року радянські війська майже вибили німців з більшої частини України й практично з усієї території Росії та Східної Білорусі (Білорусії). Невдовзі після успішної висадки західних союзників у Нормандії (Франція), у червні 1944 року, радянські війська розпочали ще один масштабний наступ. В ході успішного виконання цієї операції Червона Армія взяла під контроль решту частину Білорусі (Білорусії) та України, більшої частини Балтійських країн і східну частину Польщі. В серпні 1944 року радянські війська перетнули кордон Німеччини у Східній Пруссії (німецька територія, що знаходилася між територією Польщі, яку вона займала між двома війнами, та Литвою).

Капітуляція Німеччини

У січні 1945 року після нового наступу радянські війська вийшли до Одеру на території Німеччини, приблизно в 160 км від Берліна.

У середині квітня 1945 року Радянська армія почала свою останню атаку на нацистську Німеччину. Вона захопила Відень 13 квітня, а 21 квітня оточила Берлін. 25 квітня радянські передові патрулі зустрілися з американськими військами в місті Торгау на Ельбі, що в центральній частині Німеччини. Цим вони фактично розділили країну навпіл. Після тижня запеклих боїв на вулицях Берліна, радянські підрозділи підійшли до центрального командного бункера Гітлера. 30 квітня 1945 року Гітлер скоїв самогубство. 2 травня 1945 року Берлін здався радянським військам.

Німецькі збройні сили беззастережно капітулювали 8 травня на заході, а 9 травня 1945 року — на сході. 9 травня Радянська армія увійшла до Праги, останнього великого міста, яке ще залишалося окупованим німецькими частинами. Західні союзники проголосили 8 травня 1945 року днем перемоги в Європі.

На східному фронті нацистської Німеччини воювало й загинуло більше людей, ніж у всіх інших кампаніях Другої світової війни разом узятих.

Як війна в Україні змінила роль Німеччини у світі

Вторгнення Росії в Україну спонукало Німеччину відмовитися від багаторічної зовнішньополітичної стриманості. DW – про виступ у Бундестазі німецького канцлера Олафа Шольца напередодні трьох самітів: ЄС, G7 та НАТО.

Бундесвер гарантуватиме безпеку не лише Німеччини, а й партнерів по НАТОФото: Monika Skolimowska/dpa/picture alliance

“З нашою країною пов’язують великі очікування, і ми готові взяти на себе таку відповідальність”. Такими словами канцлер Німеччини Олаф Шольц (Olaf Scholz) завершив свою урядову заяву, присвячену трьом майбутнім самітам, які відбудуться найближчими днями, – Європейського Союзу в Брюсселі, Великої сімки (G7) у німецькому Ельмау і НАТО в Мадриді.

Виступаючи в середу, 22 червня, у Бундестазі, глава німецького уряду фактично зробив заявку на провідну роль Німеччини, щонайменше, у Європі – як-то в питаннях формування політики ЄС щодо Росії, гарантування безпеки європейських союзників по НАТО, прийому до Євросоюзу нових членів, створення спеціального фонду для післявоєнного відновлення України чи розв’язання проблеми дефіциту зерна внаслідок війни Росії проти України.

Особлива відповідальність Німеччини за безпеку в Європі

Про спричинену цією війною зміну епох Шольц уперше заявив ще 27 лютого – через три дні після початку широкомасштабного російського вторгнення в Україну. Тепер канцлер “розшифрував”, якою він бачить цю зміну віх і що вона означає для Німеччини.

“У найгострішій за кілька десятиліть кризі безпеки Європи Німеччина – в економічному сенсі найсильніша європейська країна і країна з найчисельнішим у ЄС населенням – бере на себе абсолютно особливу відповідальність. Причому не лише за свою власну безпеку, але й за безпеку своїх союзників”, – заявив Шольц і, маючи на увазі країни Балтії та Східної Європи, пообіцяв “захищати кожен квадратний метр території Альянсу”. “Наші партнери по НАТО на Сході Європи, – додав він, – можуть покластися на Німеччину”.

Центральним елементом нової політики НАТО та ЄС у питаннях гарантування безпеки, за його словами, стане новий курс щодо Росії. Шольц нагадав, що у 2010 році стратегічною метою Німеччини та Євросоюзу було названо досягнення партнерства з Росією. “Така концепція в найближчому майбутньому неможлива щодо путінської агресивної імперіалістичної Росії”, – констатував канцлер.

Олаф Шольц під час виступу в Бундестазі, 22 червня 2022 рокуФото: Christian Spicker/IMAGO

Він не сумнівається, що саміт НАТО продемонструє “згуртованість і рішучість” Альянсу, що його членами скоро стануть також Швеція та Фінляндія, а саміт ЄС одностайно підтримає заявки України та Молдови на статус кандидата у члени Євросоюзу.

“Путін колосально помилився в оцінці ситуації”

Війну Росії проти України він назвав “нещадною”, а також “варварським злочином”, Україні пообіцяв всебічну підтримку у відбитті агресії. “Ми й надалі надаватимемо Україні допомогу великого обсягу – фінансову, економічну, політичну і не в останню чергу поставками озброєнь, причому доти, доки Україна потребуватиме нашої підтримки, – заявив Шольц. – До тих пір, поки Путін нарешті не зрозуміє, наскільки колосально він помилився в оцінці ситуації”.

Раніше цього дня, відповідаючи на запитання депутатів Бундестагу, міністерка оборони ФРН Крістіне Ламбрехт (Christine Lambrecht) розповіла, що ще до кінця червня українських військовослужбовців почнуть навчати в Німеччині поводженню з ракетними системами залпового вогню Mars II, розробленими у США спеціально для ураження танків супротивника. По три такі установки української армії передадуть Німеччина та Великобританія, чотири – Сполучені Штати Америки.

У вівторок, 21 червня, німецький уряд вперше опублікував список озброєнь, які Німеччина вже передала чи пообіцяла поставити Україні. У цьому списку, розміщеному на урядовому сайті, поки що немає ні бронетранспортерів Marder, ні танків Leopard, які Київ теж попросив у Берліна. Це прохання Німеччина досі не задовольнила.

Як пояснила Ламбрехт, країни НАТО вирішили поки що не передавати Україні танків західного виробництва. Marder та Leopard, за словами міністерки, належать до категорії саме танків. На відміну від зенітних установок Gepard, які передали Україні, хоча зовні вони дуже схожі на танки, а калібр їхніх зеніток навіть більший, ніж гармат на бронетранспортерах Marder.

Такі системи залпового вогню Україна отримає від Німеччини, Великобританії та СШАФото: Getty Images/AFP/C. Stache

Німеччина у новій системі світових координат

Про зміну епох на тлі війни Росії проти України, нову більш відповідальну роль ФРН на європейській та світовій арені говорить не тільки канцлер Олаф Шольц, але і в його Соціал-демократичній партії Німеччини (СДПН). Вельми прикметною в цьому сенсі є промова, з якою напередодні урядової заяви Шольца виступив співголова СДПН Ларс Клінґбайль (Lars Klingbeil) у близькому до цієї партії Фонді імені Фрідріха Еберта (Friedrich-Ebert-Stiftung).

Як і канцлер через три дні після початку війни в Україні, Клінґбайль говорив про те, що відбувається “зміна епох”. При цьому Клінґбайль цілком однозначно пояснив, що це, на його думку, означає для Німеччини. Так, вважає співголова СДПН, “після майже 80 років стриманості тепер Німеччина отримала нову роль у міжнародній системі координат”. Країна, за його словами, повинна претендувати на статус “держави, що лідирує”.

Іншими словами, розв’язавши агресивну війну проти сусідньої країни, російський президент своїми руками позбавив Німеччину комплексу історичної відповідальності за злочини “третього рейху” і самообмежень. Путін підвів остаточну риску під тим періодом, який тривав кілька десятиліть і який у Європі було заведено називати повоєнним, маючи на увазі Другу світову війну.

Новий погляд соціал-демократів на військову силу

Однак німецькі соціал-демократи переглядають свої погляди не лише на зовнішню, але й на внутрішню, зокрема, оборонну політику ФРН. Клінґбайль виступає за “нову нормальність” у ставленні німців до власних збройних сил, за “виявлення поваги і вдячності тим, хто служить нашій країні й готовий піти на останню крайність”.

Для СДПН, партії, яка завжди вважала себе “партією миру”, була схильною до пацифізму і радше критично ставилася до всього військового, така заява багато важить. Можна нагадати, що ще зовсім недавно СДПН виступала проти закупівель ударних безпілотників або оснащення озброєнням тих, що були наявні в Бундесвері.

Вона була проти придбання замість застарілих “Торнадо” нових винищувачів-бомбардувальників, здатних нести ядерну зброю. Проти розробки разом із Францією танка – наступника “Леопарда”. Нині ж, говорить Клінґбайль, політика збереження миру означає, що і “військова сила має розглядатися у якості легітимного засобу здійснення політики”.

Німецько-французький ядерний тандем?

Визнають у СДПН і великі помилки, яких припускалися в минулому стосовно Росії і країн Східної Європи. “Ми не помітили, що ситуація давно розвивається інакше, нам варто було по-іншому сприймати сигнали з Росії, – говорить Клінґбайль. – Коли ми чуємо із країн Балтії або Польщі, що вони бояться стати наступними цілями Росії, ми маємо серйозно до цього ставитися”.

Проте одне табу для співголови СДПН залишається в силі: безпосередня участь Німеччини у ядерному стримуванні. Багато німецьких експертів давно вимагають хоча б почати дискусію про створення німецько-французького атомного тандему, аби знизити європейську залежність від американської ядерної парасольки. Однак на цю тему Ларс Клінґбайль (поки що) говорити не хоче.

Шольц, Макрон і Драгі з “гостинцями” в Києві

To view this video please enable JavaScript, and consider upgrading to a web browser that supports HTML5 video