Який найзнаменитіший твір Олександра Сергійовича Пушкіна

0 Comments

Олександр Сергійович Пушкін — видатний російський письменник. Основні періоди творчості О. Пушкіна

Пушкін — поет, драматург та прозаїк, реформатор і творець сучасної російської літературної мови, автор критичних та історичних творів. Його творчість належить до найкращих зразків російської літератури, подібно до творів Данте в Італії чи Ґете в Німеччині. Пушкіна ще за життя називали генієм, і з другої половини 1820-х рр. його почали вважати «першим російським поетом» (не тільки сучасності, а й усіх часів).

Життєвий і творчий шлях Олександра Пушкіна

Олександр Сергійович Пушкін народився 6 червня (26 травня за старим стилем) 1799 року в Москві. Батько його, Сергій Львович, походив з поміщицької, колись заможної родини. Від статків предків йому лишилося небагато, однак і те він витрачав, не замислюючись, і зовсім не цікавився господарством.

У родині Пушкіних любили літературу, а сам Сергій Львович був прихильником французьких класиків і писав вірші французькою та російською. Мати, Надія Йосипівна, була з роду Ганнібала, петровського «арапа», якого згодом Пушкін зобразив у романі «Арап Петра Великого». Вона була знаною красунею Петербурга, «з чудовою зовнішністю креолки», тому повинна була підтримувати свою «репутацію», що вимагало її постійної присутності при дворі й участі в усіх світських вечірках столиці.

Марія Олексіївна Ганнібал, бабуся майбутнього поета, була добре освіченою жінкою, знала багато казок.

Ще маленьким, умостившись у величезному робочому кошику бабусі, серед клаптиків тканини й клубків різнокольорової вовни, хлопчик, затамувавши подих, слухав її розповіді.

Особливо любив Олександр свою няню Аріну Родіонівну, просту й добру селянку. Колись вона була кріпачкою. Отримавши «вільну», навіки пов’язала свою долю з родиною Пушкіних. Ця дивовижна російська жінка не знала грамоти, але пам’ятала безліч російських народних казок, пісень, прислів’їв, примовок, повір’їв та билин, які майстерно розповідала.

Уже відомим поетом Пушкін записав зі слів няні сім казок, які правили за матеріал для «Казки про царя Салтана. », «Казки про попа і його робітника Балду», «Казки про мертву царівну і сімох богатирів» та ін.

У 12 років Пушкін вступив до Царськосільського ліцею, де провчився 6 років. Ліцей був закритим навчальним закладом, у ньому було всього ЗО учнів.

У ліцеї Пушкін захоплювався поезією, особливо французькою, за що й дістав прізвисько «француз».

1817 року відбувся перший випуск царськосільських ліцеїстів, серед яких був і Пушкін, що дістав призначення на службу в Колегії іноземних справ. Його поезії друкують у журналах, паралельно поет працює над поемою «Руслан і Людмила», яку почав писати в останній рік перебування в ліцеї. У березні 1819 р. Олександр Сергійович стає членом літературного товариства «Зелена лампа», де поширюються ліберальні ідеї й критика царського режиму. У цей період Пушкін написав політичні вірші «Вольність» (1817), «До Чаадаева» (1818), «Казки» (1818), «Село» (1819).

I. Рєпін. Пушкін на ліцейському іспиті в Царському Селі

Радикальність поглядів поета створила йому погану репутацію в уряді. Вірші Пушкіна читали в таємних гуртках. Їх навіть переписували від руки. Надзвичайно популярні вони були серед офіцерства, тож незабаром Пушкін зажив не меншої слави, ніж завдяки творам, які друкували у пресі.

1820 року Пушкін отримує нове призначення на службу до Кишинева в канцелярію генерала І. М. Інзова. Причиною цього стали його вірші, які, за словами тодішнього генерал-губернатора Петербурга, «були несумісні зі статусом державного чиновника».

Не доїхавши до Кишинева, Пушкін захворів на запалення легенів і отримав дозвіл тимчасово поїхати до Криму для лікування. За два місяці він відвідує Феодосію, Гурзуф, Бахчисарай і Сімферополь.

Наприкінці вересня 1820 р. Олександр Сергійович Пушкін прибув на нове місце служби. Незважаючи на затримку,

І. М. Інзов ставиться до поета поблажливо й надає йому численні відпустки. За час служби Пушкін не раз відвідував Одесу, Київ і Кам’янку, де жили його друзі. У Кишиневі поет пише свою поему «Кавказький бранець».

У липні 1824 р. поет подає прохання про відставку, яке задовольняють. Він прямує до своїх батьків в Михайлівське (маєток у Псковській губернії). Там він пише цілу низку своїх творів, серед яких знаменитий вірш «Я пам’ятаю дивну мить. ».

Епідемія холери в Болдіно, куди Пушкін вирушив після сватання до Наталії Гончарової для залагодження деяких справ, затримала там його на всю осінь. У цей період творчість поета прикрасив кращий твір «болдінської осені» — «Повісті Бєлкіна». Також він пише останні глави «Євгенія Онєгіна» (роман у віршах було розпочато ще 1823 р. у Кишиневі) і безліч віршів. Дуже плідною для творчості була й друга «болдінська осінь».

Б. Щербаков. Пушкін у Петербурзі

О. Наумов. Дуель Пушкіна з Дантесом

Наступного року Олександр Сергійович Пушкін вінчається з Наталією Гончаровою і переїжджає жити до Петербурга, орендуючи дачу в Царському Селі. Цар Микола І, дізнавшись про красу дружини Пушкіна, побажав бачити її в себе на всіх балах.

1833 року Пушкіна обирають членом Російської Академії.

Зміни відбулися й на службі: наприкінці грудня 1833 р. Микола І призначив його камер-юнкером при дворі. Поет сприйняв це як образу, що спричинило черговий конфлікт із царем.

У цей же час Пушкін відчуває матеріальну скруту: посада при дворі не давала спокійно працювати, а перевидання його творів не приносило великих прибутків.

Через рік-два народжувалися діти — Марія, Олександр, Григорій, Наталія. Це був украй складний період для Пушкіна. Сім’я та маєток вимагали дедалі більших грошових витрат. Незважаючи на скрутне фінансове становище, Пушкін відчуває необхідність вирватися з-під опіки царя й 1834 р. подає прохання про відставку, яке було задоволено. Проте йому забороняють далі працювати з державними архівами. Посилюється громадська критика поета, оскільки кращі його твори було заборонено цензурою.

У листопаді 1836 р. виникає конфлікт Пушкіна з французьким офіцером Жоржем Шарлем Дантесом через образу честі поета.

8 лютого (27 січня за старим стилем) 1837 року Дантес поранив Пушкіна на дуелі, за два дні після якої поет помер. Поховано Олександра Сергійовича Пушкіна у Псковській губернії на кладовищі Святогірського монастиря.

Основні періоди творчості О. Пушкіна

1. Ліцейський період (1813-1817)

• Мотиви дружби, кохання, природи, громадянська лірика, анакреонтичні мотиви (від імені давньогрецького поета Анакреонта): «До друга-віршотворця», «Спогади у Царському Селі»;

• вплив класицизму та сентименталізму (ода, елегія, балада, романс, послання, поема та ін.)

2. Петербурзький період (1817-1820) — час становлення творчої індивідуальності поета. Товариство «Зелена лампа»

• Розширення тематичного діапазону: анакреонтичні, політичні, волелюбні та елегійні вірші;

• пошуки свого стилю: «Руслан і Людмила», «Вольність», «Казки», «Село», «Пісня про віщого Олега», «До Чаадаева», гострі епіграми на царя Олександра І

3. Південний період (1820-1824). Заслання на південь. Київ, Катеринослав, Північний Кавказ, Крим, Бахчисарай, Сімферополь, Кишинів, Кам’янка

• Захоплення естетикою романтизму;

• утвердження «пафосу свободи творчості, жаги та напруженості світобачення»: «Кавказький бранець», «Бахчисарайський фонтан», «Цигани», «Брати-розбійники». Робота над романом «Євгеній Онєгін»

4. Михайлівський період (1824-1826). Повстання декабристів

• Поступове переорієнтування з романтизму на реалізм;

• аналіз трагічної суперечності — протистояння влади і народу: трагедія «Борис Годунов», поезія «Я пам’ятаю дивну мить. »

5. Пізній період творчості (1826-1837) — час розвитку Пушкіна як «поета дійсності». «Болдінська осінь» (1830)

• Утвердження реалістичних принципів у творчості: «Євгеній Онєгін»; поеми «Полтава», «Мідний вершник»; «Маленькі трагедії»; «Повісті Бєлкіна»;

повісті «Дубровський», «Пікова дама», «Капітанська дочка»

ЛК. Про неї говорили різне в століттях минулих й у столітті нинішньому. Хтось — заздрив, хтось — злословив, хтось — намагався опоганити її. А Пушкін начебто відчував, що його щастя не може бути тривалим, тому й просив Брюллова намалювати цей портрет Наталі, щоб залишити образ прекрасної жінки для нащадків. Спокійне обличчя з тонкими рисами, лагідний погляд, ніжність у кожному русі — саме такою вона постає перед нами на портреті, саме такою її бачив видатний поет, що був так закоханий у неї — свою дружину.

О. Брюллов. Портрет Н.М. Гончарової

Д. Кардовський. Пушкін серед декабристів у Кам’янці

УС. Пушкіну були добре знайомі українська народна поезія й українська історія. Ще в ліцейські роки він пише вірш «Козак», що є наслідуванням української народної пісні. Зустрівшись із Максимовичем, Пушкін читав окремі рядки з цих пісень і жартома зізнавався йому: «А я обкрадаю ваші пісні».

Збереглися документи, які свідчать про те, що поет збирався написати історію України. Він був обізнаний з минулим України, її національно-визвольною боротьбою.

В Україні поет зустрічався і вів дружні розмови з декабристами, що сприяло його ідейному й творчому зростанню.

Творчість О. С. Пушкіна знав і любив Т. Г. Шевченко, його вірші він цитував напам’ять, про що згадує у своєму щоденнику.

Найкращі переклади творів О. С. Пушкіна українською XIX — початку XX ст. належать Л. Боровиковському, М. Старицькому, І. Франкові, М. Вороному. У XX ст. до сузір’я перекладачів поета було вписало імена М. Рильського, П. Тичини, М. Бажана та ін.

Значення творчості О. С. Пушкіна для розвитку російської та світової літератури

Ф. М. Достоєвський стверджував, що вся російська література «вийшла з Пушкіна».

У плані національному Пушкін — перший російський поет-європеєць. Завдяки його поезії російська культура стала однією зі складових культури європейської з її складними й глибокими суперечностями.

Творчість Пушкіна глибоко національна. Він — людина нового, післяреволюційного часу, що відчуває й мислить суто історично, перебирає на себе «громадянство всього світу», тим самим створюючи образ культурного європейця свого часу.

Письменницький подвиг Пушкіна неоціненний. В усіх родах художньої творчості — в епосі, ліриці та драматургії — він створив неперевершені взірці високого мистецтва.

Дуже дотепно та вдало, наприклад, використовувала пушкінського «Євгенія Онєгіна» німецька есеїстка Е. Глейхен-Руссвурм, що вивчала «громадськість Західної Європи» початку

позаминулого сторіччя. Вона цілими сторінками цитує у своїй книзі «Євгенія Онєгіна», характеризуючи життя вищих верств суспільства Парижа, Лондона, Відня початку XIX ст.

«Пушкін — найвидатніший зразок поета-патріота, який понад усе любив свою творчу справу і бачив у ній не тільки професію, а й покликання, не тільки фах, а й місію»,— писав М. Рильський.

Б. Едвардс. Пам’ятник О. С. Пушкіну в Харкові

ЛК. Перший в Україні бюст-пам’ятник російському письменникові Олександру Пушкіну — один з найстаріших пам’ятників Харкова, встановлений 1904 року на Театральній площі (скульптор Борис Едвардс).

Запам’ятайте! О. С. Пушкін — перший поет європейського рівня, що новою мовою, у нових образах зобразив життя своєї епохи.

Усвідомте, що природжений реаліст за світоглядом, виразник передових ідей свого часу, друг декабристів, Пушкін був, нарівні із Гоголем, і основоположником критичного реалізму в російській літературі. Реалістичні тенденції Пушкіна були обумовлені культом розуму, тверезістю мислення, позбавленого захмарної мрійливості, розпливчастості емоцій, не стримуваних суворим контролем Розуму.

  • 1. Розкажіть про основні віхи біографії О. С. Пушкіна. Які факти його життя ви вважаєте найголовнішими?
  • 2. Які історичні події та прогресивні ідеї вплинули на Пушкіна-ліцеїста?
  • 3. Як вплинуло на розвиток творчого таланту Пушкіна його перебування в ліцеї?
  • 4. Схарактеризуйте тематику й проблематику ліцейської лірики О. С. Пушкіна. Як у ній утілився мотив дружби, міцного союзу друзів?
  • 5. Схарактеризуйте духовну атмосферу в колах передового дворянства напередодні й після декабристського повстання.
  • 6. З’ясуйте тематику й проблематику ранньої творчості О. С. Пушкіна й у період його південного заслання.
  • 7. У чому виявилося романтичне світовідчуття поета?
  • 8. Чому поняття свобода є основним для Пушкіна? Покажіть різнобічність цієї теми в ліриці поета.
  • 9. У чому полягає загальнолюдський сенс і сучасне звучання віршів О. С. Пушкіна?
  • 10. Прокоментуйте висловлювання Ю. М. Лотмана, що «Пушкін настільки далеко попереду від свого часу, що сучасники почали вважати, ніби він від них відстав»?

Підготуйте комп’ютерну презентацію з теми «Життєвий і творчий шлях О. С. Пушкіна».

Авторитетна думка літературознавця

Прочитайте висловлювання про О. С. Пушкіна. Прокоментуйте одне з них, підтвердивши свою думку фактами з життя й творчості поета.

  • «Пушкін був людиною у найвищому значенні цього слова, і його поезія — це перш за все людяність» (М. Рильський).
  • «Величезна загадка Пушкіна, секрет його творчості полягає в тому, що він може бути актуальним, «живим» у будь-яку епоху, у будь-який період людського життя» (М. Цветаєва).

Провідні мотиви лірики О. С. Пушкіна

Поезія Пушкіна — це цілий світ, у якому кожен читач може знайти те, що стосується його особисто. Дружба, любов до батьківщини, історія людства, свобода особиста й суспільна, рабство і тиранія, життя і смерть, природа і людина, кохання і самотність — ось провідні мотиви його лірики.

Пейзажна та волелюбна лірика Пушкіна багата й різноманітна. Немов живим, олюдненим фоном постають картини природи в ліриці поета («Село», «Осінь», «Зимовий ранок», «Зимовий вечір», «До моря», «Знову я відвідав. », «До Чаадаева», «Анчар», «У глибині сибірських руд. » та ін.).

П. Кончаловський. Пушкін у Михайлівському

Пушкін бачив природу душею, насолоджувався її вічною красою та мудрістю, черпав у ній натхнення та сили. Він був одним із перших російських поетів, хто відкрив читачам красу природи й навчив нею милуватися. Гармонію світу Пушкін вбачав у єднанні з природою. Не випадково пейзажна лірика поета сповнена філософських настроїв і роздумів.

Філософська лірика Пушкіна. У філософській ліриці поет осмислює вічні теми людського буття: сенсу життя, смерті і вічності, добра і зла, природи і цивілізації, людини і суспільства, суспільства та історії («Марний дар», «Йду я вздовж вулиць галасливих. », «Елегія», «Знову я відвідав. », «Наслідування Корану», «Демон», «Ангел»). Філософські мотиви проявляються дедалі чіткіше в більш пізні періоди творчості О. Пушкіна.

Тема дружби. Значне місце у творчості О. С. Пушкіна посідає тема дружби (особливо у віршах, присвячених ліцейським товаришам), відданості ідеалам добра й справедливості (у посланнях до колишніх ліцеїстів і друзів-декабристів), щирості й чистоти моральних стосунків (у віршах-роздумах про сенс життя, про рідних і близьких поетові людей): «До Чаадаева», «19 жовтня», «Дружба», «До Пущіна», «Послання до кн. Горчакова» та ін.

Уже в ліцейські роки визначальною в пушкінській поезії стала тема духовного єднання, дружби однодумців. Вона відбилася в багатьох його посланнях до друзів — А. Дельвіга, В. Пущина, М. Язикова, П. Чаадаева.

Ліцейські друзі — це те, що стало опорою у всьому подальшому житті поета.

Громадянська лірика О. С. Пушкіна. Пушкіну довелося жити в епоху, коли після перемоги над армією Наполеона в Росії поширювалися нові, волелюбні віяння. Ідеї свободи Пушкін гаряче сприйняв ще в ліцеї. Читання творів французьких просвітителів XVIII ст., творів Радищева тільки зміцнило ідейні позиції майбутнього поета. Ліцейські вірші Пушкіна були насичені пафосом свободи. Основні мотиви лірики Пушкіна громадянської спрямованості — це теми свободи і внутрішньої людської сили («До друга-віршотворця», «До Ліцінія», «Станси» та ін.).

Петербурзький період творчості Пушкіна особливо насичений волелюбною лірикою. В оді «Вольність», де наскрізною є ідея визволення народу від рабства, поет заявляє про своє бажання служити втіленню цієї заповітної мрії.

До 1823 р. волелюбні погляди Пушкіна втрачають силу і впевненість. Поет переживає кризу. Він розуміє, що заклики до свободи тонуть у порожнечі байдужості й нерозуміння.

Пізніше тема свободи у Пушкіна буде тісно пов’язана з віршами про поета й поезію. Він заявляє про право художника бути вільним від тиску влади й думки «вищого світу».

Любовна лірика. Неможливо уявити творчість Пушкіна без інтимної лірики. Це почуття допомагало йому боротись і сподіватися, мріяти і засмучуватися, радіти і страждати. Не тільки поезія, а й усе життя поета було перейнято любов’ю: до друзів, батьківщини і, звісно, до жінки. Основні мотиви інтимної лірики Пушкіна — легка закоханість, доросле та осмислене почуття, пристрасть, ревнощі й біль, образа й розчарування.

Чудово розуміючи, що в кохання є зворотний бік — ревнощі, згасання почуттів, розлука,— Пушкін завжди надзвичайно зворушливо ставиться до цього почуття. Самовідданість і благородство у ставленні до коханої жінки є визначальними для інтимної лірики О. С. Пушкіна («Я пам’ятаю дивну мить. », «Я вас любив. », «На пагорбах Грузії. », «Мадонна» та ін.).

Тема поета і поезії. Чимало віршів О. С. Пушкін присвятив темі поета і поезії, особливу увагу звернувши на роль поезії в житті суспільства. Пушкін у своїх творах ніби веде діалог зі своїми попередниками у світовій і російській поезії: Горацієм, Овідієм, М. Ломоносовим, Г. Державіним.

Уже перший вірш «До друга-віршотворця» містив роздуми про призначення поета.

Нове ставлення до поезії звучить у вірші «Розмова книгопродавця з поетом». Цей вірш побудовано у формі діалогу продавця книг з поетом. Темі високої мети поезії присвячено і безсмертний пушкінський «Пророк». Цей вірш було написано в найважчий для поета період скорботи за загиблими декабристами.

«Я пам’ятаю дивну мить. »

  • 1. Які почуття викликав у вас цей вірш? Які почуття в ньому передано?
  • 2. Які події життя Пушкіна є основою цієї поезії? Кому її присвячено?

А. Арев’єв-Богайов. Портрет Анни Петрівни Керн

  • 3. Проаналізуйте композицію вірша. Як показано в ньому розвиток інтимного почуття?
  • 4. На скільки смислових частин можна поділити вірш?
  • 5. Простежте за зміною настрою ліричного героя в кожній частині.
  • 6. Яким постає образ коханої жінки? Який художній прийом використовує Пушкін у першій строфі?
  • 7. Які художні засоби залучає поет, пишучи портрет коханої?
  • 8. Яке значення вкладає поет у слово «геній»?
  • 9. Які зміни відбулися в житті й душі ліричного героя?
  • 10. Що спільного й чим різняться останні два рядки в 4-й і 6-й строфах?
  • 11. Як зустріч із колишньою коханою допомогла відродитися душі ліричного героя? Які почуття він пережив?
  • 12. Що сказано у вірші про самого поета? Які подробиці його життя відтворено в ньому?
  • 13. Які художньо-зображальні засоби передають емоційну піднесеність та занепокоєність ліричного героя?

Чому поет не подає детального портрета коханої, а створює узагальнений жіночий образ, що стає джерелом високого поетичного натхнення?

Серед багатьох любовних захоплень Пушкіна ім’я Анни Керн посідає особливе місце, адже почуття до цієї жінки надихнули Пушкіна на створення поетичного шедевра. Вірш «Я пам’ятаю дивну мить. » (1825) залишається однією з перлин російської любовної лірики. Цей твір спонукав М. Глінку до створення чудового романсу.

Перед нами постає образ чарівної жінки, що породжує в душі поета глибоке й чисте почуття кохання. Цей образ не стільки реальний, скільки ідеальний. І власне вірш — це ціла поема про зародження й розвиток чистого почуття.

Поштовхом до написання твору стала перша зустріч з Анною Керн на балу в Петербурзі 1819 р. Вдруге вони зустрілися влітку 1825 р. у селі Михайлівському, і любовна пристрасть у душі поета спалахнула з новою силою. Перед від’їздом Анни з Тригорського Пушкін подарував їй згорнутий учетверо клаптик поштового паперу. Розгорнувши його, жінка побачила поетичні рядки, які згодом навічно уславили її ім’я.

Вірш чітко поділено на три рівні частини — по дві строфи в кожній. Така композиція забезпечує необхідне сприйняття вірша та створює його гармонійну єдність.

Образ чарівної жінки подано лише кількома штрихами: «голос, наче мрії», «голос ніжний». Тут не потрібно бути багатослівним, адже вищий ступінь захоплення поета коханою вмістився у трьох словах — «геній чистий красоти». Поет умисно двічі вживає порівняння «як привид, сповнений любов’ю», щоб підкреслити казкову нереальність, фантастичність об’єкта свого кохання. У такий спосіб він перетворює поклоніння конкретній жінці на пристрасний гімн жіночій красі, що здатна пробудити найкращі порухи душі.

Потрібно бути визначним майстром, щоб, узагальнивши свої почуття, зберегти їхню біографічну конкретність та емоційну піднесеність. Показово, що Пушкін у зображенні почуттів ліричного героя уникає всього випадкового, побутового, дрібного. Адже його кохана — це не просто жінка, яка пробудила в ньому бурхливі почуття, вона — ідеал жіночності, чистоти й зворушливої краси.

«Я вас кохав. »

  • 1. Який настрій створює ця поезія? Чому?
  • 2. Які почуття охоплюють ліричного героя? Як він ставиться до коханої?
  • 3. Які психологічні деталі можна виокремити у вірші?
  • 4. Визначте роль емоційно забарвленої лексики у вірші.
  • 5. Чому в поезії тричі вжито фразу «Я вас кохав. »?
  • 6. Як повтор слова «кохав» у кожній з трьох частин вірша допомагає передати почуття й переживання закоханого в минулому, теперішньому і майбутньому?
  • 7. Який сенс вкладено в те, що дієслово «кохати» стоїть у минулому часі?
  • 8. Як поет підкреслює силу колишньої любові?
  • 9. Чим пояснити відсутність у вірші опису коханої?
  • 10. Як монолог ліричного героя характеризує його особистість?

Які почуття викликає у поета нещасна любов — розчарування, смуток, гнів, смирення, благородство, іронію? Обґрунтуйте свій вибір.

ЛК. Прослухайте романс Б. С. Шереметева «Я вас кохав. ». Що нового до ваших відчуттів, вражень від вірша додали музика й виконання?

М. Гоголь писав, що для сприйняття художнього багатства лірики Пушкіна потрібний тонкий смак: «Тут нема красномовства, тут лише поезія: ніякого зовнішнього блиску, який розкривається не одразу; усе лаконічно, як трапляється в чистій поезії. Слів небагато, але вони настільки точні, що позначають усе. У кожному слові безодня простору; кожне слово неосяжне, як поет».

У влучності цього висловлювання ми можемо переконатися на прикладі пушкінського вірша «Я вас кохав. » (1829), який доводить, що у вісім рядків можна вмістити бездонну глибінь думок і почуттів.

Історики літератури й донині сперечаються про те, кому саме було адресоване послання. За однією із версій, вірш «Я вас кохав. », написаний у формі прощального листа, присвячено польській красуні Кароліні Сабанській.

За іншою версією, цей твір адресовано Анні Олексіївні Андро-Оленіній, у заміжжі — графині де Ланжерон, петербурзькій знайомій О. С. Пушкіна. Поета полонили не стільки її краса й витонченість, скільки гострий і допитливий розум, а також винахідливість, з якою вона відбивала жартівливі репліки Пушкіна, ніби дражнячи його й спокушаючи.

«Я вас кохав. » — це поетична сповідь, пристрасна й сумна водночас. Слова прощання, адресовані колись коханій жінці, сповнені смутку й чоловічої гідності. Композиційно вірш ділиться на дві частини, що не збігаються ані за розміром, ані за формою. Одна з них є «ліричним оповіданням», інша — «ліричним побажанням». Перша частина охоплює сім рядків; це стриманий монолог героя, у якому тричі повторено анафору «Я вас кохав. ». У другій частині інтонація різко змінюється — відбувається несподіваний перехід від м’якої сповідальності до раптового емоційного пориву.

Вірш відтворює переживання ліричного героя, який розлучається з коханою, переживає один із найтяжчих моментів у стосунках чоловіка й жінки. Саме тоді в людині часто прокидаються образа, ревнощі, бажання помститися. Але нічого цього у вірші немає. Нерозділене кохання поета позбавлене егоїзму. Ліричний герой — людина шляхетна, самовіддана, тому вірш сповнений почуття величезної любові в минулому і стриманого, турботливого ставлення до коханої жінки в сьогоденні.

О. Кіпренський. Портрет Анни Оленіної

У вірші немає метафор, яскравих епітетів. Напевно, у цьому й полягає чарівливість поезії Пушкіна, щоб за допомогою найпростіших слів та образів передати прекрасний, піднесений стан душі. Парадоксальність вірша полягає в тому, що заключний рядок («Дай, Боже, вам ще раз таку любов!») спростовує все сказане в попередніх семи: він означає, що любов не минула, а, навпаки, досягла вищого ступеня самовідданості.

«Я пам’ятник собі поставив незотлінний. »

  • 1. Як ви розумієте слова «я пам’ятник собі поставив незотлінний»?
  • 2. Як поет говорить про загальнолюдський зміст своєї творчості? У яких рядках про це йдеться?
  • 3. Яку традицію античної літератури продовжує поет?
  • 4. У чому Пушкін вбачає призначення поета?
  • 5. «О Музо! Наслухай господнього веління. » Як ви розумієте значення цих слів?
  • 6. Назвіть засоби художньої виразності у вірші. Яку роль вони відіграють?
  • 7. Як розв’язано у вірші вічну проблему смерті і безсмертя? Підтвердьте свою думку прикладами.
  • 8. Знайдіть у вірші Пушкіна слов’янізми. Якої тональності вони надають віршеві?
  • 9. Як у вірші відображена проблема протистояння поета і натовпу? Для доведення своїх думок прокоментуйте останню строфу.
  • 10. Визначте проблематику твору. Які проблеми непокоять автора? Охарактеризуйте погляд поета на ці проблеми. Знайдіть підтвердження цього в тексті.
  • 11. У чому, на вашу думку, полягає ідея вірша? Яким є його пафос?

Київ. Погруддя, встановлене біля Києво-Печерської гімназії на честь 100-річчя з дня народження поета (скульптор Р. Бах, постамент Склавони)

  • 1. Проаналізуйте тематику твору (які теми порушено у творі, у яких рядках).
  • 2. Порівняйте переклади вірша О. Пушкіна «Я пам’ятник собі поставив незотлінний. », виконані М. Зеровим і М. Рильським.

Вершиною пушкінської лірики, присвяченої темі поета і поезії, став вірш «Я пам’ятник собі поставив незотлінний. ». Поет підбиває підсумок свого творчого шляху. Він замислюється над сенсом життя, над особливою місією, яка дається кожній людині від народження.

За тематикою і будовою твір близький до вірша російського поета XVIII ст. Г. Р. Державіна, який, у свою чергу, взяв за взірець оду давньоримського поета І ст. до н. е. Горація, що мала таку саму назву — «Пам’ятник» (Monument).

Що ж дає поетові право на безсмертя? Геній своєю творчістю ставить собі ще за життя нерукотворний, «незотлінний пам’ятник», тому що він — голос свого народу, його пророк. Уже в першій строфі вірша Пушкін підкреслює народність своєї творчості: «До нього вік людська не заросте тропа».

Пушкін упевнений, що його нерукотворний пам’ятник вищий, ніж найвища в Петербурзі споруда — Александрійський стовп, зведений на честь царя Олександра І на Дворцовій площі. Текст оригіналу вірша дає нам ще один цікавий образ: «Що перед ним чоло і камінь непоклінний / Александрійського стовпа. », що виразно виявляє волелюбні мотиви творчості поета.

Далі Пушкін передбачає, що, допоки у світі шануватимуть поезію («лишиться хоч один співець»), його твори будуть популярними серед людей різних національностей, адже їх знатиме «І гордий внук слов’ян, і фін, і нині дикий / Тунгуз, і степовий калмик».

Для Пушкіна «байдужість», «осуд», «хвала» — все це тимчасове та марне, не варте уваги. Муза завжди повинна суворо дотримуватись істини й служити правді, красі, справедливості й волі.

ЕК. В оді «До Мельпомени» Горацій першим з-поміж давніх поетів вирішує осмислити досягнення свого творчого шляху. Мотив увічнення пам’яті про поета в його творчому доробкові є провідним також у поезії О. С. Пушкіна. Уподібнюючи поезію пам’ятнику, О. С. Пушкін вибудовує свій вірш на основі метафори, запозиченої в Горація.

Своєю заслугою перед людьми римський поет уважає те, що він почав писати латиною вірші у стилі давньогрецької поезії, яка була зразком, ідеалом, моделлю не тільки для римлян. У Горація звернення в останніх рядках поезії до музи пов’язане з правом митця на увінчання лавровим вінком.

  • 1. Про який пам’ятник ідеться в поезії «До Мельпомени»?
  • 2. Про яку заслугу в галузі поетичного мистецтва згадує Горацій?
  • 3. Виявіть схожість і відмінності у підходах митців до розкриття теми «пам’ятника» (поезія О. Пушкіна «Я пам’ятник собі поставив незотлінний. » та ода Горація «До Мельпомени»).
  • 4. Що спільного в композиції цих поезій?
  • 5. З якими фактами і явищами суспільного життя кожен із поетів пов’язує тривалість своєї слави?

«Євгеній Онєгін» — соціально-психологічний роман у віршах. Взаємодія романтизму й реалізму в романі

Історія створення

«Євгеній Онєгін», перший російський реалістичний роман у віршах,— найвизначніший твір Пушкіна. За підрахунками самого письменника, робота над романом тривала 7 років. Пушкін постійно вносив певні корективи в текст, пишучи ніби «за плином життя».

Автор відмовився від романтизму як провідного творчого методу і вирішив писати реалістичний роман у віршах, хоча в перших розділах ще помітно вплив романтизму.

Роботу над романом у віршах Пушкін називав подвигом. З усього свого творчого доробку тільки «Бориса Годунова» він схарактеризував так само. На широкому тлі картин російського життя поет показав драматичну долю кращих представників дворянської інтелігенції.

Автограф Пушкіна — автопортрет з Онєгіним на набережній Неви

Взаємодія романтизму і реалізму в романі

Пушкін замислив свій роман як сатиру на тогочасне суспільство, але під час роботи поет переорієнтував свій задум, пишучи твір про духовні шукання молоді XIX ст. Автор почав писати «Євгенія Онєгіна», будучи романтиком, а закінчив реалістом.

Автограф О. С. Пушкіна (рукопис роману «Євгеній Онєгін»)

Крім того, твір було розпочато до повстання декабристів, а завершено після його поразки, отже, ці суспільно-політичні зміни також дістали відображення в книзі.

У «Євгенії Онєгіні» вперше в російській літературі створено тип «зайвої людини».

Використовуючи прийом зіставлення, Пушкін докладно показує, як іноземне середовище, чуже виховання формують характер Євгенія і як російське середовище формує характер Тетяни. Причому в характері головного героя автор показує не тільки типові, а й індивідуальні риси. Поєднання типового та індивідуального і визначає своєрідність реалістичного характеру твору.

У романі також яскраво простежується принцип історизму: описувану епоху відображено в її основних тенденціях і закономірностях, типові характери зображено в типових обставинах. Самобутньою ознакою роману є його жанрове визначення — роман у віршах.

ТЛ. Соціально-психологічний роман — це один із різновидів роману, у якому за складних, часто екстремальних життєвих умов, розкриваються людські характери; а психологію героїв, їхню поведінку, вчинки розглядають у контексті того соціального середовища, у якому вони перебувають.

Для соціально-психологічних творів характерне розкриття несподіваних вчинків, прихованих причин поведінки персонажів через розкриття спадкових факторів, потаємних бажань, роздумів, мрій, снів.

Обкладинка роману О. Пушкіна «Євгеній Онєгін» у перекладі М. Рильського

В європейській літературі XIX ст. взірцями соціально-психологічного роману стали твори письменників-реалістів О. де Бальзака («Людська комедія»), Стендаля («Червоне і чорне»), Ч. Діккенса («Пригоди Олівера Твіста»), О. Пушкіна («Євгеній Онєгін»), М. Лєрмонтова («Герой нашого часу»), І. Тургенева («Батьки і діти»), Л. Толстого («Анна Кареніна») та ін.

Роман у віршах — різновид ліро-епічного (змішаного) жанру, у якому поєднано особливості і ліричного, і епічного зображень, що створює багатоплановість художнього світу. Межує з драматичною поемою, віршованою повістю.

Поширення цей жанр набув у ХІХ-ХХ ст. Зразки роману у віршах: «Дон Жуан» Дж. Н. Ґ. Байрона, «Євгеній Онєгін» О. Пушкіна, «Марина» М. Рильського, «Маруся Чурай» Л. Костенко.

«Євгеній Онєгін» як роман у віршах

Епічне начало

Ліричне начало

Розповідь про події та героїв від імені автора.

Наявність кількох сюжетних ліній і низки дійових осіб.

Дія відбувається протягом значного проміжку часу.

Збільшення обсягу твору порівняно з поемою.

Орієнтація на зовнішнє зображення життя в його різноманітних проявах

Глибокий психологізм у розкритті характерів героїв, увага до їхнього внутрішнього світу.

Неприхована авторська позиція, емоційне оцінювання подій, героїв, дійсності.

Авторські відступи, що стосуються різних проявів людського життя.

Відступи від прямолінійного сюжету, вільний перехід у різні часи. Віршована форма

ТЛ. Онєгінська строфа — 14-рядкова строфа зі схемою римування абаб ввгг деед жж. Згідно з думкою Володимира Набокова, уперше у світовій літературі її використав Ж. де Лафонтен (казка «Nicaise» та ін.). Пушкін спочатку застосував онєгінську строфу в поемі «Руслан і Людмила», а пізніше — як єдину строфу роману «Євгеній Онєгін».

Його наслідували в римуванні М. Лєрмонтов, М. Волошин, український поет О. Гаврилюк.

Основою онєгінської строфи є майстерне переплетення трьох форм: октави, катрена і шекспірівського сонета, яким Пушкін також чудово володів. Однак сонет — складна строфічна форма із суворими вимогами щодо розгортання внутрішнього змісту. Реалістичний роман у віршах вимагав простої форми, придатної для цікавої розповіді й філософських роздумів, для переходів від лірики кохання до іронії, для поступового розкриття характерів героїв і для стислого пейзажу.

  • 1. Чому роман «Євгеній Онєгін» називають соціально-психологічним?
  • 2. У чому, на вашу думку, полягає основна різниця між романом у віршах та прозовим романом?
  • 3. Яку роль відіграють авторські відступи у творі?
  • 4. Які дві різні жанрові форми поєднав О. Пушкін у творі «Євгеній Онєгін»?
  • 5. Хто є головним героєм роману?
  • 6. Прочитайте французький епіграф до «Євгенія Онєгіна» і висловіть свої міркування щодо нього. Про що у ньому йдеться?
  • 7. Чому Пушкін назвав сторінки свого роману «напівсмішними, напівсумними»?
  • 8. Прочитайте присвяту до роману «Євгеній Онєгін». Як ви її розумієте? За допомогою коментарів Ю. М. Лотмана до роману з’ясуйте, кому адресовано ці рядки.
  • 9. Розкрийте роль назви роману «Євгеній Онєгін», епіграфа та присвяти до нього.
  1. 1. Як ви вважаєте, роман у віршах «Євгеній Онєгін» — це твір, цікавий і важливий для певної історичної епохи, чи в ньому порушено проблеми, актуальні і для нашого часу? Свою думку аргументуйте.
  2. 2. Знайдіть елементи романтизму в І розділі роману. Доведіть, що Пушкін поступово долає романтизм, стаючи на шлях реалізму.
  3. 3. Чому О. Є. Пушкін назвав свій твір романом у віршах? Розкрийте жанрову своєрідність роману «Євгеній Онєгін».
  4. 4. Що таке онєгінська строфа? Покажіть значення цієї поетичної форми для розкриття змісту роману.

«Євгеній Онєгін». Реалістичне висвітлення романтичних тем і образів. Дзеркальна композиція. Духовний світ головних героїв

«Євгеній Онєгін»: система образів

До центральних персонажів у романі належать одразу п’ять героїв. Між ними автор вибудовує складні схеми взаємодії. Головні герої роману Пушкіна «Євгеній Онєгін» уособлюють російське суспільство XIX ст.

Євгеній Онєгін — молодий дворянин 24 років. Його характер розкрито в протиставленні театрального життя в першій главі і реальних людських почуттів наприкінці роману.

О. Самокиш-Судковська. Онєгін з Ленським гостюють у Ларіних

Володимир Ленський — навчався в престижному Ґеттінґенському університеті, юний романтик, закоханий в Ольгу Ларіну.

Тетяна Ларіна — втілення національного ідеалу російської жінки, романтична особистість, вірна своєму чоловікові.

Ольга Ларіна, молодша сестра Тетяни Ларіної. Як і Тетяна, Ольга виросла в сільській місцевості, під дбайливим наглядом батьків, красива зовні, але без особливих душевних поривань.

У центрі роману — автор-персонаж, який знайомий з усіма іншими героями (на досить близьке знайомство вказує та обставина, що автор, за його власними словами, зберігає в себе лист Тетяни до Онєгіна, вірші Ленського, зацікавлено висловлюється про зовнішність Ольги тощо) і навіть доводиться приятелем Онєгіну, про що не раз згадує. Його доля то перетинається з долею Онєгіна, то відходить на другий план. Спочатку Онєгін перебуває поруч з автором («Онєгін — добрий мій приятель»). Потім автор, як ідеолог і особистість, укрупнюється, чому сприяють реальні історичні обставини (формування декабризму, показане в X розділі, де об’єктом зображення стає вже не Онєгін, а Пушкін), а Онєгін залишається на тій самій позиції («Туга! Туга!»). Фігура героя завдяки такому наближенню автора «тікає» вдалечінь, до точки «сходження». Наприкінці роману автор і читач взагалі розлучаються з героєм «назавжди».

Сюжет і композиція роману «Євгеній Онєгін»

Деякі епізоди в романі повторюються двічі, але немов у дзеркальному відображенні. З одного боку, сюжетна лінія пов’язана з героєм — Онєгіним, а з іншого боку — з героїнею, Тетяною.

«Перший виток» — Онєгін

«Другий виток» — Тетяна

• Знайомство читача з Онєгіним: походження та дитинство героя, виховання, освіта, спосіб життя;

• опис кабінету Онєгіна в Петербурзі;

• переїзд до села, що пов’язано з двома причинами (хвороба і смерть дядечка, хандра героя, його невдоволення тим способом життя, який він веде в Петербурзі);

• «реформаторська» діяльність у селі;

• знайомство і дружба з Ленським, зустріч із Тетяною;

• лист Тетяни до Онєгіна;

• розмова в саду між Онєгіним і Тетяною;

• дуель між Онєгіним і Ленським. Цим епізодом закінчується перший виток у розвитку подій у романі. Далі події ніби повторюються, але на іншому рівні (див. «Другий виток»)

• Від’їзд Онєгіна із села;

• опис кабінету Онєгіна в його сільському будинку, який відвідує Тетяна;

• хвороба Тетяни та від’їзд сім’ї Ларіних до Москви;

• зустріч Онєгіна і Тетяни у світському салоні;

• лист Онєгіна до Тетяни;

• розмова Онєгіна і Тетяни в її будинку;

• деякі епізоди повністю повторюються. Це не випадково. Такий прийом дозволяє авторові показати своїх героїв у тій самій ситуації, але тільки іншими, зміненими

Духовний світ головних героїв

Типове та індивідуальне в образах Онєгіна і Ленського

Євгеній Онєгін

Володимир Ленський

Освіта і виховання

Традиційне дворянське виховання й освіта: у дитинстві за ним наглядає «мамзель», потім — «мосьє». Пушкін пише:

Ми всі навчались небагато,

Абияк і абичого.

(Переклад М. Рильського)

Насправді поет здобув чудову освіту в елітному Царськосільському ліцеї

Навчався в Німеччині. Про те, хто опікувався його вихованням у ранньому віці, автор нічого не говорить. Результатом такого навчання стає романтичне світосприйняття, не випадково Ленський — поет

Євгеній Онєгін

Володимир Ленський

Стан душі, ставлення до загальнолюдських цінностей

Онєгін почувається втомленим від життя, розчарованим у ньому, для нього немає жодних цінностей — він не цінує любов, дружбу, точніше, не вірить у щирість і силу цих почуттів.

Ні: почуття пригасли юні;

Докучив рано світський шум.

(Переклад М. Рильського)

І далі автор ставить «діагноз» своєму героєві:

Нудьга, по-нашому сказать.

Його взяла в свою облогу.

Повернувшись на батьківщину, Ленський чекає від життя щастя й дива — тому його душа й серце відкриті для любові, дружби і творчості:

Життя розгадував мету;

Його загадливою млою

Він голову собі сушив

І сподівався різних див.

(Переклад М. Рильського)

Життя в селі, стосунки із сусідами

Приїхавши до села, Онєгін шукає виходу з безцільного існування. Він намагається замінити панщину «оброком легким», прагне знайти людей, близьких йому за поглядами й духом. Не знайшовши нікого, Онєгін сам відокремив себе від навколишніх поміщиків. А ті й собі визнали його «диваком», «фармазоном» і «дружбу припинили з ним».

Незабаром його знову опановують нудьга й розчарування

Ленського вирізняє захоплено-мрійливе ставлення до життя, душевна простота й наївність.

Іще під подихом пороку

Зів’януть серцем він не встиг,

То й дружбу, і любов високу

Ще цінувати щиро міг.

(Переклад М. Рильського)

Уявлення про мету і сенс життя

Не вірить у жодну високу мету

Упевнений, що є якась вища мета в житті, але він поки що не знає її

Поетична творчість і ставлення до неї героїв

Онєгін «не міг. ямба від хорея. відрізнити», не мав ані здатності писати, ані бажання читати вірші; до творів Ленського, як і 0. С. Пушкін, ставиться з легкою іронією

Ленський — поет. Ленського надихає творчість німецьких поетів-романтиків, він себе теж вважає романтиком. У чомусь він схожий на одного з друзів Пушкіна — Кюхельбекера. Вірші Ленського сентиментальні, вони присвячені коханню:

Співав він про любов, і співи

Були невинні та ясні.

Євгеній Онєгін

Володимир Ленський

Історія кохання

Онєгін не вірить у щирість жіночої любові. Тетяна Ларіна під час першого знайомства не викликає в його душі жодних почуттів, окрім жалості та співчуття. Тільки за кілька років Онєгін розуміє, від якого щастя він відмовився, відкинувши любов Тетяни. Життя Онєгіна не має сенсу, тому що в ньому не знайшлося місця для кохання

Ленський закохується в Ольгу. Для нього ідеал жіночої краси, вірності — усе в ній. Він не просто любить її, він страшенно ревнує Ольгу до Онєгіна, підозрює її у зраді. Але щойно Онєгін їде з вечора, присвяченого іменинам Тетяни, Ольга знову щиро виявляє свою любов і закоханість у Ленського

Дружба

Попри відмінність характерів, темпераментів і психотипів, між Онєгіним і Ленським існує ціла низка спільних рис:

• протиставлені дворянству як у місті, так і в селі;

• прагнуть знайти сенс життя, не обмежуючися «радощами» світської молоді;

• мають широкі розумові інтереси — історія й філософія та моральні питання, читання літературних творів

Дуель

Трагічною сторінкою у стосунках між Онєгіним і Ленським стає дуель. Обидва герої розуміють усю безглуздість і даремність цього поєдинку, але жоден не може переступити через умовність — громадську думку. Саме боязнь осуду з боку інших змусила двох друзів стати біля бар’єру й націлити дуло пістолета у груди свого недавнього приятеля. Онєгін стає вбивцею, хоча, за правилами, він не скоює вбивства, а лише захищає свою честь. А Ленський іде на дуель для того, щоб покарати загальне зло, яке в той момент, на його думку, зосередилося в Онєгіні

Головний герой роману — молодий поміщик Євгеній Онєгін — це людина зі складним, суперечливим характером. В образі Євгенія Онєгіна найбільш повно відбилися риси, які були характерними для молоді початку XIX ст. Його життя — нудьга й лінощі, одноманітні розваги за умови відсутності реальної, живої справи. У світській атмосфері лицемірства, зрадливої дружби та гри в любов, де життя «одноманітне і строкате, і завтра те саме, що вчора», не могли бути щасливими люди із гострим розумом. Хоч вони забезпечені за рахунок праці кріпаків, проте, на відміну від більшості представників панівного класу, що спокійно сприймали своє життя без діла й тяжке становище пригніченого люду, ці юнаки розумніші, чутливіші, сумлінніші, благородніші. Вони не задоволені собою, своїм оточенням, суспільним устроєм. Онєгін за поглядами й за вимогами до життя стоїть вище не тільки за своїх сільських сусідів-поміщиків, а й представників петербурзького вищого світу. Зустрівшись із Ленським, який здобув вищу освіту у найкращому університеті Німеччини, Онєгін зміг дискутувати з ним на будь-яку тему, як із рівним. Дружба з Ленським відкриває в душі Онєгіна можливості доброзичливого ставлення до людей, приховані за маскою холодного егоїзму та байдужості.

Під впливом подій, зображених у романі, у душі Євгенія відбувається еволюція, і в останній главі роману він уже зовсім не той, яким ми бачили його раніше.

Нарівні з Онєгіним не менш яскраво виписаний образ іншого представника молоді початку XIX ст. — Володимира Ленського. Палкий і захоплений романтизм Ленського — явище не менш характерне для передової молоді пушкінського часу, ніж холодність та скептицизм Онєгіна.

Ленський — справжній романтик, подібний до байронічного героя. Він схильний ідеалізувати дійсність, керується лише почуттями, ідеями й емоціями. Викликавши на дуель Онєгіна, він не може вчинити інакше, хоча й усвідомлює марність власного вчинку. Смерть романтика Ленського натякає на те, що романтизму у російському суспільстві початку XIX ст. більше не існує.

О. Самокиш-Судковська. Онєгін у кабінеті

  • 1. Що ви можете сказати про походження Євгенія Онєгіна? Які освіту й виховання він здобув? На вашу думку, Онєгін був справді освіченою людиною?
  • 2. У якій галузі він був справжнім генієм? Яку науку засвоїв найкраще? Зачитайте відповідні цитати.
  • 3. Знайдіть опис кабінету та одягу Євгенія Онєгіна. Як характеризує героя його помешкання та вбрання?
  • 4. Чому Пушкін називає свого героя філософом, другим Чаадаєвим?
  • 5. Опишіть маєток Онєгіна. Як Пушкін руйнує романтичні сподівання читачів у процесі опису села? Наведіть відповідні цитати.
  • 6. Розкажіть про життя Євгенія Онєгіна в селі. Які нововведення він зробив? Які стосунки мав із сусідами? Спробуйте пояснити, чому всі припинили дружбу з ним.
  • 7. Як соціальне середовище вплинуло на життя Онєгіна?
  • 8. Чим він вирізнявся з-поміж свого оточення? Що спричинило передчасне «старіння» душі Онєгіна?
  • 9. Що вам відомо про життя Ленського? Яке значення має згадка про Німеччину та німецьких діячів культури для розуміння його образу?
  • 10. Які риси романтичного героя виявилися в характері Ленського? Знайдіть відповідні цитати.
  • 11. Чи міг хтось оцінити романтичну натуру Ленського на батьківщині? Кого бачили в ньому сільські обивателі? Як це характеризує суспільство того часу?
  • 12. Чому потоваришували Ленський і Онєгін? Що зблизило їх?
  • 13. У чому полягає різниця між ними? Як Пушкін пише про це?
  • 14. Про що розмовляли Ленський і Онєгін? Визначте теми їхніх розмов.
  • 15. Спробуйте від імені Ленського розповісти про ситуацію, що виникла на балу в Ларіних. Як він сприймав поведінку Ольги й Онєгіна під час вальсу, мазурки, котильону?
  • 16. Поясніть мотиви поведінки Ленського, що спонукали його викликати на дуель Онєгіна. Як цей учинок ілюструє характер юного поета? Доведіть свою точку зору за допомогою цитування.

О. Самокиш-Судковська. Онєгін і Ольга Ларіна на балу

  • 17. Чи міг Онєгін відмовитися від дуелі? Що йому завадило це зробити?
  • 18. Яка доля, на ваш погляд, могла б бути у Ленського: звичайна чи особлива?
  • 19. Які думки викликала в автора смерть Ленського?
  1. 1. У XXXVIII строфі розділу І Євгенія Онєгіна порівнюють із Чайльд Гарольдом Дж. Н. Ґ. Байрона. Які спільні риси мають ці герої? Чим різняться?
  2. 2. Визначте схожість між автором і його героєм. Що в Євгенії Онєгіні надзвичайно близьке Пушкіну? А в чому полягає різниця між ними?
  3. 3. У чому трагізм існування Євгенія Онєгіна?
  4. 4. Деякі сучасники Пушкіна не сприйняли новий образ, який поет увів у літературу. Наприклад, О. Бестужев 1825 р. писав: «Бачу людину, тисячі яких зустрічаю наяву». Як ви вважаєте, чим же не сподобався Онєгін окремим представникам пушкінського покоління?
  5. 5. Онєгін — тип «зайвої людини». Чому Онєгін, освічена, розумна, непересічна людина, став «зайвим»? У чому це виявляється? Чи є слово «зайвий» негативною для нього характеристикою?
  6. 6. Дуель між Онєгіним і Ленським у романі — це певна гра. Як ви вважаєте, які ролі перебирає на себе кожен із учасників цієї гри?
  7. 7. Що думає автор про можливу долю Ленського, якби той не загинув? Зачитайте відповідні строфи. До якої думки схиляєтесь ви?
  8. 8. Змальовуючи сцену зустрічі Тетяни з Онєгіним, Пушкін використовує слова «сповідь» (на початку промови Онєгіна) і «проповідь» (наприкінці його промови). То його відповідь Тетяні — сповідь чи проповідь? Як виявляє себе герой у цій ситуації? Дайте оцінку його вчинку.

«Євгеній Онєгін»: образи Ольги й Тетяни Ларіних як типи жіночих національних характерів.

Образ автора. Зображення в романі різних сфер життя

Перед вами літературні портрети, створені О. Є. Пушкіним. Які труднощі можуть постати перед художником-ілюстратором роману у відтворенні зовнішності пушкінських персонажів? Спробуйте скласти словесний портрет кожного героя.

А) Остригся під останню моду,

Як dandy той причепуривсь.

Б) Красунь, стрункий, як очерет,

Шанувальник Канта і поет.

Тетяна та Ольга Ларіни: несхожі сестри

В образах Ольги й Тетяни О. С. Пушкін утілив два типи жіночих характерів. Обидва ці персонажі у творі показані абсолютно протилежними натурами.

Тетяна

Ольга

Характер

Тетяні притаманні такі риси характеру: скромність, задумливість, трепетність, мовчазність, меланхолійність

Ольга Ларіна відзначається веселим і жвавим характером. Вона активна, допитлива, доброзичлива

Спосіб життя

Тетяна веде самітницький спосіб життя. Краще проведення часу для неї — на самоті. Вона любить спостерігати красиві світанки, читати французькі романи, міркувати

Ольга любить проводити час у веселій і галасливій компанії. Вона легка й проста у спілкуванні. Обмеженість кола спілкування не заважає їй налагоджувати контакти з людьми. Ольга може підтримати будь-яку розмову — про моду, суспільні новини або світське життя

Ставлення до кохання

Тетяна — ідеал вірності. Вона вміє кохати по-справжньому. Але кохання для неї — це не тільки почуття, це ще й відповідальність та обов’язок. Тетяна, усупереч своїм справжнім щирим почуттям, залишається відданою своєму вибору

Ставлення Ольги до кохання можна охарактеризувати як поверхове й легковажне. Ольга швидко закохується і так само швидко може розлучитися з людиною й захопитися знову. Її почуття не глибокі. Однак Ольга залишається щирою і не йде наперекір своїм почуттям

Ставлення до життя й суспільства

Тетяна Ларіна жила немов у не своєму часі. Їй не подобалося нічого, що було притаманне суспільству того часу: світські розмови, гучні бали, кокетство, флірт, веселощі й неробство. Тому порятунок Тетяна знаходить у мріях. Усе життя Тетяни — в її роздумах, сумнівах, ваганнях

Ставлення до життя сформувалося в Ольги Ларіної під впливом тогочасних традицій і «звичаїв». Постійно перебуваючи в епіцентрі життя, Ольга швидко ввібрала легковажність і лицемірство, характерні для суспільства. Однак за маскою веселощів і простодушності ховалися порожнеча, обмеженість і розчарування

Ставлення автора до персонажів

Автор поблажливий до Тетяни. Вона для нього — ідеал. Її скромність, загадковість і деяка драматичність не дозволяють авторові розлучитися з образом Тетяни протягом усього роману. Внутрішній світ Тетяни Ларіної, її життя, переживання, почуття постійно тримають у напруженні і читачів, і самого автора

До образу Ольги автор ставився досить іронічно й упереджено. Для нього Ольга — абсолютна посередня дівчина того часу, яких безліч. Автор швидко «забуває» про Ольгу після загибелі Ленського

Тетяна Ларіна, подібно до шекспірівської Джульєтти, стала символом жіночності, глибокої, безмежної любові та порядності. Тетяна — людина з гармонійним внутрішнім світом і чистою душею.

О. Самокиш-Судковська. Тетяна пише лист Онєгіну

І хоча роман Пушкіна названо «Євгеній Онєгін», образ Тетяни Ларіної не менш важливий і цікавий, аніж образ Онєгіна. Переважну роль у формуванні поглядів Тетяни і її почуттів відіграли книги, за якими вона судила про життя. Романи їй заміняли все, давали можливість знайти «сну жароту самітну». Захоплення книгами, занурення в інший, фантастичний світ, наповнений усіма фарбами життя, було для Тетяни не простою розвагою. Дівчина шукала в ньому те, чого не могла знайти у світі реальному. Можливо, у зв’язку із цим і трапилася її перша життєва невдача, фатальна помилка — кохання до Онєгіна. Сприймаючи навколишнє оточення як далеке, осоружне кожній клітинці її поетичної душі, Тетяна створила свій ілюзорний світ, у якому правили добро, краса, любов, справедливість. Для повноти картини бракувало тільки одного — героя, єдиного й неповторного. Чи не тому замислений, оповитий таємницею сусід Онєгін здався Тетяні втіленням всіх її дівочих мрій? Лист Тетяни — це миле й зворушливе освідчення в коханні, яке найбільш повно відбиває всю гаму почуттів, що охопили її непорочну, бентежну душу.

Онєгін був зворушений ніжним зізнанням Тетяни, але не готовий взяти на себе тягар відповідальності за чужу долю, чужі почуття й чужу надію. Його порада проста й відбиває набутий ним досвід життя в суспільстві.

Закохана Тетяна виявилася гарною ученицею. Упоравшись із нестерпним душевним болем, вона навчилася «опановувати себе». Тетяна через кілька років життя в Петербурзі вже інша: вона тепер вміє триматися у вищому світі, недоступна й по-царськи велична. І при цьому не зрікається самої себе, поводиться природно. Тетяну вважають королевою столиці, і Онєгін раптом закохується в неї. Але тут вона виявляє власну гідність: залишається вірною своєму чоловікові, хоча в глибині душі ще живе її дівоче кохання до Онєгіна. Сила волі допомагає їй дотримати чесності, шляхетності у ставленні й до своєї сім’ї. Отже, Тетяна Ларіна є еталоном чутливої, жіночної, мрійливої особистості. Але водночас образ Тетяни — це образ сильної, чесної та порядної жінки.

О. Самокиш-Судковська. Володимир Ленський з Ольгою Ларіною

Цілковита протилежність Тетяні — її молодша сестра Ольга Ларіна, наречена Володимира Ленського. В Ользі багато життєрадісності, жвавості. Вона завжди «з легкою посмішкою на вустах», всюди в будинку Ларіних чути її «дзвінкий сміх». Її чеснотами поет вважає скромність, слухняність, простодушність і веселість.

Ольга — звичайна сільська панночка, у якої не виникає прагнень кращого, цікавішого життя. Основна риса героїні — легковажність, головною цінністю є веселе та безтурботне життя.

Зовнішня привабливість і чарівна життєрадісність Ольги не можуть приховати нерозвиненість її душевного світу. Вона не може зрозуміти Тетяну, у неї не змінюються поведінка й настрій напередодні дуелі Ленського. Їй не потрібна жертва, яку приніс Ленський цією дуеллю.

В образі Ольги О. С. Пушкін втілив один з жіночих типів — гарної, чарівної жінки, грайливої, веселої, безтурботної. Якщо додати до всіх перерахованих вище якостей поверховість сприйняття й легкість суджень, то вийде найпоширеніший жіночий образ, досить привабливий, але недостатньо глибокий.

Образ автора

Наявність автора як персонажа твору є характерною особливістю роману у віршах, оскільки саме автор своїм ставленням багато в чому зумовлює суть подій. Цей жанр диктує необхідність не тільки розповісти про долю головних героїв, а й змалювати соціальний фон, картини побуту, природи, народного життя тощо. І саме в цьому разі образ автора є органічною частиною твору.

Автор — ліричний центр оповіді в романі. Він надає неповторної своєрідності композиції і постає перед читачем як автор-персонаж, автор-оповідач і автор — ліричний герой: розповідає про себе, свої переживання, погляди, життя. Він постає співрозмовником читача, дотепним, легким, товариським. Стиль його мовлення — це стиль мислення і мовлення людини культурної, начитаної, життєлюбної, ознайомленої з усіма різновидами рідної мови. Поет легко вживає просторічні вирази, коли це потрібно. Іноді наводить суто літературні приклади, вдається до науки. Загальний тон його оповіді — теплий ліризм і м’яка іронія, які допомагають читачеві зорієнтуватися в перипетіях подій і низці фактів життя, описаних у романі.

У перших розділах роману, розпочатих в умовах суспільно-політичного підйому, авторський голос звучить жартівливо-іронічно, сповнений світлих інтонацій. У подальших розділах (починаючи з п’ятого), написаних після 14 грудня 1825 року, у роки жорстокої реакції, тон автора стає стриманішим, серйозним, а в прикінцевих частинах — глибоко елегійним і драматичним. Уже в першій главі поет уводить у текст низку автобіографічних відступів. Кожна з наступних глав відображає певні факти біографії Пушкіна, включно з його місцезнаходженням у той час, коли тривала робота над твором. Роман у віршах стає романом-щоденником, з якого ми дізнаємося про автора не менше, ніж про його героїв.

Авторські відступи на різні теми — один із найважливіших компонентів твору. Так автор розповідає про власні спогади, а читач його очима бачить деталі побуту дворянського Петербурга, дізнається про смаки, культурний світогляд та інтереси інтелігенції сучасного Пушкіну суспільства. Не випадково роман «Євгеній Онєгін» назвали «енциклопедією російського життя».

  • 1. Чим вирізнялася Тетяна з-поміж інших дівчат? А чим Тетяна відрізнялася від Ольги?
  • 2. Як формувався характер Тетяни Ларіної?
  • 3. Опишіть коло занять Тетяни. Що вона любила і що не любила робити?
  • 4. Знайдіть рядки, у яких підкреслено любов Тетяни до природи.
  • 5. Які риси характеру героїні проявляються в її коханні до Євгенія? Яким уявляє щастя героїня?
  • 6. Спробуйте пояснити, чому Тетяна закохалася в Онєгіна. Наведіть цитати, у яких автор виражає своє ставлення до почуттів Тетяни.
  • 7. Розкажіть від імені Тетяни про її життя в Петербурзі.
  • 8. Як ви вважаєте, чи було глибоким кохання Тетяни? Доведіть свою думку.
  • 9. Висловіть своє ставлення до листа Тетяни. Чи повинна була героїня першою висловлювати свої почуття? Як це характеризує її?
  • 10. Доведіть, що Тетяна, попри набуття статусу у світському товаристві, зберегла природність у поведінці та спілкуванні.
  • 11. Чому, кохаючи Онєгіна, вона відвертається від нього?
  • 12. Перечитайте VI-VIII розділи роману «Євгеній Онєгін». Поясніть, чому Тетяна й Онєгін не змогли пізнати щастя взаємного кохання.
  • 13. Схарактеризуйте образ автора в романі «Євгеній Онєгін».
  • 14. Назвіть теми авторських відступів.
  • 15. Доведіть, що автор — сучасник своїх героїв, мудрий філософ, який осмислює загальний стан тогочасного суспільства.
  1. 1. Порівняйте, як відреагувала Тетяна на повчальний монолог Онєгіна (частина четверта) і як поводиться під час зустрічі з Онєгіним у Москві (частина восьма). Як змінився характер Тетяни?
  2. 2. Зверніть увагу на ліричні відступи про світських панянок — рішення Тетяни першою зізнатись у коханні Онєгіну (третя частина роману, р. ХХІІ-ХХІІІ, XXV). Які висновки можна зробити про характер Тетяни?
  3. 3. Порівняйте образи Тетяни та Ольги. Як ви вважаєте, чому всі симпатії автора на боці Тетяни?
  4. 4. Проаналізуйте ставлення автора до своєї героїні. Підтвердьте свою відповідь цитатами з тексту роману.
  5. 5. Чому, розповідаючи про Тетяну, Пушкін звертається до образу її матері? Яке значення має цей відступ?
  6. 6. Із розділу І дізнайтесь, скільки строф автор присвячує розповіді про героя, скільки — ліричним відступам, скільки — щоб переказати слова героя, скільки — щоб описати суть своїх взаємин із героєм. Зробіть узагальнення та висновки.
  7. 7. Порівняйте Онєгіна і Тетяну. Хто виграє від цього порівняння? Чому?

Незважаючи на різне виховання, Тетяна та Євгеній — духовно близькі люди. Обоє розумні, багато читають, освічені, добре розуміються на людях. Саме Онєгіна Тетяна виокремила з-поміж молодих людей, яких знала. Онєгін також віддав перевагу Тетяні. Їм обом властива невдоволеність життям. Можливо, тому, що була якась «нитка єднання» між Тетяною та Євгенієм, вони начебто поділились своїми душевними надбаннями: Тетяна пробудила в Онєгіні почуття і здатність кохати, натомість сама за його порадою навчилася опановувати себе.

ЛК. 17 березня 1879 року стало знаменною датою в історії світової музичної культури. Цього дня в Москві відбулася прем’єра однієї з найкращих опер російського класичного репертуару — «Євгеній Онєгін» Петра Ілліча Чайковського.

Київський оперний театр ім. Т. Шевченка. Сцена з опери «Євгеній Онєгін»

Працюючи над оперою, композитор визначив свій задум як «ліричні сцени», вибрані з пушкінського роману. Це були ті сцени, які чітко й недвозначно окреслювали морально-етичні засади молодих героїв — Тетяни, Онєгіна і Ленського.

«Євгеній Онєгін» П. І. Чайковського започаткував оперу нового типу, побудовану не на інтризі та історичному парадоксі, а на розкритті внутрішнього світу героїв. В основу її лягли типові людські почуття. Чайковський утверджував в оперному мистецтві ще незвичний на той час принцип психологічного реалізму, «інтимної, але сильної драми».

Оперу ставили на всіх найбільших сценах світу — у Лондоні, Берліні, Відні, Мадриді, Мілані, Стокгольмі, Нью-Йорку.

УС. У квітні 1884 р. «Євгенія Онєгіна» було вперше показано в Україні (Харків). А в жовтні того самого року прем’єра опери відбулася в Києві. Київський оперний театр ім. Т. Шевченка вже не раз звертався до сценічного втілення «Євгенія Онєгіна», і цей шедевр світової оперної класики залишається в його репертуарі вже понад 100 років.

Запам’ятайте! У ліричних творах О. Є. Пушкіна порушено найсуттєвіші проблеми сучасного йому життя, окреслено теми, які знайдуть продовження в літературі його послідовників. Поезія Пушкіна — це цілий світ, у якому кожен читач може знайти те, що стосується його особисто. Дружба, любов до батьківщини, її історія, історія людства, свобода особиста й суспільна, рабство і тиранія, життя і смерть, природа і людина, кохання і самотність — ось лише невелика частка мотивів його лірики.

Усвідомте, що творчість О. Є. Пушкіна має не тільки національне, а й усесвітньо-історичне значення. Найбільшою заслугою поета в російській і світовій літературах західні критики вважають створення реалістичної поезії і написання роману у віршах «Євгеній Онєгін». Особливе значення твору полягає в тому, що О. Є. Пушкін подав надзвичайно глибокий і водночас місткий опис тогочасної російської дійсності.

  • 1. Чому для свого вірша «Я пам’ятник собі поставив незотлінний. » О. С. Пушкін узяв за зразок вільний переклад оди Горація Г. Р. Державіним, а не більш наближений до оригіналу переклад М. В. Ломоносова?
  • 2. Хто із персонажів роману «Євгеній Онєгін» є ідеологічним опозиціонером Онєгіна і живе за іншими життєвими принципами?

Використовуючи власні знання, поезію Пушкіна, складіть ланцюжок асоціацій за темою «Провідні мотиви лірики Пушкіна».

ОЛЕКСАНДР СЕРГІЙОВИЧ ПУШКІН (1799-1837) – ПОЄДНУЮЧИ НАЙКРАЩЕ: ВІД РОМАНТИЗМУ ДО РЕАЛІЗМУ В ЛІТЕРАТУРІ ХІХ СТОЛІТТЯ

ü Використовуючи вже відому вам інформацію про життя й творчість О. Пушкіна, підготуйте повідомлення на тему «Олександр Пушкін у моєму житті».

ü Прочитайте напам’‎ять відомий вам твір О. С. Пушкіна.

· Підготуйте запитання для літературної вікторини «Що ви знаєте про життя й творчість О. С. Пушкіна?».

Співать про волю прагну щиро,

На тронах вразити порок.

Олександр Пушкін (переклад з російської Ігоря Муратова)

«Тільки одного разу дається країні відтворити людину, яка б такою високою мірою поєднувала в собі такі різні й, очевидно, такі, що виключають одна одну, риси», — ці слова видатного польського поета Адама Міцкевича присвячені Олександрові Сергійовичу Пушкіну.

Вельможні покровителі й вірні друзі, блискуча освіта і приголомшливий успіх, справжнє кохання й вірність близьких, а ще й, безумовно, зради, приниження, непорозуміння, скандали, випробування, але найголовніше — Божий дар і геніальні твори — усім цим доля щедро обдарувала його.

Г. О. В. Траугот. Маленький Пушкін (1992)

Напевно, ви вже замислювалися, чому з усього сузір’‎я видатних російських письменників різних поколінь саме Пушкіну належить особливе місце. Чому ще за життя поета писали про якесь «неймовірне потрясіння», що викликало його ім’‎я? Що це: містика, невгамовне бажання «створити собі кумира», чи все ж таки велике призначення справжнього генія?

Щоб наблизитися до відповідей на ці запитання, перегорнемо окремі сторінки життя й творчості Олександра Сергійовича Пушкіна.

Майбутній поет народився 6 червня 1799 р. у Москві. Батько Пушкіна, Сергій Львович, належав до старовинного дворянського роду; мати поета, Надія Осипівна, була онукою Абрама Петровича Ганнібала, названого «арапом Петра Великого». Як і більшість дворянських дітей, початкову освіту О. Пушкін отримав удома. Його батько зумів створити чудову атмосферу для розвитку поетичного обдарування свого сина. Із самого дитинства маленький Саша знайомився з поезією Михайла Ломоносова й Василя Жуковського, комедіями Бомарше й Мольєра, творами Вольтера та інших письменників. Будинок Пушкіних відвідували відомі літератори, які палко обговорювали культурні події сучасності. У родини була велика бібліотека, якою дозволяли користуватися й дітям. А по сусідству, в будинку далеких родичів Пушкіних Бутурліних, було одне з найбагатших у Європі зібрань книжок, і Саша був постійним їх читачем. Тож, приїхавши до Петербурга 1811 р. вступати до привілейованого навчального закладу — Царсько-сільського Імператорського ліцею, Пушкін виявився підготовленим краще за інших.

Ліцей відіграв винятково важливу роль у формуванні світогляду, літературних інтересів і моральних принципів майбутнього поета. Тут він зустрів своїх найкращих друзів — Антона Дельвіга, Івана Пущіна й Вільгельма Кюхельбекера. Ліцейській дружбі та ліцейській родині Пушкін присвятив цілу низку своїх творів, зокрема «19 жовтня 1825року», в якому є такі рядки:

Прекрасний, любі друзі, наш союз!

Він, як душа, одвічний, неподільний,

Незрушний, однодушний і свавільний,

Міцнів він під крилом коханих муз.

Куди б не кинула нас зла година

І щастя теж куди б не привело,

Незмінні ми: весь світ для нас чужина,

Вітчизна наша — Царськеє Село!

Переклад з російської Степана Крижанівського

У ліцеї Пушкін пережив Вітчизняну війну 1812 р., зустрівся з відомим у той час поетом Гаврилом Державіним, близько познайомився з Василем Жуковським і Петром Чаадаєвим, тут він уперше в часописі «Вісник Європи» побачив свої твори надрукованими («До друга віршника», 1814 р.). У Царському Селі почалося спілкування юного Пушкіна з Миколою Карамзіним. Історик і письменник побажав йому: «Лети, як орел, але не зупиняйся в польоті». У творах ліцейського періоду О. Пушкіна переважають мотиви дружби й кохання, насолоди життям («Спомини в Царському Селі», «Романс», «До живописця», «До Дельвіга», «Мій заповіт друзям» та багато інших).

Вступивши на службу після закінчення ліцею, О. Пушкін активно займається літературною діяльністю. Поет зближується з майбутніми декабристами, учасниками антивладного повстання у грудні 1825 р. на Сенатській площі в Петербурзі, стає членом таких прогресивних літературних об’‎єднань, як «Арзамас» і «Зелена лампа». Звичайні картини під пером поета перетворюються на чудові творіння. У поезії цього періоду чітко проявляються його волелюбні настрої, засудження царського деспотизму та свавілля. Ода «Вольність» (1817), вірш «Село» (1819) та інші, хоча й не публікувалися, але були настільки відомими, що багато хто знав їх напам’‎ять. 1820 р. виходить із друку поема Пушкіна «Руслан і Людмила», яка принесла йому миттєву славу. За Пушкіним остаточно закріплюється слава «першого поета».

У той час йому приписували майже всі антиурядові твори, що поширювалися усно й у списках. «. Він заполонив Росію обурливими віршами», — скаже імператор Олександр І і навесні 1820 р. ухвалить рішення про заслання Пушкіна в Сибір. На прохання друзів поета північ вдається замінити на південь, заслання — на службове переведення, за яким він служив спочатку в Кишиневі, а потім в Одесі.

Так розпочинається південне заслання Пушкіна (18201824), яке не підкорило його, а навпаки — укріпило у правильності своїх переконань, надало їм ще більшої впевненості. Пушкін відчуває себе борцем-вигнанцем, головною темою цього періоду залишається свобода. У посланні до друга Антона Дельвіга він стверджує: «Одна лиш воля — мій кумир».

Цей період творчості Пушкіна вирізняється неабияким різноманіттям. Він пише романтичні поеми («Кавказький полонений», «Бахчисарайський фонтан»), створює «Піснь про віщого Олега», розпочинає роботу над своїм центральним твором — романом у віршах «Євгеній Онєгін».

1824 р. через конфлікт із губернатором Одеси графом М. Воронцовим Пушкін був висланий у маєток матері, село Михайлівське Псковської губернії «під нагляд місцевого керівництва». Віршем «До моря» завершується південний період життя поета, він прощається з морською стихією, що стала для нього символом свободи. Так розпочинається новий етап духовного пробудження й розвитку поета, у творчості якого відбувається перехід до реалізму.

Особливо чітко це проявляється в останній романтичній поемі Пушкіна «Цигани», розпочатій ще на півдні, а завершеній у Михайлівському.

У Михайлівському засланні (1824-1826) Пушкін критично переосмислює вже написане. Поет сповнений нових задумів. «Відчуваю, що духовні сили мої досягли повного розвитку, — пише Пушкін влітку 1825 р., — я можу творити». У Михайлівському поет формується як художник-реаліст: він продовжує працювати над «Євгенієм Онєгіним», пише трагедію «Борис Годунов», створює цілу низку таких шедеврів, як «Пророк», послання «До А. П. Керн» («Я мить чудову пам’‎ятаю. »), «19 жовтня. » та інших.

У Михайлівському Пушкін дізнався про жорстоку розправу влади над учасниками дворянського повстання проти царя 14 грудня 1825 р. П’‎ятеро декабристів, зокрема й близькі до нього Пестель і Рилєєв, були повішені. А 120 повстанців, серед яких були його найближчі друзі — Пущін і Кюхельбекер, заслані на каторгу в Сибір.

Іван Айвазовський, Ілля Рєпін. Прощання Пушкіна з морем (1880)

Поразку декабристів Пушкін сприйняв як особисту трагедію. Свої думки та почуття поет висловив у вірші «У Сибір», який завершує такими рядками:

Важкі окови упадуть,

Темниці рухнуть — і свобода

Вас привітає біля входу,

І меч брати вам віддадуть.

Переклад з російської Костянтина Дрока

У такий спосіб Пушкін намагався підтримати своїх друзів. Восени 1826 р. імператор Микола І повернув поета із заслання. У Москву він віз із собою вірш «Пророк», що завершувався могутнім закликом:

Й, моря обходячи та землі,

Глаголом спопеляй серця!

Переклад з російської Леоніда Первомайського

Михайло Врубель. Пророк (початок ХХ ст.)

Наступні роки життя і творчості Пушкіна — складний час надій і розчарувань, період великої праці й жорстоких гонінь. Цар сподівався зробити Пушкіна придворним поетом. Як про велику милість, він повідомив, що сам буде його цензором. У результаті цього «Борис Годунов» опинився під забороною, поету не дозволялося не тільки видавати, а й читати публічно свої твори без вказівки царя.

У грудні 1826 р. на одному з московських балів О. Пушкін уперше побачив Наталію Миколаївну Гончарову, праправнучку гетьмана України Петра Дорошенка, краса якої вразила поета. «Коли я побачив її вперше, я покохав її, голова в мене запаморочилася», — згадував він.

Микола Ульянов. Пушкін із дружиною перед дзеркалом на балу(1968)

Навесні 1830 р., у день Світлого Христового Воскресіння, Пушкін отримав згоду на свою пропозицію руки та серця Наталії Миколаївни.

До прийдешнього весілля як подарунок від батька поет отримав частину родового маєтку в Нижегородській губернії. Щоб оформити папери на право власності, восени 1930 р.

О. Пушкін їде в село Болдіно. Але через холеру, що лютувала тоді в країні, і встановлений карантин йому довелося залишитися тут на довгих три місяці, які стали надзвичайно плідними для поета й отримали назву Болдінська осінь. У цей період Пушкін написав цілу низку ліричних шедеврів, чотири «маленькі трагедії» («Скупий лицар», «Моцарт і Сальєрі», «Кам’‎яний гість», «Бенкет під час чуми»), «Повісті Бєлкіна», завершив роботу над «Євгенієм Онєгіним».

18 лютого 1831 р. в церкві Вознесіння в Москві Олександр Сергійович і Наталія Миколаївна обвінчалися. У листі до друга П. Плетньова поет скаже: «Я жонатий — і щасливий, одне бажання моє, щоб нічого в житті моєму не змінювалося — кращого не дочекаюся. Цей стан для мене такий новий, наче я переродився». Почуття надзвичайної ніжності й глибокого кохання переповнювало серце поета. Він присвячує своїй дружині вірш «Мадонна», у якому проголошує:

Збулось бажання це в житті моїм.

Творець Тебе мені послав, тебе, моя Мадонна,

Краси небесної божественний взірець.

Переклад з російської Максима Рильського

У 1830-ті роки поет багато пише. Особливо плідним для нього стало нове усамітнення в Болдіно восени 1833 р. Осінь («Зажурлива пора! очей зачарування!») стала улюбленою порою року Пушкіна.

Останні роки життя Олександра Сергійовича минули у важкій атмосфері непростих стосунків із царем і непорозуміння з навколишньою дійсністю. Імпульсивний характер поета, його незалежна поведінка дратували багатьох. Яскрава індивідуальність, талант і прагнення свободи викликали заздрощі та злість із боку впливових осіб придворної й чиновницької аристократії.

Олег Шупляк. Смерть поета (2013)

Жорсткі цензурні гоніння, стеження, суцільна атмосфера ворожості й наклепу ставали нестерпними.

Узимку 1836 р. вороги Пушкіна з вищого петербурзького світу поширили містом чутки про дружину поета, пов’‎язуючи її ім’‎я з царем, а потім — із французьким бароном Жоржем Дантесом. Щоб покласти цьому край і захистити честь своєї родини, Пушкін викликав Дантеса на дуель, яка відбулася 27 січня 1837 р.

Поранення Пушкіна виявилося смертельним, і 29 січня 1837 р. поет помер.

Пушкінський сучасник, письменник і літературний критик Олександр Бестужев-Марлинський назвав поета Прометеєм: «Новий Прометей, він викрав небесний вогонь і, володіючи ним, свавільно грає серцями людей». Свобода назавжди стала однією з головних тем поезії Олександра Пушкіна. Тому його справді можна назвати Прометеєм, адже він своїми поетичними одкровеннями й невтомними пошуками нових форм розпалював вогонь людських почуттів.

Переконатися в цьому зможете й ви, відкривши для себе «свого Пушкіна».

1. Розкажіть, які відомості з життя й творчості О. Пушкіна справили на вас особливе враження й чому.

2. Прокоментуйте назву статті та епіграф до неї. Запропонуйте свій варіант назви статті про О. Пушкіна.

3. Розробіть макет сайту, присвяченого О. Пушкіну.

4. Підготуйте мультимедійну презентацію на тему: «О. Пушкін і Україна». У підготовці цього завдання скористайтеся інформацією, поданою в рубриці «Українські стежини зарубіжної літератури».

УКРАЇНСЬКІ СТЕЖИНИ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Пам’‎ятник Пушкіну в Кам’янці (1975)

Мандруючи різними куточками України, не можна не помітити, як багато всього в нас пов’‎язано з іменем О. Пушкіна.

Численні бюсти та пам’‎ятники поету, школи й гімназії, названі на його честь, Пушкінський парк у Києві, проспект Пушкіна в Дніпрі, музеї в Києві й Одесі, Кам’‎янці та Гурзуфі, театр російської драми імені О. Пушкіна в Харкові, вулиці імені поета в Сімферополі та Львові, Запоріжжі й Полтаві. І це не дивно, адже поет добре знав і любив Україну. Він мав можливість безпосередньо спостерігати за українським побутом, особливостями українського національного характеру, слухати українську мову, українські пісні.

За підрахунками дослідників, Олександр Сергійович відвідав 120 населених пунктів на території України, проїхав близько 5700 верст (1 верста дорівнює 1,06 км) її дорогами.

Так, якщо ви потрапите в Кам’‎янку (Черкаська область), то вашу увагу приверне незвична стела. У меморіалі увіковічені два генії світової культури — поет О. Пушкін і композитор П. Чайковський.

А якщо ви будете прогулюватися Одесою, то на Пушкінській вулиці, будинок 13, біля входу в літературно-меморіальний музей О. Пушкіна вас зустріне сам Олександр Сергійович. Здається, що він дуже зосереджений. Можливо, він на когось чекає або саме тепер у нього народжуються нові рядки.

Пам’‎ятник-скульптура Пушкіну в Одесі (1999)

Володимир Галущенко. Пушкін в Одесі (2012)

ЧИТАЧУ ХХІ СТОЛІТТЯ

Появою одного з найкращих ліричних творів О. Пушкіна ми зобов’‎язані Анні Петрівні Керн, онуці українського співака М. Полторацького. О. Пушкін уперше побачив її в Петербурзі 1819 р. і надовго зберіг спогади про це знайомство.

Наступна їхня зустріч відбулася через шість років і справила на нього, за словами поета, «враження глибоке й болісне». У червні 1825 р. Анна Петрівна приїхала в село Тригорське до своєї тітки П. Осипової. Пушкін саме в цей час відбував заслання в сусідньому Михайлівському. Коли Анні Петрівні прийшов час повертатися додому, на прощання вони вирішили прогулятися з Тригорського до Михайлівського. Погода була напрочуд гарна, і Пушкін у ролі гостинного хазяїна був надзвичайно привітний. Він показав Анні Петрівні парк. Вони пішли не центральними алеями, а повернули на липову (тепер ця алея на честь Анни Петрівни названа «алеєю Керн»).

Уранці наступного дня, навідавшись у Тригорське, Пушкін передав Керн першу главу «Євгенія Онєгіна», яка нещодавно вийшла друком у Петербурзі. Між ще не розрізаних сторінок лежав лист поштового паперу. Це був написаний уночі вірш «Я мить чудову пам’‎ятаю. ».

Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов’язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2024 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.

ПУШКІН, Олександр Сергійович – Біографія, життя і творчість письменника

ПУШКІН, Олександр Сергійович (Пушкин, Александр Сергеевич — 06.06. 1799, Москва – 10.02.1837, Петербург) — російський письменник.

У родоводі Пушкіна схрестилися кілька гілок, які беруть початок у глибинах російської історії і позначені багатьма іменами учасників важливих подій у державному житті країни. Дитинство Пушкіна минуло у Москві. Його, нелюбиму дитину у сім’ї, виховували французькі гувернери, він рано навчився читати, мав вільний доступ до багатої бібліотеки свого батька, Сергія Львовича Пушкіна, котрий не цурався літератури і в домі якого гостювали відомі російські письменники. Поетичне обдарування юного Пушкіна проявилося у ранньому дитинстві: чимало рядків дитячих віршів, що збереглися в усній, сімейній традиції, були написані французькою мовою. Літні місяці 1805—1810 pp. він зазвичай проводив у своєї бабусі, Марії Олексіївни (уродженої Ганнібал), у підмосковному с. Захарове, поблизу Звенигорода. Ці ранні дитячі враження відобразилися у перших пушкінських поемах, написаних дещо пізніше («Чернець» — «Монах», 1813; «Бова», 1814), у ліцейських віршах «Послання до Юдіна» (1815), «Сон» (1816).

Шість років Пушкін провів у Царськосельському ліцеї, відкритому 19 жовтня 1811 р. Програма ліцею була, по суті, університетською з пріоритетом гуманітарних наук у навчальних курсах. Уся обстановка ліцейського виховання сприяла розвитку обдарування Пушкіна. Тут заохочувалося віршування, виходили рукописні журнали; у роки навчання Пушкіна прийняли в літературне товариство «Арзамас», члени якого виступали проти рутини й архаїки в літературі.

Рання поезія Пушкіна передавала відчуття швидкоплинності життя, яке диктувало спрагу насолод. Культ земних радощів, протиставлених падолу дріб’язкових клопотів, ортодоксальності, офіціозу, відображав просвітницьке світовідчуття вольтерівського плану. Характерною є і тодішня поетична маска Пушкіна — не просто філософа-лінивця, а «ченця», «розстриги», котрий мріє про земні радощі. Так «окреслювався» домінуючий пафос усієї пушкінської поезії, не лише життєлюбної, а й волелюбної. Високі героїчні теми, а також сатиричні мотиви виникають у поезії Пушкіна як відгук подій епохи і виявляють уже тоді певні потенції творчості, поки ще не розвинуті через його зосередженість на епікурейських темах.

У 1816 р. характер лірики Пушкіна зазнав суттєвих змін. Елегія стала його основним жанром.

Відповідно до нового світовідчуття змінився весь колорит пушкінської поезії — втім, ненадовго. Епікурейські мотиви, проте, займають своє місце в ієрархії естетично-моральних цінностей, як її уявляв поет: тепер це виклик пануючій моралі та своєрідна маска. Цикл прощальних ліцейських віршів надихнутий культом дружби та відданості юнацьким заповітам. Важко переоцінити у становленні особистості Пушкіна моральне значення шести років, проведених у ліцейському середовищі (особливо Пушкін зблизився з ліцеїстами І. Пущіним, А. Дельвігом, В. Кюхельбекером), в атмосфері творчого суперництва.

Ліцей Пушкін закінчив у червні 1817 р. в чині колезького секретаря (12-го класу) і був призначений у Колегію іноземних справ. Служба мало цікавила поета, зате коло його петербурзьких знайомств швидко «розширювалося». Він став постійним відвідувачем театру, брав участь у засіданнях «Арзамасу», у 1819 р. вступив у члени літературно-театрального товариства «Зелена лампа», яким керував «Союз благоденства». Не беручи участі в діяльності перших таємних організацій, які мали на меті здійснення прогресивних державних реформ, Пушкін був, попри те, дружньо пов’язаний із багатьма активними членами декабристських товариств; у різких політичних епіграмах і в громадянських віршах («До Чаадаева» («Любові, слави і надії. « 1818), «Вольність «(1818), «Село» (1819) таврував вади російського деспотизму, оспівував ідеали свободи.

У ці роки поет працював над поемою «Руслан і Людмила» («Руслан и Людмила»), розпочатою ще в ліцеї. Орієнтуючись у сюжетній побудові на лубочну авантюрно-рицарську казку, Пушкін водночас шукав риси легендарної героїчної давнини. Казкова оповідь у поемі ведеться від імені юного волелюбця, схильного постійно насміхатися з небувальщини. Проте жартівлива оповідь про казкові події та ліричні відступи інколи змінюється ліро-епічними фрагментами. Поема була закінчена у травні 1820 р. і після публікації спричинила негативні відгуки критиків-старовірів, обурених зниженням високого канону.

Навесні 1820 р. Пушкіна викликали до військового генерал-губернатора Петербурга, графа Милорадовича, для пояснення причин широкого поширення у списках його політичних віршів. П. загрожувало заслання у Сибір, але завдяки зусиллям старших друзів (М. Карамзіна, П. Чаадаева, Ф. Глінки) заслання йому замінили службовим переведенням із Петербурга в Катерино-слав (тепер — Дніпропетровськ). Тут наприкінці травня 1820 р. його застала хворим сім’я генерала М. Раєвського, котрий домігся для Пушкіна дозволу відправитися з ним на Кавказ і в Крим для зміцнення здоров’я. Лише у вересні поет повернувся до місця нової служби — в Кишинів. Так несподівано щасливо закінчилося заслання юного поета, у творчості котрого кавказькі та кримські враження відіграли значну роль. Тривалі поїздки Пушкіна у листопаді 1820 — січні 1821 р. у Кам’янку та Київ, мандрівки по Молдавії у кінці 1821 p., відвідання Одеси — все це розширило коло вражень поета, сповнило особливим внутрішнім змістом.

Якщо поема «Руслан і Людмила» була підсумком «байронівської» школи у найкращих російських поетів, то вже перша «південна поема» Пушкіна «Кавказький бранець» («Кавказский пленник», окр. вид. 1822) поставила його на чолі всієї сучасної російської літератури.

Пушкінський Бранець поступався байронічним героям в енергії та силі: попри все своє волелюбство, він — пасивний герой. Але тим самим характер героя якщо не пояснений, то визначений наперед суспільним вихованням: поет прагнув «змалювати цю байдужість до життя і до його насолод, цю передчасну старість душі, що стали прикметними рисами молоді XIX століття» (лист до В. Горчакова, жовтень-листопад 1822 p.), угадуючи наперед героя свого майбутнього роману у віршах. Співчутлива увага Пушкіна у пошуках ідеалу переноситься на змалювання життя гордих «синів Кавказу», проте у процесі роботи над твором його героїнею стала «діва гір», котра, закохавшись у «європейця», віднайшовши свою індивідуальну долю, приречена на смерть. У дусі романтичних уявлень історія у поемі Пушкіна піддається етичному осуду і розвінчується просвітницька ідея історичного прогресу, що, мовляв, несе щастя людству. На антитезі різних культур побудована і колізія наступної південної поеми — «Бахчисарайський фонтан» («Бахчисарайский фонтан», 1824). Водночас поема пронизана ліризмом, зокрема, її фінал.

У той час Пушкін намагався звернутися до героїчної давнини, накинувши плани поем «Мстислав» і «Вадим» (останній задум набув і драматичної форми), створив антирелігійну сатиричну поему «Гавриліада» («Гаврилиада», 1821), поему «Брати-розбійники» («Братья-разбойники», 1822; окр. вид. у 1827 p.). Героїка сучасної історії відобразилася також у пушкінській ліриці («Еллеферія. », «Війна», «Кинджал», 1821). Проте розчарування у просвітницькій ідеї перемоги розуму, спричинене роздумами над невтішними підсумками європейського визвольного руху та посиленням аракчеєвської реакції у Росії, викликало глибоку кризу у світогляді Пушкіна у 1822— 1823 pp. У нього сформувалося переконання, що у світі діють об’єктивні закони, змінити які навіть найвідважніша людина не в змозі. У такому аспекті Пушкін розпочав у травні 1823 р. у Кишиневі роман у віршах «Євгеній Онєгін» («Евгений Онегин»): у фіналі першої глави роману герой мав покинути батьківщину за взірцем головного героя поеми Дж. Н. Г. Байрона «Дон Жуан». Проте цей задум не був здійснений. Психологічно близький авторові у першій главі роману, заголовний герой матиме трагічну долю, відмінну від долі самого Пушкіна.

Тим часом у липні 1823 р. Пушкін домігся службового переводу в Одесу, мріючи незабаром покинути «нудний берег», готовий до «поетичної втечі» в інші краї» («До моря», 1824). Одеський рік Пушкіна був сповнений праці над першими главами роману у віршах, закінченням поеми «Бахчисарайський фонтан». Саме в цей час Пушкін усвідомив себе як професійний літератор, що спричинилося бурхливим читацьким успіхом його творів. Проте в липні 1824 р. в результаті інтриг Пушкіна відсторонили від служби і направили у псковський маєток Михайлівське під нагляд батьків. Попри сімейні негаразди, перша михайлівська осінь була плідною для поета. Пушкін написав «Наслідування Корану» («Подражания Корану») — ліричний цикл про пророка, для котрого час важких випробувань (вигнання з рідного міста, відчуженість від співвітчизників, прокляття з боку рідних) стало початком його важкого шляху і, в остаточному підсумку, — торжества його вчення. Поет закінчив також розпочаті в Одесі вірші «Розмова книгопродавця з поетом», де сформулював своє професійне кредо, і «До моря» — ліричний роздум про долю людини епохи Наполеона і Байрона, про жорстоку владу історичних обставин над особистістю, котра духовно не змирилася.

У поемі «Цигани» («Цыганы», окр. вид. 1827) Пушкін відштовхується від колізії «Кавказького бранця», переосмислюючи її. Фатальні пристрасті, що мучать героя, — це ознака обраності, ознака неординарного, героїчного характеру. Злочин Алеко, котрий утверджує «права свої» (у циганів їх немає, є лише звичаї), ставить мирний народ перед вибором. Чи визнають вони владу гордої людини, чи помстяться смертю за смерть, все одно відбудеться історичне зрушення, невідворотна зміна вічного, природного устрою. Але, не прийнявши пришельця, табір залишає його самого. Схожа колізія, але вже у зниженому, побутовому ракурсі, в обстановці російського помісного життя, намічається тепер у новому сюжетному повороті роману у віршах, у третій главі якого Тетяна духовно протистоїть героєві — їй відтепер безумовно симпатизує автор-поет. Урешті, восени 1824 р. Пушкін знову поновив роботу над автобіографічними замітками й обдумав сюжет народної драми «Борис Годунов», яку він закінчив 7 листопада 1825 р. (окр. вид. 1831). Глибоко засвоївши у своїй трагедії досвід світової драматургії, повсякчас перевіряючи канву історичних подій, запозичену з «Історії держави Російської» М. Карамзіна, народним поглядом на події, почерпнутим із літописів, агіографічної літератури, усної поетичної творчості, Пушкін створив драму нового типу, народну драму. У ній він вивів на кін не тільки значну кількість різнохарактерних типів, дав виразний соціальний зріз епохи і виявив у різноспрямованих щирих і корисливих людських спонуках концентрацію історичних сил, а й розкрив високий етичний зміст «народної думки», зверненої до майбутніх поколінь.

Мотиви і теми народної поезії прослідковуються у романі «Євгеній Онєгін» (пісня дівчат, сон Тетяни), а також у ліриці («Зимовий вечір», 1825; «Лісні про Стеньку Разіна», 1826; балада «Жених», 1825) й опосередковано визначають нову естетичну програму Пушкіна.

У жартівливій поемі «Граф Нулін» («Граф Нулин», 1825) змальовується закостенілий помісний побут; позбавлене історичного руху життя сприймається як фарс. Незабаром поет дізнався про поразку повстання декабристів на Сенатській площі у Петербурзі, про арешти багатьох членів таємного товариства, а потім про слідство і суд над ними, про страту п’яти головних змовників, заслання і каторгу багатьох інших. У ці тривожні місяці Пушкін закінчив п’яту і шосту глави «Євгенія Онєгіна», які тоді йому уявлялися як закінчення першої частини твору. Не виходячи за намічену із самого початку роману сферу побуту, автор «Євгенія Онєгіна» ніби прокручує у фабулі роману історичну колізію, яка визначає драматичну розв’язку першої частини роману. У загибелі Ленського звучить реквієм за палким юнаком, котрий зазіхнув на «загальний порядок речей» і трагічно загинув. Перше повне видання роману з’явилося у 1833 р. Створення «Євгенія Онєгіна» мало велике значення для долі російської літератури в усіх жанрах. Самий тип «роману у віршах» майже не знайшов продовжувачів, але утверджені в ньому принципи нового методу, нової естетики стали поштовхом до подальшого літературного розвитку. Логічна дохідливість і стрункість роману були досягнуті досить складними засобами. Пушкін знайшов такі шляхи поліфонічної оповіді, які уможливлювали надзвичайно широке охоплення дійсності, постановку життєво важливих проблем і цілковите злиття епічної та ліричної ліній. Композиція роману ґрунтується на взаємодії трьох ідейно-емоційних контекстів: контексту авторського аналізу й оцінювання поведінки та внутрішнього світу героїв; контексту читацької «співучасті». Ці контексти подані у тонких зв’язках і переходах. Винайдена Пушкіним «онєгінська строфа» дозволяла виокремлювати мотиви, пов’язані з будь-яким із цих контекстів, у самостійні мініатюри. Картина російського життя — столичного, помісного, сільського — подана у межово концентрованих образних деталях і локальних прикметах, завдяки чому виявлялася «у кожному слові безодня простору» (М. Гоголь).

В останні дні михайлівського заслання Пушкін написав вірш «Пророк», у якому почасти продовжив тему «Наслідувань Корану» й осмислив поетичне призначення як високе подвижництво:

В пустелі трупом я лежав,

І голос Бог мені подав:

«Устань, пророче, виждь і внемли,

І, крізь моря йдучи та землі,

Глаголом розпаляй серця!»

(Пер. Л. Первомайського)

У ніч із 3 на 4 вересня 1826 р. у Михайлівське прибув посланець від псковського губернатора: Пушкін повинен з’явитися у Москву, де чекав коронації новий імператор, Микола І. Лаштуючись у дорогу й остерігаючись обшуку, П. спалив рукопис закінчених у той час автобіографічних записок, де відобразилася історія його покоління. 8 вересня Пушкіну було доправлено до царя для особистої аудієнції. У розмові Пушкіна після повернення із заслання гарантувалося особисте заступництво та звільнення від цензури («Я буду твоїм особистим цензором», — сказав цар).

Спочатку Москва вітала звільненого поета: його часто друкували та перевидавали, критика була до нього прихильною, а слава зростала. Попри певні тертя з урядом, Пушкін дивився у майбутнє з надією. Він аж ніяк не відступав від високого заповіту про призначення поета, розвинутого у «Пророці», підкреслюючи відданість своїм ідеалам у віршах «Аріон», «Углибині сибірських руд. », «Поет» («Покіль не заклика поета. », 1827). Саме у ці роки у творчості Пушкіна виник неослабний інтерес до особистості Петра І, царя-реформатора. Він стає героєм розпочатого роману про прадіда поета, Абрама Ганнібала, і нової поеми «Полтава», що стала апофеозом державного первня.

Наприкінці 20-х pp. Пушкін був постійно у дорозі, зупиняючись на короткий час у Москві та Петербурзі, іноді заїжджаючи у Михайлівське; самовільно поїхав на Кавказ у 1829 p., щоби зустрітися там із друзями, дотичними до подій 1825 р. і відправленими у діючу армію. Поет відчував необхідність життєвих змін. У 1830 р, повторне його сватання до Наталії Миколаївни Гончарової, 18-літньої московської красуні, було прийняте, і восени він вирушив у маєток свого батька Болдіно, по сусідству з яким було село Кистенівка, виділене Сергієм Львовичем синові у зв’язку з його близьким одруженням. Холерні карантини затримали поета на три місяці, і цій порі судилося стати знаменитою «Болдінською осінню», найвищим піком пушкінської творчості, коли він створив цілу бібліотеку творів: «Повісті покійного Івана Петровича Бєлкіна»(«Повести покойного Ивана Петровича Белкина»), чотири «маленькі трагедії», останні глави «Євгенія Онєгіна», «Домик в Коломиї» («Ломик в Коломне»), «Історію села Горюхіна» («История села Горюхина»), «Казку про попа і наймита його Балду» («Сказка о попе и о работнике его Балде»), близько ЗО ліричних віршів і ряд критичних статей і заміток.

Поміж болдінських творів, ніби навмисно не схожих один на другий за жанром і тональністю, особливо контрастують два цикли: прозовий і драматургічний. Це два полюси його творчості, до яких тяжіють решта творів, написаних упродовж трьох останніх місяців 1830 р.

«Повісті Бєлкіна» стали першим закінченим твором пушкінської прози. Ці повісті — своєрідні мемуари звичайної людини, котра, не знаходячи нічого визначного у своєму житті, наповнює свої записки переказом почутих історій, що вразили уяву своєю незвичайністю. Пародійний первень перебуває у підтексті повістей, реалістична точність характерів і обстановки — попри все співчуття письменника «маленьким людям» — слугує меті критичного вивчення застою російської суспільної думки. Інакший масштаб життя у «маленьких трагедіях». Вони позбавлені дріб’язкового побуту (їхній екзотичний, ледь намічений побутовий фон лише відтінює небуденність характерів героїв). Безстрашний виклик людини неба та моральні межі людського свавілля — такою є двоєдина тема всього драматичного циклу.

18 лютого 1831 р. у Москві відбувся шлюб Пушкіна і Н. М. Гончаровой. Навесні того самого року поет перебрався із дружиною у Петербург, а звідти у Царське Село, де вони замешкували до середини жовтня. Тут, у своїй поетичній вітчизні, П. написав «Лист Онєгіна», тим самим остаточно закінчуючи роботу над романом у віршах, що став його «супутником» упродовж восьми років життя. Перший цикл життя героя, котрий егоїстично відданий лише самому собі і котрий зневажає у душі світські звичаї, закінчився трагедією: вбивством під час дуелі друга. Автор планував відправити героя у подорож по Росії. У Болдіно відбулося суттєве переакцентування у сюжеті роману. Тепер поет слідкує за героями з іншої історичної епохи, залишивши їх на порозі 1825 р. «Лист Онєгіна» підкреслив дзеркальну композицію роману, що до певної міри приховувала нерівномірність двох його частин, а найголовніше — давала можливість оцінити невластиві колишньому Онєгіну нерозважливість, відчайдушність його поведінки: він здатний тепер довіритися живому почуттю. Духовно Онєгін, як це стало зрозуміло лише тепер, належав до найкращих людей покоління 20-х pp.

Нове сприйняття дійсності, що намітилося у творчості Пушкіна наприкінці 20-х pp., потребувало поглибленого вивчення історії. У 1831 р. він отримав дозвіл працювати в архівах і був знову зарахований на службу як «історіограф», отримавши завдання написати «Історію Петра». Потім увагу Пушкіна привернула особа О. Пугачева, яка цікавила його і раніше, і він розпочав роботу над історичними матеріалами. З початком 30-х pp. проза у творчості П. починає превалювати над поетичними жанрами. «Повісті Бєлкіна» (окр. вид. 1831) з їх тонкою стилістикою, розраховані на здатність поцінувати своєрідність і свіжість інтерпретації звичайних сюжетів сентиментальної й ультраромантичної літератури, успіху не мали. Пушкін задумав широке епічне полотно, роман із епохи пугачовщини з героєм-дворянином, котрий перейшов на бік бунтівників. Задум цей на певний час був полишений через недостатні знання про цю епоху, і розпочалася праця над романом «Дубровський»(«Дубровский», 1832-1833). Герой роману — Володимир Дубровський, син бідного дворянина, розореного багатим і жорстоким поміщиком-самодуром Троєкуровим, котрий очолює ватагу розбійників і мститься за скривдженого батька не безпосередньому винуватцеві цього — Троекурову, бо Дубровський закоханий у його дочку, а навколишнім поміщикам. Хоча сюжетна основа твору взята П. із сучасного життя, у ході роботи роман усе більше набував рис традиційної авантюрної оповіді. Роману Пушкін не закінчив, і він був надрукований лише після його смерті: Пушкіна відірвала робота над «Капітанською дочкою», розпочатою тоді, коли більша частина «Дубровського» була написана.

Ще в період роботи над «Дубровським» Пушкін вирішив глибоко зайнятися історією пугачовського повстання. Він звернувся до військового міністра з проханням надати йому архівні матеріали для роботи, і в другій половині травня 1833 р. закінчив шість розділів «Історії Пугачева». Не задовольнившись архівними матеріалами, Пушкін поїхав у Казань, Оренбург і Уральськ, тобто у ті місця, де відбувалися події. Поїздка дала можливість зустрітися з учасниками селянської війни (1773—1775), почути народні перекази про пугачовщину.

Восени 1833 р. Пушкін повернувся у Болдіно. Друга болдінська осінь для нього — за літературною плідністю — була схожою на першу. За півтора місяця Пушкін закінчив роботу над «Історією Пугачева» («История Пугачёва») та «Піснями західних слов’ян» («Песни западных славян»), розпочав працю над повістю «Пікова дама» («Пиковая дама»), створив поеми «Анджело» і «Мідний вершник» («Медный всадник»), «Казку про рибака і рибку» («Сказка о рыбаке и рыбке») і «Казку про мертву царівну та про сімох богатирів» («Сказка о мёртвой царевне и семи богатырях»). Справжнім поетичним апофеозом цього часу став вірш в октавах «Осінь», де реалістично точно відтворено пробудження у душі поезії:

Я забуваю світ, — в солодкій тишині

Я заколисаний уявою моєю,

І прокидається поезія в мені:

Лірична хвиля знов ширяє над душею,

Тріпоче і звучить, шукає, як у сні,

Щоб вільно вилитись міцною течією, —

І тут до мене йде гостей незримий рій,

Знайомі давнішні, плоди таємних мрій.

Одним із найвидатніших творів Пушкіна, написаних ним у другу болдінську осінь, є поема — чи, як означив її сам автор, «петербурзька повість», «Мідний вершник», де сконцентровані роздуми Пушкіна над підсумками державних реформ Петра І. Як виявилося, зміцнення російської державності, історично необхідне Росії, не ощасливило простих людей. Повість «Пікова дама» написана на ту саму тему всемогутньої влади грошей над людиною, якій присвячена «маленька трагедія» «Скупий лицар». Як і старий барон, герой «Пікової дами» Герман — раб однієї пристрасті, що запанувала над його душею, — пристрасті до грошей. Дух нового, буржуазного меркантилізму доводить героя до божевілля.

Незабаром після повернення Пушкіна у Петербург, у кінці грудня 1833 p., він одержав найнижче придворне звання камер-юнкера, яким, зазвичай, нагороджували дворян у юному віці. Така царська «милість» дуже вразила його самолюбство, тим більше, що він добре розумів справжню причину цієї «милості»: щоби красуня-дружина поета могла з’явитися на двірцевих балах, необхідна була присутність самого поета, якому належало супроводити її.

Усе наполегливіше Пушкін став подумувати про відставку, про можливість покинути Петербург і переселитися із сім’єю в село — у Болдіно. Прохання про відставку було прийняте з обуренням, але із забороною відвідувати державні архіви. Пушкін змушений був удатися до посередництва В. Жуковського, щоби врегулювати конфлікт. Як подяка за послух йому була видана урядова позика у 20 000 карбованців, проте ця сума не покривала навіть половини боргів Пушкіна. Становище ускладнювалося ще дедалі більшими турботами про здобування грошей. Витрати значно перевищували мізерні доходи, тим більше, що до Пушкіних переселилися дві незаміжні сестри дружини, збільшилася і його власна сім’я народженням ще двох дітей.

В останні роки життя Пушкін кілька разів їздив у село — у Болдіно, Михайлівське, Тригорське, живучи там іноді по місяцю і більше, але робота у нього не йшла. Більшість віршів поета останніх років пов’язані переважно не стільки з його інтимними переживаннями і настроями, з особистою його біографією, скільки з його роздумами на історичні та філософські теми, з враженнями про навколишню обстановку і людей.

На початку 1836 р. Пушкін одержав дозвіл на видання тримісячного журналу «Современник», якого за життя поета вийшло чотири номери. Він залучив до участі в журналі М. Гоголя, О. Кольцова, опублікував вірші Ф. Тютчева, вів переговори про співробітництво із В. Бєлінським, публікував у журналі свої твори, писав для нього критичні статті, рецензії і замітки. У четвертому томі «Современника» був опублікований роман «Капітанська дочка» («Капитанская дочка»). Це — насамперед сімейна хроніка двох старовинних російських сімей — Гриньових і Миронових, що жили в часи напружених і хвилюючих історичних подій.

Ніби передчуваючи близький кінець життя, Пушкін написав вірш про свій «рукотворний» пам’ятник:

Я пам’ятник собі воздвиг нерукотворний,

Тропа народна там навіки пролягла,

в гордливості незборній,

Йому не досягне чола.

Ні, весь я не умру, я в лірі жити буду,

Від праху утече нетлінний заповіт, —

І славу матиму, допоки серед люду

Лишиться хоч один піїт.

1 довго буду тим я дорогий народу,

Що добрість у серцях піснями викликав,

Що в мій жорстокий вік прославив я свободу

І за упалих обставав.

(«Я пам ’ятник собі воздвиг нерукотворний. », пер. М. Рильського)

Тим часом визрівав конфлікт поета зі світською черню. Зовнішньо він зводився до випадкової події — нахабного залицяння до дружини поета світського ловеласа, француза Ж. Дантеса, прийнятого на службу в один із найпривілейованіших полків російської гвардії завдяки високому заступництву голландського посланця барона Л. Геккерена, котрий усиновив його. Але брудна плітка, що плямувала честь пушкінської сім’ї, охоче підхоплена у великосвітських салонах, стала концентрованим вираженням усієї ворожої атмосфери, у якій перебував поет.

Дуель між Пушкіним і Дантесом відбулася 27 січня 1837 р., о 4 годині 30 хвилин після полудня в околицях Петербурга, за Чорною річкою. Пушкін був тяжко поранений у живіт, і ця рана виявилася смертельною. Через два дні поет помер. Його смерть стала національною трагедією. Петербургом розійшовся у списках вірш М. Лермонтова «На смерть поета», у якому той висловив своє обурення і скорботу і поплатився за це засланням на Кавказ.

Ще за життя Пушкіна українською мовою його твори перекладали Л. Боровиковський і Л. Гребінка, а пізніше — С. Руданський, П. Грабовський і, особливо вдало для свого часу, — М. Старицький. У Галичині І. Франко переклав усі драматичні твори Пушкіна, а також ряд його ліричних віршів, і у своїх критичних статтях популяризував його творчість. У XX ст. творчу спадщину Пушкіна перекладали М. Рильський і М. Бажан, Л. Первомайський і М. Терещенко, В. Сосюра і Є. Дроб’язко та ін.

Із творчістю Пушкіна був добре ознайомлений Т. Шевченко. Його вірші він цитував напам’ять і декотрі з них у вигляді ремінісценцій відображаються і в його власній творчості. Високо оцінювали російського поета І. Франко, Ю. Федькович, Панас Мирний.

Водночас Пушкін у період свого південного заслання був тісно пов’язаний із Україною, жив у Катеринославі, Кам’янці, Одесі, бував у Києві, Тульчині. Йому були добре знайомі українська народна поезія й історія. В бібліотеці Пушкіна були збірники, в яких містилися українські народні пісні, в тому числі М. Цертелєва, М. Максимовича, П. Лукашевича. Київська давнина відображена у його поемах «Руслан і Людмила», «Русалка», у «Пісні про віщого Олега». Полтавськими і київськими мотивами пройняті рядки поеми «Полтава».

Драматичні твори Пушкіна («Борис Годунов», «Камінний гість», «Маленькі трагедії») йдуть на сценах українських театрів. Широко представлені в репертуарі театрів написані за творами Пушкіна опери ««Руслан і Людмила» М. Глинки, «Русалка» О. Драгомижського, «Борис Годунов» М. Мусоргського, «Євгеній Онєгін» і «Мазепа» П. Чайковського, «Алеко» С. Рахманінова, балети «Мідний вершник» Р. Глієра, «Бахчисарайський фонтан» Б. Асаф’єва й ін. За творами Пушкіна українські композитори створили опери «Дива дивні» — В. Птушкін і «Золота рибка» — Г. Юсим, симфонію-поему «Прощання» — В. Бібик й ін.

Музеї Пушкіна існують в Одесі та Кам’янці, пам’ятники поетові — в Одесі (1888, скульптор — Ж. Полонська, архітектор — П. Васильєв), Києві (1962, скульптор — О. Ковальов, архітектор — В. Гнєздилов), Кам’янці (1975, скульптор — В. Шатух, архітектор — В. Гнєздилов), Феодосії, Харкові, Тернополі тощо.