Хто за національністю Лев проти

0 Comments

Українські парадокси Льва Троцького: хотів радянську, але самостійну Україну

7 листопада минуло 140 років від дня народження Льва Троцького. Це одна зі знакових постатей в історії ХХ століття. Від народження його звали Лев Бронштейн, а псевдонім Троцький він взяв на честь наглядача одеської в’язниці, уславивши в такий спосіб свого тюремника.

Його ставлення до України, де він народився і виріс, було дуже суперечливим і парадоксальним. Якщо в 1917–1921 роках Троцький доклав неабияких зусиль, аби українська державність не відбулася, то наприкінці 1930-х виступав за незалежну радянську Україну.

Про Льва Троцького Радіо Свобода поговорило з істориком Геннадієм Єфіменком.

Історична Свобода

No media source currently available

– Чи були періоди, коли Троцького можна було б назвати українським політичним діячем?

Серед більшовицького керівництва 1917–1923 років Троцький був, мабуть, найбільш проукраїнськи налаштований

– Українським політичним діячем його не можна назвати навіть у тому ракурсі, в якому Сталіна називали. Сталін був членом ЦК КП(б)У свого часу. Троцький ним не був. Але про Україну він не забував, і можна сказати, що серед більшовицького керівництва 1917–1923 років Троцький був, мабуть, найбільш проукраїнськи налаштований.

– Це була специфічна налаштованість.

Він виступав за знищення буржуазії й української національної держави. Але при цьому він був найбільшим захисником радянської України

– Звичайно. Він був більшовиком, комуністом, виступав за знищення буржуазії й української національної держави. Але при цьому він був найбільшим захисником радянської України. Якщо брати 1920–1923 роки, то серед кремлівських більшовиків він був готовий надати найбільше прав радянській Україні.

– Троцький народився у Херсонській губернії, провів в Україні перші 20 років свого життя. Наскільки його світогляд сформувався в Україні? І наскільки добре він був обізнаний з українським питанням?

– Він зростав не в українському середовищі, якщо брати українське як щось національне. У Херсонській губернії ще до революції були єврейські сільськогосподарські колонії. Згодом на цих територіях на Півдні України було створено три національні єврейські райони.

Усі більшовики з самого початку не були національно налаштовані. Вони інтернаціоналісти або російські шовіністи. Троцький, на відміну від інших, був реальним інтернаціоналістом – у нього не було того російського шовіністичного угару, який був у дуже великої частини більшовиків. Навіть частково за Леніним можна таке визнати.

Троцький від імені Росії визнає право Української Народної Республіки представляти Україну на цих перемовах

– Візьмімо початок 1918 року, мирні переговори в Бресті…

– Троцький від імені Росії визнає право Української Народної Республіки представляти Україну на цих перемовах. Це був перший подарунок Троцького, бо багато хто не хотів визнавати Україну.

– Але він визнав не той уряд, який був у Києві, а той, що був у Харкові?

Він визнавав український національний уряд з тим, щоб у майбутньому його замінив український радянський

– Ні. На перемовах харківського уряду не було. Він визнав український уряд із тим, щоб, коли Київ захоплять більшовики, сказати, що ситуація змінилася: Україна залишається, але тепер її представляють не Центральна рада і Генеральний секретаріат, а З’їзд совєтів і Народний секретаріат. Тобто він визнавав український національний уряд з тим, щоб у майбутньому його замінив український радянський.

– Але у 1918 році так не сталося.

– Ледь-ледь не сталося. Бо після того, як більшовики захопили Київ, вони цього вимагали. Але до того вже велися реальні перемови з делегацією УНР. І шансів у більшовиків не було, бо вони були стороною, яка програє.

– Троцький видається цивільною людиною. Хіба що як кореспондент висвітлював Балканську війну. І у 1918 році ця людина без військового досвіду стає військовим міністром і створює цілком боєздатну армію. Як би ви пояснили такий феномен?

– Якщо людина займалася навіть на рівні описовому військовими справами, то вона вже могла бачити, які там діють основні принципи. А так серед більшовиків не було спеціалістів, які були б віддані ідеї і водночас були військовими фахівцями. Він був досить вправним менеджером, які могли використати людей, які зналися на проблемі, з метою будівництва цієї армії.

У 1919 році, коли Червона армія прийшла до України, він певний час терпів партизанщину, яка була в українських радянських військах. Тому що саме ця партизанщина дозволила швидко захопити Україну. Потім він намагався все централізувати і зробити сувору дисципліну, але не виходило. Мені здається, саме за 1919–1920 роки – за наведення дисципліни, суворість до українських червоних командирів – його найбільше і не люблять в Україні, як не дивно.

– Його, мабуть, найбільше не люблять за те, що він створив Червону армію, яка знищила Українську Народну Республіку.

– Так. Але ж Ленін був керівником держави, й Сталін тоді весь час був в Україні. Дуже багато симпатиків наполягають на тому, що він жорстоко поводився з українськими червоними командирами.

– Українцям є за що не любити Троцького?

– Будь-кого є за що не любити. Просто, повторюся, поміж інших більшовицьких керманичів до України, до української мови і культури, до певної автономії українців в управлінні Троцький ставився найбільш лояльно.

– Щодо автономії в управлінні. У 1919 році була окрема Українська Червона армія.

– Була. Але ще при створенні самої цієї армії очільник українського радянського уряду Раковський прямо казав, що це та ж сама група військ курського напрямку, яку перейменували для того, щоб це виглядало як Українська Червона армія.

– Була принаймні формальна самостійність, але в 1919 році вона була знищена. На думку Троцького, Українська Червона армія мала бути окремою чи влитися в загальнорадянську Червону армію?

– Після того, як вдалося опанувати Україну, він був серед ініціаторів декрету про об’єднання. І директива ЦК РКП(б) про військове об’єднання, яку в російській і часто в українській історіографії приписують Леніну, – це було його авторство чи його помічників.

– Отже, Троцький повністю ліквідував українське радянське військове будівництво.

– Чому?

Він ліквідував у 1919 році Український фронт і Українську Червону армію. Але саме Троцький виступав за ширше чи рівноправне впровадження української мови

– Він ліквідував у 1919 році Український фронт і Українську Червону армію. Але на початку 1920 року, коли більшовики поверталися й розуміли, що потрібно враховувати національний фактор, саме Троцький виступав за ширше чи рівноправне впровадження української мови.

Одним з характерних проявів, коли в лютому 1920-го захоплювали Україну, стали випадки відмови приймати українською мовою телеграми, повідомлення, донесення, які адресувалися військовим в Україні. І це дуже широко в антибільшовицькій боротьбі використовували боротьбисти, які ще не об’єдналися тоді з більшовиками. Якщо відповідальний за Україну, голова Укррадтрударму Сталін підтримав такий шовіністичний підхід, то Троцький разом із Раковським виступили категорично проти. І навіть адресували Леніну телеграму, де пояснювали згубність цього для більшовиків в Україні. Відтак Ленін дав директиву впроваджувати максимально українську мову. Згодом була створена Школа червоних старшин у Харкові, теж багато в чому завдяки Троцькому, і там попервах використовували українську мову.

– За що Троцького не люблять, так це за підступність. Скажімо, була Революційно-повстанська армія України махновців, і Троцький неодноразово встромляв ножа в спину цьому союзникові.

– Троцький ще у травні 1919 року висловлювався категорично проти махновців. За його ініціативою їх визнали поза законом. Він був категоричним супротивником партизанщини, а це була потужна партизанщина. Але в Троцького не менше конфліктів було з Бубновим, Антоновим-Овсієнком, з іншими більшовицькими командирами. Він наполіг на відкликанні Антонова-Овсієнка з України й намагався на нього повісити всіх собак за поразки червоних, які сталися влітку 1919 року.

– Але візьмімо осінь 1920 року. Більшовики укладають союз з Махном проти Врангеля, який з останніх сил намагався втриматися в Криму. Махновці беруть участь у штурмі укріплень, за якими трималися білогвардійці. Врангель у підсумку залишає Крим. А Червона армія через кілька днів починає нищити махновців. Це підло й підступно.

– Це підло й підступно стосовно махновців. Але це було запрограмовано раніше. Ніхто серед більшовиків не думав про тривалий союз з махновцями.

– Наскільки велика тут особиста відповідальність Троцького?

– Думаю, це партійна лінія, і тут вже не було інших варіантів.

До речі, ті ж махновці уклали тимчасовий союз із петлюрівцями у вересні 1919 року. Одним із пунктів договору було заборона агітації одне проти одного. Та вже через кілька днів у повітах, які були під махновцями, вони починають антипетлюрівську агітацію.

– Наскільки Троцький відповідальний за ті ексцеси, які супроводжували встановлення радянської влади в Україні: продрозкладку, червоний терор?

– Червоний терор – це ЧК, продрозкладка – продовольчі органи за допомогою ЧК. Фактично, Троцький за це не несе персональної відповідальності.

– Як один з очільників більшовицької партії, він за це відповідальний.

– Звичайно, відповідальний. Але у 1920 році саме з ініціативи Троцького радянській Україні почали повертати певні управлінські й державні права. Тоді виникла ситуація, коли радянська Україна мала найменше прав. І саме Троцький, можливо, з ініціативи Раковського, бо той писав листи, виніс це питання на Політбюро.

– Ви кажете, що Троцький серед більшовицьких керманичів був найлояльнішим до радянської України. Чому ж українські комуністи, коли почалася боротьба за владу між Троцьким і Сталіним, здебільшого підтримали Сталіна, який був твердим централістом, а не Троцького, який давав їм більше можливостей?

– У 1923 році Троцький не використав ту можливість, яку можна було використати саме в національному аспекті. Коли вирішувалося національне питання, він виступав на з’їзді за дорученням Леніна. Це був величезний авторитет, але він не скористався цим авторитетом для підтвердження повноважень радянських республік. Він відмовчався певним чином, тому що Сталін формально пообіцяв врахувати всі зауваги. І далі національний прапор не підіймав і не використовував у своїй опозиційній боротьбі.

– Чому?

– Оце я сам би знав – чому. Можливо, тому, що боявся: якщо його використати, то воно може вибухнути й розвалитися ця єдність, яка вже була.

– Це дуже дивно. Адже у 1938–1939 роках, вже в еміграції – у 1929 році Троцького вислали з СРСР, і в підсумку він опинився аж у Мексиці, – він почав писати про те, що повинна постати незалежна Українська радянська держава.

Він пропонував соціалістичну радянську Україну відокремити від тих зрадників ідеї, які запанували в Москві

– Це була ідея не лише Троцького. Мануїльський у 1919–1920 роках писав, що радянська Україна може бути тільки тоді незалежною, якщо вона буде радянською, а Росія – антирадянською. От для Троцького у 1930-х роках настав такий час, що Україна може бути радянською і незалежною, а Росія зі Сталіним вже до соціалізму, комунізму не має жодного стосунку. Він пропонував соціалістичну радянську Україну відокремити від тих зрадників ідеї, які запанували в Москві.

Покинута нині садиба на острові Бююкада (Прінкіпо) в Мармуровому морі під Стамбулом у Туреччині, де Лев Троцький жив у 1929–1932 роках після вигнання з СРСР

– Чому йому раптом спала на думку ця ідея?

– У 1922–1923 роках цієї проблеми не було. Троцький думав очолити Радянський Союз, бути головним. А для чого головному потрібні сильні республіки?

– Спочатку людина була індиферентна до українського питання, а тут раптом виступає за те, щоб постала українська незалежна радянська держава. Яка в ньому відбулася еволюція?

Він не був прихильником саме української ідеї, а бачив можливість побудувати тут соціалізм

– Він і залишився таким. Він вважав, що соціалізм, комунізм можна зберегти в радянській Україні тільки тому, що вже в Росії його немає. Він не був прихильником саме української ідеї, а бачив можливість побудувати тут соціалізм.

– Чому так? Бо в Україні був Голодомор і винищили національну інтелігенцію? Як він дійшов такого висновку?

– Не можу сказати, як він дійшов до такого висновку. Але сам факт, що республіки мали право виходу, до того ж, в Україні був великий спротив сталінським діям, і йому про це було відомо, можливо, навіть перебільшено, – і він думав, що це можна використати в боротьбі проти Сталіна. Таким чином, Троцький боровся проти Сталіна, а не за незалежність радянської України. Це для нього був засіб боротьби.

– Лев Троцький і Симон Петлюра були однолітками. Обидва долучилися до соціал-демократів і займалися революційною діяльністю; будучи людьми цивільними, долучилися до створення і розбудови збройних сил. Згодом обидва опинилися на вигнанні і були вбиті: Петлюра – в 1926 році у Франції, Троцький – в 1940 році в Мексиці. Та якщо Петлюра будь-що намагався врятувати Україну від більшовизму, то Троцький власноруч створив систему, яка, в підсумку, його самого і знищила.

Дмитро Шурхало

Співпрацюю з Радіо Свобода, був кореcпондентом і редактором (2008–2017), зараз веду програму «Історична Свобода». Спеціалізуюсь на політиці та історії. Народився в 1976 році у Сумах. Закінчив факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Працював у газетах «Пост-Поступ», «Київські відомості», «Вечірні вісті», журналі «Власть дєнєг». Автор книжок «Українська якбитологія», «Міфи Другої світової війни» та «Скоропадський, Маннергейм, Врангель: кавалеристи-державники».

Як не воювати в Україні: історії російських дезертирів

Хто і чому відмовляється воювати проти України в армії РФ? Що відбувається з російськими дезертирами далі? Чи є у них можливість отримати притулок у Німеччині? Подробиці – у статті DW.

Фото: /Russian Defence Ministry/TASS/dpa/picture alliance

Передмістя Мюнхена. У центрі міста у розпалі “Октоберфест”. Ми зустрічаємося з Василем у тихому парку з видом на місто. Він каже, що ще не був тут, хоч і живе неподалік. У Німеччині Василь майже місяць. Він один із перших російських дезертирів, кому вдалося легально дістатися сюди.

Василь – не справжнє його ім’я. Молодий чоловік каже, що почувається тут у безпеці, але боїться за родичів, які залишилися в Росії. За дезертирство Василю на батьківщині загрожує до 15 років ув’язнення. Там його оголошено у розшук.

Василь: “Я – українець, я не збираюся воювати проти свого народу”

Василь – артилерист. Він відучився у військовій академії, відслужив кілька років за контрактом. Молодий чоловік розчарувався в російській армії ще давно і намагався звільнитися зі збройних сил РФ – але безуспішно. Коли Росія напала на Україну, йому надійшов наказ їхати на фронт.

Василь під час інтерв’ю DW в МюнхеніФото: N. Smolentzewa/DW

“Мене викликали і кажуть: готуйся, там уже люди закінчуються”, – згадує Василь. Але він навідріз відмовився їхати на війну: “Я українець за національністю, – сказав він своєму начальнику. – У мене батько українець, я не збираюся проти свого ж народу воювати”.

Попри вмовляння й погрози, на фронт Василь не поїхав. Але і звільняти з частини його не стали. Як розповідає й Василь, і інші дезертири, з якими поспілкувалася DW, звільнитися з армії і до 21 вересня 2022 року було непросто. А після оголошення Володимиром Путіним мобілізації це стало неможливо. Покарання за самовільне залишення частини та дезертирство збільшилося до 10 і 15 років ув’язнення відповідно.

“Я розумів, що виходу немає, – каже Василь. – Мені зателефонували з частини і сказали: або ти зобов’язаний їхати на війну, або ми порушуємо проти тебе кримінальну справу, і ти сідаєш у в’язницю, звідки потім все одно поїдеш на війну”. Тому Василь вирішив тікати з Росії.

Віктор: “На той момент відмовитися було просто неможливо”

Згідно з підрахунками організації “Ідіть лісом”, яка допомагає росіянам уникнути призову на війну, Росію після оголошення мобілізації покинули понад 500 дезертирів. І це тільки ті, хто звернувся до правозахисників. Реальні цифри можуть бути в рази більшими.

У більшості з них немає закордонного паспорта. Вони тікають у такі країни, як Казахстан чи Вірменія. Серед них і офіцер-зв’язківець Віктор. Він теж попросив змінити його ім’я. На відміну від Василя, він брав участь у воєнних діях Росії проти України.

По відеозв’язку з Астани Віктор розповідає, що теж намагався звільнитися з армії. Але його попросили з’їздити в одне останнє відрядження, на навчання в анексований Крим у лютому 2022 року. А 24 лютого його частина брала участь у повномасштабному вторгненні Росії в Україну.

“Нас підняли о 5 ранку, вишикували в колони, сказали – їдемо. Куди їдемо, не сказали, просто вишикували в колони, і ти їдеш, і зробити з цим нічого не можеш, – згадує Віктор. – На той момент відмовитися, сказати, що складаю зброю і не буду в цьому брати участь, було просто неможливо. Побіжиш уперед – застрелять українці, побіжиш назад – спіймають свої”.

Віктор був військовим зв’язківцем, займався комунікаціями. Він пробув на території України до літа 2022 року. “Я бачив розстріляних полонених і чув накази, які віддавав командир частини на розстріл”, – каже він, але запевняє, що “такого, як у Бучі”, у них не було. Уперше про масові вбивства мирних жителів в Україні Віктор дізнався наприкінці квітня – на початку травня, коли вдалося зайти в інтернет. “Тоді я багато чого переосмислив”, – каже він.

По відеозв’язку з Астани Віктор розповідає, що теж намагався звільнитися з армії РФФото: N. Smolentzewa/DW

Євген: “Я готовий постати перед судом. У мене стріляли, і я стріляв”

Офіцера формування спеціального призначення Євгена теж відправили на навчання на кордон з Україною в лютому 2022-го. Він із бідної сім’ї, батьки – листоноші, а армія була для молодої людини хорошим соціальним ліфтом.

“Ми сподівалися і вірили, що війни не буде, – згадує молодий чоловік свої думки у лютому 2022 року. – Путін – убивця і злодій, але він не фанатик, який може почати війну. Йому це буде невигідно. але виявилося не так”.

24 лютого вони перетнули кордон з Україною. Їхня колона дійшла до Броварів під Києвом. “У нас усе було сумно. 30 березня загинула майже ціла рота”, – розповідає він про бойові дії. “Коли були під Києвом, полонених не брали, тому що не було можливості довезти їх до Росії, з ними розправлялися”. Але тут же додає: “Ну, але ж українці теж убивали полонених”.

При цьому Євген запевняє, що сам у розправах участі не брав. “Я готовий постати перед судом. Я цього не боюся. Хоч на поліграф мене посадіть, у мене совість чиста. Так, воював, так, стріляв. У мене стріляли, я стріляв, але я жити теж хочу”.

Євген: “У нас усе було сумно. 30 березня загинула майже ціла рота”Фото: N. Smolentzewa/DW

Дезертири бояться, що Казахстан видасть їх Росії

Після проваленого наступу під Києвом Євгена перекинули на Донбас. Щоб вибратися звідти, він прострелив собі ногу. “Ми поблизу українських позицій один одного покалічили і сказали, що українці нас обстріляли. Нам повірили і відправили в Росію у госпіталь”, – розповідає Євген.

А Віктора в середині серпня 2022 року відправили у відпустку. У частині він спробував звільнитися. Пройшов атестаційну комісію, але не встиг до оголошення мобілізації. “Мені сказали: їдеш назад у будь-якому разі, – розповідає Віктор. – У мене не було морального права їхати туди, коли зараз у мене був вибір покинути країну”.

Обидва офіцери втекли до Казахстану. Але там їм залишатися небезпечно. У Росії на них заведено кримінальні справи, їм не можна влаштуватися на офіційну роботу, навіть сім-карти і банківські картки вони оформляють на чужі прізвища. Вони бояться, що Казахстан видасть їх Росії, як у грудні 2022 року видав майора Федеральної служби охорони РФ Михайла Жиліна, що утік від мобілізації.

Захід не поспішає приймати у себе дезертирів з РФ

“Я бачу три шляхи для себе: Франція, Німеччина і США. Тому що вони видають тимчасові проїзні документи. Адже ні в кого з нас немає закордонного паспорта”, – міркує Віктор. До посольств цих та інших західних країн він звертався неодноразово. Але безрезультатно.

У травні 2022 року МВС Німеччини заявило, що дезертирам з армії РФ, які зможуть довести факт дезертирства, має бути надано притулок, оскільки вважається, що це політичний акт проти війни.

Подати заяву на притулок можна тільки на території Німеччини. Але як туди потрапити? Без закордонного паспорта та візи для дезертирів це майже нереально, розповідає виконавчий директор німецької правозахисної організації Connection e.V. Руді Фрідріх (Rudi Friedrich).

Разом з іншими неурядовими організаціями вони закликають Європарламент і країн-членів ЄС захистити тих, хто відмовляється воювати за Путіна. Наприклад, видати їм гуманітарні візи.

“Ми повинні підтримати цих людей. Вони пішли на найвищий персональний ризик, щоб не воювати і не брати участь у злочинах цієї війни. І їм, безумовно, потрібен захист”, – вважає Руді Фрідріх.

Спосіб виїхати в Європу для дезертирів є

Василь став одним із перших дезертирів, якому вдалося виїхати з Казахстану до Європи – навіть без закордонного паспорта. Молодий чоловік зміг знайти роботу в IT-компанії в Німеччині. Ще перебуваючи на службі в армії, він підробляв програмістом. Німецьке посольство видало йому тимчасовий паспорт іноземця, куди йому й поставили робочу візу.

Знайти компанію, яка візьме на роботу дезертира без паспорта, виявилося непросто, зізнається Василь, але куди складніше було виїхати з Казахстану, перебуваючи в міжнародному розшуку.

“Першого разу мене зняли з рейсу. Заборонили виїжджати, сказали: “Ви є в базі (інформаційна система “Беркут”. – Ред.), ми вас не випустимо”. Василь розповідає, як його п’ятирічна донька підбігала до всіх прикордонників і просила “випустити тата”. За добу чоловікові та його адвокату Ернару Кошанову вдалося домогтися того, щоб їх випустили.

“Виявилося, що є певні умови, за яких мене можуть випустити”, – зазначає Василь. Подробиць він не розкриває, але запевняє: вихід є.

“Ми проходимо в прикордонну зону, і в мене неймовірне щастя, що все позаду. І в Казахстані поліція шукала, і в Росії до родичів приходили. Усе це пережили, і треба було тільки сісти в літак”, – згадує Василь.

Зараз він уже облаштовується в Німеччині та захоплено розповідає про свою нову роботу. Тепер Василь розробляє ігри. Він вдячний Німеччині за видачу візи і Казахстану – за те, що його зрештою випустили. А свою історію дезертирства він, попри ризики для сім’ї, вирішив надати розголосу для того, щоб і в інших був шанс втекти з цієї кровопролитної війни.

“Я кажу всім дезертирам, усім, хто на фронті і думає, що це неможливо: можливо все. Можна не воювати, не наступати своїй совісті на горло, відмовитися брати участь у цих злочинах”.

Хто за національністю Лев проти

Відбувається форматування тексту!
Почекайте кілька секунд, поки завантажиться повністю.
Або перечитайте сторінку заново, якщо довго не відповідає.

Повідомити про помилку

Соціальні сервіси та закладки:

Запам’ятати

  • Всі документи
  • Нові надходження
  • Популярні документи
  • Первинні законодавчі акти
  • Групи документів
  • Розподіл за комітетами ВРУ
  • Термінологія законодавства
  • Tезаурус “EUROVOC”
  • Юридична класифікація
  • Календар офіційних свят в Україні
  • Правила користування
  • Контактна інформація

Програмно-технічна підтримка — Управління комп’ютеризованих систем

Інформаційне наповнення — Відділ баз даних нормативно-правової інформації

Деякі функції знаходяться у режимі тестової експлуатації. Якщо Ви побачили помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl-Enter. Будемо вдячні!

Весь контент доступний за ліцензією Creative Commons Attribution 4.0 International license, якщо не зазначено інше