Що таке один стадій

0 Comments

Стадії вчинення злочину: поняття та види

Вони розрізняються за характером діянь, моментом їх припинення, ступенем реалізації злочинного наміру.

Перші дві стадії визнаються різновидами незакінченого (розпочатого) злочину (попередньої злочинної діяльності).

Поняття і види стадій злочину

Поняття стадій злочину. Винній особі не завжди вдається закінчити задуманий і початий нею злочин з причин, що не залежать від її волі. Наприклад, вбивця тільки придбав зброю для вчинення злочину і був затриманий або, зробивши постріл у потерпілого, промахнувся чи лише поранив його. У цих і подібних випадках виникає питання про відповідальність за злочинні дії на певних стадіях злочину – певний період, ступінь, фаза, етап у розвитку чого-небудь, що має свої якісні особливості.

Стадії вчинення злочину – це певні етапи його здійснення, які істотно різняться між собою ступенем реалізації умислу, тобто характером діяння (дії або бездіяльності) і моментом його припинення.

У зв’язку з тим, що злочином є тільки суспільно небезпечне протиправне і винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину (ч.І ст.11), кожна стадія вчинення злочину повинна являти собою саме таке діяння. Тому не є стадіями вчинення злочину той або інший стан свідомості особи, її думки, прояв намірів, їх формування і виявлення. Це ще не діяння, у якому об’єктивується умисел. Тільки суспільно небезпечні діяння можуть бути заборонені кримінальним законом під загрозою покарання, тільки вони можуть розглядатися як стадії вчинення злочину.

Стадії вчинення злочину є видами цілеспрямованої діяльності, етапами реалізації злочинного умислу, досягнення певної мети і тому можуть міститися тільки в злочинах, вчинених з прямим умислом.

Ступінь реалізації умислу відбивається в різних діяннях, які характеризують кожну стадію з об’єктивно існуючими між ними достатньо чіткими межами. Чим більшою мірою реалізований умисел, тим більшою мірою здійснюється злочин, тим більшої шкоди може завдати чи завдає винний. Так, ступінь реалізації умислу вбивці, який прицільно навів зброю на потерпілого (незакінчений замах на вбивство), значно більший за той, коли він лише придбав зброю для вбивства (готування до злочину).

Стадії вчинення злочину різняться між собою і моментом закінчення злочинного діяння. Воно може бути закінчене винним, але його вчинення може і не здійснитися, а, отже припинитися на попередніх етапах (готуванні або безпосередньому вчиненні злочину).

Види стадій вчинення злочину. КК визнає злочинними і караними три стадії вчинення злочину:

  • готування до злочину;
  • замах на злочин, що разом з готуванням до злочину становлять незакінчений злочин;
  • закінчений злочин.

Ознаки готування до злочину і замаху на злочин передбачені відповідно у ст. 14 і ст. 15, а закінчених злочинів – у диспозиціях статей Особливої частини КК. Якщо злочин закінчений, то він поглинає всі стадії його вчинення, вони не мають самостійного значення і не впливають на його кваліфікацію.

Закінчений злочин

Поняття закінченого злочину. Закінченим злочином визнається діяння, яке містить всі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК (ч.І ст.13).

У закінченому злочині існує єдність об’єктивної і суб’єктивної сторін. Тут винний повною мірою реалізував умисел, завершив діяння, виконав усі дії, що утворюють об’єктивну сторону складу злочину, заподіяв шкоду об’єкту.

Момент закінчення злочинів із матеріальним, формальним та усіченим складом. Момент закінчення злочину є різним залежно від конструкції складу злочину, описання ознак злочинного діяння в законі. Законодавець використовує три види конструкції складів злочину. У зв’язку з цим розрізняють злочини з матеріальним, формальним та усіченим складами.

Злочин із матеріальним складом вважається закінченим з того моменту, коли настав вказаний у диспозиції статті Особливої частини КК суспільно небезпечний наслідок. Так, крадіжка, грабіж, знищення або пошкодження майна є закінченими з моменту заподіяння майнової (матеріальної) шкоди власності (статті 185, 186, 194), вбивство – з моменту позбавлення життя іншої людини (статті 115-119), а тілесні ушкодження – з моменту завдання різної тяжкості шкоди здоров’ю людини (статті 121-125 і ст.128).

Якщо в злочинах з матеріальними складами не настали зазначені в диспозиції статті КК суспільно небезпечні наслідки, то може йтися тільки про незакінчений злочин (готування до злочину або замах на нього).

Злочин із формальним складом вважається закінченим з моменту вчинення самого діяння незалежно від настання суспільно небезпечних наслідків. Так, розголошення державної таємниці (ч. 1 ст. 328) вважається закінченим з моменту розголошення відомостей, що є державною таємницею.

Злочини з усіченим складом – це різновид злочинів із формальним складом, тому вони є також закінченими з моменту вчинення самого діяння. Особливість їх полягає в тому, що момент закінчення злочину переноситься законодавцем на попередню стадію, тобто на стадію готування до злочину або замах на злочин.

По суті, в усічених складах законодавець передбачає в Особливій частині КК відповідальність за замах на злочин, а іноді і за готування до злочину як за окремі самостійні закінчені злочини.

До такої конструкції законодавець вдається щодо найнебезпечніших діянь з метою посилення боротьби з ними на ранніх стадіях. Так, бандитизм (ст. 257) є закінченим злочином з моменту організації озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації або на окремих осіб; розбій (ст. 187) – з моменту нападу з метою заволодіння чужим майном; вимагання (ст. 189) – з моменту, коли поставлена вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення яких-небудь інших дій майнового характеру.

Створення усічених складів дає можливість запобігти пом’якшенню покарання за вчинене готування до злочину або замах на злочин і розглядати стадії готування або замаху на злочин як закінчений злочин.

При вчиненні злочинів з усіченим складом особа, як правило, не зупиняється на стадії юридичне закінченого злочину, не припиняє його, а виконує подальші діяння, що охоплюються цим же складом злочину та спрямовані на той же об’єкт, і завдає йому шкоди. Розбіжність між юридичним і фактичним закінченням злочину має значення при вирішенні ряду питань, зокрема питання про можливість співучасті аж до закінчення фактичного посягання на об’єкт, що перебуває під охороною закону, і т. ін. Наприклад, бандитизм (ст. 257) є закінченим з моменту організації озброєної банди, посібництво ж бандитизму може бути здійснено не тільки в процесі створення банди, але й при вчиненні окремого бандитського нападу.

Незакінчений злочин і його види

Закінчений і незакінчений злочин – це співвідносні поняття. З визначення закінченого злочину (ч. 1 ст. 13) випливає, що незакінчений злочин – це умисне, суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), яке не містить усіх ознак злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини ККу зв’язку з тим, що злочин не був доведений до кінця з причин, не залежних від волі винного.

Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин (ч. 2 ст. 13). У літературі незакінчений злочин нерідко називають: попередньою злочинною діяльністю, розпочатим, незавершеним злочином, невдалою діяльністю у вчиненні злочину. При незакінченому злочині умисел винного залишається повністю не реалізованим, об’єктивна сторона не розвинутою, шкоди об’єкту не завдається. У закінченому ж злочині умисел реалізується повністю, об’єктивна сторона виконується, об’єкту завдається шкода.

Незакінчений злочин (готування до злочину і замах на злочин) – це нездійснена можливість завдання шкоди об’єкту посягання. Злочинна діяльність припиняється у зв’язку з обставинами, що виникли всупереч волі і бажанню суб’єкта.

Незакінчений злочин може бути вчинений шляхом як активної поведінки (дії), так і пасивної (бездіяльності). Водночас особливості складів багатьох злочинів виключають стадію готування до злочину або стадію замаху на злочин чи ту й іншу разом.

Якщо певний мотив і (або) мета є обов’язковими ознаками складу закінченого злочину, вони повинні мати місце й у незакінченому злочині. Так, замахом на крадіжку буде вважатися спроба викрасти майно, яка пов’язана саме з корисливою метою і мотивом. Видами незакінченого злочину відповідно до ч. 2 ст. 13 є готування до злочину та замах на злочин.

Готування до злочину

Поняття готування до злочину, його об’єктивні і суб’єктивні ознаки. Частина 1 ст. 14 передбачає, що готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину.

При готуванні до злочину дії винного ще безпосередньо не спрямовані на об’єкт і не ставлять його в безпосередню небезпеку.

Суб’єкт ще не виконує того діяння, яке є необхідною ознакою об’єктивної сторони складу злочину. З об’єктивної сторони готування до злочину може проявлятися в різних діях, але спільним для них є те, що всі вони полягають лише у створенні умов для вчинення злочину, який, однак, не доводиться до кінця з причин, які не залежать від волі винного (наприклад, винного затримали органи влади).

З суб’єктивної сторони готування до злочину можливе лише з прямим умислом, тобто особа усвідомлює, що створює умови для вчинення певного злочину і хоче створити такі умови. При цьому винний має умисел не обмежуватися лише готуванням до злочину, а вчинити такі дії, які призведуть до закінчення злочину.

Види готування до злочину. Відповідно до ч. 1 ст. 14 готування до злочину проявляється:

  • у підшукуванні засобів чи знарядь для вчинення злочину;
  • пристосуванні засобів чи знарядь для вчинення злочину;
  • підшукуванні співучасників;
  • змові на вчинення злочину;
  • усуненні перешкод;
  • іншому умисному створенні умов для вчинення злочину.

Підшукування засобів чи знарядь для вчинення злочину – це будь-які дії з придбання, отримання, тимчасового позичення, купівлі, пошуку, засобів чи знарядь для вчинення злочину тощо. Спосіб підшукування засобів чи знарядь може бути як злочинним, так і незлочинним. Під засобами вчинення злочину слід розуміти предмети матеріального світу, що застосовуються при вчиненні злочину. Вони або необхідні для вчинення злочину, або полегшують чи прискорюють його вчинення (наприклад, підроблені документи для шахрайства, одурманюючі речовини для зґвалтування тощо).

Знаряддя вчинення злочину – це предмети, призначені для безпосереднього виконання дій, що утворюють об’єктивну сторону складу закінченого злочину (наприклад, зброя, відмички тощо). Так, під знаряддям злочину стосовно корисливих посягань на приватну власність слід розуміти такі предмети чи технічні засоби, які умисно використовуються для викрадення майна чи заволодіння ним, а також для полегшення вчинення або приховування злочину.

Засоби і знаряддя вчинення злочину можуть бути призначені за своїм характером лише для досягнення злочинної мети (наприклад, виготовлена отрута для вбивства) або використовуватися і для інших потреб (наприклад, папір та фарби для фальшивомонетництва і живопису).

Пристосування засобів чи знарядь для вчинення злочину – це будь-які дії по виготовленню або зміні предметів, внаслідок чого вони стають придатними або більш зручними чи більш ефективними для відповідного застосування.

Підшукування співучасників – це будь-які дії по притягненню, залученню до вчинення злочину інших осіб: виконавця (співвиконавця), організатора, підмовника або посібника.

Змова на вчинення злочину – це згода двох або більше осіб у спільному вчиненні злочину.

Усунення перешкод – це усунення перепон, які заважають вчиненню злочину, здійсненню злочинного умислу.

Нарешті, інше умисне створення умов для вчинення злочину – це різноманітні дії, що створюють можливість для вчинення злочину (наприклад, підготовка місця вчинення злочину, сховища для приховування викраденого тощо).

Слід мати на увазі, що поняттям умисного створення умов для вчинення злочину охоплюються всі зазначені в законі підготовчі дії, які названі законодавцем через їх найбільшу поширеність.

Відмежування готування до злочину від виявлення умислу. Під виявленням умислу розуміють прояв особою тим чи іншим засобом (усно, письмово, іншим шляхом) наміру вчинити певний злочин.

Відповідно до ст.11 злочином є передбачене Кодексом суспільно небезпечне протиправне і винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину. При виявленні умислу відсутня сама дія або бездіяльність, тому виявлення умислу не розглядається як стадія вчинення злочину і не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Від виявлення умислу слід відрізняти такі самостійні злочини, як погроза вбивством, знищенням майна тощо (наприклад, статті 129,195, 266). У цих випадках карається не самий умисел, а суспільно небезпечне діяння (погроза), навіть якщо в погрожуючого і не було наміру в подальшому реалізувати цю погрозу, бо тут заподіюється безпосередня шкода особі, суспільній безпеці, громадському спокою тощо.

Замах на злочин

Поняття замаху на злочин, його об’єктивні та суб’єктивні ознаки. Відповідно до ст. 15 замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. і.

Об’єктивними ознаками замаху є:

  • вчинення діяння, безпосередньо спрямованого на вчинення злочину;
  • недоведення злочину до кінця;
  • причини недоведения злочину до кінця не залежать від волі винного.

Під діянням, безпосередньо спрямованим на вчинення злочину, слід розуміти таке діяння, що безпосередньо посягає на об’єкт, що знаходиться під охороною кримінального закону, створює безпосередню небезпеку заподіяння йому шкоди. Тут вже починається виконання об’єктивної сторони злочину, і, частіше за все, вчиняються діяння, передбачені диспозицією певної статті Особливої частини КК (наприклад, проникнення в житло з метою викрадення майна, спроба запустити двигун з метою заволодіння автомобілем тощо).

Недоведення злочину до кінця вказує на незавершеність його об’єктивної сторони. Вона не отримує свого повного розвитку, тобто повною мірою не здійснена. Особа або не виконує всіх дій, що утворюють об’єктивну сторону (наприклад, вбивця не встиг завдати удару потерпілому або натиснути на курок), або не настають наслідки, зазначені у відповідній статті КК (наприклад, смерть потерпілого не настала через те, що вбивця промахнувся або завдав лише незначного поранення).

Замах на злочин – це невдала спроба посягання на об’єкт, діяння винного не спричиняє йому шкоди, злочин не доводиться до кінця з причин, які не залежать від волі винного, переривається, не завершується всупереч бажанню особи довести його до кінця.

Причини недоведення злочину до кінця можуть бути різними (опір жертви, невміння користуватися зброєю, затримання злочинця тощо). Якщо злочин не доведений до кінця з власної волі особи, кримінально-караний замах відсутній внаслідок добровільної відмови (ст. 17). З суб’єктивної сторони замах на злочин можливий тільки з прямим умислом. Якщо особа не хотіла вчинення злочину, вона не може і здійснити замах на нього, тобто зробити спробу вчинити його. При замаху на злочин особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і хоче довести розпочатий нею злочин до кінця з настанням зазначених наслідків.

Пленум Верховного Суду України у своїй практиці виходить з того, що замах на вбивство може бути вчинено тільки з прямим умислом, коли винний передбачав настання смерті потерпілого і бажав цього, але такі наслідки не настали з незалежних від його волі обставин.

Відповідальність за замах на злочин можлива лише при умислі на вчинення певного конкретного злочину. Так, у справах про замах на зґвалтування необхідно встановлювати, чи діяв підсудний з метою вчинення статевого акту і чи було застосоване фізичне насильство або погрозу з метою подолання опору потерпілої. У зв’язку з цим слід відрізняти замах на зґвалтування від інших злочинних посягань на честь, гідність і недоторканість особи жінки (насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, заподіяння тілесних ушкоджень тощо).

Види замаху на злочин. Замах поділяється законом на закінчений і незакінчений.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважало необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі. Цей замах нерідко називають невдалим. Так, К., коли був викритий у підробці документа, запропонував слідчому хабара і поклав на стіл конверт з грошима. Слідчий конверт не взяла, а запросила до кабінету свого співробітника і склала протокол огляду конверта, у якому були гроші. Або ще приклад: винний з метою вбивства зробив постріл у потерпілого, але промахнувся чи лише його поранив. Тут він зробив усе, щоб вбити потерпілого, однак смерть не настала з причин, що не залежали від його волі, тому злочин (вбивство) не був доведений до кінця.

Відповідно до ч. 3 ст. 15 замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця. Наприклад: злодій був затриманий як тільки проникнув у житло, або при нападі з метою вбивства з рук винного була вибита зброя. Цей замах іноді називають перерваним.

Отже, такий поділ проводиться за суб’єктивним критерієм, тобто за ставленням самого винного до вчинених ним дій, його власним уявленням про ступінь виконання ним злочинного діяння.

Замах на злочин відрізняється від готування до злочину характером вчинених діянь, а злочин із матеріальним складом – і близькістю настання суспільно небезпечних наслідків. При замаху на злочин діяння безпосередньо спрямоване на вчинення злочину, а при готуванні до злочину лише створюються умови для вчинення злочину.

При замаху на злочин створюється, як правило, безпосередня небезпека заподіяння шкоди об’єкту, бо здійснюється діяння, яке безпосередньо може призвести до закінчення злочину, в тому числі і до настання наслідків у матеріальних складах злочинів. При готуванні ж до злочину в усіх випадках створюється лише опосередкована небезпека, оскільки дії при готуванні до злочину ніколи не можуть самі по собі, без вчинення інших дій, заподіяти шкоду об’єкту, призвести до закінчення злочину і настання зокрема суспільно небезпечних наслідків у злочинах із матеріальним складом. У зв’язку з цим замах на злочин порівняно з готуванням до злочину, за інших рівних умов, має більший ступінь суспільної небезпеки.

Добровільна відмова від вчинення злочину

Поняття добровільної відмови від вчинення злочину і її ознаки. Згідно з ч. 1 ст. 17 “добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця”.

Ознаками добровільної відмови є:

  • остаточне припинення особою готування до злочину або замаху на злочин;
  • відмова від вчинення злочину з волі самої особи;
  • наявність у особи усвідомлення можливості довести злочин до кінця.

Остаточне припинення готування до злочину або замаху на злочин означає остаточну відмову від доведення злочину до кінця, тобто дійсну і безповоротну відмову особи від вчинення задуманого нею злочину і відсутність умислу продовжити його в майбутньому. Перерва у вчиненні злочину, його призупинення, тимчасова відмова від доведення його до кінця не створюють добровільної відмови від вчинення злочину, оскільки не припиняється загроза, небезпека заподіяння шкоди об’єкту, який охороняється кримінальним законом.

Наприклад, злодій, який усвідомив, що не зможе відчинити сейф з грошима тим інструментом, що є у нього, і припиняє розпочатий злочин, щоб принести інший інструмент, не може бути визнаний особою, яка добровільно відмовилася від крадіжки. Тільки остаточна відмова від доведення злочину до кінця свідчить про добровільну відмову від вчинення злочину.

Не є добровільною відмовою від злочину і відмова від повторення посягання при невдалій спробі вчинення злочину, оскільки винним зроблено все, що він вважав за необхідне для закінчення злочину, але з не залежних від нього причин злочин не був доведений до кінця. Наприклад, немає добровільної відмови від спроби повторного пострілу в потерпілого у зв’язку з осічкою чи промахом, і винний підлягає кримінальній відповідальності за замах на вбивство. Тут уже перший постріл утворив закінчений замах на вбивство, через це добровільна відмова повністю виключається. Відмова від повторення замаху може бути врахована тільки при призначенні покарання. Верховний Суд України вважає, що, коли відмова сталася вже після закінчення всіх дій, які винний вважав за необхідне виконати для доведення злочину до кінця, його дії слід кваліфікувати як закінчений замах на той злочин, що його винний хотів учинити.

Друга ознака добровільної відмови – це недоведєння злочину до кінця з власної волі особи. Про зміст цієї ознаки свідчить не тільки назва самої відмови (добра воля), але й текст ч. 1 і 2 ст. 15, де замах на злочин визначається як діяння, що не було доведено до кінця з причин, які не залежали від волі винного. При добровільній відмові від вчинення злочину особа свідомо, зі своєї волі припиняє злочинну діяльність. Ініціатива добровільної відмови (прохання, умовляння або навіть погрози) може належати й іншим особам (наприклад, родичам або жертві), але остаточне рішення про припинення злочинної діяльності приймає самостійно особа, яка добровільно відмовляється від доведення злочину до кінця.

Нарешті, важливою ознакою добровільної відмови є наявність у особи усвідомлення можливості довести злочин до кінця. Особа вважає, що причини (обставини), які він не в змозі перебороти (подолати) для закінчення початого їм злочину, відсутні і їй вдасться в даних конкретних умовах його завершити. Наприклад, винний з метою зґвалтування довів потерпілу до безпорадного стану, застосувавши алкогольні напої або наркотики, і, усвідомлюючи, що він може безперешкодно довести злочин до кінця, пожалів жертву і відмовився від продовження злочину. Практика Верховного Суду України в таких справах виходить з того, що “для визнання відмови від Зґвалтування добровільною потрібно встановити, що особа, маючи реальну можливість довести цей злочин до кінця, відмовилася від цього і з власної волі припинила злочинні дії”.

Якщо ж особа припиняє злочинне діяння, відмовляється від доведення злочину до кінця, переконавшись у фактичній неможливості його успішного здійснення, – це не добровільна, а вимушена відмова, невдале злочинне посягання (наприклад, злодій намагався відкрити сейф з коштовностями, але не зміг).

На стадії готування до злочину добровільна відмова можлива у всіх випадках, причому у формі простої (чистої) бездіяльності. Утримання від подальших дій з створення умов для вчинення злочину усуває небезпеку для об’єкта, який охороняється кримінальним законом і виключає можливість вчинення злочину. При цьому можуть бути зроблені і якісь дії в ліквідації створених умов для вчинення злочину. Проте вони не обов’язкові і не мають значення для встановлення добровільної відмови (наприклад, особа знищує придбану зброю, або пристосований засіб, або знаряддя злочину).

На стадії незакінченого замаху на злочин добровільна відмова, як і при готуванні до злочину, можлива завжди. Тут також достатньо утримання від подальших дій, які були безпосередньо спрямовані на вчинення злочину.

На стадії закінченого замаху на злочин добровільна відмова можлива лише в тих випадках, коли між здійсненим діянням і ймовірним настанням суспільно небезпечних наслідків є певний проміжок часу, у ході якого особа контролює розвиток причинного зв’язку, може втрутитись і перешкодити настанню суспільно небезпечного наслідку. Наприклад, особа штовхнула потерпілого у водоймище з метою позбавлення його життя, а потім врятувала його; суб’єкт залишив ввімкнену електроплиту з метою зробити пожежу, а коли пожежа виникла, загасив вогонь. Добровільна відмова в цих випадках можлива лише завдяки активним діям.

При добровільній відмові особа звільняється від кримінальної відповідальності внаслідок саме добровільної відмови від вчинення злочину, що свідчить про відсутність в її діянні складу злочину. При діяльному каятті склад злочину має місце, і тому воно, як правило, розглядається як обставина, що пом’якшує покарання. Навіть якщо особа при діяльному каятті в деяких випадках і звільняється від кримінальної відповідальності (наприклад, ст. 45), то не у зв’язку з відсутністю в її діянні складу злочину, а з інших обставин, зазначених у законі.

Використана література:

  • Конституція України від 2 8.06.1996.
  • Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України/ Відп. ред.: В.Ф. Бойко та інші. – К.: А.С.К., 2001.
  • Коржанський М.І. Уголовне право України. Курс лекцій – :К Наукова думка та Українська видавнича група. 1996.
  • Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів юрид. вузів і фак./ За ред. Матишевського та ін. – К.: Юрінком Інтер, 1999.

СТАДІЇ (ЕТАПИ) КОНФЛІКТУ.

Реальний конфлікт являє собою процес, що включає ряд стадій (етапів). Тому, щоб виявити їх, розглянемо конфлікт в динаміці. У конфликтологической літературі можна побачити різні підходи до характеристики динаміки конфлікту.

Л. А. Петровська в своїх роботах виділяє наступні стадії конфлікту:

  • 1) виникнення об’єктивної конфліктної ситуації;
  • 2) усвідомлення об’єктивної конфліктної ситуації;
  • 3) перехід до конфліктної поведінки;
  • 4) вирішення конфлікту.

Іноді конфлікт проходить кілька стадій, але ці стадії не є обов’язковими для всіх конфліктів (можливі випадання деяких і різна тривалість стадій).

А. С. Кармін виділяв сувору послідовність і стадійність конфлікту.

  • 1. Предконфликтная ситуація (стан справ напередодні конфлікту).
  • 2. Інцидент – відкрите зіткнення, сутичка конфліктів (початок конфлікту).
  • 3. Ескалація (від лат. Scala – сходи), конфлікт «крокує по сходинках», реалізуючись в окремих актах – діях та протидії конфліктних сторін.
  • 4. Кульмінація – верхня точка ескалації, яка виражається у «вибуховому» епізоді.
  • 5. Завершення конфлікту. Тут автор вводить два поняття: ціна конфлікту і ціна виходу з конфлікту. При цьому ціна конфлікту визначається для кожного з учасників конфлікту і представляє суму витрат часу, сил і енергії на конфліктну діяльність, втрати, збитки, пов’язані з погіршенням загальної ситуації. Ціна виходу з конфлікту визначається різницею між втратами, з якими пов’язаний вихід з конфлікту і придбаннями, які дає вихід з конфлікту.
  • 6. постконфліктного ситуація – вплив разрешившегося конфлікту на виниклу після нього завершальну стадію.

І. Е. Ворожейкін з авторами в розвитку конфлікту виділяють три стадії – передконфліктна, конфліктну і постконфліктну.

Для характеристики динаміки конфлікту С. М. Ємельянов вводить два поняття: етапи і фази конфлікту. Виділення етапів конфлікту дозволить визначити істотні моменти, які характеризують конфлікт від його виникнення до дозволу, оцінити умови і спрогнозувати вибір технології управління конфліктом на основі знань змісту кожного з етапів конфлікту.

Основні етапи конфлікту:

  • 1) виникнення і розвиток конфліктної ситуації;
  • 2) усвідомлення хоча б одним з учасників соціальної взаємодії факту конфліктної ситуації і емоційне переживання (зміни в настрої, обмеження контактів з противником, критичні недоброзичливі висловлювання про нього і т.д.);
  • 3) початок відкритого конфліктної взаємодії, коли кожна дія однієї сторони конфлікту знаходить протидію іншого боку;
  • 4) розвиток відкритого конфлікту, коли учасники відкрито заявляють про свої позиції і висувають вимоги;
  • 5) вирішення конфлікту (адміністративне або педагогічну залежно від змісту конфлікту).

З етапами конфлікту безпосередньо пов’язані фази конфлікту, що відображають його динаміку, перш за все, з позиції реальних можливостей вирішення конфлікту. До основних фаз конфлікту відносяться: початкова, фаза підйому, пік, фаза спаду. Фази в конфлікті можуть повторюватися циклічно. Знання про фазах і етапах конфлікту дозволить соціальному працівнику вибрати необхідний стиль взаємодії і конструктивний шлях вирішення конфлікту. Кожен соціальний працівник повинен знати, що при виникненні конфліктної ситуації, початкової фази конфлікту, коли виникає її усвідомлення, можливість вирішення даного конфлікту конструктивним шляхом становить приблизно 90%. У фазі підйому, коли настає етап відкритого конфліктної взаємодії, шанс конструктивного вирішення конфлікту менше 45%. А при досягненні конфліктом свого піку можливість вирішення конфлікту конструктивним шляхом менш 5%. Близько 20% конфліктів можна вирішити конструктивно на фазі спаду, якщо хоча б один з учасників спрогнозує результат і наслідки цього конфлікту за даних умов і змінить тактику. Знання стадій, етапів і фаз конфлікту необхідно для вибору правильної стратегії поведінки в конфлікті.

Запитання і завдання

  • 1. Що таке конфлікт і чим він відрізняється від конфліктної ситуації?
  • 2. Для чого потрібен конфлікт?
  • 3. Як називають учасників конфлікту?
  • 4. Що лежить в основі зародження і розвитку конфлікту?
  • 5. Дайте визначення конфлікту.
  • 6. З якими словами, емоціями у вас асоціюється конфлікт?
  • 7. Опишіть інтегруючу функцію конфлікту. Наведіть приклад конфлікту, в якому яскраво реалізована інтегруюча функція.
  • 8. Опишіть конфлікт, в якому яскраво проявилася функція активізації соціальних зв’язків,
  • 9. Покажіть графічно структуру конфлікту.
  • 10. Дайте визначення основних структурних елементів конфлікту.
  • 11. Розкрийте поняття «динаміка конфлікту» і назвіть його основні стадії.
  • 12. Розгляньте поняття «конфліктогени», визначте, які з них частіше зустрічаються в конфліктних ситуаціях в діяльності соціального працівника.

Що таке один стадій

Стадій ( гр. στάδιον ): одиниця відстані у давньому світі; дорівнювала відстані, яку проходила людина протягом сходу Сонця (близько 2 хвилин, орієнтовно — 600 футів). 1 С. єгипетський = 209 м, 1 С. вавілонський = 196 м, 1 С. грецький 176 м, 1 С. римський = 185 м.

Анаболія: зміна ознак дорослих організмів внаслідок додавання нових стадій наприкінці періоду формотворення.

Анафаза: одна із стадій (фаз) непрямого поділу клітин (мітозу), на якій дочірні (сестринські) хромосоми роз’єднуються й розходяться до протилежних полюсів клітини.

Гаструла: 1. Одна з стадій зародкового розвитку багатоклітинного організму, що настає після бластули. 2. Двошаровий зародок багатоклітинних організмів.

Гейзер: джерело, що періодично фонтанує гарячою водою та парою і є одним із проявів пізніх стадій вулканізму. Термін походить від назви вперше описаного подібного джерела в Ісландії.

Девіація: 1. Зміна середніх стадій ембріонального розвитку органа, що призводить до змін його будови у дорослого організму. 2. фін. Раптове, непередбачуване відхилення курсу цінних паперів, цін біржових товарів під впливом форс-мажорних обставин. 3. Відхилення від правильного напряму руху корабля, літака тощо.

Еритробласти: одна з проміжних стадій розвитку червоних кров’яних тілець (еритроцитів) у хребетних тварин і людини.

Еструс: одна із стадій статевого циклу ссавців; тічка.

Морула: одна з ранніх стадій розвитку зародка багатоклітинних організмів. Зародок являє собою скупчення великої кількості клітин, яке за формою нагадує ягоду шовковиці.

Німфа: 1. У давньогрецькій і давньоримській міфології божество в образі жінки, яке уособлює сили природи (морів, річок, джерел, гір, долин, лугів тощо). Розрізняли Н. морських, річкових, струмків (океаніди, нереїди, наяди), гір (ореади), долин (напеї), лугів (лимоніади), дерев (дріади), а також окремих місць і територій. У міфах Н. беруть участь в раді богів, їх пирах, ведуть безтурботне життя — співають, танцюють, розважаються з сатирами. 2. Одна з стадій зародкового розвитку більшості членистоногих тварин, шо розвиваються з неповним перетворенням; організм, що перебуває на цій стадії розвитку.

Нормобласти: формені елементи крові, одна з стадій розвитку черв’онокрівців (еритроцитів), яка характеризується наявністю ядра.

Редія: одна з личинкових стадій розвитку паразитичних червів класу дигенетичних присиснів; організм на цій стадії розвитку. Від прізвища італійського вченого Ф. Реді.

Тахігенез: явище скорочення й спрощення раннього етапу розвитку організму, яке полягає в тому, що зародок не проходить усіх стадій , які властиві були предкам організму.

Фінка: одна з личинкових стадій розвитку багатьох стьожкових червів. Ф. містяться в різних органах людини й тварин — проміжних хазяїв стьожкових червів. Спричинюють тяжкі захворювання — фіноз, ехінококоз, цистицеркоз тощо.

Форвакуум: попереднє розрідження (перша стадія), коли утворюють високий вакуум за дві чи більше стадій .

Алфавітний покажчик • Нові статті • Блокнот
• Останні переглянуті
• Випадкова стаття
• Правопис • Про словник • Увійти