Кипарисовик: выращивание, размножение, виды и сорта

Автор и редактор: Елена Н. https://floristics.info/ru/index.php?option=com_contact&view=contact&id=19 Правки: 15 ноября 2023 Опубликовано: 05 февраля 2019 Первая редакция: 05 октября 2015 🕒 12 минут 👀 380092 раза 💬 2 комментария

Растение кипарисовик (лат. Chamaecyparis) относится к роду вечнозеленых хвойных деревьев семейства Кипарисовые. В этом роду семь основных видов и несколько сотен культиваров. В естественных условиях кипарисовики иногда достигают в высоту семидесяти метров. Внешне они несколько напоминают кипарис, поэтому эти растения часто путают, но ветки у кипарисовика мельче, чем у кипариса, и более плоские. Больше всего кипарисовик своей пирамидальной кроной напоминает тую. Родом кипарисовик из Восточной Азии и Северной Америки. В культуре его выращивают с конца XVIII столетия. Сегодня растение кипарисовик в саду такое же частое явление, как и кипарисовик на подоконнике.

Прослушать статью

Посадка и уход за кипарисовиком

• Посадка: в апреле.
• Цветение: растение выращивается как декоративно-лиственное.
• Освещение: яркий рассеянный свет для растений с желто-зеленой хвоей и полутень для видов и сортов с зелеными иголками.
• Почва: питательный, не известкованный и хорошо дренированный суглинок.
• Полив: регулярный, расход воды – по 10 л на растение, но в сильную жару увлажнение должно быть более частым и более обильным.
• Влажность воздуха: в жаркое время года саженцы нуждаются в ежедневном опрыскивании, а взрослые растения опрыскивают хотя бы один раз в неделю.
• Обрезка: весной и осенью.
• Подкормки: комплексным минеральным удобрением два раза в месяц до середины лета. Молодые саженцы первый раз подкармливают через два месяца после посадки раствором минерального удобрения в половинной дозировке.
• Размножение: семенами, черенками и отводками.
• Вредители: щитовки и паутинные клещи.
• Болезни: корневая гниль.

Ботаническое описание

Три вида кипарисовика – туевидный, нутканский и Лавсона – являются уроженцами Северной Америки, остальные четыре – горохоплодный, тупой, формозский и траурный – происходят из Восточной Азии. В природе это высокие деревья с густой и мелкой чешуевидной хвоей и меньшими по размеру, чем у кипариса, круглыми шишечками с меньшим, чем у кипариса, количеством семян. Кроме того, североамериканские и японские виды кипарисовиков куда более зимостойки, чем кипарисы, они способны преодолевать наши зимние холода без укрытия. Однако летние засухи кипарисовики, в отличие от кипарисов, переносят с большим трудом.

Крона у кипарисовика конусовидная, с длинными поникающими или распростертыми ветвями. Ствол покрыт коричневой или буроватой корой, состоящей из мелких чешуек. Зеленые, темно-зеленые, желтовато-зеленые или голубовато-дымчатые листья плотно прижаты и заострены, причем саженцы кипарисовика имеют игловидные листья, а взрослые растения – чешуевидные. Шишки растения достигают в диаметре 12 мм, зреющие в них семена кипарисовика готовы к размножению уже в год посадки растения. За последние годы в Европе, Америке и Японии выведено более двухсот культиваров растения, различающихся разными оттенками хвои, формой кроны, быстротой роста и другими качествами.

Посадка кипарисовика

Когда сажать

Высаживать кипарисовик лучше в легкой полутени, избегая низин, в которых застаивается холодный воздух. Виды с желто-зеленой хвоей требуют большей освещенности, чем кипарисовики с зеленой или голубоватой листвой. Почву растения предпочитают питательную, хорошо дренированную, желательно суглинистую и не известковую. Посадка кипарисовика осуществляется весной, в апреле, когда прогреется после зимы почва, однако посадочную яму для него лучше приготовить еще осенью, чтобы земля успела осесть. Выкопайте яму глубиной 90 см и шириной 60 см, поместите на дно слой битого кирпича с песком толщиной не менее 20 см и засыпьте ее наполовину тщательно смешанным субстратом из трех частей дерновой земли, трех частей перегноя, двух частей торфа и одной части песка. За зиму субстрат перепреет, осядет и быстро прогреется весной. Если вы сажаете не одно растение, а несколько, расстояние между ними должно быть не менее одного метра, а желательно и больше, поскольку корневая система у кипарисовика разрастается горизонтально.

Как сажать

В качестве посадочного материала чаще всего используют саженцы кипарисовика, которые несложно приобрести в садовом питомнике или в цветочном магазине. Перед посадкой полейте водой посадочную яму, пролейте земляной ком саженца раствором корневина из расчета одна упаковка препарата на 5 литров воды, затем поместите саженец в центр ямы и слой за слоем засыпьте в яму плодородный грунт описанного в предыдущем разделе состава, смешанный с 300 г нитроаммофоски. Поскольку после посадки грунт обязательно даст осадку, расположите саженец таким образом, чтобы его корневая шейка находилась на 10-20 см выше уровня почвы. После посадки полейте саженец. Когда грунт осядет, добавьте еще земли, чтобы шейка оказалась вровень с поверхностью участка, после чего замульчируйте грунт вокруг кипарисовика и подвяжите саженец к опоре.

Уход за кипарисовиком

Условия выращивания

Выращивание кипарисовика предусматривает в первую очередь регулярный еженедельный полив растения. Количество воды, выливаемое под одно растение за один полив приблизительно 10 литров, но если стоит сухая жара, то кипарисовик нуждается в более частом и более обильном поливе. Кроме того, необходимо также как минимум один раз в неделю опрыскивать взрослый кипарисовик, а саженцы нуждаются в опрыскивании ежедневно. Если участок вокруг растения замульчирован торфом или щепой, хорошо задерживающими влагу, поливайте кипарисовик только тогда, когда просохнет верхний слой грунта.

Если по какой-то причине вы не хотите мульчировать участок с кипарисовиком, вам придется регулярно после полива удалять сорняки и глубоко, примерно на 20 см вглубь, рыхлить грунт на участке.

Первую подкормку саженца комплексными удобрениями осуществляют только через два месяца после посадки, причем концентрация должна быть в два раза слабее, чем рекомендовано для взрослого растения. Взрослые кипарисовики подкармливают комплексным минеральным удобрением два раза в месяц до середины июля. В качестве такого удобрения хорошо зарекомендовала себя Кемира для хвойных, которую перед поливом растения в количестве 100-150 г рассыпают по приствольному кругу и заделывают в грунт. С середины лета подкормки прекращают, иначе растение может не успеть подготовиться к зиме.

Пересадка

Пересаживать кипарисовик тоже желательно в весеннее время. Собственно, пересадка осуществляется по тому же принципу, что и первичная посадка саженца. Но перед тем, как пересадить кипарисовик, вам нужно учесть, что выкапывать вам придется растение с разветвленной горизонтальной корневой системой.

Обрезка

Уход за кипарисовиком включает в себя регулярную обрезку растения. В начале весны обрезают подмерзшие концы побегов, удаляют старые, поврежденные и сухие ветки. Кроме выполнения санитарной обрезки весной можно формировать крону кипарисовика. Обычно это заключается в поддержке естественной пирамидальной или конусовидной формы растения. За одну стрижку можно обрезать не более трети зеленой массы. В конце вегетационного сезона, осенью, для того, чтобы крона растения стала гуще, срезают треть прироста текущего года, сохраняя приданную или естественную форму.

Не оставляйте на растении голые ветки, потому что они все равно засохнут. Формировать крону кипарисовика начинают через год после посадки или пересадки растения.

Вредители и болезни

Кипарисовики устойчивы к вредителям и заболеваниям, но иногда их все же поражают паутинные клещи и щитовки, а из болезней чаще всего страдают кипарисовики от корневой гнили.

Жизнедеятельность паутинных клещей приводит к тому, что кипарисовик желтеет и теряет листья. Паутинных клещей уничтожают многократной обработкой растения с интервалами в неделю акарицидами Аполло, Неороном или Ниссораном.

Щитовки питаются соком растения, от этого нарушается снабжение листьев, кипарисовик сохнет, его листья опадают. Щитовки погибают после опрыскивания кипарисовика Нупридом или сходным по действию препаратом, причем может понадобиться несколько сеансов обработки. Если же поражение тотальное, то лучше будет кипарисовик уничтожить, пока не произошло заражение других растений.

Корневая гниль – грибковое заболевание, возникающее от застоя влаги в корнях – вот почему так важно заложить в яму при посадке толстый слой кирпича с песком. Если болезнь вовремя не диагностировать, она может погубить растение. Заболевший кипарисовик выкапывают, его корни обрезают до здоровой ткани, обрабатывают фунгицидом и пересаживают в более подходящее место с соблюдением всех агротехнических требований. Если болезнь погубила корневую систему, растение придется уничтожить.

Размножение кипарисовика

Способы размножения

Размножается кипарисовик как семенами, так и вегетативным способом – черенками и отводками. Семенным способом чаще всего размножают дикорастущие виды растения. Самым простым способом является размножение отводками, а самым надежным – черенкование.

Выращивание из семян

Правильно собранные и высушенные семена кипарисовика не теряют всхожести в течение 15 лет! Предварительно посевной материал для улучшения всхожести необходимо стратифицировать. Семена сеют в ящики или контейнеры с легким грунтом, выносят их во двор и помещают под слой снега, где они будут находиться до весны. Можно держать емкости с семенами в овощном ящике холодильника. С наступлением весны ящики вносят в помещение, и, как только семена отогреются, они начинают быстро прорастать при температуре 18-23 ºC, если вы поместите их в хорошо освещенное место, защитив от прямых солнечных лучей.

Всходы умеренно поливают, а если они взошли слишком густо, их пикируют. Как только на улице установится положительная температура, посевы для закаливания начинают на несколько часов в день выносить на свежий воздух. Как только сеянцы достаточно окрепнут, их высаживают в открытый грунт, на грядку с рыхлой почвой, расположенную в тенистом месте сада, где они останутся зимовать под укрытием. Однако семенной способ размножения кипарисовика не гарантирует сохранения сортовых признаков родителей, поэтому оправдан он только в случае селекционного эксперимента.

Размножение черенками

Весной с молодых боковых побегов нарезают верхушечные черенки длиной 5-15 см, удаляют с их нижней части хвою и высаживают в цветочные горшки с субстратом, состоящим из песка и перлита в равных частях с небольшим добавлением измельченной хвойной коры, затем накрывают полиэтиленовым пакетом для создания парникового эффекта. При стопроцентной влажности воздуха черенки укореняются через один-два месяца.

Можно высаживать черенки сразу в открытый грунт, но на каждый черенок необходимо надеть пластиковую бутылку с обрезанным горлышком. Высаженные в открытый грунт черенки при нормальном развитии могут зимовать в саду без укрытия. Если черенки укореняются с запозданием, их на зиму вносят в помещение.

Размножение отводками

Этим способом размножают распростертые или стелющиеся формы кипарисовика. Низко растущие побеги растения пригибают к земле, делают на внешней стороне побега надрез, вставляют в него камешек, чтобы он не закрылся, укладывают отводку надрезом на землю и закрепляют скобой. Верхушку отводки привязывают к колышку, а место крепления побега к земле присыпают грунтом. В течение вегетационного периода отводку поливают вместе с материнским растением, а после того, как у нее образуются собственные корни, отводку отделяют от кипарисовика и пересаживают.

Пересаживать отводку на новое место желательно весной, хотя корни у побега могут появиться еще осенью.

Кипарисовик зимой

Подготовка к зиме

Зимостойкие виды и сорта кипарисовика нуждаются в укрытии первые 3-4 года жизни после посадки, причем не так от мороза, как от яркого зимнего и весеннего солнца. Для этого нужно обернуть кипарисовики мешковиной, акрилом, лутрасилом или крафт-бумагой.

Зимовка

В Подмосковье, на Урале или в Сибири кипарисовик в открытом грунте не выращивают – его растят в больших кадках, которые на зиму вносят в помещение. В более теплых регионах, в Украине, Молдове или в Крыму, где кипарисовик растет в садах, взрослые растения нормально зимуют без укрытия.

Виды и сорта

Предлагаем вам знакомство с семью видами кипарисовика и самыми популярными их культиварами.

Кипарисовик горохоплодный (Chamaecyparis pisifera)

Родом из Японии. Высота кипарисовика горохоплодного в дикой природе достигает 30 метров. Кора у растений этого вида коричневая с красным оттенком, ажурная крона в форме широкого конуса, ветви распростертые по горизонтали. Цвет хвои сизовато-голубой, шишки желтовато-коричневого оттенка, мелкие – не более 6 мм в диаметре. Самые популярные культивары кипарисовика горохоплодного:

• кипарисовик Булевард, или, если правильно, кипарисовик Бульвар – достигает в высоту пяти и более метров. Крона в форме кегли, серебристо-голубые иглы шилообразные, загнутые внутрь, длиной до 6 см. Саженцы растут очень медленно, но с взрослением рост ускоряется, ежегодно прибавляя по 10 см прироста. Зимостойкость невысокая, поэтому выращивать этот культивар лучше в теплых районах;
• кипарисовик филифера растет до пяти метров в высоту. Крона в форме широкого конуса, побеги отстоящие или повислые, сильно поникающие к концам. Рост замедленный. Хвоя темного серо-зеленого цвета, чешуевидная. В культуре с 1861 года;
• кипарисовик нана – низкорослый, медленно растущий кустарник с приземистой кроной в форме подушки. В возрасте 60 лет растение может достигать в росте не более 60 см, а в диаметре – до полутора метров. Хвоя у этой формы кипарисовика мелкая, чешуевидная, голубоватого оттенка. В культуре с 1891 года.

Кипарисовик Лавсона (Chamaecyparis lawsoniana)

Родом из Северной Америки, достигающий в природе высоты около 70 метров. Крона у растений этого вида узкоконусовидная, расширяющаяся книзу, верхушка чаще всего наклонена набок, ветки могут опускаться до земли. Толстая кора красно-коричневого цвета растрескивается на пластинки, хвоя зеленая, сверху блестящая, шишки диаметром 8-10 см, светло-коричневого цвета с сизым налетом. Сорта:

• кипарисовик Лавсона Элвуди имеет конусовидную крону, достигает в высоту трех метров. Ветки прямые, слегка поникшие, голубая хвоя тоньше, чем у исходного вида, имеет много форм: Элвуди Голд, Элвуди Пиджми, Элвуди Уайт, Элвуди Пиллар;
• Блу Сепрайз – карликовая форма высотой до 3,5 метров и диаметром плотной, узкопирамидальной кроны до полутора метров. Кора коричнево-красноватая, склонная к растрескиванию, хвоя очень мелкая, серебристо-голубая;
• кипарисовик Лавсона Флэтчери растет в высоту до восьми метров. Крона у него колоновидная, сучья направлены вверх, ветки голубоватые или зеленые, в осеннее время приобретают пурпурный отлив. Форма введена в культуру в 1911 году.

Кипарисовик тупой (Chamaecyparis obtusa)

Японского происхождения. В природе выростает до 50 метров в высоту, ствол достигает в обхвате двух метров. Кора гладкая, светло-коричневая, побеги ветвятся густо и многократно, верхушки слегка повисают. Хвоя с верхней стороны желто-зеленая или зеленая, блестящая, с нижней – в отчетливых белых устьичных полосках. Листья чешуевидные, прижатые к побегам. В культуре с 1861 года. Популярные сорта:

• Альбопикта – карликовый культивар высотой до двух метров. Многочисленные сучья расположены горизонтально, ветви с желто-белыми кончиками, иголки зеленые;
• Сандери – медленно растущая карликовая форма с горизонтально расположенными или прямыми сучьями неравномерной толщины и вилкообразными ветвями. Хвоя голубовато-зеленая, зимой пурпурно-фиолетовая;
• Конторта – кипарисовик кеглевидной формы высотой до двух метров с плотными светло-зелеными иголками.

Кипарисовик туевидный (Chamaecyparis thyoides)

Происходит из Северной Америки. В природе достигает в высоту 25 метров, диаметр ствола – до одного метра. Крона у этого вида в форме узкого конуса. Кора красно-коричневого цвета. Светло-зеленая или темно-голубая хвоя при растирании издает своеобразный запах. В культуре с 1736 года. Формы:

• Коника – карликовая форма кеглевидного очертания. Растет медленно. Сучья прямые, тупые, иглы шиловидные, загнутые вниз;
• Энделайенсис – карликовый килеватый кипарисовик высотой до 2,5 метров с короткими плотными ветвями, прямыми сучьями и слегка веерообразными веточками. Иглы голубовато-зеленые, парно супротивные.

Кипарисовик нутканский, или желтый (Chamaecyparis nootkatensis)

Растет в природе вдоль побережья Тихого океана. Это дерево достигает в высоту 40 метров. Крона у него изящная, густая, верхушки веточек образуют веерообразный рисунок. Кора отслаивающаяся, серо-коричневая. Хвоя темно-зеленого цвета, при растирании издает неприятный запах. Шишки шаровидные. Популярные формы:

• Пендула (плакучая) – засухоустойчивое и дымостойкое дерево до 15 м высотой с повислыми концами побегов и мелкой, блестящей темно-зеленой хвоей;
• Глаука – высота этого кипарисовика 15-20 метров, диаметр узкоконической кроны около 6 метров, растрескивающаяся кора серо-коричневого цвета, хвоя колючая, чешуйчатая, голубовато-зеленого оттенка.

Кроме описанных видов в культуре также выращивают кипарисовики траурный и формозский, а также их культивары.

Як доглядати за кипарисовиком в саду – види й сорти, посадка

Кипарисовики, що посаджені у відкритому ґрунті, отримали величезну популярність в озелененні парків та садів, завдяки багатій сортовій різноманітності та простоті у догляді.

Культура являє собою рід вічнозелених хвойних дерев (рідко чагарників), які ростуть в природі у Північній Америці та Азії.

У кліматі середньої смуги вирощування цих рослин може бути проблематичним через низькі температури, що характерні для зимового періоду, тому багато садівників цікавляться, чи можна висаджувати кипарисовик у відкритий ґрунт?

Завдяки селекціонерам з безлічі сортових форм можна вибрати зимостійкі сорти високої декоративності, які чудово переносять дуже холодні зими.

Правильний та грамотно організований догляд й посадка кипарисовика дозволяють домогтися щорічного приросту, формування красивої крони та уникнути проблем у вирощуванні.

Опис кипарисовика

Ювенільне листя на молодих саджанцях до року м’яке, голчасте, в той час як у більш дорослих дерев воно стає лускоподібним. На листі видно білі воскові плями або лінії знизу.

Кипариси належать до однодомних культур, тому на одній рослині утворюються чоловічі й жіночі квітки. Чоловічі жовті або червоні квітки з’являються на кінцях бічних гілок. Жіночі кулясті та непримітні.

Шишки сферичні до 1 см в діаметрі, дозрівають в перший-другий рік вирощування. Восени вони відкриваються, щоб дати крилате насіння.

Види й сорти кипарисовика з фото

З представників роду тільки чотири популярні в ландшафтному дизайні. Але сортове багатство видів обчислюється десятками культиварів, які відрізняються між собою розміром, формою та забарвленням листя.

Кипарис Лавсона (Chamaecypar lawsoniana) – найвищий вид, зазвичай досягає 40-50 м в природі. Це швидкорослі дерева з вузькою конусоподібною або стовпчастою формою, з крихітним лускоподібним зрілим листям, зі зворотного боку на межі розділу лусочок видно білуваті лінії, що утворюють візерунок у формі букви X.

Розлогі гілки з м’якими віялоподібними кінчиками зеленого, синьо-сірого або жовтувато-зеленого кольору.

Сорти даного виду:

Кипарисовик «Сноу вайт» (Snow White). Характеризується кремово-білими кінчиками пагонів протягом усього року. При посадці на повному сонці в жарку погоду вони стають зеленуватими.

Кипарисовик Лавсона «Елвуді» – карликове дерево висотою до 1,2 м з вузькою кроною та листям в синьо-зелених й сіро-зелених відтінках. Сорт підходить для посадки в альпінаріях та контейнерах.

«Ericoides» – компактне, низькоросле деревце з правильною конусоподібною, щільною кроною, сизуватим молодим листям, яке взимку набуває пурпурно-бронзові відтінки.

«Minima Aurea» – карликовий сорт, що утворює невеликий кущ конічної форми з золотисто-жовтим листям.

Кипарисовик «Івонна» висотою близько 2,5 метрів з конічною кроною. Його характерною особливістю є золотистий колір лускоподібних листочків, що покривають тонкі пагони. Відрізняється хорошою морозостійкістю, часто вирощується на штамбі з кулястою кроною.

Кипарисовик Лавсона «Колумнарис» – сорт даного виду з сіро-блакитним листям на коротких, висхідних гілках.

«Minima Glauca» – карликовий кулястий чагарник з сизим листям.

Кипарисовик горіхоплідний (Chamaecyparis pisifera) родом з Японії. Багате розмаїття форм сприяло популяризації цього виду в усьому світі. У Європі перші екземпляри з’явилися в другій половині XIX століття, спочатку у Великобританії та Нідерландах.

Chamaecyparis pisifera досягає висоти від 2 до 10 метрів, його сорти частіше утворюють чагарникову форму. У розплідниках пропонують близько десятка зимостійких сортів. Серед них рослини з незвичайними ниткоподібними, провислими пагонами.

«Sungold» – карликовий сорт, отриманий в 1969 році у Канаді. Чагарник напівсферичної форми після 10 років вирощування виростає до 0,5 м. Пагони вигнуті на кінцях, сильно розгалужені, утворюють бахромчаті пучки ниткоподібних гілочок різної довжини.

Цікавою характеристикою сорту є змінне забарвлення листя – від рівномірно жовтого до жовто-зеленого. Популярністю користується схожий на нього золотисто-жовтий сорт «Золота мітла».

Кипарисовик горохоплідний «Филифера» (Filifera Aurea Nana). Із золотистої серії сортів з ниткоподібними пагонами. Низькорослий чагарник з кроною у вигляді плоского купола. Висота сорту 1,5 м і діаметр 3 м. Річний приріст становить 10 см.

Filifera Aurea Nana

Кипарисовик «Бебі блю» – конусоподібний, щільний, морозостійкий сорт висотою до 1,5 метрів з яскравим сріблясто-блакитним листям, яке в холодні періоди стає бронзовим. Ідеально підходить для живоплотів та садів, що вимагають мінімального догляду.

Кипарисовик «Булевард». Густий пірамідальний великий чагарник зі сріблясто-блакитним м’яким листям.

Chamaecyparis thyoides відомий також під назвами: білий кипарис, болотний кедр, південний білий кедр. Любить місця, де ґрунт добре зволожений, принаймні, протягом більшої частини вегетаційного періоду.

Ще один з сортів даного виду «Red star» – голки з синім відтінком в сезон стають бронзово-пурпуровими восени. Ця низькоросла форма білого кедра характеризується морозостійкістю.

«Heatherbun» – компактний округлий сорт з дуже м’яким, перистим листям. Влітку воно зеленувато-сіре, але з настанням холодів набуває насиченого сливового відтінку. Деревце добре реагує на регулярні стрижки й добре росте у вологих місцях.

Кипарисовик лейланда (Cupressocyparis × leylandii) – швидкорослий гібрид часто згадується просто як leylandii. Широко використовується в садівництві як живопліт.

Кипарисовик тупий (Chamaecyparis obtusa) або хінокі родом з Японії.
Це дерево з пірамідальною кроною в природі може досягати більше ніж 20 метрів у висоту, проте культивари в більшості своїй невисокі.

Сорти даного виду:

Кипарисовик «Нана Грацилис» (Nana Gracilis) з сортової серії Nana. Це компактний вічнозелений чагарник, що досягає у висоту близько 2 метрів протягом перших 10 років.

Золота версія Nana Gracilis

Кипарисовик «Пендула» – досить велике дерево з витонченими гілками. Досягає висоти 15 метрів тільки через 10-15 років.

Хінокі «Конфуцій». Його гілки у вигляді віяла демонструють діапазон кольорів від яскравого лимонно-жовтого на зовнішньому листі до відтінків жовтого, золотого й насиченого зеленого на внутрішній стороні.

Посадка кипарисовика у відкритий ґрунт

Розплідники пропонують саджанці, як з закритою, так і відкритою кореневою системою. Посадку кипарисовика з відкритими коренями проводять навесні в квітні 1 восени – краще в період з кінця серпня по жовтень.

Рослини встигнуть до морозів розвинути кореневу систему та зміцніють до настання зими. Можна також проводити посадку в середині листопада, коли дерева увійшли в стан зимового спокою. Однак у районах з суворим кліматом 1-3 річні саджанці висаджують навесні.

Місце для вирощування кипарисовика в саду вибирайте сонячне або злегка затінене, захищене від холодних зимових вітрів, які в морози викликають підмерзання пагонів.

При виборі місця слід також врахувати, що рослина не любить низин, тому що в них затримується холодне повітря й вода. Для сортових форм, забарвлених в жовті тони, кращим є сонячні ділянки, оскільки інтенсивний золотистий колір гілок можливий тільки на повному сонці.

Ґрунт культура любить помірно вологий, родючий, проникний з pH від нейтрального до слабо кислого, але ні в якому разі не вапняний. На вапнякових ґрунтах дерева погано себе почувають й схильні хворіти.

Оптимальним для гарного росту культури є такий склад субстрату: перегній або компост, верхній шар землі з посадкової ями, торф та пісок. Частини ґрунту змішують в співвідношенні 3: 2: 1: 2. На дні ями рекомендується викласти дренажний шар з великого керамзиту або битої цегли.

Перед посадкою коріння занурюють у воду на кілька годин. До води для кращого вкорінення корисно додати стимулятор корневін. Кореневий шар повинен вільно поміщатися в посадковій ямі, а коренева шийка після посадки повинна залишитися на рівні ґрунту або трохи вище.

Після заповнення ями підготовленим субстратом землю навколо трамбують та рясно поливають, поки навколо саджанця не утворюється невелика калюжка. Якщо земля просяде, то ще раз утрамбуйте й досипте землю.

Рослини з закритим корінням в контейнерах, пакетах або упаковані в рогожу можна висаджувати весь сезон. Вони швидко вкорінюються й менш схильні до висихання. Але тут головне завдання – не пошкодити земляну грудку, а технологія посадки та ж, що описана вище.

Землю навколо насаджень корисно замульчувати великою сосновою корою або хвоєю. Процедура збагатить землю поживними речовинами після розкладання мульчі й зменшить випаровування вологи.

Коренева система культури добре розвинена, завдяки чому пересадка відносно легка. Кращий час для пересадки кипарисовика, якому вже більше ніж 5 років – кінець листопада.

Догляд за кипарисовиком у відкритому ґрунті

Всі декоративні представники роду невибагливі та вимагають мінімального догляду протягом сезону. Як й більшість хвойних порід, культура потребує регулярного поливу, причому не тільки під час спеки.

Особливо чутливі до посухи молоді саджанці. Ґрунт навколо рослин повинний залишатися помірно вологим. При відсутності опадів систематичне зрошення обов’язково. Щоб хвойник не страждав від відсутності вологи взимку, його рясно поливають перед настанням морозів.

Культура добре відгукується на обприскування крони жарким літом. Процедуру проводять рано вранці або під вечір. Саджанці обприскують кожен день, а дорослі рослини раз у 5-7 діб. Якщо погода спекотна, молоді рослини необхідно злегка притінювати від полуденних променів.

Також догляд за кипарисовиком у відкритому ґрунті містить в собі регулярне розпушування землі на глибину приблизно 15 см.

Живопліт з кипарисовика

Ці хвойні легко переносять обрізування, але робити це необов’язково, тому що сортові форми самі по собі цікаві. У декоративних цілях проводять формування крони для створення топіарних фігур або використовують кипарисовик як живопліт. Санітарна стрижка полягає у своєчасному видаленні хворих або пошкоджених пагонів.

Підгодівля

Якщо рослину було висаджено в родючий ґрунт, підгодівлі можна починати через 2 роки, тому що культура чутлива до засолення землі. Добрива починають вносити кожні два тижні з початку весни та продовжують до кінця червня. Потім перерва, а останню підгодівлю проводять в кінці жовтня.

Як підживлення використовуються спеціальні гранульовані мінеральні добрива, що розсипають в біля ствола по діаметру крони, а потім прикопують. Навесні воно повинно бути з переважанням азоту, який необхідний для інтенсивного росту.

А восени актуальне разове підживлення калійно-фосфорними добривами, які підвищують стійкість рослин до морозів та стимулюють швидку весняну вегетацію. З органіки добре підходить компост.

Увага! На бідних ґрунтах перші 3 роки молоді дерева підгодовують дозою добрив, зменшеною наполовину.

Кипарисовик взимку

Багато сортів досить стійкі до морозів, але молоді насадження вимагають в холодних регіонах укриття з агроволокна. Біля коріння насипають 10 см шар мульчі з торфу або сухого листя.

У снігові зими захищають кущі шаром снігу. Кипарис Лавсона та його сортові форми найбільш схильні до замерзання й вимагають зимового захисту. У сильні снігопади розлогі гілки дерев краще обтрусити, щоб рослина не нахилилася, а пагони не поламалися.

Розмноження кипарисовика

Культуру можна розмножувати генеративно, висіваючи насіння навесні або вегетативно живцюванням. Найчастіше використовується другий спосіб. Живці, що взяті на перехідній стадії листя, вкорінюються швидше. Процедуру можна проводити з середини осені до закінчення весни.

Для розмноження беруть 15 см живці поточного сезону, деревні біля основи й зелені вгорі. Зрізувати їх бажано з «п’ятою» або під кутом 45 градусів. Потім видаляють листя з нижньої частини живця, тому що воно може згнити при посадці у вологий субстрат.

Викладіть у горщику дренажний шар з керамзиту й заповніть сумішшю з торф’яного моху та перліту (2:1) або універсального ґрунту з піском (2:1). Підходять обидві суміші.

При використанні гормону-стимулятора росту коренів спочатку опустіть кінчик живців у воду, промокніть гарненько, занурте зріз на 5 см в порошок, а потім заглибте в приготований субстрат.

Опускаємо кінці живців в порошок, що стимулює ріст коренів

Горщики з живцями накривають прозорим пакетом, який забезпечить тепличні умови, та поміщають у тепле місце (20-22 °C) при яскравому, розсіяному сонячному світлі.

Регулярно перевіряють землю – вона завжди повинна бути помірно вологою. Раз на тиждень для профілактики появи цвілі та інших грибкових захворювань проводять полив водою, що містить фунгіцид. Раз у 2-3 доби листя злегка обприскують дощовою або талою водою кімнатної температури.

Саджаємо живець у горщик

Процес вкорінення зазвичай займає 3 місяці, але іноді цей період більш тривалий. Якщо з’явилися ознаки розвитку кореневої системи, то пакет прибирають, а до посадки саджанці будуть готові ще після 2 місяців, коли коріння вже видно з дренажних отворів.

Живець, готовий до посадки у відкритий ґрунт

У будь-якому випадку пересадку кипарисовика у відкритий ґрунт проводять у теплий час після періоду адаптації – горщик виносять на відкрите повітря й ставлять на кілька днів в тіні, потім в півтіні й так далі.

Кипарисовик жовтіє та засихає – причини

Проблеми при вирощуванні кипарисовика в саду, які проявляються в пожовтінні й висиханні листя й пагонів, можуть бути викликані неправильним доглядом, хворобами та шкідниками.

На недолік поливу, який призводить до пересушування субстрату, дерева реагують пожовтінням листя. Проблема може виникнути після зимівлі, коли гілки рослини підмерзають або через пізно зняте укриття, під яким хвоя починає гнити в теплу погоду.

Кипарисовик Ласона досить чутливий до засолення субстрату та сухого й забрудненого повітря. У таких умовах він стає сприйнятливим до хвороб. Його лускаті листочки жовтіють й опадають.

Кипарисовик жовтіє та засихає

Грибкове захворювання коренів призводить до загибелі рослини. У разі зараження дерево швидко висихає, стає коричневим. Гриби вражають коріння та основу стовбура, викликаючи розвиток кореневої гнилі й нездатність рослини вбирати воду. Заражену рослину слід викопати та спалити, а місце слід обприскувати відповідним фунгіцидом.

Хвороба, що викликана грибком Pseudocercospora thujina з’являється спочатку знизу на внутрішніх гілках та поширюються вгору й назовні. Нижні гілки можуть мати пучок зеленого листя на кінці.

Хвороба, що викликана грибком Pseudocercospora thujina

Мертве листя буває різних відтінків від коричневого до сіро-чорного. Уражені частини видаляють, а саме дерево неодноразово обробляють фунгіцидом.

Сіра цвіль також є грибковим захворюванням, що проявляється у вигляді коричневих плям на листі. Щоб запобігти повному відмиранню дерева, слід при перших же симптомах приступити до обробки відповідним фунгіцидом.

Знебарвлення пагонів – грибкове захворювання, що проявляється відмиранням верхівок пагонів зверху донизу. Причиною хвороби є погані умови вирощування, які послаблюють кипарисовик: нестача вологи, поживних речовин і т. д. Заражені пагони слід обрізувати й спалювати.

Стійкі до більшості хвороб кипарисовики хінокі стають жертвами грибкової хвороби, від якої страждають ялівці. Проявляється вона всиханням пагонів та поширюється спорадично у вологу прохолодну погоду.

Кипарисовик жовтіє, потім стає коричневим, на гілках утворюються виразки, що призводить до відмирання. Ця хвороба може призвести до загибелі насаджень, особливо слабких або молодих.

Причина висихання кипарисовиків може полягати в нападі шкідників.

Найстрашніший ворог культури – лубоїд або жук-короїд, зазвичай з’являється в кінці червня-серпні й поїдає серцевину молодих пагонів. Для боротьби зі шкідником необхідно провести дворазове обприскування рослини карбофосом (90 г на 10 л води).

Кипарисовик в ландшафтному дизайні

Великий спектр сортових форм різноманітних за формою, кольором й розміром, дозволяє використовувати кипарисовик у саду в різних композиціях й стилях.

Низькорослі сорти добре виглядають у рокаріях, поруч з декоративними чагарниками (спірея, бруслина, барбарис, гортензія, азалія, дейція, троянди, бирючина та ін).

Складаючи композицію з деревами, вибирайте карликові сорти, особливо прекрасно поєднується кипарисовик з плакучою формою дерева або на штамбі. Великі екземпляри ефектно виглядають як солітер, як біля будинку, так і на тлі галявин.