Скільки голосних звуків у слові машина

0 Comments

Звуковий аналіз слова марія

Звуковий аналіз слова марія в українській мові:

1 * – букви.
2 * – звуки, транскрипція слова марія.
3 * – звукова схема (звукова модель) слова марія – дошкільнятам, 1 – 4 клас

4 * – правила фонетичного, звуко-буквеного розбору слова марія (знаходяться нижче на сторінці).

Повний фонетичний, звуко-буквений розбір слова марія дивись далі!

Повний фонетичний звуковий аналіз, звуко-буквений розбір слова марія:

  1. 1. Марія
  2. 2. По складам: ма-рі ́ –я (3 склади; наголос на 2-му складі).
  3. 3. [ мар ’ і ́ й ’ а ]

м [ м ] – приголосний, дзвінкий непарний, сонорний, твердий непарний (правило E )

р [ р ’ ] – приголосний, дзвінкий непарний, сонорний, м’який парний (правило D2 )

[ й’ ] – приголосний, сонорний, дзвінкий непарний, м’який непарний.
[ а ]– голосний, ненаголошений

Для фонетического анализа (звуко-буквенного разбора) слов русского языка, пожалуйста, перейдите по ссылке:
ФОНЕТИЧЕСКИЙ звуко-буквенный разбор слов русского языка

Правила звукового фонетичного аналізу, звуко-буквеного розбору слова в українській мові:

Голосні звуки:

  • На початку слова
  • У середині та в кінці слова після голосного звука
  • Після апострофа
  • Після м’якого знака

Приголосні звуки:

  • [й]завжди м’який;
  • [д’], [т’], [з’], [с’], [ц’], [л’], [н’], [дз’], [р’] «Де ти з‘їси ці лини, дз, р» – якщо після них йдуть Ь, І, Я, Ю, Є.
  • Уподібнення за м’якістю:
    • тверді передньоязикові [д’], [т’], [з’], [с’], [ц’], [л’], [н’], [дз’] «Де ти з‘їси ці лини», дз пом’якшуються перед м’яким приголосним цієї ж групи.
    • cвистячі [з, ц, с, дз] перед напівм’якими губними [б’, п’, в’, м’, ф’] (“мавпа Буф”) мають подвійну вимову, тобто можуть вимовлятися і твердо, і м’яко: [зв’ір] і [з’в’ір], [см’іх] і [с’м’іх], [св’іт] і [с’в’іт], [цв’ах] і [ц’в’ах], [цв’іт] і [ц’в’іт], [св’ато] і [с’в’ато], [дзв’iн] і [дз’в’iн].
    • [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н], [дз], [р] «Де ти з‘їси ці лини, дз, р» – якщо після них НЕ йдуть Ь, І, Я, Ю, Є
    • Всі приголосні, окрім «Де ти з‘їси ці лини, дз, р» та [й], тобто [б], [в], [г], [ґ], [ж], [дж], [к], [м], [п], [ф], [х], [ч], [ш] – якщо після них
      НЕ йдуть І, Я, Ю, Є
    • [б], [в], [г], [ґ], [ж], [дж], [к], [м], [п], [ф], [х], [ч], [ш] – якщо після них йдуть І, Я, Ю, Є.
    • ці сполучення позначають один звук [дж], [дз]якщо вони належать до кореня слова. ( * у програмі належність до кореня слова не перевіряеться)
    • завжди позначає два звуки [шч]
    • м’який знак не є звуком, він позначає м’якість попереднього приголосного
    • Свистячі приголосні перед шиплячими вимовляються як парні їм шиплячі.
      Cвистячий + шиплячий → шиплячий + шиплячий:
      • с + ш — [ш:]: винісши – [вин’іш:и]
      • з + ж — [ж:]: зжати –[ж:ати]
      • з + ш у середині слова — [жш]: безшумний [бежшумний]
      • з + ш на початку слова — [жш] → [ш:]: зшити [ш:ити]
      • з + ч у середині слова — [жч]: безчинство – [бежчинство]
      • з + ч на початку слова — [шч]: зчепити [шчеипити]
      • з + дж — [ждж]: з джерела [жджерела]
      • ш + с’ — [с’:]: милуєшся [милуйес:а]
      • ж + с’ — [з’с’]: поріжся [пор’із’с’а]
      • ч + с’ — [ц’с’]: мучся [муц’с’а]
      • ш + ц’ — [с’ц’]: дошці [дос’ц’і]
      • ж + ц’ — [з’ц’]: мережці [мерез’ц’і]
      • ч + ц’ — [ц’:]: качці [кац’:і]
      • т + с — [ц]: братство – [брaцтво]
      • т’ + с’— [ц’:]: учіться – [уч’іц’:a]
      • т + ц — [ц:]: коритце [кориц:е]
      • т + ч — [ч:]: вотчина – [вoч:ина]
      • т + ш у звичайному темпі — [чш]: багатшати – [багачшати],
        т + ш у швидкому темпі — [ч:]: багатшати – [багач:ати].
      • Префікс і прийменник з перед кореневим глухим приголосним оглушується: з тобою [стобой’у], з книги [скниги]. Оглушення префікса з- перед [к], [п], [т], [ф], [х] (“кафе птах”) засвідчується орфографією: сказати, стиха, спитати, сфотографувати, схитрувати.
      • Дзвінкий [г] втрачає свою дзвінкість лише в обмеженій групі слів української мови:
        легко – [лехко],
        вогко – [вохко],
        нігті – [н’іхт’і],
        кігті – [к’іхт’і],
        дігтяр – [д’іхт’ар],
        дьогтю – [д’охт’у],
        бігцем – [б’іхцем].
        Ці слова потрібно запам’ятати.
      • Дзвінкий [з] у префіксах роз-, без- та прийменнику без здебільшого оглушується, проте можлива подвійна вимова: [безпeчно] і [беспeчно] , [розпuска] і [роспuска], [без тeбе] і [бес тeбе]. Перед [с] оглушення не відбувається: розсада, безславно. У деяких джерелах вказується, що у префіксах роз-, без- кінцевий з- оглушується при швидкому темпі мовлення: розказати – [росказати], розсипати – [роc:ипати], безпечний – [беспечний], а при повільному темпі мовлення оглушення не відбувається.

      Правила поділу слова на склади в українській мові*

        Поділ слів на склади в українській мові не довільний, а підпорядковується певним правилам:
      1. Будь-який приголосний між двома голосними належить до наступного складу: го-ди-на, жа-рі-ти, су-є-та, ту-го-ву-хий.
      2. Сонорні приголосні [м], [н], [н’], [в], [л], [л’], [р], [р’], [й] після голосного перед наступним приголосним (сонорним, дзвінким, глухим) відносяться до попереднього складу: бар-ви, бам-бук, бал-ті-єць.
      3. Сонорні приголосні [м], [н], [н’], [в], [л], [л’], [р], [р’], [й] після приголосного (дзвінкого і глухого) перед голосним разом із дзвінким і глухим приголосним належать до наступного складу, тобто два приголосні – дзвінкий і сонорний, глухий і сонорний – обидва належать до наступного складу: ва-бли-вий, ва-тра.
      4. Два дзвінкі або два глухі приголосні належать до наступного складу: до-ста-ви-ти, до-сти-га-ти, на-дба-ти, дру-жба.
      5. Два приголосні, перший з яких дзвінкий, а другий—глухий, належать до різних складів: вез-ти, буд-ка, важ-кий.
      6. Подвоєні і подовжені приголосні завжди відносяться до наступного складу: зна-ння, нав-ча-ння, сті-нний, не-ска-за-нний, ві-дда-ти.
      7. Три і чотири приголосні можуть розпадатися і не розпадатися, якщо кінцевим у них є шумний: кі-стка, ві-стка і кіст-ка, віст-ка; і не розпадаються, якщо кінцевим є сонорний: за-здрі-сний, на-стрій, го-стрий.
      8. Три приголосні розпадаються, якщо перший і останній у них — сонорний: акорд-ний.

      Голосні: скільки голосних звуків в українській мові та їх класифікація

      Звуки мови виконують важливу роль в житті кожної особи – завдяки їм всі люди можуть розмовляти і розуміти сказане один іншому.
      Усі мовні звуки бувають двох типів – приголосні і голосні. І хоча кількість останніх значно більше, у безлічі моментів голосні є визначальними. Так, наприклад, від кількості голосних у слові залежить кількість складів, крім того, саме голосні звуки мають властивість ударності/безударности. Розглядаючи питання про гласних, варто також звернути увагу, що їх кількість не відповідає кількості позначають букв. Скільки голосних звуків в українській мові, і чому так виходить – ще належить розібратися.

      Які звуки називаються голосними (vocales)

      Перш за все варто згадати, які звуки називаються голосними. Голосні (від латинського слова vocales) – фонетичні звуки, утворені за допомогою голосу, без домішок шуму. Вимовляючи гласний, людина видихає повітря вільно і він з легкістю проходить крізь гортань, потім крізь ротову порожнину і між зв’язками, не зустрічаючи ніяких перешкод. Завдяки їх акустичним особливостей, зокрема, того, що довжина гласного звуку може бути будь-який, їх ще називають музичними, або тоновыми.

      Скільки голосних звуків в українській мові

      При наявності десятка букв їм відповідає лише шістка звуків – ці звуки [и], [е], [про], [у], [а], [і]. Частина з перерахованих вище голосних графічно позначається з допомогою різних букв. Приміром [а] може давати не тільки «а», але і букву «я» в певній позиції, а іноді і безударную «про»: «Валентина», «м’яч», «дошка».

      Звук [у] може давати не тільки буква «у», але іноді і «ю»: «кувалда», «люк».

      Звук [про] крім літери «о», дає «е»: «торт», «пес».

      Голосний звук [и] дає літера «и», а також ударний «і», якщо вона знаходиться в позиції після літер «ж», «ц», «ш»: «ікло», «циркач». Ненаголошені літери «е», «а», «о» іноді теж можуть позначати цей звук: «тестований», «коні», «шоколадний».

      Голосний [е] можуть давати літери «е» і «е»: «Мері», «лісничий».

      А ось гласний[і] графічно позначається лише однієї «і», якщо вона в ударній позиції: «мирний». Без наголосу цей голосний можуть давати літери «а» («годинникар»), «я» («ряди»), «е» («прилеглий») стоять після м’яких приголосних. Також «і», наступна за м’яким приголосним або на початку слова («гравець»); «е» на початку слова («етажерка»).

      Таким чином, розглядаючи питання, скільки в російській голосних звуків, стає зрозуміло, чому їх менше, ніж самих літер.

      Букви голосні

      Кожен голосний звук має своє графічне позначення у вигляді літери. У нашій мові десяток знаків для позначення голосних звуків. Це букви «о», «у», «е», «а», «я», «і», «и», «е», «е», «ю». При цьому самих голосних звуків майже вдвічі менше – шість. Подібна ситуація склалася із-за того, що йотированные «ю», «е», «е», «я» – не окремі звуки. В залежності від їх положення в слові дані букви здатні позначати різні звуки.

      Перебуваючи на початку слова, слідуючи за голосними або за «ъ» і «ь» йотированные букви позначають звукосполучення з двох звуків (є дифтонгами): [j] і відповідний vocales: «Яна», «миють», «кучерявий».

      У випадки якщо «ю», «е», «е», «я» слідують за приголосними буквами, вони позначають відповідний голосний звук, а також роблять попередній приголосний є м’яким: «прийняв».

      Розібравшись з питанням, скільки голосних звуків в алфавіті, а скільки літер, стає зрозуміло, чому виникла суттєва різниця.

      Класифікація голосних. Лабиализация

      Приділивши достатньо уваги двом питанням: скільки голосних звуків в українській мові, і багато знаків використовується для передачі їх на письмі, варто перейти до класифікації. Голосні звуки, так само як і їхні побратими, приголосні, мають низку особливостей, за якими їх відносять до різних груп.

      Їх декілька: це лабиализация (огубленность), спосіб утворення (підйом) і місце освіти (ряд).

      Лабиализация або, іншими словами, огубленность – це ознака участі або неучасті витягнутих губ в процесі вимови звуку. Скільки голосних звуків у мові не було в наявності (російською, як і більшості інших мов їх шість), всього два з них [о] та [у] є лабиализованными. Інші не володіють подібним властивістю.

      Цікавий факт: чим більше вживання в тому чи іншому мові огубленных звуків, тим більш мелодійно звучить мова. Тому одним з найбільш мелодійних мов світу є французька, так як в ньому дуже часто вживаються звуки [о] і [у].

      Спосіб утворення голосних

      Класифікація голосних за способом утворення ще називається класифікацією по вертикальному підйому мови. В нашій мові з підйому vocales поділяються на:
      1) Нижній підйом – звук [а].
      2) Середній підйом – [о] та [е].
      3) Верхній підйом – найвище становище мови, характерне при вимові звуків [у], [і], [и].

      Місце утворення голосних

      Класифікація голосних за місцем освіти (ряд), поділяє голосні звуки по горизонтальній позиції язика під час вимови певного звуку. Всі голосні звуки за місцем утворення поділяються на:
      1) Задній ряд – звуки [у], [про], при їх утворенні, мова максимально відсунутий назад.
      2) Середній ряд – звуки [а], [и]. При їх вимові мова відсувається назад не настільки далеко і знаходиться в так званій середній позиції.
      3) Передній ряд – звуки [е], [і]. Утворюючи їх мова максимально висувається вперед.

      Класифікувати і запам’ятати відмінні властивості голосних звуків значно простіше, ніж приголосних, так як їх набагато менше. Однак кожній освіченій людині, що прагне правильно писати і розмовляти, важливо точно представляти, скільки голосних звуків російською мовою, з допомогою яких графічних знаків вони записуються. Ці знання можуть стати в нагоді і тим, хто збирається за кордон і для цього починає вивчати чужу мову. У споріднених слов’янських мовах вимова голосних багато в чому схоже з росіянами, так як всі вони в далекому минулому сталися з одного праслов’янської мови. В іноземних мовах з інших мовних родин принципи утворення голосних, а також їх класифікація відбувається за загальноприйнятими в лінгвістиці правилами. Так що навіть вивчаючи англійську або французьку, людині важливо мати уявлення про те, скільки голосних звуків в українській мові.