Чи дійсно ми живемо довше, ніж наші предки?

Очікувана тривалість життя помітно збільшилася в усьому світі за останні кілька десятиліть.

Середньостатистична людина, народжена 1960 року (з цього року ООН почала збирати дані по всій планеті), як очікувалося, могла дожити до 52,5 років. Сьогодні середня очікувана тривалість життя – 72 роки.

У Великій Британії, де статистику почали збирати раніше, ця тенденція вражає ще більше. Середня очікувана тривалість життя дівчинки, народженої у 1841-му була 43 роки, а хлопчика – 40 років. У 2016 році відповідні цифри – 83 і 79.

Логічно припустити, що все це – завдяки досягненням сучасної медицини та державної системи охорони здоров’я.

Складається навіть враження, що науковці і лікарі майже вичерпали запас інновацій з подовження людського життя.

Так, у вересні 2018 року Національне управління статистики повідомило, що в Британії середня очікувана тривалість життя припинила підвищуватися.

Та й в решті світу цей процес уповільнився.

Невже людство досягло піку довголіття? Таку думку підкріплює й низка міфів про наших предків. Наприклад, багато хто впевнений, що стародавні греки або римляни дуже здивувалися б, якби побачили людину старшу 50-60 років.

Автор фото, BBC/Getty

Август, перший римський імператор, помер у 75 років

Хоча відкриття в галузі медицини поліпшили багато аспектів охорони здоров’я, уявлення про те, що тривалість людського життя радикально збільшилася в порівнянні з минулими століттями, є хибним.

Загалом середня очікувана тривалість життя, відбита статистикою, зросла не тому, що ми стали жити набагато довше, а тому, що помітно більше людей почали доживати до похилого віку.

“Основна розбіжність – між середньою очікуваною тривалістю життя і віком, до якого в реальності доживає людина”, – пояснює історик зі Стенфордського університету Волтер Шайдел, провідний фахівець із демографії Стародавнього Риму.

Якщо, приміром, ви маєте двох синів, один з яких помер, не доживши й до року, а другий помер у 70 років, то їхня середня очікувана тривалість життя – 35.

Геть заплутує картину ситуація у ті часи й у тих регіонах світу, де рівень дитячої смертності був насамперед високим (у деяких країнах він і досі такий).

Однак прагнення усереднити призводить до того, що ми вважаємо, ніби стародавні греки і римляни жили не більше 30-35 років. Але як щодо тих, хто не помер у дитинстві? Чи справді 35-річних тоді вважали літніми людьми?

Схоже, що політики і письменники того часу про це й гадки не мали. На початку VII століття до н.е. грецький поет Гесіод писав, що чоловік повинен одружитися приблизно у 30-35 років.

Автор фото, BBC/Getty

Суйко, перша імператриця в японській історії, померла у віці 74 років

У Стародавньому Римі так званий cursus honorum (лат. “Шлях честі”) – послідовність військових і політичних магістратур, через які проходила кар’єра давньоримських політиків сенаторського рангу – дозволяв молодим політикам зробити першу заявку на блискучу кар’єру (квестор) тільки у віці 30 років.

Пізніше імператор Август, щоправда, знизив віковий ценз до 25. Сам Август помер, коли йому було 75 років.

А вже консулом (вершина кар’єри римського політика) римлянин міг стати тільки у 42 роки (для плебеїв) або в 40 (для патриціїв). Порівняйте з мінімальним віком для посади президента США (35 років).

У I столітті Пліній Старший, давньоримський автор “Природної історії”, присвятив довгожителям цілий розділ своєї праці.

Серед інших він згадав консула, який прожив 100 років, дружину Цицерона (103 роки), якусь жінку, яка мала 15 дітей і дожила до 115 років, і акторку, яка виходила на сцену у 100 років.

Крім того, на деяких могильних плитах збереглися дати народження і смерті.

Так, на надгробку жінки з Олександрії, яка померла у III столітті до н. е. написано: “Їй було 80, але вона могла ткати тонку пряжу”.

Старіти, однак, ніколи не було легко – ні тепер, ні, тим більше, тоді. “Насправді природа зглянулася над людиною, подарувавши їй таке коротке життя, – писав Пліній. – [З віком] почуття притупляються, кінцівки погано рухаються, зір, слух, ноги, зуби, органи травлення – все це починає вмирати раніше, ніж помремо ми самі. “.

Він згадує лише про одну людину, музиканта, який дожив до 105 років, більш-менш зберігши здоров’я (сам Пліній Старший, як вважається, загинув при виверженні Везувію у віці 56 років).

Загалом, в стародавньому світі люди, мабуть, цілком могли дожити до віку, який можна порівняти з нинішньою очікуваною тривалістю. Питання, як часто їм це вдавалося? І яким поширеним було це явище?

Вік імперій

У 1994 році провели дослідження, в якому порівняли тривалість життя всіх згаданих в Оксфордському словнику античності осіб (тобто тих, хто жив у Стародавній Греції і Римі) з тими, чиї імена увійшли до пізнішого видання – Біографічного словника Чемберса.

З 397 стародавніх греків і римлян 99 померли насильницькою смертю, у битві або наклали на себе руки.

З решти 298-ми ті, хто народився до 100 року до н.е., дожили в середньому до 72 років. Ті, хто народився після 100 року до н.е., жили в середньому до 66. (Автори дослідження припустили, що скороченню життя міг сприяти свинець, який почали використовувати у водопровідних трубах.)

А як щодо середньої тривалості життя у тих, хто помер між 1850 і 1949 роками? 71 рік – лише на рік менше, ніж у їхніх предків, які жили до 100 року до н.е.

Автор фото, BBC/Getty

Римський імператор Тиберій помер у віці 77 років – за деякими джерелами, його вбили

У 2016 році Валентина Гаццаніга, медичний історик із Римського університету Ла Сапієнца, опублікувала результати дослідження понад 2000 скелетів давніх римлян, похованих у спільних могилах. Всі вони були представниками робітничого класу.

Середній вік смерті у них був 30 років, і це вже не просто статистична примха: велика частина скелетів належала людям, померлим саме в такому віці.

У багатьох були ознаки ушкоджень, травм від важкої фізичної праці, а також хвороб, які нині вважають захворюваннями людей похилого віку – наприклад, артриту.

Гаразд, чоловіки могли отримати поранення під час військової служби, травми від важкої роботи, а як щодо жінок? Вони працювали так само важко, як і чоловіки – наприклад, у сільському господарстві.

Головною небезпекою для них протягом всієї історії були пологи, які часто проходили в антисанітарних умовах. Навіть вагітність сама по собі мала величезні ризики.

“Ми знаємо, наприклад, що вагітність змінює те, як функціонує ваша імунна система, тому що всередині вас росте ще одна людина”, – пояснює Джейн Гемфріс, історик з Оксфордського університету.

“Коли жінка вагітна, хвороби стають для неї набагато більш небезпечними. Наприклад, туберкульоз вбив більше жінок, ніж чоловіків “, – додає дослідниця.

Автор фото, BBC/Getty

Юлія Старша, дочка римського імператора Октавіана Августа, померла у віці 54 років, але більшість істориків вважає, що вона прожила так мало через заслання і тюремне ув’язнення

Небезпеку дітонародження посилювали й інші чинники. Жінки, приміром, отримували гірше харчування, ніж чоловіки. У період статевого дозрівання у дівчат залишалися недорозвиненими кістки таза. Це підвищувало ризик важких пологів.

“Очікувана тривалість життя римських жінок зростала, як тільки вони починали виходити з віку дітонародження, – зазначає Гаццаніга. – Що більш плідне населення, то нижче очікувана тривалість життя жінок”.

Невідомі люди

Відсутність даних заважає точно дізнатися, скільки насправді жили наші предки.

Антропологи, які вивчають стародавніх римлян, наприклад, часто покладаються на дані переписів римського Єгипту.

Але оскільки ці документи використовували для збору податків, цифри в них навмисно занижували і також часто не називали жінок і дітей.

Ще одне джерело – дати на надгробках, яких у безлічі залишили давні римляни. Але померлих немовлят мало коли клали у такі могили, а бідняки не могли собі їх дозволити. Зі статистики також випадають цілі сім’ї, які померли разом – наприклад, під час епідемії.

Є і ще одна проблема.

“Щоби точно сказати, що хтось прожив 105 або 110 років, треба мати необхідні документи, а їх почали вести порівняно нещодавно”, – зазначає Шайдел.

“І якщо за тих часів хтось дійсно дожив до 111 років, ми, цілком імовірно, ніколи не дізнаємося про нього”.

Автор фото, BBC/Getty

Римська імператриця Лівія, дружина Октавіана Августа, прожила 86 або 87 років

Отже, більша частина того, що ми знаємо про тривалість життя у Стародавньому Римі, ми почерпнули з даних, які порівнюють римлян із іншими суспільствами.

Ці дані свідчать, що приблизно одна третина немовлят гинула, не доживши до року, а половина всіх дітей вмирала, не доживши до 10 років.

Проте після 10 шанси прожити довше помітно збільшувалися. І якщо ви дожили до 60, то цілком могли дотягнути і до 70.

В цілому, тривалість життя стародавнього римлянина не надто відрізнялася від нашої.

Можливо, вона була дещо коротшою, “тому що медики тоді ще не винайшли теперішніх способів подовжити її, – зазначає Шайдел. – Але не набагато коротшою”.

З цієї точки зору, звісно, краще народитися у 2018 році, ніж у 18-му. Але все одно – це не означає, що ми стали жити набагато довше, ніж наші предки.

Офіційні дані

Що ближче до наших днів, то точнішими стають дані. Уряди починають вести облік народжень, одружень і смертей. Хоча спочатку лише – для шляхетного стану.

Усі такі записи показують, що дитяча смертність залишалася високою. Але якщо людина доживала до 21 року, не загинувши від нещасного випадку, не ставши жертвою насильства або отруєння, вона могла дожити практично до такого ж віку, що й ми зараз.

У період з 1200 по 1745 роки 21-річна людина у середньому доживала до 62-70 років, за винятком XIV століття, коли бубонна чума радикально знизила очікувану тривалість життя до 45 років.

Автор фото, BBC/Getty

Королева Єлизавета I прожила до 70

Чи допомагали прожити довше гроші та влада? Далеко не завжди.

В одному дослідженні проаналізували дані про приблизно 115 тис. представників європейської знаті. Виявилося, що королі жили в середньому на шість років менше, ніж менш знатні дворяни, як-от лицарі.

Історики-демографи, вивчивши записи в парафіяльних книгах графств Англії XVII століття, виявили, що очікувана тривалість життя селян була вищою, ніж у дворян.

“Аристократичні сімейства Англії мали всі матеріальні переваги, щоби забезпечити собі гарне життя, але середня тривалість життя дворян до XVII століття відставала від такої у простолюдинів”, – пишуть вони.

Можливо, тому, що члени королівської сім’ї воліли жити більшу частину року в містах, де був вищий ризик заразитися небезпечною хворобою.

Зате коли в медицині і в охороні здоров’я почалися революційні зміни, це зіграло на руку насамперед елітам.

До кінця XVII століття англійська знать, яка дожила до 25-ти, могла розраховувати прожити довше, ніж їхні співгромадяни нешляхетного походження, навіть якщо дворяни й продовжували жити у небезпечних для здоров’я містах.

Напевно, за часів Чарльза Дікенса, добу вкритих кіптявою помешкань, життя було дуже нездоровим, і, як наслідок, коротким? Зовсім ні.

Як пишуть дослідники Джудіт Роуботем із Плімутського університету і Пол Клейтон з Університету Оксфорд Брукс, “щойно минали небезпечні дитячі роки, очікувана тривалість життя у вікторіанську добу мало чим відрізнялася від сьогоднішньої”.

Дівчинка, якій виповнилося п’ять років, могла прожити до 73, а хлопчик – до 75.

Схоже, ці цифри не лише зіставні з нашими, а навіть й кращі. Представники сучасного робітничого класу (для точності порівняння) живуть у середньому до 72 (чоловіки) і 76 (жінки) років.

Автор фото, BBC/Getty

Британська королева Вікторія померла в 1901 році у віці 81 року

“Відсутність прогресу вражає, насамперед якщо врахувати, наскільки більш шкідливим було навколишнє середовище у вікторіанську добу і наскільки гіршою була медицина, – пишуть Роуботем і Клейтон. – Але ж тоді не було ані сучасних ліків, ані систем обстеження, ані нинішніх технологій у хірургії”.

На думку дослідників, якщо нам здається, що тепер ми живемо довше, ніж будь-коли, це тому, що ми спираємося на записи, які почали вести тільки на межі XX століття.

Цей час вчені називають хибним орієнтиром, тому що чоловіки тоді почали курити, а з їжею були проблеми.

Доісторичні люди

А якщо поглянути у протилежному історичному напрямку, коли взагалі не велося жодних записів?

Хоча отримати дані з доісторичних часів складно, антропологи спробували провести аналогію із сучасними племенами мисливців-збирачів, корінним народом Парагваю аче і хадза, що мешкають у Танзанії.

Вони виявили, що ймовірність дожити до 15 років у новонародженого аче дорівнює 55%, а у хадза – 71%. Проте якщо хлопчик доживав до цього віку, то очікувана тривалість його життя зростала до 51-58 років.

Дані про життя сучасних мисливців-збирачів, які не мають доступу до медицини або харчування мешканців розвинених країн, пишуть Майкл Гурвен і Крістіна Гомеш, показують: “при народженні їхня очікувана тривалість життя дорівнює 30-37 рокам, жінки, яким вдалося подолати межу у 45 років, можуть прожити ще років 20-22”, тобто до 65-67 років.

Автор фото, BBC/Getty

Римська імператриця Доміція померла у 130 році у віці 77 років

Археологи Крістін Кейн і Марк Оксенхем з Австралійського національного університету нещодавно дійшли таких самих висновків.

Вивчивши знос зубів у скелетів англосаксів, похованих приблизно 1500 років тому, вони виявили, що зі 174 скелетів більшість належала людям у віці до 65 років, але було й 16 осіб, які померли у 65-74, а ще дев’ять прожили як мінімум 75 років.

Максимальна тривалість життя людини не сильно змінилася – якщо взагалі змінилася. Але цим ми ніяк не хочемо принизити ті надзвичайні успіхи науки, які допомагають набагато більшому числу людей досягти цього максимуму і в цілому прожити набагато здоровіше життя.

Напевно, тому, коли я запитала історика Джейн Гемфріс, в якому часі їй хотілося б жити, вона без вагань відповіла: “Точно у теперішньому”.

“Думаю, життя жінок у минулому, якщо і не було надто коротким, зате було досить неприємним і жорстоким”.

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Future.

Хочете поділитися з нами своїми життєвими історіями? Напишіть про себе на адресу [email protected], і наші журналісти з вами зв’яжуться.

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

Розповідь на тему “Дощовий черв’як”

Дощові черв’яки – непривабливі безхребетні істоти, які відіграють величезну роль у процесі утворення, розпушування грунту та збільшенні її родючості. Середня тривалість їхнього життя – 6-7 років. Сьогодні вони мають досить великий ареал проживання, хоча поширення деяких видів по земній кулі сталося не без участі людини.

Дощового черв’яка зараховують до малощетинкових черв’яків, оскільки майже на кожному сегменті його тіла є короткі щетинки, спираючись на які він переміщається. Їх кількість у представників різних видів неоднакове. Наприклад, у черв’яків, що живуть в тропічній місцевості, таких щетинок кілька десятків.

У самих маленьких черв’яків довжина тіла близько 2 сантиметрів, а у найбільших може досягати 3 метрів. Число сегментів теж варіюється від декількох десятків до декількох сотень. На передній частині тіла можна помітити поясоподібне потовщення. У період розмноження всередині його запліднюються і розвиваються яйця, з яких на світ з’являються крихітні черв’яки.

Дані істоти мають добре розвиненою кровоносною системою замкнутого типу. Складається вона з 2 головних кровоносних судин (спинного і черевного), які пов’язані між собою за допомогою кільцевих, розгалужуються на дрібні капіляри. Колір крові – червоний.

Органів зору у дощових черв’яків немає. Нервова система нескладна. Головний мозок слабо розвинений. Реагування цих істот на світло відбувається завдяки спеціальним чутливим клітинам, які знаходяться на шкірних покривах. Дихання також здійснюється через шкіру. Шкірний епітелій виконує ще й захисну функцію. Він покритий слизом, насиченої ферментами, що володіють антисептичною дією.

Статевозрілі дощові черв’яки належать до гермафродитів, бо у них є як чоловіча, так і жіноча статева система. Розмножують вони шляхом перехресного запліднення.

Велику частину часу ці безхребетні істоти проводять під землею, адже їх шкіра дуже чутлива до ультрафіолетових променів. Виповзають ж назовні з норок-коридорів тільки в дощову або сиру похмуру погоду. Їм властива здатність до регенерації, тобто вони легко і швидко відновлюють пошкоджену задню частину свого тіла.

Може здатися неймовірним, але раніше дощові черв’яки широко використовувалися в народній медицині для лікування різних недуг. А корінне населення Австралії та деякі африканські племена використовували їх в їжу.